Ухвала

від 23.01.2024 по справі 551/1051/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 січня 2024 року

м. Київ

справа № 551/1051/21

провадження № 61-191ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Прядко Денис Володимирович, на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 27 березня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальності «Агрофірма «ім. Довженка» про стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у жовтні 2021 року звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальності «Агрофірма «ім. Довженка» (далі - ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка»), в якому просила стягнути з ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» заборгованість за оренду належної їй земельної ділянки у розмірі 66 549,65 грн.

Мотивуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначала, що 01 грудня 2011 року між її чоловіком ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» в особі директора виробничого підрозділу ВП ім. Шевченка Хоменком П. П. укладений договір оренди землі № 1949, зареєстрований відділом Держкомзему у Гадяцькому районі за № 532040004005055. Відповідно до договору оренди та акта прийому-передачі відповідачу передано земельну ділянку площею 3,1338 га, кадастровий номер 5320484400:00:004:0972, що розташована на території Лютенської сільської ради Гадяцького району Полтавської області.

У 2014 році помер її чоловік. Після його смерті вона стала спадкоємицею вищезазначеної земельної ділянки, про що повідомила відповідача, який завірив, що орендні платежі будуть сплачуватись їй відповідно до умов договору, але з 2015 року кошти за оренду земельної ділянки не отримувала, оскільки у 2014 році захворіла та не мала можливості займатися з`ясуванням даних питань.

У 2018 році вона розпочала вимагати сплату орендних платежів з відповідача за період з 2015 до 2018 роки, але отримала відмову.

Згідно з наданою інформацією від Гадяцької селищної ради, Державного земельного кадастру у Полтавської області та прокуратури Полтавської області вона дізналась, що відповідач до 2018 року активно використовував її земельну ділянку (тобто своїми діями фактично продовжив договір оренди). З 2018 року зазначену земельну ділянку передано в оренду до іншого орендаря.

У зв`язку з цим, позивач вважала, що відповідач заборгував їй орендну плату за договором оренди землі від 01 грудня 2011 року № 1949 за період з 2015-2018 роки станом на 01 березня 2021 року - 66 549,65 грн, з яких борг за оренду землі становить 13 699,69 грн за період з 2015-2018 роки, пеня становить 52 849,96 грн за період з 2015 року до 01 березня 2021 року, з розрахунку 0,3 % за кожен день прострочення.

Гадяцький районний суд Полтавської області рішенням від 27 березня 2023 року у задоволенні позову відмовив.

Полтавський апеляційний суд постановою від 05 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 27 березня 2023 року залишив без змін.

28 грудня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Прядко Д. В.,звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 27 березня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року, в якій просила скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, зазначена справа не підлягає касаційному оскарженню.

Урахувавши предмет позову, оскаржувані судові рішення, прийняті у такій справі, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

З врахуванням наведених доводів, Верховний Суд визнає, що винятки, зазначені у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не зазначені, суд під час вивчення касаційної скарги такі винятки самостійно не встановив.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.

Цьому конституційному принципові відповідає загальне правило пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточним і подальшому оскарженню не підлягає.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), № 40160/12) наголосив на обмеженості доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (справа «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, § 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і варто враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції» (Levages Prestations Services v. France), § 45; рішення у справі «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії» (Brualla Gomez de la Torre v. Spain), § 37; та «Козліца проти Хорватії» (Kozlica v. Croatia), § 32, № 29182/03, від 02 листопада 2006 року; «Шамоян проти Вірменії» (Shamoyan v. Armenia) § 29, від 07 липня 2015 року, № 18499/08).

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії», § 36; рішення у справі «Козліца проти Хорватії», § 33; рішення у справі ««Булфрахт Лтд» проти Хорватії», § 34, «Добріч проти Сербії» (Dobric v. Serbia), «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. CROATIA), № 2611/07 та § 54, від 21 червня 2011 року, № 15276/07; та «Йовановіч проти Сербії» (Jovanovic v. Serbia), § 48, від 02 жовтня 2012 року, № 32299/08).

Саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв`язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі «Добріч проти Сербії», § 54).

Також ЄСПЛ постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви від 09 жовтня 2018 року, № 26293/18 у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

ЄСПЛ у цьому рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.

За змістом практики ЄСПЛ обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

З урахуванням того, що заявник подав касаційну скаргу на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

За таких обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Прядко Денис Володимирович, на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 27 березня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальності «Агрофірма «ім. Довженка» про стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров