Рішення

від 10.04.2018 по справі 758/2238/18

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/2238/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2018 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Гребенюка В.В.,

за участю секретаря судового засідання - Мишак І.Ю., та представника заявника, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за заявою Головного управління ДФС у Львівській області про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної особи, -

В С Т А Н О В И В :

Головне управління ДФС у Львівській області (надалі за текстом - заявник) звернувся в суд з заявою про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної особи, а саме зобов`язати АТ «Укрсиббанк» надати ГУ ДФС у Львівській області інформацію про наявність та рух коштів на рахунках ТзОВ «Юм логістика медія груп» за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року із зазначенням контрагентів, дату відкриття рахунку, дату зупинення операцій по рахунку, дату відновлення операцій по рахунку, дату закриття рахунку, тощо (якщо вказане мало, місце).

В обґрунтування поданої заяви покликаються на те, що з метою проведення планової перевірки, було здійснено вихід на податкову адресу ТзОВ «Юм логістика медія груп»: м. Львів, вул. Стрийська, 6/1, однак за даною адресою не встановлено суб`єкта господарювання та його посадових осіб. У зв`язку з метою збору інформації щодо здійснення посадовими особами платника податків дій, спрямованих на приховування фактично здійснених операцій, недопущення втрат до бюджету, недопущення необґрунтованих донарахувань та посилення контролю за повнотою, своєчасністю надходжень до бюджету податків та зборів, запобіганню проведення безтоварних операцій виникла необхідність у одержанні від АТ «Укрсиббанк» м. Львів інформації про наявність та рух коштів на рахунках ТзОВ «Юм логістика медія груп».

Представник заявника ГУ ДФС у Львівській області в судовому засіданні заяву підтримала та просила задовольнити.

Представник ТзОВ «Юм логістика медія груп» в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлялись.

Представник АТ «Укрсиббанк» в судове засідання не з`явився, однак подав заяву про розгляд справи у його відсутності.

Заслухавши учасників судового засідання, дослідивши обставини справи, докази, вважає, що вимоги заявника не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Ст. 34 Конституції України передбачає, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Згідно ч. ч. 1-2 ст. 7 Закону України «Про інформацію» право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про звернення громадян» громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Згідно зі ст. 20 вказаного Закону звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею.

Згідно із ч. 2 ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація, зазначена у заяві заявника, відноситься до банківської таємниці.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 вказаного Закону банки зобов`язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом: 1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю; 2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю; 3) застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації; 4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом.

П. 1 ч. 1 ст. 62 вказаного Закону встановлює, що інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками: на письмовий запит або з письмового дозволу відповідної юридичної чи фізичної особи. Інформація щодо рахунка умовного зберігання (ескроу) та операцій за ним розкривається також на письмовий запит бенефіціара. Інформація про залишок коштів на банківському рахунку, майнові права на кошти на якому є предметом обтяження, операції за ним, обтяження, стосовно яких до банку надійшли повідомлення, у тому числі взяті банком на облік, інші обмеження права розпоряджання рахунком розкривається також на письмовий запит обтяжувача, якщо право обтяжувача на отримання відповідної інформації передбачено правочином, на підставі якого виникає таке обтяження.

Разом з тим, це не позбавляє права особи отримувати таку інформацію через свого представника, повноваження якого встановлені та посвідчені належним чином.

Відповідно до ст.1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.

Метою Закону України "Про банки і банківську діяльність" є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника (ст.1 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Частиною 1 ст.60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банківською таємницею є інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, якою зокрема, є відомості про банківські рахунки клієнтів, операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди.

Порядок розкриття банківської таємниці визначено в ст.62 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Цією нормою визначено коло осіб, на вимогу яких розкривається банківська таємниця, підстави її розкриття та обсяг інформації, яка надається.

З огляду на зміст ч.1 ст.62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" підставами для розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, є: по-перше, письмовий запит або дозвіл власника інформації; по-друге, письмова вимога або рішення суду; по-третє, письмова вимога уповноважених державних органів, перелік яких визначений законом і є вичерпним.

Згідно ч.2 ст.350 ЦПК України, якщо під час судового розгляду буде встановлено, що заявник вимагає розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи без підстав і повноважень, визначених законом, то суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні заяви.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Судом встановлено, що заявником не надано жодного підтвердження про неможливість вчинення ним передбачених законодавством дій щодо отримання від банку інформації, що містить банківську таємницю, а тому немає достатньо підстав, за наявності яких існує необхідність розкриття інформації, що містить банківську таємницю.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що містяться в п.12 постанови від 30 вересня 2011 року «Про судову практику в цивільних справах про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, що юридичних та фізичних осіб», у разі, якщо підставою звернення до суду, зокрема, органу державної податкової служби із заявою про розкриття банківської таємниці, є дії порушника податкового законодавства і стосовно таких дій для цих органів відповідними спеціальними законами передбачений спосіб реагування, то суд не має підстав для задоволення заяви. Винятком є обґрунтовані посилання заявника на неможливість вчинення ним дій відповідно до способів реагування, передбачених законами. Зокрема, це можуть бути обґрунтовані посилання з поданням відповідних доказів про те, що особа, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, не знаходиться за місцем своєї реєстрації; підтверджена неможливість вручення повідомлення з копією наказу про проведення документальної перевірки.

Отже, заява Головного управління ДФС у Львівській області про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної особи, є необґрунтованою та такою що не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 60-62 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст.1076 ЦК України, ст.ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 349, 350 ЦПК України, а також п.п. 9, 15 Перехідних положень ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

У задоволенні Головного управління ДФС у Львівській області про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної особи, відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, або якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду м. Києва через Подільський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги (зважаючи на п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України щодо порядку подання апеляційних скарг на судові рішення).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.В. Гребенюк