Постанова

від 24.01.2024 по справі 758/4455/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1514/2024

Справа № 758/4455/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

24 січня 2024 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Якимець О.І. в м. Київ 26 жовтня 2023 року про закриття провадження в справі у справі за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, третя особа Голова комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України Бахматський Олександр Олександрович про визнання незаконними та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом до Фонду соціального страхування України, просила визнати незаконним та скасувати наказ виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 27 березня 2023 року № 58-к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити її на роботі на посаді начальника відділу інформаційно-аналітичного забезпечення управління організаційної роботи виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та 87736,95 грн. відшкодування моральної шкоди в зв`язку з незаконним звільненням, допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, визнати незаконним та скасувати наказ виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 16 січня 2023 року № 9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України».

В жовтні 2023 року позивачем в зв`язку з заміною відповідача правонаступником подано заяву про зміну предмету позову, в якій вона просила визнати незаконним та скасувати наказ виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 27 березня 2023 року № 58-к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити її на посаді, рівнозначній посаді начальника відділу інформаційно-аналітичного забезпечення, у Пенсійному фонді України, стягнути з Пенсійного фонду України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, та 87736,95 грн. відшкодування моральної шкоди в зв`язку з незаконним звільненням, допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 29245,65 грн. без віднімання сум податків та зборів.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2023 року провадження в справі закрито, роз`яснено позивачу право звернення до суду із зазначеними вимогами в порядку адміністративного судочинства.

Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність ухвали, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2023 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, наводила зміст ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 19 ЦПК України, ч. 1 ст. 2 КАС України, правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 757/15346/18-ц.

Наголошувала, що юрисдикція адміністративних судів поширюється не на будь-які трудові спори, а лише ті, які пов`язані з прийняттям громадян на публічну служба, її проходженням, звільненням з неї. Так, 21 квітня 2023 року вона звернулася до суду із позовом до Фонду соціального страхування України, треті особи голова комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України Бахматський О.О., Пенсійний фонд України, в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ про її звільнення та поновити на посаді. Враховуючи заміну первісного відповідача у справі на його правонаступника, а разом з тим перехід до правонаступника обов`язків Фонду, в тому числі щодо виконання рішення про поновлення працівника на роботі, її представник звернувся до суду з заявою про зміну предмету позову від 19 жовтня 2023 року з підстав заміни первісного відповідача на правонаступника. Представник звертав увагу місцевого суду на те, що заміна відповідача з Фонду соціального страхування України на Пенсійний фонд України, а також зміна предмета позову у тому вигляді, в якому його викладено у заяві від 19 жовтня 2023 року, не впливає на природу, суть (зміст, характер) права та інтересу, за захистом якого звернувся позивач, а також заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин справи. В матеріалах справи наявні її письмові заперечення проти клопотання ПФУ про закриття провадження в справі. Фонд соціального страхування є некомерційною самоврядною організацією, а працівники Фонду не були державними службовцями, не здійснювали державну службу. Прийняття позивача на роботу до Фонду соціального страхування України та її звільнення відбувалось в порядку, передбаченому КЗпП України. Право позивача на працю порушила уповноважена особа роботодавця позивача - Голова комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України Бахматський О.О. , видавши наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи у Фонді. Отже, відповідач у спірних правовідносинах виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як роботодавець у трудових відносинах, оскільки відповідно до ст. 104 ЦК України у разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Таким чином, вочевидь видача наказу про звільнення позивача не є реалізацією уповноваженими особами виконавчої дирекції Фонду публічно-владних управлінських функцій, та не було спрямовано на задоволення публічного інтересу, а є суто трудовими відносинами працівника та роботодавця.

Наводила правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року в справі № 460/280/19, Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13 червня 2018 року в справі № 819/362/16, від 03 липня 2018 року в справі № 826/27224/15, ухвалі Верховного Суду від 15 серпня 2023 року в справі № 760/4638/23 (за касаційною скаргою представника Пенсійного фонду України на постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2023 року в аналогічній справі).

Зауважувала, що питання реорганізації Фонду, його управлінь, подальшого приєднання до Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади, не впливає на правову природу правовідносин щодо перебування позивача на посаді та звільнення з неї у виконавчій дирекції Фонду соціального страхування України, та не може розглядатись судом як перебування на публічній службі.

Вказувала, що аналіз протоколу судового засідання дає можливість дійти висновку про те, що місцевий суд розглянув клопотання відповідача про закриття провадження в справі без участі третьої особи Бахматського О.О. , наказ якого є предметом оскарження у даній справі, суд не перевірив факт належного повідомлення третьої особи про судове засідання, призначене на 26 жовтня 2023 року, не встановив його позицію по суті заявленого відповідачем клопотання про закриття провадження в справі, отже, судом першої інстанції порушено норми процесуального законодавства.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

В судове засідання 24 січня 2024 року з`явилися представники ОСОБА_1 та Пенсійного фонду України, третя особа Голова комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України Бахматський О.О. не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлений шляхом направлення судової повістки-повідомлення на відому суду поштову адресу, повернутої до суду з відміткою Укрпошти про відсутність адресата за вказаною адресою, а відтак відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України, вважається врученою.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Закриваючи провадження в справі ухвалою від 26 жовтня 2023 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції фонду реорганізовано шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України, а також враховуючи, що позивач просить суд визнати її звільнення незаконним, скасувати наказ про звільнення та поновити її на рівнозначній посаді саме в Пенсійному фонді України, між сторонами існує спір з публічно-правових відносин, який підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Однак з такими висновками апеляційний суд не може погодитися, виходячи із наступного.

Із матеріалів справи вбачається, що у квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом до Фонду соціального страхування України, позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 перебувала в трудових правовідносинах з Фондом соціального страхування України, зокрема наказом виконавчої дирекції Фонду від 28 вересня 2018 року її переведено на посаду начальника відділу інформаційно-аналітичного забезпечення управління організаційної роботи виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України за новою структурою. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 року № 1442 передбачено припинити з 01 січня 2023 року Фонд соціального страхування України, реорганізувавши його шляхом приєднання до Пенсійного фонду України.

Вважала своє звільнення із займаної посади у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України - незаконним, а наказ виконавчої дирекції Фонду від 27 березня 2023 року № 58-к «Про звільнення ОСОБА_1 » - протиправним. Припинення Фонду в результаті його реорганізації шляхом приєднання до Пенсійного фонду України не припиняє дії її трудового договору, а трудові відносини мали продовжуватися з правонаступником. Жодної пропозиції вакантної посади або будь-якої іншої роботи у Фонді соціального страхування України або його правонаступнику Пенсійному фонді України вона не отримувала з моменту попередження про звільнення до 29 березня 2023 року. Крім того, її звільнення, як голови профспілки, відбулось з грубим порушенням додаткових гарантій, визначених ст. 252 КЗпП України та ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», без погодження з Центральною Радою Профспілки.

Щодо незаконності наказу виконавчої дирекції Фонду від 16 січня 2023 року № 9-ОД, вказувала, що рішення про скорочення чисельності та штату працівників належить до виключної компетенції колегіального органу управління - правління Фондів.

Незаконне звільнення на підставі протиправного наказу призвело до нервового стресу, депресії, безсоння, втрати інтересу до життя, розладу в родині, внаслідок чого значно погіршився стан її як психологічного, так і фізіологічного здоров`я, тобто заподіяло їй моральну шкоду.

Встановлено, що позивач на підставі наказу № 97-к від 29 вересня 2018 року з 01 листопада 2017 року переведена на посаду начальника відділу інформаційно-аналітичного забезпечення управління організаційної роботи виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України за її згодою, з посадовим окладом відповідно до штатного розпису (а. с. 44 т. 1).

Наказом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 16 січня 2023 року № 9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» скорочено увесь штат на усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві, з 18 квітня 2023 року (а. с. 45 т. 1).

Наказом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України № 58-к від 27 березня 2023 року звільнено ОСОБА_1 29 березня 2023 року з посади начальника відділу інформаційно-аналітичного забезпечення управління організаційної роботи виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у зв`язку зі скороченням чисельності і штату працівників на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України (а. с. 49).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах встановленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини 1 та 3 статті 3 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина 1 статті 19 ЦПК України).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 червня 2018 року (справа № 819/362/16), публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року (справа № 826/27224/15) під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

У справі, що переглядається, встановлено, що позивач звернулась до суду з позовом до Фонду соціального страхування, у якому просила суд визнати незаконним та скасувати наказ виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 27 березня 2023 року № 58-к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити її на роботі на посаді начальника відділу інформаційно-аналітичного забезпечення управління організаційної роботи виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та 87736,95 грн. відшкодування моральної шкоди в зв`язку з незаконним звільненням, допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, визнати незаконним та скасувати наказ виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 16 січня 2023 року № 9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України».

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 04 липня 2023 року, занесеної до протоколу судового засідання, залучено Пенсійний фонд України, як правонаступника Фонду соціального страхування (а. с. 213 т. 1).

З матеріалів справи встановлено, що на момент звільнення ОСОБА_1 працювала на посаді начальника відділу інформаційно-аналітичного забезпечення управління організаційної роботи виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно пункту 15 частини 3 статті 3 Закону України «Про державну службу» дія цього Закону не поширюється на працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб`єктів господарювання державної форми власності, а також навчальних закладів, заснованих державними органами.

Статтею 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції до 01 січня 2023 року) визначено, що Фонд соціального страхування України є некомерційною самоврядною організацією. Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються тільки за цільовим призначенням.

Пунктом 2 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 р. № 1105 визначено припинити Фонд соціального страхування України (далі - Фонд) та управління виконавчої дирекції, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.

Згідно із п. 12 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 липня 2014 року № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.

Відповідно до пункту 7.4 Статуту Фонду соціального страхування України, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 14 грудня 2017 року № 64, оплата праці працівників виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів здійснюється за рахунок коштів, що надходять до фонду (а. с. 38 т. 1 зворот).

Враховуючи, що ОСОБА_1 , перебуваючи у трудових відносинах з виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування України, не була державним службовцем, займана нею посада не належить до посад публічної служби, відтак відповідно вона не здійснювала службову діяльність у розумінні статті 19 КАС України.

Питання реорганізації Фонду, його управлінь, подальшого приєднання до Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади, не впливає на правову природу правовідносин щодо перебування позивача на посаді та звільнення з неї у Фонді соціального страхування України, та не може розглядатись судом як перебування на публічній службі.

Указаний спір не є публічно - правовим, оскільки виник за участі суб`єктів владних повноважень (Фонду та Пенсійного фонду України), які у спірних правовідносинах не здійснювали владні управлінські функції, і, крім того, посада позивача, з якої її було звільнено, а саме: начальника відділу інформаційно-аналітичного забезпечення управління організаційної роботи виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, не відноситься до категорії державних службовців публічної служби.

Спір між сторонами виник у трудових правовідносинах, не пов`язаних з проходженням публічної служби, отже є приватноправовим, незалежно від участі у ньому суб`єкта публічного права, та має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для закриття провадження у цивільній справі з огляду на те, що вимоги ОСОБА_1 стосуються поновлення на роботі в Пенсійному фонді України на посаді державної служби, що є різновидом публічної служби, є помилковими, оскільки не узгоджуються з положеннями частини 1 статті 235 КЗпП України, крім того, ОСОБА_1 на момент звільнення не перебувала на державній (публічній) службі.

На викладене суд першої інстанції уваги не звернув, відтак дійшов помилкового висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Вирішуючи заявлений спір, суд перш за все мав перевірити законність звільнення ОСОБА_1 згідно наказу № 58-к від 27 березня 2023 року виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, натомість інші позовні вимоги є похідними.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом в постанові від 22 листопада 2023 року в справі № 188/741/23 провадження № 61-13277св23 за позовом фізичної особи до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Виходячи із вищевикладеного, ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2023 року не можна вважати законною та обґрунтованою, висновки суду першої інстанції про закриття провадження в справі є помилковими і зроблені в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених в ухвалі, обставинам справи, та з порушенням норм процесуального права, відтак ухвала суду першої інстанції не може залишатися в силі і підлягає скасуванню.

Разом із тим, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що місцевий суд розглянув клопотання відповідача про закриття провадження в справі без участі третьої особи Бахматського О.О. , наказ якого є предметом оскарження у даній справі, суд не перевірив факт належного повідомлення третьої особи про судове засідання, призначене на 26 жовтня 2023 року, не встановив його позицію по суті заявленого відповідачем клопотання про закриття провадження в справі, отже, судом першої інстанції порушено норми процесуального законодавства, з огляду на те, що самою третьою особою - Бахматським О.О. апеляційної скарги на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2023 року не подавалось, позивач ОСОБА_1 не є представником Бахматського О.О. , а отже позбавлена процесуальної можливості висловлювати будь-які доводи від його імені.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та порушенням норм процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2023 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 25 січня 2024 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.