Постанова

від 23.01.2024 по справі 754/11583/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2024 року місто Київ.

Справа № 754/11583/23

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1738/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

судді-доповідача Желепи О.В.,

суддів: Мазурик О.Ф., Немировська О.В.

за участю секретаря судового засідання Рябошапка М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 07 листопада 2023 року (у складі судді Галась І.А., повний текст складено 13.11.2023 року)

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дьолер Буковина» про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ

21 серпня 2023 року до Деснянського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дьолер Буковина» про стягнення заборгованості. Ціна позову - 1596629 гривень.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 07 листопада 2023 року закрито провадження в даній справі.

Не погоджуючись з такою ухвалою, представник ОСОБА_1 22 листопада 2023 року, згідно поштової відмітки, подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду для продовження розгляду.

Апеляційну скаргу аргументовано тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи.

Зазначає, що позовні вимоги стосувалися періоду з 28.10.2020 року по 11.05.2023 року, тоді як провадження по справі № 910/3539/22 про банкрутство ТОВ «Дьолер Буковина» було відкрито 13.06.2022 року ухвалою Господарського суду м. Києва. А тому частина позовних вимог, а саме за період з 28.10.2020 року по 13.06.2022 року має розглядатись за правилами цивільного судочинства.

Вказує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20) зробила висновок, про те, що, ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що з 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-УІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України. Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» спір щодо правочину, укладеного на забезпечення виконання основного зобов`язання, належить до юрисдикції господарського суду, якщо таке основне зобов`язання є господарським і спір щодо нього підлягає розгляду за правилами господарського судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12916/15-ц та від 23 листопада 2022 року у справі № 345/1537/21).

Зазначає, що основним зобов`язанням, що не виконано Відповідачем є рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області у цивільній справі.

Вважає, що та обставина, що частина нарахованих штрафних санкцій припадає на процедуру банкротства Відповідача не створює наслідок віднесення всього розміру позовних вимог до розгляду справи в господарському провадженні в процедурі банкрутства.

Вказує, що в рамках справи № 366/203/21, на яку посилається суд першої інстанції, питання боргового зобов`язання вирішувалось в рамках справи про банкрутство, обставини в цій справі відрізняються.

А тому обставини встановлені у судовій справі № 366/203/21 за результатом розгляду якої встановлені правові висновки не є тотожними для даної цивільної справи № 754/1 1583/23.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року відкрито апеляційне провадження.

01 січня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив від представника ТОВ «Дьолер Буковина» - Жука Андрія Михайловича на апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Звертає увагу, що Господарським судом м. Києва розглянуто справу № 910/3539/22 про банкрутство ТОВ «Дьолер Буковина». ОСОБА_1 , в порядку визначеному Кодексом України з процедур банкрутства, звернулась до Господарського суду м. Києва із заявою з кредиторськими вимогами до ТОВ «Дьолер Буковина».

ОСОБА_1 відповідно до заяви кредитора зазначила та підтвердила, що заборгованість за даним рішенням частково погашена в розмірі 67 405,45 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2367 від 09.07.2021 року та платіжним дорученням №2367 від 09.07.2021 року, а тому, загальна сума заборгованості складає 2766 421,41 грн. та витрати у справі про банкрутство в розмірі 4 962,00 грн.

Підставою для визнання кредиторських вимог ОСОБА_1 є Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 09.07.2019 р. у справі №718/1161/16- п. відповідно до якого стягнуто з ТОВ «Дьолер Буковина» заборгованість в розмірі 2833 826,81 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.09.2022 р. у справі № 910/3539/22, постановленою за результатами попереднього засідання, визнано вимоги кредиторів ТОВ «Дьолер Буковина», серед іншого визнано кредитором у справі № 910/3539/22 по відношенню до ТОВ «Дьолер Буковина» ОСОБА_1 в розмірі 2 771 383,41 грн., з яких: 4 962,00 грн. вимоги першої черги, 2 191 421,41 грн. вимоги четвертої черги, 575.000,00 грн. - вимоги шостої черги.

Таким чином, планом санації врегульовано погашення всіх грошових вимог кредиторів ТОВ «Дьолер Буковина», які визнані ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.09.2022 р. у справі № 910/3539/22 та включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, зокрема вимоги ОСОБА_1 .

Зазначає, що твердження Апелянта про те що основним зобов`язанням, що не виконано Відповідачем, є рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області у цивільній справі, є некоректним. По-перше, рішення суду не є зобов`язання, а акт, ухвалений відповідно до норм матеріального та процесуального права, що є результатом здійснення правосуддя. По-друге, рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 09.07.2019 р. У справі №718/1161/16-ц. відповідно до якого стягнуто з ТОВ «Дьолер Буковина» заборгованість в розмірі 2833 826,81 грн, стало підставою для визнання кредиторських вимог Апелянта під час процедури санації Відповідача.

В судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги. Представник відповідача - Жук Андрій Михайлович заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на підставі наступного.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства: цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями належності справ до цивільної юрисдикції є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Водночас ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України). Справи, що відносяться до господарської юрисдикції, наведені в статті 20 ГПК України, серед яких, зокрема, є справи про банкрутство як одна з категорії спорів, що підсудні господарським судам.

У пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.

21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства, який установлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство.

Згідно з частиною другою статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Тобто, частина друга статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначає підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги за участю боржника. Тому розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Такі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19).

Для віднесення справи до юрисдикції господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, майнові вимоги мають бути безпосередньо пов`язані зі здійсненням провадження в такій справі, зокрема стосуватися визнання недійсними правочинів, учинених керуючим санацією (ліквідатором), визнання права власності на майно боржника, оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника тощо. До критеріїв визначення, чи підлягає розгляду у межах справи про банкрутство спір, стороною в якому є боржник, відносяться також такі умови, за яких вирішення спору: стосується питання щодо формування активів боржника (майно, майнові права); впливає на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки.

Аналогічний за змістом висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 квітня 2023 року в справі № 320/12137/20 (провадження № 11-54апп22).

Особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою як найповнішого задоволення у ній вимог кредиторів -приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній КУзПБ.

Зокрема, з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство наступає строк виконання всіх зобов`язань боржника, що має наслідком обов`язок усіх конкурсних (забезпечених) кредиторів пред`явити вимоги до боржника, а їх задоволення може здійснюватися лише у порядку, передбаченому КУзПБ, та в межах провадження у справі; пред`явлення поточними кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом; провадження у справі про банкрутство юридичної особи не підлягає зупиненню (частини чотирнадцята, сімнадцята статті 39 КУзПБ); активи боржника, що перебувають у податковій заставі, можуть бути звільнені господарським судом з податкової застави, про що виноситься ухвала у судовому засіданні за участю контролюючого органу, уповноваженого відповідно до ПК України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень (частина десята статті 41 КУзПБ).

Отже, при врегулюванні відносин неплатоспроможності законодавець відійшов від принципу їх розподілу за ознаками наявності у сторони (кредитора боржника) владних повноважень чи свободи волевиявлення, що характерно для цивільних правовідносин, об`єднавши їх в єдине провадження у справі про банкрутство з огляду на необхідність формування єдиного реєстру грошових вимог кредиторів та задоволення їх згідно з визначеною законом черговістю та пропорційністю. Зазначене дозволяє ефективно захистити право особи (кредитора, боржника) в межах одного судового провадження, уникаючи розподілу його на способи захисту, характерні для окремих юрисдикцій (адміністративної чи цивільної).

Застосувавши принцип концентрації у справі про банкрутство ряду майнових та немайнових спорів, КУзПБ розширив підсудність господарському суду спорів, які виникають у відносинах неплатоспроможності боржника та які раніше розглядалися судами інших юрисдикцій.

Таким чином, з огляду на положення законодавства України, законодавець підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Дана позиція також викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц.

У справі, яка переглядається, встановивши, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2022 року у справі №910/3539/22 судом, серед іншого, відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ «Дьолер Буковина», ухвалою Господарського суду від 07.11.2022 року введено процедуру санпації ТОВ «Дьолер Буковина» та призначено керуючим санацією Завору О.І., суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підсудність справи про стягнення коштів на користь ОСОБА_1 господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство позивача.

Аргументи апеляційної скарги про те, що на момент початку нарахування штрафних станцій відповідачу, справи про банкрутство ТОВ «Дьолер Буковина» ще не існувало, апеляційний суд не приймає, адже в силу статті 7 та пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник, незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.

У випадку продовження розгляду цієї справи за правилами цивільного судочинства та стягнення коштів з відповідача на користь ОСОБА_1 матиме місце негативний вплив на обсяг ліквідаційної маси боржника в межах справи про банкрутство.

Водночас є слушними та такими, що заслуговують на увагу, доводи скаржника про відсутність у суду першої інстанції підстав для закриття провадження в цій справі.

Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства в редакції, чинній на момент прийняття оскарженої ухвали, матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Установивши наявність підстав для розгляду цієї справи господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство ТОВ «Дьолер Буковина», суд першої інстанції мав надіслати матеріали справи до цього суду, а не закривати провадження в справі.

Подібний за змістом висновок міститься в постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 753/4673/21 , від 14 червня 2023 року в справі № 643/8813/21 та від 29.11.2023 року у справі 522/21417/17.

З огляду на викладене апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню в частині закриття провадження в справі з передачею матеріалів цієї справи до Господарського суду м. Київ, в провадженні якого перебуває справа № 910/3539/22 про банкрутство ТОВ «Дьолер Буковина».

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, частиною третьою статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 07 листопада 2023 року про закриття провадження скасувати.

Матеріали справи № 754/11583/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дьолер Буковина» про стягнення заборгованості передати до Господарського суду міста Києва, в провадженні якого перебуває справа № 910/3539/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Дьолер Буковина».

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.В. Желепа

Судді О.Ф. Мазурик

О.В. Немировська