Постанова

від 25.01.2024 по справі 825/1982/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2024 року

м. Київ

справа № 825/1982/18

касаційне провадження № К/9901/60470/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Пасічник С.С.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.06.2018 (суддя Заяць О.В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2018 (головуючий суддя - Губська Л.В., судді - Епель О.В., Федотов І.В.) у справі за позовом Головного управління ДФС у Чернігівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідемстрой» про накладення арешту,

УСТАНОВИВ:

Головне управління ДФС у Чернігівській області (далі - позивач, Управління, контролюючий орган) звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідемстрой» (далі - відповідач, Товариство, платник), в якому, просило накласти арешт на кошти та інші цінності Товариства на суму 65115,00 грн, що знаходяться на відкритих рахунках у банках.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі сплачує податки до бюджету, а у зв`язку з відсутністю у нього майна, за рахунок якого може бути здійснено погашення боргу, наявні підстави для накладення арешту на його кошти та інші цінності з метою погашення вказаного податкового боргу.

Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 19.06.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2018, у задоволені позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що реалізація права контролюючого органу звернутися до суду з позовом про накладення арешту на кошти платника податків, у разі відсутності майна, можлива лише за умови дотримання підстав, встановлених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, Управління звернулося до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема, підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94, підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України, порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

В обґрунтування підстав оскарження Управління посилається на неврахування судами висновків викладених у постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №820/2312/17, від 31.07.2018 у справі №2а/0470/13212/12, від 15.05.2018 у справі №820/7896/14, у межах яких було надано правову оцінку застосуванню підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України у взаємозв`язку з пунктом 94.2 статті 94 ПК України.

У касаційній скарзі позивач зазначає, що підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлює одночасно як право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження.

Скаржник доводить неврахування судами наявності у позивача двох умов, необхідних для звернення до суду з позовом про накладення арешту на кошти платника, а саме: наявності у платника податкового боргу та відсутності майна для погашення такого боргу.

Відповідач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач зазначає, що заходи по погашенню податкового боргу щодо відповідача, що вчиненні контролюючим органом, не призвели до погашення податкового боргу, та відповідач у межах своїх повноважень з метою погашення боргу відповідача відповідно до положень підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України має право звернутися до суду з позовом щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податку, що знаходяться в банку в межах адміністративного судочинства.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на законність і обґрунтованість судового рішення апеляційної інстанції, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 06.09.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23.01.2024 призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін на 24.01.2024.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2024 у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 у відставку у справі визначено склад колегії суддів: Бившева Л.І. - головуючий суддя, судді - Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2024 у зв`язку з перебуванням судді Хохуляка В.В. у відпустці у справі визначено склад колегії суддів: Бившева Л.І. - головуючий суддя, судді - Пасічник С.С., Ханова Р.Ф.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, в підтвердження наявності у відповідача податкового боргу станом на 24.04.2018 в розмірі 65115,00 грн (по податку на прибуток в сумі 24311,00 грн, по податку на додану вартість в сумі 40804,00 грн), позивачем надано до суду податкову декларацію з податку на прибуток від 26.02.2018 № 9299213388 (термін сплати 11.03.2018 на суму 24311,00 грн) та податкові декларації з податку на додану вартість від 18.09.2017 (термін сплати 30.09.2017 на суму 10,00 грн), від 19.11.2017 (термін сплати 30.11.2017 на суму 34401,00 грн), від 18.12.2017 (термін сплати 30.12.2017) на суму 2488,00 грн, від 11.02.2018 (термін сплати 02.03.2018) на суму 3905,00 грн.

Надаючи оцінку обставинам у справі, Верховний Суд виходить з наступного.

Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені статтею 94 ПК України.

Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов`язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 ПК України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Згідно з пунктом 94.4 статті 94 ПК України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 ПК України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Відтак, арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 ПК України.

Згідно із пунктом 94.2 статті 94 ПК України арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов`язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу; платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки).

Відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК України арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Водночас ПК України передбачені також інші, додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу.

Так, відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

В свою чергу, відсутність умов для застосування арешту коштів платника податків, передбачених пунктом 94.2 статті 94 ПК України, за наявності умов, встановлених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України, не може бути підставою для відмови у застосуванні арешту коштів на рахунках платника податків, оскільки норма підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України є імперативною і обов`язковою до виконання.

Норми підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 та пункту 94.2 статті 94 ПК України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Положення пункту 94.2 ПК України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації - за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

Таким чином, законодавець передбачив два види арешту майна в залежності від підстав та порядку його застосування: адміністративний арешт майна, в тому числі грошових коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом, який в залежності від виду майна застосовується за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу або судовим рішенням; арешт коштів та інших цінностей платника податків, що знаходяться у банку, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу.

Разом з тим, сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу державної податкової служби на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту. Тобто, арешт може стосуватися лише тих коштів, які є необхідними для виконання певних зобов`язань платника податків, зокрема, щодо погашення податкового боргу.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 826/8691/16, від 06.06.2023 у справі №360/4856/20, від 18.10.2022 у справі №380/9147/21.

Відтак, висновок судів першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться у банках, які обслуговують Товариство у зв`язку з відсутністю у податкового органу підстав, встановлених пунктом 94.2 статті 94 ПК України є помилковими.

Предметом доказування у справі щодо накладення арешту на кошти і інші цінності, серед іншого, є наявність податкового боргу у платника податку, його розмір, структура, період, за який виникла заборгованість тощо.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, дійшовши до висновку про наявність податкового боргу станом на 24.04.2018 в розмірі 65115,00 грн, не встановили обставини справи та не надали оцінку доказам у справі, зокрема, довідці про заборгованість Товариства, розрахунку податкового боргу з податку на додану вартість, інформації про наявність рахунків у платника, корінцю податкової вимоги від 21.12.2017 №5015-17, податковим деклараціям з податку на прибуток та податку на додану вартість платника, відповіді Територіального сервісного центру №7441 Регіонального сервісного центру в Чернігівській області Міністерства внутрішніх справ України від 16.03.2018 №31/25/13-761 на запит позивача щодо наявності транспортних засобів у платника, Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, іншим запитам та інформації щодо наявності у платника тракторної, сільськогосподарської, дорожньо-будівельної та меліоративної техніки, інших механізмів.

Разом з цим, судами не встановлено обставин щодо наявності або відсутності у відповідача майна та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Зокрема, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження або спростування наявності у платника податкового боргу та майна (фінансовий звіт про фінансовий стан платоспроможності платника, баланс, інтегрована картка платника, зокрема, щодо податків і зборів, по яких рахується заборгованість, а саме щодо обліку податку на додану вартість та податку на прибуток тощо), інші докази в підтвердження або спростування наявності у платника податкового боргу та майна.

Без повного дослідження всіх обставин, на які посилаються сторони в обґрунтування своїх правових позицій та вимог, неможливо вирішити питання щодо накладення арешту на кошти та інші цінності платника.

Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини четвертої статті 9 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 КАС України).

Вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи та не дослідили зібрані у справі докази, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області задовольнити частково.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.06.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2018 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова С.С. Пасічник