Постанова

від 26.11.2024 по справі 512/775/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4835/24

Справа № 512/775/23

Головуючий у першій інстанції Брюховецький О.Ю.

Доповідач Дришлюк А. І.

Категорія 50

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,

при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Савранського районного суду Одеської області від 23 січня 2024 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Савранської селищної ради Одеської області про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

20 вересня 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Савранського районного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову Органу опіки та піклування в особі Савранської селищної ради Одеської області, про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що відповідач ухиляється від виховання їхньої спільної дитини та свідомо нехтує своїми обов`язками матері. З огляду на це, позивач вважає, що з метою забезпечення прав та законних інтересів відповідача необхідно позбавити батьківських (материнських) прав (а.с. 1-18).

23 січня 2024 року рішенням Савранського районного суду Одеської області вирішено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити (а.с. 53-57).

27 лютого 2024 року через канцелярію Савранського районного суду Одеської області ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення Савранського районного суду Одеської області від 23 січня 2024 року. Апелянт не погоджується із оскаржуваним рішенням, вважає його таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також таким, що не відповідає фактичним обставинам справи. Так, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив, що відповідачка не піклується про здоров`я дитини, не бере жодної участі у створенні для дитини належних умов для розвитку її здібностей, не проявляє щодо дитини турботи, не цікавиться сином, а також не бере жодної участі у житті дитини. Апелянт звертає увагу на те, що, залишивши дитину з батьком, відповідач не відмовилася від виплат, які нараховувалися державою на утримання дитини до досягнення 3 років. Також апелянт вважає, що відсутність відповідача у судових засіданнях при розгляді справи у суді першої інстанції, враховуючи її обізнаність про наявність спору, свідчить про байдужість та незацікавленість матері до дитини. З огляду на викладене в апеляційній скарзі, апелянт просить скасувати рішення Савранського районного суду Одеської області від 23 січня 2024 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити (а.с. 59-62).

Ухвалами Одеського апеляційного суду (у складі колегії суддів: головуючого - судді Дришлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.) від 08 квітня 2024 року та від 17 травня 2024 року за вищевказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду (а.с. 80-82, 88).

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 10, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

У зв`язку зі зміною постійно діючого процесуального складу колегії, 20 листопада 2024 року протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями здійснено заміну судді Сегеди С.М. на суддю-учасника постійно діючого процесуального складу колегії.

У судове засідання 21 листопада 2024 року сторони не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Тому, апеляційний суд, враховуючи принцип процесуальної економії (ефективності, розумності та раціональності судового процесу) та положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України (неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи), ухвалив провести розгляд справи за відсутності сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга частково підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Приймаючи оскаржуване рішення та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавити батьківських прав відповідачку не може бути прийнятий до уваги, оскільки зроблений на підставі пояснень позивача без присутності відповідачки. З цього приводу суд першої інстанції також зазначив, що без відповідного з`ясування всіх обставин із залученням обох сторін спору, які мають значення при вирішенні питання про позбавлення відповідачки батьківських прав, такий письмовий висновок є недостатньо обґрунтованим, а тому з нього не вбачаються достатні підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав. У ньому не наведено беззаперечних підстав та аргументів, які б вказували на необхідність позбавлення відповідачки батьківських прав, він не містить висновку про те, чи відповідає такий крайній захід інтересам дитини та яким чином позбавлення відповідачки батьківських прав захистить інтереси дитини. Крім того, у висновку взагалі не з`ясована та не обґрунтована мета, яку позивач прагне досягнути позбавленням батьківських прав і яким чином позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 поліпшить існуючу ситуацію і сприятиме захисту інтересів дитини. Тобто, зазначений висновок не містить обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, у зв`язку з чим суд першої інстанції оцінив його критично та не взяв до уваги (а.с. 54-54 зворот).

При розгляді даної справи судом першої інстанції не встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що вона систематично, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами. Також, суд зазначив, що незважаючи на посилання позивача на те, що відповідачка ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, будь-яких матеріалів щодо притягнення відповідачки до адміністративної відповідальності за статтею 184 КУпАП «Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей» в підтвердження зазначеного не складалося, докази зворотного суду не надано. Позивачем не доведено, що поведінка відповідачки є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо неї: необізнаність, відсутність матеріальних коштів для утримання дитини, відсутність підтримки рідних (а.с. 55 зворот).

Апеляційний суд, не погоджуючись із висновками суду першої інстанції, вважає за потрібне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, поважати дитину.

Згідно з ч. 1 ст.141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

За ч. 2 ст. 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що ухилення батьків або одного з них від виконання обов`язків по вихованню дитини повинно носити систематичний характер.

Як, роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 16 своєї постанови № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негайно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Отже, систематичне невиконання батьківських обов`язків, в тому числі не забезпечення належного догляду дитини, відсутність спілкування в необхідному обсязі тощо, тягне за собою позбавлення батьківських прав.

Відповідно до положень ст. 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Відповідно до ст. 18 Конвенції батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Декларацією прав дитини у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір`ю.

За ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Окремо апеляційний суд зауважує, що відповідно до ст. 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Виходячи з цього, апеляційний суд враховує наступне.

З матеріалів справи вбачається, що шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Савранського районного суду Одеської області від 04 липня 2022 року (а.с. 27-28).

Сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 9).

Згідно з наявними матеріалами справи малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має діагноз: «Дитячий церебральний параліч, подвійна геміплегія. 3-я ступінь рухових порушень по шкалі GMFCS. Груба затримка психо-мовленевого розвитку. Маляційна кіста правої лобової частини головного мозку. Часткова атрофія зорових нервів, збіжна спів дружня косоокість. Вальгусна деформація» (а.с. 16-17).

Відповідно до копії медичної довідки «Савранської лікарні» Савранської селищної ради Подільського району Одеської області №643 від 15 серпня 2023 року участі у вихованні дитини мати не бере (а.с. 18).

З копії довідки Виконавчого комітету Савранської селищної ради від 26 вересня 2022 року №431 вбачається, що син ОСОБА_4 дійсно проживає з батьком ОСОБА_1 та знаходиться на його утриманні (а.с. 10).

Відповідно до копії довідки Виконавчого комітету Савранської селищної ради від 27 вересня 2022 року №434, сім`я позивача складається з сина - ОСОБА_4 , батька - ОСОБА_5 , матері - ОСОБА_6 (а.с. 11).

Рішенням Виконавчого комітету Савранської селищної ради Одеської області №15/18 від 10 листопада 2022 року визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 біля батька - ОСОБА_1 (а.с. 12).

Згідно з висновком Органу опіки та піклування Савранської селищної ради Одеської області затвердженого рішенням виконавчого комітету Савранської селищної ради №13/9 від 23 листопада 2023 року службою у справах дітей Савранської селищної ради питання щодо доцільності позбавлення матері батьківських прав двічі виносилося на розгляд Комісії з питань захисту прав дитини, але мати дитини - ОСОБА_3 , жодного разу не з`явилася, що свідчить про її незацікавленість у вирішенні даного питання. Батько - ОСОБА_1 проживає разом з малолітнім сином. Дитина знаходиться на утриманні батька. Тому, виконавчий комітет Савранської селищної ради Одеської області, як орган опіки та піклування, вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 щодо малолітнього сина ОСОБА_4 (а.с. 37-38).

Крім того, 29 березня 2023 року заочним рішенням Савранського районного суду Одеської області у справі №512/85/23 вирішено припинити стягнення з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_3 аліментів в розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , по день його повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що стягуються на підставі виконавчого листа №512/234/22, виданого 10.08.2022 року на підставі рішення Савранського районного суду Одеської області від 30.06.2022 року, а також звільнити ОСОБА_1 від сплати заборгованості по аліментам. У даній справі суд встановив, що дитина постійно проживає з батьком, який бере участь у її вихованні та витрачає значні кошти на її утримання (а.с. 14-15). Дане рішення ОСОБА_3 не оскаржувалося та набрало законної сили.

За інформацією, наявною в Єдиному державному реєстрі судових рішень, Савранський районний суд Одеської області 27 січня 2023 року видав судовий наказ, згідно з яким з відповідача на користь позивача на утримання сина стягнуто аліменти в розмірі однієї четвертої заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , по день його повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

За розрахунком державної виконавчої служби у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) станом на 01.08.2023 заборгованість зі сплати аліментів у ОСОБА_3 становить 7 292 грн 40 коп (а.с. 13).

Таким чином, докази, які б свідчили про факт спілкування матері з дитиною, в матеріалах справи відсутні. Аліменти у встановленому судом розмірі відповідач не сплачує, про що свідчать вище наведені обставини. Крім того, відповідач не скористалася способами захисту своїх прав як матір, не надала до суду доказів намагання брати участь у вихованні дитини та спілкуватися з нею, не зверталася до органу опіки та піклування чи до суду за вирішенням питання про встановлення способу та порядку участі у вихованні сина. Про відсутність будь-якого контакту з дитиною та бажання брати участь у її вихованні також свідчить і процесуальна бездіяльність відповідача, оскільки жодних заяв по суті спору остання ні до суду першої інстанції, ні під час перегляду справи апеляційний судом, не подавала, хоча про розгляд справи повідомлена належним чином, що підтверджується отриманням нею судових повісток про виклик до суду (а.с. 23, 32, 41, 46, 87, 92, 103). При цьому, апеляційний суд зауважує, що відповідач жодним чином не відреагувала на її попередження судом першої інстанції про необхідність зміни ставлення до виховання сина, про що зазначено в резолютивній частині оскаржуваного рішення. Крім того, самоусунення матері від спілкування та догляду за сином на ранніх стадіях розвитку дитини, якій лише 4 роки, (зважаючи на фізіологічні особливості дитини, яка, у свою чергу, потребує постійного стороннього догляду, спеціального навчання та виховання) також свідчить про нехтування з боку відповідача своїми батьківськими обов`язками.

Тому, враховуючи вище наведене в сукупності та обставини справи, апеляційний суд вважає, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не піклується про фізичний, духовний і моральний розвиток сина, ніяким чином не цікавиться ним, що свідчить про доцільність позбавити відповідачку батьківських прав.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частиною 1 цієї статті визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За звернення до суду із позовом позивач сплатив судовий збір за одну вимогу немайнового характеру, що становить 1073,6 грн (а.с. 1). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року на підставі ст. 8 Закону України «Про судовий збір» позивача звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної скарги (а.с. 82). Судовий збір, що підлягав сплаті за подання апеляційної скарги становить 1610,4 грн. Таким чином, судовий збір за звернення до суду із позовом підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а за подання апеляційної скарги - з відповідача на користь держави.

Таким чином, оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, апеляційний суд на підставі п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, частково задовольняючи апеляційну скаргу, скасовує оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалює нове про задоволення позовних вимог. При цьому, апеляційний суд роз`яснює, що відповідно до ст. 169 СК України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Савранського районного суду Одеської області від 23 січня 2024 року - скасувати та ухвалити нове.

Позов ОСОБА_2 - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) батьківських прав відносно її сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір за звернення до суду із позовом у розмірі 1073,6 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1610,4 грн.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк

М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік