Рішення

від 16.01.2024 по справі 925/1239/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2024 року м. Черкаси справа № 925/1239/23

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Чевгуза О.В., з секретарем судового засідання Брус Л.П., за участю представників:

позивача Філіппова Е.Г. адвокат (за межами приміщення суду),

відповідач не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Черкаської області у місті Черкаси справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрзернотрейд Макс»

до Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна»

про стягнення 1 854 814,73 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрзернотрейд Макс» звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна» про стягнення заборгованості за договором складського зберігання № 03/11-2021 від 03.11.2021: 1 145 482,85 грн основного боргу, 5 % штрафних санкцій в сумі 19 107,41 грн, пені в сумі 690 224,47 грн.

Судові витрати позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором відповідального зберігання.

Ухвалою від 18.09.2023 Господарський суд Черкаської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

17 жовтня 2023 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач частково визнає позовні вимоги основний борг, сплату якого просить відтермінувати до зміни обставин, які унеможливлюють виконання грошових зобов`язань, спричинених обставинами непереборної сили внаслідок введення військового стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації на території України.

Проти стягнення штрафних санкцій відповідач заперечує, оскільки вони надмірно великі в т.ч. порівняно з сумою основного боргу; одночасне стягнення пені та штрафу не допускається, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення; виконання договору стало неможливим через форс-мажорні обставини військової агресії російської федерації проти України, при цьому відповідач добросовісно ставився до взятих на себе зобов`язань та 26.07.2022 на адресу позивача направляв лист № 74 про неможливість виконати зобов`язання через воєнний стан.

10 січня 2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач заперечує проти звільнення відповідача від штрафних санкцій, оскільки станом на момент розгляду справи відповідач не надав доказів хоча б часткового погашення заборгованості, не довів, що причиною прострочення виконання грошового зобов`язання є обставини, які перебувають поза його волею, а також, що стягнення пені є неспівмірним з наслідками порушення, не відповідає засадам розумності і справедливості, перетворюється у несправедливо непомірний тягар для відповідача та може спричинити повне зупинення господарської діяльності товариства. Крім того, зазначає, що позивач також знаходиться та веде свою господарську діяльність в регіоні, пов`язаному з проведенням військових дій. Відповідач претензію позивача залишив без задоволення, рахунки-фактури не оплатив, акт звірки не підписав, що стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою від 24.10.2023 Господарський суд Черкаської області закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 05.12.2023 Господарський суд Черкаської області задовольнив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи; розгляд справи відклав на 16.01.2024.

У призначене судове засідання відповідач не з`явився, у клопотанні, що надійшло 16.01.2024, представник просив відкласти розгляд справи у зв`язку з перебуванням на обшуку в місті Біла Церква, який проводиться Національним антикорупційним бюро України в рамках кримінального провадження № 52023000000000081.

У судовому засіданні, яке відбулося 16.01.2024 за участю представника позивача, суд протокольно постановив ухвалу про відмову у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, розпочав розгляд справи по суті.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

З огляду на те, що відповідач повторно не з`явився у судове засідання, неявка представника не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, а також приймаючи до уваги, що у матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи; суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, просила суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті.

В судовому засіданні 16.01.2024 відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відомості про вказані процесуальні дії занесені до протоколу судового засідання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, надавши належну правову оцінку доводам сторін та на підставі норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, вживши всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного розгляду даної справи, суд встановив таке.

Між ТОВ «УКРЗЕРНОТРЕЙД МАКС» (зерновий склад) і ІП «АГРО-ВІЛЬД УКРАЇНА» (поклажодавець) було укладено договір складського зберігання № 03/11-2021 від 03 листопада 2021 року (договір), за умовами якого поклажодавець зобов`язаний передати зерно, а зерновий склад зобов`язаний прийняти його на зберігання на умовах, визначених цим договором і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стан, передбаченому цим Договором та чинним законодавством (п. 1.1).

Договір підписаний його сторонами та скріплений їхніми печатками.

Поклажодавець зобов`язаний своєчасно розраховуватися за надані йому послуги з приймання, оформлення, зберігання, відвантаження зерна та надання додаткових послуг, пов`язаних із зберіганням зерна (пп. 3.5.1).

Поклажодавець сплачує вартість послуг зернового складу, пов`язаних з прийманням, очищенням, знезараженням та сушінням зерна при переданні такого зерна на зберігання з моменту видачі складського документу на таке зерно, а також сплачує вартість послуг зернового складу по зберіганню зерна щомісячно, до 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому були надані послуги. Оплата здійснюється з розрахунку залікової ваги зерна. У випадку, якщо фактична вага зерна, внаслідок проведення доробки чи природного убутку відрізняється від залікової, що підтверджується відповідним актом-розрахунком, наданим поклажодавцю, оплата за зберігання з моменту підписання такого акту здійснюється з розрахунку фактичної ваги зерна, вказаній у такому акті (п. 9.4).

Надання послуг зберігання за договором підтверджується такими первинними документами:

Додаткова угода № 1 до договору складського зберігання зерна № 03/11-2021 від 03.11.2021, акт надання послуг № 363 від 14.12.2021, акт надання послуг № 52 від 28.02.2022, акт надання послуг № 63 від 31.03.2022, акт надання послуг № 84 від 30.04.2022, акт надання послуг № 105 від 31.05.2022, акт надання послуг № 131 від 30.06.2022, акт надання послуг № 145 від 31.07.2022, акт надання послуг № 156 від 31.08.2022, акт надання послуг № 159 від 30.09.2022, акт надання послуг № 268 від 14.12.2021, акт надання послуг № 363 від 14.12.2021, акт надання послуг № 328 від 30.11.2022, акт надання послуг № 352 від 31.12.2022, акт надання послуг № 2 від 24.01.2023, акт надання послуг № 35 від 28.02.2023, акт надання послуг № 70 від 31.03.2023, акт надання послуг № 87 від 30.04.2023, акт надання послуг № 105 від 31.05.2023, акт надання послуг № 118 від 30.06.2023, акт надання послуг № 2 від 31.01.2023, акт надання послуг № 134 від 31.07.2023, акт надання послуг № 154 від 31.08.2023, рахунок на оплату № 306 від 14.12.2021, рахунок на оплату № 354 від 31.12.2022, рахунок на оплату № 327 від 30.11.2022, рахунок на оплату № 297 від 30.11.2021, рахунок на оплату № 267 від 31.10.2022, рахунок на оплату № 161 від 30.09.2022, рахунок на оплату № 159 від 23.09.2022, рахунок на оплату № 158 від 21.09.2022, рахунок на оплату № 157 від 16.09.2022, рахунок на оплату № 156 від 14.09.2022, рахунок на оплату № 155 від 12.09.2022, рахунок на оплату № 153 від 09.09.2022, рахунок на оплату № 151 від 31.08.2022, рахунок на оплату № 138 від 31.07.2022, рахунок на оплату № 124 від 30.06.2022, рахунок на оплату № 114 від 30.06.2023, рахунок на оплату № 102 від 31.05.2023, рахунок на оплату № 98 від 31.05.2022, рахунок на оплату № 84 від 30.04.2023, рахунок на оплату № 78 від 30.04.2022, рахунок на оплату № 68 від 31.03.2023, рахунок на оплату № 58 від 31.03.2022, рахунок на оплату № 48 від 28.02.2022, рахунок на оплату № 1 від 24.01.2023, рахунок на оплату № 33 від 28.02.2023, рахунок на оплату № 68 від 31.03.2023, рахунок на оплату № 84 від 03.04.2023, рахунок на оплату № 102 від 31.05.2023, рахунок на оплату № 114 від 30.06.2023, рахунок на оплату № 129 від 31.07.2023, рахунок на оплату № 151 від 31.08.2023, платіжними дорученнями.

Поставка товару на зберігання на зерновий склад (Черкаська обл., м. Умань, вул. Старицького, 1) підтверджується:

товарно-транспортна накладна № 03 від 05.11.2021, товарно-транспортна накладна № 04 від 05.11.2021, товарно-транспортна накладна № 02 від 5.11.2021, товарно-транспортна накладна № 01 від 05.11.2021, товарно-транспортна накладна № 03 від 11.11.2021, товарно-транспортна накладна № 05 від 11.11.2021, товарно-транспортна накладна № 04 від 11.11.2021, товарно-транспортна накладна № 02 від 11.11.2021, товарно-транспортна накладна № 01 від 11.11.2021, та книгою кількісно-якісного обліку хлібопродуктів за 4 квартал 2021 року, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 361 за грудень 2021 року, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 631 за грудень 2021 року.

Договір передбачає граничний термін зберігання до 31 травня 2022 року (п. 12.1).

Позивач зазначає, що після закінчення дії договору відповідач зерно не забрав, послуги зернового складу не оплатив.

25 липня 2022 року за вих. № 25-07-2022/1 позивачем був направлений лист до ІП «АГРО-ВІЛЬД Україна», у якому ТОВ «УКРЗЕРНОТРЕЙД МАКС» зазначає, що підприємство не вивезло зерно та провело розрахунки за надані послуги та звертає увагу, що буде розпочата процедура продажу зерна згідно з діючим законодавством України для покриття заборгованості по зберіганню зерна згідно з договором складського зберігання.

Листом за вих. № 74 від 26.07.2022 відповідач, у зв`язку з виникненням в рамках співпраці по договору зберігання форс-мажорних обставин спричинених військовим станом, повідомляє, що готов виконати всі умови по договору, проте зважаючи на обставини спричинені військовим станом, не в змозі вчасно оплатити рахунки за послуги сушіння та зберігання кукурудзи у кількості 7278,626 тон, тому просить відтермінувати даний платіж до 10.08.2022. Оплату гарантував.

28 липня 2022 року за вих. № 28-07-2022/1 позивачем був направлений лист до ІП «АГРО-ВІЛЬД Україна» з іншою пропозицією: в разі не виконання взятих на себе зобов`язань та виникнення непередбачуваних обставин, які можуть вплинути на можливість все ж таки розрахуватися з зерновим складом за надані послуги, запропоновано поставити/продати частину зерна на користь компанії що буде погоджено додатково.

01 серпня 2023 року була направлена претензія ІП «АГРО-ВІЛЬД Україна» з вимогою сплатити за надані послуги протягом десяти днів.

Отже між сторонами виникли зобов`язальні правовідносин на підставі договору складського зберігання.

Наведені обставини стали причиною звернення позивача з позовом та є предметом спору у справі. За твердженнями позивача наявні правові підстави для стягнення з відповідача боргу за надані послуги у розмірі 1 145 482,85 грн та штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором зберігання.

Законом України «Про зерно та ринок зерна в Україні» визначено, що зберігання зерна це комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна.

Частиною 1 статті 936 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з ч. 1 ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Договір передбачає граничний термін зберігання до 31 травня 2022 року (п. 12.1).

У випадку потреби зберігання зерна вище встановленої межі, термін дії договору може бути продовжений виключно шляхом укладання додаткової угоди до даного договору (п. 12.3).

Зерновий склад зобов`язаний письмово, не пізніше ніж за сім днів до закінчення граничного терміну зберігання зерна, письмово попередити поклажодавця про його закінчення і визначити дату відвантаження (п. 12.4).

Поклажодавець зерна зобов`язаний забрати зерно у зернового складу після закінчення строку зберігання зерна. Зерновий склад зобов`язаний письмово за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця зерна про закінчення строку зберігання зерна та запропонувати термін витребування зерна (ч. 1-2 ст. 31 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»).

Згідно зі ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 946 Цивільного кодексу України, якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що продовження зберігання зерна після закінчення строку, встановленого договором, дає зберігачу право вимагати оплати за весь фактичний час зберігання.

Відповідач визнав позовну вимогу про стягнення оплати за зберігання, про що зазначив у відзиві на позовну заяву.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 9.5 договору у випадку прострочення термінів, встановлених у договорі, зерновий склад має право нарахувати пеню поклажодавцю в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє сторони від виконання договірних зобов`язань.

В разі прострочення оплати вартості послуг зернового складу більш ніж на 90 календарних днів, поклажодавець додатково сплачує штраф у розмірі 5 % від суми заборгованості, але в будь-якому випадку не менше 500 грн. Сплата штрафу не звільняє поклажодавця від сплати пені та виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до п. 9.6 договору послуги зернового складу по переоформленню зерна повинні бути оплачені поклажодавцем до моменту такого переоформлення.

Відповідно до п. 9.7 договору сторони укладають і підписують акт приймання-передачі наданих послуг до 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем в якому були надані послуги. У випадку непідписання поклажодавцем акту приймання-передачі наданих послуг та ненадання мотивованої відмови від його підписання в зазначений вище строк, акт приймання-передачі наданих послуг вважається підписаним, а послуги зазначені в акті наданими без зауважень з боку поклажодавця.

Позивачем на підставі п. 9.5 договору заявлено про стягнення з відповідача пені в сумі 690 224,47 грн від суми простроченого платежу за кожний день прострочення та штрафу у сумі 19 107,41 грн (відповідно до здійснених позивачем розрахунків, що наведені у позовній заяві, сума штрафу -55 572,82 грн).

За частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1, 2 статті 217 ГК України).

Згідно з нормами статті 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка має подвійну правову природу є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Відповідно до частини першої, другої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина перша статті 617 ЦК України).

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).

Відповідач, посилаючись на лист ТПП України від 28.02.2022, яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, вказує на наявність обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які негативним чином вплинули на його господарську діяльність.

Відповідач зазначає, що Іноземне Підприємство «Агро-Вільд Україна» - є іноземним підприємством основний дохід якого складається саме з експорту зернових культур на зовнішній ринок. Морські перевезення та порти України, були основним способом перевезення зернових культур, введення військового стану унеможливило подальше ведення зернового коридору, так як протягом дев`яти місяців зерновий коридор не працював, внаслідок ракетних обстрілів по об`єктам інфракструктури, якими являються й морські порти.

Закриття зернового коридору унеможливило внесення підприємством своєчасної плати за договором, не відбувався експорт зернових культур і втрачався основний дохід, кошти у фонд не надходили, коштів вистачало лише на забезпечення заробітної плати працівникам підприємства та на зібрання урожаю.

Відповідач звертає увагу на те, що намагався максимально виконувати взяті на себе договірні зобов`язання по мірі спроможності навіть під час військового стану. 26 липня 2022 року на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрзернотрейд Макс» направляв лист № 74, в якому зазначено про настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) у ході виконання договірних зобов`язань.

Відповідач посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18.04.2023 по справі № 922/1116/22, відповідно до яких Верховний Суд оцінив не тільки наявність Сертифіката ТПП, яким засвідчено форс-мажорні обставини військову агресію російської федерації проти України, але і інші обставини, що свідчать про неможливість виконання умов договору у визначений строк. Суд врахував, добросовісну поведінку підприємства, яке, незважаючи на воєнні дії, змогло повідомити про неможливість вчасно виконувати взяті на себе зобов`язання.

Договір складського зберігання зерна, є публічним договором при якому сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов`язків передбачених за Договором складського зберігання, якщо таке невиконання стало наслідком надзвичайної або непереборної сили за наявних умов (форс-мажорних обставин), тобто подій, настання яких ні зерновий склад, ні поклажодавець неспроможні були передбачити й попередити (пожежі, повені, землетруси, воєнні дії тощо). Згідно з ст. 652 ЦК України у разі зміни обставини організації роботи внаслідок ракетних обстрілів та повітряних тривог, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Також відповідач вказує, що обставини на підприємстві змінилися настільки, що якби підприємство могло це передбачити, то не укладало б договір або укладало б його на інших умовах, аби договірне зобов`язання виконувалося належним чином. Зміна обставин зумовлена причинами, які ІП «Агро-Вільд Україна» не могло усунути після їх виникнення навіть при всій своїй турботливості та обачності. Виконання договору при наявності істотної зміни обставин настільки порушило співвідношення інтересів сторін, і значно позбавило ІП «Агро-Вільд Україна» зацікавленості у договорі того, на що підприємство розраховувало.

Відповідач зазначає, що зобов`язання за договором під час дії військового стану може виконуватися по мірі спроможності підприємства, а саме полягає у відтермінуванні сплати зобов`язання (звільняючи особу від відповідальності), до скасування військового стану на території України, та усунення обставин внаслідок, яких виникла непереборна сила на території України у зв`язку з військовим станом, посилаючись на аналогічну позицію, викладену Вищим Господарським судом у постанові від 16 травня 2017 року у справі № 903/470/16.

ІП «Агро-Вільд Україна» під час запровадження військового стану на території України, що у свою чергу і спричинило закриття зернового коридору, втратило свій основний дохід, цим суттєво і змінюється рівновага договірних стосунків, так як для ІП «Агро-Вільд Украна» стало більш обтяжуючим виконання зобов`язання, що в подальшому призвело до повної неможливості виконання взятого на себе зобов`язання. Подібний висновок, щодо нерівномірного обтяження на одну з сторін, за укладеним договором, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17 та у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20.

Так, Закон України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» вказує, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення взятого на себе зобов`язання за договором, сторона звільняється від відповідальності. У разі допущення такого прострочення за укладеним Договором особа звільняється, зокрема, від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена за попередньо укладений Договір за прострочення взятого на себе виконання (невиконання, часткове виконання). Також установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші нарахування, сплата яких передбачена договором, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню.

Відповідно до п. 11.4 11.10 договору сторони звільняються від відповідальності за часткове, або повне невиконання своїх зобов`язань, якщо воно виникло внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажор). Не вважається форс-мажорними обставинами відсутність у боржника коштів для оплати послуг зернового складу, навіть якщо така відсутність виникла через обставини, які не залежали від волі поклажодавця та які останній не міг передбачити. Термін, встановлений для виконання стороною зобов`язань за цим договором подовжується на строк дії для такої сторони форс-мажорних обставин. Якщо дія форс-мажорних обставин продовжується більш ніж один місяць, сторони можуть змінити і умови цього договору чи вимагати його розірвання. Сторона, для якої стало неможливим виконання її зобов`язань внаслідок дії форс-мажорних обставин, повинна по можливості негайно, але в будь-якому випадку не пізніше 10 (десяти) днів з моменту виникнення (припинення) форс-мажору повідомити про це протилежну сторону. Не повідомлення або несвоєчасне повідомлення стороною про виникнення чи припинення форс-мажорних обставин позбавляє таку сторону права посилатися на них. Настання форс-мажорних обставин повинно підтверджуватись сертифікатом, виданим Торгово-промисловою палатою України.

Матеріали справи не містять повідомлення відповідача про настання форс-мажорних обставин в порядку визначеному договором, який передбачає письмове повідомлення іншій стороні про початок та припинення форс-мажорних обставин негайно, але не пізніше 10 днів з моменту їх виникнення чи припинення.

Тоді як повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти наявність вказаних обставин та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору (такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 23.08.2023 у справі № 910/6234/22).

Крім того, про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).

Як зазначалося вище, листами 25.07.2022 та 28.07.2022 позивач повідомив, що підприємство (відповідач) не вивезло зерно та провело розрахунки за надані послуги та звернув увагу, що буде розпочата процедура продажу зерна для покриття заборгованості по зберіганню зерна та запропоновано поставити/продати частину зерна на користь компанії.

Доказів того, що зерно за договором було продане матеріали справи не містять.

У постанові Верховного Суду від 29.06.2023 у справі № 922/999/22, Суд зазначив, що:

«- лист ТПП України від 28.02.2022, на який посилався скаржник у судах попередніх інстанцій, та яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже лист ТПП України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»;

- сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.»

Верховний Суд у постановах від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 23.08.2023 у справі № 910/6234/22, від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

В матеріалах справи відсутній такий сертифікат ТПП, який засвідчує настання форс мажорних обставин саме для відповідача у справі, факт настання форс-мажору саме для відповідача у справі не підтверджено листом ТПП.

Разом з цим, у постановах Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 та від 13.12.2023 у справі № 922/193/23 також зазначено, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП. Водночас, сертифікат Торгово-промислової палати України не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставина форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

З наданих відповідачем доказів та наведених підстав, встановити, чи дійсно такі обставини на які він посилається, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання свого обов`язку, суд не може.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18, від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21, від 21.09.2022 у справі № 904/3469/21.

Суд застосував висновки викладені і у постанові КГС ВС від 18.01.2024 у справі № 914/2994/22.

При цьому, судом не беруться до уваги заперечення відповідача щодо притягнення останнього до подвійного виду відповідальності у вигляді штрафу та пені, оскільки одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19.

Крім того, згідно правової позиції КГС ВС від 17.10.2019 у справі № 912/3237/18 застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, можливо, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки невиконання грошового зобов`язання.

З огляду на викладене, суд перевірив здійснені позивачем розрахунки, та вимога про стягнення в межах заявленої в позовних вимогах суми штрафу та пені підлягає задоволенню в повному обсязі.

При цьому, суд критично оцінює доводи відповідача про відтермінування сплати основного боргу до скасування обставин непереборної сили спричинених введенням в Україні воєнного стану.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі; суд визнає встановленими обставини виникнення між сторонами майново-господарського зобов`язання на підставі господарського договору; невиконання відповідачем обов`язку зі сплати послуг зернового складу.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечення.

За змістом статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги позивача задоволенні повністю, до відшкодування йому за рахунок відповідача підлягає судовий збір у розмірі 27 822,23 грн.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна» (вул. Шевченка, 48, м. Жашків, Уманський район, Черкаська область, 19200, код ЄДРПОУ 33353730) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрзернотрейд Макс» (вул. Чорноморського козацтва, 115, м. Одеса, 65003, код ЄДРПОУ 41452335)

1 145 482,85 грн основного боргу,

5 % штрафних санкцій в сумі 19 107,41 грн,

пеню в сумі 690 224, 47 грн,

27 822, 23 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги на рішення, рішення набирає законної сили після прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене та підписане 25 січня 2024 року.

Суддя О.В. Чевгуз