Постанова

від 12.06.2024 по справі 580/10280/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/10280/23 Суддя (судді) першої інстанції: Анжеліка БАБИЧ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (відповідач 1) на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07.06.2023 про поновлення на роботі за період з 07.06.2023 до дати прийняття судового рішення.

Також позивач просила стягнути з відповідача 1 на її користь судові витрати на правову допомогу у розмірі 20000,00 грн.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Стягнуто з Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07.06.2023 про поновлення на роботі за період з 07.06.2023 до дати прийняття судового рішення - 26.01.2024 у сумі 258314,81грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Також, суд вирішив, що судові витрати розподілу не підлягають.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач 1 подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що з метою виконання рішення суду у справі №580/1247/23 Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Харків) здійснювались заходи щодо заміни боржника, оскільки Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) перебуває в стані припинення. Однак суд першої інстанції у задоволенні відповідної заяви відмовив.

Також апелянт зазначає, що при розгляді цієї справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як незначний розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, а також дії відповідачів щодо її виплати.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення коштів.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача до суду не надходив.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2024 року призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2022 року №912 «Про реорганізацію міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції» та наказу Міністерства юстиції № 4011/5 від 22.09.2022 відповідача 1 реорганізовано шляхом його приєднання до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) з перейменуванням у Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції.

Із Єдиного державного реєстру судових рішень та Автоматизованої системи Черкаського окружного адміністративного суду «Діловодство» суд установив, що між тими ж сторонами розглядалась адміністративна справа №580/1247/23.

Рішенням від 07 червня 2023 року, яке набрало законної сили 21.11.2023, позов позивача задоволений повністю. Суд визнав протиправним і скасував наказ відповідача 1 №6504/к від 21.12.2022 про звільнення позивача. Поновив її на посаді завідувача сектору архівної роботи Управління організаційного забезпечення та документообігу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) з 31.12.2022. Присудив стягнути з відповідача 1 на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.12.2022 до 07.06.2023 у розмірі 162019 грн 94 коп. з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів. Також Суд зазначив, що рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 32098 грн 29 коп. з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів підлягає негайному виконанню.

Із листа Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області від 25.07.2023 №04-20-08/3610 суд установив, що Управління не може самостійно визначити реквізити рахунків, з яких необхідно проводити безспірне списання коштів та реквізити рахунків для перерахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору, оскільки відповідач 1 обслуговує декілька областей.

04.07.2023 та 12.07.2023 Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області зверталося листами до відповідача 1 щодо визначення кодів програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету (КПКВ), коду економічної класифікації видатків бюджету (КЕКВ) та номерів рахунків, за якими повинно здійснюватися безспірне списання коштів.

10.07.2023 та 19.07.2023 відповідач 1 повідомив, що вказане вище рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскаржується в апеляційній інстанції. Суд першої інстанції не застосував висновки Верховного Суду. Питання щодо виконання рішення суду може бути вирішено після прийняття судом апеляційної інстанції відповідного рішення.

У зв`язку з невиконанням рішення суду в адміністративній справі №580/1247/23, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив та зазначив, що оскільки відповідач 1 не виконав рішення суду, то наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки у його виконанні щодо поновлення позивачки на роботі. Також суд зазначив, що з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача необхідно здійснити розрахунок суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду в межах заявленого періоду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно зі статтею статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Пунктом 3 ч.1 ст. 371 КАС України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (абз.8 ст.235 Кодексу законів про працю України) (далі - КЗпП України).

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Отже, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення, який полягає у видачі наказу про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду. Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Отже, згідно зі ст. 236 КЗпП України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Аналогічна правова позиція викладена у постанова Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №802/1183/16-а та від 05.03.2020 у справі №280/360/19.

Відповідно до ст.5 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - ЗУ №1404-VIII) примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців). Правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зокрема, зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (ч.2 ст.65 ЗУ №1404-VIII).

Виконання судового рішення як завершальна стадія судового процесу є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченим статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як зазначалось, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 07.06.2023, яке набрало законної сили 21.11.2023, у справі № 580/1247/23 вирішений спір про поновлення позивача на посаді та стягнення з відповідача 1 на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31.12.2022 до 07.06.2023 у розмірі 162019,94 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки відповідач не надав доказів виконання рішення суду в адміністративна справа №580/1247/23, то наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки у його виконанні щодо поновлення позивача на роботі.

Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зазначений позивачем спосіб захисту її порушеного права про стягнення середнього заробітку не забезпечить повного відновлення та не буде ефективним без з`ясування конкретної суми коштів, на яку вона має право та яку має виплатити відповідач, тому з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, необхідно здійснити розрахунок суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду в межах заявленого періоду.

Метою вказаного вище законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, постановах Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі №812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.

Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Процедура нарахування середнього заробітку працівника здійснюється за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок).

Згідно з п.2 Порядку для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Тобто, для спірних правовідносин середній заробіток обчислюється за 2 останні місяці до звільнення.

Відповідно до п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як встановлено Черкаським окружним адміністративним судом у рішенні від 07.06.2023 у справі № 580/1247/23, середньоденна заробітна плата позивача складає 1528,49 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, розрахунок середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду щодо поновлення позивача на роботі за період з 07.06.2023 до дати прийняття судового рішення, а саме: 26.01.2024, виглядає наступним чином: 1528,49грн (середньоденне грошове забезпечення позивачки) * 169 робочих днів (кількість днів прострочення) = 258314,81грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Колегія судів наголошує, що суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що за певних умов розмір відшкодування, передбачений статтею 117 КЗпП України, може бути зменшено, враховуючи:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості;

а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки також викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.11.2021 у справі №580/723/20.

Отже, враховуючи наявність вирішеного спору між працівником та роботодавцем щодо поновлення позивачки на роботі, тривалість судового провадження у справі № 580/1247/23 - 9 місяців, розмір невиплаченої присудженої суми середнього заробітку - 162019,94 грн, дії відповідача 1 щодо її поновлення на роботі та виплати присуджених коштів, зокрема, після вирішення спору та відсутність фактичних перешкод виконати зазначене вище рішення суду, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані обставини не дають підстав для зменшення суми коштів до виплати позивачці середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув на користь позивача 258314,81 грн середнього заробітку за час затримки у виконанні рішення суду щодо поновлення її на роботі за період з 07.06.2023 до дати прийняття судового рішення - 26.01.2024.

Оскільки у матеріалах справи відсутні належні, достовірні та допустимі докази часткової чи повної виплати позивачці присуджених коштів, то доводи апелянта щодо незначного розміру недоплаченої суми, є безпідставними.

Інші доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у розподілі судових витрат не оскаржується, тому колегія суддів, в силу положень ч. 1 ст. 308 КАС України, не перевіряє його законність та обґрунтованість в цій частині.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

Н.В. Безименна