Ухвала

від 29.01.2024 по справі 904/505/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/505/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є. В., Рогач Л. І.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Діскордія-Київ"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.11.2023 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2023

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діскордія-Київ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріо"

про стягнення 1 003 182,70 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Діскордія-Київ" (далі - Товариство, скаржник) звернулося з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріо" (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) про стягнення заборгованості у загальній сумі 1 003 182,70 грн., з яких: 880 080,00 грн. основний борг, 103 680,66 грн. пеня, 6 220,84 грн. 3% річних, 13 201,20 грн. інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору-доручення про транспортно-експедиційне обслуговування вантажних перевезень №1112/2017 від 11.12.2017 та додаткової угоди № 1 від 11.12.2017 до зазначеного договору в частині повної та своєчасної оплати за понаднормовий простій вагонів №№ 52137338, 52135589, 29051596, 52613205, 52622446, 28835551, 52135605 на завантаженні та розвантаженні.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2023 у позові відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що докази на підтвердження правомірності вимог позивача щодо стягнення заборгованості за понаднормовий простій спірних вагонів у розмірі 880 080,00 грн. є менш вірогідними, ніж наявні в матеріалах докази на їх спростування.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.11.2023 рішення скасовано частково та викладено резолютивну частину в наступній редакції: "Позов задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріо" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діскордія-Київ" 151 400,00 грн основного боргу, 7 051,51 грн пені, 410,65 грн трьох відсотків річних, інфляційних втрат, у розмірі 1 211,20 грн, судового збору за подання позову до Господарського суду Дніпропетровської області, у розмірі 2 401,10 грн, 4 786,96 грн витрат на професійну правничу допомогу, про що видати наказ.". У решті рішення залишено без змін.

Скасовуючи частково рішення, апеляційний господарський суд виходив з того, що факт наявності простою вагонів на завантаженні та/або вивантаженні підтверджується даними та штемпелями, що містяться в накладних № №: Е0112323 від 08.05.2022 (вагон 52137338), Ж0680666 від 13.05.2022. (вагон 52135589). Історією відстеження місцезнаходження вагонів, що автоматично формується за номером вагону за допомогою веб-сервісу ?railwagonlocation.com?, який надає автоматичні дані синхронізовані з даними Єдиного розрахункового центру залізничних перевезень AT ?Українська залізниця? та вважаються офіційними даними. Такі довідки історії відстеження вагонів підтверджують інформацію про дати прибуття та вибуття кожного вагону. Отже, за допомогою даних накладних та даних довідок про історію відстеження місцезнаходження вагонів можливо встановити: дату подачі вагону під навантаження - згідно історії відстеження місцезнаходження; дату відвантаження вагону - згідно штемпеля у накладній; дату прибуття вагону на вивантаження - згідно штемпеля у накладній; дату оформлення після вивантаження - згідно штемпеля у накладній. За розрахунком апеляційного суду - заборгованість відповідача перед позивачем за простій вагонів № № 52137338, 52135589, становить 151 400 грн, що є сумою основної заборгованості, а за порушення умов договору та додаткової угоди і за прострочення виконання зобов`язань відповідач зобов`язаний сплатити позивачу також 7 051,51 грн пені за прострочення грошового зобов`язання, 410,65 грн 3% річних та 1 211,20 грн інфляційних втрат, розрахованих згідно умов пункту 4.8 договору, пункту 3.1 додаткової угоди та відповідно до положень частини 1 статті 611, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 343 Господарського кодексу України.

22.12.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) Товариство звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.11.2023 (повний текст складено 05.12.2023) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2023, в якій просить судові рішення скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині 3 цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Пунктом 1 частини 1 статті 163 ГПК України передбачено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Оскільки предметом позову у цій справі є стягнення 1 003 182,70 грн, що не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 (2 684,00 грн х 500 = 1 342 000,00 грн), з урахуванням положень ГПК України вона може бути розглянута у касаційному порядку лише за наявності для цього підстав, передбачених у пункті 2 частини 3 статті 287 зазначеного Кодексу.

В якості обґрунтування наявності підстави для відкриття касаційного провадження, передбаченою підпунктом ?а? пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, скаржник у поданій касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки стосується формування єдиної правозастосовчої практики в Україні щодо застосування принципу змагальності в господарському процесу в контексті концепції негативного доказу; щодо застосування такої правової характеристики доказів як ?вірогідність доказів?; щодо того, що невиконання сторонами умов договору за процедурою встановленою договором та оформлення документів за такою процедурою не спростовує факт надання послуг.

Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.

При цьому фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Такі критерії, серед іншого, можливого використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень фактично зводяться до незгоди Товариства з висновками попередніх судових інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для їх скасування та ухвалення нового рішення.

З огляду на викладене Суд, оцінивши доводи скаржника щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми щодо того, що дана справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа №914/1570/20, провадження №2-90гс20) зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.

Враховуючи викладене, з огляду на принципи господарського судочинства, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №904/505/23 за касаційною скаргою Товариства на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України.

Відповідно до положень частини 6 статті 293 ГПК України, копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №904/505/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Діскордія-Київ" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.11.2023 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2023.

2. Копію цієї ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами направити заявнику, а іншим учасникам справи - копію ухвали.

3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Є. В. Краснов

Л. І. Рогач