Постанова

від 30.10.2007 по справі 16/153-13/43

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010,

м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

30.10.07                                                                                          

Справа  № 16/153-13/43

Львівський апеляційний господарський

суд у складі колегії суддів:                            

головуючого - судді                                  Гнатюк Г.М.

суддів                                                     Кравчук

Н.М.

                                      Мирутенко

О.Л.

розглянув апеляційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю

„Тенмарк” вих.№12-06/07а від 12.06.07р.

на рішення Господарського

суду Івано-Франківської області  від

29.05.2007р.

у справі  №16/153-13/43

за позовом  Приватного підприємця ОСОБА_1,

м.Коломия

до відповідача Закритого

акціонерного товариства „Коломийська гардинна фабрика”, м.Коломия

третя особа на стороні позивача без

самостійних вимог на предмет спору: Приватне підприємство „Спрут, м.Коломия

третя особа на стороні відповідача без

самостійних вимог: Товариство з обмеженою

відповідальністю „Тенмарк”, м.Івано-Франківськ

про визнання права

власності на рухоме і нерухоме майно

за участю представників сторін:

від позивача: не

з”явився

від відповідача: не

з”явився

третя особа-1: не

з”явився

третя ооба-2: Борис

Л.Д. -представник 

Учасникам судового процесу роз'яснено

права і обов'язки,  передбачені ст.ст.

22, 28 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від

сторін не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

          Постановою Вищого господарського суду

України від 06.02.2007 року по даній справі за касаційною скаргою ТзОВ

„Тенмарк” скасовано рішення суду першої інстанції від 07.07.2006р., яким

позовні вимоги позивача задоволено і справу направлено на новий розгляд в суд

першої інстанції.          

          Рішенням  господарського суду Івано-Франківської  області від 29.05.2007р. по даній справі

(суддя Шкіндер П.А.) за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1, м.Коломия  до Закритого акціонерного товариства

„Коломийська гардинна фабрика”, м.Коломия, третьою особою на стороні

позивача без самостійних вимог на предмет спору виступає Приватне підприємство

„Спрут, м.Коломия і третьою особою на стороні відповідача без самостійних вимог

виступає Товариство з обмеженою відповідальністю „Тенмарк”,

м.Івано-Франківськ  про визнання права

власності на рухоме і нерухоме майно позовні вимоги задоволено.

          Третя особа-2 на стороні відповідача

без самостійних вимог на предмет спору оскаржила рішення суду першої інстанції

в апеляційному порядку, просить рішення суду першої інстанції скасувати

повністю і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

          Ухвалами Львівського апеляційного

господарського суду розгляд справи неодноразово відкладався з підстав

викладених в ухвалах суду.

Представник скаржника в засіданнях суду

вимоги апеляційної скарги та доповнення до неї повністю підтримує і наполягає

на їх задоволенні.

Позивач заперечує вимоги апеляційної

скарги з підстав наведених у засіданні суду, вважає, що рішення прийняте судом

при повному з”ясуванні всіх обставин у справі.

Відповідач в засідання суду не з”явився

і жодних письмових пояснень по даній справі колегії суду не подав.

Третя особа-1 вимог  ухвал суду не виконала, в судові засідання не

з”явилася.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши

матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення присутніх представників

сторін, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що

рішення господарського суду Івано-Франківської 

області слід скасувати, апеляційну скаргу задоволити.  При цьому колегія виходила з наступного:

У червні 2006р. Позивач звернувся до

Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Відповідача про

визнання за ним права власності на майно, придбане у останнього на підставі

накладних та акту прийому-передачі. Рішенням суду першої інстанції від

07.07.2006р., а також  рішенням

Господарського суду Івано-Франківської області від 29.05.2007р.(за наслідками

розгляду касаційної скарги ТзОВ “Тенмарк” Вищим Госодарським Судом України

рішення від 07.07.2006р. скасоване, а справа передана на новий розгляд в суд

першої інстанції) визнано Позивача

власником оспорюваного майна, а саме: теплиці, загальною площею 124 кв.м.;

допоміжних складів, загальною площею 62,8 кв.м, що знаходяться у м.Коломия,

бул.Л. Українки,32-а; приміщення підкачуючої станції площею 22 кв.м. по вул.

Винниченка,1 у м.Коломия, приміщення підкачуючої станції площею 49 кв.м. по

вул. Мазепи,91 у м.Коломия; автозаправної станції, що знаходиться за адресою

бул. Л.Українки, 32-а у м.Коломия; залізобетонного резервуару на 100 м/куб. в

кількості 1 шт.; залізобетонного резервуару на 500 м/куб. в кількості 2 шт.

Підставою для задоволення позовних вимог Позивача суд першої інстанції вважав

акт прийому-передачі нежитлових споруд, документи про сплату грошових коштів та

акт звірки взаємних розрахунків між сторонами.

Відповідно до вимог ст. 328 ЦК України,

право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з

правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не

випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена

судом.

Відповідно до п.2 ст.2 Закону України

«Про власність»право  власності  в Україні охороняється законом. Статтею 321

ЦК України передбачено, що право власності є непорушним.  Ніхто не може бути протиправно позбавлений

цього права чи обмежений  у  його здійсненні.

Відповідно до ч.1 ст. 33 ГПК України

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на

підставу своїх вимог і заперечень. Проте, Позивачем в суді першої інстанції не

було доведено підставність  та

правомірність набуття ним спірного майна ( резервуари залізобетонні, теплиці

приміщення підкачуючої станції, допоміжні склади, будівля АЗС), в тому числі не

досліджувалися докази, які б свідчили про передачу майна чи його оплату.

Відносно об'єктів нерухомого майна -

приміщення підкачуючих станцій, то між ЗАТ Коломийська гардинна фабрика” та

підприємцем Бережницьким М.М., як випливає з матеріалів справи, жодних  договорів не укладалося.

В матеріалах справи містяться лише

докази, які свідчать, що фізичній особі ОСОБА_1 була виписана накладна на  приміщення підкачки води 49 кв.м. та

приміщення насосної станції 22 кв.м., за які ним, ніби-то, було оплачено на

підставі прихідного касового ордера  невідомого

походження (без номера, що свідчить про те, що даний касовий ордер не проведений

по бухгалтерських операціях) від 05.07.2004 р. на суму 5964 грн.(а.с.5,11).

Інших правочинів  щодо приміщення підкачки та приміщення

насосної станції між сторонами не було укладено, не дотримано форми вчинення

правочину щодо укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна.

Відносно інших об'єктів нерухомого

майна, на які приватний підприємець ОСОБА_1 просить визнати право власності, то

будівля АЗС (автозаправна станція) 

взагалі не була придбана Позивачем, оскільки матеріали справи не містять

жодного підтверджуючого документа, який би підтверджував факт

укладення будь-якого договору відносно даного об'єкту нерухомості. Крім цього,

судом апеляційної інстанції не встановлено факту реального (в натурі) існування

даної будівлі. Тому, суд першої інстанції помилково визнає право

власності на дану будівлю.

Згідно наявного в матеріалах справи

акту приймання-передачі (а.с.9) позивачу було передано лише проектно-кошторисну

документацію на АЗС.

Позивачем не підтверджено і факту

укладення договорів купівлі-продажу на допоміжні склади площею 62,8 кв.м. та

теплицю 124 кв м., оскільки за дані об'єкти нерухомості не здійснювалася

оплата, а наданий суду як доказ акт звірки взаємних розрахунків не є належним

доказом оплати за майно, а також сторонами не дотримано вимог

ст.203,205,207,208,216,220 ЦК України щодо укладення даного виду договорів.

Згідно акту прийому-передачі, яким, ніби-то, було передане дане майно,

допоміжні склади в даному акті зазначені літерами „Б,В” в загальній схемі

розташування будівель ЗАТ „Коломийська гардинна фабрика”, проте на даній схемі

під літерою „В” рахується трансформаторна підстанція.

Докази, які  містяться в матеріалах справи, суд

апеляційної інстанції не вважає підставою для визначення наявності чи

відсутності права власності на спірне майно.

Що ж стосується статусу резервуарів,

питання про які піднімається в апеляційній скарзі Скаржником, то абсолютно

правильними з цього приводу є доводи останнього, оскільки, відповідно до ч.1

ст.181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать

земельні ділянки, а також об”єкти, розташовані на земельній ділянці,

переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. П.1.6

Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власносі на нерухоме майно

передбачає, що не підлягають реєстрації тимчасові споруди, а також споруди, не

пов”язані фундаментом із землею.

Оскільки вищезгадані резервуари

залізобетонні не пов”язані фундаментом із землею і їх можна перемістити без їх

знецінення та зміни їх призначення, то вони не можуть бути об”єктами нерухомого

майна. Однак, в суді першої інстанції дана обставина не була предметом

дослідження взагалі.

Крім того, суд першої інстанції неповно

з”ясувавши обставини, що  мають значення

для справи, помилково встановив, що Відповідач на підставі накладних, акту

прийому-передачі та акту взаєморозрахунків від 01.05.2004р. в рахунок

заборгованості передав у власність ПП “Спрут” оспорювані резервуари

залізобетонні (ємністю 100 м. куб.(1 шт) і 500 м.куб. (2 шт)) та технічну

документацію.

Однак, судом апеляційної інстанції

встановлено, що між ПП „Спрут” та ЗАТ „Коломийська гардинна фабрика” не

укладалося жодного договору в розумінні Цивільного кодексу України щодо

купівлі-продажу нерухомого майна - резервуарів залізобетонних, а надані суду як

докази у справі накладна та акт звірки розрахунків не можуть свідчити про

здійснення купівлі-продажу даних об'єктів. Крім цього,  ПП „Спрут” не підтверджена оплата за

резервуари залізобетонні, а це дає підстави вважати, що дана усна домовленість

між сторонами не була спрямована на реальне настання правових наслідків, що

обумовлені нею.

Усна домовленість між ПП „Спрут” та ЗАТ

„Коломийська гардинна фабрика” не може бути підставою для визнання права

власності на оспорюване майно -резервуари залізобетонні. При укладенні такої

усної угоди між сторонами не дотримано норм діючого законодавства, зокрема дана

угода не відповідає нормам ст. 203, 207,208,209,657 Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції дійшов також до

хибного висновку, що надані накладні та нотаріально посвідчена фотокопія актів

звірки взаємних розрахунків за 2003-2004р.р. між ПП “Спрут” та ЗАТ “Коломийська

гардинна фабрика” та між ПП Бережницьким та ЗАТ “Коломийська гардинна фабрика”

є достовірними,   відповідають вимогам

чинного законодавства та є  підставою

набуття майна у власність і зробив свої висновки по справі на підставі

неналежних та недостовірних доказів, оскільки в матеріалах справи відсутні

докази, що ПП «Спрут»було власником спірних резервуарів на момент підписання

договору №3 (а.с.83).

Відповідно до ч.1 ст.43 ГПК України

господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що

ґрунтується на всебічному, повному та об”єктивному розгляді в судовому процесі

всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Однак, судом першої інстнції не

досліджено об”єктивно, всебічно та в повному обсязі всі докази у справі,

зокрема, не досліджено набуття права власності на спірне майно. Господарським

судом Івано-Франківської області прийнято рішення, яким задоволено позовні вимоги

Позивача лише на самих твердженнях Відповідача 

про те, що ним було вивчено документи (накладні, акти взаєморозрахунків

тощо) та визнано право власності на майно, яке, ніби-то, придбав ОСОБА_1 та на

підставі визнання позову Відповідачем.  

Судом першої інстанції порушено норми

ст.78 ГПК України, яка передбачає, що у разі визнання відповідачем позову

господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії

відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом

інтересів інших осіб.

Приймаючи визнання позову Відповідачем

суд не врахував, що даним визнанням порушуються права ТзОВ „Тенмарк”, а також

той факт, що дії відповідача прямо суперечать законодавству України.

          Господарським судом

порушено норми ст. 34 ГПК України, яка передбачає, що обставини справи, які

відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами

доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. А також

порушено ч.2 ст. 43 ГПК України, якою визначено, що ніякі докази не мають для

господарського суду заздалегідь встановленої сили.

          Хибним є застосування господарським

судом ч.2 ст. 35 ГПК України, положення щодо встановлення факту визнання угоди

№ 37 від 21.12.2004р. недійсною так, як господарським судом Івано-Франківської

області у мотивувальній частині рішення від 25.12.2006р. у справі №8/152 за

позовом ТзОВ “Тенмарк” до ЗАТ “Коломийська гардинна фабрика”, підприємця

ОСОБА_2, підприємця ОСОБА_3, підприємця ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу

майна від 28.07.2006р. недійним та усунення перешкод в користуванні

майном, договір купівлі-продажу №37 від 21.12.2004р. визнано недійсним,

чим суд вийшов за межі позовних вимог. Відповідно до ч.4 ст.84 ГПК України,

рішення суду про визнання договору недійсним у випадках, передбачених у п.1

ст.83 цього Кодексу вказується в резолютивній частині рішення, а не в

мотивувальній. Очевидно, це не є підставою для висновку про недійсність угоди

№37 від 21.12.04, що укладена між ЗАТ "Коломийська гардинна фабрика"

та ТзОВ "Тенмарк".

Отже, з огляду на вищевикладене,

колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення

Господарського суду Івано-Франківської області від 29.05.2007р. у справі за №

16/153-13/43 не відповідає матеріалам справи, не грунтується на чинному

законодавстві. Разом з тим, доводи Скаржника є документально обґрунтованими,

базуються на законодавстві, що регулює дані правовідносини, а тому  визнаються такими, що можуть бути підставою

для скасування оскаржуваного рішення.

Судові витрати по розгляду апеляційної

скарги віднести на позивача.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК

України Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Товариства з

обмеженою відповідальністю „Тенмарк” вих.№12-06/07а від 12.06.07р. задоволити.

2.          Рішення господарського суду

Івано-франківської області від       

29.05.2007 р. по справі №16/153-13/43 скасувати. Прийняти нове рішення,

яким в задоволенні позовних вимог ПП ОСОБА_1 відмовити повністю.

3.          На виконання постанови місцевому

господарському суду видати відповідні накази.

4.          Постанова набирає законної сили з дня

її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

5.          Матеріали справи №16/153-13/43

повернути в господарський суд Івано-Франківської області.

Головуючий-суддя                                                                      

Г.Гнатюк

Суддя                                                                                         

Н.Кравчук

Суддя                                                                                         

О.Мирутенко