Рішення
від 23.01.2024 по справі 643/9673/16-ц
МОСКОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 643/9673/16

Провадження № 2/643/40/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.01.2024

Московський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого Тимош О. М.,

за участю секретаря судового засідання Волошко М. С.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Лавінда Наталія Олександрівна, ОСОБА_1 , треті особи - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , орган опіки та піклування Виконавчого комітету Харківської міської ради, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лук`янова Олена Борисівна про визнання незаконними дій нотаріуса, визнання недійсними договору позики та іпотечного договору, визнання незаконним переходу права власності, витребування з чужого незаконного володіння квартири та скасування державної реєстрації права власності,

встановив:

У серпні 2016 року ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Лавінди Н. О., в якому просили: визнати такими, що не відповідають вимогам законодавства про нотаріат дії приватного виконавця ХМНО Лавінда Н. О. при посвідченні іпотечного договору та договору позики, укладених між ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 05.08.2013; визнати недійсними договір позики, укладений між ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 05.08.2013, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Лавінда Н. О., р. №4234 та іпотечний договір, укладений між ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 05.08.2013, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Лавінда Н. О., р.№4235; визнати незаконним перехід права власності до ОСОБА_3 на нерухоме майно: чотирикімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який відбувся 19.02.2016 та здійснений приватним нотаріусом ХМНО Щавлєвою І. В.; сторони повернути в первісний стан.

В подальшому, 01.09.2016, до суду було подано уточнена позовна заява з такими самими вимогами було позивачем ОСОБА_2 , із зазначенням ОСОБА_4 , ОСОБА_5 третіми особами.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 05.08.2013 між ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договори: договір позики та іпотечний договір, які було посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Лавінда Н. О., р. № відповідно 4234, 4235. ОСОБА_4 здійснила двічі повернення коштів в сумі 900 доларів США. Маючи заборгованість перед ОСОБА_3 , ОСОБА_4 намагалася дійти вирішення цього питання мирним шляхом, проте ОСОБА_3 звертався до суду з позовами про стягнення коштів. ОСОБА_2 , який нібито також отримав позику від ОСОБА_3 , не приймав участі у отриманні та поверненні коштів, оскільки є хворим з дитинства на психічне захворювання, про що казали і ОСОБА_3 і нотаріусу. Позивач зазначає, що оскаржувані договори є недійсними, оскільки не відповідають вимогам ст. 203 ЦК України. Підставами недійсності договорів є: ОСОБА_2 є хворим з народження на шизофренію, перебуває на обліку у ПНД, має інвалідність безстроково, за станом здоров`я не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними; нотаріусом при посвідченні договорів допущено порушення законодавства про нотаріат щодо перевірки волевиявлення сторін та оформлення договорів на бланках. Позивачу стало відомо, що право власності на квартиру перейшло до ОСОБА_3 .

19.02.2016 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Щавлєвою І. В. на підставі оскаржуваного іпотечного договору р. №4235 від 05.08.2013 прийнято та внесено у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на нерухоме майно: чотирикімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Такий перехід права власності вважає незаконним, оскільки згідно з витягами із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень від 11.06.2014, 20.01.2015 та 13.07.2015 все належне ОСОБА_4 нерухоме майно було арештоване та заборонено його відчуження. Спірна квартира належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності, та на момент перехода права власності на ім`я ОСОБА_3 мала обтяження, що є підставою для визнання недійсним зміну власника квартири. Позивачу незрозуміла безспірність переходу права власності до ОСОБА_3 , оскільки на момент такого набуття права власності не встановлено розмір заборгованості та ринкову вартість квартири, що порушує законодавство.

Позивач зауважує, що приватним нотаріусом ХМНО Лавінда Н. О. 05.08.2013 при посвідченні договору позики та іпотечного договору, які було посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Лавінда Н. О., р. № відповідно 4234, 4235 не перевірялося волевиявлення хворого ОСОБА_2 , що є порушенням законодавства про нотаріат. З бланків оскаржуваних договорів, як зазначає позивач, вбачається невідповідність їх Правилам ведення нотаріального діловодства, якими передбачено, що тексти нотаріально посвідчених правочинів, засвідчуваних копій документів і виписок із них, тексти перекладів та заяв повинні бути написані зрозуміло і чітко, дати, що стосуються змісту посвідчуваних правочинів, повинні бути позначені хоча б один раз словами, а найменування юридичних осіб без скорочень із зазначенням їх місцезнаходження та коду платника податків за ЄДРПОУ або податкового номера. Дослідивши правочини можна дійти висновку, що не весь зміст правочинів написаний зрозуміло та чітко, текст виходить за межі знаків бланка, не все можна чітко прочитати Перехід права власності на квартиру до ОСОБА_3 за наявності обтяжень є незаконним.

Позивач з посиланням на ст. 203, 225 ЦК України, Закон України «Про нотаріат», Правила ведення нотаріального діловодства просив позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 22.12.2016 позов ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н. О. визнано неподаним та повернуто позивачам.

Ухвалою суду від 04.04.2017 накладено арешт на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони на вчинення будь-яких дій щодо її відчуження та перереєстрації на інших власників права власності на квартиру (том 1 а.с.117).

Ухвалою суду від 04.04.2017 витребувано інформацію з Реєстраційної служби ХМУЮ про зареєстроване право власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувано у приватного нотаріуса ХМНО Щавлєвої І. В. завірені копії документів, на підставі яких було здійснено 19.02.2016 рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на нерухоме майно квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувано у приваного нотаріуса ХМНО ОСОБА_6 дані яким чином було встановлено у ОСОБА_2 вільність волевиявлення (том 1 а.с.118).

Ухвалою суду від 04.04.2017 призначено по справі судово-психіатричну експертизу (том 1 а.с.119).

На виконання ухвали про витребування даних приватним нотаріусом Лавіндою Н. О. на адресу суду направлено пояснення (том 1 а.с.125).

Ухвалою суду від 15.02.2018 клопотання про витребування доказів задоволено, витребувано з Харківського міського психоневрологічного диспансеру №3 медичну документацію на ОСОБА_2 (том 1 а.с.191).

Ухвалою суду від 05.04.2018 призначено по справі судово-психіатричну експертизу за клопотанням представника позивача, витребувано з Харківської обласної клінічної психіатричної лікарні №3 та з Харківського міського психоневрологічного диспансеру №3 медичну документацію на ОСОБА_2 (том 1 а.с.207).

19.06.2018 до суду надійшов висновок судово-психіатричного експерта №447, згідно з яким ОСОБА_2 потребує проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи (том 1 а.с.218-220).

Ухвалою суду від 22.10.2018 по справі призначено стаціонарну судово-психіатричну експертизу щодо ОСОБА_2 , витребувано з Харківської обласної клінічної психіатричної лікарні №3 та з Харківського міського психоневрологічного диспансеру №3 медичну документацію на ОСОБА_2 (том 2 а.с.34).

06.02.2019 до суду надійшов висновок судово-психіатричного експерта №46 від 28.01.2019 (том 2 а.с.48-51).

02.04.2019 від позивача ОСОБА_2 надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій просив залучити до участі у справі співвідповідача ОСОБА_1 , як третю особу приватного нотаріуса ХМНО Лук`янову Олену Борисівну. До раніше викладених позовних вимог позивачем додано вимогу про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 чотирикімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 , індексний номер: 32757239 від 06.12.2016 17:06:06, здійснену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лук`яновою О. Б. (том 2 а.с.78-84). В обґрунтування заяви позивач додатково зазначив, що 06.12.2016 було укладено договір купівлі-продажу, серія та номер: 2796, виданий 06.12.2016, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лук`яновою О. Б., за яким покупцем та власником стала ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з реєстру речових прав від 26.03.2019. Після проведення судової психіатричної експертизи по справі, якою встановлено, що позивач ОСОБА_2 під час укладання оскаржуваних договорів не розумів їх змісту та не міг керувати своїми діями, є підстави для задоволення позову з урахуванням збільшення позовних вимог про витребування майна з чужого володіння. Позивач виключив вимогу про повернення сторін в первісний стан.

16.04.2019 до суду від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позов, в якому відповідач просила у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обгрунтування своїх заперечень відповідач ОСОБА_1 зазначила, що 03.04.2019 отримала позовну заяву про збільшення позовних вимог та залучення її як співвідповідача по даній справі. Відповідач зауважує, що на підставі договору купівлі-продажу 06.12.2016 вона відплатно придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . На момент укладення договору зареєстрованих осіб за даною адресою не було, під арештом або забороною дане нерухоме майно не перебувало. Набуття права власності на квартиру за даним договором здійснено відповідно до законодавства України. ОСОБА_1 вважає, що позовна заява подана із пропуском позовної давності. Договір іпотеки між ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено 05.08.2013, тому саме з цієї дати починається перебіг позовної давності. 05.08.2016 позивачами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було подано позов. 22.12.2016 ухвалою Московського районного суду м. Харкова позов ОСОБА_4 , ОСОБА_5 визнано неподаним та повернуто позивачам на підставі їх клопотання. 21.12.2016 ОСОБА_2 подав уточнений позов, в якому вимоги та текст позову не змінилися, а позивачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 змінили статус на третіх осіб. 22.12.2016 ухвалою Московського районного суду м. Харкова відкрито провадження у справі. Відповідач вважає даний позов поданою заново позовною заявою, оскільки позивач не змінив ні предмет, ні підстави позову, та зазначив третіми особами осіб, які в цій справі були позивачами. Вважає, що заява ОСОБА_2 подана до суду 21.12.2016, подана після спливу позовної давності 05.08.2016.

Крім того, відповідач ОСОБА_1 у відзиві зазначає, що позовні вимоги взаємовиключні. ВСУ роз`яснив, що застосування одночасно реституції та віндикації для захисту порушеного права є помилковим. Реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або визнано недійсним. Одночасне пред`явлення віндикаційного позову про витребування майна із чужого незаконного володіння та негаторного позову про визнання договору недійсним із застосуванням реституції та одночасне застосування ст. 216 і 338 ЦК України є помилковим, оскільки віндикаційний і негаторний позови вважаються взаємовиключними.

Подана заява, на думку відповідача ОСОБА_1 , є завідомо безпідставною. Співвласники ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 були зняті з реєстрації 27.05.2016 з власної волі. На сайті містилася інформація, що на той час у провадженні Московського районного суду м. Харкова розглядалася справа №643/3211/16-ц за заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 про виселення. В цій справі ОСОБА_8 не проходив як особа, яка має психічний розлад та заперечень до суду не надходило. ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на момент подання позову 05.08.2016 були зняті з реєстрації за адресою, яку вони вказали у позові. Вважає, що надаючи суду неправдиву інформацію ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 мали на меті ввести суд в оману. Заява безпідставна, спір має штучний характер. Також відповідачка зазначає про невідповідність позову вимогам ст. 175, 177 ЦПК України: в позові не вказані дані учасників процесу, відсутнє зазначення, що позивачем не подано іншого позову до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. На момент покупки відповідачем ОСОБА_1 квартири вона перевіряла реєстрацію права власності на ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), арештів та заборон не було, що підтверджується відомостями в Єдиному реєстрі заборони відчуження об`єктів нерухомого майна. Позивача не визнано недієздатною особою. Експертний висновок не є беззаперечним фактом, а лише одним із доказів і повинен оцінюватися судом у сукупності з іншими відповідно до правил ст. 212 ЦПК України. Недієздатність позивача станом на 05.08.2013 не встановлено, рішення суду про недієздатність, яке набрало законної сили, відсутнє. Довідка МСЕК №693688 містить інформацію, що ОСОБА_2 з 01.04.2014 отримав групу інвалідності, тоді як договір підписував 05.08.2013. ОСОБА_5 є матір`ю ОСОБА_2 на момент підписання договору іпотеки, маючи інформацію про стан здоров`я сина, не надала нотаріусу жодної довідки, а також сама разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 підписувала даний договір. 27.05.2016 ОСОБА_2 надав ОСОБА_4 та ОСОБА_5 довіреність бути його представниками в усіх установах з усіх питань. Довіреність посвідчував приватний нотаріус, в довіреності зазначено, що дієздатність ОСОБА_2 перевірено. З договору іпотеки вбачається, що ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 були співвласниками. Якщо б хоча б один із співвласників вбачав порушення в момент підписання договору і відмовився від підпису, то договір іпотеки нотаріусом не був би посвідчений. Мати позивача і його сестра не відмовилися від підпису договору. Жодної довідки позивач та його родичі нотаріусу не надавали. Пояснення нотаріуса ОСОБА_6 , які містяться в матеріалах справи, підтверджують, що позивачу роз`яснено наслідки правочину та він не виявив явних психічних відхилень. Відповідач зазначає, що у провадженні суду знаходяться справи №643/2277/19, №643/17042/15-ц, 2027/7499/12, 643/6182/14-ц, 643/8777/14-ц, №643/15715/18, №643/4042/13-ц, що стосуються боргових зобов`язань позивача, його матері і сестри, що наводить відповідачку на думку про великі борги у сім`ї позивача, які спонукають до зловживання законом.

Позивачем ОСОБА_2 подано відповідь на відзив ОСОБА_1 (том 2 а.с.125-126), в якому зазначає, щодо переходу права власності на квартиру до ОСОБА_3 : 07.04.2016 ОСОБА_5 отримала повідомлення про зміну власника предмета іпотеки від 21.03.2016. Позовні вимоги заявлено саме 05.08.2016, інших позовів ОСОБА_2 не подавав. Вимоги не є взаємовиключними. Відповідач не зазначає, яке значення для вирішення справи має те, що ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 знялися з реєстрації. Жодних зловживань правами з боку позивача немає. Позов подавався за вимогами ЦПК України в попередній редакції, а заява про збільшення позовних вимог пов`язана із проведенням стаціонарної психіатричної експертизи та отриманням відомостей про нового власника спірної квартири. Посилання на невизнання позивача недієздатним не спростовує доводів позову та заяви про збільшення позовних вимог. Як стверджує позивач, він хворий тяжким захворюванням, про що нотаріусу та іншим учасникам правочину було повідомлено, проте відмови від вчинення нотаріальних дій нотаріусом здійснено не було. Адреса позивача та третіх осіб зазначена як первісна адреса проживання, іншого місця проживання ОСОБА_2 та його родина не мають.

Також позивач подав заяву про виправлення помилки (том 2 а.с.127-128), в якій виклав позовні вимоги в такій редакції: визнати такими, що не відповідають вимогам законодавства про нотаріат дії приватного виконавця ХМНО Лавінда Н. О. при посвідченні іпотечного договору та договору позики, укладених між ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 05.08.2013; визнати недійсними договір позики, укладений між ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 05.08.2013, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Лавінда Н. О., р. №4234 та іпотечний договір, укладений між ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 05.08.2013, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Лавінда Н. О., р.№4235; визнати незаконним перехід права власності до ОСОБА_3 на нерухоме майно: чотирикімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який відбувся 16.02.2016 та здійснений приватним нотаріусом ХМНО Щавлєвою І. В.; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 чотирикімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 , індексний номер: 32757239 від 06.12.2016 17:06:06, здійснену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лук`яновою О. Б.

Також позивач подав заяву про зміну адреси для листування (том 1 а.с.145) , просив застосовувати адресу для листування з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 : 61171, м. Харків, до запитування.

Ухвалою суду від 20.05.2019 клопотання відповідача ОСОБА_1 задоволено, витребувано у приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Лавінди Н. О. копію нотаріальної справи на іпотечний договір за режстровим №4235, та договір позики за реєстровим №4234, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 (том 2 а.с.151).

05.07.2019 витребувані матеріали на виконання ухвали надійшли до суду (том 2 а.с.158-189).

Ухвалою суду від 23.10.2019 клопотання відповідача ОСОБА_1 задоволено, залучено до участі у справі орган опіки та піклування Виконавчого комітету Харківської міської ради як третю особу (том 2 а.с.244-245).

25.11.2019 представник відповідача ОСОБА_3 надав письмові пояснення, в яких зазначає, що позов подано поза межами строку позовної давності. Позивачем 27.05.2016 видавалася/підписувалася довіреність на представлення його інтересів, якою останній свідчив, що розуміє значення власних дій та підтверджує власну дієздатність, що підтверджено приватним нотаріусом, який посвідчував довіреність . Спираючись на доводи, викладені у позові, можна дійти висновку, що позов поданий особою, яка не усвідомлює своїх дій замість подання позову у спосіб передбачений діючим законодавством опікуном недієздатної особи. Просив у позові відмовити (том 3 а.с.47). Також представник відповідача просив застосувати наслідки спливу позовної давності для пред`явлення позову (том 3 а.с. 48).

26.11.2019 від представника відповідача ОСОБА_9 надійшла заява про застосування наслідків спливу позовної давності для пред`явлення позову ОСОБА_2 , зазначає, що строк позовної давності для пред`явлення позову про захист порушених, на думку позивача, прав сплинув для останнього 05.08.2016 (том 3 а.с.48).

05.02.2020 від відповідача ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи витяг з ЄРДР про кримінальне провадження за ст. 190 КК України (том 3 а.с. 52).

05.02.2020 відповідачем ОСОБА_1 подано клопотання про допит свідка ОСОБА_10 , яка була присутня при підписанні договору іпотеки 05.08.2013 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , та ставила свій підпис як дружина (том 3 а.с.54).

Позовна заява залишена без розгляду ухвалою суду від 24.02.2021 (том 3 а.с.168-169), яка постановою Полтавського апеляційного суду від 15.02.2023 була скасована (том 3 а.с.262-270).

07.03.2023 справа надійшла до Московського районного суду м. Харкова та була розподілена на суддю Тимош О.М.

Ухвалою судді від 14.03.2023 справа прийнята до провадження в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою судді від 06.04.2023 клопотання ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про проведення судового засідання без їх участі повернуто заявникам (том 4 а.с. 38-39).

Ухвалою Верховного Суду від 20.04.2023 справу витребувано з Московського районного суду м. Харкова.

Ухвалою Верховного Суду від 16.06.2023 касаційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, постанова Полтавського апеляційного суду від 15.02.2023 без змін (том 4 а.с. 167-176).

Ухвалою суду від 16.08.2023 підготовче засідання у цивільній справі закрито, справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні, задоволено клопотання відповідача ОСОБА_1 про виклик свідка ОСОБА_10 (том 5 а.с.32-33).

Позивач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, направив до суду заяву , в якій просив засідання провести без його участі, в зв`язку зі станом здоров`я, позов підтримав в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи у судове засідання не з`явився, направив до суду заяву, в якій просив відмовити у задоволенні позовних вимог, які на його думку, є незаконними та необгрунтованими.

Відповідач ОСОБА_11 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, пояснила, що вона є добросовісним набувачем квартири. Нотаріусом ОСОБА_12 було знято заборони з квартири, оскільки перейшло право власності. Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 підтвердила, що ОСОБА_2 при укладенні правочину був адекватним. Є кримінальне провадження, відкрите за заявою відповідача. Позивач хворий, проте його на укладення договору привели його мати та сестра. Позивач та треті особи Лободови виписалися із квартири добровільно. Спірна квартира перебуває у спільній сумісній власності, ОСОБА_2 не є власником всієї квартири.

Відповідач приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н. О. належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи у судове засідання не з`явилася, заяв про відкладення не подавала. Матеріали справи містять її письмові пояснення.

Третя особа ОСОБА_4 повідомлена належним чином про дату, час та місце судового розгляду у судове засідання не з`явилася, направила заяву, в якій просить проводити засідання без її участі, оскільки їй потрібно знаходитися з інвалідом ОСОБА_2 .

Третя особа ОСОБА_5 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, направила заяву, в якій просить проводити засідання без її участі, оскільки їй потрібно знаходитися з інвалідом ОСОБА_2 .

Представник третьої особи органу опіки та піклування Виконавчого комітету Харківської міської ради у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Представник третьої особи подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника органу опіки та піклування.

Третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лук`янова О. Б. про розгляд справи повідомлялася належним чином, направила до суду заяву, в якій просила справу розглядати за її відсутності, вирішити справу на розсуд суду.

Суд, вислухавши доводи відповідача ОСОБА_1 , пояснення свідка ОСОБА_10 , дослідивши матеріали цивільної справи та наявні у справі докази, встановив такі обставини.

05.08.2013 між ОСОБА_3 , як позикодавцем, та ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , як позичальниками, укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н. О., відповідно до якого позикодавець передав, а позичальники прийняли у власність, в рівних частинах кожен 326400 грн, що є еквівалентом 40800 доларів США. Позичальники засвідчили, що вказану суму грошей вони отримали повністю, ще до підпису цього договору (том 1 а.с.10). Зазначену суму грошей позичальники зобов`язалися повернути позикодавцеві готівкою в строк до 05.08.2014. За згодою сторін строк договору може бути продовжено шляхом укладання договору про внесення змін до цього договору позики. Позичальники зобов`язалися сплачувати позикодавцю суму позики до 28 числа кожного місяця за погодженим в договорі графіком.

П. 5 договору позики передбачено, що в разі, коли позичальники не повернуть позичені гроші у встановлений строк, позикодавець вправі стягнути заборгованість в безспірному порядку.

Крім того, сторони свідчили, що, зокрема, вони не приховують обставин, які мають істотне значення для цього договору, вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними, укладення інтересів відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі (п.7 договору позики).

Договір укладено зі згоди дружини позикодавця ОСОБА_10 (п. 7 договору позики).

Крім того, 05.08.2013 укладено іпотечний договір між ОСОБА_3 , як іпотекодержателем, та ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , як іпотекодавцями, яким забезпечено зобов`язання ОСОБА_4 , ОСОБА_2 за договором позики, укладеним між іпотекодержателем та ОСОБА_4 , ОСОБА_2 05.08.2013 та посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н. О., за яким іпотекодержатель передав, а ОСОБА_4 , ОСОБА_2 прийняли у власність грошові кошти в сумі 326400 грн, що є еквівалентом 40800 доларів США та строком виконання до 05.08.2014 за визначеним графіком (том 1 а.с.7-9).

Предмет іпотеки належить іпотекодавцям на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло. Право власності зареєстровано в державному реєстрі прав на нерухоме майно (п. 3 іпотечного договору).

Іпотекодавці засвідчили, що на момент укладання договору, прав та вимог інших осіб на предмет іпотеки немає, під забороною (арештом) та в податковій заставі предмет іпотеки не перебуває, договором не порушуються права малолітніх та неповнолітніх дітей, а також членів сім`ї, працездатних та інших осіб, які за законом мають право на користування предметом іпотеки, предмет іпотеки не проданий, не подарований, не знаходиться в спільній власності з третіми особами та не є вкладом до статутного фонду та установчого капіталу юридичних осіб, до предмету іпотеки не пред`явлені будь-які позови майнового та немайнового характеру (п.5 іпотечного договору).

Відповідно до п. 9 іпотечного договору іпотекодержатель здобуває право звернення стягнення на предмет іпотеки при простроченні іпотекодавцями сплати боргу будь-якого з поточних повернень більш ніж на 10 днів за договором позики в забезпечення якого укладається цей договір.

П. 12 іпотечного договору встановлено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя та визначено сторонами можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серія 10 ААБ №693688 від 01.04.2014 ОСОБА_2 має інвалідність другої групи з 01.04.2014 (том 1 а.с.11).

Відповідно до розписки від 05.09.2013 ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_4 кошти в сумі 900 доларів США в рахунок погашення за договором позики (том 1 а.с.12).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №55530101 від 21.03.2016 16.02.2016 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Щавлєвою І. В. за ОСОБА_3 на підставі іпотечного договору, серія та номер:4235, виданий 05.08.2013, видавник ОСОБА_6 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу. Зареєстровано обтяження заборона на нерухоме майно на підставі договору іпотеки (том 1 а.с.13-14).

Приватним нотаріусом Лавінда Н. О. надано пояснення з питання витребування даних (на виконання ухвали Московського районного суду м. Харкова про витребування даних- яким чином було встановлено у ОСОБА_2 вільність волевиявлення, розуміння значення дій та можливість керування ними, в тому числі і щодо отримання грошових коштів у позику): 05.08.2013 ОСОБА_6 було посвідчено договір позики за реєстровим №4234, укладений між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , та іпотечний договір за реєстровим №4235, укладений між ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , які були посвідчені нею з дотриманням усіх вимог чинного законодавства. Згідно зі ст. 44 Закону України «Про нотаріат» визначення обсягу дієздатності ОСОБА_2 було здійснено нею за паспортом, копія якого долучена до справи, ніяких сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності ОСОБА_2 у неї не виникло. Перед посвідченням вказаних договорів позики та іпотеки нею, за відсутності іншої сторони, а саме позикодавця (іпотекодержателя) ОСОБА_3 , з метою виключення стороннього впливу на волевиявлення ОСОБА_2 було встановлено дійсні наміри ОСОБА_2 укладення договорів шляхом встановлення однакового розуміння сторонами значення, умов вищевказаних договорів позики та іпотеки та їх правових наслідків для ОСОБА_2 , після чого нею було посвідчено договори позики та іпотеки. Про розуміння ОСОБА_2 значення, умов вказаних договорів позики та іпотеки та їх правові наслідки, свідчить його особистий підпис на договорах. Нотаріус попередила ОСОБА_2 про наслідки вчинюваних ним нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана йому на шкоду. На виконання глави 4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України дієздатність ОСОБА_2 була перевірена нотаріусом на підставі наданого паспорту, що підтверджував його вік, а також на підставі її переконаності в результаті проведеної розмови та роз`яснення наслідків вчинення нотаріальних дій у здатності ОСОБА_2 усвідомлювати значення цих нотаріальних дій, їх наслідків та змісту її роз`яснень, а також відповідності волі і волевиявлення ОСОБА_2 на посвідчення вказаних договорів, про що свідчить його підпис на вищевказаних договорах позики та іпотеки, які підписані були ОСОБА_2 у присутності нотаріуса (том 1 а.с. 125).

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №447 від 05.06.2018 ОСОБА_2 потребує проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи (том 1 а.с.218-220)

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №46 від 28.01.2019 ОСОБА_2 на теперішній час виявляє хронічний, стійкий психічний розлад у формі деменції внаслідок епілепсії. Відповідно до свого психічного стану нездатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_2 у період часу, якому відповідає укладення правочину договору позики та іпотечного договору 05.08.2013, виявляв хронічний, стійкий психічний розлад у формі деменції внаслідок епілепсії. Відповідно до свого психічного стану не був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (том 2 а.с.48-51). З висновку вбачається, що останній запис в карті амбулаторного хворого з КУОЗ «ХГПНД №3» ОСОБА_2 датований 08.09.2014. В медичну карту вклеєні виписки, зокрема дві останні: за періоди з 20.03.2007 по 22.05.2007 з діагнозом деменція у зв`язку з епілепсією; з 10.03.2014 по 01.04.2014 з діагнозом деменція внаслідок епілепсії. Крім того, висновок містить таке зауваження щодо позивача ОСОБА_2 : своєї психічної неспроможності не помічає, до себе та ситуації, що склалася, не критичний.

З копії паспорту ОСОБА_5 вбачається, що вона була зареєстрована з 15.10.1976 за адресою: АДРЕСА_1 , 27.05.2016 знято з реєстрації місце проживання (том 2 а.с.62-65).

З копії паспорту ОСОБА_2 вбачається, що він був зареєстрований з 25.09.2001 за адресою: АДРЕСА_1 , 31.05.2016 знято з реєстрації місце проживання (том 2 а.с.66-69).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №161127922 від 26.03.2019 з 06.12.2016 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лук`яновою О. Б. за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 2796, виданий 06.12.2016, видавник ОСОБА_13 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу (том 2 а.с.85-87).

Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н. О. на виконання ухвали суду направлені копії нотаріальних справ за договором позики та іпотечним договором (том 2 а.с.158-188): копія договору позики підписаного ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ; заяву ОСОБА_10 про надання згоди чоловікові ОСОБА_3 на укладення договору позики; копію свідоцтва про одруження; копії паспортів та довідок про присвоєння ідентифікаційних кодів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 ; копія іпотечного договору; копія свідоцтва про право власності на житло від 04.07.2008 реєстраційний № НОМЕР_1 Пг про належність ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; витяги про реєстрацію права власності; довідка про склад сім`ї.

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є дочкою відповідачки ОСОБА_1 , дитина зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 02.04.2019 (том 2 а.с.239,240).

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12019220470003077 від 11.06.2019 внесено відомості за ч. 2 ст. 190 КК України за викладом обставин: до Московського ВП ГУНП в Харківській області надійшла ухвала Московського районного суду м. Харкова від 05.06.2019 про внесення відомостей ЄРДР за ч. 2 ст. 190 КК України щодо скарги ОСОБА_1 (том 3 а.с.53).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №353844213 від 10.11.2023 відповідач ОСОБА_1 має у власності нерухоме майно: АДРЕСА_1 .

Свідок ОСОБА_10 , допитана у судовому засіданні, пояснила, що вона є дружиною відповідача ОСОБА_3 . У серпні 2013 року вона була присутня у приватного нотаріуса Лавінда Н. О., коли її чоловік давав кошти (40 тис доларів США) під заставу квартири матері та двом її дітям, серед яких був ОСОБА_2 . Оформлення правочинів відбувалося спокійно, всі учасники поводилися адекватно. Про хворобу ОСОБА_2 його мати не казала. ОСОБА_2 поводив себе нормально, спокійно. Нотаріус роз`яснював всім присутнім наслідки підписання договору, вручив всім копії договорів. Всі учасники самі приїхали на угоду. Кошти за договором позики позичальники сплатили за 2 місяці.

1. Щодо позовних вимог про визнання такими, що не відповідають вимогам законодавства про нотаріат дій приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н. О. при посвідченні іпотечного договору та договору позики, укладених між ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 05.08.2013 судом встановлено таке.

Посилаючись на недійсність договорів (договору позики від 05.08.2013, іпотечного договору від 05.08.2013) позивач підставами недійсності договорів зазначає: 1) ОСОБА_2 є хворим з народження на шизофренію, перебуває на обліку в ПНД, має інвалідність безстроково, за станом здоров`я не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними; 2) Нотаріусом при посвідченні оскаржуваних договорів допущено порушення законодавства про нотаріат, в тому числі щодо перевірки волевиявлення сторін та оформлення договорів на бланках.

Відповідно до ч. 3 ст. 46-1 (позивачем помилково зазначено ст. 46) Закону України «Про нотаріат» в редакції, що діяла станом на укладення оспорюваних договорів, нотаріус під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва здійснює пошук у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, обтяження таких прав та за його результатами формує витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який залишається у справі державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса.

Доказів невиконання приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н. О. положень зазначеної норми закону при посвідченні оспорюваних договорів суду не надано. З матеріалів нотаріальної справи вбачається, що такі витяги були сформовані та долучені до матеріалів справи.

Позивач посилається на те, що приватним нотаріусом Щавлевою І. В. при наявності обтяжень прийнято та внесено в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на нерухоме майно: чотирикімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому позивач не надає доказів на підтвердження того, що право власності за відповідачем ОСОБА_3 було здійснено при наявності обтяжень (за виключенням обтяження, а саме: заборони відчуження, накладеного на спірну квартиру п. 16 іпотечного договору від 05.08.2013). Зокрема, позивачем не надано витяги із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень від 11.06.2014, 20.01.2015 та 13.07.2015, на які він посилвається в обгрунтування позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 44 Закону України «Про нотаріат», в редакції, що діяла на момент укладення оспорюваних правочинів, під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь. Визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється за паспортом громадянина України або іншими документами, передбаченими статтею 43 цього Закону (крім посвідчення водія, особи моряка, інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, виданого за місцем роботи фізичної особи), які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. У разі потреби нотаріусу надається довідка про те, що особа не страждає на психічний розлад, який може вплинути на її здатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними.

Згідно з п. 1, п. 2 глави 4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, в редакції, що діяла станом на укладення договорів, дієздатність громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії, перевіряється нотаріусом на підставі наданих документів, передбачених статтею 43 Закону, що підтверджують його вік, а також на підставі переконаності нотаріуса в результаті проведеної розмови та роз`яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності цієї особи усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз`яснень нотаріуса, а також відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинення нотаріальної дії. У разі наявності сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, нотаріус зобов`язаний звернутися до органу опіки та піклування за місцем проживання відповідної фізичної особи для встановлення факту відсутності опіки або піклування над такою фізичною особою.

Як зазначає приватний нотаріусХарківського міськогонотаріального округуЛавінда Н.О. у своїх письмових поясненнях обсяг дієздатності ОСОБА_2 перевірила за паспортом, що підтверджується копією паспорту ОСОБА_2 , долучена до матеріалів нотаріальної справи щодо посвідчення договорів позики та іпотеки від 05.08.2023. Ніяких сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності ОСОБА_2 у неї не виникло, тому вона не витребовувала додаткових документів.

Відповідно до положень ч. 10-13 ст. 44 Закону України «Про нотаріат» в редакції, що діяла на момент укладення договорів, нотаріус зобов`язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину.

Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін.

Встановлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони з метою виключення можливості стороннього впливу на її волевиявлення.

Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

Відповідно до положень глави 6 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012№ 296/5,в редакції,що діяластаном наукладення договорів, нотаріус зобов`язаний установити волевиявлення особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії.

2. Нотаріус зобов`язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину.

3. Установлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Установлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони.

4. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н. О. підтвердила у письмових поясненнях виконання вимог ч. 10-13 ст. 44 Закону України «Про нотаріат». Позивачем доказів на спростування виконання приватним нотаріусом при посвідченні оспорюваних договорів цих вимог законодавства не надано та вчинення нотаріусом дій у відповідності до норм законодавства не спростовано. Так само не доведено невстановлення нотаріусом при укладенні оспорюваних договорів волевиявлення ОСОБА_2 .

При цьому суд враховує, що ОСОБА_2 був особисто присутній при укладенні договору позики та іпотечного договору, прийшов до офісу приватного нотаріуса разом з сестрою ОСОБА_4 , матір`ю ОСОБА_5 , які в свою чергу, не заперечували проти підписання договору та підписали іпотечний договір та договір позики особисто, без зауважень, що підтверджується завіреними копіями цих договорів.

Отже, нотаріус у передбачений законодавством спосіб роз`яснила ОСОБА_2 наслідки вчиненнянотаріальної дії,пересвідчилася уздатності ОСОБА_2 усвідомлювати значеннянотаріальної дії,її наслідківта змістуроз`яснень нотаріуса,а такожвідповідності воліі волевиявлення ОСОБА_2 щодо вчиненнянотаріальної дії.

Крім того, позивач зазначає, що дослідивши бланки оскаржуваних договорів, прийшов до висновку про невідповідність їх Правилам ведення нотаріального діловодства, зокрема п. 6.9.

Так, відповідно до п. 6.9 Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України №3253/5 від 22.12.2010 в редакції, що діяла на момент укладення оспорюваних договорів, тексти нотаріальнопосвідчуваних правочинів,засвідчуваних копій(фотокопій)документів івиписок зних,тексти перекладівта заявповинні бутинаписані зрозумілоі чітко,дати,що стосуютьсязмісту посвідчуванихправочинів,повинні бутипозначені хочаб одинраз словами,а найменуванняюридичних осіб-без скороченьіз зазначеннямїх місцезнаходженнята кодуплатника податківза ЄДРПОУабо податковогономера.У необхіднихвипадках зазначаютьсяномери рахунківюридичних осібу банках(кредитнихустановах).

Позивач зазначає, що не весь зміст правочинів написаний зрозуміло та чітко, текст виходить за межі бланка, не все можна чітко прочитати.

Суд, дослідивши копії іпотечного договору та договору позики, надані позивачем (том 1 а.с.7-10), та надані приватним нотаріусом Лавіндою Н. О. (том 2 а.с.159,168-170), констатує, що текст договорів чіткий, читабельний, не виходить за межі бланка. Позивачем не зазначено конкретно в чому саме незрозумілість та нечіткість змісту правочинів, а суд не встановив будь-яких незрозумілостей або нечіткості змісту правочину.

Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання такими, що не відповідають вимогам законодавства про нотаріат дій приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н. О. при посвідченні іпотечного договору та договору позики, укладених між ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 05.08.2013.

2. Щодо позовних вимог про визнання недійсними договору позики, укладеного між ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 05.08.2013, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Лавінда Н. О., р. №4234, та іпотечного договору, укладеного між ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 05.08.2013, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Лавінда Н. О., р.№4235 судом встановлено таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зположеннями ч.1-3ст.215ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

З урахуванням принципів приватного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третястатті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Тлумачення статей215,216 ЦК Українисвідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (частина першастатті 225 ЦК України).

Правиластатті 225 ЦК Українипоширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першоюстатті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказано, що «правиластатті 225 ЦК Українипоширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першоїстатті 145 ЦПК України 2004 року(пункт 2 частини першоїстатті 105 ЦПК України) зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно достатті 212 ЦПК України 2004 року(стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четвертастатті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6статті 81 ЦПК України). Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першоюстатті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень дійшли помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положеньстатті 225 ЦК України, яка передбачає можливість визнати недійсним правочин, вчинений дієздатною фізичною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, взявши за основу висновки комплексних судових психолого-психіатричних експертиз, згідно з якими на час укладення оспорюваних договорів дарування позивач за своїм психічним станом не в повній мірі міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

З висновку судово-психіатричного експерта №46 від 28.01.2019 вбачається, що ОСОБА_2 на теперішній час (28.01.2019) виявляє хронічний, стійкий психічний розлад у формі деменції внаслідок епілепсії. Відповідно до свого психічного стану нездатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_2 у період часу, якому відповідає укладення правочину договору позики та іпотечного договору 05.08.2013, виявляв хронічний, стійкий психічний розлад у формі деменції внаслідок епілепсії. Відповідно до свого психічного стану не був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

При цьому в позові зазначено, що ОСОБА_2 є хворим з народження на шизофренію, перебуває на обліку у ПНД, має інвалідність безстроково, за станом здоров`я не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

З висновку експерта вбачається, що станом на квітень 1997 року ОСОБА_2 встановлено діагноз епілепсія генералізована, судомна, великі судомні напади, малі напади, дисфорії та помірно виражені зміни особистості.

Передостання виписка, про яку зазначено у висновку експерта, стосується періоду з 10.03.2007 по 22.05.2007 з діагнозом деменція внаслідок епілепсії. Тобто в період з 22.05.2007 ОСОБА_2 не звертався за допомогою та лікуванням щодо встановленого йому діагнозу.

Наступна виписка, про яку йдеться у висновку експерта, датована періодом 10.03.2014 01.04.2014 (після укладення оспорюваних договорів) з діагнозом деменція внаслідок епілепсії.

Таким чином, вбачається, що в період з травня 2007 року до моменту укладення спірних договорів 05.08.2013 ОСОБА_2 за медичною допомогою до лікарів не звертався, з приводу встановленого діагнозу не лікувався. Діагноз, зазначений у позові шизофренія, висновком експерта не підтверджений. Інвалідність 2 групи безстроково ОСОБА_2 встановлена 01.04.2014, тобто через майже вісім місяців після укладення договорів, що оспорюються.

Суду не надано належних, допустимих та достовірних доказів того, що позикодавець та іпотекодержатель ОСОБА_3 був обізнаний при укладенні правочинів, що оскаржуються, що ОСОБА_2 був неспроможним в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Відсутність будь-яких відхилень у поведінці ОСОБА_2 підтвердила свідок ОСОБА_10 , допитана у судовому засіданні та яка була присутня при укладенні оскаржуваних правочинів.

При цьому, суд зазначає, що треті особи по справі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які є сестрою та матір`ю позивача, є співвласниками предмету іпотечного договору квартири, були присутні при укладенні договорів, є учасниками договорів, погодилися на їх укладення, що засвідчили особистими підписами. Жодна із сторін, в тому числі позивач та треті особи ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , не заперечували отримання від відповідача ОСОБА_3 позики у сумі 326400 грн, що є еквівалентом 40800 доларів США. В той же час, у первинній редакції позову містилася вимога повернення сторін в первісний стан, в остаточній редакції позовних вимог позивач цю вимогу прибрав.

Висновком експерта встановлено, що ОСОБА_2 як на час проведення експертизи 28.01.2019, так і на день укладення правочинів договору позики та іпотечного договору 05.08.2013, виявляв хронічний, стійкий психічний розлад у формі деменції внаслідок епілепсії, відповідно до свого психічного стану не був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Отже, з наведеного висновку експерта виходить, що позивач ОСОБА_2 мав не тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо, які мали місце саме в період укладення договорів, а мав стійкий психічний розлад у хронічній формі, про що безумовно знали його рідні матір та сестра, які особисто є сторонами оспорюваних договорів. При цьому твердження позивача про те, що треті особи ОСОБА_5 та ОСОБА_4 говорили про наявність у ОСОБА_2 психічного захворювання не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Крім того, своїми підписами під договором позики ОСОБА_2 , та ОСОБА_4 свідчили, що укладення договору відповідає їх інтересам (п.7 договору позики).

Третьою особою ОСОБА_4 договір позики було частково виконано, повернуто 05.09.2013 кошти в сумі 900 доларів США, що підтверджується розпискою на а.с.12 том 1, та не заперечується іншими учасниками справи.

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеному у постанові від 18.09.2019 по справі №311/3823/15-ц висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи саме в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

У правовій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду від у справі №390/34/17від 10квітня 2019 року, Верховний Суд зазначив таке.

«Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Очевидно, що дії позивача, який уклав 24 грудня 2013 року додаткову угоду до договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61, а згодом пред`являє позов про визнання договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61 неукладеним, суперечить його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісним.

За таких обставин, відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд обґрунтовано врахував, що спірний договір оренди був укладений та підписаний за життя орендодавця, виконувався сторонами, його реєстрація після смерті власника земельної ділянки не свідчить про його неукладеність, умовами договору не передбачене автоматичне припинення оренди у зв`язку із переходом права власності на земельну ділянку, договір продовжував виконуватися й позивачем, який набувши права власності на земельну ділянку, уклав додатковий договір з орендарем щодо умов договору».

Відтак, дії позивача та третіх осіб ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які були зазначені позивачами при поданні первинного позову, які уклали 05 серпня 2013 року договір позики та іпотечний договір, частково виконували договір позики, добровільно знялися з реєстрації місця проживання у нерухомому майні, що було предметом іпотеки, а згодом пред`явили позов про визнання договорів недійсними, суперечить їх попередній поведінці (укладенню договорів та отриманню коштів за договором позики) і є недобросовісним.

Також суд враховує, що відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №46 від 28.01.2019 своєї психічної неспроможності не помічає, до себе та ситуації, що склалася не критичний, що ставить під сумнів, що ОСОБА_2 мав волевиявлення на подання такого позову та самостійно міг викласти обґрунтування позову. Відомості щодо особи, яка б представляла інтереси позивача, відсутні.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 225 ЦК України сторона, яка знала про стан фізичної особи у момент вчинення правочину, зобов`язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану у зв`язку із вчиненням такого правочину.

Такою стороною правочину (яка знала про стан ОСОБА_2 у момент вчингення правочину) є мати позивача ОСОБА_5 та його сестра ОСОБА_4 . При цьому позивачем не доведено обізнанність іншої сторони правочину ОСОБА_3 про відповідний психічний стан ОСОБА_2 .

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задовлоенні позовних вимог про визнання недійсними договору позики, укладеного між ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 05.08.2013, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Лавінда Н. О., р. №4234, та іпотечного договору, укладеного між ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 05.08.2013, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Лавінда Н. О., р.№4235

3. Щодо позовних вимог про визнання незаконним переходу права власності до ОСОБА_3 на нерухоме майно: чотирикімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який відбувся 16.02.2016 та здійснений приватним нотаріусом ХМНО Щавлєвою І. В.

Позивач в обґрунтування даної вимоги посилається на те, що приватним нотаріусом Щавлевою І. В. при наявності обтяжень прийнято та внесено в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на нерухоме майно: чотирикімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п.12 іпотечного договору від 05.08.2013 «Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя» у випадку невиконання іпотекодавцями письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення зобов`язання за цим договором та/або договором позики у встановлений іпотекодержателем строк, таку вимоги іпотекодержатель може задовольнити за рахунок предмету іпотеки, що є предметом цього договору. Зокрема цим застереженням відповідно до Закону сторони домовилися визначити способи звернення стягнення на предмет іпотеки. П.п. а п. 12 іпотеченого договору передбачає, набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем. Підписанням договору іпотекодавці засвідчують, що вони надали іпотекодержателю згоду про набуття права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за власним одноосібним письмовим рішенням іпотекодержателя набути предмет іпотеки у власність. Іпотекодавці підписанням договору, засвідчують, що наявність будь-яких інших документів, крім договору та письмового рішення іпотекодержателя набути предмет іпотеки у власність, для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки не вимагається. Ці документи є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

Крім того, посвідченням іпотечного договору від 05.08.2013 накладена заборона відчуження зазначеного в договорі майна: квартиру АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , до виконання, припинення чи розірвання іпотечного договору.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №55530101 від 21.03.2016 16.02.2016 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Щавлєвою І. В. за ОСОБА_3 на підставі іпотечного договору, серія та номер:4235, виданий 05.08.2013, видавник Лавінда Н. О., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу. Зареєстровано обтяження заборона на нерухоме майно на підставі договору іпотеки від 05.08.2013, виданого приватним нотаріусом Лавінда Н. О. (том 1 а.с.13-14).

Відповідно до ч. 3 ст. 55 Закону України в разі наявності заборони угода про відчуження майна, обтяженого боргом, посвідчується лише у разі згоди кредитора і набувача на переведення боргу на набувача.

Аналогічне положення містить п.1.13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012№ 296/5,який передбачає,що уразі наявностізаборони правочинпро відчуженнямайна,обтяженого боргом,посвідчується лишеу разізгоди кредитораі набувачана переведенняборгу нанабувача.

Відповідно до п. 2.14 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, підставою для припинення іпотеки та зняття заборони відчуження предмета іпотеки у випадку укладення договору купівлі-продажу є заява іпотекодержателя.

Таким чином, оформлення права власності на квартиру, яка є предметом іпотечного договору від 05.08.2013, залежить від згоди кредитора і набувача, яким в даному випадку був відповідач ОСОБА_3 і відбулося в рахунок погашення боргу за договором позики, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_2 .

Відповідно до п. 5.1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012№ 296/5 нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення , зокрема, про припинення договору іпотеки у зв`язку з набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

При цьому позивач не надає доказів на підтвердження того, що право власності за відповідачем ОСОБА_3 було здійснено при наявності обтяжень (за виключенням обтяження накладеного самим іпотечним договором від 05.08.2013, а саме: заборони відчуження, накладеного на спірну квартиру п. 16 іпотечного договору від 05.08.2013).

Твердження позивача про сумніви щодо безспірності переходу права власності до ОСОБА_3 , оскільки на момент такого набуття права власності не встановлено розмір заборгованості та ринкову вартість квартири, не відповідають встановленим судом обставинам справи.

Так, в іпотечному договорі від 05.08.2013 чітко зазначено, що сторони домовилися, що вартість предмета іпотеки складає 326400 грн. Оцінка предмету іпотеки проведена за згодою сторін з урахуванням ринкових цін на день укладення договору та обсягу можливих витрат, пов`язаних з його продажем (п. 4 іпотечного договору).

Відповідно доч.1ст.12Закону України«Про іпотеку»,в редакціїяка діялана моментвиникнення спірнихправовідносин,у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно дост.33Закону України«Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч.1, ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Отже, із зазначених вище норм законодавства вбачається, що вартість предмета іпотеки не впливає на право іпотекодержателя набути предмет іпотеки у власність. Перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог (боргу за договором позики) є підставою для відшкодування іпотекодержателем іпотекодавцу розміру такого перевищення. Позивачем таких вимог не заявлено, доказів перевищення вартості предмета іпотеки станом на 16.02.2016 (день набуття права власності іпотекодержателем) розміру забезпечених іпотекою вимог суду не надано, а тому суд не надає оцінку цим обставинам.

Враховуючи викладене, судом не встановлено підстав для визнання незаконним переходу права власності до ОСОБА_3 на нерухоме майно: чотирикімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який відбувся 16.02.2016 та здійснений приватним нотаріусом ХМНО Щавлєвою І. В.

4. Щодо позовних вимог про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 чотирикімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 , індексний номер: 32757239 від 06.12.2016 17:06:06, здійснену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лук`яновою О. Б.

При вирішенні спору судом в цій частині враховуються висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 20.04.2021 у справі № 727/967/16-ц.

Так, відповідно до статті 216ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, -відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина першастатті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороною недійсного правочину. Норма частини першоїстатті 216 ЦК Українине може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Тобто права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями215,216 ЦК України, а такий захист можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями387та388 ЦК України.

Відповідно достатті 387 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною першоюстатті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістомстатті 388 ЦК Українивипадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей387і388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18).

Отже, суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір з порушенням закону, а й коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Якщо право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц,провадження № 14-651цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від № 461/12525/15-ц від 14.12.2022 зазначила, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції застосовується з огляду на такі принципи: 1) у першому реченні першого абзацу закладається принцип мирного володіння майном, який має загальний характер; 2) принцип, викладений у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплений у другому абзаці принцип визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункт 100)). Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя статті 388 ЦК України).

Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п`ятастатті 12 ЦК України).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина другастатті 328 ЦК України).

Розглядаючи справи щодо застосування положеньстатті 388 ЦК Україниу поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

Як вбачається з наданих суду доказів, зокрема інформаційної довідки (том 2 а.с.85-87), відповідач ОСОБА_1 06.12.2016 на підставі відплатного договору купівлі продажу набула права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_1 підтвердила, що зазначена квартира є єдиним нерухомим майном, що перебуває у її власності та яка використовується як єдине житло нею та її неповнолітньою дочкою ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована та проживає у зазначеній квартирі, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдииного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №353844213 від 10.11.2023. Відповідач ОСОБА_1 стверджує, що на момент укладення нею договору купівлі-продажу 06.12.2016 у спірній квартирі ніхто не був зареєстрований, що підтверджується довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 02.04.2019 на а.с.117 том 2.

Позивач ОСОБА_2 та треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 добровільно знялись з реєстрації місце свого проживання, що підтверджується штампами, проставленими в їх паспортах, та не спростовано колишніми власниками квартири. Такі добровільні дії власників квартири свідчать про їх згоду на перехід справа власності на квартиру до іпотекодержателя ОСОБА_3 .

Суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_1 діяла як добросовісний набувач.

Крім того, ОСОБА_1 придбала квартиру у ОСОБА_3 , який був власником цієї квартири на підставі іпотечного догвору, укладеного між ним та власниками квартири ОСОБА_5 , ОСОБА_15 , ОСОБА_2 , а встановлення нездатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними позивача ОСОБА_2 у присутності його близьких матері та сестри, які фактично представляють інтереси ОСОБА_2 , очевидно були зацікавлені в укладенні договору позики та іпотечного договору, суд розцінює як недобросовісну поведінку ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . При цьому обізнанність ОСОБА_3 про стан здоров`я ОСОБА_2 суду не доведена.

При цьому, суд бере до уваги також ту обставину, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 позивач та треті особи не проживають з 2016 року, тобто вже більше ніж сім років, що дає підстави вважати, що у них є інше постійне житло, і позивачем зазначена обставина не спростована.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 чотирикімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 такими, що не підлягають задоволенню.

Позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 , індексний номер: 32757239 від 06.12.2016 17:06:06, здійснену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лук`яновою О. Б. не підлягає задоволенню, оскільки є похідною від вимоги про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_16 квартирою, у задоволенні якою судом відмовлено.

Таким чином, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем порушення його прав укладенням іпотечного договору та договору позики від 05.08.2013, невідповідності дій приватного нотаріуса Лавінда Н. О. законодавству, незаконності переходу права власності до ОСОБА_3 , незаконність володіння ОСОБА_11 спірною квартирою, і як наслідок відмовляє у їх задоволенні в повному обсязі.

Суд не застосовує строки подовної давності до позовних вимог за заявою відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , оскільки суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності (постанова Верховного Суду від 05.02.2020 у справі №663/2294/17).

Питання щодо судових витрат судом вирішується відповідно до положень ст.141ЦПК України та оскільки у позові відмовлено, позивач на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, судовий збір компенсується за рахунок держави.

Керуючись ст. 2,5, 12,13,76-82, 89, 141, 259,263-265, 273, 354,355 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Лавінда Наталія Олександрівна, ОСОБА_1 , треті особи - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , орган опіки та піклування Виконавчого комітету Харківської міської ради, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лук`янова Олена Борисівна про визнання незаконними дій нотаріуса, визнання недійсними договору позики та іпотечного договору, визнання незаконним переходу права власності, витребування з чужого незаконного володіння квартири та скасування державної реєстрації права власності відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_2 , місце проживання (за позовом): АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лавінда Наталія Олександрівна, місце знаходження: м.Харків, вул. Сумська, 80, РНОКПП невідомий.

Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП невідомий.

Третя особа: ОСОБА_4 , місце проживання (за позовом): АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Третя особа: ОСОБА_5 , місце проживання (за позовом): АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Третя особа: орган опіки та піклування Виконавчого комітету Харківської міської ради, місцезнаходження: 61030, м.Харків, майдан Конституції, 7, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України невідомий.

Третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лук`янова Олена Борисівна, місце знаходження: м. Харків, вул. Гвардійців Широнінців, 29-А, РНОКПП невідомий.

Повне судове рішення складено 29 січня 2024 року.

Суддя О.М.Тимош

СудМосковський районний суд м.Харкова
Дата ухвалення рішення23.01.2024
Оприлюднено30.01.2024
Номер документу116593179
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них страхування, з них інших видів кредиту

Судовий реєстр по справі —643/9673/16-ц

Ухвала від 27.01.2025

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Гудима Дмитро Анатолійович

Ухвала від 30.09.2024

Цивільне

Харківський апеляційний суд

Пилипчук Н. П.

Ухвала від 15.05.2024

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Петров Євген Вікторович

Ухвала від 12.04.2024

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Петров Євген Вікторович

Рішення від 23.01.2024

Цивільне

Московський районний суд м.Харкова

Тимош О. М.

Рішення від 23.01.2024

Цивільне

Московський районний суд м.Харкова

Тимош О. М.

Ухвала від 16.08.2023

Цивільне

Московський районний суд м.Харкова

Тимош О. М.

Ухвала від 17.07.2023

Цивільне

Московський районний суд м.Харкова

Тимош О. М.

Постанова від 28.06.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Червинська Марина Євгенівна

Ухвала від 16.06.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Червинська Марина Євгенівна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні