Постанова

від 18.01.2024 по справі 638/379/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 року

м. Харків

справа № 638/379/23

провадження № 22-ц/818/134/24

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Тичкової О.Ю.,

суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Тітченко О.В.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач Харківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №150 Харківської міської ради Харківської області

треті особи - ОСОБА_2 , Департамент служби у справах дітей Харківської міської ради та Департамент освіти Харківської міської ради

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2023 ухвалене у складі судді Аркатової К.В.-

ВСТАНОВИВ:

В січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу директора Харківськоїзагальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №150 Харківської міської ради Харківської області Бєлих О.М. №149-У від 10.10.2022 про відрахування зі складу учнів 4-В класу ОСОБА_3 та просив відновити дитину складі учнів вищезазначеного навчального закладу.

Позовна заява мотивована тим, що 13 жовтня 2022 року позивач дізнався у батьківській групі класу у мобільному месенджері Viber , що його син ОСОБА_4 був відрахований зі складу учнів 4-В класу Харківськоїзагальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 150 Харківської міської ради Харківської області. Звернувшись до директора ХЗОШ І-ІІІ ступенів №150 ОСОБА_5 йому стало відомо, що зазначене відрахування відбулося відповідно до наказу №149-У від 10.10.2022 на підставі заяви та документів, що надійшли від матері дитини - ОСОБА_2 ОСОБА_1 вважає, що вищезазначений наказ суперечить вимогам закону та інтересам дитини. Він не надавав згоди на відрахування дитини з навчального закладу, його син отримав у Італійській Республіці тимчасовий захист строком до 04.03.2023 і не є такою, що виїхала на постійне місце проживання закордоном, тому зазначені у наказі підстави відрахування не відповідають дійсності.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.08.2023 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення обґрунтовано тим, що дії директораХарківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №150 Харківської міської ради Харківської області Бєлих О.М. щодо відрахування ОСОБА_3 зі складу учнів навчального закладу є правомірними, оскільки наказ винесено у відповідності до процедури, що передбачена Законом України «Про освіту» та "Порядком зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти", затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 16.04.2018 № 367.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не повно встановив обставини у справі та ухвалив рішення, що не відповідає дійсним обставинам у справі та вимогам закону. А саме, суд помилково вважав що оскаржуваний наказ відповідає вимогам закону. Позивач надав суду докази порушення відповідачем норм Закону України «Про освіту» та «Порядку зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти". затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 16.04.2018 №0367. Відповідач допустив численні порушення, а саме: прийняв заяви про видачу документів дитини в електронному вигляді без кваліфікованого електронного цифрового підпису від невстановленої особи, без дати та зазначення прізвища та ім?я заявника; здійснив розгляд заяви на підставі документів викладених іноземною мовою без їх належної легалізації апостилем та без перекладу на українську мову; прийняв копії документів, оригіналів яких у відповідача немає, тощо. Суд також не звернув уваги на те, що у відзиві на позовну заяву, відповідач визнав, що зазначена ним правова підстава для винесення оскаржуваного наказу не відповідає фактичним обставинам, назвавши це граматичною помилкою. Згідно пояснень відповідача правильним є вважати, що дитина була відрахована у зв?язку із переводом в іншу школу. Апелянт вважає, що така невідповідність сама по собі є підставою для скасування оскаржуваного наказу. Крім цього, згідно наданого відповідачем додатку №82 до відзиву на позовну заяву, вбачається. , що заявник просила видати документи дитини, а не відрахувати дитину з складу учнів тому у відповідача не було підстав відраховувати дитину згідно цієї заяви. Також апелянт посилається на неодноразові порушення судом першої інстанції права позивача на правову допомогу та порушення принципу рівності сторін.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін у справі, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідностатті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 28.01.2021, відрахований зі складу учнів 4-В класу Харківськоїзагальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №150 Харківської міської ради Харківської області за заявою матері ОСОБА_2 . ОСОБА_3 відраховано на підставі наказу №149-У від 10.10.2022 директораХарківськоїзагальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №150 Харківської міської ради Харківської області Бєлих О.М.

ОСОБА_2 надала разом із заявою довідку №0006953 від 10.10.2022 , щодо зарахування ОСОБА_3 до 4-А класу у школі в м. Агрополі, Італія. Відповідно до даних у закордонному паспорті ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , останні виїхали з території України до Італії.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.

Доступність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту на принципах рівності, визначених статтею 24 Конституції України, означає, що нікому не може бути відмовлено у праві на освіту, і держава має створити можливості для реалізації цього права; - безоплатність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту означає можливість здобуття освіти в державних і комунальних навчальних закладах без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги визначених законодавством рівня, змісту, обсягу і в межах тих видів освіти, безоплатність яких передбачена частиною третьою статті 53 Конституції України. (рішення Конституційного Суду від 04.03.2004, № 5-рп/2004)

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на освіту. Держава гарантує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; надання державних стипендій та пільг учням і студентам цих закладів у порядку, встановленому законодавством України.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЗУ «Про освіту» право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих.

Згідно зі статтею 3, частиною п`ятою статті 6 Закону України "Про загальну середню освіту" передбачено загальна середня освіта є обов`язковою основною складовою безперервної освіти. Відповідальність за здобуття повної загальної середньої освіти дітьми покладається на їх батьків, а дітьми, позбавленими батьківського піклування, - на осіб, які їх замінюють, або навчальні заклади, де вони виховуються.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЗУ «Про повну загальну середню освіту» порядок зарахування, відрахування та переведення учнів до державних і комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Відповідно до ч. 4 ст. 38 ЗУ «Про повну загальну середню освіту» керівник закладу загальної середньої освіти зобов`язаний, окрім іншого, здійснювати зарахування, переведення, відрахування учнів, а також їх заохочення (відзначення) та притягнення до відповідальності відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до п.13 розділу І «Порядку зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти» затвердженого наказом міністерства освіти і науки України від 16.04.2018 №367 (далі Порядок) за повноту і достовірність усієї інформації та усіх документів, що подаються до закладу освіти, відповідає згідно з вимогами законодавства особа, яка їх подає.

Відповідно доч.1розділу IV«Порядку» Іззакладу освітивідраховуються учні,які: здобулиповну загальнусередню освітута отрималивідповідний документпро освіту; зарахованідо іншогозакладу освітидля здобуттяповної загальноїсередньої освіти; переводяться до іншого закладу освіти відповідно дорозділу ІІІцього Порядку; вибувають на постійне місце проживання за межі України

Відповідно до ч.2 розділу ІІІ «Порядку» до закладу освіти, з якого переводиться учень, подаються: заява пропереведення одногоз батьківучня (дляучнів,які недосягли повноліття)або учня; письмове підтвердження або його сканована копія з іншого закладу освіти про можливість зарахування до нього відповідного учня.

Упродовж одного робочого дня з дня отримання відповідних документів керівник закладу освіти зобов`язаний видати наказ про відрахування учня для переведення до іншого закладу освіти та видати особову справу учня.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 28.01.2021, відрахований зі складу учнів 4-В класу Харківськоїзагальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №150 Харківської міської ради Харківської області за заявою матері ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, що передбачено ст. 157 указаного Кодексу.

Так само, положеннями ч. 3 ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", при розгляді справ суди застосовують практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Частиною 4 ст. 10 ЦПК України встановлено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою У країни, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до усталеної позиції Європейського суду з прав людини, яка також була висловлена у рішенні суду від 11 липня 2017 року у справі "М. Є. проти України" та у рішенні від 7 грудня 2006 року у справі "Хант проти України", у справах такої категорії основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.

Отже, при вирішенні будь-якого спору, що стосується прав та інтересів дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Матеріали справи не містять доказів у підтвердження обмеження матері у питаннях виховання дитини. А принцип рівності батьків у правах та обов`язках щодо своїх дітей не передбачає здійснення цих прав лише за умови погодження таких дій іншим із батьків.

З матеріалів справи вбачається, що відрахування дитини із дошкільного закладу було ініційована матір`ю, доказів обмеження прав матері по відношенню до малолітньої дитини ОСОБА_3 матеріали справи не містять, як і не містять доказів обізнаності навчального закладу щодо наявності між батьками спору щодо місця відвідування навчального закладу.

У разі наявності такого спору позивач не позбавлений вирішити його звернувшись з відповідним позовом до матері дитини.

З огляду на зазначене доводи апелянта про те, що дитину відраховано із навчального закладу безпідставно не відповідають дійсності.

Не знайшли свого підтвердження також доводи апеляційної скарги про те, що посадовою особою закладу був порушений порядок відрахування дитини із закладу за ініціативою одного з батьків.

Суд першої інстанції, взявши до уваги інтереси неповнолітньої дитини, баланс інтересів батьків щодо участі у вихованні дитини, дійшов обґрунтованого висновку, що дії керівника навчального закладу не суперечили положенням чинного законодавства .

Положення вищенаведених нормативно правових актів не передбачають обов`язок директора школи перевіряти достовірність наданих одним з батьків документів про відрахування дитини.

Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство передбачає переведення учнів з одного закладу освіти до іншого без уточнення країни, законодавство не обмежує учнів щодо обрання закладів освіти для навчання лише у межах України.

Судова колегія відхиляє доводи апелянта щодо не належного оформлення заяви ОСОБА_2 про видачу документів дитини оскільки Порядок зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти» затвердженого наказом міністерства освіти і науки України від 16.04.2018 №367 не містить конкретних вимог до заповнення заяви.

Згідно пояснень представника відповідача зазначена заява надійшла на адресу класного керівника через Месседжер « Вайбер», в правому верхньому куті заяви зазначено від кого вона заява, а саме від ОСОБА_2 , дата зави визначена датою її надходження на месенджер.

Додані до заяви документи свідчать про виїзд дитини за кордон та зарахування до 4 го класу школи в Італії. ( т.1 а.с. 51-52, а.с.81)

Зазначення в наказі підстави відрахування замість вірної : « у зв`язку з переведенням до школи в м. Агрополі, Італія « помилкової « виїзд на постійне проживання за межі України» визнано відповідачем як помилка.

Оскільки заявницею було зазначено дві підстави для відрахування дитини, одна з яких є документально підтвердженою, допущена відповідачем помилка яка може бути усунута шляхом внесення змін у оскаржуваний наказ.

Колегія апеляційного суду також зазначає, що у позові не вказано та судом не встановлено який негативний вплив має винесення оскаржуваного наказу та чи порушує він права, свободи чи інтереси позивача та його малолітньої дитини.

Усі доводи позивача зводяться до незгоди позивача з указаним діями керівника навчального закладу та рішенням матері дитини про зміну місця проживання дитини та шкільного закладу.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта з приводу порушення судом його права на рівний доступ до суду у вигляді недопущення його представника адвоката Андрусенко Д. до участі у режимі відеоконферанції та розгляд справи за його відсутності з огляду на наступне:

Відповідно до ч. 1 ст. 223.ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з розписки про повідомлення про судове засідання ОСОБА_1 був повідомлений про судове засідання призначене на 28.08.2023 (т.1 а.с.124), про причини неявки суду не повідомив.

Водночас представник позивача адвокат - Андрусенко Д. подав до суду заяву про розгляд справи в режимі відеконференції (т1 а.с. 135-136) проте відповідно до ч. 5 ст. 212 ЦПК України, ризики технічної неможливості участі в відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Матеріали справи не містять доказів того, що судом першої інстанції не було запрошено ОСОБА_7 до участі у відеоконференції, а ризики переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Решта доводів апеляційної скарги зводяться донезгоди зрішенням суду та переоцінки доказів у справі.

За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог і доводи апеляційної скарги не є підставою для скасування даного судового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно достатті 141 ЦПК УкраїнитаЗакону України «Про судовий збір»не вирішувалося.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення..

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2023залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 січня 2023 року.

Головуючий О. Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук