Рішення

від 19.06.2018 по справі 825/1982/18

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2018 року Чернігів Справа № 825/1982/18

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Зайця О.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Головного управління ДФС у Чернігівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідемстрой" про накладення арешту ,

У С Т А Н О В И В:

Головне управління ДФС у Чернігівській області звернулось до суду з адміністративним позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності товариства з обмеженою відповідальністю «Фідемстрой» (код ЄДРГІОУ 40862088) на суму 65115,00 грн., що знаходяться на відкритих рахунках у банках.

В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що відповідачем несвоєчасно та не в повному обсязі сплачує податки до бюджету. Позивач стверджує, що у зв'язку з відсутності у відповідача майна для погашення податкового боргу наявні підстави для накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача з метою погашення вказаного податкового боргу.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 08.05.2018 надсилалася відповідачу за адресою його місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте поштовий конверт повернувся до суду за закінченням встановленого строку зберігання.

Частиною одинадцятою статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ТОВ ФІДЕМСТРОЙ перебуває на обліку в Чернігівській ОДНІ з 29.09.2016.

Відповідач станом на 24.04.2018 має податковий борг в розмірі 65115,00 грн., (основний борг), який підтверджується:

по податку на прибуток в сумі 24311,00 грн., податковою декларацією з податку на прибуток № НОМЕР_1 від 26.02.2018 термін сплати 11.03.2018 на суму 24311,00 грн.;

по податку на додану вартість в сумі 40804,00 грн., податковою декларацією з ПДВ від 18.09.2017 термін сплати 30.09.2017 на суму 10,00 грн., податковою декларацією з ПДВ від 19.11.2017 термін сплати 30.11.2017 на суму 34401,00 грн., податковою декларацією з ПДВ від 18.12.2017 термін сплати 30.12.2017 на суму 2488,00 грн., податковою декларацією з ПДВ від 11.02.2018, термін сплати 02.03.2018 на суму 3905,00 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

З аналізу наведеної норми вбачається, що вона підлягає застосуванню лише в тому разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, недостатньо майна для погашення такого боргу.

На підтвердження відсутності майна відповідача, позивачем надано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 03.01.2018, згідно якої відносно відповідача у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості відсутні, у Реєстрі прав власності на нерухоме майно відомості відсутні, у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відомості відсутні, у Державному реєстру Іпотек відомості відсутні; лист Територіального сервісного центру № 7441 згідно якого за відповідачем транспортні засоби не зареєстровані (а.с. 21,22).

Відповідно до частин першої статті 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (частина перша статті 179 Цивільного кодексу України). Речі у свою чергу поділяються на рухомі та нерухомі (стаття 181 Цивільного кодексу України).

З викладеного вбачається, що позивачем не було досліджено питання наявності чи відсутності іншого майна у відповідача, відмінного від земельних ділянок, нерухомого майна та транспортних засобів (різного роду устаткування, обладнання тощо), а тому наведені вище довідки не можуть слугувати безумовним підтвердженням відсутності у відповідача майна, що може бути джерелом погашення податкового боргу.

Відповідно до пункту 94.1 статті 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Так, згідно пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу; платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки).

Аналогічні норми містить Порядок застосування адміністративного арешту майна платника податків, затверджений наказом Міністерства фінансів України 14.07.2017 № 632 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.08.2017 за № 948/30816, відповідно до пункту 1 розділу ІІІ якого арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з вищевказаних обставин.

Отже, адміністративний арешт застосовується лише за наявності однієї із наведених обставин.

Позивачем вищенаведені обставини для застосування адміністративного арешту не доведені. Наявність у відповідача податкового боргу не є безумовною підставою для застосування адміністративного арешту коштів на рахунку. Адміністративний арешт не є виключним та єдиним способом погашення податкового боргу. Винятковість адміністративного арешту законодавець чітко пов'язує із обставинами, визначеними в пункті 94.2 статті 94 Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу, що реалізація права контролюючого органу звернутися до суду з позовом про накладення арешту на кошти платника податків, у разі відсутності майна, можлива лише за умови дотримання підстав, встановлених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України.

Даний правовий висновок узгоджується з практикою Верховного Суду, висловленою в постанові від 30.01.2018 у справі № 2а/0570/3824/11 (К/9901/465/18).

У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що в задоволенні позову Головного управління ДФС у Чернігівській області необхідно відмовити.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Головного управління ДФС у Чернігівській області, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлено 19 червня 2018 року.

Суддя О.В. Заяць