Ухвала

від 26.01.2024 по справі 910/1202/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/1202/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А.А. (головуючий), Бенедисюка І. М., Малашенкової Т. М.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Київської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2023

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2023

у справі №910/1202/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Політех"

до Київської міської ради

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Республіка",

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Міцний прайд",

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва",

третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація,

про стягнення 47 921,28 грн

ВСТАНОВИВ:

Київська міська рада 08.01.2024 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, зокрема, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 у справі №910/1202/22 та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Політех".

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №910/1202/22 визначено колегію суддів у складі: - Ємця А.А., головуючий, Бенедисюка І. М., Малашенкової Т. М.

Як убачається з матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень Товариство з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Політех" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" заборгованості у розмірі 47 921,28 грн, з яких: 42 077,26 грн - заборгованість по внескам по нежитловим приміщенням, 1 630,81 грн - три проценти річних, 4 213,21 грн - інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 у справі №910/1202/22 позов задоволено. Стягнуто з Київської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Політех"42 077,26 грн основного боргу, 4 213,21 грн інфляційних втрат, 1 630,81 грн трьох процентів річних, 8 000,00 грн витрат на правову допомогу та судовий збір у розмірі 2 481,00 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 у справі №910/1202/22 залишено без змін. Поновлено дію рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 у справі №910/1202/22.

Здійснивши перевірку матеріалів касаційної скарги на відповідність вимогам Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Пунктом 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є вичерпним.

Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом ч. 7 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 встановлено у розмірі 2 481 грн.

У п. 1 ч. 1 ст. 163 ГПК України зазначено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у даній справі є вимога про стягнення 47 921,28 грн, а, отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб х 2 481 = 248 100 грн).

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Передбачені підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки не є тотожними з поняттям підстав касаційного оскарження, які передбачені пунктами 1- 4 частини першої статті 287 ГПК України.

Як вбачається із матеріалів касаційної скарги, Київська міська рада в якості підстави касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 у справі №910/1202/22 зазначає на пункт 3 частини 2 сттатті 287 ГПК України - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Розглянувши доводи Київської міської ради, викладені в касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що посилання у касаційній скарзі на пункт 3 частини 2 сттатті 287 ГПК України не є доводами, які у розумінні підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судове рішення таким, що підлягає касаційному оскарженню.

Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Суд зазначає, що використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.

Верховний Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності". Натомість касаційна скарга не містить жодних належних обґрунтувань, які могли б підпадати під дію підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ.

Разом з тим Суд зауважує, що доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи. Однак в контексті повноважень суду касаційної інстанції як "суду права", а не "суду фактів" та положень статті 300 ГПК України й враховуючи предмет та підстави позову даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені доводи є необґрунтованими, а тому відсутні підстави для відкриття провадження у справі.

Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг (п. 27). Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" [рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57)].

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, п. 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа № 914/1570/20, провадження № 12-90гс20) зазначила, що тенденції нормативно - правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 у справі №910/1202/22, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 у справі №910/1202/22.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ємець

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова