Рішення

від 26.01.2024 по справі 580/10280/23

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2024 року справа № 580/10280/23

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Бабич А.М., розглянувши в залі суду в порядку спрощеного письмового провадження адміністративну справу за позовом адвоката Кузьмінського О.О. від імені ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

01.11.2023 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов адвоката Кузьмінського О.О. (18001, м.Черкаси, вул.Хрещатик, 225, оф.2) від імені ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі позивач) до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) (61000, м.Харків, вул. Ярослава Мудрого, 16; код ЄДРПОУ 43315445) (далі відповідач 1), Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (40003, м.Суми, вул.Герасима Кондраттєва, буд.28; код ЄДРПОУ 43316700) (далі відповідач 2) про:

стягнення з відповідача 1 на користь позивачки середнього заробітку за час затримки виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07.06.2023 про поновлення на роботі за період з 07.06.2023 до дати прийняття судового рішення;

стягнення з відповідача 1 на її користь судових витрат на правову допомогу в розмірі 20000,00грн.

Обґрунтовуючи зазначив, що вказаним вище судовим рішенням скасовано наказ відповідача 1 про звільнення позивачки, поновлено її на посаді завідувача сектору архівної роботи Управління організаційного забезпечення та документообігу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) з 31.12.2022. Присуджено стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.12.2022 до 07.06.2023 в сумі 162019,94грн із відрахуванням обов`язкових податків і зборів. В частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць рішення суду допущено до негайного виконання. Вважає, що відповідач 1 допустив порушення її прав, оскільки не виконує рішення суду. Тому наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки такого виконання. За попереднім розрахунком позивачка очікує понести витрати, пов`язані з розглядом справи, в сумі 20000,00грн.

Ухвалою суду від 27.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Вказану ухвалу сторони отри мали 30.11.2023, що підтверджується довідками про доставку електронних листів в їх електронні кабінети.

13.12.2023 на адресу суду від відповідачів надійшли однакові відзиви на позовну заяву, в яких просили відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Обґрунтовуючи зазначили, що рішенням Черкаський окружний адміністративний суд від 07.06.2023 залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2023 у справі № 580/1247/23 адміністративний позов позивачки до відповідачів задовольнив повністю. Визнав протиправним і скасував наказ відповідача 1 №6504/к від 21.12.2022 про звільнення позивачки. Поновив її на посаді завідувача сектору архівної роботи Управління організаційного забезпечення та документообігу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) з 31.12.2022. Присудив стягнути з відповідача 1 на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.12.2022 до 07.06.2023 у розмірі 162019,94 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів. Відповідно до розпису асигнувань фонду Державного бюджету України, передбачені кошторисні призначення Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції на момент проведення розрахунків з позивачкою вже були використані. Реальні та юридичні можливості для виконання рішення суду у відповідача 1 відсутні. Під час розгляду справи просив взяти до уваги такі обставини, як незначний розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, а також його дії щодо її виплати. Посилався на висновки Верховного суду у постановах від 18.07.2018 у справі №825/325/16, від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц щодо розміру суми компенсації середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Всі документи, що надійшли від учасників, суд долучив до матеріалів адміністративної справи, як докази.

Оскільки обґрунтованих клопотань від учасників спору про розгляд справи у судовому засіданні з їх повідомленням та викликом суду не надійшло, зважаючи на відсутність необхідності призначити у справі експертизу або викликати та допитати свідків, суд дійшов висновку розглянути справу без виклику сторін у судове засідання за наявними письмовими доказами.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Довідкою від 02.06.2022 №7102-5001716919 підтверджується, що позивачка взята на облік, як внутрішньо переміщена особа.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2022 року №912 «Про реорганізацію міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції» та наказу Міністерства юстиції № 4011/5 від 22.09.2022 відповідача 1 реорганізовано шляхом його приєднання до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) з перейменуванням у Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції.

Із Єдиного державного реєстру судових рішень та Автоматизованої системи Черкаського окружного адміністративного суду «Діловодство» суд установив, що між тими ж сторонами розглядалась адміністративна справа №580/1247/23. Рішенням від 07 червня 2023 року, яке набрало законної сили 21.11.2023, позов позивачки задоволений повністю. Суд визнав протиправним і скасував наказ відповідача 1 №6504/к від 21.12.2022 про звільнення позивачки. Поновив її на посаді завідувача сектору архівної роботи Управління організаційного забезпечення та документообігу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) з 31.12.2022. Присудив стягнути з відповідача 1 на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.12.2022 до 07.06.2023 у розмірі 162019 (сто шістдесят дві тисячі дев`ятнадцять) грн 94 коп. з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів. Зазначив, що рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 32098 (тридцять дві тисячі дев`яносто вісім) грн 29 коп. з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів підлягає негайному виконанню.

Із листа Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області від 25.07.2023 №04-20-08/3610 суд установив, що Управління не може самостійно визначити реквізити рахунків, з яких необхідно проводити безспірне списання коштів та реквізити рахунків для перерахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору, оскільки відповідача 1 обслуговує декілька областей. 04.07.2023 та 12.07.2023 Головне управління зверталося листами до відповідача 1 щодо визначення кодів програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету (КПКВ), коду економічної класифікації видатків бюджету (КЕКВ) та номерів рахунків, за якими повинно здійснюватися безспірне списання коштів. 10.07.2023 та 19.07.2023 відповідач 1 повідомив, що вказане вище рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскаржується в апеляційній інстанції. Суд першої інстанції не застосував висновки Верховного Суду. Питання щодо виконання рішення суду може бути вирішено після прийняття судом апеляційної інстанції відповідного рішення. Отже, відповідач 1 не надав необхідну інформацію. Викладені обставини є бездіяльністю боржника (відповідача 1), що перешкоджає виконанню виконавчого документа.

У зв`язку з невиконанням рішення суду в адміністративній справі №580/1247/23 позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно зі статтею статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Пунктом 3 ч.1 ст. 371 КАС України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (абз.8 ст.235 Кодексу законів про працю України) (далі КЗпП України).

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Отже, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення, який полягає у видачі наказу про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду. Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Отже, згідно зі ст. 236 КЗпП України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Аналогічна правова позиція викладена у постанова Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі №802/1183/16-а та від 05.03.2020 року у справі №280/360/19.

Відповідно до ст.5 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII Про виконавче провадження (далі ЗУ №1404-VIII) примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців). Правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зокрема, зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (ч.2 ст.65 ЗУ №1404-VIII).

Виконання судового рішення як завершальна стадія судового процесу є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченим статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи відповідачів про перешкоди своєчасного виконання рішення суду щодо поновлення позивачки на посаді та виплати їй присудженої суми середнього заробітку із-за реорганізації відповідача 1 та використання кошторисних призначень на момент проведення розрахунків з позивачкою не обґрунтовані, оскільки не підтверджені належними достовірними та допустимими доказами.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки відповідач не виконав рішення суду, наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки у його виконанні щодо поновлення позивачки на роботі.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 07.06.2023, яке набрало законної сили 21.11.2023, у справі № 580/1247/23 вирішений спір про поновлення позивачки на посаді та стягнення з відповідача 1 на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31.12.2022 до 07.06.2023 у розмірі 162019,94 грн, суд розглянув адміністративну справу в межах заявленого позивачкою періоду з 07.06.2023 до дати прийняття судового рішення. Розрахунок середнього заробітку за несвоєчасну виплату відповідачем коштів має відбуватись за всі дні затримки розрахунку.

Частина 1 статті 2 КАС України визначає завдання адміністративного судочинства, якими є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначений позивачкою спосіб захисту її порушеного права про стягнення середнього заробітку не забезпечить повного відновлення та не буде ефективним без з`ясування конкретної суми коштів, на яку вона має право та яку має виплатити відповідач.

З метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивачки, суд дійшов висновку здійснити розрахунок суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду в межах заявленого періоду.

Метою вказаного вище законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, постановах Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі №812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.

Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Суд у спірних правовідносинах застосовує процедуру нарахування середнього заробітку працівника за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок).

Згідно з п.2 Порядку для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Тобто, для спірних правовідносин середній заробіток обчислюється за 2 останні місяці до звільнення.

Відповідно до п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд урахував, що між тими ж сторонами вирішений спір у справі № 580/1247/23. У рішенні від 07.06.2023 суд зазначив, що середньоденна заробітна плата позивачки складає 1528,49грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, враховуючи вимоги ч.4 ст.78 КАС України встановлені вище обставини не підлягають доказуванню у цій справі. Тому розрахунок середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду щодо поновлення позивачки на роботі за період з 07.06.2023 до дати прийняття судового рішення, а саме 26.01.2024 становить: 1528,49грн (середньоденне грошове забезпечення позивачки) * 169 робочих днів (кількість днів прострочення) = 258314,81грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності роботодавця, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором,

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості,

а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника,

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки також викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.11.2021 у справі №580/723/20.

Суд взяв до уваги наявність вирішеного спору між працівником та роботодавцем щодо поновлення позивачки на роботі, тривалість судового провадження у справі № 580/1247/23 - 9 місяців, розмір невиплаченої присудженої суми середнього заробітку 162019,94 грн, дії відповідача 1 щодо її поновлення на роботі та виплати присуджених коштів, зокрема, після вирішення спору та відсутність фактичних перешкод виконати зазначене вище рішення суду.

Вказані обставини не дають підстав для зменшення суми коштів до виплати позивачці середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду. Відсутні належні, достовірні та допустимі докази часткової чи повної виплати позивачці присуджених коштів. Тому обставина щодо незначного розміру недоплаченої суми, на яку посилалися відповідачі у відзивах, не доведена.

Отже, стягненню на користь позивачки підлягає 258314,81грн середнього заробітку за час затримки у виконанні рішення суду щодо поновлення її на роботі за період з 07.06.2023 до дати прийняття судового рішення - 26.01.2024.

Позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд урахував.

Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу, 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду, 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз, 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів, 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на відсутність доказів понесення позивачем судових витрат зі сплати судового збору, відсутні підстави для їх розподілу відповідно до ст.139 КАС України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно до ч.3 вказаної статті КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною п`ятою вказаної статті КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, компенсації за рахунок іншої сторони підлягає не будь-яка правова допомога, а саме професійна правнича, виконавцем якої є адвокат.

Відповідно до ч.7 ст.134 КАС України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу до позовної заяви додано копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії СА №1062730 адвокатом Кузьмінським О.О. та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №454. Позовна заява підписана вказаним вище адвокатом. У позовній заяві зазначено, що за попереднім розрахунком позивачка очікує понести витрати, пов`язані з розглядом справи в сумі 20000,00грн.

Під час розгляду вказаної справи докази оплати вказаних коштів, розрахунок понесених витрат суду не надані. Заяв про поважність причин цьому суду не надано. Позовні вимоги викладені загально та потребували уточнення суми до стягнення. Позивачка не надала доказів оплати послуг адвоката. Відповідачі не подали клопотання щодо зменшення витрат на правничу допомогу.

В частині першій ст.143, п.2 ч.5 ст.246 КАС України встановлений обов`язок суду вирішити питання щодо судових витрат у рішенні, розподіл якого зазначити в його резолютивній частині. Відповідно до ч.3 ст.143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Позивачка не повідомила суд про причини неможливості своєчасно подати докази понесення судових витрат. У цьому контексті суд урахував відсутність таких відомостей у позовній заяві та письмових заяв з дати відкриття провадження у справі 27.11.2023, часу та тривалості отриманих послуг. У тому числі враховуючи значну тривалість судового розгляду справи, суд дійшов висновку про відсутність поважних причин ненадання позивачкою доказів таких витрат та, відповідно, про відсутність підстав для їх присудження з відповідача 1 із-за відсутності доказів оплати послуг адвоката.

Керуючись ст.ст.2-20, 72-78, 134-139, 242-245, 255, 257-262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов адвоката Кузьмінського О.О. від імені ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.

Стягнути з Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) (61000, м.Харків, вул. Ярослава Мудрого, 16; код ЄДРПОУ 43315445) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07.06.2023 про поновлення на роботі за період з 07.06.2023 до дати прийняття судового рішення - 26.01.2024 у сумі 258314,81грн (двісті п`ятдесят вісім тисяч триста чотирнадцять гривень вісімдесят одну копійку)з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів .

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя Анжеліка БАБИЧ

Рішення ухвалене, складене у повному обсязі та підписане 26.01.2024.