Рішення
від 22.01.2024 по справі 907/209/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2024 р. м. УжгородСправа № 907/209/23

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.

Розглянув матеріали справи

за позовом Мукачівської окружної прокуратури Закарпатської області, м. Мукачево Закарпатської області в інтересах держави

в особі позивача Мукачівської міської ради, м. Мукачево Закарпатської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Шенкор», с. Нижній Коропець Мукачівського району Закарпатської області

про стягнення 238 073,69 грн

За участю представників:

прокуратури Стець В.М., службове посвідчення №069361 від 01.03.2023;

позивача Габовда О.В., в порядку самопредставництва;

відповідача Глагола Г.П., адвокат, ордер серії АО №1086321 від 13.04.2023; Гарапко П.П., в порядку самопредставництва.

Мукачівська окружна прокуратура діючи в інтересах держави в особі Мукачівської міської ради звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю безпідставно «Шенкор» про стягнення 238 073,69 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою площею 3 2679 га, кадастровий номер 2122788100:01:000:0057 за період з 01.10.2019 до 30.09.2022.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/209/23 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.03.2023 року.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 21.03.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, постановив розглянути спір за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи, а також встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору, заяв із обґрунтуванням заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

За результатами розгляду заяв сторін по суті спору ухвалою від 19.05.2023 суд постановив здійснити перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 907/209/23 за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 07.06.2023.

Окрім того, означеною ухвалою суду постановлено витребувати у відповідача докази: а) правонаступництва Товариства з обмеженою відповідальністю «Шенкор» прав та обов`язків Колгоспу ім. Горького (протоколи загальних зборів, передавальні акти/розподільчі баланси, матеріали реєстраційної справи тощо); б) знаходження (включення) земельної ділянки кадастровий номер 2122788100:01:000:0057 на наданій в постійне користування Колгоспу ім. Горького відповідного до Державного акту серії ІІ-ЗК №001386 земельній ділянці площею 174,4 га.

Під час проведення підготовчого провадження у цій справі в підготовчому засіданні оголошувалися перерви до 30.06.2023 та до 19.07.2023. У підготовчому засіданні 19.07.2023 суд постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання у справі на 12.09.2023 та витребування у Мукачівської районної державної адміністрації засвідчених копії реєстраційних справ колгоспу імені Горького, с. Нижній Коропець, код ЄДРПОУ 03747969 та ЗСАТ «Шенкор», код ЄДРПОУ 30854272.

25 серпня 2023 року від Мукачівської районної державної адміністрації, на виконання вимог ухвали суду від 19.07.2023, надійшов супровідний лист з долученою копією реєстраційної справи ЗСАТ «Шенкор» на 294 арк. Крім того, у листі зазначено про те, що реєстраційна справа колгоспу імені Горького в Мукачівській районній державній адміністрації не знаходиться.

У підготовчому засіданні 12.09.2023 суд оголосив перерву до 25.09.2023 з огляду на клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання з метою ознайомлення з поданими Мукачівською районною державною адміністрацією документами.

За наслідками проведеного у справі підготовчого провадження, з огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у частині 2 ст. 182 ГПК України питань, що підлягали з`ясуванню судом, ухвалою суду від 25.09.2023 постановлено підготовче провадження закрити та призначити судовий розгляд справи по суті на 19.10.2023 року.

В судовому засіданні неодноразово оголошувалася перерва, востаннє до 22.01.2024 у зв`язку з неявкою учасників справи та з огляду на заявлені ними клопотання.

В судових засіданнях 06.12.2023 та 22.01.2024 учасники справи надали свої пояснення з приводу заявлених позовних вимог та підтримали власні доводи щодо заявленого позову та заперечення проти його задоволення, які викладені сторонами справи та прокурором в заявах по суті та наданих суду додаткових поясненнях.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція прокурора, позивача.

Позовні вимоги обґрунтовуються використанням відповідачем з 04.07.2017 земельної ділянки комунальної власності площею 3,2679 га, що розташована за адресою: с. Шенборн Мукачівського району, вул. Мукачівська, 17а-17л, кадастровий номер 2122788100:01:000:0057 без належної правової підстави, у зв`язку з чим, за переконанням прокурора, Товариство з обмеженою відповідальністю «Шенкор» безпідставно зберегло грошові кошти, які мало сплатити за використання земельної ділянки за період з 01.10.2019 року по 31.08.2022 року.

Пояснює, що використання земельної ділянки кадастровий номер 2122788100:01:000:0057 без укладення договору оренди здійснюється відповідачем як власником нежитлових будівель (тютюносушарок, телятника, навісу для міндобрив, будівлі зерноскладу), що розташовані за адресою: с. Шенборн Мукачівського району, вул. Мукачівська, 17а-17л, у зв`язку з чим, на переконання прокурора, відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, на підставі частини першої статті 1212 ЦК України зобов`язаний сплатити на користь органу місцевого самоврядування безпідставно збережені кошти за використання земельної ділянки кадастровий номер 2122788100:01:000:0057 в період з 01.10.2019 року по 31.08.2022 року, що за підрахунками прокурора становить 238 073,69 грн.

Заперечення (відзив) відповідача.

Відповідач у поданому суду відзиві на позовну заяву від 18.04.2023 заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Пояснює, що у власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Шенкор» як правонаступника Закритого сільськогосподарського акціонерного товариства «Шенкор», Колгоспу імені Горького за адресою Мукачівський район, с. Шенборн, вул. Мукачівська знаходяться у власності об`єкти нерухомого майна:

- буд. 17 /К тютюносушарка, літ. Д, загальною площею 358,00 кв. м., рік побудови 1974;

- буд. 17/Л тютюносушарка, літ. Е, площею 486,9 кв.м., рік побудови 1974;

- буд. 17/Д навіс міндобрив, І площею 198 кв.м.; рік побудови 1979;

- буд. 17/І тютюносушарка, площею 592,00 кв.м, рік побудови 1973;

- буд. 17/ г , будівля зерноскладу, площею 708,9 кв.м., рік побудови 1950;

- буд. 17/в , кукурудзосушарка, літ. Л , площею 108,7 кв.м., рік побудови 1956;

- буд. 17/а, навіс авто ваги літ. А, загальною площею 4,2 кв.м., рік побудови 1984;

- буд. 17 /б, бригадний будинок, площею 28,6 кв.м., рік побудови 1979;

- буд. 17 /ж , телятник, літ. Ж, площею 1270,5 кв.м., рік побудови 1975.

Ці об`єкти знаходяться на земельній ділянці з кадастровим номером 2122788100:01:000:0057 площею 3, 2679 га., побудовані Колгоспом імені Горького право на які в порядку правонаступництва перейшло до ТОВ «Шенкор».

Звертає увагу, що відповідно до рішення Нижньокоропецької сільської ради №12 від 24 листопада 1992 року земельні ділянки (ділянки №№1-7) загальною площею 534,7 га (державний акт серія ЗК від 05.04.1995 року) та земельні ділянки (ділянки №№1-5) в загальній площі 174,4 га. (державний акт серія ІІ-ЗК № 001386 від 05.04.1995 року) було передано у постійне користування для ведення сільськогосподарського виробництва, Землекористувач: Колгосп імені Горького с. Нижній Коропець.

Зауважує, що Колгосп імені Горького в березні 2000 року був реорганізований в Закрите сільськогосподарське акціонерне товариство «Шенкор», а пізніше 30 листопада 2012 року реорганізовано в Товариство з обмеженою відповідальністю «Шенкор» з незмінним кодом включення до Єдиного реєстру юридичних осіб, код ЄДРПОУ 30854272, у зв`язку з чим висновує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Шенкор» є 100 % правонаступником Колгоспу імені Горького, с. Н. Коропець, в тому числі й щодо права постійного користування спірною земельною ділянкою, яке за позицією відповідача є неприпиненим.

Також, акцентує увагу, що правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, викладено у статті 120 Земельного кодексу України, виходячи зі змісту якої норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Зазначає, що власником будівель для сільськогосподарського виробництва в с. Шенборн по вул. Мукачівській 17 був і залишається ТОВ «Шенкор» (ЗСАТ «Шенкор» - колгосп імені Горького, с. Н. Коропець) позаяк земельна ділянка була передана цьому колгоспу за рішенням Ради трудящих у 1990 році для постійного землекористування, відповідно до реорганізованого власника будівель ЗСАТ «Шенкор», ТОВ «Шенкор» перейшло також право постійного користування земельною ділянкою, який користується нею станом на сьогоднішній день, а рішення припинення постійного землекористування органом місцевого самоврядування не приймалося.

Враховуючи наведене, висновує, що відповідач як постійний користувач спірної земельної ділянки є платником земельного податку (плати за землю), а не орендної плати, у зв`язку з чим вказує, що Мукачівська міська рада помилково вважає, що вона має право на дохід від орендної плати, яка не сплачувалася ТОВ «Шенкор» з 01.10.2019 року по 30.09.2020 року з розрахунку 238 073,69 гривень, оскільки відповідач здійснює постійне землекористування з належних правових підстав.

При цьому, зауважує, що ТОВ «Шенкор» є платником єдиного податку четвертої групи та в силу положень п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України звільняється від сплати плати за землю за земельні ділянки, що використовуються ним для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Крім того, повідомляє, що 23 січня 2017 року ТОВ «Шенкор» звертався з заявою про надання дозволу на розробку відведення земельної ділянки орієнтовною площею 3,6 га, яка знаходиться за адресою село Шенборн, Мукачівського району, вул. Мукачівська, 17 та рішенням Шенборнської сільської ради №73 від 09.02.2017 року відповідачу було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 3,6 га, за цільовим призначенням 01.13 для іншого сільськогосподарського призначення для оренди за адресою с. Шенборн, вул. Мукачівська, 17.

В подальшому, рішенням Шенборнської сільської ради №75 від 23 березня 2017 року рішення №73 від 09.02.2017 року визнане недійсним, а рішенням №76 від 22 березня 2017 року сесія Шенборнської сільської ради вирішила дозволити громаді села розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності орієнтовною площею 3,6 га, розташовану за адресою с. Шенборн, вул. Мукачівська, 17 для сільськогосподарського призначення та відповідно до даних витягу власником сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 2122788100:01:000:0057 площею 3,2679 га. з цільовим призначенням для іншого сільськогосподарського призначення є Шенборнська сільська рада, а землекористувачем на праві постійного землекористування відповідно до державного акту є відповідач у справі.

Відповідь на відзив.

Прокурор згідно з поданими суду запереченнями на відзив №07.51-95-1078 вих-23 від 24.04.2023 та позивач у запереченнях на відзив №1788/01-32/42-23 від 25.04.2023 виклали власні аргументи та міркування на спростування заперечень проти позову, які зазначені відповідачем у відзиві на позов.

Зазначають, що у межах даної справи земельній ділянці площею 3,2679 га, на якій розміщені об`єкти нерухомого майна, присвоєно окремий кадастровий номер 2122788100:01:000:0057, а відповідач у справі не є жодним з зазначених в ст. 92 ЗК України суб`єктів, які можуть набувати право постійного користування земельною ділянкою.

Зауважують, що відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України, не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку.

При цьому, за позицією прокурора та позивача, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.

Заперечення.

Відповідачем не подано суду заперечення в розумінні ст. 167 ГПК України. Водночас, в клопотанні про долучення доказів від 18.10.2023 відповідач зазначає, що за наслідком ознайомлення з матеріалами даної справи йому стало відомо про зміст доданої відповіді ГУ Держстатистики в Закарпатській області, яка була подана Мукачівською окружною прокуратурою на запит від 14 червня 2023 року, щодо відомостей про реєстрацію ЗСА`Г «Шенкор» код ЄДРПОУ 03747969, та Колгоспу імені Горького, с. Нижній Коропець, код ЄДРПОУ №30854272.

З урахуванням викладеного, пояснює, що Колгосп імені Горького, с. Нижній Коропець, та ЗСАТ «Шенкор» були зареєстровані як юридичні особи відповідно до діючого на той час законодавства, відповідно реорганізація та всі питання переходу прав та обов`язків від колгоспу та ЗСАТ «Шенкор» врегульовувалися у відповідності до норм діючого в той період законодавства, зокрема Закону України «Про підприємства».

З посиланням на положення означеного Закону зауважує, що фактично ЗСАТ «Шенкор» створене шляхом виділу з Колгоспу імені Горького, до нього перейшли всі майнові права колгоспу імені Горького, а відтак, і право постійного землекористування на земельну ділянку, яка була виділена у постійне користування для обслуговування будівель та споруд на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-3К №001390 від 05 квітня 1995 року, виданого на підставі рішення Новосільської сільської ради №12 від 16 грудня 1992 року.

Письмові пояснення.

Прокурор згідно з поданими суду додатковими поясненнями №07.51-95-12035 вих-23 від 04.12.2023 та позивач у письмових поясненнях №4820/01-32/42-23 від 21.11.2023 звертають увагу, що з поданих відповідачем додаткових доказів вбачається, що ЗСАТ «Шенкор» утворилося після реорганізації Колгоспу ім. Горького с. Н. Коропець шляхом виділу, а після реєстрації новоствореного ЗСАТ «Шенкор», сам колгосп продовжував свою діяльність і був ліквідований тільки у 2003 році, що свідчить про одночасну діяльність двох юридичних осіб, що унеможливлює повне (абсолютне) правонаступництво Колгоспу ім. Горького.

Зауважують, що у колгоспі ім. Горького нараховувалося 1226 пайовиків, а згідно копії установчого договору про створення та діяльність ЗСАТ «Шенкор» акціонерами ЗСАТ «Шенкор» стали лише 96 осіб (конкретний перелік осіб зазначено у статті 14 установчого договору) із загального складу пайовиків колгоспу ім. Горького, що становить лише 12%.

Вказують, що нормами Статуту та Установчого договору ЗСАТ «Шенкор» не передбачено автоматичного переходу права власності на землі до Товариства від колгоспу ім. Горького та чітко визначено механізм набуття права власності на земельну ділянку, тоді як відповідачем не надано документів, які б підтверджували оформлення права власності земельної ділянки ЗСАТ «Шенкор» відповідно до вимог Установчого договору про створення та діяльність ЗСАТ «Шенкор» та Статуту СЗАТ «Шенкор».

Також зазначають, що всупереч ст. 23 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року №561-ХІІ (у редакції, що діяла на момент створення ЗСАТ «Шенкор») докази надані відповідачем не містять зазначених у статті документів, а надані копії державних актів на право постійного користування землею, що були видані Колгоспу ім. Горького не підтверджують право користування земельною ділянкою ЗСАТ «Шенкор».

Резюмуючи наведене, зазначають, що відповідачем не надано документального підтвердження, яким чином у колгоспу ім. Горького могли залишитися спірні землі сільськогосподарського призначення, які не підлягали розпаюванню та не були розпайовані; належності земель, за рахунок яких сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 2122788100:01:000:0057 площею 3,2679 га, до земель колективної власності, що перебували у постійному користуванні Колгоспу ім. Горького; правонаступництва ЗСАТ «Шенкор» та ТОВ «Шенкор» прав та обов`язків Колгоспу ім. Горького в частині права користування земельними ділянками; чинності долучених до матеріалів справи державних актів на право постійного користування землею.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

29 червня 2017 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 2122788100:01:000:0057, площею 3,2679 га, місце розташування: с. Шенборн Мукачівського району Закарпатської області, вул. Мукачівська, 17, категорія земель землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення: 01.13. Для іншого сільськогосподарського призначення, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2102044762017 від 29.06.2017 року.

Відповідно до експлікації земельних угідь (Том І, а.с. 68), згідно з Класифікацією видів земельних угідь (КВЗУ) земельна ділянка кадастровий номер 2122788100:01:000:0057 належить до землі під сільськогосподарськими та іншими господарськими будівлями і дворами.

Наведене додатково підтверджується також й наданою прокурором довідкою Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (Відділу в Мукачівському районі від 25.04.2017 №2.1/0/160-17 (Том І, а.с. 163).

29 червня 2017 року державним реєстратором Мукачівської районної державної адміністрації Лукач М.А. проведено державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади Шенборнської сільської ради на земельну кадастровий номер 2122788100:01:000:0057, площею 3,2679 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1291138121227, про що свідчить Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №322459870 від 10.02.2023.

Відповідно до Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №322460152, №322462909, №322462568, №322462427, №322462121, №322462968, №322462343, №322461488, №322461954, №322462031 від 10.02.2023 Закрите сільськогосподарське акціонерне товариство «Шенкор» зареєстроване як власник об`єктів нерухомості навіс авто ваги, площею 4,2 м.кв. (рік побудови 1984), бригадного будинку, площею 28,6 (рік побудови 1979), кукурудзосушарки, площею 108,7 м.кв. (рік побудови 1956), будівлі зерноскладу, площею 708,9 м.кв. (рік побудови 1950), навісу для міндобрив, площею 198,0 м.кв. (рік побудови 1979), телятника на 262 голів, площею 1270,5 м.кв. (рік побудови 1975), без назви, площею 511,0 м.кв. (рік побудови 1974), тютюносушарки, площею 592,0 м.кв. (рік побудови 1973), тютюносушарки, площею 358,0 м.кв. (рік побудови 1974), тютюносушарки, площею 486,9 м.кв. (рік побудови 1975), які знаходиться за адресою: с. Шенборн Мукачівського району Закарпатської області, вул. Мукачівська, 17А-17Л, реєстраційні номери 23099137, 23099064, 23148761, 23148798, 23091716, 24376145, 23129108, 23129051, 23129202, 23129268, дата прийняття рішень про державну реєстрацію 06.05.2008 року.

За позицією прокурора, належне відповідачу, як правонаступнику Закритого сільськогосподарського товариства «Шенкор» вищезазначене нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 2122788100:01:000:0057 та договір оренди означеної земельної ділянки, площею 3,2679 га між Шенборнською сільською радою (а в подальшому Мукачівською міською радою) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шенкор» укладено не було.

З урахуванням наведеного, прокурор стверджує, що відповідач з жовтня 2019 року по вересень 2022 року включно використовує земельну ділянку комунальної форми власності кадастровий номер 2122788100:01:000:0057, площею 3,2679 га для іншого сільськогосподарського призначення - без належної на те правової підстави.

Відповідно до витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, кадастровий номер 2122788100:01:000:0057 від 30.08.2022, нормативно грошова оцінка означеної земельної ділянки станом на 2019-2021 роки становить 2 580 752,45 грн, а станом на 30.08.2022 (в 2022 році) 2 838 794,76 грн.

Згідно з наданим позивачем розрахунком розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою. Сільськогосподарського призначення комунальної власності за період з 01.10.2019 по 30.09.2022, виходячи з зазначеної в розрахунку ставки - 3% від нормативно грошової оцінки землі, відповідачу нараховано 238 073,69 грн безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю кадастровий номер 2122788100:01:000:0057, площею 3,2679 га.

Відповідно до наданих прокурором та позивачем пояснень, розмір безпідставно збережених коштів позивачем розраховано як розмір плати за земельні ділянки комунальної власності у вигляді орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою органом місцевого самоврядування.

Відповідачем використання земельної ділянки кадастровий номер 2122788100:01:000:0057, на якій розташовані належні ТОВ «Шенкор» об`єкти нерухомості не заперечується.

Позатим, відповідач стверджує про відсутність в Товариства обов`язку сплачувати орендну плату за землю, позаяк спірна земельна ділянка, за позицією ТОВ «Шенкор» перебуває у постійному користуванні Товариства як правонаступника Закритого сільськогосподарського акціонерного товариства «Шенкор», яке, в свою чергу, є правонаступником Колективного господарства Колгоспу імені Горького, якому земельна ділянка під будівлями колективного господарства надавалася в постійне користування на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК №001390, виданого 05.04.1995 року Новосільською сільською радою народних депутатів на підставі рішення Новосільської сільської ради народних депутатів від 16.12.1992 №12.

Як вбачається з долученого відповідачем до заяви про долучення доказів від 29.06.2023 Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК №001390 від 05.04.1995 року, Колгоспу ім. Горького надано у постійне користування 48,3 га землі в межах згідно з планом землекористування для ведення сільськогосподарського виробництва.

Рішенням зборів уповноважених колгоспників Колгоспу ім. Горького, оформлених протоколом №1 від 08.02.2000 вирішено реорганізувати Колгосп ім. Горького та створити нову організацію як правонаступника на добровільній основі на базі колгоспу шляхом приватизації власності колгоспу на пайовій основі (п.п. 4.1., 4.2. протоколу №1 від 08.02.2000), затверджено склад комісії по ліквідації колгоспу (Том 3, а.с.171-176).

Відповідно до протоколу №2 від 25.02.2000 загальних зборів колгоспників Колгоспу ім. Горького затверджено передаточний баланс активів і пасивів Колгоспу ім. Горького новоствореному правонаступнику Закритому сільськогосподарському акціонерному товариству «Шенкор» в сумі 804 930 грн.(Том 3, а.с. 177-178).

При цьому, самого передавального акту активів і пасивів Колгоспу ім. Горького новоствореному правонаступнику Закритому сільськогосподарському акціонерному товариству «Шенкор» сторонами суду не надано та, відповідно до наданих представниками відповідача пояснень, такий акт відповідача повинен знаходитися в архівному відділі Мукачівської райдержадміністрації, проте на неодноразові запити ТОВ «Шенкор» в архіві його віднайдено не було.

Водночас, на підставі поданих учасниками справи доказів судом встановлено, що Сільськогосподарське закрите акціонерне товариство «Шенкор» створене на підставі Установчого договору, зареєстрованого Головою Мукачівської районної державної адміністрації 03.03.2000 року в реєстрі суб`єктів підприємницької діяльності Мукачівського району за №04053789100010123 (Том І, а.с. 200-207).

На підставі проведених установчих зборів та відповідно до Установчого договору затверджено Статут Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства «Шенкор», який 03.03.2000 року зареєстровано Головою Мукачівської районної державної адміністрації в реєстрі суб`єктів підприємницької діяльності Мукачівського району за №04053789100010123 (Том ІІ, а.с. 10-19).

Пунктом 1.2. Установчого договору визначено, що Сільськогосподарське закрите акціонерне товариство «Шенкор» створюється в процесі реорганізації і є правонаступником Колективного господарства (Колгоспу) імені Горького (код ЄДРПОУ 03747969).

Аналогічне положення міститься в п. 2.1. Статут СЗАТ «Шенкор».

Майно та майнові права акціонерного товариства складаються, зокрема, з основних і оборотних фондів та майнових прав Колгоспу, що передаються ЗАТ у результаті реорганізації Колгоспу в порядку правонаступництва по майну та майнових правах Колгоспу (підп. А) п. 4.1. Установчого договору).

При цьому, п. 4.1. Статуту СЗАТ «Шенкор» визначено, що джерела формування і склад майна та майнових прав акціонерного товариства визначаються статтею 4 Установчого договору.

Розділ 14 Установчого договору свідчить, що його укладено 96 акціонерами, якими внесено до статутного капіталу товариства майнові паї на загальну суму 119 325 грн (загальна кількість акцій 11 932).

Підписи пайовиків на Установчому договорі посвідчено 01.03.2000 секретарем Нижньокоропецької сільської ради, про що на самому Установчому договорі міститься відповідний запис.

Водночас, відповідно до наданого відповідачем розрахунку розміру майнових паїв Колгоспу імені Горького (Том ІІІ, а.с. 179-205), затвердженого рішенням загальних зборів Колгоспу імені Горького від 10.10.1999, в колективному господарстві на той час було 1228 пайовиків, а загальний розмір майнового паю становив 540 052 грн.

Згідно з розрахунковими відомостями залишкової балансової вартості основних засобів Колгоспу імені Горького (Том ІІ, а.с. 7-9; Том ІІІ, а.с. 206-219) вбачається належність даному колективному господарству станом на 01.01.1999 року 84 одиниць нерухомого майна, в тому числі навісу авто ваги (рік побудови 1984), бригадного будинку (рік побудови 1979), кукурудзосушарки (рік побудови 1956), будівлі зерноскладу (рік побудови 1950), навісу для міндобрив (рік побудови 1979), телятника на 262 голів (рік побудови 1975), тютюносушарки (рік побудови 1974), тютюносушарки (рік побудови 1973), тютюносушарки (рік побудови 1974), тютюносушарки (рік побудови 1975), які розташовані за адресою: с. Шенборн Мукачівського району Закарпатської області, вул. Мукачівська, 17А-17Л та знаходяться на земельній ділянці кадастровий номер 2122788100:01:000:0057, безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати за користування якою є предметом судового розгляду в даній справі.

Також, судом встановлено, що означене нерухоме майно на підставі затвердженого загальними зборами акціонерів ЗСАТ «Шенкор» (протокол №02/12 від 26.10.2012) передавального акту від 26.10.2012 (Том І, а.с. 209-210) у зв`язку з припиненням діяльності ЗСАТ «Шенкор» шляхом перетворення в Товариство з обмеженою відповідальністю «Шенкор» передано відповідачу у справі.

Зі змісту передавального акту від 26.10.2012 вбачається, що ТОВ «Шенкор» є повним правонаступником ЗСАТ «Шенкор», до якого при перетворенні переходять вся сукупність прав та обов`язків ЗСАТ «Шенкор», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 13.04.2023 (Том І, а.с.104-119), п. 1.2. Статуту ТОВ «Шенкор», нова редакція якого затверджена протоколом загальних зборів учасників №2/2019 від 08.10.2019 (Том І, а.с. 212-216), відповідно до яких Товариство з обмеженою відповідальністю «Шенкор» є правонаступником Закритого сільськогосподарського акціонерного товариства «Шенкор».

При цьому, відповідно до наданого прокурором листа Головного управління статистики у Закарпатській області від 21.06.2023 №03.1-12/1363-23 вбачається, що Колгосп імені Горького 22.04.1994 року був включений до ЄДРПОУ з кодом 03747969, 10.01.2000 у ЄДРПОУ були внесені відомості про зміну назви колгоспу на Колективне сільськогосподарське підприємство, яке ліквідовано; найменування місця, що провело ліквідацію: Мукачівська районна державна адміністрація; дата ліквідації: 19.02.2003, №-02-20/383.

З урахуванням викладеного, встановлення наявності підстав для стягнення з відповідача безпідставно збереженої орендної плати за період з 01.10.2019 року по 31.08.2022 року в сумі 238 073,69 грн є предметом судового розгляду в даній справі.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, суд зазначає наступне.

Згідно з ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч.1 ст. 3 Закону України "Про прокуратуру", діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до частини 3 статті 23 цього ж нормативно-правового акту, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При зверненні з даним позовом до суду прокурором позивачем визначено Мукачівську міську раду за позовною вимогою про стягнення безпідставно утриманих коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності за кондикційним зобов`язанням.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону.

Земля як основне національне багатство, що перебуває під охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. (ст. 79 ЗК України).

За встановленими у справі обставинами, 29 червня 2017 року державним реєстратором Мукачівської районної державної адміністрації Лукач М.А. проведено державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади Шенборнської сільської ради на земельну ділянку кадастровий номер 2122788100:01:000:0057, площею 3,2679 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1291138121227, про що свідчить Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №322459870 від 10.02.2023.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року №712-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження території територіальних громад Закарпатської області» визначено адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Закарпатської області, зокрема, Мукачівську об`єднану територіальну громаду, до складу якої, серед інших, включено Шенборнську територіальну громаду.

Згідно з п.п. 1 п. 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у день набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною територіальною громадою, територія якої затверджена Кабінетом Міністрів України (далі - сформована територіальна громада), припиняються повноваження сільських, селищних, міських рад, сільських, селищних, міських голів, обраних територіальними громадами, територія яких включена до території сформованої територіальної громади (далі - розформовані територіальні громади).

Сформована територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов`язків розформованої територіальної громади з урахуванням особливостей, визначених підпунктами 5 і 6 цього пункту (п.п. 4 п. 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Підпунктом 9 пункту 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що юридична особа - сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі сформованої територіальної громади, є правонаступником прав та обов`язків усіх юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних розформованими територіальними громадами, з дня набуття повноважень

Аналогічне правове регулювання правовідносин, пов`язаних з утворенням об`єднаних територіальних громад міститься й в ст. 8 Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад».

Рішенням Мукачівської міської ради №1728 від 26.12.2019 затверджено передавальний акт щодо передачі майна, активів та зобов`язань Шенборнської сільської ради, яка припиняється в результаті реорганізації шляхом приєднання до Мукачівської міської ради та п. 3 вказаного рішення Мукачівську міську раду визнано правонаступником майна, активів та зобов`язань Шенборнської сільської ради.

Як вбачається з інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Шенборнська сільська рада (код ЄДРПОУ 20436679) 03.01.2020 припинено в результаті її реорганізації. Правонаступником є позивач в даній справі Мукачівська міська рада (код ЄДРПОУ 38625180).

Таким чином, суб`єктом владних повноважень, уповноваженим представляти інтереси держави у спірних правовідносинах та отримувати оренндну плату за користування земельної ділянки, розташованої в с. Шенборн, є Мукачівська міська рада.

Відповідно до частин третьої - п`ятої статті 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Так, для вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Мукачівської міської ради в суді, відповідно до ч.4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", Мукачівська окружна прокуратура зверталася з листами №07.51-95-1588 вих-21 від 01.10.2021, №07.51-95-1289 вих-22 від 19.07.2022, 07.51-95-1553 вих-22 від 22.08.2022 до Мукачівської міської ради, в особі Мукачівського міського голови з проханням надати інформацію та підтверджуючі документи щодо підстав користування відповідачем земельною ділянкою кадастровий номер 2122788100:01:000:0057 та повідомити про вжиті заходи правового характеру з метою захисту інтересів держави в частині забезпечення надходження грошових коштів від оренди земельної ділянки до місцевого бюджету, розрахунку розміру збитків як безпідставно збережені відповідачем грошові кошти за користування земельною ділянкою комунальної власності, в тому числі претензійно-позовного характеру.

На адресу Мукачівської окружної прокуратури Мукачівської міською радою надіслано у відповідь листи №1316/01-32/9768/42-22 від 05.04.2022, №2768/01-32/8192/42-22 від 29.07.2022, №3413/01-32/10106/42-22 від 23.09.2022 в яких повідомлено прокурора, про відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на підставі яких здійснюється користування земельною ділянкою кадастровий номер 2122788100:01:000:0057 та зазначено про вжиття щодо відповідача заходів претензійного характеру щодо стягнення безпідставно збереженої орендної плати.

Згідно з ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю.

Як вбачається із ч. 2 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюю відповідні ради.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів. (ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Частиною 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Крім того, відповідно до п. 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Згідно зі ст. 143 Конституції України, носієм права комунальної власності є територіальні громади, які здійснюють правління майном безпосередньо, або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економічним, ефективним витраченням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

За висновками КГС ВС, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

З урахування викладеного, оскільки власником спірної земельної ділянки за встановленими вище обставинами є Мукачівська територіальна громада в особі Мукачівської міської ради, яка від імені територіальної громади здійснює відповідно до закону правомочності щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками територіальної громади комунальної власності, суд висновує, що Мукачівська міська рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із справлянням орендної плати за землю, наповнення місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі.

Разом із цим відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло з власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Так, Мукачівською окружною прокуратурою в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листом від 15.02.2023 №07.51-95-422 вих-23 повідомлено Мукачівську міську раду про встановлення наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в спірних правовідносинах та подання позовної заяви до Господарського суду Закарпатської області.

Отже, із наведеного вбачається, що прокурор у поданій позовній заяві правомірно зазначив, що Мукачівською міською радою не здійснюється захист інтересів держави у спірних правовідносинах, а відтак ним доведені належним чином підстави для звернення з відповідним позовом до суду в інтересах держави.

Зазначене узгоджується з позицією Великої палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 26.05.2020 у справі 912/2385/18, згідно з якою, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокурату», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджувані порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Щодо спірних правовідносин.

Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою, виключно, відповідно до закону.

Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (ст. 206 Земельного кодексу України, далі ЗК України).

Стаття 1 Закону України «Про оренду землі» визначає, що оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, далі ПК України).

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».

Прокурор та позивач стверджують, що оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України), що узгоджується з правовою позицією, наданою Верховним Судом у своїй постанові від 07.07.2020 у справі №922/3208/19.

Відповідач, з посиланням на Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК №001390, що виданий 05.04.1995 Новосільською сільською радою народних депутатів на підставі рішення Новосільської сільської ради народних депутатів від 16.12.1992 №12, стверджує, що Товариство з обмеженою відповідальність «Шенкор» є постійним користувачем спірної земельної ділянки як правонаступник Колгоспу імені Горького, та, відповідно, не є платником орендної плати за землю.

З огляду на вищевказані законодавчі приписи, предметом доказування у даному спорі є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки, її площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташовані належні відповідачу (як правонаступнику Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства «Шенкор») будівлі, а також щодо наявності/відсутності правонаступництва правопопередником відповідача (СЗАТ «Шенкор») прав та обов`язків Колгоспу імені Горького, в тому числі права постійного користування спірною земельною ділянкою, яке посвідчувалося Державним актом серії ІІ-ЗК №001390 від 05.04.1995 року.

Щодо формування земельної ділянки кадастровий номер 2124010100:01:015:0077, орендна плата за користування якою є предметом спору та розташування на ній об`єктів нерухомості.

Відповідно до положень ч.1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (ч.ч.1, 3, 4, 9 ст.79-1 ЗК України)

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду землі» об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч. 1 ст. 21 названого Закону).

Отже, позивач у даній справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №922/392/18, від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 у справі №923/921/17.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ч.1 ст.190 ЦК України).

З приписів статті 79-1 Земельного кодексу України вбачається, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Матеріалами справи, зокрема витягом з Державного земельного кадастру № НВ-2100123662023 від 14.03.2013, Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав №326345121 від 20.03.2023 підтверджується, що спірна земельна ділянка комунальної власності є сформованою в розумінні чинного законодавства, їй присвоєно кадастровий номер 2124010100:01:015:0077.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування, без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. (ч.ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України).

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст. 1213 ЦК України).

За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже, за змістом вказаних приписів закону виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Нормами ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

З наявних в матеріалах справи доказів, зокрема, Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав №322460152, №322462909, №322462568, №322462427, №322462121, №322462968, №322462343, №322461488, №322461954, №322462031 від 10.02.2023 вбачається, що Закрите сільськогосподарське акціонерне товариство «Шенкор» є власником об`єктів нерухомості навіс авто ваги, площею 4,2 м.кв. (рік побудови 1984), бригадного будинку, площею 28,6 (рік побудови 1979), кукурудзосушарки, площею 108,7 м.кв. (рік побудови 1956), будівлі зерноскладу, площею 708,9 м.кв. (рік побудови 1950), навісу для міндобрив, площею 198,0 м.кв. (рік побудови 1979), телятника на 262 голів, площею 1270,5 м.кв. (рік побудови 1975), без назви, площею 511,0 м.кв. (рік побудови 1974), тютюносушарки, площею 592,0 м.кв. (рік побудови 1973), тютюносушарки, площею 358,0 м.кв. (рік побудови 1974), тютюносушарки, площею 486,9 м.кв. (рік побудови 1975), які знаходиться за адресою: с. Шенборн Мукачівського району Закарпатської області, вул. Мукачівська, 17А-17Л, реєстраційні номери 23099137, 23099064, 23148761, 23148798, 23091716, 24376145, 23129108, 23129051, 23129202, 23129268, дата прийняття рішень про державну реєстрацію 06.05.2008 року.

Прокурор та позивач стверджують, що означені об`єкти нерухомості розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 2124010100:01:015:0077. Дана обставина відповідачем не спростована належними та допустимими доказами.

Щодо набуття відповідачем прав власності на об`єкти нерухомості.

За встановленими судом на підставі поданих учасниками справи доказів обставинами зазначені об`єкти нерухомості, які розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 2124010100:01:015:0077 на підставі затвердженого загальними зборами акціонерів ЗСАТ «Шенкор» (протокол №02/12 від 26.10.2012) передавального акту від 26.10.2012 у зв`язку з припиненням діяльності ЗСАТ «Шенкор» шляхом перетворення в Товариство з обмеженою відповідальністю «Шенкор» передано відповідачу у справі.

Зі змісту передавального акту від 26.10.2012 також вбачається, що ТОВ «Шенкор» є повним правонаступником ЗСАТ «Шенкор», до якого при перетворенні переходять вся сукупність прав та обов`язків ЗСАТ «Шенкор», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 13.04.2023 (Том І, а.с.104-119), п. 1.2. Статуту ТОВ «Шенкор», нова редакція якого затверджена протоколом загальних зборів учасників №2/2019 від 08.10.2019 (Том І, а.с. 212-216), відповідно до яких Товариство з обмеженою відповідальністю «Шенкор» є правонаступником Закритого сільськогосподарського акціонерного товариства «Шенкор».

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Статтею 106 ЦК України передбачено, що злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.

Порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення регламентовано ст. 107 ЦК України, за приписами якої кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов`язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов`язання, або забезпечення виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом. Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.

У частині 8 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено, що у разі приєднання юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті приєднання, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Приєднання вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються.

Водночас при відповідній реорганізації не має значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків, адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов`язків. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 922/347/21.

Таким чином, суд висновує, що внаслідок реорганізації юридичної особи шляхом злиття, приєднання або перетворення правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при таких видах реорганізації неможливий. Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17.

У зв`язку з викладеним, з огляду на встановлену судом обставину реорганізації Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства «Шенкор» шляхом перетворення в Товариство з обмеженою відповідальністю «Шенкор», суд вважає встановленою обставиною універсального (повного) правонаступництва відповідача прав та обов`язків реорганізованого правопопередника (акціонерного товариства), в тому числі й прав на належне СЗАТ «Шенкор» нерухоме майно, земельну ділянку, на якій воно розміщене.

Щодо створення СЗАТ «Шенкор».

Водночас, за встановленими судом на підставі поданих учасниками справи доказів обставинами, саме Сільськогосподарське закрите акціонерне товариство «Шенкор» було створене в 2000 році внаслідок реорганізації Колгоспу імені Горького (код ЄДРПОУ 03747969).

Так, рішенням зборів уповноважених колгоспників Колгоспу ім. Горького, оформлених протоколом №1 від 08.02.2000 вирішено реорганізувати Колгосп ім. Горького та створити нову організацію як правонаступника на добровільній основі на базі колгоспу шляхом приватизації власності колгоспу на пайовій основі (п.п. 4.1., 4.2. протоколу №1 від 08.02.2000), затверджено склад комісії по ліквідації колгоспу (Том 3, а.с.171-176).

При цьому, саме СЗАТ «Шенкор» створене на підставі Установчого договору, зареєстрованого Головою Мукачівської районної державної адміністрації 03.03.2000 року в реєстрі суб`єктів підприємницької діяльності Мукачівського району за №04053789100010123 та на підставі проведених установчих зборів та відповідно до Установчого договору затверджено Статут Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства «Шенкор», який 03.03.2000 року зареєстровано Головою Мукачівської районної державної адміністрації в реєстрі суб`єктів підприємницької діяльності Мукачівського району за №04053789100010123.

Відповідно до п. 1.2. Установчого договору та п. 2.1. Статуту СЗАТ «Шенкор» визначено, що Сільськогосподарське закрите акціонерне товариство «Шенкор» створюється в процесі реорганізації і є правонаступником Колективного господарства (Колгоспу) імені Горького.

При цьому, в п. 4.1. Статуту СЗАТ «Шенкор» визначено, що джерела формування і склад майна та майнових прав акціонерного товариства визначаються статтею 4 Установчого договору.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (тут і надалі в редакції, що діяла на час реорганізації Колгоспу) Об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Об`єктами права власності підприємства є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об`єднань, учасником яких є підприємство.

За змістом ст. 9 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам.

Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

До пайового фонду майна членів підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій.

Пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві. Пай може успадковуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства. У разі виходу з підприємства громадянин має право на пай натурою, грішми або цінними паперами.

Таким чином, зі змісту статей 7, 9 Закону «Про колективне сільськогосподарське підприємство» вбачається, що майно КСП належить його членам на праві спільної часткової власності і пайовий фонд майна складається як із балансової вартості основних виробничих та оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінних паперів, акцій, так і грошей, а майновий пай є грошовим еквівалентом трудового внеску кожного працівника в колективне майно, визначеним на день паювання та скоригованим на день вибуття працівника з господарства. Відповідно до статей 5, 8 Закону право розпоряджатися своїм паєм на власний розсуд член КСП набуває лише після припинення членства в підприємстві. До цього моменту і виділення майнового паю частка майна члена КСП є частиною майна підприємства, яке у статуті та інших внутрішньогосподарських нормативних актах визначає принципи формування спільної власності та права членів щодо неї і через свої органи здійснює право власності (володіння, користування, розпорядження).

Даючи правову оцінку наданим учасниками справи доказам щодо реорганізації Колгоспу імені Горького, суд погоджується з аргументами прокурора та позивача, що в спірних правовідносинах Сільськогосподарське закрите акціонерне товариство «Шенкор» не можна вважати повним (універсальним) правонаступником Колгоспу, позаяк хоч зміст наданих суду установчих документів, які оформлялися загальними зборами колгоспників Колгоспу ім. Горького і свідчить про намір реорганізувати Колгосп шляхом його перетворення в акціонерне товариство, фактично у 2000 році відбувся виділ СЗАТ «Шенкор» з Колгоспу, за рахунок частини майна Колгоспу, переданим останнім новоствореному акціонерному товариству, а сам Колгосп імені Горького (код ЄДРПОУ 03747969) був ліквідований значно пізніше 19.02.2023 (лист Головного управління статистики у Закарпатській області від 21.06.2023 №03.1-12/1363-23).

Зазначена обставина підтверджується і наданим відповідачем розрахунком розміру майнових паїв Колгоспу імені Горького, затвердженого рішенням загальних зборів Колгоспу імені Горького від 10.10.1999, відповідно до якого в колективному господарстві на той час було 1228 пайовиків, а загальний розмір майнового паю становив 540 052 грн, тоді як до новоствореного СЗАТ «Шенкор» передано майно (майнові права) на пайовій основі 96 акціонерами, які внесли до статутного капіталу товариства майнові паї на загальну суму 119 325 грн (розділ 14 Установчого договору).

Щодо правової природи виділу та доказів, які підтверджують правонаступництво при виділі.

За змістом ч.ч. 1-3 ст. 19 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, що діяла на час реорганізації Колгоспу) припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог антимонопольного законодавства

Реорганізація товариства відбувається за рішенням вищого органу товариства. При реорганізації товариства вся сукупність прав та обов`язків товариства переходить до його правонаступників.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» Реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) та ліквідація підприємства провадяться за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) його членів або за рішенням суду чи арбітражного суду.

За змістом абз. 2 ч. 5 ст. 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» та абз. 2 ч. 6 ст. 34 Закону України «Про підприємства в Україні» » (в редакції, що діяла на час реорганізації Колгоспу) при виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов`язки реорганізованого підприємства.

Відповідно до чинної редакції частини першої статті 109 ЦК України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

За змістом ч.ч. 2-4 ст. 109 ЦК України після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс.

Юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно.

Якщо після виділу неможливо точно встановити обов`язки особи за окремим зобов`язанням, що існувало у юридичної особи до виділу, юридична особа, з якої здійснено виділ, та юридичні особи, що були створені внаслідок виділу, несуть солідарну відповідальність перед кредитором за таким зобов`язанням.

Аналіз наведених норм свідчить, що для виділу притаманна характерна ознака реорганізації - перехід майна, прав та обов`язків юридичної особи, що реорганізується, до її правонаступника. При цьому обсяг правонаступництва визначається тим майном, правами та обов`язками, які передаються за розподільчим балансом, тобто має місце парцелярне (часткове) правонаступництво.

Отже, виділ є видом реорганізації, який не має наслідком припинення юридичної особи, яка реорганізується, оскільки остання залишається суб`єктом права, однак зі зменшеним обсягом майна, прав та/або обов`язків.

Означена правова позиція щодо правової природи виділу зазначена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №918/119/21 та суд вважає її релевантною до застосування в спірних правовідносинах.

Суд, загалом, погоджується з аргументацією позивача та прокурора щодо необхідності доведення відповідачем обсягу переданих його правопопереднику (СЗАТ «Шенкор») від Колгоспу імені Горького майна, прав та обов`язків за передавальним актом (балансом), який, в силу наведених вище норм права та практики їх застосування, і може вважатися правопідтверджуючим документом в частині визначення обсягу правонаступництва при такій формі реорганізації юридичної особи, як виділ та надає змогу встановити обсяг парцелярного (часткового) правонаступництва.

Водночас, надаючи оцінку таким аргументам позивача та прокурора суд зазначає, що передавальний баланс активів і пасивів Колгоспу імені Горького новоствореному його правонаступнику СЗАТ «Шенкор» в сумі 804 930 грн був затверджений рішенням загальних зборів колгоспників Колгоспу імені Горького (п. 2 протоколу №2 від 25.02.2000) та зазначений додатком до означеного протоколу.

Позатим, згідно з наданими відповідачем поясненнями, на час розгляду справи в суді такий передавальний баланс в архівному відділі Мукачівської райдержадміністрації не віднайдено, а вжиті ТОВ «Шенкор» заходи щодо його пошуку шляхом подання адвокатських запитів, клопотання про витребування доказів, особистих пошуків матеріалів реєстраційної справи Колгоспу результатів не дали.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України).

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частина друга статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Аналогічний принцип закріплено у ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 13 ГПК України.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Чинною нормою ст. 79 ГПК України впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів" встановлює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач та їх оцінки їх правдивості і переваги доводів протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті показує, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (тут суд звертається до правових висновків викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, зокрема, що саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, який, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") звернув увагу, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.

Надаючи оцінку доводам прокурора та позивача в частині відсутності передавального акту (балансу) та недоведення, у зв`язку з цим, обставин правонаступництва СЗАТ «Шенкор» прав та обов`язків Колгоспу імені Горького, суд, з урахуванням обставин даної справи, поданих учасниками справи доказів зауважує, що сама по собі відсутність в матеріалах справи передавального акту (балансу) може давати підстави для обґрунтованого сумніву в частині правонаступництва щодо певного окремо визначеного майна та не спростовує обставину правонаступництва загалом.

Відсутність чи ймовірна втрата передавального акту (балансу), при цьому, не може вважатися підставою припинення права, яке належним чином виникло у відповідача за чинними на час його виникнення нормами законодавства, проте, в силу об`єктивних обставин, таких як значний проміжок часу, діяльність органів державної влади щодо належного зберігання в архівах матеріалів реєстраційних справ припинених суб`єктів господарювання, їх подання на час розгляду справи в суді для відповідача є неможливим.

Протилежний підхід до оцінки спірних правовідносин, на думку суду, буде вважатися невиправданим втручанням в право особи мирно володіти своїм майном та порушуватиме принципи справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04), прийняте 20.10.2011 року (набуло статусу остаточного 20.01.2012 року) Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Позатим, Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Щодо переходу права постійного користування земельною ділянкою.

З урахуванням викладеного, визначаючись з підставністю заперечень відповідача проти позову в частині аргументів про правонаступництво ТОВ «Шенкор» права постійного користування спірною земельною ділянкою на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК №001390 від 05.04.1995 року, суд враховує наступне.

Предметом позовних вимог прокурором визначено стягнення з відповідача, як правонаступника СЗАТ «Шенкор», безпідставно збереженої орендної плати за користування земельною ділянкою кадастровий номер 2122788100:01:000:0057, площею 3,2679 га, місце розташування: с. Шенборн Мукачівського району Закарпатської області, вул. Мукачівська, 17, категорія земель землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення: 01.13. Для іншого сільськогосподарського призначення.

Користування ТОВ «Шенкор» означеною земельною ділянкою прокурором обґрунтовується розташуванням на ній наступних об`єктів нерухомості навісу авто ваги, площею 4,2 м.кв. (рік побудови 1984), бригадного будинку, площею 28,6 (рік побудови 1979), кукурудзосушарки, площею 108,7 м.кв. (рік побудови 1956), будівлі зерноскладу, площею 708,9 м.кв. (рік побудови 1950), навісу для міндобрив, площею 198,0 м.кв. (рік побудови 1979), телятника на 262 голів, площею 1270,5 м.кв. (рік побудови 1975), без назви, площею 511,0 м.кв. (рік побудови 1974), тютюносушарки, площею 592,0 м.кв. (рік побудови 1973), тютюносушарки, площею 358,0 м.кв. (рік побудови 1974), тютюносушарки, площею 486,9 м.кв. (рік побудови 1975), які знаходиться за адресою: с. Шенборн Мукачівського району Закарпатської області, вул. Мукачівська, 17А-17Л та відповідно до Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №322460152, №322462909, №322462568, №322462427, №322462121, №322462968, №322462343, №322461488, №322461954, №322462031 від 10.02.2023 належать Закритому сільськогосподарському акціонерному товариству «Шенкор».

Означені Інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно свідчать, що реєстрація права власності правопопередника відповідача на об`єкти нерухомості відбулася 06.05.2008 року, підставою виникнення права власності зазначено свідоцтва про право власності, що видані 30.04.2008 Виконавчим комітетом Шенборнської сільської ради.

При цьому, як вбачається з наданих суду первинних бухгалтерських документів, які супроводжували процедуру реорганізації Колгоспу імені Горького, розрахункових відомостей залишкової балансової вартості основних засобів Колгоспу імені Горького станом на 01.01.1999 року даному колективному господарству належали 84 одиниць нерухомого майна, в тому числі те ж саме нерухоме майно, право власності на яке в подальшому в 2008 році було зареєстроване за СЗАТ «Шенкор» та безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою для їх обслуговування є предметом судового розгляду в даній справі:

- навіс авто ваги (рік побудови 1984);

- бригадний будинок (рік побудови 1979);

- кукурудзосушарка (рік побудови 1956);

- будівля зерноскладу (рік побудови 1950);

- навіс для міндобрив (рік побудови 1979);

- телятник на 262 голів (рік побудови 1975);

- тютюносушарка (рік побудови 1974);

- тютюносушарка (рік побудови 1973);

- тютюносушарка (рік побудови 1974);

- тютюносушарка (рік побудови 1975).

Суд зауважує, що прокурором та позивачем не надано суду жодних доказів, які би об`єктивно могли спростувати або обґрунтовано навести суду факти, що могли би поставити під сумнів вірогідність відповідних тверджень відповідача, що правопопередник ТОВ «Шенкор» - СЗАТ «Шенкор» набув право власності на означені об`єкти нерухомості як правонаступник Колгоспу імені Горького за рахунок частини майна Колгоспу (майнових паїв членів колгоспу), які в ході реорганізації Колгоспу були внесені до статутного фонду виділеного з Колгоспу СЗАТ «Шенкор».

Водночас, наявність правових підстав виникнення (набуття) особою права власності на об`єкти нерухомості, що розташовані на земельній ділянці, орендна плата за безпідставне користування якою є предметом позовних вимог у справі, за позицією суду, є обставиною, яка підлягає доведенню в даній категорії спорів та, з урахуванням обставин даної справи, років побудови об`єктів нерухомості, має важливе значення для встановлення обставин виникнення у відповідача права власності на зазначене нерухоме майно саме в порядку правонаступництва від Колгоспу імені Горького, який був власником зазначеного майна до реорганізації в 2000 році.

З урахуванням наведеного, беручи до уваги наявні в матеріалах справи на час прийняття рішення докази, суд, з огляду на тотожність майна в частині його найменування, років побудови, що зазначені в Інформаційних довідках з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №322460152, №322462909, №322462568, №322462427, №322462121, №322462968, №322462343, №322461488, №322461954, №322462031 від 10.02.2023 (про реєстрацію права власності СЗАТ «Шенкор») та в розрахункових відомостях залишкової балансової вартості основних засобів Колгоспу імені Горького станом на 01.01.1999 року, за стандартом оцінки доказів у справі на предмет їх вірогідності вважає встановленою обставину набуття відповідачем права власності на зазначені прокурором в позовній заяві об`єкти нерухомого майна в порядку правонаступництва від правопопередника Колгоспу імені Горького, яким в 2000 році передано в ході реорганізації Колгоспу шляхом виділення частини майна колгоспу (майнових паїв членів колгоспу) правонаступнику СЗАТ «Шенкор».

При цьому, за встановленими у справі обставинами, на підставі рішення Новосільської сільської ради народних депутатів від 16.12.1992 №12 Колгоспу імені Горького надано в постійне користування 48,3 га землі згідно з планом землекористування для ведення сільськогосподарського виробництва, про що Новосільською сільською радою народних депутатів 05.04.1995 року видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК №001390 та, за позицією відповідача, належні ТОВ «Шенкор» об`єкти нерухомості розташовуються на зазначеній земельній ділянці (її частині).

Частинами першою, другою статті 7 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час видачі та реєстрації державного акту у 1995 році) визначалося, що користування землею може бути постійним або тимчасовим; постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

Статтею 92 ЗК України (в чинній редакції) визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 30 Земельного кодексу України від 18.12.1990 №561-ХІІ (в редакції на час реорганізації колгоспу) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об`єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

Схожі за диспозицією норми щодо переходу права користування земельною ділянкою зазначені й в ст. 120 ЗК України, в редакції, чинній з 01.01.2002 року.

Як статтею 27 ЗК України в редакції, чинній на момент створення СЗАТ «Шенкор», так і статтею 141 ЗК України в редакції, яка набрала чинності з 01.01.2002, наведено вичерпний перелік підстав припинення права постійного землекористування, зокрема припинення діяльності підприємства.

У той же час за змістом підпункту 3 частини першої статті 27 ЗК України (у відповідній редакції) та підпункту "в" частини першої статті 141 ЗК України (у чинній редакції) припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

Тобто наведені положення ЗК України потрібно застосовувати таким чином, що коли відбувається припинення особи без правонаступництва, то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою.

У разі ж реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають. Відповідна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, від 12.09.2023 у справі №902/930/21.

З урахуванням наведеного, суд висновує, що набуте Колгоспом імені Горького на підставі Державного акту серії ІІ-ЗК №001390 від 05.04.1995 року право постійного користування землею, необхідною для обслуговування належного колективного господарству майна, зокрема, навісу авто ваги, площею 4,2 м.кв. (рік побудови 1984), бригадного будинку, площею 28,6 (рік побудови 1979), кукурудзосушарки, площею 108,7 м.кв. (рік побудови 1956), будівлі зерноскладу, площею 708,9 м.кв. (рік побудови 1950), навісу для міндобрив, площею 198,0 м.кв. (рік побудови 1979), телятника на 262 голів, площею 1270,5 м.кв. (рік побудови 1975), без назви, площею 511,0 м.кв. (рік побудови 1974), тютюносушарки, площею 592,0 м.кв. (рік побудови 1973), тютюносушарки, площею 358,0 м.кв. (рік побудови 1974), тютюносушарки, площею 486,9 м.кв. (рік побудови 1975), які знаходиться за адресою: с. Шенборн Мукачівського району Закарпатської області, вул. Мукачівська, 17А-17Л, за правилами ст. 30 ЗК України (в редакції на час реорганізації Колгоспу) та відповідно до ст. 120 ЗК України (в редакції на час перетворення СЗАТ «Шенкор» в ТОВ «Шенкор») - не припинилося та в цій частині, в обсягу, необхідному для обслуговування означених об`єктів нерухомості, перейшло до правонаступника Колгоспу СЗАТ «Шенкор», утвореного внаслідок виділу з колективного господарства, а в подальшому до відповідача у справі внаслідок перетворення СЗАТ «Шенкор» в ТОВ «Шенкор».

Інше тлумачення результатів реорганізації колективного господарства, за встановлених у справі обставин не відповідає положенням ст. 30 ЗК України (в редакції на час реорганізації) та, по суті, зводиться до взаємосуперечливих аргументів прокурора та позивача про належність відповідачу об`єктів нерухомості як правонаступнику колгоспу в цій частині та з запереченням обставин правонаступництва в частині переходу права постійного користування земельною ділянкою, на якій такі об`єкти нерухомості розташовані та призначеною для їх обслуговування.

Суд, при цьому, зауважує, що питання переходу до відповідача в порядку правонаступництва права постійного користування земельною ділянкою, не пов`язаною з обслуговуванням об`єктів нерухомості за адресою: с. Шенборн Мукачівського району Закарпатської області, вул. Мукачівська, 17А-17Л, не досліджувалося та не пов`язане з предметом доведення в даній справі.

Відхиляються, при цьому, аргументи прокурора та позивача щодо того, що нормами Статуту та Установчого договору ЗСАТ «Шенкор» не передбачено автоматичного переходу права власності на землі до Товариства від колгоспу ім. Горького з посиланням на ст. 5 Статуту СЗАТ «Шенкор», позаяк зазначеними положеннями Статуту правопопередника відповідача врегульовано порядок набуття ЗАТ права власності на частину земельних ділянок Колгоспу, які перебувають у колективній власності, а не в постійному користуванні Колгоспу імені Горького на підставі Державних актів на правао колективної власності серії ЗК від 05.04.1995, земельні ділянки щодо яких були розпайовані між членами колгоспу, приватизовані останніми та за рахунок частини яких формувався в подальшому статутний фонд виділеного з Колгоспу акціонерного товариства.

Щодо посвідчення права відповідача на постійне користування землею.

Частиною першою статті 23 ЗК України (в редакції на момент видачі та реєстрації державних актів у 1995 році) визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до статті 125 ЗК України від 2001 року право власності на земельну ділянку, а також і право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 ЗК України від 2001 року передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У частині третій статті 3 цього Закону встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Як уже зазначалось Державний акт серії ІІ-ЗК №001390 від 05.04.1995 року на право постійного користування землею видано Колгоспу імені Горького для ведення сільськогосподарського виробництва 48,3 га.

Пунктом 6 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України від 25.10.2001 визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2005 переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Поряд з цим обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у пункті 6 Перехідних положень ЗК України, визнаний неконституційним на підставі рішення Конституційного суду України від 22.09.2005.

Так, Конституційний Суд України рішенням від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (справа № 1-17/2005) визнав неконституційним положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм Земельного кодексу України не можуть мати їх на такому праві - без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

При цьому Конституційний Суд України вказав на таке:

- пункт 6 Перехідних положень Кодексу зобов`язує громадян та юридичних осіб переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. При переоформленні права постійного користування у довгострокову оренду її строк визначається "відповідно до закону", що є неконкретним у зв`язку з невизначеністю цього закону, як і закону, який встановив би порядок переоформлення;

- Конституційний Суд України вважає, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди, до 01.01.2008 потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України;

- у зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку;

- громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 6 Перехідних положень Кодексу через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені Кодексом, суперечить положенням частини четвертої статті 13, частини другої статті 14, частини третьої статті 22, частини першої статті 24, частин першої, другої, четвертої статті 41 Конституції України.

Мотивуючи своє рішення Конституційний Суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.

В такий спосіб, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

Вказаний правовий висновок є усталеним та неодноразово підтверджувався Верховним Судом, зокрема у постановах від 31.01.2019 у справі № 914/839/18, від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, від 15.02.2022 у справі 906/708/19, від 10.05.2023 у справі № 920/1448/21, від 12.09.2023 у справі №902/930/21 та багатьох інших.

Звідси, суд також дійшов висновку, що право постійного користування землею, яке виникло в суб`єкта господарювання до набрання чинності ЗК України від 2001 року - 01.01.2002, продовжує зберігатися у подальшому, а отже, може переходити від підприємства до його правонаступника навіть якщо чинне законодавство вже не передбачає підстав для набуття права постійного користування землею для такої особи.

З огляду на наведене, виданий Колгоспу імені Горького Державний акт серії ІІ-ЗК №001390 від 05.04.1995 року є чинним і посвідчує набуте відповідачем право постійного користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування нерухомого майна, набутого правопопередником ТОВ «Шенкор» - СЗАТ «Шенкор» в порядку правонаступництва від Колгоспу шляхом виділу, до приведення відповідачем прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду. Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, від 15.02.2022 у справі 906/708/19, від 12.09.2023 у справі №902/930/21 та багатьох інших.

Щодо правової підстави сплати відповідачем орендної плати.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (ст. 21 Закону України «Про оренду землі»).

Таким чином, земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

Об`єктами оподаткування земельним податком є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні (підпункт 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України). Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (підпункт 286.1 статті 286 ПК України).

За вимогами пункту 287.1 статті 287 ПК України землекористувачі сплачують плату за землю (в т.ч. земельний податок) з дня виникнення права користування земельною ділянкою.

Виходячи з наведеного, а також беручи до уваги, що за встановленими в справі обставинами, право постійно користування спірною земельною ділянкою, необхідною для обслуговування належного відповідачу нерухомого майна належить ТОВ «Шенкор» на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК №001390 від 05.04.1995 року, суд дійшов висновку про те, що відповідач є платником земельного податку, а не орендної плати за землю, що виключає наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача спірної суми у цій справі як безпідставно збережених відповідачем за рахунок власника земельних ділянок коштів, які відповідач мав сплатити за користування земельними ділянками на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Відповідна правова позиція за схожих обставин справи зазначена в постанові Верховного суду від 22.08.2023 у справі №904/2671/22.

Доводам відповідача про звільнення від сплати податкку за землю в порядку підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України як платника єдиного податку та наданим на підтвердження означеної обставини доказам судом оцінка не надається, позаяк предметом позовних вимог у даній справі прокурором визначено стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у формі орендної плати, а не земельного податку, у зв`язку з чим, на підставі поданих учасниками справи доказів на час прийняття рішення у даній справі суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог прокурором, а відтак у задоволенні позовних вимог належить відмовити.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Окрім того, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Учасниками справи не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, в задоволенні позовних вимог прокурора слід відмовити.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на прокурора в справі.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 129, 221, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.В задоволенні позовних вимог відмовити.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 29 січня 2024 року.

СуддяЛучко Р.М.


Суд	Господарський суд Закарпатської області
Дата ухвалення рішення	22.01.2024
Оприлюднено	31.01.2024
Номер документу	116602412
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про відшкодування шкоди, збитків

Лучко Р.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 22.01.2024 по справі 907/209/23ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —907/209/23

Рішення від 22.01.2024

Рішення
від 22.01.2024 по справі 907/209/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ