Ухвала

від 26.01.2024 по справі 911/108/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"26" січня 2024 р. м. Київ Справа №911/108/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РОКАЧ ЛІМІТЕД» (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд.18, оф.1)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕВАЙС ТРЕЙДЕР» (07301, Київська обл., м. Вишгород, вул. Київська, 10)

про стягнення 5 431 588,04 грн

Суддя: Третьякова О.О.

без повідомлення (виклику) учасників справи

обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «РОКАЧ ЛІМІТЕД» (далі позивач) звернулося до Господарського суду Київської області із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕВАЙС ТРЕЙДЕР» (далі відповідач) 5431588,04 грн штрафних санкцій, з яких 4341588,04 грн пені та 1090000,00 грн штрафів.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між позивачем та відповідачем був укладений договір про співробітництво від 08.12.2021 №17926/13, надалі Договір про співробітництво, за яким сторони прийняли на себе певні зобов`язання з метою реалізації відповідачем проекту «КРИЛА», під яким мається на увазі будівництво на земельних ділянках позивача малоповерхових житлових будинків (таунхаусів) з метою подальшого володіння відповідачем на праві власності даними таунхаусами. Позивач посилається на те, що в Договорі про співробітництво було визначено 112 земельних ділянок, які позивач зобов`язався передати відповідачу, а відповідач зобов`язався викупити у позивача до закінчення строку дії Договору про співробітництво (до 01.09.2023), однак протягом дії Договору про співробітництво відповідач фактично викупив лише 10 із зазначених 112 земельних ділянок. Також в Договорі про співробітництво було передбачено зобов`язання відповідача передати позивачу 950 квадратних метрів таунхаусів (завершеного будівництва та прийнятого в експлуатацію Об`єкта будівництва), а саме по 105 квадратних метрів до 10.06.2022, до 10.07.2022, до 10.09.2022, до 10.11.2022, до 10.03.2023, до 10.05.2023, до 10.06.2023, до 10.08.2023 та 110 квадратних метрів до 01.09.2023 (105 х 8 + 110=950). Позивач при цьому посилається на те, що відповідач в односторонньому порядку відмовився від виконання Договору про співробітництво, а тому позивач в позовній заяві вказує, що він має право на стягнення з відповідача штрафних санкцій в загальній сумі 5431588,04 грн, передбачених Договором про співробітництво, а саме:

(1) передбаченої пунктом 12.3 Договору про співробітництво пені в розмірі 0,1% від суми простроченого зобов`язання за кожен день прострочення, загальна сума якої за розрахунком позивача станом на 08.01.2024 становить 4341588,04 грн. Позивач в позовній заяві зазначив, що розрахунки розміру пені містяться в додатках до позовної заяви. Проте розрахунок пені до позовної заяви позивачем фактично не був наданий;

(2) передбаченого пунктом 12.7 Договору про співробітництво штрафу у розмірі 545000,00 грн;

(3) передбаченого пунктом 12.9 Договору про співробітництво штрафу у розмірі 545000,00 грн.

З наведених підстав позивач просить суд стягнути з відповідача 4341588,04 грн пені, 545000,00 грн штрафу та 545000,00 грн штрафу, що сукупно становить 5431588,04 грн.

Одночасно з позовною заявою позивачем до Господарського суду Київської області була подана заява про забезпечення позову від 10.01.2024.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.01.2024 відмовлено в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову від 10.01.2024.

Також, ухвалою Господарського суду Київської області від 15.01.2024 позовна заява залишена без руху в порядку ст.174 Господарського процесуального кодексу України для усунення у десятиденний строк недоліків позовної заяви.

В установлений строк позивач надав до Господарського суду Київської області заяву про усунення недоліків від 16.01.2024, якою усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.01.2024 позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі №911/108/24.

25.01.2024 позивач повторно подав до Господарського суду Київської області заяву про забезпечення позову, а саме заяву про забезпечення позову від 25.01.2024 (вх.№10/24 від 25.01.2024), надалі заява про забезпечення позову від 25.01.2024.

У заяві про забезпечення позову від 25.01.2024 позивач вдруге просить суд (як і у раніше поданій заяві про забезпечення позову від 10.01.2024, в задоволенні якої було відмовлено ухвалою Господарського суду Київської області від 15.01.2024) забезпечити позов шляхом накладення арешту на 9 земельних ділянок відповідача, які були набуті відповідачем на підставі договорів купівлі-продажу, укладених між позивачем в якості продавця та відповідачем в якості покупця протягом грудня 2021 лютого 2022 на виконання Договору про співробітництво, а саме позивач просить накласти арешт на належні відповідачу на праві власності земельні ділянки з кадастровими номерами 3210800000:01:132:0852, 3210800000:01:132:0853, 3210800000:01:132:0855, 3210800000:01:132:0856, 3210800000:01:132:0864, 3210800000:01:132:0863, 3210800000:01:132:0861, 3210800000:01:132:0860, 3210800000:01:132:0859, із забороною усім державним реєстраторам, зокрема приватним та державним нотаріусам, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування та органів державної влади, вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно вищезазначених земельних ділянок.

Позивач у заяві про забезпечення позову від 25.01.2024, як і у раніше поданій ним заяві про забезпечення позову від 10.01.2024, необхідність вжиття заходів забезпечення позову обґрунтовує тим, що позивач перед зверненням до суду з даним позовом направив відповідачу вимогу від 24.10.2023 про сплату штрафних санкцій, однак 01.11.2023 відповідач відчужив одну із своїх земельних ділянок, а саме земельну ділянку з кадастровим номером 3210800000:01:132:0862, що свідчить, як вважає позивач, про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги. Також позивач повторно посилається на те, що балансова вартість усіх земельних ділянок становить 83648,05 грн, відтак накладення арешту на зазначене майно є співмірним із заявленими позовними вимогами про стягнення 5431588,04 грн і мінімально впливатиме на повсякденну роботу відповідача, не ускладнюючи господарську діяльність останнього. Також позивач повторно (як і у раніше поданій ним заяві про забезпечення позову від 10.01.2024) зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказані земельні ділянки може призвести не тільки до неможливості виконання рішення суду у цій справі, а й до завдання збитків позивачу, оскільки продаж відповідачем вказаних 9-ти земельних ділянок різним фізичним особам призведе до порушення цілісного земельного масиву та неможливості реалізації забудови таунхаусів. При цьому позивач готовий запропонувати зустрічне забезпечення у розмірі 10000,00 грн.

Розглянувши зазначену заяву про забезпечення позову від 25.01.2024, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.

Отже, забезпечення позову це, по суті обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача і з урахуванням загальних вимог, передбачених ст.74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість невиконання судового рішення відповідачем без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17.

Надаючи оцінку доводам заяви про забезпечення позову від 25.01.2024, суд відмічає, по-перше, що ця заява про забезпечення позову переважно повторює доводи заяви про забезпечення позову від 10.01.2024, правову оцінку яким судом вже було надано в ухвалі Господарського суду Київської області від 15.01.2024 у справі 911/108/24 про відмову в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України верховенство права є однією із основних засад (принципів) господарського судочинства. Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності.

Згідно зі ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у свої рішеннях зазначав, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - до сторін провадження та до національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010).

Як вказував також Верховний Суд, складовою юридичної визначеності є принцип res judicata. Базове тлумачення принципу res judicata вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicata можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано (п.8.15 постанови Верховного Суду у справі № 910/16505/19 від 11.09.2020).

Таким чином, повторення позивачем у заяві про забезпечення позову від 25.01.2024 тих самих доводів, що і у заяві про забезпечення позову від 10.01.2024, правову оцінку яким судом вже було надано в ухвалі Господарського суду Київської області від 15.01.2024, не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися перегляду висновків ухвали Господарського суду Київської області від 15.01.2024, яка набула законної сили.

З`ясовуючи обсяг позовних вимог позивача з урахуванням наданого позивачем до заяви про забезпечення позову розрахунку пені, суд відмічає, що позовні вимоги на загальну суму 5431588,04 грн в переважній частині складаються із вимог про стягнення пені (на загальну суму 4341588,04 грн). При цьому за загальним правилом, передбаченим ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Із доданого позивачем до заяви про забезпечення позову від 25.01.2024 розрахунку пені вбачається, що загальна сума пені в розмірі 4341588,04 грн розрахована позивачем шляхом нарахування пені за періоди понад шість місяців, однак ні позовна заява ні розрахунок пені позивача не містять обґрунтування застосування або незастосування правила ч.6 ст.232 Господарського кодексу України при розрахунку заявленої позивачем пені за періоди понад шість місяців.

Також, надаючи оцінку вимогам заявника щодо забезпечення позову з точки зору розумності, обґрунтованості і адекватності та наданим доказам, суд повторює (як і в ухвалі Господарського суду Київської області від 15.01.2024 у справі 911/108/24 про відмову в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову), що доводи позивача про те, що вартість земельних ділянок відповідача становить лише 83648,05 грн, а відтак накладення арешту на зазначені земельні ділянки є співмірним із заявленими позовними вимогами про стягнення 5431588,04 грн і мінімально впливатиме на повсякденну роботу відповідача, є суперечливими доводами позивача. Так, якщо сукупна вартість земельних ділянок, про арешт яких просить позивач, є настільки незначною (як стверджує позивач 83648,05 грн) в порівнянні з сукупним розміром позовних вимог (5431588,04 грн), то в такому випадку накладення арешту на вказане нерухоме майно, про застосування якого просить позивач в заяві про забезпечення позову, не зможе досягти мети забезпечення позову забезпечення виконання можливого рішення суду про стягнення грошових коштів (штрафних санкцій) в розмірі 5431588,04 грн.

Також суперечливими в цьому випадку є доводи позивача про те, що застосування іншого заходу забезпечення позову накладення арешту на грошові кошти відповідача здатне суттєво погіршити майновий стан відповідача, а арешт на земельні ділянки, про застосування якого просить позивач, мінімально впливатиме на повсякденну роботу відповідача. Так, в заяві про забезпечення позову позивач одночасно стверджує і те, що у відповідача немає іншого майна, окрім земельних ділянок, про арешт яких просить позивач. Отже, якщо, як зазначає позивач, у відповідача немає іншого майна, окрім земельних ділянок, про арешт яких просить позивач, то накладення арешту на усі земельні ділянки відповідача по суті є рівнозначним арешту всього майна відповідача, а тому доводи позивача про мінімальний вплив на повсякденну роботу відповідача заходів забезпечення позову у вигляду арешту земельних ділянок є непереконливими, суперечливими та судом відхиляються.

Посилання позивача у заяві про забезпечення позову від 25.01.2024 на розмір статутного капіталу відповідача (1000,00 грн) не є підставою для забезпечення позову, оскільки розмір статутного капіталу сам по собі відображає лише розмір частки засновника (учасника) товариства в статутному капіталі товариства, однак не відображає стан поточних активів та зобов`язань відповідача на момент звернення позивача із заявою про забезпечення позову. Крім того, суд зауважує, що гіпотетичний складний фінансовий стан відповідача не належить до кола підстав, визначених ч.2 ст.136 Господарського процесуального кодексу України, для вжиття заходів забезпечення позову.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що заява про забезпечення позову від 25.01.2024 не містить обґрунтування та доказів наявності обставин для вжиття заходів забезпечення позову, про які просить позивач.

Надаючи оцінку забезпеченню збалансованості інтересів сторін, а також наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову, про застосування якого позивач просить суд, і предметом позовної вимоги, суд зауважує (як і в ухвалі Господарського суду Київської області від 15.01.2024 у справі 911/108/24) наступне.

Відповідно до поданої позивачем позовної заяви, предметом позовних вимог є стягнення позивачем з відповідача грошових коштів (штрафних санкцій) з підстав невиконання та/або відмови відповідача від виконання певних зобов`язань. В той час як у заяві про забезпечення позову позивач в обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову вказує те, що мета укладення Договору про співробітництво не виконана та відповідачем не здійснено будівництво малоповерхових житлових будинків (таунхаусів) на земельних ділянках позивача. З цього приводу суд зауважує, що право на земельні ділянки та обов`язок завершення здійснення забудови таунхаусів не є предметом позовних вимог у поданому позивачем позові: позов позивача до відповідача про стягнення штрафних санкцій не є позовом про спонукання відповідача здійснити (завершити) забудову земельних ділянок таунхаусами, рівно як і не є позовом про повернення (витребування позивачем у відповідача) земельних ділянок чи про інше право позивача на земельні ділянки, тобто в даному випадку позовні вимоги позивача до відповідача не стосуються спору про право на земельні ділянки, про накладення арешту на які позивач просить суд у заяві про забезпечення позову.

За таких обставин доводи позивача у заяві про забезпечення позову від 25.01.2024 про те, що відповідач, не виконавши своїх обов`язків за Договором про співробітництво та не побудувавши таунхауси, вже здійснив відчуження однієї земельної ділянки, не стосуються виконання можливого судового рішення у межах заявленого позивачем позову про стягнення з відповідача на користь позивача штрафних санкцій в сумі 5431588,04 грн на підставі припиненого Договору про співробітництво, враховуючи, що позовні вимоги позивача до відповідача також не стосуються забудови земельних ділянок таунхаусами. Тобто у межах вказаної аргументації позивача про вжиття заходів забезпечення позову відсутній зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову, про застосування якого позивач просить суд, і предметом позовної вимоги, що також є підставою для відмови судом у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову від 25.01.2024.

Керуючись ст.136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «РОКАЧ ЛІМІТЕД» у задоволенні заяви від 25.01.2024 (вх.№10/24 від 25.01.2024) про забезпечення позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕВАЙС ТРЕЙДЕР».

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її складення до Північного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено та підписано 26.01.2024.

Суддя О.О. Третьякова