Постанова

від 29.01.2024 по справі 826/14599/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2024 року

м. Київ

справа № 826/14599/17

адміністративне провадження № К/990/4468/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів - Рибачука А.І., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва 08.06.2021 (суддя Шулежко В.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду 21.12.2021 (колегія суддів: Парінов А.Б., Беспалов О.О., Лічевецький І.О.) у справі №826/14599/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ВОЛИНЬ" до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Волинь" (далі - позивач, ТОВ Фірма "Волинь") звернулось до суду з позовом до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (далі - відповідач, Національна рада), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 05.10.2017 № 1856 "Про результати позапланової перевірки ТОВ Фірма "Волинь", м. Київ (НР № 00663-м від 25 червня 2011 року, НР №00665-м від 04 травня 2006 року, НР №00666-м від 25 червня 2011 року, ефірне мовлення, позивні: "Радіо NEXT").

2. Позов обґрунтовано тим, що зміна кінцевого бенефіціарного власника відбулась 13.11.2016, а норма Закону України "Про телебачення і радіомовлення", яка передбачала обов`язок переоформлювати ліцензію у разі зміни кінцевого бенефіціарного власника набрала чинності 30.11.2016, у зв`язку із чим, позивач не мав обов`язку переоформлювати ліцензію у зв`язку зі зміною кінцевого бенефіціарного власника.

3. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.02.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2018, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

4. Постановою Верховного Суду від 10.09.2019 скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.02.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2018, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд звернув увагу, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки розбіжностям щодо визначення виду виявленого під час перевірки ТОВ "Волинь" порушення законодавства у сфері телебачення і радіомовлення, що містяться в акті перевірки № 42 ПП/Кв/П/17 від 11.07.2017 та рішенні від 05.10 2017 № 1856 "Про результати позапланової перевірки ТОВ Фірми "Волинь"; не встановлено, яке саме порушення виявлено Нацрадою з питань телебачення та радіомовлення, що має значення для прийняття законного та обґрунтованого рішення у цій справі.

5. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.06.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2021, позов задоволено.

6. Не погоджуючись з судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

7. Ухвалою Верховного Суду від 14.02.2022 відкрито касаційне провадження на підставі п.1 частини четвертої статті 328 КАС України.

8. Відзив на касаційну скаргу не надходив.

9. Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

10. Судами встановлено, що на виконання рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 01.06.2017 №830 та наказу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 04.07.2017 №5а/260, здійснено позапланову перевірку діяльності ТОВ Фірма "Волинь", м. Київ (НР № 00663-м від 25 червня 2011 року, НР №00665-м від 04 травня 2006 року, НР №00666-м від 25 червня 2011 року, ефірне мовлення, позивні: "Радіо NEXT"), за результатами якої складено акт позапланової перевірки дотримання телерадіоорганізацією законодавства України та умов ліцензії від 11.07.2017 №42ПП/Кв/П/17.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ Фірма "Волинь" вимог статті 35 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", а саме останнім не надано заяви встановленого зразка про переоформлення ліцензій на мовлення у зв`язку зі зміною кінцевого бенефіціарного власника, документів або їх засвідчених заявником копій, що підтверджують зміну, а також відомостей про структуру власності з урахуванням внесених змін.

11. 05.10.2017 Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення прийнято рішення №1856 (протокол №33) "Про результати позапланової перевірки ТОВ Фірма "Волинь", м. Київ (НР №00663-м від 25.06.2011, НР №00665-м від 04.05.2006, НР №00666-м від 25.06.2011, ефірне мовлення, позивні: "Радіо NEXT"), згідно якого на підставі ст. 35, пункту "б" ч. 5 ст. 37, ч. 1 ст. 70, ч. 1, 2, 5 та 6 ст. 72, ч. 1 та 2 ст. 73, ч. 1 ст. 74, ч. 1 та 2 ст. 75 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", ст. 13 та ч. 2 ст. 24 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення", вирішено: визнати факт неподання ТОВ Фірма "Волинь", м. Київ, заяв про переоформлення ліцензій НР №00341-м від 09.09.2009 у зв`язку з організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата; звернутись до суду з позовом про анулювання ліцензій на мовлення ТОВ Фірма "Волинь", м. Київ, НР №00663-м від 25.06.2011, НР №00665-м від 04.05.2006, НР №00666-м від 25.06.2011.

12. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що правопорушення, які полягають у встановленні "факту неподання заяви встановленого зразка про переоформлення ліцензії на мовлення у зв`язку зі зміною кінцевого бенефіціарного власника" та "факту несвоєчасного подання заяви про переоформлення ліцензії у зв`язку з організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата" не є тотожними та передбачають застосування різних видів санкцій за їх вчинення. Водночас підставою для звернення до суду з позовом про анулювання ліцензії може бути саме встановлення факту несвоєчасного подання заяви про переоформлення ліцензії у зв`язку з організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата.

ІV.ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

14. Касаційна скарга обгрунтована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків щодо обов`язкового застосування принципу системності порушень вимог законодавства про телебачення і радіомовлення та застосування до ліцензіатів послідовно санкцій, передбачених Законом України «Про телебачення і радіомовлення», які мають передувати зверненню з позовом про анулювання ліцензії на мовлення на підставі пункту б) частини 5 статті 37 Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

Зазначає, що частина п`ята статті 37 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" надає право Нацраді прийняти рішення про звернення до суду про анулювання ліцензії у випадку неподання ліцензіатом заяв про переоформлення ліцензії у зв`язку з організаційними змінами статусу та умов діяльності. При цьому застосування штрафу за це порушення, виходячи із приписів частини дев`ятої статті 72 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", не передбачено, а отже, відповідач позбавлений можливості застосувати послідовно всі санкції, визначені в статті 72 Закону України "Про телебачення і радіомовлення".

Посилається, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального права у зв`язку з неврахуванням висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 24.12.2021 у справі 826/13522/17.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

15. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів виходить із такого.

16. Повноваження Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення у спірних правовідносинах, урегульовано, зокрема, законами України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення", "Про телебачення і радіомовлення" (тут і далі - у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" Національна рада є конституційним, постійно діючим колегіальним органом, метою діяльності якого є нагляд за дотриманням законів України у сфері телерадіомовлення, а також здійснення регуляторних повноважень, передбачених цими законами.

17. Статтею 13 вказаного Закону передбачено, що Національна рада, зокрема, здійснює нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги вимог законодавства у галузі телерадіомовлення; нагляд за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов та умов ліцензій; застосування в межах своїх повноважень санкцій відповідно до закону; контроль та нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги вимог щодо розкриття інформації про кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), а за їх відсутності - про всіх власників та учасників телерадіоорганізації або провайдера програмної послуги і всіх фізичних осіб та власників і учасників юридичних осіб на всіх рівнях ланцюга володіння корпоративними правами телерадіоорганізації або провайдера програмної послуги, про пов`язаних осіб та про структуру власності телерадіоорганізації або провайдера програмної послуги. Контроль здійснюється шляхом подання Національною радою запитів про надання інформації до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб, запитів на отримання інформації з державних реєстрів, а також запитів про надання інформації до компетентних органів іноземних держав відповідно до міжнародних нормативно-правових актів, ратифікованих Верховною Радою України.

18. Відповідальність за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення передбачена статтею 71 Закону України від 21.12.1993 № 3759-ХІІ «Про телебачення і радіомовлення» (далі - Закон № 3759-ХІІ)

Згідно з положеннями частини другої вказаної статті міру відповідальності та відповідні санкції за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення встановлює суд. У визначених цим Законом випадках санкції за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення встановлюються Національною радою.

19. Відповідно до частини третьої цієї статті рішення Національної ради щодо застосування штрафних санкцій можуть бути оскаржені у судовому порядку.

20. Види санкцій, які застосовуються Національною радою передбачені ст. 72 Закону № 3759-ХІІ.

21. Відповідно до частини першої ст. 72 Закону № 3759-ХІІ санкції за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення застосовуються за рішенням суду або, у встановлених цим Законом випадках, за рішенням Національної ради.

22. Національна рада застосовує санкції до телерадіоорганізацій у разі порушення ними вимог цього Закону та/або умов ліцензії (частина друга статті 72).

23. Національна рада приймає рішення про застосування санкцій на підставі наданих документальних свідчень, актів перевірки чи подання визначених цим Законом органів державної влади (частина п`ята статті 72).

24. Згідно частини шостої ст. 72 Закону № 3759-ХІІ Національна рада може застосовувати до телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги такі санкції:

оголошення попередження;

стягнення штрафу;

анулювання ліцензії на підставі рішення суду за позовом Національної ради.

25. Рішення про оголошення попередження приймається у разі першого порушення законодавства чи умов ліцензії телерадіоорганізацією або першого порушення законодавства провайдером програмної послуги (частина сьома статті 72).

26. Частиною восьмою цієї статті передбачено, що Національна рада може прийняти рішення про стягнення штрафу в зазначених в цій частині розмірах, незалежно від застосування до порушника санкцій у вигляді попередження, за наведеним переліком порушень, а частиною дев`ятою - після оголошення попередження ліцензіат не усунув порушення в установлені Національною радою строки за наведеним у цій частині переліком.

27. Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржене в судовому порядку (частина дванадцята статті 72)

28. Згідно частини тринадцятої ст. 72 Закону № 3759-ХІІ якщо порушення не були усунені після застосування санкції у вигляді стягнення штрафу, Національна рада звертається до суду з позовом про анулювання ліцензії на мовлення телерадіоорганізації або анулювання ліцензії провайдера програмної послуги.

29. Водночас положеннями частин восьмої, дев`ятої та одинадцятої статті 72 Закону № 3759-ХІІ України "Про телебачення і радіомовлення" не передбачено можливості застосування штрафу за факт несвоєчасного подання заяви про переоформлення ліцензії у зв`язку з організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата, що позбавляє Нацраду повноважень застосувати штраф за відповідне порушення і унеможливлює застосування приписів частини тринадцятої статті 72 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" до спірних правовідносин в частині послідовного застосування санкцій.

30. Натомість факт несвоєчасного подання заяви про переоформлення ліцензії у зв`язку з організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата є самостійною підставою для прийняття Національною радою рішення про звернення до суду з позовом про анулювання ліцензії на мовлення, передбаченою пунктом "б" частини п`ятої статті 37 Закону України "Про телебачення і радіомовлення".

31. Відповідно до частини першої ст. 37 Закону № 3759-ХІІ анулювання ліцензії на мовлення здійснюється Національною радою у випадках, передбачених цим Законом.

32. Частиною другою ст. 37 Закону № 3759-ХІІ передбачено, що Національна рада анулює ліцензію на мовлення на підставі:

а) клопотання ліцензіата про анулювання ліцензії;

б) рішення про скасування державної реєстрації ліцензіата;

в) несплати ліцензіатом ліцензійного збору у строки, встановлені відповідно до вимог цього Закону;

г) відсутності передбаченого ліцензією мовлення протягом року від дня видачі ліцензії;

ґ) рішення суду про втрату чинності ліцензії на мовлення.

33. Згідно із положеннями частини п`ятої статті 37 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" Національна рада може звертатися до суду про анулювання ліцензії на мовлення на підставі:

а) факту передачі ліцензії іншій юридичній або фізичній особі-неліцензіату з метою проведення нею інформаційної діяльності;

б) факту несвоєчасного подання заяви про переоформлення ліцензії у зв`язку з організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата;

в) факту невиконання розпоряджень про усунення порушень законодавства та ліцензійних вимог;

г) факту відмови ліцензіата у проведенні працівниками Національної ради перевірки його діяльності відповідно до вимог законодавства України;

ґ) факту невідповідності ліцензіата визначеним статтею 12 цього Закону вимогам щодо заснування телерадіоорганізацій, обмеження частки власності іноземних фізичних та юридичних осіб в акціонерному або статутному капіталі телерадіоорганізації, а також до установчих і статутних документів телерадіоорганізації.

34. Системний аналіз статті 37 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" дозволяє дійти висновку, що Національна рада при здійсненні своїх владних управлінських функцій уповноважена самостійно приймати рішення про анулювання ліцензії на мовлення, з підстав, визначених частиною другою статті 37 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", а також звертатися до суду з позовом у разі наявності обставин (фактів), наведених у частині п`ятій статті 37 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", зокрема, на підставі факту несвоєчасного подання заяви про переоформлення ліцензії у зв`язку з організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата.

35. Відтак колегія суддів звертає увагу, що оскаржуване рішення відповідача від 05.10.2017 № 1856 "Про результати позапланової перевірки ТОВ Фірма "Волинь", яким ухвалено звернутись до суду з позовом про анулювання ліцензії, не є безпосередньо рішенням про її анулювання, а лише попереднім актом, який не несе жодних наслідків для позивача у разі відсутності факту звернення Національної ради до суду із відповідним позовом.

36. Згідно з ч. 1 і 2 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист; захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

37. Згідно з ч. 1 ст. 19 КАС України (ч. 1 ст. 17 КАС, в редакції, чинній на момент звернення до суду із цим позовом), юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб з суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

38. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

39. Стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

40. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).

41. Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A №93). Встановлюючи такі правила, договірна держава користується певною свободою розсуду, однак обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Крім того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Кордова проти Італії» (№1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява №40877/98, п. 54, та рішення у справі «Фаєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), п. 65, Series A № 294-B).

42. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує скаржник, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

43. Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №802/2474/17-а; провадження №11-1081апп18).

44. Системний аналіз наведених вищевказаних норм дає підстави для висновку, що право на оскарження акту індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень надається особі, щодо якої воно прийняте або яке безпосередньо стосується її прав, свобод та інтересів.

45. Також Суд зауважує, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, у зв`язку із чим, суд вважає, що оскарження спірного рішення комісії не передбачено в порядку будь - якого судочинства, оскільки, як вище встановлено, не містить ознак індивідуально-правового акту та не може бути самостійним предметом позову.

Відповідні висновки викладені, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 826/14493/17, від 18.09.2019 у справі № 2040/6074/18.

46. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що очевидною є відсутність спору, що б підлягав розгляду судом між ТОВ фірма «Волинь» та відповідачем, оскільки рішення Національної ради від 05.10.2017 № 1856 "Про результати позапланової перевірки ТОВ Фірма "Волинь» не є таким, що анулює ліцензію позивача, ним лише ініційовано звернення відповідача до суду з відповідним позовом.

Анулювання ліцензії на підставі п. 2 частини п`ятою ст. 37 Закону № 3759-ХІІ можливе лише на підставі рішення суду за позовом Національної ради, а відтак захист прав та інтересів позивача має відбуватись в межах розгляду справи за позовом Національної ради у випадку реалізації останньою власних повноважень.

47. Колегія суддів не приймає доводів касаційної скарги про невідповідність судових рішень правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 24.12.2021 у справі 826/13522/17, оскільки висновки, сформовані судом стосуються суті порушення, передбаченого ст. 37 Закону № 3759-ХІІ, сформовані за наслідками розгляду справи за позовом Національної ради про анулювання ліцензії та не містять жодних висновків щодо можливості оскарження позивачем рішення Національної ради у спірних правовідносинах.

48. Частиною першою статті 354 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

49. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають скасуванню, а касаційна скарга частковому задоволенню.

50. Враховуючи, що рішення суду приймається на користь суб`єкта владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 345, 349, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва 08.06.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду 21.12.2021 скасувати.

Провадження у справі № 826/14599/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ВОЛИНЬ" до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про визнання протиправним та скасування рішення закрити.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді А.І. Рибачук

Т.Г. Стрелець