Рішення

від 11.12.2023 по справі 911/101/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2023 р. м. Київ Справа № 911/101/21 (911/2063/23)

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Янюк О.С. за участю секретаря судового засідання Харченко О.М. розглянувши у судовому засіданні справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохімсервіс»

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб»

2) ОСОБА_1

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»

про визнання правочинів недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння

у межах справи №911/101/21

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохімсервіс» (08350, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Глибоке, вул. Леніна, буд. 2, ідентифікаційний код 30608366)

У судовому засіданні беруть участь учасники справи відповідно до протоколу судового засідання від 11.12.2023

1. Стислий виклад позицій учасників справи (заяви по суті справи)

1.1. 07.07.2023 через канцелярію Господарського суду Київської області (далі - суд) від ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохімсервіс» (далі - ТОВ «Агрохімсервіс», банкрут) Демчана Олександра Івановича надійшла позовна заява №02-91/107 від 06.07.2023 (вх. №1779/23 від 07.07.2023) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» (далі - ТОВ «Хлібороб», відповідач-1) та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач-2), в якій просить суд, зокрема:

визнати недійсним правочин, на підставі якого ТОВ «Хлібороб» набуло у власність сільськогосподарську техніку ТОВ «Агрохімсервіс», а саме: комбайн CASE 2166, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , заводський номер НОМЕР_3 , № двигуна НОМЕР_4 ;

витребувати від ОСОБА_1 комбайн CASE 2166, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , заводський номер НОМЕР_3 , № двигуна НОМЕР_4 , 1997 року випуску.

Заяву обґрунтовує, ст.ст. 203, 216, 387-388 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та зазначає, що наявні обставини для визнання недійсним договору, на підставі якого банкрут без дозволу застоводержателя відчужив належне йому майно на користь пов`язаної особи. Вказує, що спірне майно, на дату подання позовної заяви, зареєстровано за ОСОБА_1 , у зв`язку з чим вважає за можливе витребувати належне майно банкрута від останнього набувача, незалежно від кількості «проміжних» відчужень.

1.2. Відповідач-1 скористався своїм правом, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та 06.09.2023 через електронну пошту суду надав відзив на позову заяву (вх.16927/23), в якому зазначив:

1) в частині визнання правочину недійсним: сплинув строк позовної давності для визнання правочину недійним; відсутні підстави для визнання правочину недійним, оскільки позивач не конкретизує і не обґрунтовує, в чому саме полягає суперечність змісту правочину та в чому правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що відчуження майна здійснювалось без згоди заставодержателя;

2) в частині витребування майна із чужого незаконного володіння: відсутні докази того, що спірний комбайн вибув із власності ТОВ «Агрохімсервіс» проти його волі і тому теперішній власник є недобросовісним набувачем.

1.3. 14.09.2023 позивачем надані суду письмові пояснення від 11.09.2023 №02-91/112, які за своїм змістом є відповіддю на відзив, та в яких зазначено, що ліквідатором дійсно пропущений строк позовної давності, який на підставі ч.5 ст.267 ЦК України просить визнати поважними. Крім того, вказує, що жодним із учасників процесу не долучено до матеріалів справи копії правочину, на підставі якого спірний комбайн відчужено на користь відповіача-1, що свідчить про фактичну відсутність такого правочину та вибуття із власності боржника спірного комбайну без будь-яких правочинів, тобто без волі ТОВ «Агрохімсервіс».

1.4. Відповідач-2 правом, передбаченим ст. 178 ГПК України не скористався та відзиву на позовну заяву чи інших доказів суду не надав.

У судові засідання ОСОБА_1 не з`являвся, про час, місце розгляду даного спору повідомлявся своєчасно та у порядку, визначеному ч.4 ст.122, ст. 242 ГПК України, що підтверджується наявним у справі рекомендованим повідомленням про вручення (ф.119) від 02.08.2023, поверненнями із довідкою поштового зв`язку (ф.20) з причиною повернення - «адресат відсутній за вказаною адресою» від 05.10.2023 та 02.11.2023, і оголошенням про повідомлення особи, зареєстроване місце проживання (перебування) якої невідоме від 21.11.2023. Ураховуючи зазначене та положення ст.42 ГПК України суд визнав за можливе розглянути дану справи без участі відповідача-2.

1.5. Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі АТ «Укрексімбанк») правом, передбаченим ст. 168 ГПК України не скористався та відповідних письмових пояснень по суті спору не надав.

11.12.2023 представник АТ «Укрексімбанк» у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце засідання інформувався належним чином та своєчасно (довідка про доставку до електронного кабінету ухвали про повідомлення від 20.11.2023). Водночас, явка вказаної особи обов`язковою судом не визнавалась, а тому ураховуючи положення ст. 42 ГПК України суд визнав за можливе продовжити судове засідання без участі представника АТ «Укрексімбанк».

2. Процесуальні дії у справі, заяви/клопотання учасників справи та результат їх вирішення

2.1. 06.07.2023 разом із позовною заявою ліквідатором заявлено суду клопотання про витребування від ТОВ «Хлібороб» належним чином завірену копію спірного правочину, яке судом залишено без задоволення, у зв`язку із наявністю судового рішення із зазначеного питання, а саме ухвали суду від 23.03.2023 у справі №911/101/21 (ухвала суду від 28.07.2023 у справі №911/101/21 (911/2063/23)).

2.2. Ухвалами суду від 11.07.2023 та від 19.07.2023 витребувано від органу реєстрації Кропивницької міської ради та Первозванівської сільської ради інформацію з Єдиного державного демографічного реєстру про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача - ОСОБА_1 , яким є АДРЕСА_1 . Відомостей щодо зміни місця проживання/перебування відповідачем-2 суду не надавались.

2.3. Ухвалою суду від 28.07.2023, зокрема, прийнято позовну заяву до розгляду в межах справи №911/101/21 про банкрутство ТОВ «Агрохімсервіс»; відкрито провадження у справі №911/101/21 (911/2063/23) та постановлено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін; призначено судове засідання на 28.08.2023; залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору АТ «Укрексімбанк»; установлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

На підставі ст. 216 ГПК України у судовому засіданні оголошено перерву до 16.10.2023 (протокол судового засідання від 28.08.2023).

Водночас, у період з 09.10.2023 по 18.10.2023 суддя Янюк О.С. перебувала на лікарняному, у зв`язку із чим засідання призначене на 16.10.2023 не відбулось.

Ухвалою суду від 20.10.2023 призначено судове засідання на 13.11.2023, в якому на підставі ст.216 ГПК України оголошено перерву до 20.11.2023 (протокол судового засідання від 13.11.2023).

На підставі ст. 216 ГПК України у судовому засіданні оголошено перерву до 11.12.2023 (протокол судового засідання від 20.11.2023).

2.4. Ухвалами суду від 11.12.2023 відмовлено ліквідатору ТОВ «Агрохімсеріс» у задоволенні клопотань №02-91/119 від 06.12.2023 та №02-91/121 від 08.12.2023 про встановлення додаткового строку.

2.5. На підставі ст. 233 ГПК України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

3. Фактичні обставини, встановлені судом, із посиланням на докази

3.1. 31.12.2003 Міністерством фінансів України (Мінфін), Українською аграрною біржею (Боржник) та ТОВ «Агрохімсервіс» (поручитель), в особі директора Нетеси Миколи Івановича підписана Угода про реструктурування №130-04/178 (далі - Угода), відповідно до п.1 якої Мінфін реструктурує прострочену заборгованість станом на 1 січня 2003 перед державою в сумі 107 768,03 дол. США за кредитами, наданими Боржнику на умовах кредитної угоди від 24.07.1997 №18/03-149, укладеної між Укрексімбанком від імені Кабінету Міністрів України та Боржником, та кредитної угоди від 23.07.1997, укладеної між Боржником та банком «Societe General. New York Branch», а Боржник погашає цю заборгованість у строки та на умовах, що визначені в угоді.

Відповідно до п.3 Угоди поручитель у порядку та на умовах, визначених цією угодою зобов`язується солідарно з Боржником у повному обсязі відповідати перед Мінфіном за виконання Боржником зобов`язань, що виникли з цієї угоди.

Поручитель зобов`язується за письмовою вимогою Мінфіну сплатити за зобов`язаннями Боржника, визначеними цією угодою, включаючи пеню, протягом трьох банківських днів з дати отримання зазначеної вимоги (п.8 Угоди).

У разі невиконання або виконання не в повному обсязі Боржником зобов`язань за угодою понад 90 днів несплачена сума заборгованості та/або відсотків визнається простроченою заборгованістю перед державою та підлягає стягненню разом із сумою пені, нарахованої за весь період такого невиконання або виконання не в повному обсязі, в установленому законодавством порядку, в тому числі шляхом звернення до поручителя, звернення стягнення на предмет договору застави (п. 15 Угоди).

Ця Угода набирає чинності одночасно з набранням чинності договором застави, який укладається банком-агентом від імені держави з заставодавцем щодо забезпечення виконання зобов`язань Боржника за цією угодою, та діє до повного виконання зобов`язань за цією угодою (п.18 Угоди).

3.2. 30.04.2004 Відкрите акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України», що діє від імені і за дорученням Кабінету Міністрів України, представленим Мінфіном (заставодержатель) за цим договором застави та ТОВ «Агрохімсервіс» (заставодавець) в особі директора Нетеси Миколи Івановича уклали договір застави №130-04/178/011 (далі - Договір застави) відповідно до п.1.1 якого заставою за цим Договором забезпечується всі вимоги заставодержателя, що випливають із Угоди про реструктурування, відповідно до якої заставодержатель, при виконанні Боржником певних її умов, реструктурує прострочену станом на 01.01.2003 заборгованість перед державною у сумі 107 768,03 дор. США за кредитами наданими Боржнику на умовах Кредитної угоди від 24.07.1997 №18/03-149, укладеної між заставодержателем та Боржником, та Кредитної угоди від 23.07.1997, укладеної між Боржником та банком «Societe General. New York Branch», а Боржник погашає прострочену заборгованість не пізніше 31.10.2010, на умовах, зазначених в Угоді про реструктурування.

В забезпечення виконання зобов`язань Боржника за Угодою про реструктурування заставодавець заставляє сільськогосподарську техніку (предмет застави), а саме: комбайн CASE 2166 в комплексі з навісним обладнанням, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , заводський номер НОМЕР_5 ; комбайн CASE 2166 в комплексі з навісним обладнанням, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_6 , реєстраційний номер НОМЕР_7 , заводський номер НОМЕР_8 (п.1.2 Договору застави).

Предмет застави знаходиться за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Глибоке, вул. Леніна,2. Право власності на предмет застави підтверджено: договором викупу с/г техніки від 09.03.2004 №2003-В/3, укладеного між заставодавцем та боржником; видатковою накладною від 11.03.2004 №2003-В/3; податковою накладною від 11.03.2004 №178; довідкою заставодавця про врахування предмету застави на балансі заставодавця із зазначенням інвентарних номерів на кожного транспортного засобу; свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів.

Предмет застави залишається у володінні та користуванні заставодавця (п.1.4 Договору застави).

Відчуження предмету застави застоводавцем дозволяється лише за письмовою згодою заставодержателя (п.1.6. Договору застави).

Сторони домовились про те, що застава зберігає силу, якщо заставлене майно переходить у власність іншої особи, або якщо заставодержатель уступить вимогу, забезпечену заставою, іншій особі або боржник переведе за згодою заставодержателя борг, який виник із забезпеченої заставою вимоги, на іншу особу. У випадку реорганізації заставодавця зобов`язання за цим Договором розповсюджується на його правонаступника (п.п.1.9, 1.10 Договору застави).

Як зазначено у п.2.1.5 Договору застави заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави достроково, якщо, зокрема: проти заставодавця та/або Боржника порушено провадження у справі про банкрутство або прийнято рішення про його/їх ліквідацію.

У свою чергу, у п.2.3.4 Договору застави визначені зобов`язання заставодавця по відношенню до предмету застави без письмової згоди заставодержателя не здійснювати дій, пов`язаних із зміною права власності на предмет застави або його частину, а також дій, пов`язаних з передачею предмету застави третім особам.

Пунктом 2.4.3 Договору застави визначені права заставодавця по відношенню до предмету застави реалізовувати предмет застави за письмовим дозволом заставодержателя дотримання вимог чинного законодавства України, цього Договору та Угоди про реструктурування.

Право застави виникає з моменту підписання цього Договору повноважними представниками сторін (п.3.1 Договору застави).

Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання і залишається чинним до повного виконання сторонами зобов`язань за цим Договором та виконання Боржником зобов`язань за Угодою про реструктурування.

Державна реєстрація Договору застави останнім не передбачалась.

3.3. Рішенням суду від 05.08.2014 у справі №911/2226/14 стягнуто з ТОВ «Агрохімсервіс» як поручителя у дохід державного бюджету 641 141,40грн у зв`язку із невиконанням Боржником своїх зобов`язань за Угодою. Доказів виконання зазначеного рішення учасниками справи суду надано не було.

3.4. Відповідно до інформації наданої Головними управліннями Держпродспоживслужби в Київській та Кіровоградській областях комбайн зернозбиральний CASE IH 2166, рік випуску 1997, заводський номер НОМЕР_3 , № двигуна НОМЕР_4 (пояснення від 05.11.2021 №10-12/2447/17, лист від 01.12.2023 №10-10/7959-23, від 08.12.2023 №01-2/4661/10): з 07.07.2000 по 19.03.2004 - зареєстрований за Українською аграрною біржею, номерний знак НОМЕР_9 ; з 22.03.2004 по 01.03.2010 - зареєстрований за ТОВ «Агрохімсервіс», номерний знак НОМЕР_2 ; з 15.06.2010 по 02.03.2012 - зареєстрований за ТОВ «Хлібороб», номерний знак НОМЕР_10 ; з 24.12.2014 по 17.02.2020 - зареєстрований за ОСОБА_2 , номерний знак НОМЕР_11 ; з 13.03.2020 по т.ч. - зареєстрований за ОСОБА_1 , номерний знак НОМЕР_12 .

3.5. Відповідно до банківських виписок по рахунках ТОВ «Агрохімсервіс» за період з 01.01.2010 по 20.10.2021, відомості про здійснені платежі за отримані ТОВ «Хлібороб» комбайни останні не містять. Доказів протилежного відповідачами суду надано не було.

3.6. Із змісту витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 01.03.2010 та станом на 20.06.2010 вбачається, що керівником ТОВ «Агрохімсервіс» і керівником ТОВ «Хлібороб» значився ОСОБА_3 .

4. Висновки суду із посиланням на норми права, які підлягають застосовуванню

4.1. Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом України з процедур банкрутства (далі - Кодекс), з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано Кодексом, який введено в дію з 21.10.2019, а до введення в дію цього Кодексу - Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними у застосуванні при розгляді цих справ.

Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України та Господарським кодексом України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

У контексті зазначеного можна зробити висновок, що застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам спеціального закону про банкрутство.

Критерієм для застосування норм ст. 42 Кодексу та ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у тому числі і до заяв, поданих після введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №911/950/16).

У зв`язку з викладеним, ураховуючи, що провадження у даній справі про банкрутство порушено 14.06.2021 на підставі норм Кодексу, суд вважає, що під час розгляду заяви ліквідатора банкрута про визнання правочину недійсними необхідно ураховувати також підстави недійсності правочинів, передбачених ст. 42 Кодексу .

4.2. Відповідно до ч.1 ст.202, ч.ч.1-5 ст.203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових

наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення прав та обов`язків або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Так, 2 ст.42 Кодексу встановлено, що правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав, зокрема, боржник безоплатно здійснив відчуження майна, боржник уклав договір із заінтересованою особою.

Згідно із ч.ч. 3, 4 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Одночасно, ч. 1 ст.86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Проте, ані позивачем, ані відповідачами не надано суду на дослідження правочину (або доказів, які б вказували на його існування в тій чи іншій формі) на підставі якого ТОВ «Хлібороб» набуто право власності на відповідну сільськогосподарську техніку, а також не надано інших доказів на підставі яких можливо встановити, що спірний правочин був укладений із дотриманням вимог ст.203 ЦК України. Відсутність зазначеного правочину чи інших доказів, які вказують на його наявність, унеможливлює встановлення судом обставин, у тому числі тих, про які зазначає позивач у своєму позові.

Оскільки, суд не має можливості встановити ані дати правочину, ані осіб, які його укладали, ані його зміст (умови), то робити висновки про те, що відповідний правочин був укладений та має ознаки недійсного, у суду правових підстав немає.

Водночас, відповідач-1 у своєму відзиві заявив суду про застосування наслідків спливу строку позовної давності в частині вимоги про визнання правочину недійсним. Проте, зазначене не може братися судом до уваги, оскільки застосування положень про позовну давність та відмова в позові (чи його частини) з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог, чого в даному випадку судом не встановлено (аналогічна правова позиція в частині застосування наслідків спливу строку позовної давності викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16).

4.3. Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно із ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Правовий аналіз положень ст.387 ЦК України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

За змістом ст.658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, установлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Отже, якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, і при цьому продавець не мав права його відчужувати, то покупець не набуває права власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення. Зокрема, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, установлених ст.388 ЦК України.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст.387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 911/3034/15 (911/3692/20). Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

Таким чином, неправомірність набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а набуття права власності може залежати від законності і добросовісності такого набуття.

Так, із матеріалів справи вбачається, що на час укладення Договору застави 30.04.2004 спірний комбайн належав на праві власності ТОВ «Агрохімсервіс», а саме з 22.03.2004 (дата реєстрації) по 01.03.2010 (знято з обліку).

Як зазначено у рішенні суду від 05.08.2014 у справі №911/2226/14, майнове зобов`язання за Угодою виникло, зокрема у ТОВ «Агрохімсеріс» як поручителя, з 30.01.2009, та яке, зокрема, на час постановлення відповідного судового рішення, не було виконано. Доказів того, що застава на спірне майно на час зняття його з обліку була припинена у встановлений договором або законом спосіб відповідачами суду надано не було.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про заставу» (у редакції станом на 01.03.2010) заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя. Аналогічне застереження міститься і в п.1.6 Договору застави.

Отже, на момент зняття з обліку майна у зв`язку з його відчуженням, останнє перебувало в заставі та відповідно до ст.17 Закону України «Про заставу» могло бути відчужено тільки за згодою заставодержателя. Доказів наявності такої згоди учасниками справи суду надано не було.

Крім того, як встановлено судом та не спростовано відповідачами, як під час підписання Угоди та Договору застави, так і під час відчуження спірного комбайну, у ТОВ «Агрохімсервіс» (станом на 01.03.2010 - дата зняття з обліку) та ТОВ «Хлібороб» (станом на 15.06.2010 - дата реєстрації) керівником була одна і та сама особа - ОСОБА_3 .

Ураховуючи зазначені обставини та п.4.2 цього рішення, суд дійшов висновку, що спірне майно вибуло з володіння ТОВ «Агрохімсервіс» без наявних на то правових підстав, у зв`язку з чим повинно бути повернуто останньому.

Проте, із матеріалів справи вбачається, що спірне майно неодноразово відчужувалось та деякий час перебувало без реєстрації: з 03.03.2012 по 23.12.2014 - без реєстрації, з 24.12.2014 по 17.02.2020 зареєстровано за ОСОБА_2 , з 13.03.2020 зареєстровано за ОСОБА_1 .

У даному випадку, судом береться до уваги правова позиція Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20) та полягає в тому, що власник з дотриманням вимог ст.ст. 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. При цьому зазначені норми є загальними, стосуються майна в цілому, тобто регулюють правовідносини щодо і рухомого, і нерухомого майна.

Відповідно до ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

У свою чергу, набувач може бути визнаний добросовісним за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

Проте, із матеріалів справи вбачається, що сторонами, у тому числі відповідачем-2, не надано суду на дослідження жодного доказу, які б вказували, в який спосіб та за яких умов відбулось наступне відчуження спірного майна.

Як зазначено у ч.1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Ураховуючи зазначені обставини у своїй сукупності та відсутність доказів, які б вказували на наявну волю ТОВ «Агрохімсервіс відчужувати майно, у тому числі шляхом вчинення відповідного правочину, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для його витребування.

5. Щодо судових витрат.

Відповідно до п. 2 ст. 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи зазначене та висновок суду про часткове задоволення позовної заяви, судові витрати у вигляді судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 7, 42, 73-74, 77, 80, 86, 129, 233, 237-241 ГПК України та ураховуючи ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2023 у справі №908/3413/21 (908/2262/22), суд

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохімсервіс» Демчана Олександра Івановича від 06.07.2023 (вх.1779/23 від 07.07.2023) задовольнити частково.

2. Витребувати від ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_13 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохімсервіс» (ідентифікаційний код 30608366; вул. Леніна,2, с. Глибоке, Бориспільський р-н, Київської області) комбайн CASE 2166, заводський номер НОМЕР_3 , № двигуна НОМЕР_4 , 1997 року випуску.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_13 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохімсервіс» (ідентифікаційний код 30608366; вул. Леніна,2, с. Глибоке, Бориспільський р-н, Київської області) судовий збір у розмірі 2 684,00грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири грн 00 коп.).

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення до Північного апеляційного господарського суду у порядку, визначеному ст. 257 ГПК України.

Суддя О.С. Янюк

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 25.01.2024.

Станом на 25.01.2024 рішення законної сили не набрало.