Постанова

від 15.01.2024 по справі 906/779/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2024 року Справа № 906/779/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Крейбух О.Г., суддя Юрчук М.І. , суддя Тимошенко О.М.

секретар судового засідання Кравчук О.В.

за участю представників:

Прокурор - Котяй І.В.

РВ ФДМ України по Рівненській та Житомирській областях - не з`явився;

Міністерства освіти і науки України - не з`явився;

Червоненської селищної ради в особі виконавчого комітету Червоненської селищної ради - не з`явився;

Релігійної організації "Свято-Різдва Христового жіночий монастир Житомирської єпархії Української православної церкви" - не з`явився;

Житомирської єпархії УПЦ - Кравчук В.І. (в режимі відеоконференції)

Благодійної організації "Фундація спадщини Терещенків" - Чиляєва І.А. адвокат

Міністерства культури та інформаційної політики України - Олексієнко В.М. (в режимі відеоконференції);

КП "Бердичівське МБТІ" - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача-3 Житомирської єпархії Української православної церкви на рішення Господарського суду Житомирської області, ухвалене 30.08.2023 суддею Прядко О.В., повне рішення складено 11.09.2023, у справі № 906/779/21

за позовом Керівника Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі:

1) Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях;

2) Міністерства освіти і науки України

до 1) Червоненської селищної ради в особі виконавчого комітету Червоненської селищної ради;

2) Релігійної організації "Свято-Різдва Христового жіночий монастир Житомирської єпархії Української православної церкви";

3) Житомирської єпархії Української православної церкви;

за участю третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

1) Благодійної організації "Фундація спадщини Терещенків";

2) Міністерства культури та інформаційної політики України;

за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Комунального підприємства "Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради

про визнання недійсною угоди, визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право приватної власності, скасування державної реєстрації та припинення права приватної власності, витребування майна

У липні 2021 року керівник Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області звернувся до Господарського суду Житомирської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (далі - РВ ФДМУ) та Міністерства освіти та науки України (далі - МОН України) з позовом до Червоненської селищної ради в особі виконавчого комітету Червоненської селищної ради, Релігійної організації "Свято-Різдва Христового жіночий монастир Житомирської Єпархії Української Православної Церкви" та Житомирської єпархії Української Православної Церкви, в якому просив:

- визнати недійсною угоду від 20.09.2000, укладену між ВАТ "Червонський цукровик" та Житомирським єпархіальним управлінням Української Православної Церкви про безкоштовну передачу маєтку колишнього власника Червонського цукрового заводу Терещенко;

- визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Червоненської селищної ради від 30.08.2002 № 64 "Про оформлення права колективної власності з видачею свідоцтва Свято-Різдва Христового Червоненського жіночого монастиря Житомирської Єпархії Української православної церкви в смт. Червоне по вул. Котовського, 3";

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво серії САЕ № 355498 від 04.10.2012 про право приватної власності на будівлі Свято-Різдва Христового Червоненський жіночий монастир Житомирської Єпархії Української Православної Церкви, що знаходиться за адресою: Житомирська область, Андрушівський район, смт. Червоне, вул. Котовського, 3, яке видане виконавчим комітетом Червоненської селищної ради;

- скасувати за Релігійною організацією "Свято-Різдва Христового Червоненським жіночим монастирем Житомирської Єпархії Української Православної Церкви" державну реєстрацію права приватної власності та припинити право приватної власності на нерухоме майно: нежитлова будівля, будівля монастиря літ. А-4, заг. пл. 2802,4 м2, господарська будівля літ. Б-1, заг. пл. 1264,7 м2, господарська будівля літ. В-1, заг. пл. 394,5 м2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 37795966), розташовані за адресою: Житомирська область, Андрушівський район, смт. Червоне, вул. Котовського, 3;

- витребувати з володіння Релігійної організації "Свято-Різдва Христового жіночий монастир Житомирської Єпархії Української Православної Церкви" на користь держави, в особі Міністерства освіти та науки України, нерухоме майно: нежитлову будівлю монастиря літ. А-4, заг. пл. 2802,4 м2, господарську будівлю літ. Б-1, заг. пл. 1264,7 м2, господарську будівлю літ. В-1, заг. пл. 394,5 м2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 37795966), яке розташоване за адресою: Житомирська область, Андрушівський район, смт. Червоне, вул. Котовського, 3.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 23.02.2022, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.08.2022 у справі № 906/779/21, відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі /т. 2 а.с.162-169, 227-233/.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.11.2022 у справі № 906/779/21 касаційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури задоволено частково, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.08.2022 та рішення Господарського суду Житомирської області від 23.02.2022 у справі № 906/779/21 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду /т. 3 а.с. 73-87/.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій у цій справі та направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд вказав:

- суди, встановивши обставини перебування спірного майна у державній власності, не встановили його власника на момент відчуження цього майна, а отже чи мала особа відповідні повноваження на його відчуження;

- суди не перевірили та не спростували доводів прокурора, що саме Міносвіти було органом управління об`єктами нерухомого майна, які перебували у користуванні філії професійно-технічного училища № 32 с. Червоне Андрушівського району, власником яких є держава;

- також суди не встановили інших обставин, у тому числі, пов`язаних з передачею майна іншим суб`єктам, зокрема, обласній державній адміністрації;

- суди попередніх інстанцій при розгляді справи належним чином не з`ясували обставин і, відповідно, не дослідили доказів, пов`язаних з вибуттям спірного нерухомого майна з власності держави та наявності/відсутності волі власника на таке вибуття;

- суди попередніх інстанцій не звернули уваги, що за змістом Закону України "Про охорону культурної спадщини" власник об`єкту культурної спадщини та відповідний орган охорони культурної спадщини мають різний правовий статус;

- в такий спосіб висновки судів попередніх інстанцій щодо того, що саме Житомирська обласна адміністрація є належним позивачем за вимогами прокурора у цій справі, зокрема, щодо повернення такого майна, є передчасними;

- у даній справі в умовах встановлення того, що спірне майно перебувало у державній власності, суди без дослідження обставин справи дійшли висновку про недоведеність прокурором, що держава в особі Фонду або Міносвіти є власником спірного майна, фактично застосувавши концепцію негативного доказу, яка сама по собі порушує принцип змагальності, переклавши весь тягар доведення на позивача та ігноруючи обставини вибуття майна з державної власності, наявність компетенції щодо його відчуження, тобто самоусунулись від розгляду спору з формальних причин;

- суди попередніх інстанцій не дослідили і не з`ясували обставин, пов`язаних із наявністю/відсутністю повноважень у Обласного управління народної освіти Житомирської обласної державної адміністрації на передачу ВАТ "Червоненський цукровик" спірного майна, яке у подальшому було безвідплатно передано Житомирському єпархіальному управлінню.

30.11.2022 до Господарського суду Житомирської області поштовим зв`язком надійшла заява керівника Житомирської обласної прокуратури від 25.11.2022 № 15/2-649вих-22 про перегляд рішення Господарського суду Житомирської області від 23.02.2022 у справі № 906/779/21 за нововиявленими обставинами /т. 3 а.с. 93-151/.

28.12.2022 до Господарського суду Житомирської області повернулися матеріали справи № 906/779/21 /т. 3 а.с.88 на звороті/.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 29.12.2022 відмовлено у прийнятті заяви керівника Житомирської обласної прокуратури про перегляд рішення Господарського суду Житомирської області від 23.02.2022 у справі № 906/779/21 за нововиявленими обставинами /т. 3 а.с.155-156/.

Господарський суд Житомирської області (суддя Прядко О.В.) ухвалою від 30.12.2022 справу № 906/779/21 прийняв до провадження та постановив здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 30.01.2023 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Благодійну організацію "Фундація спадщини Терещенків" /т. 3 а.с. 193-195/.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 30.08.2023 у справі № 906/779/21:

1. Позов Керівника Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти та науки України до Червоненської селищної ради в особі виконавчого комітету Червоненської селищної ради, Релігійної організації "Свято-Різдва Христового жіночий монастир Житомирської Єпархії Української Православної Церкви", Житомирської Єпархії Української Православної Церкви задоволено.

2. Визнано недійсною угоду від 20.09.2000, укладену між Відкритим акціонерним товариством "Червонський цукровик" та Житомирським єпархіальним управлінням Української Православної Церкви про безкоштовну передачу маєтку колишнього власника Червонського цукрового заводу Терещенко.

3. Визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Червоненської селищної ради від 30.08.2002 № 64 "Про оформлення права власності на жіночий монастир" з видачею свідоцтва Свято-Різдва Христового Червоненського жіночого монастиря Житомирської Єпархії Української православної церкви в смт. Червоне по вул. Котовського, 3.

4. Визнано недійсним та скасовано свідоцтво серії САЕ № 355498 від 04.10.2012 про право приватної власності на будівлі Свято-Різдва Христового Червоненський жіночий монастир Житомирської Єпархії Української Православної Церкви, що знаходяться за адресою: Житомирська область, Андрушівський район, смт. Червоне, вул. Котовського, 3, яке видане виконавчим комітетом Червоненської селищної ради.

5. Скасовано за Релігійною організацією "Свято-Різдва Христового Червоненський жіночий монастир Житомирської Єпархії Української Православної Церкви" (вул. Котовського, буд. 3, смт. Червоне, Андрушівський р-н, Житомирська обл., 13434, код ЄДРПОУ 26278595) державну реєстрацію права приватної власності та припинити право приватної власності на нерухоме майно: нежитлова будівля, будівля монастиря літ. А-4, заг. пл. 2802,4 м2, господарська будівля літ. Б-1, заг. пл. 1264,7 м2, господарська будівля літ. В-1, заг. пл. 394,5 м2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 37795966), розташовані за адресою: Житомирська область, Андрушівський район, смт. Червоне, вул. Котовського, 3.

6. Витребувано з володіння Релігійної організації "Свято-Різдва Христового жіночий монастир Житомирської Єпархії Української Православної Церкви" (вул. Котовського, буд. 3, смт. Червоне, Андрушівський р-н, Житомирська обл., 13434, код ЄДРПОУ 26278595) на користь держави в особі Міністерства освіти та науки України нерухоме майно: нежитлову будівлю монастиря літ. А-4, заг. пл. 2802,4 м2, господарську будівлю літ. Б-1, заг. пл. 1264,7 м2, господарську будівлю літ. В-1, заг. пл. 394,5 м2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 37795966), яке розташоване за адресою: Житомирська область, Андрушівський район, смт. Червоне, вул. Котовського, 3.

7. Стягнуто з Червоненської селищної ради в особі виконавчого комітету Червоненської селищної ради на користь Житомирської обласної прокуратури 1 135,00 грн судового збору.

8. Стягнуто з Релігійної організації "Свято-Різдва Христового жіночий монастир Житомирської єпархії Української православної церкви" на користь Житомирської обласної прокуратури 23 436,14 грн судового збору.

9. Стягнуто з Житомирської єпархії Української православної церкви на користь Житомирської обласної прокуратури 2 270,00 грн судового збору /т. 4 а.с. 177-189/.

Відповідач-3 Житомирська єпархія Української православної церкви, не погоджуючись з ухваленим рішенням, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Житомирської області від 30.08.2023 у справі № 906/779/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначає наступне:

- предметом спірних правовідносин є об`єкт нежитлова будівля, тому до позовних вимог позивачів застосовується загальна позовна давність у три роки, перебіг якої розпочався 29.12.2002 і, відповідно, закінчився 30.12.2005;

- у свою чергу прокурор звернувся до суду з відповідним позовом 12.07.2021, тобто майже через двадцять років після укладення оспорюваного правочину і спливу позовної давності;

- прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин;

- Верховний Суд неодноразово наголошував, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про цс порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (відповідна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц);

- посилання прокурора та суду першої інстанції на те, що прокурору стало відомо при опрацюванні інформаційного листа Житомирської обласної прокуратури щодо захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини від 20.01.2021 № 15/2-73вих-20 окв-21 та наступним ознайомленням з публікацією в мережі Інтернет стосовно об`єктів культурної спадщини регіону (Журнал Житомира від 21.01.2021 (zhzh.com.ua/news/2021-01-21-9060) щодо наміру продати палац Терещенка на Житомирщині, який знаходиться в смт. Червоне саме 20.02.2021 є помилковим, судом вказана інформація не перевірялася і була визнана фактом як приюдиція та прокурором в судових засіданнях не доводилась;

- виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру");

- відповідно ч. 3 ст. 9 Закону України "Про прокуратуру", в редакції чинній станом на 30.02.2002, прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міжрайонні, міські, транспортні та інші прирівняні до них прокурори, заступники і помічники прокурорів мають право брати участь у засіданнях Рад відповідного рівня, їх виконавчих комітетів, інших органів місцевого самоврядування;

- отже прокурор вважається таким, що довідався або міг би довідатись про порушення прав та прийняття оскаржуваного рішення Виконавчим комітетом Червоненської селишної ради від 30.02.2002 безпосередньо в день засідання сесії Червоненської селищної ради - 30.02.2002. Тобто прокурор не був позбавлений можливості з використанням повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру", своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (у цьому випадку Червоненської селищної ради) необхідну для подання позову інформацію;

- будь-яких доказів ухилення останньої від надання такої інформації прокурору матеріали справи не містять. Водночас прокурором не наведено жодного мотивування щодо того, які об`єктивні обставини перешкоджали направити відповідний запит раніше та раніше звернутися до суду з відповідними позовними вимогами, зважаючи, що інформація про укладення оспорюваного правочину є загальнодоступною та внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 29.10.2012, а акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" (ч. 11 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні");

- відтак у органів прокуратури, починаючи з жовтня 2012 року були усі правові підстави та можливості з`ясувати обставини та звернутися з відповідним позовом в межах позовної давності, чого прокурором зроблено не було (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2023 у справі № 922/3589/21);

- прокурором належними та допустимими доказами не доведено існування об`єктивних підстав, що унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову;

- приписами ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення;

- сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові;

- суд зобов`язаний у будь-якому випадку у разі подання заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, розглянути її, якщо позовна давність спливла - відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення;

- отже висновки суду про те, що звернення позивача з позовом 12.07.2021 відбулося в межах позовної давності є помилковими, оскільки були зроблені з неправильним застосуванням наведених норм матеріального права;

- пред`являючи позов до суду керівник Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях та Міністерства освіти та науки України не надав доказів не належного виконання захисту інтересів держави відповідними суб`єктами владних повноважень (Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях та Міністерство освіти та науки України);

- прокурором не доведено, що держава в особі РВ Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях або Міністерство освіти та науки України є власниками спірного майна, а відтак - той факт, що права останніх стосовно даного об`єкту нерухомості порушені також не доведено;

- регіональне відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях надіслало лист № 10-6-807 від 04.06.2021, у якому зазначило про відсутність правових підстав для самостійного звернення з відповідним позовом до суду, враховуючи те, що будівля Червоненської філії професійно-технічного училища № 32 (будинок-садиба Терещенка) серед приватизованого ВАТ "Червонський цукровик" майна відсутня;

- Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях не є належним позивачем по справі відповідно до Закону України "Про Фонд державного майна України" та Положення "Про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях", затвердженого наказом Фонду державного майна України від 22.04.2019 № 402;

- у керівника Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області відсутні підстави для здійснення представництва інтересів держави в особі Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях та Міністерства освіти та науки України;

За наведених обставин, релігійна організація Житомирської Єпархії Української Православної Церкви не погоджується з рішенням Господарського суду Житомирської області від 30.08.2023 та вважає його таким, що не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, оскільки ухвалене з порушенням норм матеріального права та без додержання норм процесуального права.

10.10.2023 апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції.

Листом № 906/779/21/6565/23 від 10.10.2023 матеріали справи було витребувано з Господарського суду Житомирської області.

24.10.2023 до суду надійшли матеріали справи № 906/779/21.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Житомирської єпархії Української православної церкви на рішення Господарського суду Житомирської області від 30.08.2023 у справі № 906/779/21 /т. 5 а.с. 64-65/.

23.11.2023 (вх. № 9627/23) від Міністерства освіти і науки України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Житомирської області від 30.08.2023 у справі № 906/779/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу Житомирської єпархії Української православної церкви залишити без задоволення, справу розглядати за відсутності представника Міністерства освіти і науки України /т. 5 а.с. 73-76/.

23.11.2023 (вх. № 9629/23) від Бердичівської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу Житомирської єпархії Української православної церкви залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 30.08.2023 у справі № 906/779/21 залишити без змін /т. 5 а.с. 101-111/.

12.12.2023 (вх. № 10202) від Благодійної організації "Фундація спадщини Терещенків" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу Житомирської єпархії Української православної церкви залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 30.08.2023 у справі № 906/779/21 залишити без змін /т. 5 а.с. 140-141/.

03.01.2024 (вх. № 35/24) на електронну адресу суду від Житомирської єпархії Української православної церкви надійшло клопотання, в якому просить зупинити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Житомирської єпархії Української православної церкви на рішення Господарського суду Житомирської області від 30.08.2023 у справі № 906/779/21 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18 /т. 5 а.с. 146-148/.

03.01.2024 (вх. № 83/24) на електронну адресу суду від Житомирської єпархії Української православної церкви надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із захворюванням на ГРВІ та неможливістю прибути в судове засідання представника адвоката Кравчука В.І. /т. 5 а.с. 151/.

Ухвалою суду від 03.01.2024 в задоволенні клопотання представника Житомирської єпархії Української православної церкви Кравчука В.І. від 03.01.2024 (вх. № 83/24) про перенесення судового засідання на іншу дату відмовлено; клопотання Житомирської єпархії Української православної церкви від 03.01.2024 (вх. № 35/24) про зупинення апеляційного провадження у справі № 906/779/21 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18 повернуто заявнику без розгляду; оголошено перерву у судовому засіданні до "15" січня 2024 р. об 11:30 год. /т. 5 а.с. 160-161/.

14.01.2024 (вх. № 338/24) від Бердичівської окружної прокуратури надійшов лист до якого долучено інформаційний лист Житомирської обласної прокуратури щодо захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини від 20.01.2021 за № 15/2вих.20-окв-21 /т. 5 а.с. 174-177/.

Ухвалою суду від 12.01.2024 задоволено заяву (вх.№ 157/24) представника Міністерства культури та інформаційної політики України про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду /т. 5 а.с. 206/.

В судове засідання 15.01.2024 з`явились прокурор, представники Житомирської єпархії УПЦ, Благодійної організації "Фундація спадщини Терещенків", Міністерства культури та інформаційної політики України.

Інші учасники справи не забезпечили участь в судовому засіданні повноважних представників, про причини неявки суд не повідомили, про час та дату засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що ухвалами суду від 17.11.2023, від 03.01.2024 явка представників сторін в судові засідання 03.01.2024 та 15.01.2024 обов`язковою не визнавалась, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності представників РВ ФДМ України по Рівненській та Житомирській областях, Міністерства освіти і науки України, Червоненської селищної ради в особі виконавчого комітету Червоненської селищної ради, Релігійної організації "Свято-Різдва Христового жіночий монастир Житомирської єпархії Української православної церкви", КП "Бердичівське МБТІ", оскільки їхня неявка не перешкоджає перегляду справи.

12.01.2024 (вх. № 189/24) від Житомирської єпархії Української православної церкви надійшло клопотання про зупинення апеляційного провадження за апеляційною скаргою Житомирської єпархії Української православної церкви на рішення Господарського суду Житомирської області від 30.08.2023 у справі № 906/779/21 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18 та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови на підставі п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України /т. 5 а.с. 193-196/.

В обгрунтування клопотання представник Житомирської єпархії Української православної церкви зазначає, що на розгляді Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду перебувала справа № 925/1133/18 за позовом заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури до Черкаської міської ради та Приватного підприємства "Інвестиційно-будівельна компанія "Будгарант" про визнання незаконним та скасування рішення Черкаської міської ради, визнання недійсними змін до договору оренди землі.

Ухвалою Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 07.09.2023 справу № 925/1133/18 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Направляючи справу № 925/1133/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду зазначила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо комплексного застосування норм матеріального та процесуального права (ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ч. 4, 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України) з метою забезпечення вимог верховенства права. Колегія суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду також виходила із того, що питання наявності/відсутності підстав для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем має характер виключної правової проблеми.

На думку заявника, як у справі № 925/1133/18, так і у справі № 906/779/21 спірним є питання щодо визначення прокурором свого правового статусу як самостійного позивача та дотримання процедури, передбаченої абзацами 3, 4 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1133/18, має суттєве значення для вирішення спору у справі № 906/779/21.

Розглянувши у судовому засіданні клопотання Житомирської єпархії Української православної церкви від 12.01.2024 (вх. № 189/24) про зупинення апеляційного провадження за апеляційною скаргою Житомирської єпархії Української православної церкви на рішення Господарського суду Житомирської області від 30.08.2023 у справі № 906/779/21 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18 та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні з огляду на таке.

Судом встановлено, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 09.11.2023 прийнято до розгляду справу № 925/1133/18 за позовом заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури до Черкаської міської ради та Приватного підприємства "Інвестиційно-будівельна компанія "Будгарант" про визнання незаконним та скасування рішення Черкаської міської ради, визнання недійсними змін до договору оренди землі за касаційною скаргою заступника начальника Департаменту представництва інтересів держави в суді Офісу Генерального прокурора на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Отже за змістом вказаної норми зупинення провадження у справі з цієї підстави є правом, а не обов`язком. Таке право може бути реалізовано за наявності двох умов: правовідносини є подібними, Велика Палата Верховного Суду здійснює перегляд справи.

У цій справі № 906/779/21 керівник Бердичівської окружної прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях та Міністерства освіти і науки України, тобто виступає в інтересах держави в особі органів центральної виконавчої влади, які повинні або можуть захистити інтереси держави.

Разом з тим у справі № 925/1133/18 заступник керівника Черкаської місцевої прокуратури звернувся з позовом до Черкаської міської ради, Приватного підприємства "Інвестиційно-будівельна компанія "Будгарант" про визнання незаконним та скасування рішення Черкаської міської ради та визнання недійсними змін до договору оренди землі, тобто у справі № 925/1133/18 заступник керівника Черкаської місцевої прокуратури у спірних правовідносинах самостійно виступає позивачем та визначив відповідачем орган місцевого самоврядування, який повинен або може захистити інтереси держави або територіальної громади.

Підставою для передачі справи № 925/1133/18 на розгляд Великої Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду є те, що господарські суди різних інстанцій, у тому числі й Велика Палата Верховного Суду, сформували досить суперечливу, а подекуди й взаємовиключну практику щодо наявності/відсутності підстав для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем у разі, коли орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, прокурор визначив одним з відповідачів, чим власне і обґрунтував відсутність такого органу у межах розгляду цієї справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що справи № 906/779/21 та № 925/1133/18 не є подібними, оскільки мають різні предмет та підстави позову, матеріально-правові вимоги та інший суб`єктний склад учасників процесу, у зв`язку з чим в задоволенні клопотання Житомирської єпархії Української православної церкви від 12.01.2024 (вх. № 189/24) про зупинення апеляційного провадження у справі 906/779/21 слід відмовити.

В судовому засіданні 15.01.2024 представник Житомирської єпархії УПЦ підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.

Прокурор, представники Благодійної організації "Фундація спадщини Терещенків", Міністерства культури та інформаційної політики України заперечили проти доводів та вимог апеляційної скарги, просили апеляційну скаргу Житомирської єпархії Української православної церкви залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 30.08.2023 у справі № 906/779/21 залишити без змін.

Статтею 269 ГПК України встановлено, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення прокурора, представників Житомирської єпархії УПЦ, Благодійної організації "Фундація спадщини Терещенків", Міністерства культури та інформаційної політики України, дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Графом Адольфом Грохольським у селищі Червоне на Житомирщині був зведений у 1851 році палац, який в подальшому придбав відомий меценат і цукрозаводчик Микола Терещенко.

За часів існування Союзу Радянських Соціалістичних Республік з 1948 року в приміщенні колишнього маєтку знаходилось фабрично-заводське училище, а з 1987 року - Червоненський філіал професійно-технічного училища №32 /т. 4, а.с. 20, 23-24/.

Розпорядженням Житомирської обласної державної адміністрації від 11.08.1997 № 441 "Про взяття на облік та зняття з обліку пам`яток архітектури місцевого значення", зокрема, взято на облік і охорону будинок-садибу Терещенка в смт. Червоне Андрушівського району /охор. номер 148 /т. 1 а.с. 83/.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29.05.1997 № 526 "Про вдосконалення мережі вищих та професійно-технічних навчальних закладів" Міністерством освіти України прийнято наказ від 04.06.1997 № 180 "Про вдосконалення мережі професійно-технічних навчальних закладів в Житомирській області", яким постановлено ліквідувати у червні-серпні 1997 року професійно-технічні навчальні заклади згідно з додатком 1, а саме Філію професійно-технічного училища № 32, с. Червоне Андрушівського району, та передати до 10.08.1997 будівлі, споруди, грошові кошти та інше майно навчальних закладів, що ліквідуються згідно з додатком № 1, іншим професійно-технічним навчальним закладам з метою зміцнення їх навчально-матеріальної бази /т. 3, а.с. 205-209/.

Наказом Управління освіти Житомирської облдержадміністрації від 17.06.1997 № 78 "Про зміни в мережі професійно-технічних навчальних закладів" у червні-серпні 1997 року ліквідовано Філію професійно-технічного училища № 32 с. Червоне Андрушівського району, наказано передати до 10.08.1997 будівлі, споруди, грошові кошти та інше майно у новостворені навчальні заклади згідно актів прийому-передачі /т. 4, а.с.15-19/.

Згідно з листом Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України № 2341/6-18 від 21.11.2022, у документах Міністерства освіти України за 1997 рік акта передачі будівель, споруд, іншого майна ліквідованого навчального закладу Філії професійно-технічного училища № 32 не виявлено /т. 4, а.с. 210/.

10.02.1998 комісією у складі представників від Житомирського обласного управління народної освіти та ВАТ "Червоненський цукровик" проведено прийомку-передачу Червоненського філіалу професійно-технічного училища № 32 до ВАТ "Червоненський цукровик", зокрема майна: будинку учбового корпусу 3-х поверховий загальною площею 3930 м2 кубатурою 13394 м3, балансовою вартістю 816 223 грн; учбово-виробничих майстерень загальною площею 2016 м2 кубатурою 6653 м3, балансовою вартістю 261 193 грн; складу, погребу, гаража балансовою вартістю 23 275 грн; матеріального складу балансовою вартістю 2 545 грн; туалету балансовою вартістю 3 029 грн; мережі водопроводу балансовою вартістю 2 144 грн, про що складено акт від 10.02.1998 /т. 1 а.с. 47-48/.

Вищевказане нерухоме майно знаходиться по вул. Котовського, 3 в смт.Червоне, Андрушівського району Житомирської області, що сторонами не заперечується.

08.08.2000 голова правління ВАТ "Червонський цукровик" адресував Житомирському єпархіальному управлінню УПЦ лист за вих.№ 01/326, яким повідомим про надання згоди правлінням на передачу на баланс Житомирській єпархії УПЦ у безкоштовне користування приміщення бувшого маєтку цукрозаводчика Терещенка і частину прилеглої до нього території /т. 1 а.с. 49/.

20.09.2000 між ВАТ "Червонський цукровик" та Житомирським єпархіальним управлінням УПЦ укладено угоду, відповідно до якої ВАТ "Червонський цукровик" безкоштовно передає, а Житомирське єпархіальне управління УПЦ приймає у власність маєток колишнього власника Червонського цукрового заводу Терещенко (п. 1.1). Передача маєтка здійснюється актом здачі-приймання, підписання якого свідчить про фактичну передачу (п. 2). Маєток передається для розміщення монастиря і буде використовуватись за цим призначенням (п. 3) /т. 1, а.с. 51/.

Додатком до угоди визначено перелік будівель на території бувшого маєтку Терещенка, що передаються, а саме: основна будівля /3-2 поверх. будинок/; будівля бувших майстерень ПТУ; гаражі; підсобні приміщення, що належали ПТУ /т. 1, а.с. 52/.

30.01.2001 комісією у складі представників від Житомирської єпархії УПЦ та ВАТ "Червонський цукровик" проведено прийом-передачу бувшого Червоненського філіалу професійного-технічного училища № 32, зокрема: будинку учбового корпусу 3-х поверховий, загальною площею 3930 м2, кубатурою 13394 м3; приміщення майстерні загальною площею 2016 м2, кубатурою 665З м3; складу, погребу, гаража; матеріального складу; туалету; мережі водопроводу, про складено акт від 30.01.2001 /т. 1, а.с. 53-54/.

24.04.2001 Державним комітетом України у справах релігій зареєстровано статут релігійної організації Свято-Різдва Христового Червоненського жіночого монастиря Житомирської Єпархії Української Православної Церкви, за відомостями якого адресою монастиря визначено: 13234, смт. Червоне Андрушівського району Житомирської області /т. 1, а.с. 60-67/.

Рішенням виконкому Червоненської селищної ради від 30.08.2002 № 64 "Про оформлення права власності на жіночий монастир" вирішено оформити право колективної власності з видачею свідоцтва Свято-Різдва Христового Червоненського жіночого монастиря Житомирської Єпархії Української Православної Церкви на нерухоме майно, що знаходиться в смт. Червоне по вул. Котовського, 3; видане свідоцтво підлягає обов`язковій державній реєстрації в Бердичівському бюро технічної інвентаризації /т. 1, а.с. 55/.

29.12.2002 на підставі вказаного рішення виконавчим комітетом Червоненської селищної ради народних депутатів видано свідоцтво про право власності, відповідно до якого спірне майно в цілому належить Свято-Різдва Христового Червоненського жіночого монастиря Житомирської Єпархії УПЦ /т. 1, а.с. 56/.

04.10.2012, у зв`язку з втратою свідоцтва про право власності, виконавчим комітетом Червоненської селищної ради видано дублікат свідоцтва серії САЕ № 355498 про право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю монастиря літ.А-4, загальною площею 2802,4 м2; господарської будівлі літ.Б-1, загальною площею 1264,7 м2; господарської будівлі літ.В-1, загальною площею 394,5 м2, що знаходиться за адресою: Житомирська обл., Андрушівський р-н, смт. Червоне, вул. Котовського, буд. 3 /т. 1, а.с. 57, 72/.

Згідно з витягом про державну реєстрацію прав № 36030215 від 29.10.2012, на підставі дубліката свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САЕ №355498 від 04.10.2012 КП "Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради 29.10.2012 здійснено державну реєстрацію права приватної власності за Свято-Різдва Христового Червоненським жіночим монастирем Житомирської Єпархії Української Православної Церкви на нерухоме майно в наведеному вище складі (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 37795966, номер запису: 685 в книзі: 25) за адресою: Житомирська область, Андрушівський район, смт. Червоне, вул. Котовського, 3 /т. 1, а.с. 73, 93-94/.

За результатом опрацювання інформаційного листа Житомирської обласної прокуратури щодо захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини від 20.01.2021 № 15/2-73вих-20 окв-21 та наступним ознайомленням з публікацією в мережі Інтернет стосовно об`єктів культурної спадщини регіону (Журнал Житомира від 21.01.2021 (zhzh.com.ua/news/2021-01-21-9060) щодо наміру продати палац Терещенка на Житомирщині, який знаходиться в смт. Червоне, Бердичівською окружною прокуратурою проведено перевірку законності набуття права власності на спірне нерухоме майно /т. 5 а.с. 155, 209-214/.

За результатами вказаної перевірки прокурор в інтересах держави в особі позивачів звернувся з позовом до суду з метою відновлення в судовому порядку права держави Україна на вищезгадане майно.

30.08.2023 Господарським судом Житомирської області за наслідками розгляду позову Керівника Бердичівської окружної прокуратури постановлено оскаржуване рішення у справі № 906/779/21 про задоволення позову /т. 3 а.с. 177-189/.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Згідно з ст. 2, 4 Закону України "Про власність" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.

Відповідно до ст. 87 Цивільного кодексу Української PCP (в редакції, чинній до проголошення незалежності України), соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій. Майно, закріплене за державними, міжколгоспними, державно-колгоспними та іншими державно-кооперативними організаціями, перебуває в оперативному управлінні цих організацій, які здійснюють у межах, встановлених законом, відповідно до цілей їх діяльності, планових завдань і призначення майна, права володіння, користування і розпорядження майном.

Згідно зі ст. 89 Цивільного кодексу Української PCP (в редакції, чинній до проголошення незалежності України), державна власність - спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності. Держава є єдиним власником всього державного майна.

Таким чином за часів існування Союзу Радянських Соціалістичних Республік майно, якими були наділені державні підприємства, організації, установи, належало до державної власності та перебувало у них в оперативному управлінні.

Тобто до моменту проголошення незалежності України спірна будівля належала до загальнодержавної власності. Будь-які інші докази віднесення спірного майна до особистої власності, колгоспно-кооперативної власності або власності профспілкових та інших громадських організацій відсутні.

Відповідно до ст. 34 Закону Української PCP "Про власність" від 07.02.1991 за № 697-ХІІ, загальнодержавну (республіканську) власність, серед іншого, складало майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів.

Постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" затверджено Перелік державного майна України, що передасться до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

До вказаного Переліку не увійшли професійно-технічні заклади, що свідчить про те, що станом на 1991 рік нерухоме майно колишнього Червоненського філіалу професійно-технічного училища № 32 залишилось і перебувало у державній власності, до комунальної власності не передавалось.

Згідно з п. 59 Положення про професійний навчально-виховний заклад України, затвердженим постановою КМУ від 07.09.1993 № 715, яке діяло з 07.09.1993 по 05.08.1998, до професійних навчально-виховних закладів належать професійно-технічні училища, училища-агрофірми, відомчі, міжвідомчі та регіональні центри підготовки й перепідготовки робітників і спеціалістів, інші типи навчально-виховних закладів, яким Міносвіти акредитувало функції професійного навчання. Навчально-виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, житло, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інше майно державного професійного навчально-виховного закладу є загальнодержавною власністю і перебуває у користуванні навчально-виховного закладу.

Згідно з п. 1 Декрету КМУ "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" від 15.12.1992, чинного на час виникнення спірних відносин, функції щодо управління майном, що було в загальнодержавній власності, крім майнових комплексів підприємств, установ, організацій, управління якими здійснювали відповідні служби Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів згідно із законодавчими актами України, здійснювали міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів органи державної виконавчої влади.

Статтею 12 Закону України "Про освіту" від 23.05.1991 № 1060-ХІІ встановлено, що Міністерство освіти України є центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство освіти України, затвердженого постановою КМУ від 08.07.1992 № 384, Міністерство освіти України (Міносвіти України) є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України. Міносвіти України відповідно до покладених на нього завдань у сфері фінансово-господарської діяльності, зокрема, здійснює контроль за використанням коштів та іншого державного майна навчально-виховними закладами, установами, організаціями, що перебувають у функціональному управлінні Міністерства (пп. 7 п. 4).

Згідно з п. 6.4, 6.5 Типового статуту державного професійного навчально-виховного закладу України, затвердженого наказом Міністерства освіти України № 426 від 29.11.1993, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03.12.1993 № 179, навчально-виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, житло, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інше майно училища є загальнодержавною власністю і перебуває у користуванні навчально-виховного закладу. Функції управління загальнодержавним майном, закріпленим за училищем, контроль за ефективністю його використання і збереження здійснює Міністерство освіти України. Державне майно, що перебуває у користуванні училища, не підлягає вилученню, передачі іншим організаціям або використанню для цілей, що суперечать основним завданням навчально-виховного закладу. Отже функції щодо управління державним майном, яке знаходилось на балансі закладів професійно-технічної освіти, здійснювало Міністерство освіти України.

Враховуючи вищевикладене у Житомирського обласного управління народної освіти Житомирської обласної державної адміністрації були відсутні повноваження на передачу споруд, будівель Червоненського філіалу професійно-технічного училища № 32 для ВАТ "Червоненський цукровик".

Відповідно до п. 2 Типового положення про управління освіти обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації, затвердженого постановою КМУ від 18.03.1996 № 327, управління у своїй діяльності керується Конституцією України, Конституційним Договором між Верховною Радою України та Президентом України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Наказами Міністерства освіти України, рішеннями голови обласної (міської) державної адміністрації та відповідного представницького органу, прийнятими в межах його компетенції, а також цим Положенням.

У порушення наказу Міністерства освіти України від 04.06.1997 № 180 "Про вдосконалення мережі професійно-технічних навчальних закладів в Житомирській області" Червоненським філіалом професійно-технічного училища № 32 за актом від 10.02.1998 проведено прийомку-передачу майна ВАТ "Червоненський цукровик", який затверджено начальником обласного управління народної освіти, а не Міністерства освіти України; будівлі навчального закладу безоплатно передано приватному суб`єкту господарювання, а не іншим професійно-технічним навчальним закладам з метою зміцнення їх навчально-матеріальної бази.

При цьому жодним правовстановлюючим документом не підтверджено передачу та набуття у власність ВАТ "Червонський цукровик" спірного нерухомого майна.

Окрім того, за даними РВ ФДМУ, приватизація ВАТ "Червонський цукровик" проводилась відповідно до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", Декрету Кабінету міністрів України № 51-93 від 17.05.1993 "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі". Акт оцінки вартості майна орендного підприємства "Червонський цукровий завод" затверджено наказом РВ ФДМУ по Житомирській області від 25.11.1993, згідно з яким вартість майна орендного підприємства "Червонський цукровий завод" зменшена на вартість майна до якого встановлено пільги - 303,563 тис крб, майна до якого встановлено особливий режим приватизації - 49 тис. крб; державний житловий фонд - 634,68 тис. крб. Серед вилученого майна будівля колишньої Червоненської філії професійно-технічного училища № 32 (будинок-садиба Терещенка) відсутня.

Одночасно відповідно до матеріалів інвентаризації, здійсненої для цілей приватизації станом на 01.11.1993, будівля Червоненської філії професійно-технічного училища № 32 (будинок-садиба Терещенка) за адресою вул. Терещенка, 3, смт Червоне Андрушівського району серед об`єктів, що увійшли до статутного капіталу господарського товариства, також відсутня.

Згідно з наказом РВ ФДМУ по Житомирській області від 25.06.1996 № 8ЗЗ-ЗП, приватизація ВАТ "Червонський цукровик" була завершена. З дати завершення приватизації 25.06.1996 державна частка у статутному капіталі ВАТ "Червонський цукровик" відсутня /т. 1, а.с. 81, 98-99/.

Отже спірний об`єкт нерухомого майна в ході приватизації у статутний фонд ВАТ "Червонський цукровик", а також безоплатно у користування в порядку, визначеному ст. 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, чинній на час проведення приватизації), не передавався.

Жодні рішення відповідно до вимог Закону України "Про управління об`єктами державної власності" щодо передачі вказаного майна в управління ВАТ "Червонський цукровик" не приймалися, як не приймалися і будь-які рішення щодо відчуження спірного майна органом, уповноваженим державою здійснювати права власника цього майна.

Також не приймалися рішення щодо зміни форми власності спірного майна чи наділення ВАТ "Червонський цукровик" повноваженнями на відчуження, зміну функціонального призначення цього майна.

З підстав наведеного у ВАТ "Червонський цукровик" були відсутні будь-які підстави набуття спірного майна у власність та відсутні повноваження щодо розпорядження вказаним майном.

Суд погоджується з доводами прокурора у тій частині, що знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності, а відчуження майна особою, яка фактично не була його власником, є підставою для визнання відповідної угоди недійсною.

Що ж до права державної власності, то незалежно від того, на балансі якого державного підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статусу державної власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов`язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

За таких обставин зміна форми власності шляхом передачі спірного майна у приватну власність Житомирському єпархіальному управлінню УПЦ, за відсутності рішення (волевиявлення) уповноважених органів, є протиправною.

Водночас суд встановив, що Житомирська єпархія УПЦ не повідомляла Житомирську облдержадміністрацію чи її структурні підрозділи про реєстрацію права приватної власності на вищевказаний об`єкт /т. 1 а.с. 89-90/.

Розпорядженням Житомирської обласної державної адміністрації від 11.08.1997 № 441 "Про взяття на облік та зняття з обліку пам`яток архітектури місцевого значення", зокрема, взято на облік і охорону будинок-садибу Терещенка в смт. Червоне Андрушівського району /охор. номер 148 /т. 1 а.с. 83/.

Згідно з п. 1, 2 Порядку укладання охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, затвердженого постановою КМУ від 28.12.2001 № 1768, охоронний договір встановлює режим використання пам`ятки культурної спадщини (далі - пам`ятка) чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована. Власник пам`ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Охоронний договір на пам`ятку архітектури місцевого значення будинок-садибу Терещенка з власником (користувачем) не укладався, що підтверджується листом департаменту культури, молоді та спорту Житомирської обласної державної адміністрації від 03.02.2021 /т. 1 а.с. 78/.

Письмове погодження органу охорони культурної спадщини на відчуження будинку-садиби Терещенка, відповідно до ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини", не надавалось.

Згідно з листом від 03.02.2021 Департаменту культури, молоді та спорту Житомирської обласної державної адміністрації, інформація щодо погодження з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини питання передачі у власність пам`ятки архітектури місцевого значення (будинку-садиби Терещенка в смт.Червоне) відсутня /т. 1, а.с. 82/. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Враховуючи вищевикладене, ВАТ "Червонський цукровик" під час укладення угоди від 20.09.2000 з Житомирським єпархіальним управлінням Української православної церкви розпорядився державною власністю (маєтком колишнього власника Червонського цукрового заводу Терещенка) без належних правомочностей та повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом на підставі законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (постанова Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 909/276/21).

Відповідно до ст. 41 Цивільного кодексу УРСР, угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Цивільного кодексу УРСР, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

З огляду на вищевстановлені обставини та керуючись наведеними вище нормами законодавства, оскільки ВАТ "Червонський цукровик" не набув права власності на спірне нерухоме майно та не мав права на вчинення будь-яких дій щодо спірного нерухомого майна, у т.ч. і відчужувати його на користь інших осіб, колегія суддів вважає, що у цьому випадку наявні підстави для визнання недійсною угоди від 20.09.2000 про безкоштовну передачу у власність Житомирському єпархіальному управлінню УПЦ маєтку колишнього власника Червонського цукрового заводу Терещенка.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення 30.08.2002), сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції (ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Статтею 393 ЦК України визначено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

З огляду на те, що спірне нерухоме майно вибуло з власності держави поза її волею, за відсутності рішення уповноваженого органу на відчуження цього майна та рішення про зміну правового статусу державного майна, виконавчим комітетом Червоненської селищної ради прийнято рішення від 30.08.2002 № 64 "Про оформлення права власності на жіночий монастир" з перевищенням повноважень, а тому вимога прокурора про визнання незаконним і скасування даного рішення є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Прокурор вважає, що відновленням становища, яке існувало до порушення, в обставинах конкретного спору може вважатись і визнання недійсними свідоцтв про право власності, так як такі свідоцтва посвідчують право власності і невизнання їх недійсними істотно утруднює, навіть унеможливлює, захист порушених прав особи, яка звернулась до суду з відповідним позовом, адже їх чинність як правовстановлюючих документів залишає відносини зацікавлених осіб у стані правової невизначеності /т. 1 а.с. 147/.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовано, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

З урахуванням викладеного, оскільки свідоцтво про право власності серії САЕ № 355498 від 04.10.2012 видано на підставі незаконного рішення виконавчого комітету Червоненської селищної ради від 30.08.2002 № 64, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним та скасування названого свідоцтва про право приватної власності.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент здійснення державної реєстрації ), державна реєстрація прав проводиться на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом; свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; рішень судів, що набрали законної сили; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Згідно з п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній з 16.01.2020), відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав) (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19).

За наведених обставин, зважаючи на факт визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності серії САЕ № 355498 від 04.10.2012, на підставі якого (його дубліката) була проведена державна реєстрація прав, що свідчить про припинення речового права, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про ефективність обраного прокурором способу захисту, його відповідність змісту відповідного права і характеру його порушення, а отже заявлені вимоги в частині скасування державної реєстрації права приватної власності за відповідачем-2 та припинення права приватної власності на спірне нерухоме майно є законними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі ст. 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння.

Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (ч. 1-3 ст. 388 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Віндикаційним позовом захищаються права власності в цілому, оскільки він пред`являється в тих випадках, коли порушені права володіння, користування та розпорядження одночасно. Однак право власності за власником зберігається, тому що може бути підтвердженим правовстановлюючими документами або іншими письмовими доказами.

Приписами ст. 326 ЦК України визначено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема, міністерства (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності").

Відповідно до Положення про Міністерство освіти та науки України, затвердженого постановою КМУ № 630 від 13.10.2014, Міністерство освіти і науки України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Тобто органом, уповноваженим від імені держави та в її інтересах здійснювати функції щодо управління спірним нерухомим майном державної власності, є Міністерство освіти та науки України.

З огляду на те, що спірне нерухоме майно вибуло з власності держави поза її волею, враховуючи характер спірних правовідносин, суд вбачає відповідність заходу втручання держави в право власності відповідача-2 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського Суду з прав людини, а саме: законності втручання, відповідності суспільним інтересам та пропорційності переслідуваним цілям.

Разом з тим задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Отже суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про захист порушених прав держави шляхом витребування спірного нерухомого майна (маєтку Терещенка) з чужого незаконного володіння на користь МОН України, як органу управління державним майном.

Щодо підстав звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі РВ ФДМУ та МОН України.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абз.1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень ч.ч. 3-5 ст. 53 ГПК України і ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Разом із тим у розумінні положень п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Перший - "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежним чином.

"Нездійснення захисту" має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом із тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 18.08.2020 у справі № 914/1844/18, від 08.12.2020 у справі № 908/1664/19).

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити, чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Зі змісту позовної заяви та відповіді на відзив вбачається, що звернення прокурора до суду з даним позовом зумовлено задоволенням суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права державної власності та повернення у власність держави об`єкта нерухомого майна, яке протиправно вибуло поза волею власника, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників. Збереження пам`яток культурної спадщини для прийдешніх поколінь беззаперечно становить суспільний інтерес та інтереси держави, а здійснення ефективного захисту таких пам`яток сприятиме входженню України до європейської спільноти як держави, що виконує свої міжнародно-правові зобов`язання у сфері охорони культурної спадщини /т. 1 а.с. 150-155, т. 2 а.с.12-17/.

Так Бердичівською окружною прокуратурою на виконання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" було направлено РВ ФДМУ та МОН України повідомлення від 19.05.2021 № 50-90-885вих-21 та від 02.07.2021 № 50-90-1507вих-21, відповідно, про виявлене порушення інтересів держави та намір вжити заходів представницького характеру /т. 1, а.с. 95-97, 100-102/.

МОН України відповіді за результатами розгляду повідомлення прокуратури не надало, однак це не є підставою вважати звернення прокурора в особі компетентного органу необґрунтованим.

РВ ФДМУ, не погодившись із твердженням прокуратури про те, що обов`язок щодо розпорядження спірним майном покладено на Регіональне відділення, надіслало лист № 10-6-807 від 04.06.2021, у якому зазначило про відсутність правових підстав для самостійного звернення з відповідним позовом до суду, враховуючи те, що будівля Червоненської філії професійно-технічного училища № 32 (будинок-садиба Терещенка) серед приватизованого ВАТ "Червонський цукровик" майна відсутня, Регіональне відділення не є органом управління спірним майном /т. 1, а.с. 98-99/.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Фонд державного майна України", Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Фонд державного майна України здійснює повноваження безпосередньо та через свої регіональні відділення (представництва) (ч.1 ст. 6 цього Закону).

До основних завдань Фонду державного майна України, а також РВ ФДМУ належать, зокрема, здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління (п.5 ч.1 ст. 4 Закону України "Про Фонд державного майна України" та пп.5 п.4 Положення "Про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях", затвердженого наказом Фонду державного майна України від 22.04.2019 № 402).

За наведених обставин, оскільки власником спірного нерухомого майна є держава, а уповноваженим органом управління державним майном - Міністерство освіти і науки України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Бердичівська окружна прокуратура, дотримавшись вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", правомірно звернулась до суду з даним позовом в інтересах держави в особі МОН України як органу управління державним майном, який у свою чергу, будучи повідомленим про вищезгадані порушення, не вжив належних заходів щодо їх усунення та повернення майна у державну власність.

Щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити у позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням ст. 256, 257, 261 Цивільного кодексу України положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (постанови Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 21.06.2022 у справі № 757/27707/17-ц, від 22.01.2020 у справі № 754/14094/17, від 24.11.2021 у справі № 201/423/19, від 27.01.2021 у справі № 922/496/20).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 359/9716/16-ц, від 16.06.2021 у справі № 359/11910/14-ц).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники.

При зверненні прокурора до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, судам потрібно починати обчислювати позовну давність з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор тільки у тих випадках, коли прокурор мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (постанова Верховного Суду від 12.04.2022 у справі № 761/31873/19-ц).

Як вбачається з позовної заяви та відповіді на відзив, про факт протиправного вибуття майна з державної власності органам прокуратури стало відомо при опрацюванні інформаційного листа Житомирської обласної прокуратури щодо захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини від 20.01.2021 № 15/2-73вих-20 окв-21 /т. 5 а.с. 174 на звороті-177/ та наступним ознайомленням з публікацією в мережі Інтернет стосовно об`єктів культурної спадщини регіону (Журнал Житомира від 21.01.2021 (zhzh.com.ua/news/2021-01-21-9060) щодо наміру Житомирського єпархіального управління продати палац Терещенка на Житомирщині, який знаходиться в смт. Червоне /т. 5 а.с. 155/. Прокурором у ході перевірки були з`ясовані підстави набуття права власності на спірне нерухоме майно і вжиті відповідні заходи представницького характеру. Прокурор відмітив, що позивачі не були обізнані про укладання угоди від 20.09.2000 та прийняття оскаржуваного рішення № 64 від 30.08.2002 саме з моменту їх укладання та прийняття, оскільки це здійснювалося без їх участі та згоди; рішення селищної ради № 64 від 30.08.2002 є суто правовим актом індивідуальної дії, спрямованим на регулювання прав і обов`язків конкретного суб`єкта - відповідача-2, його направлення чи будь-яке повідомлення, у т.ч. позивачів, про його прийняття не передбачено і відповідачем не надано; вільний доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно передбачено з листопада 2014 року, при цьому на позивачів не покладено обов`язку контролювати діяльність органів місцевого самоврядування та перевіряти їх рішення на предмет дотримання вимог чинного законодавства, а процедура проведення державної реєстрації прав за новим власником не передбачала повідомлення попереднього власника про внесені зміни та проведені реєстраційні дії /т. 1 а.с. 154-156; т. 2 а.с. 19-22, 34-39/.

Про факт наявності порушень інтересів держави в частині незаконного вибуття спірного майна з державної власності Регіональному відділенню ФДМУ стало відомо із запиту Бердичівської місцевої прокуратури за від 12.02.2021 № 31-90-590вих-21 та Бердичівської окружної прокуратури від 08.04.2021 за № 50-90-333вих-21, що підтверджується листами від 18.02.2021 № 10-13-248 та від 30.04.2021 № 10-24-9923 /т. 1 а.с. 81, 84-85/, а Міністерству освіти і науки України - з листів Бердичівської окружної прокуратури від 05.05.2021 № 50-909-656вих-21 та від 08.04.2021 № 50-90-332вих-21 /т. 1, а.с.103-109/, що повідомлено міністерством у поясненнях від 04.10.2021 № 14.1/450-21 /т. 2. а.с.1-2/.

Отже колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обчислення строку позовної давності починається з 20.01.2021 (дня, коли органам прокуратури стало відомо про факт порушення інтересів держави та протиправного вибуття майна державної власності).

При цьому жодних доказів про те, що інформацію про порушення можна було отримати раніше, відповідачами не надано.

Разом з тим відповідач-1 виконавчий комітет Червоненської селищної ради скористався своїм правом, передбаченим п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України, і визнав позов у повному обсязі, проти його задоволення не заперечив, що у даному випадку не суперечить закону і не порушує прав та інтересів інших осіб.

За наведених обставин, враховуючи звернення прокурора до суду 14.07.2021 з позовом у цій справі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про подання позовної заяви Керівником Бердичівської окружної прокуратури в межах трирічного строку позовної давності, відлік якого розпочався 20.01.2021.

Щодо доводів скаржника про можливість обізнаності прокурора про вибуття спірного майна з державної власності у зв`язку із здійсненням 29.12.2002 державної реєстрації права приватної власності в Державному реєстрі речових прав, слід зазначити, що лише в листопаді 2014 року з набранням чинності Законом України № 1701-VII від 14.10.2014 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення кінцевих вигодонабувачів юридичних осіб та публічних діячів" передбачено вільний доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Водночас, Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, Міністерство освіти і науки України не наділені наглядовими чи контрольними функціями з перевірки законності рішень органів місцевого самоврядування, а процедура проведення державної реєстрації прав за новим власником не передбачала повідомлення попереднього власника про внесені зміни та проведені реєстраційні дії, тому відсутні підстави вважати, що зазначені особи могли довідатись про порушення права державної власності.

Слід також зазначити, що відповідно до положень статті 19 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) перевірка відповідності актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами вимогам Конституції України та чинним законам є предметом прокурорського нагляду. Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагаються прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора.

Положення зазначеного Закону не зобов`язували прокурора здійснювати перевірку додержання законів при винесенні будь-якого рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, а лише за наявності для цього відповідних підстав.

З урахуванням наведеного, доводи апелянта про можливість для прокурора бути обізнаним про протиправне вибуття майна з державної власності в силу своїх повноважень (без зазначення яких) саме з дати прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування, є необґрунтованим, оскільки апелянт не наводить жодних мотивів про те, яким чином прокурору мало та могло бути відомо не лише про прийняття оскаржуваного рішення, а також про його незаконність з дати його прийняття.

Слід також зазначити, що тягар доведення пропуску строку позовної давності згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладається на особу, яка заявила про застосування позовної давності. При цьому аргументи відповідача, що про порушене право позивач міг дізнатися раніше, ніж він стверджує, мають ґрунтуватись не на можливих обставинах (визначене законодавством право отримувати публічну інформацію з державних реєстрів тощо), а на конкретних обставинах, що підтверджуються наданими у справі належними доказами, за яких суд може однозначно (достеменно) встановити момент, коли особа могла довідатись про порушення його прав.

Однак в апеляційній скарзі не наведено та не надано будь-яких доказів на підтвердження саме обізнаності позивачів та прокурора про порушення інтересів держави у зв`язку з протиправним вибуттям майна з державної власності.

За наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про звернення прокурора з позовом до суду у цій справі у межах строку позовної давності, а тому заява скаржника про застосування наслідків спливу позовної давності задоволенню не підлягає.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими. Суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді справи судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі судового рішення, а наведені в ній доводи не спростовують обгрунтованих висновків суду першої інстанції.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача-3 Житомирської єпархії Української православної церкви - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Житомирської області від 30.08.2023 у справі № 906/779/21 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу № 906/779/21 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "24" січня 2024 р.

Головуючий суддя Крейбух О.Г.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Тимошенко О.М.