Постанова

від 30.01.2024 по справі 644/3654/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 644/3654/23 Головуючий суддя І інстанції Саркісян О. А.

Провадження № 22-ц/818/163/24;

22-ц/818/559/24 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: завданої внаслідок ДТП

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30січня 2024року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Бурлака І.В., Мальованого Ю.М.,

розглянув у порядкуписьмового провадженнябез повідомленняучасників справи апеляційні скарги представника ОСОБА_1 -адвокатаМихайленкаДмитраПетровича на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2023 року та на додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2023 року, по цивільній справі №644/3654/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

в с т а н о в и в:

Позивачка в особі свого представника адвоката Михайленка Д.П. звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якому просила суд стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 50000 грн., судові витрати , пов`язані з розглядом справи 4000 грн. на оплату за договором про надання правової допомоги, витрати по сплаті судового збору в розмірі 1073. 60 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 21.07.2020 о 17-20 год. на трасі Харків-Чугуїв 521 км, ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом Mitsubishi Lanser державний номерний знак НОМЕР_1 при перестроюванні на надав переваги в русі транспортному засобу Renault Kangoo державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 , що рухався в попутному напрямку по тій смузі, на яку ОСОБА_2 мав намір перестроїтись, в зв`язку з чим скоїв зіткнення з транспортним засобом Renault Kangoo державний номерний знак НОМЕР_2 . В результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Позивачка отримала тілесні ушкодження. За даним фактом внесені відомості до ЄРДР за №12020220770000426 від 22.07.2020. Досудове слідство здійснювалось слідчим СВ ВП №3 ХРУП №1 ГУНП в Харківській області. Зазначене кримінальне провадження закрито у жовтні 2021 року на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України.

Постановою Харківського районного суду Харківської області від 09.12.2021 ОСОБА_2 притягнутий до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 850 грн., постанова набрала законної сили.

Вказала, що факт ДТП, що сталася внаслідок протиправних дій відповідача є причиною того, що позивач зазнала моральних страждань, пережила емоційний стрес, відчула негативні емоції та негативні наслідки після ДТП. Так, ОСОБА_1 була вагітна та їхала разом з чоловіком водієм транспортного засобу Renault Kangoo державний номерний знак НОМЕР_2 , на прийом до лікаря гінеколога для огляду, оскільки погано себе почувала. В момент ДТП вона дуже злякалась, відчула фізичний біль. В подальшому була доставлена до КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. І.О. Мещанінова» ХМР, де перебувала на лікуванні з 21.07.2020 по 24.07.2020, діагноз: неуточнений аборт при вагітності 5 тижнів, забій м`яких тканин обличчя, нижньої щелепи. До теперішнього часу позивач боїться їздити на автомобілі, відчуває неприємні почуття, страх можливості настання ДТП та тяжких наслідків. Крім того, на грунті зазначеного стресу у ОСОБА_1 почалися проблеми з зубами та волоссям. При цьому відповідач ні після ДТП та до теперішнього часу не спромігся вибачитися за скоєне. Моральну шкоду оцінює в 50000 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2023 року було відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Додатковим рішеннямОрджонікідзевського районногосуду м.Харкова від26жовтня 2023року булозадоволено заявупредставника ОСОБА_2 адвоката ЛетючогоВіктора Петровича про стягнення витрат на оплату правничої (правової) допомоги у розмірі 10000 грн.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішенням суду, адвокат Михайленко Д.П. подав апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2023 року адвокат Михайленко Д.П. просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Вказав, що судом першої інстанції неправильно встановлені правові підстави відшкодування моральної шкоди, в зв`язку з чим застосовано норми права які не підлягають та правову позицію Верховного суду від 14.122021 у справі №147/66/17, яка неправильно застосована судом першої інстанції.

В апеляційній скарзі на додаткове рішенняОрджонікідзевського районногосуду м.Харкова від26жовтня 2023року адвокат Михайленко Д.П. просить його скасувати, та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про відшкодування витрат на правову допомогу.

Зазначив, що суд першої інстанції не врахував те, що у справі відбулося 2 судових засідання, складання відзиву на позовну заяву (2години) не потребувало значній зусиль, скільки на відзив складається з 2 сторінок. При цьому, у справі відповідачем експертизи не проводились, свідки не викликались. Саме з огляду на такі обставини, вважаю за необхідне визнати розмір вартості наданих послуг, визначених в акті, неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих послуг адвокатом відповідачу ОСОБА_2 .

Зауважив, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення, не враховано той факт, що рішення Орджонікідзевського районного суд м. Харкова від 29.08.2023, яким відмовлено позивачу ОСОБА_1 в задоволенні позову, не набрало чинності і Харківським апеляційним судом розглядається апеляційна скарга на нього (провадження №22-ц/818/2174/23, головуючий суддя Яцина В.Б., судді Бурлака І.В., Мальований Ю.М.)

Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на зміст та ціну позову без повідомлення учасників справи.

Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції у повній мірі відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована, розмір завданих збитків позивачу не перевищує ліміт відповідальності страховика, встановленого законом, вимоги позивача про стягнення моральної шкоди з відповідача не можуть бути задоволені, оскільки відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника. Позов пред`явлено до неналежного відповідача.

Суд апеляційної інстанції повністю погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне.

Згідност.1187 ЦК Українишкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (ст.1188 ЦК України).

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Законом України«Про обов`язковестрахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів» встановлений обов`язок власників транспортних засобів застрахувати цивільно-правову відповідальність водіїв, які керують застрахованим транспортним засобом.

Згідност.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Матеріалами справи підтверджується, що 21.07.2020 о 17-20 год. на трасі Харків-Чугуїв 521 км, ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом Mitsubishi Lanser державний номерний знак НОМЕР_1 при перестроюванні на надав переваги в русі транспортному засобу Renault Kangoo державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 , що рухався в попутному напрямку по тій смузі, на яку ОСОБА_2 мав намір перестроїтись, в зв`язку з чим скоїв зіткнення з транспортним засобом Renault Kangoo державний номерний знак НОМЕР_2 .

За даним фактом внесені відомості до ЄРДР за №12020220770000426 від 22.07.2020 за правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України.

Постановою слідчого СВ Липецького ВП Харківського ВП ГУНП в Харківській області від 30.10.2021 кримінальне провадження №12020220770000426 від 22.07.2020 за ознаками ч.1 ст.286 КК України закрито, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України. В зазначеній постанові зазначено, що в ході досудового розслідування було призначено судово-медичну експертизу ОСОБА_4 . Згідно висновку судово-медичної експертизи №09-2552/2020 у ОСОБА_4 тілесних ушкоджень виявлено не було.

Постановою Харківського районного суду Харківської області від 09.12.2021 ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУПАП, яке мало місце 21.07.2020, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн.

Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 на момент ДТП 21.07.2020 була застрахована в ТДВ СК «Альфа-Гарант», що підтверджується полісом №136833395. Страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю складає 260000 грн., за шкоду, заподіяну майну складає 130000 грн.

Згідно ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), тобто відповідає у субсидіарному порядку.

Розділом ІІІЗаконуУкраїни«Про обов`язковестрахуванняцивільно-правовоївідповідальностівласників наземнихтранспортнихзасобів»визначений порядокздійсненнястраховоговідшкодування натериторіїУкраїни,ст.23п.23.1зазначеногоЗаконупередбачає:шкодою,заподіяноюжиттюта здоров`юпотерпілоговнаслідокдорожньо-транспортноїпригоди,є:шкода,пов`язаназлікуванням потерпілого;шкода,пов`язаназтимчасовою втратоюпрацездатностіпотерпілим; шкода,пов`язанаізстійкою втратоюпрацездатностіпотерпілим; моральнашкода,що полягаєу фізичномуболю тастражданнях,яких потерпілий-фізична особазазнав узв`язку зкаліцтвом абоіншим ушкодженнямздоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Відповідно доп.36.2ст.36Закону України«Про обов`язковестрахування цивільно-правовоївідповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених устатті 35цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. У разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначенихстаттями 32та/або37цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Відповідно до положень ст. 26-1 Закону № 1961-ІV страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 % страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Отже, у даному випадку заявлені вимоги повністю покриваються страховим полісом відповідача, однак позивач не залучив до розгляду справи вищевказану страхову компанію, яка є належним відповідачем у даній справі.

Так, Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17 висловила правову позицію щодо права потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем:

«Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню.

Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»(далі - Закон №85/96-ВР)). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності)(стаття 980 ЦК України).

Питання страхування відповідальності власників транспортних засобів регулюється не тільки національним законодавством, а й міжнародними нормами, і Україна як держава, яка прагне вступу в Європейський союз, вУгоді про асоціацію України з ЄС зобов`язалась здійснити заходи до підвищення гарантій забезпечення прав потерпілих від ДТП відповідно доДирективи 2009/103/ЄС щодо страхування цивільної відповідальності по відношенню до використання автотранспортних засобів та забезпечення виконання зобов`язань щодо страхування такої відповідальності.

Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон№ 1961-IV.

Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон № 1961-IV.

Законом № 1961-IV визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.

Згідно з статтею 3 Закону №1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до статті 5 вказаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону№ 1961 IV).

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право,договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати(страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).

Таким чином, обов`язки відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.

Матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 до ТДВ СК «Альфа-Гарант» із заявою про здійснення страхового відшкодування шкоди заподіяної здоров`ю діями ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 на момент ДТП 21.07.2020 була застрахована в ТДВ СК «Альфа-Гарант», що підтверджується полісом №136833395. Страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю складає 260000 грн., за шкоду, заподіяну майну складає 130000 грн., доказів того, що ій було відмовлено в виплаті страховою кампанією, або ж доказів про виплату страховою кампанією страхового відшкодування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) зроблено висновок, що «відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором абоЗаконом України«Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Велика Палата Верховного Суду вважає, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями3і5вказаногоЗаконуреалізує право вимоги, передбаченестаттями 993 ЦК Українита 27Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність».

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановівід 27 березня 2019 року у справі №521/5996/16.

Таким чином, обов`язок з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування покладається у першу чергу на страховика.

Заперечуючи проти позову, у письмовому відзиві на позовну заяву представник відповідача адвокат Летючий В.П. надав відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнає, посилаючись на те, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу свої вимог або заперечень. У разі переривання вагітності ОСОБА_1 внаслідок винних дій ОСОБА_2 він мав бути притягнутий до кримінальної відповідальності, проте кримінальне провадження №12020220770000426 від 22.07.2020 за ознаками ч.1 ст.286 КК України закрито 26.08.2020, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України. В зазначеній постанові зазначено, що в ході досудового розслідування було призначено судово-медичну експертизу ОСОБА_1 . Згідно висновку судово-медичної експертизи №09-2552/2020 у ОСОБА_1 тілесних ушкоджень виявлено не було. Зазначені обставини спростовують викладене позивачем в позові. Твердження позивача про проблеми з волоссям не підтверджені жодним належним доказом. Довідка лікаря-стоматолога ОСОБА_5 від 16.09.2020 не може бути причинно-наслідкового зв`язку захворювання ОСОБА_1 парадонтозу з ДТП. Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 на момент ДТП 21.07.2020 була застрахована в ТДВ СК «Альфа-Гарант», що підтверджується полісом №136833395. Страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю складає 260000 грн., за шкоду, заподіяну майну складає 130000 грн. Зважаючи на викладене належним відповідачем щодо вимог про відшкодування шкоди завданої ДТП є страховик - ТДВ СК «Альфа-Гарант», а ОСОБА_2 може бути відповідачем лише щодо частини позовних вимог, яка перевищує розмір страхового відшкодування. Натомість позовна заява не містить відомостей щодо звернення позивачки до страховика ТДВ СК «Альфа-Гарант» та результатів розгляду такого звернення. Також позивачка не посилається на те, що не звернення до страхової компанії було обумовлене обставинами, які не залежали від її дій, та нею було здійснено розумних, необхідних та достатніх заходів щодо такого відшкодування.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів, що в даному випадку обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у першу чергу виник не у страхувальника ОСОБА_2 , який відповідає у субсидіарному порядку, передбаченому ст. 1194 ЦК України, а у страховика ТДВ СК «Альфа-Гарант».

Отже, оскільки позивач не довів, що заявлені ним вимоги до відповідача не покриваються страховим відшкодуванням, у суду не було законних підстав для задоволення позову за рахунок відповідача, який є винуватий у скоєнні ДТП.

У встановленому законом порядку відповідно до вимог частин 1, 2, 3 статті 51 ЦПК України ні позивач, ні його представник до суду із заявою про заміну неналежного відповідача або залучення до участі в справі співвідповідачастраховика не зверталась.

За змістом ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та доказів вивчених у судовому засіданні, оскільки у відповідача наявний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, однак позивачем не заявлено позовних вимог до страхової компанії, клопотання про залучення співвідповідачем страхової компанії під час розгляду справи також позивачем не було подано до суду, при цьому позивач не отримував від страховика відповідача його відмови у виплаті страхового відшкодування, суд дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення майнової шкоди з відповідача.

Наведений висновок суду повністю збігається із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), (яка відступила від висновку, висловленого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс18), покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Таким чином, обов`язок з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування покладається на страховика.

Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.09.2018 у справі № 757/20129/16-ц, провадження №61-19081св18, якою зазначено, що, у разі якщо позивач (особа, якій завдана шкода) не звертався до страховика відповідача (завдавач шкоди) тане отримував його відмовуу виплаті страхового відшкодування, а пред`явив відразу вимогу до особи відповідальної за шкоду, то відсутні передбачені законом підстави для задоволення його позовних вимог.

Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 727/1881/16-ц, провадження № 61-29386св18, згідно якого непред`явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована, розмір завданих збитків позивачу не перевищує ліміт відповідальності страховика, встановленого законом, вимоги позивача про стягнення моральної шкоди з відповідача не можуть бути задоволені, оскільки відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника.

Законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права у відповідності до вимогст. 51 ЦПК Українизвернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чизалучення до участі у справі співвідповідачів.Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача.

Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

З урахуванням принципу диспозитивності, ст. 13 ЦК України, суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

З урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів з власної ініціативи і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів і в межах заявлених позовних вимог.

Однак, представник позивача розрахунок та належних доказів обґрунтування наявності та розміру моральної шкоди суду не надав.

Отже, наявність спричинення позивачу відповідачем моральної шкоди та її розмір не доведено, що є підставою для відмови у задоволенні позову в частині позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Апеляційний суд враховує, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (ст. 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Однак, під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем, в межах строків визначених ст. 51 ЦПК України, не заявлялось клопотання про залучення у справу ТДВ СК «Альфа Гарант», як відповідача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (провадження №14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позовуобов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

При цьому, судом не надається оцінка обґрунтованості позовних вимог, оскільки останні повинні бути оцінені при розгляді позову, пред`явленого до належного суб`єктного складу учасників справи.

Апеляційний суд зауважує, що відмова в позові із вказаних підстав не позбавляє зацікавлених осіб звернутися у суд із новим позовом до належних відповідачів. Без залучення в якості співвідповідача страхової кампанії- ТДВ СК «Альфа Гарант» неможливо правильно вирішити вказану справу по суті, визначитися хто і в якій мірі повинен нести цивільну відповідальність перед позивачкою (страховик чи заподіювач, або ж вони обидва та в якій сумі кожен з них, або ж ніхто з них).

Враховуючи викладене, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростували, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Щодо оскарження додаткового рішення щодо судових витрат, то з матеріалів справи вбачається наступне.

У відзиві на позовну заяву адвокат Летючий В.П. просив стягнути витрати на правничу допомогу (а.с.44-45)

11.09.2023 представник відповідача ОСОБА_2 -адвокат Летючий В.П. у встановлений законом строк подав зазначену заяву, у якій просить ухвалити додаткове рішення, яким стягнути на користь відповідача з позивачки витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

На обґрунтування заяви зазначено, що рішенням суду від 29.08.2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 провідшкодування моральноїшкоди,завданої внаслідокдорожньо-транспортноїпригоди відмовлено. Зазначив, що ним надано правову допомогу відповідачу, що підтверджується угодою від 22.06.2023 року, на загальну суму 10000 грн., які необхідно стягнути з позивача.

Згідно п.2 ч.1ст.141 ЦПК Україниу разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Відповідно до ч.1ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.3ст. 133 ЦПК Українидо витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу;

Відповідно дост. 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Таким чином, розмір витрат на оплату правничої допомоги встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачено) відповідною стороною або третьою особою.

Саме така правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.

Також діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам (наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу).

22 червня 2023 року ОСОБА_2 уклав договір №38аф-23 про надання правової допомоги по вказаній цивільній справі з адвокатом Летючим В.П., відповідно до п.4.1 якого гонорар адвоката за цим договором складає 10000 грн.

Адвокат надав детальний опис робіт(наданих послуг), виконаних ним відповідно до умов договору, в тому числі участь у судових засіданнях, підготовка відзиву, направлення його з копіями документів позивачці, вивчення та аналіз документів щодо правовідносин, які склалися між сторонами) та квитанцію про сплату йому ОСОБА_2 10000 грн. відповідно до умов договору.

Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Копія заявипро винесеннядодаткового рішенняз обґрунтуваннямвитрат напрофесійну правничудопомогу тадоданими донеї документамибула направленапозивачу (представникупозивача)відповідачем завчасно04.09.2023року.Клопотань прозменшення розміруна правничудопомогу,безпідставність,необґрунтованість чинедоведеність цихвимог відпозивача таїї представникане надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Наявними у справі доказами підтверджені понесені відповідачем витрати, які відшкодував суд у своєму додатковому рішенні, доводи скарги про їх недоведеність належним чином не обґрунтовані та спростовуються вказаними висновками суду першої інстанції, які ґрунтуються на наявними у справі документами, які позивачем належним чином не спростовані. Наведені з цього приводу висновки суду належним чином вмотивовані та доводами скарги не спростовуються.

Інші доводи скарги вказаних висновків суду не спростовують.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права., відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги на рішення та додаткове рішення суду без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

Керуючись ст.ст.367, 368, ст.374, ст.375, ст.ст.381 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката МихайленкаДмитра Петровича на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 29 серпня 2023 року та на додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 26 жовтня 2023 року залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 29 серпня 2023 року та додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 26 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 30 січня 2024 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді колегії І.В.Бурлака.

Ю.М.Мальований.