Ухвала

від 24.01.2024 по справі 160/20750/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

24 січня 2024 року м. Дніпросправа № 160/20750/22

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Суховарова А.В.,

перевіривши на відповідність вимогам Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.07.2023 в адміністративній справі №160/20750/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.07.2023 в адміністративній справі №160/20750/22 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області звернулось з апеляційною скаргою до Третього апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.11.2023 апеляційну скаргу повернуто заявнику, у зв`язку з неусуненням недоліків, а саме сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

15.12.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно звернулось апеляційною скаргою на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.07.2023 в адміністративній справі №160/20750/22.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 04.01.2024 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.07.2023 в адміністративній справі №160/20750/22 залишено без руху, встановлено строк для усунення виявлених недоліків апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії цієї ухвали шляхом надання до суду клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду із наведенням інших поважних причин такого пропуску.

На виконання вищенаведеної ухвали до Третього апеляційного адміністративного суду надійшла заява Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про поновлення строку на апеляційне оскарження.

В обґрунтування заяви відповідачем зазначено, що строк на апеляційне оскарження рішення пропущено з поважної причини, і з обставин, які не залежали від волі скаржника, крім того, несплата судового збору під час подання первинної апеляційної скарги не може бути підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження за повторною апеляційною скаргою, оскільки таким чином порушується основна засада судочинства та право особи на перегляд рішення суду першої інстанції.

Надаючи оцінку викладеним у заяві і клопотанні доводам, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Судом враховується, що підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання апеляційної скарги.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 26.04.2018 у справі №820/4420/18.

У постанові від 21.11.2019 у справі №804/3200/18 Верховний Суд підкреслив, що довготривала процедура сплати судового збору, не може бути визнана поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та, як наслідок, не є підставою для порушення принципу правової визначеності щодо остаточного рішення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом й у постанові від 10.09.2020 у справі № 815/6482/15.

Відсутність у суб`єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Суб`єкт владних повноважень, який діє від імені держави, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків, в тому числі і щодо сплати судового збору.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.01.2021 у справі № 500/2544/19.

Сама по собі сплата судового збору суб`єктом владних повноважень не може бути безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції за відсутності належного підтвердження вчинення таким суб`єктом дій, спрямованих на забезпечення апеляційного оскарження судового рішення.

Аналогічна позиція підтримується і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 10.06.2021 у справі №320/2061/20.

Відтак, на переконання суду, надане платіжне доручення від 12.12.2023 № 4843 про сплату судового збору не може бути безумовною підставою для поновлення пропущеного строку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.04.2021 у справі № 640/3393/19 підкреслила, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, невжиття суб`єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду.

Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів.

Відсутність бюджетного фінансування не надає суб`єкту владних повноважень право в будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.

Суд звертає увагу на те, що вдруге апеляційну скаргу було подано 15.12.2023, тобто більш ніж через 5 місяців з моменту прийняття оскаржуваного рішення 04.07.2023. При цьому належних і допустимих доказів, що підтверджують вчинення Апелянтом активних дій, спрямованих на сплату судового збору протягом цього періоду, матеріали справи не містять, як і не надані такі докази на виконання вимог ухвали суду від 04.01.2024.

У свою чергу, як вже зазначалося вище, сама по собі сплата судового збору суб`єктом владних повноважень не може бути безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції за відсутності належного підтвердження вчинення таким суб`єктом дій, спрямованих на забезпечення апеляційного оскарження судового рішення.

Аналогічна позиція підтримується і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.05.2018 у справі №820/4558/16, від 22.05.2018 у справі №826/26113/15, від 18.09.2018 у справі №826/25121/15, від 13.02.2020 у справі № 760/1904/17, від 05.01.2021 у справі № 500/2544/19, від 10.06.2021 у справі №320/2061/20.

Обмеження строку на апеляційне оскарження не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії», справа «Креуз проти Польщі»).

Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Твердження апелянта про гарантоване чинним законодавством право останнього на апеляційне оскарження судового рішення суд вважає помилковим у контексті спірних правовідносин з огляду на таке.

Європейський суд з прав людини у пунктах 46, 47 рішення від 29.01.2016 у справі «Устименко проти України» зазначив, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатись перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

При цьому, судом також враховуються висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні по справі «Лелас проти Хорватії», відповідно до яких держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.

У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Таким чином, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і орган доходів і зборів зокрема, зобов`язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.

У постанові від 28 листопада 2022 року (справа № 140/11951/21) Верховний Суд також вказував, що при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об`єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та часу, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини.

Колегія суддів зазначає, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об`єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій. Такий підхід відповідає усталеній практиці Верховного Суду.

Суд зазначає, що поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішніх процедур державними органами. Це пов`язано з тим, що держава має дотримуватись раніше згаданого принципу "належного урядування" та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж.

Виникнення організаційних складнощів у суб`єкта владних повноважень для реалізації права на оскарження судових рішень є суто суб`єктивною перешкодою, у зв`язку з чим не може бути визнано поважною причиною пропуску строку.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 17 жовтня 2022 року (справа № 320/3537/19, № 640/14960/20), від д27 вересня 2022 року (справа №500/8835/21), постанові від 27 вересня 2022 року (справа №500/8835/21).

У світлі наведеного вище колегія суддів звертає увагу скаржника на частину другу статті 44 КАС України, відповідно до якої учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. При вирішенні питання про поновлення процесуального строку саме на особу, яка подає відповідну заяву (клопотання), покладається обов`язок із приведення поважних причин такого пропуску та надання належних і допустимих доказів на підтвердження таких обставин. Невиконання такого обов`язку (за умови, що суд надав заявнику строк для наведення таких обставин та долучення відповідних доказів) унеможливлює поновлення особі пропущеного процесуального строку.

Сукупність обставин у цій справі вказує на те, що пенсійним органом у спірний період не було вчинено усіх залежних та можливих від нього дій, які б свідчили про бажання та дійсний намір реалізації наданих законом процесуальних прав з метою здійснення апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції. Належних доказів на підтвердження наявності обмежень для підготовки апеляційної скарги у період, навіть з дати фактичного отримання 06.07.2023 по 15.12.2023 не було надано до суду апеляційної.

Така поведінка суб`єкта владних повноважень не може бути визнаною сумлінною, а тому суд апеляційної інстанції вважає, що відсутні підстави для поновлення відповідачу пропущеного строку звернення до суду.

Отже, суд зазначає, що з клопотання апелянта не вбачається, що неможливість подання скарги у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з введенням воєнного стану. Апелянтом будь-яких доказів в підтвердження того, що пропущення процесуальних строків зумовлено обмеженнями, впровадженими у зв`язку з введенням воєнного стану, не надано.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для можливості визнання поважними причин пропуску відповідачем строку на апеляційне оскарження рішення суду від 04.07.2023. Інших доводів поважності причин пропуску строку апелянтом не зазначено.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Приписи ч. 3 ст. 299 КАС України визначають, що питання про відмову у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів після надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Підсумовуючи наведене та керуючись приписами Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне у відкритті апеляційного провадження відмовити та повернути апеляційну скаргу апелянту.

Керуючись ст. ст. 248, 299, 321, 325 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення - відмовити.

Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.07.2023 в адміністративній справі №160/20750/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Копію ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження надіслати учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання відповідно до ч. 2 ст. 325 КАС України та може бути оскаржена у касаційному порядку в строк, визначений ст. 329 КАС України.

Головуючий - суддяН.А. Олефіренко

суддяЛ.А. Божко

суддяА.В. Суховаров