Ухвала

від 25.01.2024 по справі 380/18475/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про відкриття касаційного провадження

25 січня 2024 року

м. Київ

справа №380/18475/21

адміністративне провадження №К/990/1498/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Міністерства культури та інформаційної політики України

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року

у справі №380/18475/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕҐА-ТЕХ"

до Міністерства культури та інформаційної політики України

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації, Громадська організація "Народна дія Львів"

про визнання протиправними дій, скасування припису,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕҐА-ТЕХ звернулося до суду з адміністративним позовом до Міністерства культури та інформаційної політики України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації, Громадська організація "Народна дія Львів", в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати припис відповідача №12519/6.11.6 від 19 жовтня 2021 року щодо припинення проведення будь-яких будівельних робіт на об`єкті "Будівництво торгово-офісного центру з підземною автостоянкою у двох рівнях на вул. Волоській, 1; вул. Волоській, 1-а; вул. Шота Руставелі, 13 у м. Львові зі знесенням існуючих будівель";

- стягнути з Міністерства культури та інформаційної політики України судовий збір.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року, адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Міністерство культури та інформаційної політики України (далі - скаржник, відповідач) 11 січня 2024 року звернулося з касаційною скаргою та заявою про поновлення строку на касаційне оскарження до Верховного Суду.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.

В обґрунтування поважності підстав пропуску строку касаційного оскарження при поданні касаційної скарги відповідач вказує на те, що Міністерство культури та інформаційної політики України звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року у справі №380/18475/21 в межах встановленого статтею 329 КАС України строку. Однак, ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2023 року касаційну скаргу було повернуто заявнику, як таку, що не містила підстав касаційного оскарження. У заяві про поновлення строку відповідач зазначає, що дотримання строку при зверненні з касаційною скаргою вперше та повторне звернення з належно оформленою касаційною скаргою в найкоротший строк є підставою для поновлення процесуального строку.

Надаючи оцінку наведеним доводам контролюючого органу суд виходив з наступного.

Постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року ухвалена в судовому засіданні та набрала законної сили з дати її прийняття. Повний текст постанови складений 03 листопада 2023 року.

З касаційною скаргою Міністерство культури та інформаційної політики України звернулось 04 грудня 2023 року, тобто в межах строку визначеного статтею 329 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2023 року касаційну скаргу повернуто заявнику, як таку, що не містила підстав касаційного оскарження. Копія ухвали надійшла на адресу Міністерства культури та інформаційної політики України 26 грудня 2023 року.

При цьому, своє право на звернення до суду з касаційною скаргою відповідач реалізував 11 січня 2024 року.

Враховуючи вищевикладене та положення частини третьої статті 329 КАС України якою передбачено, що строк на подання касаційної скарги може бути поновлений у разі його пропуску з поважних причин, суд дійшов висновку, що оформлення касаційної скарги у відповідності до вимог КАС України, дотримання строків касаційного оскарження при первинному зверненні до суду зі скаргою та бажання заявника реалізувати своє права на касаційне оскарження судових рішень у даній справі після постановлення Верховним Судом ухвали від 12 грудня 2023 року у найкоротший строк є підставою для поновлення пропущеного строку та відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення положення Закону України "Про охорону культурної спадщини" від 08 червня 2000 року №1805-III (далі - Закон №1805-III), Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17 лютого 2011 року №3038-VI (далі - Закон №3038-VI), Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" від 06 вересня 2005 року №2806-IV (далі - Закон №2806-IV), Закону України "Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності" від 19 травня 2011 року №3392-VI (далі - Закон №3392-VI), Порядку видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року №316 (далі - Порядок №316).

Крім того, скаржник зазначає про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 вересня 2022 року у справі №640/8728/19 та від 12 грудня 2023 року у справі №380/13557/21.

У касаційній скарзі відповідач зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про те, що припис Міністерства культури та інформаційної політики України №12519/6.11.6 від 19 жовтня 2021 року є протиправним, оскільки в акті обстеження містобудівної ситуації на вул. Волоська, 1, вул. Волоська, 1-а та вул. Шота Руставелі, 13 у місті Львові від 03 вересня 2021 року, на підставі якого видано спірний припис, зазначено, що земельна ділянка на вул. Волоська, 1, Волоська, 1-а та вул. Шота Руставелі, 13, знаходиться в межах історичного ареалу міста Львова, на території буферної зони об`єкта "Львів. Ансамбль історичного центру", включеного до Списку світової спадщини ЮНЕСКО, однак відповідач в цьому ж акті, як і в спірному приписі, не вказав жодної конкретизації щодо такого порушення, в тому числі з посиланням на відповідні рішення та нормативні документи.

У висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 27 вересня 2022 року у справі №640/8728/21 Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 лютого 2019 року у справі №826/5755/17, від 03 квітня 2020 року у справі №640/21505/18 та в інших постановах, де цю позицію застосовано, стосовно того, що оскільки межі історичного ареалу міста Києва Міністерством культури та інформаційної політики України не затверджені у встановленому законом порядку, то, відповідно, відсутні підстави для отримання дозволу від Мінкультури на проведення будівельних робіт на територіях, які фактично знаходиться в межах історичного ареалу міста Києва.

Крім того, у цій постанові Верховний Суд сформував новий висновок про те, що положення статті 32 Закону №1805-III у сукупності з положеннями визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року №318 (далі - Порядок №318) у контексті виникнення спірних правовідносин у цій справі необхідно розуміти так:

- обов`язковість виконання вимог генерального плану населеного пункту, у складі якого виконано історико-містобудівний план із визначенням меж історичного ареалу цього населеного пункту, а отже і виконання цієї частини генерального плану, виникає у момент його затвердження;

- незатвердження науково-проектної документації з визначення меж історичного ареалу відповідно до статті 32 Закону №1805-III не зумовлює автоматично нечинності Генерального плану або його скасування, не нівелює вимоги законодавства стосовно обов`язковості цього документа і врахування його вимог під час провадження містобудівної діяльності;

- незатвердження науково-проектної документації із визначенням меж історичного ареалу відповідно до статті 32 Закону №1805-III не можуть скасовувати закріпленого на нормативному рівні правового статусу відповідної території як об`єкта культурної спадщини, виводити її з під державної охорони (охорони законом) й порушувати баланс інтересів, досягнутий при затвердженні Генерального плану міста Києва, який розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, є чинним і обов`язковим до виконання, надавати необґрунтовану перевагу приватним інтересам над громадським інтересом територіальної громади міста Києва до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, який визнається Україною згідно з домовленостями Сторін, досягнутими у Рамковій конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства;

- оскільки на час виникнення спірних правовідносин і прийняття рішення у справі Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, у якому наявний історико-архітектурний опорний план (науково-проектна документація) з інформацію про зони охорони і межі історичного ареалу, є діючим, ніким не скасованим, а також враховуючи, що станом на час прийняття Генерального плану міста Києва, Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, який визначає процедуру розробки та затвердження зон охорони і меж історичного ареалу, не набув чинності, визначені у Генеральному плані міста Києва зони охорони і межі історичного ареалу міста Києва слід визнавати затвердженими й такі повинні враховуватись суб`єктами господарювання під час здійснення містобудівної діяльності;

- відповідно до імперативних вимог пункту 17 частини другої статті 5 Закону №1805-III будівельні та будь-які інші роботи в межах історичного ареалу населеного пункту не можуть здійснюватися без отримання дозволу від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Також відповідач наводить висновок Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 12 грудня 2023 року у справі №380/13557/21, про те, що положення статті 32 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" у сукупності з положеннями статті 32 Закону №1805-III та пункту 12 Порядку №318 у контексті спірних правовідносин у цій справі необхідно розуміти так:

- межі історичного ареалу міста Львова закріплені на нормативному рівні згідно з історико-містобудівним опорним планом міста Львова, який входить до складу містобудівної документації "Корегування генерального плану м. Львова" ІІ-стадія. Генеральний план», затвердженої ухвалою Львівської міськради 18-ї сесії 5-го скликання №3924 від 30 вересня 2010 року, що була розроблена відповідно до чинного на час розробки законодавства, а саме - законів України "Про основи містобудування", "Про планування та забудову територій", ДБН Б.1-3-97 "Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів", затверджених наказом Держбуду України 25 вересня 1997 року № 164;

- оскільки історико-містобудівний опорний план міста Львова, яким визначені, зокрема території, що знаходяться під охороною ЮНЕСКО та історичний ареал міста Львова, ґрунтується на розробленому інститутом "Укрзахідпроектреставрація" у 2005 році історико-архітектурному плані міста Львова, що також покладений в основу рішення виконкому Львівської міськради №1311 від 09 грудня 2005 року "Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова", то відповідно території, що визначені такими, що входять до меж історичного ареалу міста Львова згідно з рішенням виконкому Львівської міськради №1311, знаходяться у межах історичного ареалу міста Львова або його буферної зони на підставі такого історико-містобудівного опорного плану як складової Генерального плану міста Львова;

- з огляду на обов`язковість Генерального плану міста Львова та з метою забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини на території міста Львова, занесених до Списку історичних населених місць України (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року №878), а також для збереження історичної забудови у центральній частині міста Львова, внесеної до Списку всесвітньої спадщини Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини 05 грудня 1998 року на 22-й конференції Комітету світової спадщини ЮНЕСКО, "Ансамбль історичного центру Львова" (об`єкт №865), суб`єкти містобудування зобов`язані дотримуватися обмежень і вимог, установлених Законом України "Про охорону культурної спадщини", під час здійснення містобудівної діяльності на території, що належить до історичного ареалу та його буферної зони відповідно до історико-містобудівного опорного плану міста Львова;

- незатвердження науково-проєктної документації з визначення меж історичного ареалу міста Львова відповідно до статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" не впливає на правовий режим території як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, не виводить її з-під державної охорони (охорони законом);

- оскільки за законом правовий статус відповідної території як об`єкта культурної спадщини пов`язаний з фактом її перебування у визначених межах історичного ареалу населеного місця України, наявність або відсутність відповідного рішення органу місцевого самоврядування чи центрального органу виконавчої влади не змінює цього факту.

Таким чином, проаналізувавши підстави, на яких подано касаційну скаргу, враховуючи доводи скаржника, зазначені в обґрунтування необхідності прийняття її до розгляду касаційним судом, колегія суддів погоджується з необхідністю здійснити касаційний перегляд рішення Львівського окружного адміністративного Суду від 29 липня 2022 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року, з метою з`ясування правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень Закону №1805-III, Закону №3038-VI, Закону №2806-IV, Закону №3392-VI, Порядку №316, та перевірки необхідності врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 вересня 2022 року у справі №640/8728/19 та від 12 грудня 2023 року у справі №380/13557/21.

Верховний Суд також зазначає, що справа становить значний суспільний інтерес.

Касаційна скарга відповідає вимогам статті 330 КАС України, підстави для повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження відсутні.

Суд також звертає увагу на необхідності реєстрації учасників справи в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (далі - ЄСІТС). Відповідно до частини шостої статті 18 КАС України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, судові експерти, державні органи та органи місцевого самоврядування, суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в добровільному порядку. Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою. Реєстрація в ЄСІТС не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі в порядку, визначеному цим Кодексом.

Особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС, подають процесуальні та інші документи, письмові та електронні докази, вчиняють інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою ЄСІСТ, з використанням власного електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги", якщо інше не визначено цим Кодексом.

З огляду на вищезазначене, враховуючи наявність особистого кабінету в інших учасників судового процесу, запровадження на всій території України воєнного стану, а також з метою процесуальної економії, Суд рекомендує Громадській організації "Народна дія Львів" зареєструватися у системі "Електронний суд".

Інструкція користувача Електронного суду розміщується на веб-сторінці технічної підтримки користувачів ЄСІТС за веб-адресою https://wiki.court.gov.ua.

Крім того, у касаційній скарзі скаржником заявлено клопотання про зупинення дії рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року у справі №380/18475/21, яке буде розглянуто судом у порядку підготовки справи до касаційного розгляду відповідно до статті 340 КАС України.

Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 338, 355, 359 КАС України, Суд, -

УХВАЛИВ:

1. Визнати поважними наведені Міністерством культури та інформаційної політики України підстави пропуску строку та поновити строк на касаційне оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року у справі №380/18475/21.

2. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства культури та інформаційної політики України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року у справі №380/18475/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕҐА-ТЕХ" до Міністерства культури та інформаційної політики України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації, Громадська організація "Народна дія Львів" про визнання протиправними дій, скасування припису.

3. Витребувати з Львівського окружного адміністративного суду справу №380/18475/21.

4. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів (за їх наявності) разом з ухвалою про відкриття касаційного провадження.

5. Встановити для учасників справи десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу (у формі, встановленій частинами першою та другою статті 338 КАС України з висловленням позиції стосовно кожної з підстав касаційного оскарження: неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права), доказів надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

6. Встановити для учасників справи десятиденний строк з дня отримання вказаної ухвали для подання до суду заперечення щодо клопотання про зупинення дії рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року у справі №380/18475/21.

7. Роз`яснити учасникам справи, що у разі не виконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу, зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству, суд, відповідно до статті 149 КАС України, може застосувати заходи процесуального примусу.

8. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя -доповідач Я.О. Берназюк

Судді С.М. Чиркін

В.М. Шарапа