Рішення

від 24.01.2024 по справі 910/14360/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.01.2024Справа № 910/14360/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,

справу № 910/14360/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Сан Вей"</a>;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вд-груп";

про стягнення 212 783,47 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Сан Вей"</a> звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вд-груп" 200 000,00 грн боргу, 3 830,14 грн 3% річних, 8 953,33 грн інфляційних витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов договору про надання безвідсоткової поворотної позики (фінансової допомоги) № 05-10/1 від 05.10.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Сан Вей"</a> залишено без руху та встановлено позивачу строк та спосіб для усунення недоліків позовної заяви.

26.09.2023 до суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 18.09.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 відкрито провадження у справі № 910/14360/23, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

З метою повідомлення сторін про розгляд справи, судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 02.10.2023 була направлена на адреси сторін рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення уповноваженим представникам сторін.

02.01.2024 до суду від відповідача надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду.

В обґрунтування вказаної заяви відповідач зазначає, що ордер, який наявний в матеріалах справи, не містить обов`язкових реквізитів, передбачених Положенням про ордер на надання правничої правової допомоги, а саме номер посвідчення адвоката України, та інформацію стосовно того ким та коли воно видано, у зв`язку з чим і просить залишити позов без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, усі фізичні і юридичні особи здатні мати процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, боржника (процесуальна правоздатність). Фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи здатні особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (процесуальна дієздатність).

Частиною 1 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України, представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Судом встановлено, що в матеріалах справи міститься договір про надання професійної правничої (правової) допомоги від 06.07.2023 (далі - договір правничої допомоги), який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Сан Вей" (далі - клієнт) та Адвокатським бюро "Олександра Дремлюха" (далі - адвокатське бюро)

Відповідно до п. 1.1. договору правничої допомоги, клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати професійну правову (правову) допомогу, в т.ч. підготовку та складання процесуальних документів, збір доказів та всі інші передбачені процесуальним законодавством дії, з метою захисту юридичних інтересів (прав) клієнта, а клієнт зобов`язується оплатити вартість наданих послуг професійної правничої (правової) допомоги та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсягах та на умовах, визначених договором.

Згідно з п. 2.1., 2.1.1. та 2.1.2. договору правничої допомоги, адвокатське бюро на підставі звернення клієнта приймає на себе зобов`язання з надання наступної правової допомоги (в.т.ч. представництво інтересів): представляє у встановленому порядку інтереси клієнта судах всіх інстанцій та юрисдикцій із усіма без виключення процесуальними правами, наданими стороні по справі положеннями чинних в Україні ГПК, ЦПК, КПК, КУпАП та КАС; представництво інтересів клієнта здійснюється в усіх без виключення підприємствах, установах та організаціях незалежно від їх форм власності та підпорядкування, а також в усіх без виключення державних та недержавних органах.

Як встановлено п. 2.2. договору правничої допомоги, виконуючи умови даного договору адвокатське бюро зобов`язується, керуючись ст. 22 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", суворо зберігати адвокатську таємницю, предметом якої є питання, пов`язані з наданням юридичної допомоги, згідно умов цього договору, а також документація (договори, бухгалтерська і податкова звітність, інші документи).

Пунктом 2.3. договору правничої допомоги встановлено, що адвокатське бюро має право покласти частину своїх обов`язків на іншу особу, з якою адвокатське бюро укладає окремий договір. У випадку покладання частини своїх зобов`язань на іншу особу, адвокатське бюро залишається відповідальним у повному обсязі перед клієнтом за порушення умов даного договору.

Суд вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Тобто, з наведеного вбачається, що позивач, керуючись принципом свободи договору, з метою захисту своїх прав, укладаючи договір правничої допомоги уповноважив адвокатським бюро, в тому числі і на подачу до господарського суду даної позовної заяви.

Як вбачається з ч. 4 ст. 60 Господарського процесуального кодексу України, повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги. Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

В матеріалах справи також міститься ордер на надання правничої (правової) допомоги № 1084351 серії АО від 17.08.2023 (далі - ордер), який виданий на підставі договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 06.07.2023.

А відтак, проаналізувавши твердження відповідача та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вказує, що позивач уповноважив адвокатське бюро на представництво своїх інтересів в господарському суді на підставі договору правничої допомоги, на підставі якого і був виданий ордер, а отже, суд приходить до висновку, що позовну заяву підписано особою, яка має право її підписувати.

Крім цього суд звертає увагу відповідача, що станом на день винесення рішення останній не подав відзиву на позовну заяву, заява про продовження процесуального строку, встановленого судом для подання відзиву на позовну заяву до господарського суду не надходила.

При цьому суд вказує, що представник відповідача Бондаренко А. О., 22.12.2023 ознайомлювалася з матеріалами справи.

Суд вказує, що відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

05.10.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Сан Вей" (далі - позивач, позикодавець), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вд-груп" (далі - відповідач, позичальник) було укладено договір №05-10/1 про надання безвідсоткової поворотної позики (фінансової допомоги) (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, за цим договором позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти в розмірі, що обумовлені цим договором, а позичальник зобов?язується повернути таку суму грошових коштів у порядку та на умовах, визначених цим договором.

Як зазначається в п. 2.1. договору, розмір позики за цим договором становить 200 000,00 (двісті тисяч гривень 00 коп.) гривень.

Згідно з п. 2.3. договору, цей договір позики є безвідсотковим.

Як вбачається з п. 3.1. та 3.2. договору, позикодавець перераховує суму позики в безготівковому порядку на поточний рахунок позичальника. Днем надання позики вважається день зарахування суми позики на поточний рахунок позичальника.

Відповідно до п. 4.1. та 4.2. договору, строк надання позики: 06 жовтня 2022 року. Строк повернення позики: 31 жовтня 2022 року.

Пунктом 5.1. договору зазначається, що позичальник зобов`язаний повернути суму позики в останній день строку, встановленого в п. 4.2 цього договору, можливе дострокове погашення позики.

Як зазначається п. 5.2. та 5.3. договору, сума позики підлягає поверненню шляхом її перерахування на поточний рахунок позикодавця. Днем повернення позики (її частини) вважається день зарахування суми по позики (її частини ) на поточний рахунок позикодавця.

Відповідно до п. 6.1. та 6.2. договору зазначається, що цей договір набуває чинності з моменту надання позикодавцем суми позики позичальнику та діє до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за договором. Строк повернення позики, установлений в п. 4.2, може бути продовжено за погодженням сторін, що оформляється додатковою угодою до договору.

31.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Сан Вей" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вд-груп" було укладено додаткову угоду № 1 до договору №05-10/1 про надання безвідсоткової поворотної позики (фінансової допомоги) (далі - додаткова угода), відповідно до п. 1 якої, викласти пункт 4.2. договору №05-10/1 від 05.10.2022 у наступній редакції: 4.2. Строк повернення позики: 15 листопада 2022 року.

Пунктом 3 додаткової угоди зазначається, що ця додаткова угода є невід`ємною частиною договору №05-10/1 від 05.10.2022 і набирає чинності з моменту підписання сторонами.

Позивач зазначає, що виконав грошове зобов`язання за договором та перерахував грошові кошти у розмірі 200 000,00 грн на рахунок відповідача, що підтверджується платіжною інструкцією №233222341 від 06.10.2022, однак, відповідач не здійснив повернення вказаних коштів у строк до 15.11.2022 відповідно до п. 4.2. договору та додаткової угоди, тож позивач був вимушений звернутися до суду та просити стягнути з відповідача кошти на суму 200 000,00 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень статтей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 05-10/1 про надання безвідсоткової поворотної позики (фінансової допомоги) від 05.10.2022, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором позики.

Згідно частиною 1 статті 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі частинами 1 та 2 статті 1047 Цивільного кодексу України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 2 статті 1048 Цивільного кодексу України визначено, що договір позики вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п`ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов`язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач, на виконання умов договору, перерахував на користь відповідача грошові кошти у розмірі 200 000,00 грн платіжною інструкцією №233222341 від 06.10.2022.

Частинами 1, 2 та 3 статті 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як було встановлено судом, 31.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Сан Вей" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вд-груп" було укладено додаткову угоду № 1 до договору №05-10/1 про надання безвідсоткової поворотної позики (фінансової допомоги), відповідно до п. 1 якої, викласти пункт 4.2. договору №05-10/1 від 05.10.2022 у наступній редакції: 4.2. Строк повернення позики: 15 листопада 2022 року.

Таким чином, відповідач зобов`язаний був повернути грошові кошти у розмірі 200 000,00 грн позивачеві по 15.11.2022.

Однак, з наявних матеріалів справи доказів, а саме акту звірки взаємних розрахунків по стану за період: 01.10.2022 - 06.07.2023, вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Вд-груп" своє зобов`язання за договором № 05-10/1 від 05.10.2022 не виконало у повному обсязі та не повернуло на користь позивача грошові кошти у розмірі 200 000,00 грн.

Тобто, суд вказує, що відповідач у строк, встановлений у п. 4.2. договору та додаткової угоди, грошові кошти у розмірі 200 000,00 грн не повернув. Доказів протилежного до суду не надано.

Отже, враховуючи те, що загальна сума грошового зобов`язання відповідача, яка складає 200 000,00 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про сплату вказаних грошових коштів на користь позивача, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Сан Вей"</a> до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вд-груп" про стягнення заборгованості у розмірі 200 000,00 грн.

У зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 8 953,33 грн інфляційних втрат та 3 830,14 грн трьох процентів річних.

Відповідно до статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем грошового зобов`язання, порядку розрахунків погодженого сторонами та враховуючи положення ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення трьох процентів річних підлягають задоволенню, а саме, у розмірі 3 830,14 грн відповідно за визначений позивачем період з 16.11.2022 по 17.08.2023.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання в зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 16.11.2022 по 17.08.2023 у розмірі 8 953,33 грн вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону, індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, прийшов до висновку, що позовні вимоги в цій частині, за визначений позивачем період, а саме з 16.11.2022 по 17.08.2023, підлягають частковому задоволенню у розмірі 6 430,15 грн, у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України у липні та серпні 2023.

Згідно із частинами 2-3 стаття 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо стягнення з відповідача 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч. 1-3 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Як убачається зі змісту позовної заяви позивачем надано попередній орієнтовний розрахунок судових витрат відповідно до якого ним будуть понесені витрати на правову допомогу у розмірі 20 000, 00 грн.

Згідно із частинами 4, 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

В якості доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу останнім було долучено до матеріалів справи ордер серії АО № 1084351 від 17.08.2023, договір про надання професійної правничої (правової) допомоги від 06.07.2023 та платіжну інструкцію №170 від 07.07.2023, який укладений між позивачем (далі також - клієнт) та Адвокатським бюро "Олександра Дремлюха".

За змістом п. 1.1. договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 06.07.2023 (далі також - договір), клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов?язання надавати професійну правову (правову) допомогу, в.т.ч. підготовку та складання процесуальних документів, збір доказів та всі інші передбачені процесуальним законодавством дії, з метою захисту юридичних інтересів (прав) клієнта, а клієнт зобов`язується оплатити вартість наданих послуг професійної правничої (правової) допомоги та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсягах та на умовах, визначених договором.

Як вбачається з п. 4.5. договору, за результатами надання професійної (правничої) допомоги складається акт, що підписується представника кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатським бюро професійної (правничої) допомоги та її вартість.

Згідно ч. 1-3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, детальний опис робіт (наданих послуг), платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Однак, в порушення ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не подано акту приймання-передачі наданих послуг, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.

Враховуючи вище викладене, та те, що відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюються судом на підставі поданих сторонами доказів (договору про надання правничої допомоги, детального опису виконаних робіт, платіжних доручень, квитанцій, актів приймання-передачі наданих послуг тощо), вимоги позивача про стягнення 20 000,00 грн витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягають у зв`язку з недоведеністю та не обґрунтованістю зазначених витрат.

Враховуючи зібрані докази у справі та керуючись ст. 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вд-груп" (03113, місто Київ, Артилерійський провулок, будинок 5В, ідентифікаційний код 43047141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Сан Вей"</a> (04071, місто Київ, вулиця Набережно-Лугова, будинок 8, ідентифікаційний код 36472920) 200 000 (двісті тисяч) грн 00 коп. заборгованості, 6 430 (шість тисяч чотириста тридцять) грн 15 коп. інфляційних втрат, 3 830 (три тисячі вісімсот тридцять) грн 14 коп. трьох процентів річних та 3 144 (три тисячі сто сорок чотири) грн 32 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Мандриченко