Постанова

від 23.01.2024 по справі 206/1902/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1812/24 Справа № 206/1902/23 Суддя у 1-й інстанції - Нестеренко Т.В. Доповідач - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Барильської А.П., Демченко Е.Л.

при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Підприємства з іноземними інвестиціями «Бімбо Кюєсар Україна» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до Підприємства з іноземними інвестиціями «Бімбо Кюєсар Україна» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення.

Позов мотивовано тим, що трудовий договір є строковим та закінчував свою дію 31 грудня 2021 року. Проте він, після 31 грудня 2021 року, на підтвердження свого наміру працювати й далі, продовжував виходити на роботу та виконував свої трудові обов`язки. Тобто, трудові відносини фактично тривали й після закінчення строку трудового договору, при цьому, Позивач не отримував від Відповідача жодного повідомлення про намір припинити укладений трудовий договір, натомість, в підтвердження наміру продовження трудового договору з боку Відповідача, Позивачу нараховувалась та сплачувалась заробітна плата в строки, які передбачені внутрішніми локальними нормативними актами Відповідача відповідно до яких відбувається щомісячне нарахування та сплата заробітної плати для всіх працівників Відповідача. На думку Позивача, дії Відповідача щодо його звільнення на підставі наказу від 04 січня 2022 року №1/К у зв`язку із закінченням строку трудового договору відповідно до п.2, ч1, ст.36 Кодексом законів про працю України (далі за текстом - КЗпП України) за фактичним продовженням трудових відносин після 31 грудня 2021 року, порушують, передбачені діючим законодавством законні права та інтереси Позивача, що й стало підставою для звернення до суду з метою їх визнання та захисту. У зв`язку з чим, звертається до суду з позовом до зазначеного підприємства з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади укладальника-пакувальника 3 розряду пакувальної дільниці від 04 січня 2022 року №1/К, визнання трудового договору, таким, що укладений на невизначений строк та поновлення ОСОБА_1 на посаді укладальника-пакувальника 3 розряду пакувальної дільниці Підприємства з іноземними інвестиціями «Бімбо Кюєсар Україна».

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не надано письмових або інших доказів того, що трудові відносини фактично тривали й після закінчення строку трудового договору, що Позивачу нараховувалась та сплачувалась заробітна плата в строки, які передбачені внутрішніми локальними нормативними актами відповідача відповідно до яких відбувається щомісячне нарахування та сплата заробітної плати для всіх працівників Відповідача за січень 2022 року. Відповідачем на відсутність трудових відносин у січні 2022 року у якості письмових доказів надано табелі обліку використання робочого часу та «Журнал здоров`я робітників кампанії ПП "БІМБО КЮЕСАР УКРАЇНА"» за період з 01 січня 2022 року по 10 січня 2022 року в яких відсутні відомості про виконання роботи Позивачем у вказаний період часу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що відповідно до наказу про прийняття на роботу №33/к від 30 вересня 2021 року ОСОБА_1 був прийнятим на посаду укладальника-пакувальника ПІДПРИЄМСТВА З ІНОЗЕМНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ "БІМБО КЮЄСАР УКРАЇНА". Відповідно до вказаного наказу та заяви про прийняття на роботу, трудовий договір укладений з 01 жовтня 2021 року по 31 грудня 2021 року. Відповідно до наданої копії наказу вбачається, що ОСОБА_1 був ознайомлений із вказаним наказом (а.с.101).

04 січня 2022 року менеджером з персоналу Підприємства з іноземними інвестиціями «Бімбо Кюєсар Україна» ОСОБА_4 підписано наказ № 1/К, відповідно до якого ОСОБА_1 звільнено з посади укладальник-пакувальник 3 розряду, у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, п.2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с.102).

З розрахункових листів вбачається, що з жовтня 2021 року по січень 2022 року ОСОБА_1 отримував заробітну плату (а.с.111-116).

З наказу № 1/Тм від 18 січня 2022 року вбачається, що до менеджера з персоналу Підприємства з іноземними інвестиціями «Бімбо Кюєсар Україна» ОСОБА_4 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Наказ обґрунтовано тим, що після затвердження проекту наказу про звільнення ОСОБА_1 , не повідомив про це бухгалтерію та представників компанії ТОВ «Емерджекс Аутсорсінг», які здійснюють нарахування необхідних виплат при звільненні, що призвело до порушення термінів розрахунку зі звільненим працівником. За порушення трудової дисципліни, а саме невиконання своїх обов`язків в частині контролю за дотриманням КЗпП України при звільненні, що призвело до порушення статей 47 та 116 КЗпП України, керуючись Колективним договором підприємства, а також статтями 147,149 КЗпП України (а.с.58).

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_1 прийнято на роботу з 01 жовтня 2021 року по 31 грудня 2021 року на посаду укладальника-пакувальника 3 розряду, ОСОБА_1 01 жовтня 2021 року з наказом був ознайомлений, натомість знаючи, що трудовий договір укладено до 31 грудня 2021 року, сам позивач зазначає, що продовжував працювати після 31 грудня 2021 року до 08 січня 2022 року. Письмові або інші докази на підтвердження його ствердження, відсутні. Позивачем не надано письмових або інших доказів того, що трудові відносини фактично тривали й після закінчення строку трудового договору, що Позивачу нараховувалась та сплачувалась заробітна плата в строки, які передбачені внутрішніми локальними нормативними актами Відповідача відповідно до яких відбувається щомісячне нарахування та сплата заробітної плати для всіх працівників Відповідача за січень 2022 року. Відповідачем на відсутність трудових відносин у січні 2022 року у якості письмових доказів надано табелі обліку використання робочого часу та «Журнал здоров`я робітників кампанії ПП "БІМБО КЮЕСАР УКРАЇНА" за період з 01 січня 2022 року по 10 січня 2022 року в яких відсутні відомості про виконання роботи Позивачем у вказаний період часу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 43 Конституції України проголошено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

КЗпП України визначає механізм захисту трудових прав працівників, що включає в себе, зокрема, право на працю, та визначає способи захисту прав працівників.

При цьому КЗпП України визначає можливість працівника оскарження наказу про його звільнення.

Частиною першою статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, згідно з якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавством. Підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме. При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події або виконанням певного обсягу робіт.

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначалося вище, між позивачем та відповідачем 30 вересня 2021 року було укладено трудовий договір та винесено наказ №33/К про прийняття на роботу ОСОБА_1 на посаду укладальника-пакувальника 3 розряду з терміном роботи із 01.10.2021 року по 31.12.2021 року (а.с. 101), а відповідно до наказу відповідача №1/К від 04 січня 2022 року ОСОБА_1 звільнено з роботи з роботи (а.с. 102).

Крім того, встановлено, і це загальновідомі факти того що саме 01 січня, 02 січня та 03 січня 2022 року були вихідними днями у зв`язку зі святкуванням в Україні Нового Року, а враховуючи ці вихідні дні наказ про звільнення позивача було винесено фактично на наступний робочий день після закінчення трудового договору, тобто 04 січня 2022 року, також у ці вихідні дні ПІДПРИЄМСТВО З ІНОЗЕМНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ "БІМБО КЮЄСАР УКРАЇНА" не працювало, а тому доводи позивача про те, що він після 31 грудня 2021 року виходив на роботу є безпідставними, за таких обставин підстави для задоволення позову відсутні

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження законності його звільнення, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки між сторонами було погоджено строк дії трудового договору, сплив якого і став підставою для звільнення позивача, що цілком відповідає нормам чинного трудового законодавства України, зокрема, пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строку дії строкового трудового договору є таким, що відповідає вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги про те, що він не знав і не міг знати про свої звільнення, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки між сторонами був укладений саме строковий договір, термін якого спливав 31 грудня 2021 року, тоді як будь-яких зауважень при укладанні трудового договору позивач не зазначав. Вимоги щодо визнання недійсними положень трудового договору щодо строкового характеру позивачем не заявлялись.

Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Зазначений висновок суду відповідає обставинам справи, узгоджується з нормами матеріального права, які правильно застосовані судом першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги щодо неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, незаконності та необґрунтованості рішення суду є безпідставними.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення норм права, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми, що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.

Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді А.П. Барильська

Е.Л. Демченко