Постанова

від 24.01.2024 по справі б13/016-10

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2024 р. Справа№ Б13/016-10 (911/928/23)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Доманської М.Л.

суддів: Отрюха Б.В.

Пантелієнка В.О.

за участю секретаря судового засідання Сороки П.М.

та представників учасників провадження у даній справі відповідно до протоколу судового засідання від 24.01.2024,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області

на рішення Господарського суду Київської області від 19.09.2023

у справі №Б13/016-10 (911/928/23)

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Білицька меблева фабрика" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Скопича Ярослава Васильовича

до Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Венеція-Апарт"

про визнання незаконним та скасування рішення

в межах справи №Б13/016-10

за заявою ОСОБА_1 , м. Київ

до Відкритого акціонерного товариства "Білицька меблева фабрика"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 19.09.2023 позов задоволено повністю; визнано незаконним та скасувано рішення Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області № 437-27-ІХ від 22.03.2023 "Про припинення ВАТ "Білицька меблева фабрика" права постійного користування земельною ділянкою, що розташована в селищі Коцюбинське, по вул. Меблева", яким припинено право постійного користування ВАТ "Білицька меблева фабрика" (код ЄДРПОУ 05509300) земельною ділянкою площею 7,2369 га, яка перебуває в користуванні згідно з Державним актом про право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 002587 від 09.11.1995, місце розташування: селище Коцюбинське, вул. Меблева; стягнуто з Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області на користь Відкритого акціонерного товариства "Білицька меблева фабрика" 4026 грн 00 коп. судового збору за подачу позову і заяви про забезпечення позову.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, Коцюбинська селищна рада Бучанського району Київської області звернулась до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд рішення Господарського суду Київської області від 19.09.2023 - скасувати; винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2023 апеляційну скаргу Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області передано колегії суддів у складі: головуючий суддя: Доманська М.Л.; судді: Пантелієнко В.О. та Отрюх Б.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2023 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №Б13/016-10 (911/928/23) за позовом Відкритого акціонерного товариства "Білицька меблева фабрика" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Скопича Ярослава Васильовича до Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області про визнання незаконним та скасування рішення; відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 19.09.2023 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №Б13/016-10 (911/928/23).

23.11.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №Б13/016-10 (911/928/23) у 2-х томах та 2-х томах матеріалів оскарження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 19.09.2023 у справі №Б13/016-10 (911/928/23). Розгляд апеляційної скарги призначено на 24.01.2024 об 11 год. 00 хв. Запропоновано учасникам справи у відповідності до статті 263 Господарського процесуального кодексу України надати відзиви на апеляційну скаргу із доказами надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи протягом десяти днів, з дня отримання даної ухвали, але не пізніше 02.01.2024. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв, клопотань, пояснень в письмовій формі із доказами надсилання (надання) копій цих документів та доданих до них доказів іншим учасникам справи протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 12.01.2024.

У судове засідання 24.01.2024 з`явився представник третьої особи. Представники інших учасників справи у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені у встановленому законом порядку.

Колегія суддів вирішила за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників учасників справи, які не з`явились у судове засідання, з огляду на наступне.

За положеннями статті 129 Конституції України та статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України далі - ГПК України) зобов`язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Наведена правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №924/369/19.

В даному випадку апеляційна скарга може бути розглянута у судовому засіданні без участі представників учасників справи, які не з`явились у судове засідання, їх неявка не перешкоджає вирішенню апеляційної скарги у даному судовому засіданні.

Представник третьої особи підтримав апеляційну скаргу, просив суд апеляційної інстанції задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Господарського суду Київської області від 19.09.2023 у справі №Б13/016-10 (911/928/23); ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Згідно із ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі скаржник вказує, що діяльність позивача припинена, що виключає можливість отримання прибутку та інших економічних результатів; щодо позивача розпочата ліквідаційна процедура, яка має своїм наслідком припинення юридичної особи; правонаступництво щодо спірної ділянки є неможливим; при здійсненні ліквідаційної процедури вбачається порушення законодавчо встановлених строків позивачем, оскільки, більш ніж 12 років позивач не має змоги отримувати прибуток та забезпечувати досягнення економічних результатів від здійснення своєї підприємницької діяльності. На думку скаржника, доводи позивача відносно того, що спірне рішення прийнято відповідачем з перевищенням повноважень та порушенням прав позивача є недоведеними.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - залишити без змін, з огляду на наступне.

У провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа № Б13/016-10 за заявою ОСОБА_1 про банкрутство ВАТ "Білицька меблева фабрика", порушена ухвалою суду від 15.04.2010.

Постановою Господарського суду Київської області від 22.08.2011 визнано Боржника банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою суду від 02.02.2021 ліквідатором ВАТ "Білицька меблева фабрика" призначено арбітражного керуючого Скопича Я.В.

Ухвалою суду від 09.05.2023 ліквідатором ВАТ "Білицька меблева фабрика" призначено арбітражного керуючого Головка О.І.

На даний час у справі № Б13/016-10 триває ліквідаційна процедура. Відповідні судові рішення є опубліковані у ЄДРСР та досліджені судом.

29.03.2023 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява ВАТ "Білицька меблева фабрика" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Скопича Я.В. від 29.03.2023 № 2/03 (вх. № 802/23) до відповідача Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області про визнання незаконним та скасування рішення Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області № 437-27-ІХ від 22.03.2023 "Про припинення ВАТ "Білицька меблева фабрика" права постійного користування земельною ділянкою, що розташована в селищі Коцюбинське, по вул. Меблева", яким припинено право постійного користування ВАТ "Білицька меблева фабрика" земельною ділянкою площею 7,2369 га, яка перебуває в користуванні згідно з Державним актом про право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 002587 від 09.11.1995, місце розташування: селище Коцюбинське, вул. Меблева.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є постійним землекористувачем спірної земельної ділянки згідно з рішенням Коцюбинської селищної ради від 24.10.1995 № 61 та Державним актом на право постійного користування землею від 09.11.1995 серії ІІ-КВ № 002587 та є власником цілісного майнового комплексу, розташованого на означеній земельній ділянці.

Проте, оспорюваним рішенням від 22.03.2023 № 437-27-ІХ Коцюбинська селищна рада Бучанського району Київської області вирішила припинити ВАТ "Білицька меблева фабрика" право постійного користування земельною ділянкою площею 7,2369 га, яка перебуває в користуванні згідно з Державним актом про право постійного користування землею від 09.11.1995 серія ІІ-КВ № 002587, місце розташування: селище Коцюбинське, вул. Меблева; віднесено земельну ділянку площею 7,2369 га до земель запасу Коцюбинської селищної територіальної громади.

Позивач зазначає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням ст. 141 Земельного кодексу України, з перевищенням Відповідачем своїх повноважень, без отримання згоди Позивача на вилучення земельної ділянки в добровільному порядку та без дотримання встановленої процедури примусового вилучення земельної ділянки, зокрема, в судовому порядку, чим порушено права та охоронювані законом інтереси Позивача, як користувача земельною ділянкою.

Враховуючи викладене, Позивач вважає наявними підстави для визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області № 437-27-ІХ від 22.03.2023.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 29.03.2023 вказану позовну заяву передано судді Наріжному С.Ю. для розгляду в межах провадження у справі № Б13/016-10 про банкрутство ВАТ "Білицька меблева фабрика", присвоєно єдиний унікальний номер судової справи Б13/016-10 (911/928/23).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.03.2023 відкрито провадження за вказаною позовною заявою за правилами загального позовного провадження у відокремленому провадженні в межах справи № Б13/016-10 про банкрутство ВАТ "Білицька меблева фабрика"; підготовче засідання призначено на 25.04.2023; встановлено сторонам процесуальні строки для подачі відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень.

Крім того, ухвалою Господарського суду Київської області від 31.03.2023 частково задоволено заяву Позивача про забезпечення позову шляхом заборони Коцюбинській селищній раді Бучанського району Київської області приймати рішення, вчиняти дії, спрямовані на: розпорядження земельною ділянкою, поділ (виділ) земельної ділянки, передачу у власність, користування чи інше речове право, в тому числі надавати дозволи на розроблення проектів землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність чи користування, затвердження технічної документації із землеустрою, зміни цільового призначення земельної ділянки, зміни меж, внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо земельної ділянки площею 7,2369 га, яка передана в постійне користування ВАТ "Білицька меблева фабрика" згідно з рішенням Коцюбинської селищної ради від 24.10.1995 № 61 та Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002587 від 09.11.1995, місце розташування земельної ділянки: Київська область, селище Коцюбинське, вул. Меблева; заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в тому числі Міністерству юстиції України та його структурним підрозділам та територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, щодо державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, відкриття та/або закриття розділів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо наступного нерухомого майна - земельної ділянки площею 7,2369 га, яка передана в постійне користування ВАТ "Білицька меблева фабрика" згідно з рішенням Коцюбинської селищної ради від 24.10.1995 № 61 та Державним актом на право постійного користування землею від 09.11.1995 серії ІІ-КВ № 002587, місце розташування земельної ділянки: Київська область, селище Коцюбинське, вул. Меблева.

Відповідач щодо заявленного позову заперечив, зазначивши, що позивач перебуває в процедурі банкрутства, отже відповідно до положень законодавства про банкрутство, починаючи з 22.08.2011 припинив свою підприємницьку діяльність, така форма припинення юридичної особи Позивача виключає правонаступництво та перехід прав і обов`язків Позивача до інших осіб. Положеннями Земельного кодексу України визначено виключний перелік підстав, з яких припиняється право постійного користування земельною ділянкою, а також встановлено осіб, які можуть набувати землю за правом постійного користування. При цьому набуття права постійного користування для юридичних осіб приватної форми власності не передбачено. Вказані обставини, а саме припинення господарської діяльності юридичної особи Позивача, на думку Відповідача, є законодавчо визначеними підставами, за наявності яких право користування земельною ділянкою припиняється.

Крім того, Відповідач зазначає, що в межах спірної земельної ділянки знаходиться частина майнового комплексу, що належить на праві власності Відповідачеві. Також, на спірній земельній ділянці розташоване нерухоме майно, що належить на праві власності ТОВ "Венеція-Апарт".

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.04.2023 заяву ТОВ "Венеція-Апарт" від 21.04.2023 б/№ (вх. № 7960/23) задоволено; залучено ТОВ "Венеція-Апарт" до участі у справі № Б13/016-10 (911/928/23) в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача.

Заперечуючи проти вказаних доводів Відповідача Позивач у відповіді на відзив зауважив, що законодавство про банкрутство передбачає можливість відновлення платоспроможності боржника шляхом введення процедури санації і після визнання боржника банкрутом; у такому разі закриття провадження у справі про банкрутство можливе з інших підстав, не пов`язаних виключно з ліквідацією (припиненням) юридичної особи. Посилання Відповідача на п. в) ст. 141 ЗК України в обґрунтування підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою Позивач вважає безпідставними, оскільки Позивач не належить до відповідної категорії осіб. На сьогоднішній день Позивач продовжує володіти цілісним майновим комплексом, що розташований на спірній земельній ділянці, загальною площею нерухомого майна 15921,1 кв.м. Отже Відповідач оспорюваним рішенням сам порушив принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній об`єктів нерухомості, про який наголошує у відзиві на позов. Щодо обставин набуття ТОВ "Венеція-Апарт" права власності на об`єкти нерухомості, розташовані на спірній земельній ділянці, Позивач зауважив, що загальна площа земельної ділянки становить 7,2369 га, тоді як орієнтовна площа земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування нерухомого майна ТОВ "Венеція-Апарт", складає 1 га (за підрахунками Позивача). Таким чином, з позиції Позивача, після розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, на якій розташоване нерухоме майно ТОВ "Венеція-Апарт" (для обслуговування вказаного нерухомого майна) та після погодження меж вказаної земельної ділянки із сусідніми землекористувачами, в порядку, передбаченому чинним законодавством, Відповідач не був позбавлений можливості передати ТОВ "Венеція-Апарт" у власність (або користування) ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості вказаного товариства, та частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Відтак, Позивач вважає, що Відповідачем не було спростовано доводи позовної заяви щодо незаконності рішення Коцюбинської селищної ради № 437-27-ІХ від 22.03.2023.

Представник Третьої особи в судовому засіданні підтримав позицію Відповідача щодо необґрунтованості позовних вимог.

Рішенням Господарського суду Київської області від 19.09.2023 позов задоволено повністю; визнано незаконним та скасувано рішення Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області № 437-27-ІХ від 22.03.2023 "Про припинення ВАТ "Білицька меблева фабрика" права постійного користування земельною ділянкою, що розташована в селищі Коцюбинське, по вул. Меблева", яким припинено право постійного користування ВАТ "Білицька меблева фабрика" (код ЄДРПОУ 05509300) земельною ділянкою площею 7,2369 га, яка перебуває в користуванні згідно з Державним актом про право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 002587 від 09.11.1995, місце розташування: селище Коцюбинське, вул. Меблева; стягнуто з Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області на користь Відкритого акціонерного товариства "Білицька меблева фабрика" 4026 грн 00 коп. судового збору за подачу позову і заяви про забезпечення позову.

Як встановлено судом першої інстанціх, позивач - ВАТ "Білицька меблева фабрика" є власником цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: Київська обл., смт Коцюбинське, вул. Меблева, 1.

Загальна площа цілісного майнового комплексу Позивача складає орієнтовно 15921,1 кв.м., до складу якого входять:

- будівлі: Ангар, літ. "С1" (матеріали стін: залізобетонні панелі), площею 696,6 кв.м.; Вентиляційна дільниця літ. "Е" (матеріали стін: цегла), площею 81,5 кв.м.; Градільня літ. "Г3" (матеріали стін: цегляні поштукатурені), площею 53,6 кв.м.; Цех літ. "О" (матеріали стін: цегла), площею 2481,6 кв.м.; Електроцех літ. "Г" (матеріали стін: цегла), площею 574,9 кв.м.; Компресорна, літ. "Д" (матеріали стін: цегла), площею 84,6 кв.м.; Насосна станція літ. "Ж" (матеріали стін: цегла), площею 139,4 кв.м.; Склад літ. "Б" (матеріали стін: цегла), площею 1245,2 кв.м.; Цех літ. "В, В1, В2", Склад літ. "В4" (матеріали стін: цегла), площею 6966,3 кв.м.; Склад літ. "П" (матеріали стін: цегла, бетонні блоки), площею 3597,4 кв.м.;

- споруди: АЗС літ. "Г4" (матеріали стін: цегла), площа основи 31,5 кв.м.; Димова труба літ. "ДТР" (матеріали стін: цегла), площею основи 15,7 кв.м.; Замощення літ "І" (асфальт), площею 464,7 кв.м.; Навіс літ. "С4" (металевий каркас), площа основи 70,0 кв.м.; Навіс літ. "Ц1" (металевий каркас), площа основи 9,5 кв.м.; Огорожа, ворота літ. "№2-6" площею 877,7 кв.м. (матеріали: залізобетонні плити, метал, металеві стойки); Трансформаторна підстанція літ. "Л" (матеріали стін: цегла), площа основи 56,0 кв.м.; Артезіанська свердловина; Виробничо-протипожежний водопровід; Внутріплощадочна ЛЕП; Внутріплощадочна теплотраса; Пожежний резервуар; Резервуар для води (1000 м.куб.).

Зазначені обставини підтверджуються інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вказаний цілісний майновий комплекс розташований на земельній ділянці загальною площею 7,2369 га, яка надана ВАТ "Білицька меблева фабрика" у постійне користування відповідно до рішення Коцюбинської селищної ради від 24.10.1995 № 61 та Державного акту на право постійного користування землею від 09.11.1995 серії ІІ-КВ № 002587.

Крім того, на вказаній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, яке було відчужене Банкрутом на користь Третьої особи ТОВ "Венеція-Апарт" в ході ліквідаційної процедури на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03.08.2017, а саме:

1) Адміністративно-побутовий комплекс (літера "А"), загальною площею 11415,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Ірпінь, смт Коцюбинське, вул. Меблева, 1-б;

2) Адмінбудівля (літера "В3"), загальною площею 1413,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Ірпінь, смт Коцюбинське, вул. Меблева, 1-в.

Оспорюваним рішенням від 22.03.2023 № 437-27-ІХ "Про припинення ВАТ "Білицька меблева фабрика" права постійного користування земельною ділянкою, що розташована в селищі Коцюбинське, по вул. Меблева", Коцюбинська селищна рада Бучанського району Київської області вирішила:

1) Припинити ВАТ "Білицька меблева фабрика" право постійного користування земельною ділянкою площею 7,2369 га, яка перебуває в користуванні згідно з Державним актом про право постійного користування землею від 09.11.1995 серія ІІ-КВ № 002587, місце розташування: селище Коцюбинське, вул. Меблева.

2) Віднести земельну ділянку площею 7,2369 га до земель запасу Коцюбинської селищної територіальної громади.

3) Відділу з питань земельних відносин виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради здійснити заходи щодо попередження власників об`єктів нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, зазначеній у п. 2 цього рішення, про необхідність оформлення речових прав на земельні ділянки під об`єктами нерухомості.

Вказане рішення мотивоване тим, що на вказаній земельній ділянці, крім нерухомого майна Позивача, знаходиться також котельня комунальної форми власності та об`єкти нерухомості, які належать ТОВ "Венеція-Апарт".

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина 1 статті 3 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

За змістом частини 1 статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 статті 116 Земельного кодексу України).

Згідно з приписами статті 7 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент видачі державного акта Позивача) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям.

Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (частина 2 статті 95 вказаного Кодексу).

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

Разом із тим, відповідно до статті 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, крім перетворення державних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1 цього Кодексу; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії; з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами); и) невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених статтею 120-1 цього Кодексу.

За приписами статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 Земельного кодексу України.

Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному у вищенаведеному рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005.

Наведений правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

Відповідно до частин 3, 4 статті 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

З матеріалів справи встановлено відсутність добровільної відмови Позивача від права постійного користування земельною ділянкою згідно ст. 142 Земельного кодексу України.

Враховуючи вищенаведені законодавчі положення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав, передбачених положеннями статей 141 - 143 Земельного кодексу України для припинення права Позивача постійного користування земельною ділянкою, у спосіб обраний відповідачем.

За змістом частини 1 та частини 2 статті 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших проблем за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Отже, з огляду на приписи наведених норм, за наявності правових підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою та за відсутності на це згоди землекористувача, припинення права постійного користування земельною ділянкою здійснюється в судовому порядку.

Як встановлено судом вище, землекористувачем (Позивачем) згоди на вилучення земельної ділянки не надавалось, докази на підтвердження звернення Позивача з проханням про припинення права користування земельною ділянкою відсутні, землевпорядна документація щодо поділу земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні, Позивачем не погоджувалась.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення, яким припинено право постійного користування Позивача земельною ділянкою, правомірність користування якою підтверджена Позивачем належними і допустимими доказами у справі, а факт правомірності володіння та користування майном є достатньою підставою для відповідної особи для звернення за захистом цього права.

Крім того, як було зазначено вище, судом встановлено наявність у Позивача нерухомого майна, яке знаходиться на земельній ділянці в межах Державного акта на право постійного користування землею від 09.11.1995, а законодавство не містить норм, які дозволяють Відповідачу з підстав, наведених в оспорюваному рішенні, вимагати припинення права користування на земельну ділянку, надану у постійне користування, на якій знаходяться об`єкти нерухомості землекористувача (ВАТ "Білицька меблева фабрика").

Таким чином, у даному випадку припинення права постійного користування земельною ділянкою за відсутності згоди землекористувача мало б провадиться за позовом Коцюбинської селищної ради в судовому порядку, однак, матеріали справи не містять доказів вжиття органом місцевого самоврядування відповідних заходів; у даній справі зустрічний позов Відповідачем не заявлявся.

Аналогічна правова позиція щодо необхідності дотримання судового порядку припинення права землекористування викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 6/88-б-05.

Положеннями частин 1 та 2 статті 79-1 Земельного кодексу України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (ч. 1). Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок (ч. 2).

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (частина 4 статті 79-1 вказаного Кодексу).

Відповідно до частини 5 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

У частині 6 вказаної статті визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Відповідно до частини 1 статті 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом. Проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки також можуть передбачати поділ, об`єднання земельних ділянок, які перебувають у власності однієї особи.

Згідно з частиною 1 статті 56 Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок розробляється за рішенням власників земельних ділянок за згодою заставодержателів, користувачів земельних ділянок. Технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації; в) кадастрові плани земельних ділянок, які об`єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку; г) матеріали польових геодезичних робіт; ґ) відомості про встановлені межові знаки на межі поділу; д) перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути.).

За змістом положень частин 1, 2, 6 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній (див. пункти 8.16 і 8.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16; пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц).

Системний аналіз наведених норм земельного законодавства свідчить про важливість встановлення площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування відповідного нерухомого майна, оскільки перехід майнових прав на нерухоме майно до іншої особи тягне за собою перехід до неї земельних прав саме на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості та яка необхідна для його обслуговування. Зокрема, якщо сторони в договорі, спрямованому на відчуження нерухомого майна, не обумовили розмір відповідної земельної ділянки, то встановлення цього розміру здійснюється згідно з нормативами, визначеними у відповідній місцевості, та метою, з якою земельна ділянка використовується, тощо.

Крім того, враховуючи імперативні положення наведених норм закону, суд доходить висновку, що право користування земельною ділянкою не може припинятись для особи, яка правомірно продовжує володіти нерухомим майном, що розташоване на цій земельній ділянці, і до іншої особи перейшло право власності лише на частину нерухомого майна, проте інша частина продовжує перебувати у власності цієї особи, адже виходячи зі змісту частин 1, 3 статті 79-1, частин 1, 2, 6 статті 120 Земельного кодексу України, право користування земельною ділянкою розповсюджується на її відповідну частину.

З огляду на те, що у власності Позивача продовжує перебувати частина будівель та споруд, тому аргументи Відповідача та Третьої особи про те, що набуття іншою особою права власності на частину будівель та споруд, які розташовані на спірній земельній ділянці є правовою підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою для попереднього землекористувача у спосіб, обраний відповідачем, ґрунтується на помилковому тлумаченні пункту "е" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 13 статті 79-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, поділу або об`єднання земельних ділянок.

Згідно з пунктом б) частини 1 статті 20 Закону України "Про землеустрій", землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі, зокрема, встановлення та зміни меж об`єктів землеустрою.

Відповідно до пункту й) частини 2 статті 25 Закону України "Про землеустрій" одним із видів документації із землеустрою є технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи (частина 1 статті 26 Закону України "Про землеустрій").

Статтею 30 Закону України "Про землеустрій" визначено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 31 Закону України "Про землеустрій" зміни до документації із землеустрою вносяться особою, яка відповідно до вимог цього Закону може бути розробником документації із землеустрою, за рішенням органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, які затвердили проекти землеустрою. Погодження та затвердження змін до документації із землеустрою здійснюються в порядку, передбаченому для погодження та затвердження документації із землеустрою.

Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи. Державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, поділу чи об`єднання земельних ділянок (абзац 1 частини 10 статті 24 вказаного Закону).

Положеннями частин 1, 2 статті 27 Закону України "Про Державний земельний кадастр" визначено, що у разі поділу або об`єднання земельних ділянок запис про державну реєстрацію земельної ділянки та кадастровий номер земельної ділянки скасовуються, а Поземельна книга на таку земельну ділянку закривається. У Поземельній книзі на земельні ділянки, сформовані в результаті поділу або об`єднання земельних ділянок, здійснюється запис про такий поділ чи об`єднання із зазначенням скасованих кадастрових номерів земельних ділянок.

За змістом пункту 49 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 17.10.2012 № 1051, Поземельна книга ведеться за формою згідно з додатком 8 під час державної реєстрації земельної ділянки, внесення до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) про зареєстровані земельні ділянки (в тому числі у разі їх поділу чи об`єднання, а також відновлення їх меж) відповідно до пунктів 107 - 137 цього Порядку.

Згідно з пунктом 136 цього Порядку відомості до Державного земельного кадастру про земельну ділянку в разі її поділу чи об`єднання з іншою земельною ділянкою вносяться на підставі заяви про державну реєстрацію земельної ділянки, яка утворилася в результаті такого поділу чи об`єднання, шляхом здійснення Державним кадастровим реєстратором таких дій:

1) скасування державної реєстрації земельної ділянки шляхом закриття Поземельної книги відповідно до пункту 60 цього Порядку із скасуванням кадастрового номера земельної ділянки за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру;

2) здійснення державної реєстрації земельної ділянки, яка утворилася в результаті поділу чи об`єднання, згідно з пунктами 107 - 111 і 113 цього Порядку;

3) внесення до Поземельної книги на земельну ділянку, сформовану в результаті поділу чи об`єднання земельних ділянок, запису про такий поділ чи об`єднання із зазначенням скасованого кадастрового номера земельної ділянки шляхом: проставлення на титульному аркуші Поземельної книги в паперовій формі позначки про утворення земельної ділянки в результаті поділу чи об`єднання за формою згідно з додатком 28, в якій зазначаються скасований кадастровий номер земельної ділянки, підстава для поділу чи об`єднання земельної ділянки, дата такого поділу чи об`єднання, відомості про Державного кадастрового реєстратора, який зробив позначку;

Зазначені норми права вказують на те, що у разі поділу земельної ділянки змінюються межі, площа та кадастровий номер цієї земельної ділянки, проте обсяг прав попереднього землекористувача, набутий на таку земельну ділянку у встановленому законом порядку на підставі Державного акта на право постійного користування землею, не змінюється, у зв`язку з чим зміна кадастрового номера, здійснена з дотриманням вищенаведених норм закону, не є правовою підставою, передбаченою положеннями статті 141 Земельного кодексу України, для припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 904/6059/19.

Враховуючи викладене вище суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Коцюбинської селищної ради прийняте без урахування положень земельного законодавства щодо поділу земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, що належать різним власникам.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то

Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні "Щокін проти України" від 14.10.2010 (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Таким чином, приймаючи рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою ВАТ "Білицька меблева фабрика", яке є безстроковим, набуте згідно з державним актом, та на якій розташоване майно землекористувача, Коцюбинська селищна рада Бучанського району Київської області без належних на те законодавчо встановлених підстав втрутилася у право Позивача на мирне володіння своїм майном на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що є підставою для визнання оспорюваного рішення недійсним.

Щодо перебування Позивача в судовій процедурі банкрутства на стадії ліквідаційної процедури, суд першої інстанції вірно зазначив, що в силу положень КУзПБ, юридична особа - боржник є припиненою з моменту внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; відновлення платоспроможності боржника, у т.ч. шляхом введення процедури санації, можливе на будь-якій стадії процедури банкрутства. Отже на даний час відсутні підстави для висновку про припинення юридичної особи - Позивача.

Щодо обов`язку повернення земельної ділянки з постійного користування власнику згідно з ч. 7 ст. 62 КУзПБ, суд першої інстанції вірно вказав, що наведена норма не встановлює строку такого повернення. Водночас, враховуючи, що на спірній земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомості Банкрута, які складають ліквідаційну масу та підлягають реалізації у встановленому порядку, повернення всієї земельної ділянки з постійного користування є передчасним.

Крім того, суд першої інстанції дійшов вірних висновків відносно того, що судова практика, на яку посилались відповідач та третя особа є нерелевантною до даних правовідносин.

Таким чином, колегія суддів зауважує, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав оцінку поданим сторонами доказам та вірно застосував норми матеріального права при ухваленні оскаржуваної ухвали.

Оцінюючи оскаржуване рішення суду першої інстанції через призму застосування принципів оцінки доказів та аргументації своїх висновків, викладених в Рішенні ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", судова колегія зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі); суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент; межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення; питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (пункти 21, 23 Рішення).

Отже, доводи, викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують правомірність застосування імперативних норм чинного законодавства, якими обґрунтоване оскаржуване рішення суду першої інстанції, а тому колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду та доходить висновку про необхідність відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення Господарського суду Київської області від 19.09.2023 у справі №Б13/016-10 (911/928/23) - без змін.

У справах Руїс Торіха проти Іспанії, Суомінен проти Фінляндії, Гірвісаарі проти Фінляндії Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27.09.2001).

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд апеляційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 283, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 19.09.2023 у справі № Б13/016-10 (911/928/23) залишити без змін.

Матеріали справи № Б13/016-10 (911/928/23) повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строк оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду передбачений ст.ст. 288-291 ГПК України.

Повний текст складено 30.01.2024

Головуючий суддя М.Л. Доманська

Судді Б.В. Отрюх

В.О. Пантелієнко