Постанова

від 09.05.2024 по справі 925/1239/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" травня 2024 р. Справа№ 925/1239/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Хрипуна О.О.

Коробенка Г.П.

за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.

за участю представників згідно протоколу судового засідання від 09.05.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна» на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.01.2024 (повний текст рішення складено та підписано 25.01.2024)

у справі № 925/1239/23 (суддя Чевгуз О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрзернотрейд Макс»

до Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна»

про стягнення 1 854 814,73 грн

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрзернотрейд Макс» (далі - позивач, ТОВ «Укрзернотрейд Макс») звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором складського зберігання № 03/11-2021 від 03.11.2021: 1 145 482,85 грн основного боргу, 5 % штрафних санкцій в сумі 19 107,41 грн, пені в сумі 690 224,47 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором зберігання.

Відповідач визнав позовні вимоги в частині основного боргу, сплату якого просив відтермінувати до зміни обставин, які унеможливлюють виконання грошових зобов`язань, спричинених обставинами непереборної сили внаслідок введення військового стану, у зв`язку з військовою агресією російської федерації на території України.

Разом з тим, проти стягнення штрафних санкцій відповідач заперечував, оскільки:

- вони надмірно великі, зокрема, порівняно з сумою основного боргу;

- одночасне стягнення пені та штрафу не допускається, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення;

- виконання договору стало неможливим через форс-мажорні обставини військової агресії російської федерації проти України.

При цьому, відповідач 26.07.2022 на адресу позивача направляв лист № 74 про неможливість виконати зобов`язання через воєнний стан.

Позивач заперечував проти звільнення відповідача від штрафних санкцій, оскільки станом на момент розгляду справи відповідач не надав доказів хоча б часткового погашення заборгованості, не довів, що причиною прострочення виконання грошового зобов`язання є обставини, які перебувають поза його волею, а також, що стягнення пені є неспівмірним з наслідками порушення, не відповідає засадам розумності і справедливості, перетворюється у несправедливо непомірний тягар для відповідача та може спричинити повне зупинення господарської діяльності товариства. Крім того, позивач зазначив, що знаходиться та веде свою господарську діяльність в регіоні, пов`язаному з проведенням військових дій. Оскільки відповідач претензію позивача залишив без задоволення, рахунки-фактури не оплатив, акт звірки не підписав, це стало підставою для звернення до суду.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 16.01.2024 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрзернотрейд Макс» 1 145 482,85 грн основного боргу, 5 % штрафних санкцій в сумі 19 107,41 грн, пеню в сумі 690 224, 47 грн, 27 822, 23 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що продовження зберігання зерна після закінчення строку, встановленого договором, дає зберігачу право вимагати оплати за весь фактичний час зберігання. Крім того, місцевим господарським судом враховано визнання відповідачем позовної вимоги про стягнення оплати за зберігання, про що зазначено у відзиві на позовну заяву.

Враховуючи невиконання відповідачем обов`язку зі сплати послуг зернового складу, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення суми штрафу та пені в повному обсязі.

Крім того, місцевий господарський суд критично оцінив доводи відповідача про відтермінування сплати основного боргу до скасування обставин непереборної сили спричинених введенням в Україні воєнного стану.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Іноземне підприємство «Агро-Вільд Україна» звернулося 13.02.2024 (згідно поштового трекера на конверті) на адресу Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 16.01.2024 у справі №925/1239/23 в частині стягнення штрафних санкцій у розмірі 19 107,41 грн та пені у розмірі 690 224,47 грн.

Крім того, апелянт просив відтермінувати сплату основного обору за договором складського зберігання 03/11-2021 від 03.11.2021, до зміни обставин, які унеможливлюють виконання грошових зобов`язань, спричинених обставинами непереборної сили внаслідок введення воєнного стану, у зв`язку з військовою агресією російської федерації на території України.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню в частині нарахування штрафних санкцій (штраф, пеня).

Апелянт зазначає, що на підставі п. 18 «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України нараховані з 24.02.2024 штрафні санкції підлягають списанню.

Крім того, за твердженням скаржника, нарахування штрафних санкцій (штраф, пеня) за договором підчас дії воєнного стану (форс-мажорних обставин) на території України є незаконним та суперечить договору.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №925/1239/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А.

22.02.2024 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрзернотрейд Макс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, сформований в системі «Електронний суд» 22.02.2024, у якому останній просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відзив вмотивований тим, що станом на момент розгляду справи апелянтом не надано доказів часткового погашення заборгованості; не доведено, що причиною прострочення виконання грошового зобов`язання є обставини, які перебувають поза його волею, а також, що стягнення пені є неспівмірним з наслідками порушення, не відповідає засадам розумності та справедливості, перетворюється у несправедливо непомірний тягар для відповідача та може спричинити повне зупинення його господарської діяльності.

У зв`язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю. з 21.02.2024 на лікарняному, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 26.02.2024 у справі №925/1239/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 прийнято апеляційну скаргу Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна» на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.01.2024 визначеною колегією суддів, витребувано у Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/1239/23. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна» на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.01.2024 у справі № 925/1239/23.

12.03.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №925/1239/23.

У зв`язку з тим, що головуючий суддя Тищенко О.В. перебувала у відрядженні та у відпустці. Питання пов`язані з рухом апеляційної скарги вирішується після виходу судді з відпустки (05.04.2024).

У зв`язку з перебуванням суддів Тарасенко К.В. та Гончарова С.А. у відпустках, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 05.04.2024 у справі №925/1239/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Тищенко О.В., судді: Коробенко Г.П., Хрипун О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2024 прийнято апеляційну скаргу Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна» на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.01.2024 визначеною колегією суддів, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна» на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.01.2024 у справі № 925/1239/23. Роз`яснено право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу та заперечення на відзив. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Розгляд справи призначено на 09.05.2024.

На електронну пошту суду надійшло клопотання від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрзернотрейд Макс», сформоване в системі «Електронний суд» 08.04.2024, про проведення розгляду справи № 925/1239/23, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрзернотрейд Макс» про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Особа, яка братиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду: представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрзернотрейд Макс» - Філіппова Елла Григорівна

09.05.2024 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, сформоване в системі «Електронний суд» 08.05.2024, яке мотивоване неможливістю представника вказаної установи прибути в судове засідання 09.05.2024, у зв`язку з перебуванням у відряджені з 07.05.2024 по 13.05.2024 та відсутністю технічної можливості провести судове засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Представник позивача брав участь у судовому засіданні 09.05.2024 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У судове засідання 09.05.2024 представник відповідача не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розглянувши клопотання відповідача, відмовляє у його задоволенні та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники сторін, що не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, неявка сторін чи однієї із сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, а також обстави, які може повідомити представник відповідача та які не можуть бути встановлені судом при досліджені матеріалів справи №925/1239/23. Наведені у заяві про відкладення причини неявки, суд не вважає поважними, тому розгляд справи відбувається за відсутності представника відповідача. Судом апеляційної інстанції враховано, що відповідач, ще 10.04.2024 у своєму електронному кабінеті отримав отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі та призначення справи до розгляду, а наказ Адвокатського об`єднання «Грибенников та Фатєєв» про відрядження представника виданий у травні 2024 року за декілька днів до судового засідання.

Одночасно судова колегія вважає за необхідне зазначити, що юридична особа в силу ст. 56 Господарського процесуального кодексу України не позбавлена права призначати іншу особу для представництва її інтересів у справі, або здійснювати представництво своїх інтересів в порядку самопредставництва.

Представник позивача у судовому засіданні 09.05.2024 просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Черкаської області від 16.01.2024 у справі №925/1239/23 залишити без змін.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, 03.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрзернотрейд Макс» (надалі - зерновий склад) та Іноземним підприємством «Агро-Вільд Україна» (надалі - поклажодавець) було укладено договір складського зберігання № 03/11-2021 (надалі - договір), за умовами якого поклажодавець зобов`язаний передати зерно, а зерновий склад зобов`язаний прийняти його на зберігання на умовах, визначених цим договором і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стан, передбаченому цим договором та чинним законодавством (п. 1.1).

Поклажодавець зобов`язаний своєчасно розраховуватися за надані йому послуги з приймання, оформлення, зберігання, відвантаження зерна та надання додаткових послуг, пов`язаних із зберіганням зерна (пп. 3.5.1).

Відповідно до п. 3.6 договору після закінчення строку зберігання зерна, поклажодавець зобов`язаний забрати зерно із зернового складу не пізніше останнього дня граничного строку зберігання, вказаного у п. 12.1 даного договору. Невиконання поклажодавцем обов`язку вчасно забрати зерно зі зберігання призводить до наслідків, передбачених п. 12.5 даного договору, ч. 3 ст. 31 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 04.07.2002 №37-ІV.

Згідно з п.9.1 загальна вартість цього договору визначається як сума вартості всіх наданих зерновим складом послуг, згідно з підписаними сторонами актами наданих послуг. Послуги зернового складу по відвантаженню надаються виключно за умови 80% попередньої їх оплати. Остаточний розрахунок за відвантаження товару у розмірі 20% здійснюється поклажодавцем протягом 3 (трьох) календарних днів після отримання ним акту наданих послуг.

Пунктом 9.3 договору передбачено, що тарифи на послуги зернового складу наводяться у додатку №1 до цього договору і є складовою та невід`ємною частиною цього договору.

Поклажодавець сплачує вартість послуг зернового складу, пов`язаних з прийманням, очищенням, знезараженням та сушінням зерна при переданні такого зерна на зберігання з моменту видачі складського документу на таке зерно, а також сплачує вартість послуг зернового складу по зберіганню зерна щомісячно, до 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому були надані послуги. Оплата здійснюється з розрахунку залікової ваги зерна. У випадку, якщо фактична вага зерна, внаслідок проведення доробки чи природного убутку відрізняється від залікової, що підтверджується відповідним актом-розрахунком, наданим поклажодавцю, оплата за зберігання з моменту підписання такого акту здійснюється з розрахунку фактичної ваги зерна, вказаній у такому акті (п. 9.4 договору).

Відповідно до п. 9.6 договору послуги зернового складу по переоформленню зерна повинні бути оплачені поклажодавцем до моменту такого переоформлення.

Згідно з п. 9.7 договору сторони укладають і підписують акт приймання-передачі наданих послуг до 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем в якому були надані послуги. У випадку непідписання поклажодавцем акту приймання-передачі наданих послуг та ненадання мотивованої відмови від його підписання в зазначений вище строк, акт приймання-передачі наданих послуг вважається підписаним, а послуги зазначені в акті наданими без зауважень з боку поклажодавця.

03.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрзернотрейд Макс» (надалі - зерновий склад) та Іноземним підприємством «Агро-Вільд Україна» (надалі - поклажодавець) було укладено додаткову угоду до договору, відповідно до якої зменшено розмір плати по тарифам на послуги зернового складу, а саме сушіння зернової продукції (кукурудза) - 60 т/%, відвантаження зернової продукції (кукурудза) - 130 грн т/%.

Позивач прийняв від відповідача кукурудзу 3 клас, рік збирання урожаю 2022, фактична вага 184899 кг, вага залікова 184899 кг, що підтверджується складською квитанцією на зерно №408 від 02.02.2023, серія БВ номер №105408, яка наявна у матеріалах справи.

Надання послуг зберігання за договором підтверджується такими первинними документами:

- актами наданих послуг: № 363 від 14.12.2021, № 268 від 14.12.2021, № 52 від 28.02.2022, № 63 від 31.03.2022, № 84 від 30.04.2022, № 105 від 31.05.2022, № 131 від 30.06.2022, № 145 від 31.07.2022, № 156 від 31.08.2022, № 159 від 30.09.2022, № 328 від 30.11.2022, № 352 від 31.12.2022, № 2 від 24.01.2023, № 2 від 31.01.2023, № 35 від 28.02.2023, № 70 від 31.03.2023, № 87 від 30.04.2023, № 105 від 31.05.2023, № 118 від 30.06.2023, № 134 від 31.07.2023, № 154 від 31.08.2023;

- рахунками на оплату № 306 від 14.12.2021, рахунок на оплату № 297 від 30.11.2021, № 48 від 28.02.2022, № 58 від 31.03.2022, № 78 від 30.04.2022, № 98 від 31.05.2022, № 124 від 30.06.2022,№ 138 від 31.07.2022, № 151 від 31.08.2022, № 153 від 09.09.2022, № 155 від 12.09.2022, № 156 від 14.09.2022, № 157 від 16.09.2022, № 158 від 21.09.2022, № 159 від 23.09.2022, № 161 від 30.09.2022, № 267 від 31.10.2022, № 327 від 30.11.2022, № 354 від 31.12.2022, № 1 від 24.01.2023, № 33 від 28.02.2023, № 68 від 31.03.2023, № 84 від 03.04.2023, № 102 від 31.05.2023, № 114 від 30.06.2023, № 129 від 31.07.2023, № 151 від 31.08.2023;

- платіжними дорученнями № 13054 від 15.12.2021, №12802 від 09.12.2021, №15531 від 08.08.2022, №15590 від 10.08.2022, №15708 від 22.08.2022, №15709 від 22.08.2022, №15710 від 22.08.2022, №836 від 09.09.2022, №838 від 13.09.2022, №889 від 16.09.2022, №927 від 21.09.2022, №959 від 23.09.2022, №16236 від 04.11.2022, №16237 від 04.11.2022, №2572 від 27.12.2022, №2571 від 27.12.2022, №2216 від 23.12.2022.

Колегія суддів звертає увага на те, що деякі акти наданих послуг не підписані відповідачем у справі, однак враховуючи п. 9.7 договору акт приймання-передачі наданих послуг вважається підписаним, а послуги зазначені в акті наданими без зауважень з боку поклажодавця, оскільки у матеріалах справи відсутня вмотивована відмова останього від підписання зазначених актів. Враховуючи при цьому, що відповідачем при розгляді справи не заперечувалося надання позивачем послуг зберігання.

Позивач зазначає, що після закінчення дії договору відповідач зерно не забрав, послуги зернового складу не оплатив.

5 липня 2022 року за вих. № 25-07-2022/1 позивачем був направлений лист до Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна», у якому ТОВ «Укрзернотрейд Макс» зазначає, що підприємство не вивезло зерно та провело розрахунки за надані послуги та звертає увагу, що буде розпочата процедура продажу зерна згідно з діючим законодавством України для покриття заборгованості по зберіганню зерна згідно з договором складського зберігання.

Листом за вих. № 74 від 26.07.2022 відповідач, у зв`язку з виникненням в рамках співпраці по договору зберігання форс-мажорних обставин спричинених військовим станом, повідомляє, що готовий виконати всі умови по договору, проте зважаючи на обставини спричинені військовим станом, не в змозі вчасно оплатити рахунки за послуги сушіння та зберігання кукурудзи у кількості 7278,626 тон, тому просить відтермінувати даний платіж до 10.08.2022. Оплату гарантував.

28 липня 2022 року за вих. № 28-07-2022/1 позивачем був направлений лист до Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна» з іншою пропозицією: в разі не виконання взятих на себе зобов`язань та виникнення непередбачуваних обставин, які можуть вплинути на можливість все ж таки розрахуватися з зерновим складом за надані послуги, запропоновано поставити/продати частину зерна на користь компанії що буде погоджено додатково.

01 серпня 2023 року позивачем на адресу відповідача була направлена претензія з вимогою сплатити за надані послуги протягом десяти днів.

Наведені обставини стали причиною звернення позивача з позовом та є предметом спору у справі. За твердженнями позивача наявні правові підстави для стягнення з відповідача боргу за надані послуги у розмірі 1 145 482,85 грн та штрафних санкцій.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що даний правочин за своєю правовою природою є договором зберігання.

Законом України «Про зерно та ринок зерна в Україні» визначено, що зберігання зерна це комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна.

Частиною 1 статті 936 ЦК України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з ч. 1 ст. 938 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Пунктом 12.1 договору передбачено граничний термін зберігання до 31.05.2022 .

Одночасно пунктом 12.3 договору передбачено, що у випадку потреби зберігання зерна, вище встановленої межі, термін дії договору може бути продовжений виключно шляхом укладання додаткової угоди до даного договору.

Зерновий склад зобов`язаний письмово, не пізніше ніж за сім днів до закінчення граничного терміну зберігання зерна, письмово попередити поклажодавця про його закінчення і визначити дату відвантаження (п. 12.4 договору).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 31 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» поклажодавець зерна зобов`язаний забрати зерно у зернового складу після закінчення строку зберігання зерна. Зерновий склад зобов`язаний письмово за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця зерна про закінчення строку зберігання зерна та запропонувати термін витребування зерна.

Приписами ч. 3 ст. 946 ЦК України передбачено, якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України є господарський договір.

Нормами ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що продовження зберігання зерна після закінчення строку, встановленого договором, дає зберігачу право вимагати оплати за весь фактичний час зберігання.

Вказані висновки суду першої інстанції сторонами під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції під час перегляду рішення Господарського суду Черкаської області від 16.01.2024 у даній справі не оспорюються та заборгованість у розмірі 1 145 482,85 грн відповідачем визнається, про що зазначено у відзиві на позовну заяву.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 5% штрафу в сумі 19 107,41 грн та пені в сумі 690 224,47 грн, що у свою чергу заперечує скаржник у своїй апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За положеннями ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст.230 Господарському кодексі України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 9.5 договору у випадку прострочення термінів, встановлених у договорі, зерновий склад має право нарахувати пеню поклажодавцю в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє сторони від виконання договірних зобов`язань.

В разі прострочення оплати вартості послуг зернового складу більш ніж на 90 календарних днів, поклажодавець додатково сплачує штраф у розмірі 5 % від суми заборгованості, але в будь-якому випадку не менше 500 грн. Сплата штрафу не звільняє поклажодавця від сплати пені та виконання договірних зобов`язань.

Позивачем на підставі п. 9.5 договору заявлено про стягнення з відповідача пені в сумі 690 224,47 грн від суми простроченого платежу за кожний день прострочення та штрафу у сумі 19 107,41 грн (відповідно до здійснених позивачем розрахунків, що наведені у позовній заяві, сума штрафу -55 572,82 грн).

Перевіривши розрахунок пені, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог про стягнення пені у сумі 690 224,47 грн.

Крім того, як правильно зазначено місцевим господарським судом розмір 5% штрафу, за розрахунком позивача, який перевірений судом, є більшими ніж він просить стягнути з відповідача, а тому задоволенню підлягає штраф саме у розмірі 19 107,41 грн, що визначений позивачем у позові.

Разом з тим, скаржник заперечує щодо стягнення пені та штрафу посилаючись на п. 11.4 договору, відповідно до умов якого сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов`язань, якщо воно виникло внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажор).

Колегія суддів не погоджується з такими твердження апелянта у даній справі, зважаючи на таке.

За частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1, 2 статті 217 ГК України).

Згідно з нормами статті 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Як вже зазначалось вище, статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка має подвійну правову природу є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Відповідно до частини першої, другої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина перша статті 617 ЦК України).

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Разом з тим, форс - мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс - мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні»).

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 щодо застосування статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» зазначив, що:

«- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;

- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14,14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката».

Відповідач посилаючись на лист ТПП України від 28.02.2022, яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, вказує на наявність обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які негативним чином вплинули на його господарську діяльність.

Приписами пунктів п. 11.4 - 11.9 договору сторони звільняються від відповідальності за часткове, або повне невиконання своїх зобов`язань, якщо воно виникло внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажор). Не вважається форс-мажорними обставинами відсутність у боржника коштів для оплати послуг зернового складу, навіть якщо така відсутність виникла через обставини, які не залежали від волі поклажодавця та які останній не міг передбачити. Термін, встановлений для виконання стороною зобов`язань за цим договором подовжується на строк дії для такої сторони форс-мажорних обставин. Якщо дія форс-мажорних обставин продовжується більш ніж один місяць, сторони можуть змінити і умови цього договору чи вимагати його розірвання. Сторона, для якої стало неможливим виконання її зобов`язань внаслідок дії форс-мажорних обставин, повинна по можливості негайно, але в будь-якому випадку не пізніше 10 (десяти) днів з моменту виникнення (припинення) форс-мажору повідомити про це протилежну сторону. Не повідомлення або несвоєчасне повідомлення стороною про виникнення чи припинення форс-мажорних обставин позбавляє таку сторону права посилатися на них.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, матеріали справи не містять повідомлення відповідача про настання форс-мажорних обставин в порядку визначеному договором, який передбачає письмове повідомлення іншій стороні про початок та припинення форс-мажорних обставин негайно, але не пізніше 10 днів з моменту їх виникнення чи припинення.

Також, договором передбачено що, настання форс-мажорних обставин повинно підтверджуватись сертифікатом, виданим Торгово-промисловою палатою України (п. 11.10).

Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 29.06.2023 у справі № 922/999/22, Суд зазначив, що:

«- лист ТПП України від 28.02.2022, на який посилався скаржник у судах попередніх інстанцій, та яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже лист ТПП України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»;

- сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.»

Верховний Суд у постановах від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 23.08.2023 у справі № 910/6234/22, від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

В матеріалах справи відсутній такий сертифікат ТПП, який засвідчує настання форс мажорних обставин саме для відповідача у справі, факт настання форс-мажору саме для відповідача у справі не підтверджено листом ТПП.

Разом з цим, у постановах Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 та від 13.12.2023 у справі № 922/193/23 також зазначено, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП. Водночас, сертифікат Торгово-промислової палати України не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставина форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Враховуючи вище зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість, з наданих відповідачем доказів та наведених підстав, встановити, чи дійсно такі обставини на які він посилається, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання свого обов`язку.

Щодо доводів апелянта про наявність підстав для застосовування до даних правовідносин (стягнення пені, штрафу) положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, судова колегія зазначає наступне.

Згідно пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК Україн у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Як встановлено судом вище, між відповідачем та позивачем укладено договір зберігання.

Проаналізувавши положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що на укладений договір складського зберігання № 03/11-2021 від 03.11.2021 у даній справі не розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Щодо заявленого клопотання скаржником про відтермінування сплати основного бору за договором складського зберігання 03/11-2021 від 03.11.2021, до зміни обставин, які унеможливлюють виконання грошових зобов`язань, спричинених обставинами непереборної сили внаслідок введення воєнного стану, у зв`язку з військовою агресією російської федерації на території України, що міститься в прохальній частині апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

На переконання судової колегії, клопотання (відтермінування сплати основного боргу) за своєю правовою природою є відстрочення виконання рішення в частині суми основного боргу.

Відповідно до статті 331 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Господарським процесуальним законодавством передбачено механізм відстрочення виконання рішення за наявності певних умов.

Згідно п. 1, 2 ч. 6 ст. 238 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про: 1) порядок і строк виконання рішення; 2) надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Згідно ч. 3 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ч. 4 ст. 331 ГПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Згідно ч. 5 ст. 331 ГПК України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Вказані норми визначають процесуальну можливість вирішення питань, пов`язаних з проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.

Законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення, розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Отже, питання щодо надання відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Проаналізувавши клопотання про відстрочку виконання рішення (відтермінування сплати основного боргу до скасування обставин непереборної сили спричинених введенням в Україні воєнного стану), колегія суддів доходить висновку, що заявником не надано суду доказів наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк та наявності виняткового випадку, а саме доказів наявності тяжкого фінансового стану боржника, загрози банкрутства, відсутності коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, а також не надано доказів, які б підтверджували фактичну можливість виконання рішення у строки, зазначені заявником, тому колегія суддів вважає клопотання відповідача про відстрочку сплати суми основного боргу є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Колегія суддів ставиться критично до доводів скаржника про те, що введення воєнного стану є виключною обставиною і у зв`язку з чим необхідно надати відстрочку сплати суми основного боргу, оскільки воєнний стан введено у лютому 2022 року і така обставина стосується не тільки відповідача, а й позивача, який теж перебуває в таких самих умовах.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. 73 та ст. 74 ГПК України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження своєї позицію у справі.

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні. Господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому в задоволенні апеляційної скарги Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна» слід відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду Черкаської області від 16.01.2024 - залишити без змін.

Клопотання про відстрочку виконання рішення (відтермінування сплати основного боргу до скасування обставин непереборної сили спричинених введенням в Україні воєнного стану) задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна» на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.01.2024 у справі №925/1239/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 16.01.2024 у справі №925/1239/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Іноземним підприємством «Агро-Вільд Україна».

4. Матеріали справи №925/1239/23 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 19.07.2024 після виходу судді з відпустки.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді О.О. Хрипун

Г.П. Коробенко