Постанова

від 23.01.2024 по справі 757/61530/18-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 757/61530/18-ц Головуючий у суді І інстанції: Остапчук Т.В.

провадження №22-ц/824/4152/2024 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Гаращенка Д.Р., Олійника В.І.,

секретар судового засідання: Максимук Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про виселення з житлового приміщення без надання іншого житла та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до громадянки КНР ОСОБА_4 , громадянки КНР ОСОБА_5 , громадянки КНР ОСОБА_6 , Товариство з обмеженою відповідальністю «САНМІН ПЛЮС», ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАЙМАСТ», Територіальна громада м. Києва в особі Київського міської Ради, третя особа: Державний реєстратор Черченко Ігор Леонідович Комунального підприємства «Єдине вікно державної реєстрації», нотаріус Київського міського нотаріального округу Бондар Тетяна Миколаївна про визнання права власності за набувальною давністю на житлове приміщення, встановлення факту неукладеності договору дарування та скасування державної реєстрації права власності, визнання фіктивним правочину щодо передачі нерухомого майна до статутного капіталу товариства та скасування державної реєстрації ТОВ «САН МІН ПЛЮС», визнання недійсним контракту №1710 від 22 вересня 2018 року та визнання недійсним договору іпотеки, скасування державної реєстрації обтяження, витребування майна від добросовісного набувача,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом про виселення. В обґрунтування позову посилається, що є власником квартири АДРЕСА_1 . 12 листопада 2018 року за наслідками проведених прилюдних торгів щодо реалізації квартири за адресою: АДРЕСА_2 , ним було придбано вказану квартиру за ціною 1 501 00, 00 грн, про що складено протокол № 1-1 про хід торгів на аукціоні з продажу майна від 12 листопада 2018 року.

На підставі протоколу приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М. 13 листопада 2018 року посвідчив Договір купівлі - продажу квартири між ТОВ «САНМІН ПЛЮС» (ЕДРПОУ: 42404539) і ОСОБА_2 , реєстровий номер 5153, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

На сьогодні не може вільно користуватись та розпоряджатись своєю власністю, а саме квартирою АДРЕСА_1 , оскільки в ньому продовжує проживати ОСОБА_1 , яка раніше проживала за вказаною адресою, право власності на яку належить позивачу.

На прохання власника покинути приміщення, відповідачка відмовляється добровільно виселятися із займаної квартири, пояснюючи це нібито домовленістю з попередніми власниками.

Просить суд зобов`язати відповідача в особі ОСОБА_1 , усунути перешкоди у вільному користуванні ОСОБА_2 своїм житлом, виселити з квартири АДРЕСА_1 без наданні іншого житла. Визнати право власності ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

Представник відповідача ОСОБА_1 подав зустрічний позов. В обґрунтування позову посилалась, що з 1996 року проживала зі згоди власників, громадян КНР ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 у квартирі АДРЕСА_1 . Власники придбали цю квартиру 30.05.1995 р. на підставі договору купівлі-продажу №А0529/3588, укладеного на Київській універсальній біржі та зареєстрованого в Бюро технічної інвентаризації 05.06.1995р. за реєстровим №6178. Склались близькі стосунки з громадянином КНР ОСОБА_4 , одним із власників Квартири. В 1994 році вона розлучилась з чоловіком, проживали в квартирі разом як сім`я, спільно господарювали, підтримували, допомагали один одному та плекали надію невдовзі одружитися. Квартира в той час знаходилось у вкрай занедбаному стані та потребувала серйозного ремонту та істотних фінансових вкладень. Навесні 1998 року тиск та постійні погрози з боку кримінальних угрупувань змусили ОСОБА_4 та його друзів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 громадян КНР у терміновому порядку виїхати до їхньої батьківщини. Вони не знали, чи зможуть повернутися в Україну і не мали достатньо часу, аби розпорядитися належним їм нерухомим майном, і запропонували ОСОБА_1 підписати з ними договір, що уповноважував останню утримувати та управляти квартирою до їхнього повернення, яке планувалося наприкінці 2000 року. У травні місяці 1998 року вона з громадянами КНР ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 підписала письмовий договір про управління квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , а також порядок відшкодування витрат по утриманню та обслуговуванню цього майна, сплату комунальних платежів. За домовленістю, було узгоджено строк дії договору - до 31.12.2000 року, а також обумовлено розмір її винагороди за надані послуги і обов`язок власників цього житла відшкодувати усі понесені нею витрати на його утримання. Вказувала, що є єдиним сумлінним володільцем квартири, набувши права володіння на підставі договору, фактично «тримаю» цю річ з 1998 року по теперішній час, продовжуючи відкрито, безперервно та добросовісно володіти цим майном та належним чином утримувати, не будучи його титульним власником, навіть, після припинення строку дії їхнього договору (19 років поспіль), зокрема станом на 01.01.2019 року - протягом 15 років після збігу тьохрічного строку позовної давності. Просить визнати за ОСОБА_1 , право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 142 кв.м. Встановити факт неукладеності договору дарування між громадянами КНР ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , та гр. України ОСОБА_7 від 2006 та скасувати державну реєстрацію цього права власності на квартиру АДРЕСА_1 за номером 2295, м від 22.09.2006 року. Визнати недійсним внаслідок фіктивності правочину щодо передачі нерухомого майна гр. ОСОБА_7 за актом б/н від 28.08.2018 р. до статутного капіталу ТОВ «САН МІН ПЛЮС» та скасування державної реєстрації права власності за цим господарським товариством, за номером 43031431, від 17.09.2018 року. Визнати недійсним контракт № 1710 від 22.09.2018 року внаслідок його фіктивності та похідного від нього договору іпотеки за номером 4286 м від04.10.2018 p., скасувавши реєстрацію обтяження квартири АДРЕСА_1 за номером 28243902 від 04.10.2018 pоку, номер рішення 43357397.Витребувати квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_2 як добросовісного набувача на користь ОСОБА_1 , скасувавши запис про реєстрацію права власності на це майно за ОСОБА_2 , здійснений за номером 44023605 від 13.11.2018 pоку та визнавши недійсним договір купівлі-продажу квартири від 13.11.2018 року.

Рішенням Печерського районного суду містка Києва від 29 червня 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про виселення з житлового приміщення без надання іншого житла задоволено частково.

Усунено перешкоди ОСОБА_2 , шляхом виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без наданні іншого житла.

В іншій частині відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 704 грн 80 коп.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення Печерського районного суду м. Києва від 29.06.2023 року скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі, а зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт зазначала, що не можливо погодитись з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 в законний спосіб набув у власність спірну квартиру, адже судом повністю проігноровано аргументація відповідача (позивача за зустрічним позовом) щодо незаконності вибуття даної квартири з власності її законних власників, громадян КНР, та вчинення цілого ряду шахрайських дій, направлених на легалізацію протиправного заволодіння квартирою, внаслідок яких кінцевим набувачем став ОСОБА_2 , який хоч і зареєстрував своє право власності в відповідному реєстрі, проте, на переконання апелянта, не мав законних підстав для набуття у власність даної квартири, що підтверджується матеріалами справи та доказами, які суд витребував за клопотаннями відповідача.

Вважає, що суд першої інстанції протиправно не врахував обставин, що зазначалися в заявах по суті справи та доказах, що підтверджували дані обставини, а дослідив це питання суто поверхово, формально пославшись на протиправно легалізований результат шахрайських дій у вигляді наявності у відповідному реєстрі записів про реєстрацію права власності на квартиру, зробивши помилковий висновок про начебто правомірність набуття ОСОБА_2 у власність спірної квартири.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги вказувала на те, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог не врахував особливостей реалізації прав на набуття права власності за набувальною давністю передбачені ч. 3 ст.344 ЦК України, а здійсненні посилання суду в оскаржуваному рішенні на правові позиції Верховного Суду, на переконання апелянта, здебільшого є нерелевантними по відношенню до обставин цієї справи.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги зазначила також, що не погоджується з висновком суду першої інстанції, що оспорювану квартиру неможливо визнати безпритульним майном, оскільки право власності на квартиру оформлено у встановленому порядку (тобто відповідно до договору дарування від 22.09.2006 року).

Заперечуючи дані висновки суду зазначила, що у справі, що розглядається ОСОБА_1 отримала спірну квартиру у фактичне володіння на підставі договору від 12.05.1998 року, укладеного із законними власниками громадян КНР ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 . Строк дії даного договору був зазначений - до 31.12.2000 року.

Таким чином, починаючи з 01.01.2001 року володіння ОСОБА_1 спірною квартирою вже було без будь-якого діючого договору, тобто саме з даного моменту розпочалося безтитульне володіння ОСОБА_1 даної квартирою, і таке відкрите і безперервне проживання ОСОБА_1 в цій квартирі продовжувалося весь час до моменту звернення із даним зустрічним позовом у цій справі в лютому 2019 року.

Обрахунок строків давності володіння ОСОБА_1 спірною квартирою зазначила наступним: ОСОБА_1 продовжувала проживати в спірній квартирі з 01.01.2001 року, тобто з моменту припинення дії договору від 12.05.1998 року, відповідно строк позовної давності для законних власників на звернення до суду з вимогою повернути майно сплив 01.01.2004 року, і після спливу строку позовної давності і до моменту звернення ОСОБА_1 до суду із зустрічним позовом в цій справі минуло більше 15 років. Таким чином строки володіння спірною квартирою повністю відповідають визначеним умовам в ч. 3 ст.344 ЦК України.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги щодо договору дарування від 22.09.2006 року ОСОБА_1 вказувала на те, що вказаний договір ніколи не укладався і що оригіналу такого договору реально не існує, адже законні власники квартири, громадяни КНР, виїхавши з України ще в 1998 році, більше ніколи в Україну не поверталися.

Також вказувалось на відсутність можливості перевірки факту існування такого договору шляхом запиту до нотаріального архіву, адже договір начебто посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського округу Земляк Н.І., яка в грудні 2011 року припинила нотаріальну діяльність та передала документи нотаріального документообігу до Донецького обласного нотаріального архіву, який розташований в м. Донецьк, (тимчасово окупована територія).

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги щодо акту б/н від 28.08.2018 року передачі квартири в статутний капітал ТОВ «Сан Мін Плюс», ОСОБА_1 вказувала на те, що як на момент начебто укладання договору дарування (22.09.2006 року), так і на момент реєстрації за собою права власності на спірну квартиру, так і на момент внесення спірної квартири в статутний капітал ТОВ «Санмін Плюс», фізичної особи з прізвищем ОСОБА_7 не існувало, адже за РНОКПП НОМЕР_1 обліковувалась фізична особа з прізвищем ОСОБА_8 . І тільки в 24.01.2020 року за цим РНОКПП НОМЕР_1 було внесено зміни до ПІБ цієї особи, і особа вже мала прізвище ОСОБА_9 .

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 вважає, що при винесенні судом першої інстанції оскаржуваного рішення мало місце неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених, у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

05 вересня 2023 року до Київського апеляційного суду надійшли заперечення на апеляційну скаргу від адвоката Скоромної Ірини Миколаївни, яка діє в інтересах позивача ОСОБА_2 (а.с. 227-235 том 5).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір та задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позовні вимоги про усунення перешкод шляхом виселення підлягають задоволенню, оскільки встановлено порушення права власності позивача відповідачкою.

Між тим, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_2 про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України, оскільки позивачем не доведено порушення, невизнання та/або оспорення його прав власника спірного нерухомого майна відповідачем, відомості про спірний об`єкт нерухомого майна позивача внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто вказане нерухоме майно належить на праві власності позивачу.

В частині позовних вимог до відповідача ОСОБА_3 , суд першої інстанції прийшов до висновку, що вони не підлягають задоволенню, оскільки не встановлено, що він мешкає в квартирі та порушує права позивача.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження підстав, передбачених ч.3 ст. 344 ЦК України, необхідних для набуття спірної квартири у власність за набувальною давністю. Судом першої інстанції враховано, що ОСОБА_1 користувалася спірною квартирою за договором оренди. Спірне нерухоме майно неможливо визнати безтитульним, оскільки право власності на нього було оформлено у встановленому законом порядку. Тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги про визнання права власності за набувальною давністю не підлягають задоволенню. Також не підлягають задоволенню інші вимоги, які є похідними, оскільки не встановлено порушень прав ОСОБА_1 , які б підлягали захисту.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ст. 155 ЖК України жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством України.

Відповідно до ч.ч 1, 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) наведено наступні висновки.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

Аналогічні правові висновки сформульовані у постанові Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 462/1720/21 (провадження № 61-7977св22).

Встановлено, що громадяни КНР ОСОБА_5 , ОСОБА_4 були власниками квартири АДРЕСА_1 . на підставі договору купівлі-продажу №А0529/3588 від 30.05.1995 р. укладеного на Київській універсальній біржі та зареєстрованого в Бюро технічної інвентаризації 05.06.1995р. за реєстровим №6178.

22.09.2006 року було укладено договір дарування громадян КНР ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 з громадянином України ОСОБА_7 .

Судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на 2006 рік позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 не мала будь-яких прав визначених законом або договором на володіння, користування або розпорядження спірного квартирою. А тому її права щодо спірного майна не були порушені.

В подальшому, ОСОБА_7 за актом б/н від 28.08.2018 року передав спірну квартиру до статутного капіталу ТОВ «Сан Мін Плюс».

12 листопада 2018 року за наслідками проведених прилюдних торгів щодо реалізації квартири за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 було придбано вказану квартиру за ціною 1 501 00, 00 грн, про що складено протокол № 1-1 про хід торгів на аукціоні з продажу майна від 12 листопада 2018 року.

На підставі протоколу приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М. 13 листопада 2018 року посвідчив Договір купівлі - продажу квартири між ТОВ «САНМІН ПЛЮС» (ЄДРПОУ: 42404539) і ОСОБА_2 , реєстровий номер 5153, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Встановлено також, що звертаючись з зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 посилалась на безперервність і тривалість свого володіння оспорюваною квартирою, яке становить майже 21 рік з моменту укладення (травень 1998 року) договору про управління квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , а також порядок відшкодування витрат по утриманню та обслуговуванню цього майна, сплату комунальних платежі. Більше 18 років після припинення дії вказаного договору (з 31.12.2000 року). Більше 15 років після спливу позовної давності для витребування власниками майна володільця (з 01.01.2004 року).

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки позивач за первісним позовом ОСОБА_2 на законних підставах набув право власності та користування квартирою (що підтверджується договором купівлі-продажу від 13.11.2018 року).

Суд апеляційної інстанції погоджується також з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки суд вірно встановив, що спірне нерухоме майно неможливо визнати безтитульним, враховуючи те, що право власності на нього було оформлено у встановленому законом порядку. Крім того, позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження підстав, передбачених ч. 3 ст. 344 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, який не прийняв до уваги докази надані ОСОБА_1 щодо відсутності договору дарування за 2006 рік, оскільки позивач ОСОБА_1 станом на 2006 рік не мала жодних прав на спірне майно, отже відсутні підстави вважати, що її права порушено.

Доводи апеляційної скарги щодо незаконності вибуття даної квартири з власності її законних власників, громадян КНР, та вчинення цілого ряду шахрайських дій, направлених на легалізацію протиправного заволодіння квартирою, внаслідок яких кінцевим набувачем став ОСОБА_2 , який хоч і зареєстрував своє право власності в відповідному реєстрі, проте, на переконання апелянта, не мав законних підстав для набуття у власність даної квартири, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 за наслідками проведених прилюдних торгів щодо реалізації квартири за адресою: АДРЕСА_2 , придбав вказану квартиру, що підтверджується договором купівлі-продажу від 13.11.2018 року, укладеного між ТОВ «Санмін Плюс» та ОСОБА_2 , який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстровий номер 5153).

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 більше 15 років добросовісно, відкрито та безперервно володіла спірним майном, а тому є всі підстави для визнання за нею права власності на спірну квартиру за набувальною давністю, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки сам по собі факт користування позивачем оспорюваною квартирою не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю.

У постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 214/3083/18 (провадження № 61-4186св21) вказано, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Матеріалами справи встановлено, що позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_1 було відомо про наявність титульного власника спірного майна, жодних домовленостей чи договорів про користування чи володіння відповідним майном між власником майна та позивачем не було укладено, жодних правових підстав для зайняття та користування спірним житлом у ОСОБА_1 не було, тому на думку суду апеляційної інстанції, правові підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю відсутні.

Тривалий час проживання, відкритість володіння, догляд та утримання нерухомого майна не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог з підстав, передбачених статтею 344 ЦК України.

Крім того судом встановлено, що ОСОБА_1 отримала спірну квартиру у фактичне володіння на підставі договору від 12.05.1998 року, укладеного із законними власниками громадян КНР ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 . Строк дії даного договору був зазначений - до 31.12.2000 року. Починаючи з 01.01.2001 року, тобто з моменту припинення дії договору від 12.05.1998 року, у ОСОБА_1 були відсутні правові підстави користуватися спірною квартирою.

ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами, що вона добросовісно заволоділа квартирою за адресою: АДРЕСА_2 та наявність підстав для визнання права саме за набувальною давністю, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку з яким погоджується колегія суддів, про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважає, що житлове право та право власності позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_1 не було порушено відповідачем ОСОБА_2 ..

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення первісних позовних вимог в частині усунення перешкод ОСОБА_2 , шляхом виселення ОСОБА_1 з оспорюваної квартири та відсутність підстав для задоволення зустрічного позову, і вірно застосував до спірних правовідносин положення статті 155 ЖК України та ст.ст. 328, 391, 344 ЦК України.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено «25» січня 2024 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді Д.Р. Гаращенко

В.І. Олійник