Постанова

від 15.01.2024 по справі 509/5267/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/910/24

Справа № 509/5267/20

Головуючий у першій інстанції Бочаров А. І.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

15.01.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання Мокана В.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_4 , в інтересах якого діє як законний представник ОСОБА_5 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - приватний нотаріус Овідіопольського нотаріального округу - Селезньова Вікторія Анатоліївна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_6 ,

на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 27 червня 2022 року

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності та визнання права власності, визнання права на спадкування, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - приватний нотаріус Овідіопольського нотаріального округу - Селезньова Вікторія Анатоліївна,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності та визнання права власності, визнання права на спадкування, в обґрунтування якого вказала, що з квітня 1990 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 проживала однією сім`єю, як чоловік і дружина без укладення шлюбу, з ОСОБА_7 , 1956 року народження, в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_7 розірвав попередній шлюб 10.04.1991 року. ОСОБА_7 за згодою позивача був зареєстрований в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . Починаючи з 1990 року вони проживали разом однією сім`єю, вели спільне господарство, побут, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю, разом виховували сина позивачки, приймали рішення щодо придбання майна, витрат на існування, відпочинок.

25 березня 2003 року позивачка ОСОБА_1 , спільно з ОСОБА_7 , та сином ОСОБА_1 , вважаючи що вони єдина сім`я, звернулися з заявою до органу приватизації Овідіопольського району Одеської області та в рівних частках приватизували квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

В період спільного поживання позивачки з ОСОБА_7 за спільні кошти ними придбано автомобіль Renault Logan, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , який зареєстровано на ОСОБА_7 .

Під час спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_7 виділено у приватну власність земельну ділянку площею 0,0023 га для будівництва індивідуального гаражу, кадастровий номер 5123755200:02:001:1022 за адресою: АДРЕСА_3 ; земельну ділянку площею 0,0600 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5123755200:02:001:0519 за адресою: АДРЕСА_4 ; земельну ділянку (пай) площею 1,80 га, розташовану на території смт Авангард Овідіопольського району, масив № НОМЕР_2 , ділянка № НОМЕР_3 Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5123755200:02:001:0446; земельну ділянку (пай) площею 2.10 га, розташовану на території смт Авангард Овідіопольського району, масив 3, ділянка № НОМЕР_4 Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5123755200:02:001:0097.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер. Після його смерті відкрилася спадщина. Позивачка звернулася до приватного нотаріуса Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Селезньової В.А. з заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_7 , однак, жодної відповіді на заяву не отримала.

У березні 2020 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 приватним нотаріусом Овідіопольського нотаріального округу Селезньовою В.А. видані свідоцтва про право на спадщину на майно ОСОБА_7 .

Позивачка вважає, що має право на 13/18 усього майна, яке залишилося після померлого ОСОБА_7 , а саме: 1/2 частина, як її доля у майні, що є спільною сумісною власністю, 1/3 частина від 1/2 частини, як її доля у спадковому майні нарівні зі спадкоємцями першої черги ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , 1/18 частина майна, її доля спадкоємця з обов`язковою долею на спадщину, як інваліда 3 групи.

Позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила суд встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 10.04.1991 року по 12.06.2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , 1956 року народження, тобто по день смерті ОСОБА_7 , визнати право спільної сумісної власності на майно:

1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка є спільною власністю і оформлена на ОСОБА_7 ;

автомобіль марки «Renault Logan, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ;

земельну ділянку площею 0,0023 га для будівництва індивідуального гаражу, кадастровий номер 5123755200:02:001:1022 за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю 17210 гривень 02 коп;

земельну ділянку площею 0,0600 га. для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 5123755200:02:001:0519 за адресою: АДРЕСА_4 ;

земельну ділянку (пай) площею 1,80 га, розташовану на території смт Авангард Овідіопольського району, масив 2-3, ділянка № НОМЕР_3 Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5123755200:02:001:0446;

земельну ділянку (пай) площею 2.10 га, розташовану на території АДРЕСА_5 Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5123755200:02:001:0097.

Просила визнати право власності на:

1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка є спільною власністю;

частину (сумісна власність) та 1/12 обов`язкової частки у розмірі частини автомобіля марки «Renault Logan, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ;

(сумісна власність) та 1/6 (обов`язкова частка) частину земельної ділянки площею 0,0023 га для будівництва індивідуального гаражу, кадастровий номер 5123755200:02:001:1022 за адресою: АДРЕСА_3 ;

(сумісна власність) та 1/6 (обов`язкова частка) частину земельну ділянку площею 0,0600 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 5123755200:02:001:0519 за адресою: АДРЕСА_4 ;

(сумісна власність) та 1/6 (обов`язкова частка) частину земельної ділянки (пай) площею 1,80 га, розташованої на території смт Авангард Овідіопольського району, масив НОМЕР_9 Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5123755200:02:001:0446;

(сумісна власність) та 1/6 (обов`язкова частка) частину земельної ділянки (пай) площею 2,10 га, розташованої на території смт Авангард Овідіопольського району, масив НОМЕР_10 Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5123755200:02:001:0097.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Овідіопольський районний суд Одеської області рішенням від 27 червня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності та визнання права власності, визнання права на спадкування відмовив.

Суд першої інстанції, виходив з того, що до 01.01.2004 року діяв КпШС України, який не передбачав можливості встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Таким чином, норми діючого на час виникнення спірних правовідносин КпШС України не передбачали можливості встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у зазначений позивачкою період, а саме з 10.04.1991 року по 01.01.2004 року.

Суд першої інстанції вважав, що майно придбане ОСОБА_1 та померлим отримане останнім в порядку приватизації, тобто на підставі п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 57 СК України є його особистою приватною власністю. Доказів придбання спірного майна внаслідок спільної праці та проживання однією сім`єю позивачка не надала, так як і спірний автомобіль Renault Logan, 2013 року випуску, придбаний за позичені померлим у 2013 році кошти, які до цього часу кредитору не відданні.

Суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів того, що за період сумісного проживання під одним дахом позивач та померлий не перебували у іншому шлюбі.

Спадкування частки майна разом з відповідачами - спадкоємцями першої черги вважав необґрунтованим, оскільки встановлення факту проживання зі спадкодавцем за період з 01.01.2004 року дає позивачці право на спадкування майна, як спадкоємцю четвертої черги відповідно до статті 1264 ЦК України, разом з тим, підстава зміни черговості спадкоємства за законом, яка зазначена у позовній заяві законом не передбачена, доказів перебування у безпорадному стані позивачем не надано.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , просить рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 27 червня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції міг на підставі наданих доказів встановити факт спільного проживання за період з 2004 року по 2019 рік. Вважає, що наданими доказами підтверджується факт спільного проживання, що також підтверджується показами свідків, а висновки суду суперечать один одному в частині встановлення факту спільного проживання. Також суд першої інстанції не врахував, що транспортний засіб куплений на позичені кошти, обов`язок повернення яких покладається на позивача. Окрім зазначеного вважає, що має право на обов`язкову частку, оскільки є інвалідом ІІІ групи.

(2) Позиція інших учасників справи

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2022 року у вказаній справі визначено склад колегії суддів: ОСОБА_10 головуючий суддя, судді: Гірняк Л.А., Комлева О.С.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 12.09.2022 року відкрив апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та ухвалою від 23.12.2022 року призначив справу до розгляду.

Рішенням № 763/0/15-23 від 01 серпня 2023 року Вища рада правосуддя звільнила ОСОБА_10 з посади судді Одеського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2023 року в даній справі визначено головуючим суддю Коновалову В.А. у зв`язку з звільненням з посади судді ОСОБА_10 .

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_9 просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що викладені в апеляційній скарзі вимоги відрізняються від вимог викладених в позовній заяві. Матеріали справи не містять відомостей про те, що у період з 01.01.2004 року по 12.06.2019 року сторони не перебували у іншому шлюбі. Також зазначає, що позивачем не надано постанови нотаріуса про відмову у вчинення нотаріальної дії, тому вимоги вважає передчасними.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 06.11.2023 року залучив ОСОБА_4 , в інтересах якого діє як законний представник ОСОБА_5 , до участі у справі № 509/5267/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності та визнання права власності, визнання права на спадкування, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - приватний нотаріус Овідіопольського нотаріального округу - Селезньова Вікторія Анатоліївна, як правонаступника прав та обов`язків ОСОБА_9 .

ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити.

ОСОБА_8 у судовому засіданні просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , в інтересах якого діє як законний представник ОСОБА_5 - ОСОБА_11 брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу просив залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

ОСОБА_5 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, повістку отримав 16.11.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Приватний нотаріус в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, повістку отримав 17.11.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що до 01.01.2004 року діяв КпШС України, який не передбачав можливості встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Таким чином, норми діючого на час виникнення спірних правовідносин КпШС України не передбачали можливості встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у зазначений позивачкою період, а саме з 10.04.1991 року по 01.01.2004 року.

Суд першої інстанції вважав, що майно придбане ОСОБА_1 та померлим отримане останнім в порядку приватизації, тобто на підставі п.п. 4, 5 ч. 1 ст .57 СК України є його особистою приватною власністю. Доказів придбання спірного майна внаслідок спільної праці та проживання однією сім`єю позивачка не надала, так як і спірний автомобіль Renault Logan, 2013 року випуску, придбаний за позичені померлим у 2013 році кошти, які до цього часу кредитору не відданні.

Суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів того, що за період сумісного проживання під одним дахом позивач та померлий не перебували у іншому шлюбі.

Спадкування частки майна разом з відповідачами - спадкоємцями першої черги суд вважав необґрунтованим, оскільки встановлення факту проживання зі спадкодавцем за період з 01.01.2004 року дає позивачці право на спадкування майна, як спадкоємцю четвертої черги відповідно до статті 1264 ЦК України, разом з тим, підстава зміни черговості спадкоємства за законом, яка зазначена у позовній заяві законом не передбачена, доказів перебування у безпорадному стані позивачем не надано.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке.

Щодо позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 10.04.1991 року, то колегія суддів зазначає наступне.

Звертаючись до суду позивач просила встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 10.04.1991 року по 12.06.2019 року.

Апеляційний суд зазначає, що відповідно до положень Кодексу про шлюб та сім`ю України, який діяв до 01 січня 2004 року, фактичні шлюбні відносини не породжували будь-яких правових наслідків для сторін та виникнення прав та обов`язків подружжя.

Сімейний кодекс України у редакції Закону України від 10 січня 2002 року набув чинності 01 січня 2004 року і правовідносини, що виникли до 01 січня 2004 року, не регулює.

За загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Норми Сімейного кодексу України (далі - СК України) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права і обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

Таким чином, стаття 74 СК України набрала чинності з 01 січня 2004 року і регулює майнові правовідносини між чоловіком і жінкою у фактичному шлюбі та не має зворотної дії у часі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 10.04.1991 року до січня 2004 року задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З матеріалів цивільної справи вбачається, що 10.04.1991 року ОСОБА_7 розлучився з ОСОБА_12 що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 , виданого Овідіопольським відділом ДРАЦС Одеської області від 10.04.1991 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 , виданим ВК Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 13.06.2019 року.

Після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина.

Позивач 05.11.2019 року звернулась до приватного нотаріуса Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 , як особа, яка проживала з останнім однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

ОСОБА_1 з 1985 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відомостями в паспорті та довідкою (виписка з домової книги про склад сім`ї та прописку) від 11.07. 2019 року № 1212.

ОСОБА_7 постійно проживав та був зареєстрований з 14.11.1996 року по день смерті за адресою: АДРЕСА_2 . Разом з ним проживала, була зареєстрована та вела спільне господарство ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 98 від 11.07.2019 року та довідкою (виписка з домової книги про склад сім`ї та прописку) від 11.07. 2019 року № 1212.

25 березня 2003 року ОСОБА_1 звернулась з заявою до органу приватизації Овідіопольського району Одеської області про приватизацію квартири АДРЕСА_6 (в подальшому присвоєно № 4) в якій просила її передати у власність ОСОБА_1 ОСОБА_7 та ОСОБА_13 .

Квартиру АДРЕСА_6 (в подальшому присвоєно № 4), приватизовано в рівних частках ОСОБА_1 ОСОБА_7 та ОСОБА_13 а саме по 1/3, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 23.06.2003 року, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 2220970 від 09.12.2003 року.

ОСОБА_1 проживала з чоловіком ОСОБА_7 по день його смерті та вела з ним спільне господарство за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 94 від 04.07.2019 року.

З акту обстеження житлово-побутових умов від 02.07.2019 року вбачається, що ОСОБА_7 проживав у цивільному шлюбі з ОСОБА_1 з 1990 року по день смерті, що підтверджується підписами сусідів.

Організацією, здійсненням та оплатою поховання ОСОБА_7 займалася ОСОБА_1 , що підтверджується договором про надання послуг по прибиранню місця поховання НОМЕР_11, свідоцтвом про поховання, квитанцією № 22 від 14.06.2019 року.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частини друга, четверта статті 3 СК України).

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно (див. постанову Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі № 6-97цс11).

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Такими доказами можуть слугувати: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого; заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій про спільне проживання та ведення господарства.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції допитувались свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 .

З пояснень свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 вбачається, що ОСОБА_7 та ОСОБА_1 постійно фактично проживали сім`єю за адресою: АДРЕСА_2 , мали спільний побут, разом придбавали майно для спільного користування (меблі, холодильник), піклувались один про одного, разом працювали і вели спільне господарство. Свідки підтвердили те, що ОСОБА_1 на час перебування ОСОБА_7 в лікарні постійно його навідувала, піклувалась про нього. Також свідками відомі обставини спільного відпочинку ОСОБА_1 та ОСОБА_7 як за місцем проживання, так і АР Крим, Житомирі.

Колегія суддів, з огляду на наявні в матеріалах справи докази та враховуючи пояснення свідків, вважає доведеним наявність між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 відносин, притаманних подружжю у період з січня 2004 року по 12.06.2019 року, тому висновок суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю у зазначений період є необґрунтованим.

Посилання у відзиві на апеляційну скаргу на те, що матеріали цивільної справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів того, що позивачка ОСОБА_1 та ОСОБА_7 в період часу з 01.01.2004 року по 12.06.2019 року не перебували в іншому шлюбі не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Так, в матеріалах справи міститься повний Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження щодо ОСОБА_7 в якому зазначені відомості про розірвання шлюбу - актовий запис про розірвання шлюбу № 70 від 10 квітня 1991 року, Овідіопільський відділ ЗАГС Одеської області. У іншому після розірвання шлюбі не перебував.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 15.01.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, з метою повного та всебічного встановлення обставин по справі долучив до матеріалів цивільної справи Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища, № витягу 00036960037, наданий позивачем, який не є новим доказом, а наданий на підтвердження обставини про яку зазначалося в суді першої інстанції.

Згідно Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища, № витягу 00036960037 ОСОБА_1 , після розірвання 27.10.1984 року шлюбу у іншому шлюбі не перебувала.

Згідно з частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, що дані у пункті 12 постанови від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України «Про власність», відповідних норм ЦК України, який був чинний станом на час придбання спірної квартири, та з урахуванням прутку 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності». Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» у редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин, роз`яснено, що розглядаючи позови, пов`язані зі спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України «Про власність», стаття 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, стаття 18, пункт 2 статті 17 Закону України "Про власність") тощо.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.07.2020 року вбачається, що ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Приватним підприємством «Тепличне» 23 червня 2003 року на підставі розпорядження органу приватизації від 25 березня 2003 року за № 3919 належала 1/3 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

15.06.2006 року на підставі рішення сесії Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 717-IV від 25.09.2008 року, ОСОБА_7 виділено у приватну земельну ділянку площею 0,0600 га для ведення особистого селянського господарства, якій Овідіопольським районним відділом ОРФ ДП «ЦДЗК» Одеської області 16.07.2009 року присвоєно кадастровий номер 5123755200:02:001:0519 за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку.

22.10.2007 року на підставі рішення IV сесії IV скликання Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 10.08.2006 року за №132-IV виділено ОСОБА_7 земельну ділянку (пай) у приватну власність площею 1,80 га, розташованої на території смт Авангард Овідіопольського району, масив № НОМЕР_2 , ділянка № НОМЕР_3 Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, якій відділом земельних ресурсів у Овідіопольському районі Одеської області 22.10.2007 року присвоєно кадастровий номер 5123755200:02:001:0446, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку.

22.10.2007 року на підставі розпорядження Овідіопольської райдержадміністрації Одеської області № 969 від 07.08.2006 року ОСОБА_7 виділено земельну ділянку (пай) у приватну власність площею 2.10 га, розташованої на території АДРЕСА_5 Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, якій відділом земельних ресурсів у Овідіопольському районі Одеської області 22.10.2007 року присвоєно кадастровий номер 5123755200:02:001:0097, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку.

Згідно із статтею 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на підставі ст. 57 СК України земельні ділянки: кадастровий номер 5123755200:02:001:0519, кадастровий номер 5123755200:02:001:0446; кадастровий номер 5123755200:02:001:0097, є особистою приватною власністю померлого ОСОБА_7 , та не можуть бути визнані об`єктом права спільної сумісної власності, оскільки право власності на це майно виникло виключно в результаті приватизації.

Також враховуючи те, що ОСОБА_7 набув 1/3 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , внаслідок безоплатної передачі у 2003 році, тому вона є його особистою приватною власністю.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Презумпція спільності права власності в силу положень статті 74 СК України поширюється й на майно, придбане в період проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Отже законодавством передбачено рівнозначну презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна та майна, придбаного жінкою та чоловіком, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, до спільної сумісної власності.

Це означає, що якщо майно придбано подружжям під час шлюбу чи жінкою та чоловіком в період проживання однією сім`єю, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти, не буде належно підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Отже, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя чи ту особу, яка заперечує проти належності майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя чи осіб, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Подібний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 07 грудня 2023 року у справі № 442/3741/21.

З матеріалів справи вбачається, що у період спільного, сумісного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , останній 21 квітня 2011 року на підставі рішення сесії Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області отримав у приватну власність земельну ділянку площею 0,0023 га для будівництва індивідуального гаражу, якій відділом Деркомзему у Овідіопольському районі Одеської області присвоєно кадастровий номер 5123755200:02:001:1022 за адресою:АДРЕСА_3 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку.

Відповідно до Закону України від 11 січня 2011 року № 2913 «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» статтю 61 СК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Зазначена норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України від 17 травня 2012 року № 4766 «Про внесення змін до СК України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності 12 червня 2012 року.

Отже, з урахуванням наведених змін до СК України, правовий режим приватизованого державного земельного фонду змінювався.

При цьому лише в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одномуз подружжя із державного земельного фонду, у тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності дружини або чоловіка, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 626/4/17, від 07 жовтня 2020 року у справі№ 442/6318/17, від 15 вересня 2021 року у справі № 158/1378/20-ц,від 31 січня 2023 року у справі № 587/2739/20.

Оскільки право власності на земельну ділянку площею 0,0023 га для будівництва індивідуального гаражу, кадастровий номер 5123755200:02:001:1022 за адресою:АДРЕСА_3 , виникло у ОСОБА_7 в результаті приватизації під час дії Закону України від 11 січня 2011 року № 2913 «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя», то вказана земельна ділянка є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_7 . Доказів на спростування презумпції спільності права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_7 на земельну ділянку площею 0,0023 га кадастровий номер 5123755200:02:001:1022 відповідачами суду не надано.

Із матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб марки Renault модель Logan, 2013 року випуску, тип седан-В, номер кузова (шасі, рами, коляски) НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_1 зареєстрований на ім`я ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 .

З огляду на те, що автомобіль марки «Renault Logan, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , придбано ОСОБА_1 та ОСОБА_7 в період їх перебування у фактичних шлюбних стосунках, тому наявні підстави для його визнання об`єктом спільної сумісної власності та визнання за ОСОБА_1 право власності на частину вказаного автомобіля у відповідності до ст. 74 СК України.

Посилання у відзиві на апеляційну скаргу на те, що спірний автомобіль придбано за позичені ОСОБА_7 у 2013 році кошти, які не повернуті не заслуговує на увагу, оскільки дані обставини не спростовують презумпцію права спільної сумісної власності на майно, придбане подружжям в період фактичних шлюбних відносин, матеріали справи не містять належних доказів придбання спірного автомобіля за особисті кошти ОСОБА_7 , під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивачка пояснювала, що спірний автомобіль придбано частково за позичені подружжям кошти.

Щодо вимог про визнання права власності в порядку спадкування.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини - дня смерті спадкодавця (, частина друга статті 1220, частина перша статті 1270 ЦК України).

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Судом першої інстанції встановлено, що померлий ОСОБА_7 заповіту не залишив, тому після його смерті право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України. Зазначений перелік осіб є виключним та розширенню не підлягає, так як ст.ст. 1261-1265 ЦК України є імперативними нормами матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_8 , ОСОБА_9 є рідними дітьми померлого ОСОБА_7 та є спадкоємцями першої черги від померлого ОСОБА_7 , які у визначений законом строк звернулися до приватного нотаріуса із заявами про прийняття спадщини. На момент смерті ОСОБА_7 батьків та дружини у нього не було.

Частинами першою та другою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

У постанові Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 зроблено висновок, що слід розмежовувати сферу дії статті 74 СК України і статті 1264 ЦК України, оскільки зазначені норми регулюють різні правовідносини (сімейні та спадкові). Аналіз статті 74 СК України та статті 1264 СК свідчить, що: стаття 74 СК України має спрямованість на урегулювання підстав набуття право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі; на відміну від статті 74 СК України, стаття 1264 ЦК України спрямована на регулювання кола осіб, які відносяться до четвертої черги спадкоємців за законом. Якщо вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу заявлена у зв`язку з таким проживанням не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, відповідні відносини є спадковими і до них слід застосовувати статтю 1264 ЦК України.

Звертаючись до суду із вимогою про визнання права на спадкування 1/2 частини майна, оформленого за документами на ОСОБА_7 , разом із спадкоємцями першої черги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_7 позивачка зазначила, що довгий час проживала з ОСОБА_7 однією сім`єю як чоловік та жінка без укладення та реєстрації шлюбу, піклувалася за його станом здоров`я у зв`язку зі знаходженням останнього тривалий час перед смертю у лікарні.

Стаття 1259 ЦК України передбачає можливість зміни черговості одержання права на спадкування, у тому числі і за рішенням суду.

За змістом частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року в справі № 592/1045/18- ц (провадження № 61-820св20), від 27 серпня 2020 року в справі № 266/2391/16 (провадження № 61-1300св20), від 01 березня 2021 року в справі № 233/5990/18 (провадження № 61-19232св19), від 17 березня 2021 року у справі № 200/12980/14 (провадження № 61-14159св19), від 25 березня 2021 року в справі № 195/707/19-ц (провадження № 61-16935св20), від 22 квітня 2021 року в справі № 331/6453/18 (провадження № 61-380св21), від 21 жовтня 2021 року в справі № 401/2614/17 (провадження № 61-14759св20).

Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред`явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.

У пункті 6 Постанови роз`яснено, що безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Безпорадний стан спадкодавця повинен підтверджуватися медичними документами, а не лише показаннями свідків, якщо існує спір за спадок між спадкоємцями.

Вказаний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №200/21452/15-ц.

Із змісту позовної заяви та уточненої позовної заяви вбачається що позивачкою не зазначалися обставини, перебування ОСОБА_7 у безпорадному стані, як то передбачено положеннями ст. 1259 ЦК України для зміни черговості спадкування.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_7 не міг самостійно забезпечити умови свого життя, потребував стороннього догляду, допомоги та піклування, а позивачка матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права на спадкування після померлого ОСОБА_7 разом із спадкоємцями першої черги за законом ОСОБА_8 та ОСОБА_9 дійшов обґрунтованого висновку про те, що під час розгляду справи позивачем не надано належних доказів, які б давали їй право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги за законом та не доведено відповідними засобами доказування наявність вказаних у статті 1259 ЦК України юридичних фактів у їх сукупності для зміни черговості одержання права на спадкування.

У постанові Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року в справі № 510/350/16-ц (провадження № 61-19810св18) вказано, що «право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. При з`ясуванні чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини. Аналіз абзацу другого частини першої статті 1241 ЦК України дозволяє стверджувати, що зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині можливе з урахуванням (а) характеру відносин між спадкоємцями і спадкодавцем; (б) наявності інших обставин, що мають істотне значення (зокрема, ними може вважатись тривала відсутність спілкування між спадкодавцем і спадкоємцем, неприязні відносини, зумовлені аморальною поведінкою спадкоємця, тощо). Позбавлення особи права на обов`язкову частку судом ЦК України не передбачено, хоча особа, яка має право на обов`язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до статті 1224 ЦК України».

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачка ОСОБА_1 не має права на спадкування обов`язкової частки після померлого ОСОБА_7 , 1956 року народження, так як не є спадкоємцем першої черги та спадкування після померлого ОСОБА_7 здійснюється за законом, а не за заповітом.

Посилання у відзиві на апеляційну скаргу на те, що матеріали справи не містять копії спадкової справи не заслуговує на увагу, оскільки в матеріалах даної справи наявна копія спадкової справи № 7/2019, заведена до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 .

Щодо суті апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

Апеляційний суд вважає, що рішення суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності та визнання права власності на частину земельної ділянки площею 0,0023 га, кадастровий номер 5123755200:02:001:1022, автомобіль марки «Renault Logan», 2013 року випуску, слід скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково. Встановити факт спільного проживання як чоловіка та дружини ОСОБА_1 та ОСОБА_7 однією сім`єю без реєстрації шлюбу за період з січня 2004 року по 12 червня 2019 року. Визнати спільно набутим майном подружжя земельну ділянку площею 0,0023 га, для будівництва індивідуальних гаражів, кадастровий номер 5123755200:02:001:1022, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ; автомобіль марки «Renault Logan», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки площею 0,0023 га, для будівництва індивідуальних гаражів, кадастровий номер 5123755200:02:001:1022, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ; на частину автомобіля марки «Renault Logan», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір в сумі 4559,30 грн, за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір в сумі 6839 грн, що підтверджується квитанціями.

У зв`язку з тим, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, то з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2928,73грн за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Враховуючи, що ОСОБА_21 звільнений від сплати судового збору в силу вимог закону, а ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги, яка підлягає задоволенню частково, то колегія суддів вважає, що скаржнику підлягає компенсації за рахунок держави частина судового збору пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги у розмірі 2928,73 грн, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, 376, ст. 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_6 , задовольнити частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 27 червня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності та визнання права власності на частину земельної ділянки площею 0,0023 га, кадастровий номер 5123755200:02:001:1022, автомобіль марки «Renault Logan», 2013 року випуску, скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_4 , в інтересах якого діє як законний представник ОСОБА_5 , про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності та визнання права власності на частину земельної ділянки площею 0,0023 га, кадастровий номер 5123755200:02:001:1022, автомобіля марки «Renault Logan», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , задовольнити частково.

Встановити факт спільного проживання як чоловіка та дружини ОСОБА_1 та ОСОБА_7 однією сім`єю без реєстрації шлюбу за період з січня 2004 року по 12 червня 2019 року.

Визнати спільно набутим майном подружжя земельну ділянку площею 0,0023 га, для будівництва індивідуальних гаражів, кадастровий номер 5123755200:02:001:1022, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ; автомобіль марки «Renault Logan», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки площею 0,0023 га, для будівництва індивідуальних гаражів, кадастровий номер 5123755200:02:001:1022, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ; на частину автомобіля марки «Renault Logan», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2928,73 грн.

Компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, сплачений судовий збір у розмірі 2928,73 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді О.Ю. Карташов

М.В. Назарова