Рішення

від 23.01.2024 по справі 512/775/23

САВРАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.у.н.с.512/775/23

Провадження №2/512/66/24

"23" січня 2024 р. смт Саврань

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Савранський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Брюховецького О.Ю.,

за участю секретаря - Тімановського А.Г.,

позивача - ОСОБА_1

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову Органу опіки та піклування в особі Савранської селищної ради Одеської області - Бевзюк О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у загальному порядку матеріали справи за цивільним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Савранської селищної ради Одеської області про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Савранського районного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову Органу опіки та піклування в особі Савранської селищної ради Одеської області про позбавлення батьківських прав.

Згідно зі статтею 33 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) автоматизованою системою документообігу суду, з урахуванням положень статей 36, 37 ЦПК України, було визначено головуючого суддю Брюховецького О.Ю. та передано йому вказану справу.

Цивільний позов обґрунтовано тим, що сторони перебували у шлюбі. Однак, спільне життя з відповідачкою не склалося, рішенням Савранського районного суду Одеської області від 26.11.2010 шлюб між ними розірвано. За час перебування у шлюбі у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина народилася з інвалідністю, діагноз: «Дитячий церебральний параліч, подвійна геміплегія. 3-я ступінь рухових порушень по шкалі GMFCS. Груба затримка психо-мовленого розвитку. Маляційна кіста правої лобової частини головного мозку. Часткова атрофія зорових нервів, збіжна спів дружня косоокість Вальгусна деформація». ОСОБА_4 потребує лікування, постійної реабілітації та медичного догляду. Дитина перебуває на утриманні позивача, який забезпечує її всім необхідним. Мати вихованням сина та його лікуванням абсолютно не займається. Після розірвання шлюбу мати привезла дитину до позивача та залишила на його утримання. Рішенням виконавчого комітету Савранської селищної ради Одеської області визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з батьком ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 . Відповідачка отримувала щомісячну одноразову допомогу причому знала, що дитина проживає разом з позивачем. Крім того, відповідачка звернулася до суду із заявою про стягнення аліментів з ОСОБА_1 . Так, згідно рішення Савранського районного суду Одеської області припинено стягнення аліментів з позивача.

Дитина потребує постійного догляду дорого вартісного лікування, позивач, як батько, робить все можливе щоб стан дитини поліпшився. ОСОБА_1 разом з малолітнім сином їздить на реабілітацію в м. Одеса в Дитячий реабілітаційний центр імені Бориса Літвака «Дом Ангелов».

Позивач стверджує, що працювати він не має змоги, оскільки його малолітній хворий син потребує постійного догляду. Коштів які отримує позивач на утримання дитини недостатньо. ОСОБА_1 змушений звертатися до благодійних організацій для отримання допомоги. Мати жодного разу не поцікавилася здоров`ям дитини. Так, за позовом позивача з ОСОБА_3 стягнено аліменти на утримання дитини в розмірі заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Станом на липень 2023 у відповідачки є заборгованість по несплаті аліментів, що становить 7 292,40 грн.

Позивач зазначає, що зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінити як ухилення від виховання дитини матір`ю, свідомого нехтування нею своїми обов`язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських (материнський) обов`язків.

За таких обставин, з метою захисту прав та законних інтересів дитини, позивач вважає, що відповідачка ОСОБА_3 має бути позбавлена батьківських прав відносно свого малолітньої сина ОСОБА_4 .

Ухвалою судді Савранського районного суду Одеської області від 22.09.2023 відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 24.10.2023 (а.с.21).

Відповідачка ОСОБА_3 24.10.2023 в підготовче судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином та своєчасно, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.23).

Цього ж дня, ухвалою суду залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Савранської селищної ради Одеської області, а підготовче судове засідання відкладено на 28.11.2023 (а.с.29-30).

Відповідачка ОСОБА_3 28.11.2023 в підготовче судове засідання повторно не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином та своєчасно, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.32).

Ухвалою суду від 28.11.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті на 26.12.2023 року (а.с.33-34).

Відповідачка ОСОБА_3 26.12.2023 в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином та своєчасно, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.41).

Судове засідання відкладено на 23.01.2024.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Савранської селищної ради Одеської області в судовому засіданні 23.01.2024 підтримала позовні вимоги позивача.

В судове засідання 23.01.2024 відповідачка не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, однак, згідно поштового повідомлення, адресат відсутній за вказаною адресою (а.с.46).

Правом на подачу відзиву на позовну заяву у встановлений законом строк відповідачка не скористалася.

Статтями 12, 13 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Відповідно до статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд, всебічно, об`єктивно, повно та безпосередньо у судовому засіданні дослідивши наявні у справі докази, оцінюючи ці докази з огляду на їх належність, допустимість, достовірність, кожного окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наданих доказів у їх сукупності, приходить до наступного.

Суд встановив, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 є батьком малолітнього ОСОБА_4 , а ОСОБА_3 є його матір`ю (а.с. 9).

З довідки Виконавчого комітету Савранської селищної ради від 26.09.2022 №431 вбачається, що син ОСОБА_4 дійсно проживає з батьком ОСОБА_1 (а.с.10).

Як вбачається з довідки Виконавчого комітету Савранської селищної ради від 27.09.2022 №434, сім`я позивача складається з сина - ОСОБА_4 , батька - ОСОБА_5 , матері - ОСОБА_6 (а.с.11).

Рішенням Виконавчого комітету Савранської селищної ради Одеської області №15/18 від 10.11.2022 визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 біля батька - ОСОБА_1 ( а.с.12).

З розрахунку державної виконавчої служби у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) вбачається, що станом на 01.08.2023 заборгованість зі сплати аліментів у ОСОБА_3 становить 7 292 грн 40 коп.(а.с.13).

Заочним рішенням Савранського районного суду Одеської області від 29.03.2023 припинено стягнення з позивача аліменти на утримання дитини (а.с.14-15).

Згідно наявних матеріалів справи малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 має діагноз: «Дитячий церебральний параліч, подвійна геміплегія. 3-я ступінь рухових порушень по шкалі GMFCS. Груба затримка психо-мовленого розвитку. Маляційна кіста правої лобової частини головного мозку. Часткова атрофія зорових нервів, збіжна спів дружня косоокість Вальгусна деформація» (а.с.16, 17).

З довідки комунального некомерційного підприємства «Савранська лікарня» Савранської селищної ради Подільського району Одеської області №643 від 15.08.2023 вбачається, зокрема, що мати у вихованні дитини участі не приймає (а.с.18).

Згідно електронної відповіді сформованої підсистемою «Електронний суд» з Єдиного державного демографічного реєстру №237840 від 21.09.2023 вбачається, що відповідачка ОСОБА_3 зареєстрована за адресою по АДРЕСА_2 (а.с.20).

Рішенням Савранського районного суду Одеської області від 04.07.2022 шлюб між сторонами розірвано (а.с.27-28).

Згідно висновку Органу опіки та піклування Савранської селищної ради Одеської області затвердженого рішенням виконавчого комітету Савранської селищної ради №13/9 від 23.11.2023 вбачається, що службою у справах дітей Савранської селищної ради питання щодо доцільності позбавлення матері батьківських прав двічі виносилося на розгляд Комісії з питань захисту прав дитини, але мати дитини - ОСОБА_3 , жодного разу не з`явилася, що свідчить про її незацікавленість у вирішенні даного питання. Батько - ОСОБА_1 проживає разом з малолітнім сином. Дитина знаходиться на утриманні батька. Тому, виконавчий комітет Савранської селищної ради Одеської області, як орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 щодо малолітнього сина ОСОБА_4 (а.с.37-38).

Враховуючи викладені обставини, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову з метою захисту прав як дитини так і матері.

Згідно пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України, мати може бути позбавлена судом батьківських прав, якщо вона ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

У відповідності до частини 4 статті 19 СК України при розгляді спорів судом щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування та у відповідності до частини 5 цієї статті подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору.

Проте, висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав не є обов`язковим для суду (частинами 5, 6 статті 19 СК України), від його висновку суд має право мотивовано відступити, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.

Вказаний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19.

Висновок органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Савранської селищної ради від 23.11.2023 щодо доцільності батьківських прав ОСОБА_3 стосовно її сина ОСОБА_4 (а.с.37-38), має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України). Однак, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.

Проаналізувавши висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавити батьківських прав відповідачку, суд вважає, що цей висновок не може бути прийнятий до уваги, оскільки зроблений на підставі пояснень позивача без присутності відповідачки. Отже, без відповідного з`ясування всіх обставин із залученням обох сторін спору, які мають значення при вирішенні питання про позбавлення відповідачки батьківських прав, такий письмовий висновок є недостатньо обґрунтованим, а тому з нього не вбачаються достатні підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Як вбачається з висновку, у ньому не наведено беззаперечних підстав та аргументів, які б вказували на необхідність позбавлення відповідачки батьківських прав. Також, він не містить висновку про те, чи відповідає такий крайній захід інтересам дитини та яким чином позбавлення відповідачки батьківських прав захистить інтереси дитини.

Крім того, у висновку взагалі не з`ясована та не обґрунтована мета, яку позивач прагне досягнути позбавленням батьківських прав і яким чином позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 поліпшить існуючу ситуацію і сприятиме захисту інтересів дитини.

Тобто, зазначений висновок не містить обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, у зв`язку з чим суд оцінює його критично та не приймає до уваги.

Відповідно до частини 1 статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно із частиною 1 статті 152 СК України, право дитини на належне батьківське виховання, забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Частиною 4 статті 155 СК України передбачено, що ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до часини 1 статті 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, жорстоко поводяться з дитиною, є хронічними алкоголіками або наркоманами, вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, засудженні за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Відповідно до пункту 15,16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на фізичний розвиток як складову виховання, не спілкуються з дитиною в обсязі необхідному для її нормального усвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу, не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Жорстоке поводження полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо. Хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками. Як експлуатацію дитини слід розглядати залучення її до непосильної праці, до заняття проституцією, злочинною діяльністю або примушування до жебракування.

Згідно з абзацу 2 пункту 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для матері (батька), так і для дитини (стаття 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.

Доказів наявності таких обставин суду не надано.

Відповідно до частин 3, 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України).

Згідно частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 5 статті 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частиною 1 статті 76, частинами 1, 2 статті 77, статтями 79 і 80 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Вирішення вказаної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК України, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки стаття 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (статті 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (стаття 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що вона систематично, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

Також, суд зазначає, що незважаючи на посилання позивача на те, що відповідачка ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, будь-яких матеріалів щодо притягнення відповідачки до адміністративної відповідальності за статтею 184 КУпАП "Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей" в підтвердження зазначеного не складалося, докази зворотного суду не надано.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена пунктом 2 частиною 1 статті 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно дитини в матеріалах справи відсутні.

Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позивачем не доведено, що поведінка відповідачки є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо неї: необізнаність, відсутність матеріальних коштів для утримання дитини, відсутність підтримки рідних.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

Також, ВССУ у справі №211/559/16-ц від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 243/13192/19-ц вказав на відсутність підстав для позбавлення батька батьківських прав, оскільки він, в силу своїх можливостей, намагається піклуватися про дитину.

Крім того, Верховний Суд в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в справі справа № 753/2025/19 вказав, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У справі відсутні жодні докази застосування до відповідачки будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.

З наведених обставин, суд критично ставиться до викладених у позові пояснень позивача щодо нехтування відповідачкою своїми обов`язками щодо виховання та утримання дитини, оскільки вони не знайшли свого документального підтвердження в судовому засіданні.

При розгляді матеріалів справи, суд враховує вимоги частин 8, 9 статті 7 Сімейного Кодексу України про те, що регулювання сімейних відношень має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї, на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

З урахуванням всіх обставин справи, суд вважає, що в даному випадку, позбавлення батьківських прав відповідачки ОСОБА_3 може вплинути на інтерес дитини з негативної сторони.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

У відповідності із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Вирішуючи даний спір, суд також враховує, позбавлення батьківських прав відносно дитини за умов недостатності підстав для цього може становити порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Право на повагу до приватного і сімейного життя).

У рішення Європейського суду з прав людини «Савіни проти України» суд звертає увагу, що для батьків та дитини «бути разом» є елементом сімейного життя, та внутрішні засоби, які їм перешкоджають є елемент втручання в право. «…Там, де є очевидні сімейні зв`язки з дитиною, держава повинна діяти так, щоб ці зв`язки розвивались і дотримувались законні гарантії, які б дозволяли дитині бути частиною сім`ї, навіть якщо батьки не проживають разом…».

Також зазначається "що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини."

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Хант проти України» вказав, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт заперечення проти позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини.

Батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому виникнення між батьком і матір`ю конфлікту чи погіршення їх особистих стосунків, що може мати тимчасовий характер, не є підставою для позбавлення цих прав.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.

Суд також звертає увагу, що в судовому засіданні на запитання суду, яку мету ОСОБА_1 прагне досягнути позбавленням батьківських прав і яким чином позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 поліпшить існуючу ситуацію і сприятиме захисту інтересів дитини, позивач пояснити не зміг.

У відповідності зі статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 76 ЦПК України, передбачає, що доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог статей 12, 13, 78, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку щодо відсутності достатніх обставин, які б свідчили про необхідність застосування до відповідачки такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав.

При цьому суд звертає увагу, що серед іншого фінансове забезпечення неповнолітньої дитини є обов`язком її батьків, а відтак відповідачці слід вжити невідкладних заходів щодо погашення заборгованості по аліментах та забезпечення гідного утримання дитини. В противному випадку, дії відповідачки можуть бути розцінені як ухилення від ефективного виконання своїх батьківських обов`язків, що може бути підставою застосування статті 164 СК України.

Крім того, ураховуючи не зовсім відповідальне ставлення відповідачки до виконання своїх батьківських обов`язків, яке виразилось у не прийнятті нею належної участі у вихованні, навчанні та розвитку дитини, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не прийняття достатньої участі в утриманні дитини, суд вважає за необхідне відреагувати на наведене та попередити відповідачку про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ОСОБА_3 батьківських обов`язків.

Згідно статті 141 ЦПК України, у зв`язку з повною відмовою в задоволенні позову витрати позивача по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають і покладаються на нього.

Керуючись статтею 150, пунктами 2, 3 частини 1 статті 164, статтею 170 СК України, частинами 1, 4 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства", статтями 4, 5, 19, частинами 1, 2 статті 133, пункту 1 частини 2 статті 141, частиною 3 статті 258, статтями 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні цивільного позовуОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Савранської селищної ради Одеської області про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Попередити відповідачку ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на службу у справах дітей Савранської селищної ради Одеської області контроль за виконанням ОСОБА_3 батьківських обов`язків.

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.

Повний текст рішення складений і підписаний головуючим суддею 29.01.2024.

Суддя: О.Ю. Брюховецький