Рішення

від 25.01.2024 по справі 953/21912/21

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/21912/21

н/п 2/953/328/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2024 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Зуб Г.А.

за участю секретаря Черниш О.М.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіанта2018» про зміну формулювання звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, -

ВСТАНОВИВ:

19.11.2021 до Київського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ТОВ «Медіанта2018», в якій позивачка просить:

- змінити формулювання звільнення з «Звільнити з посади страхового агента за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпЗ України», вказавши формулювання звільнення «звільнити з посади страхового агента за власним бажанням згідно ч.3 ст. 38 КЗпЗ України»;

- стягнути з відповідача на її користь суму заборгованості по заробітній платі в розмірі 23181,68 грн., суму середнього заробітку за весь час затримки 6000 грн., суму вихідної допомоги в розмірі 17999, 52 грн., суму компенсації за невикористану відпустку в розмірі 2727, 20 грн.

В обгрунтування вказаних вимог посилається на наступне. Наказом №11-к від 31.05.2021 позивач була прийнята на роботу до ТОВ «Медіанта2018» на посаду страхового агента. 30.07.2021 відповідач виплатив позивачу заробітну плату за червень у розмірі 4910,50 грн. 08.10.2021 у зв`язку з тривалим і систематичним порушенням законодавства про працю (невиплату заробітної плати) позивач змушена була написати заяву про звільнення її з роботи на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України. 27.1.2021 наказом №31-к від 26.10.2021 позивача було звільнено з займаної посади, однак по ст. 38 КЗпП України, а не по ч.3 ст. 38 КЗпП України, як позивач просила в заяві. Роботодавець не вправі був самостійно змінювати визначену причину позивача про звільнення. З дня звільнення і до сьогодні відповідач не провів з позивачем остаточного розрахунку, як це передбачено законодавством, що стало підставою для звернення до суду за захистом свого права.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.

Позивач в судове засідання не з`явилась, від представника позивача ОСОБА_2 в системі «Електронний суд» надійшла заява про розгляд справи без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, та просив задовольнити, та не заперечував проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, повідомлявся у встановленому законом порядку.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторони позивача та представника відповідача в заочному провадженні за згодою представника позивача, та за наявними в справі доказами.

19.11.2021 вказана справа надійшла до суду, та розподілена судді Зубу Г.А.

04.01.2022 судом здійснено електронний запит з Реєстру територіальної громади м. Харкова для встановлення місцеперебування позивача.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 15.02.2022 прийнято до розгляду вказану позовну заяву, та відкрито провадження в ній за правилами

спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, та задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

Ухвалою суду від 24.10.2023 задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

Ухвалою суду від 25.01.2024 судом постановлено здійснювати по вказаній справі заочний розгляд.

Судом встановлено, що позивач працювала на посаді страхового агента з 01.06.2021 по 27.10.2021 у ТОВ «Медіанта2018». Наказом №31-К від 26.10.2021 позивача було звільнено з посади за власним бажанням зі ст. 38 КЗпП України, та наказано виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 01.06.2021 по 27.10.2021 10 календарних днів.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом статті 22 КЗпП України, будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з пунктом 4 частиною першою статті 36 КЗпП України, однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до статті 38 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, що спонукають працівника до розірвання цього договору, їх працівник визначає самостійно. У разі якщо зазначені працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При незгоді роботодавця звільнити працівника з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, він може відмовити в розірванні трудового договору, але не має права розірвати цей договір на інших підставах, які працівником не вказувалися.

Таким чином, обов`язковою умовою для звільнення за власним бажанням згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України є порушення власником трудового законодавства або умов трудового договору. При цьому для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи,

а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18 (провадження № 61-797св20) та від 13 березня 2019 року у справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61-28466св18).

При вирішеннітрудового спорущодо припиненнятрудового договоруна підставічастини третьоїстатті 38КЗпП Українивизначальним єте,чи малимісце порушеннятрудового законодавстваз бокуроботодавця стосовнопрацівника намомент поданнятаким працівникомзаяви прозвільнення напідставі частинитретьої статті38КЗпП України. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 182/1207/21 (провадження № 61 -2375св23)).

Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Судом встановлено, що відповідач систематично не виконував вимоги законодавства про працю щодо строків виплати заробітної плати позивачу, що підтверджено випискою за картковим рахунком клієнта станом на 03.11.2021 (а.с.15), а саме не виплату заробітної плати за період з 01.07.2021 по 27.10.2021, що не спростовано відповідачем.

Виходячи з того, що подана позивачкою заява від 08.10.2021 (а.с. 8) містила чітку підставу для звільнення - частину третю статті 38 КЗпП України, а відповідач самостійно змінив формулювання причини розірвання трудового договору, вказавши таку, як звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, що порушує права позивачки, тому суд приходить до висновку, що в даному випадку формулювання причин звільнення позивачки, зазначене у наказі ТОВ «Медіанта2018» від 26.10.2021 №31-к є неправильним, та підлягає зміні формулювання причини звільнення.

Розрахунку при звільненні з позивачем проведено не було, що також не спростовано відповідачем, та на звернення позивача щодо видачі їй довідки про розмір середньомісячної заробітної плати жодної відповіді надано не було, що і стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Частиною першоюстатті 47 КЗпП Українивстановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу.

Положеннямистатті 116 КЗпП України(тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення правовідносин) визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі норм Закону України «Про оплату праці», так і відповідно до умов Колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена

статтею 117КЗпП України відповідальність.

Згідно положень статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

Позивач, обґрунтовуючи вимоги щодо суми заборгованості по заробітній платі у розмірі 23181,68 грн., наводить його розрахунок в позові, та надає роздруківку з власного карткового рахунку, що є достатніми доказами для стягнення з відповідача цієї суми, а тому позовні вимоги в цій частині позову підлягають задоволенню.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013вказується, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-331цс17 вказано, що "в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат".

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 року № 95, ратифікованої Україною 04.08.1961 року, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї.

Окрім цього, позивач звернувся до суду з вимогою про виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати за період з 27.10.2021 по 27.11.2021 в розмірі 6000 грн., та суми компенсації за невикористану відпустку в розмірі 2727,20 грн. за 10 календарних днів. Суд вважає наведений у позові позивачем розрахунок середнього заробітку та суми компенсації за невикористану відпустку обгрунтованими, та такими, що також не спростовані відповідачем.

Пунктом 8 розділу IV Порядку вбачається, що обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати).

Позивач в своєму також просить стягнути з відповідача суму вихідної допомоги в розмірі 17999,52 грн., однак не наводить підстав для нарахування та виплати вихідної допомоги при звільненні та не надано доказів на підтвердження зазначених підстав, тому вказана позовна вимога задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК Українипередбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, врахувавши та надавши оцінку їм та наданим доказам за своїм внутрішнім переконанням, врахувавши наведені вище правові висновки, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині зміни формулювання підстави звільнення позивача з посади, стягнення заборгованості по заробітній платі, суму середнього заробітку за час затримки, та суми компенсації за невикористану відпустку, а в іншій частині позову слід відмовити за наведених вище підстав.

За змістом ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь держави судові витрати за вимогу щодо стягнення заробітної плати.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог за вимогу щодо стягнення середнього заробітку, та суми компенсації за невикористану відпустку.

Керуючись ст.ст. 3,4, 12, 76, 306, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіанта2018» про зміну формулювання звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку задовольнити частково.

Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначеної у наказі товариства з обмеженою відповідальністю «Медіанта2018» від 26 жовтня 2021 року №31-К «Про звільнення за власним бажанням», а саме з «за ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням)» на «за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю» з зобов`язанням товариства зобмеженою відповідальністю«Медіанта2018» приведення даного запису в трудову книжку.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Медіанта2018» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , невиплачену заробітну плату в розмірі 23181 (двадцять три тисячі сто вісімдесят одна) гривень 68 коп.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Медіанта2018» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 27.10.2021 по 27.11.2021 у розмірі 6000 (шість тисяч) гривень 00 коп.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Медіанта2018» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суму компенсації за невикористану відпустку в розмірі 2727 (дві тисячі сімсот двадцять сім) гривень 20 коп.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Медіанта2018» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , витрати по оплаті судового збору в розмірі 995 (дев`ятсот дев`яносто п`ять) 27 коп.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Медіанта2018» на користь держави витрати по оплаті судового збору в розмірі 231 (двісті тридцять одна) гривень 82 коп.

Допустити негайне виконання судового рішення в частині виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

В решті позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач ОСОБА_1 , місцеперебування: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 .

Відповідач товариство з обмеженою відповідальністю «Медіанта2018», місцезнаходження: м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 19-21, код ЄДРПОУ 42489722.

Повний текст рішення виготовлено 25 січня 2024 року.

СУДДЯ Г.А. ЗУБ