Постанова

від 25.01.2024 по справі 910/899/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/899/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Мамалуй О.О.

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.

та представників

Позивача: не з?явився

Відповідача : Дітковський А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Рубіжанський картонно-тарний комбінат»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023

(головуючий - Іоннікова І.А., судді Шаптала Є.Ю., Тарасенко К.В.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2023

(суддя - Полякова К.В.)

у справі №910/899/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістік Груп»

до Приватного акціонерного товариства «Рубіжанський картонно-тарний комбінат»

про стягнення 2 914 600,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. У зв`язку із запланованою відпусткою судді Вронської Г.О. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 19.01.2024.

Короткий зміст позовних вимог

2. Товариство з обмеженою відповідальністю «Логістік Груп» (далі - ТОВ «Логістік Груп», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Рубіжанський картонно-тарний комбінат»(далі - ПрАТ«Рубіжанський картонно-тарний комбінат», відповідач) про стягнення вартості неповернутої з оренди техніки в сумі 2.360.000,00 грн та пені в сумі 554.600,00 грн, за договором оренди навантажувальної техніки від 01.08.2017 № АР-060.

3. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди навантажувальної техніки, щодо повернення орендованої техніки після розірвання договору оренди. Оскільки техніку не повернуто орендодавцю, останній просить стягнути з відповідача вартість неповернутої техніки у розмірі 2.360.000,00 грн та пеню, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договором .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2.360.000,00 грн вартості неповернутої з оренди техніки та 389.400,00 грн пені, здійснено розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

5. Судове рішення мотивовано тим, що судами встановлено укладення між сторонами договору оренди навантажувальної техніки. У листопаді 2022 року позивач звернувся до відповідача з пропозицією розірвання договору оренди та повернення техніки з оренди. Відповідачем техніку з оренди не повернуто, отже, суди зробили висновок про обґрунтованість вимог про наявність правових підстав для стягнення з відповідача вартості предмета оренди. Зважаючи на порушення відповідачем умов договору, суди перевіривши поданий позивачем розрахунок пені, встановили, що розрахунок виконано невірно. Виконавши вірний розрахунок, суди зазначили, що обґрунтованим розміром пені, яку належить стягнути з відповідача є 389 400,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення їх доводів

6. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняті у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

7. У касаційній скарзі скаржник посилається на п. 1 частини 2 ст. 287 ГПК України, та вказує на неврахування судами при прийнятті судових рішень правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду:

- від 20.01.2022 у справі № 910/20734/20, від 12.03.2020 у справі № 907/65/18, від 03.08.2022 у справі № 910/6232/21, щодо застосування положень ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов?язань»;

- від 01.10.20202 у справі № 904/5610/19, від 14.05.2019 у справі № 904/1224/18, від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16 щодо застосування положень ст.ст. 614, 617 Цивільного кодексу України;

- від 08.06.2023 у справі № 922/44/22, від 10.08.2022 у справі № 922/739/21, від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20 щодо застосування положень ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України.

8. Крім того, скаржник, посилаючись на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, щодо ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачає, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

9. Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на безпідставність доводів та вимог касаційної скарги, та водночас, вказуючи на законність та обґрунтованість судових рішень у справі, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

10. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01.08.2017 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір № АР-060 оренди навантажувальної техніки, за умовами пункту 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове, платне орендне користування навантажувальну техніку за наведеним у пункті переліком.

11. У пункті 1.2. договору сторонами погоджена відновна оціночна вартість техніки, що складає: 1.2.1. автонавантажувач марки Nissan, моделі P1F1A15J, 2008 року випуску, №.шасі: 000608 , № двигуна 0054665Х , код по складу 30501 - 320 000 грн. без ПДВ.

12. Згідно з пунктом 1.3 договору місце (територія) експлуатації (перебування) орендованої техніки в орендаря: Луганська обл., місто Рубіжне, вул. Менделєєва, б. 67 .

13. Відповідно до пункту 2.1 договору на підтвердження факту передачі техніки орендодавцем орендарю, згідно умов даного договору, складається двосторонній акт приймання-передачі (додаток №1), який є невід`ємною частиною даного договору.

14. Пунктом 3.7 договору встановлено, що повернення техніки орендодавцю проводиться у строк одного календарного дня з моменту закінчення терміну дії (дострокового розірвання) цього договору, згідно відомості приймання техніки з оренди, що є додатком № 4 до договору, а також підписаного сторонами договору, акту приймання-передачі техніки з оренди, що є додатком №5 до договору. Передача-приймання техніки з оренди здійснюється на території орендодавця.

15. Сторони прийшли до взаємної згоди надати орендодавцю право розірвати даний договір в односторонньому порядку з обов`язковим попереднім, у термін за 10 (десять) календарних днів, до дати передбачуваного розірвання, повідомленням орендаря; при цьому орендодавець не несе обов`язку надати орендарю іншу техніку і не тягне для орендодавця негативних наслідків, у вигляді сплати штрафів, пені, збитків, втраченої орендарем вигоди та інше. В цьому випадку орендодавець повертає орендарю залишок сплаченої орендної плати, протягом 10 (десяти) календарних днів (пункт 3.8 договору).

16. У пункті 4.1 договору погоджено розмір орендної плати за користування технікою.

17. За змістом пункту 5.3 договору орендар зобов`язаний, серед іншого, забезпечити охорону орендованої техніки.

18. Відповідно до пункту 6.8 договору ризик випадкової загибелі (втрати) техніки, в період дії даного договору (з моменту прийняття техніки в оренду, до його повернення орендодавцю) - лежить на орендарі. У разі втрати (загибелі) техніки у період дії даного договору, орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю погоджену відновну оціночну вартість техніки, або надати інше рівноцінне втраченому майно, якщо на це буде згода орендодавця. Термін відшкодування вартості втраченої техніки - п`ять днів, з моменту її втрати чи відповідного звернення орендодавця. У разі порушення строку відшкодування - орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі 0,5% від погодженої відновної оціночної вартості техніки, за кожен день прострочення виконання.

19. Згідно з пунктом 9.1 договору останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін, і діє до 31.12.2018 року. Строк фактичної оренди техніки закінчується в момент підписання сторонами додатку № 5 до договору. Сторони дійшли згоди вважати, що в разі не підписання додатку № 5 після закінчення строку дії договору - він буде вважатися автоматично продовженим, по дату підписання акт приймання-передачі техніки з оренди.

20. У подальшому до договору укладалися додаткові угоди від 25.10.2017 № 1, від 15.12.2017 № 2, від 30.04.2018 № 3, від 31.05.2018 № 4, від 01.07.2018 № 5, від 15.11.2018 № 5, від 23.12 2020 № 8, від 01.12.2021 № 12, від 25.11.2021 № 13.

21. За вказаними угодами вносилися зміни, зокрема, до пунктів 1.1, 1.2, 4.1 договору в частині додатково переданого майна в оренду, його відновної вартості та розміру оплати. Також продовжувався строк дії договору, граничний термін якого визначений до 31.12.2023 року.

22. До даних додаткових угод сторонами підписані відповідні акти приймання-передачі техніки в оренду та відомості передачі техніки в оренду.

23. Отже, станом на час звернення позивача до суду в оренді у відповідача знаходилися: автонавантажувач Nissan, моделі P1F1AJ15J, шасі №000608, код по складу 30501 - 320000,00 грн; автонавантажувач Nissan, моделі P1F1A10D, шасі № 002827 , код по складу 33101 - 210000,00 грн; автонавантажувач Toyota, моделі 02-8FG-15, шасі № 15035 , код по складу 29884 - 340000,00 грн; автонавантажувач Goodsense, моделі FD-25, шасі № 3155303 , код по складу 38612 - 460000,00 грн; автонавантажувач Nissan, моделі FD02A25Q, шасі № 70817 , код по складу 35270 - 380000,00 грн; автонавантажувач Nissan, моделі P1F1A15D, шасі № P1F1-005004 , код по складу 38819 - 350000,00 грн; автонавантажувач Nissan, моделі P1F1A15D, шасі № P1F1-004775 , код по складу 49598 - 300000,00 грн.

24. 08.11.2022 позивач звернувся до відповідача з повідомленням від 02.11.2022 № 45 про розірвання договору оренди, згідно з пунктом 3.8 договору. Відтак, відповідач зобов`язаний повернути орендовану техніку в строк одного календарного дня з моменту дострокового розірвання, з оформленням відомості та акту приймання-передачі техніки з оренди, а також провести повний розрахунок по сплаті заборгованості з орендної плати.

25. Надалі, позивач направив відповідачу претензію від 25.11.2022 № 554/юр про сплату боргу в розмірі 2.360.000,00 грн, в якій просив негайно повернути орендовані автонавантажувачі, або компенсувати відновну вартість автонавантажувачів у сумі 2 360 000,00 грн, або надати рівноцінне майно, якщо на це буде згода орендодавця, та ліквідувати поточну заборгованість з оплати орендної плати по договору №АР-060 оренди навантажувальної техніки.

Позиція Верховного Суду

26. Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та заперечення, викладені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

27. Позивач, у прохальній частині позову, просив суд стягнути з відповідача вартість неповернутої з оренди техніки та пеню, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договором оренди.

28. Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями глави 58 «Найм (оренда)» розділу ІІІ «Окремі види зобов`язань» книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України та статей 283- 291 ГК України.

29. Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

30. Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, в силу норм ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

31. Згідно із частиною 1 статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

32. Частинами 1, 6 статті 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

33. У частині 1 статті 284 ГК України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.

34. За частиною 1 статті 773 ЦК України на наймача покладений обов`язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

35. Частиною 1 статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

36. Аналогічні за змістом положення містить частина 4 статті 284 ГК України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

37. Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина 4 статті 291 ГК України).

38. Виняток з наведеного правила передбачено частиною 1 статті 764 ЦК України, відповідно до якої в разі якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

39. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

40. Частиною 1 статті 785 ЦК України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

41. За змістом наведених норм із закінченням строку договору найму (оренди) (далі - Договір), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, Договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії Договору є невиконанням зобов`язання за цим Договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) Договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).

42. Частиною 1 статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

43. Відповідно до частини 1 статті 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

44. Користування майном за Договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного Договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

45. Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами Договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

46. Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за Договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ. (такий висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19).

47. Приймаючи судові рішення у справі про часткове задоволення позову, суди посилались на те, що 08.11.2022 позивач звернувся до відповідача з повідомленням від 02.11.2022 № 45 про розірвання договору оренди, отже, відповідач був зобов`язаний повернути позивачу орендовану техніку в строк одного календарного дня з моменту дострокового розірвання договору, з оформленням відомості та акту приймання-передачі техніки з оренди, а також провести повний розрахунок по сплаті заборгованості з орендної плати.

До того ж, суди встановили, що позивач направляв відповідачу претензію від 25.11.2022 № 554/ю про сплату боргу в розмірі 2 360 000,00 грн, в якій просив негайно провести повернення автонавантажувачів (предмету оренди), чи компенсувати відновну вартість автонавантажувачів у сумі 2 360 000,00 грн, або ж надати рівноцінне майно, якщо на це буде згода орендодавця, та ліквідувати поточну заборгованість з оплати орендної плати по договору оренди навантажувальної техніки. Відповідач, на вимоги позивача від 02.11.2022 та від 25.11.2022, техніку з оренди не повернув, отже, суди визнали позов обґрунтованим в частині стягнення вартості неповернутої з оренди техніки в сумі 2 360 000,00 грн, та виконавши перерахунок пені, встановили, що правильним періодом нарахування є період з 09.12.2022 по 10.01.2023, а тому обґрунтованим розміром пені є 389 400,00 грн

48. Проаналізувавши судові рішення у справі, касаційний суд зазначає, що встановивши такі висновки, суди не надали належної правової оцінки всім обставинам справи, доводам, викладеним у позовній заяві, запереченням, викладеним у відзиві на позов, як і не проаналізували умов договору оренди, укладеного сторонами. Отже, касаційний суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

49. Так, предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

50. Згідно з частиною 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

51. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

52. Згідно з положеннями ст. 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

53. Як вбачається з судових рішень у справі, суди приймаючи доводи позивача про розірвання сторонами договору, послались на те, що позивач направив відповідачу 08.11.2022 повідомлення від 02.11.2022 про розірвання договору, у зв?язку з чим, суди вказали, що сторони погодились розірвати договір. При цьому, суди не встановили, коли відповідачем отримано вказане повідомлення та з якого моменту укладений сторонами договір вважається розірваним, з урахуванням положень п.3.8 договору, що має істотне значення для вирішення спору у справі.

54. Водночас, суди розглянувши спір у справі, однозначно так і не встановили правової природи заявленої до стягнення заборгованості. У позові, і у відповіді на відзив на позов, позивач вказував на те, що заявлена сума до стягнення є відшкодуванням вартості втраченого майна (техніки), яке, за умовами договору п.1.3. знаходиться у Луганській обл., місто Рубіжне, вул. Менделєєва, 67, тобто на окупованій території, при цьому, позивач посилався і на загальні положення зобов`язального права і на положення законодавства, яким врегульовано питання стягнення заподіяних збитків, з урахуванням умов договору, якими передбачено порядок відшкодування заподіяних збитків, при погіршені технічного стану повернутої техніки, на підставі п.6.9. договору.

55. Суди вказуючи на наявність підстав для задоволення позову та стягнення на користь позивача погодженої відновної оціночної вартості техніки, на підставі п. 6.8 договору, не звернули належної уваги на те, що вказаним пунктом договору передбачено таке відшкодування тільки за умови загибелі (втрати) орендованого майна. Тоді як, судами не було беззаперечно встановлено обставин втрати такого майна та неможливість його повернення орендодавцю.

56. Тоді як встановлення обставин втрати орендованого майна має істотне значення для вирішення спору у справі, оскільки, тільки із доведенням обставин втрати орендованого майна, орендодавець має право на відповідне відшкодування.

57. До того ж, у відзиві на позов відповідач також посилаючись на положення ст.ст. 224, 225 ГК України, зазначав, що стягувана сума є збитками, які може бути стягнуто з відповідача тільки за наявності доведення обставин втрати орендованої техніки та вини відповідача у втраті такої техніки, тоді як із наданих сторонами доказів неможливо встановити беззаперечного висновку про те, що вказане майно втрачено з вини саме відповідача.

58. Вищезазначеному суди не надали належної правової оцінки, що призвело до порушень як норм матеріального права так і процесуальних положень.

59. Так, статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки, суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

60. Згідно із статтею 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

61. Верховний Суд неодноразово та послідовно вказував на те, що для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду.

62. Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).

63. Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо.

64. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

65. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

66. Верховний Суд виходить з того, що причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

67. Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

68. Отже, заявляючи до стягнення збитки, позивач повинен, окрім наявності всіх чотирьох елементів, чітко визначити у чому вони (збитки) полягають у розмінні статті 22 ЦК України, статей 224 та 225 ГК України (упущена вигода/реальні збитки/моральна шкода).

69. Ураховуючи положення статті 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Необхідно довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

70. Вказаного не було враховано судами при розгляді спору. До того ж, суди, відхиляючи доводи відповідача про відсутність, в даному випадку всіх елементів складу цивільного правопорушення послались п.п.1.1, 1.2, 4.1 договору, зазначили, що сторонами погоджено оціночну вартість техніки, а тому розмір збитків є доведеним. Касаційний суд критично ставиться до таких висновків судів попередніх інстанцій, оскільки, погодження сторонами у договорі вказаних положень не є доведенням всіх елементів цивільного правопорушення та не позбавляє суди обов`язку належно обґрунтувати наявність або відсутність підстав для цивільної відповідальності відповідача, враховуючи до того ж послідовне посилання сторін спору, що заявлена сума до стягнення є саме збитками позивача.

71. Водночас, у частині 1 статті 614 ЦК України зазначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Таким чином, виною є невжиття особою всіх заходів, що залежать від такої особи, для належного виконання зобов`язання.

72. Умисел як форма вини включає елемент усвідомлення та наміру. Дії особи вважаються такими, що вчинені з умислом, якщо вона усвідомлювала протиправність своєї поведінки та бажала або свідомо допускала настання шкоди (збитків).

73. До того ж, положеннями ст. 617 ЦК України регламентовано, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

74. За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

75. Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).

76. Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

77. Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

78. Разом з тим, форс - мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс - мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.

79. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні»).

80. У постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» зазначив, що:

«- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;

- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката».

81. Разом з цим, у постановах Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 та від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, також зазначено, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП. Водночас, сертифікат Торгово-промислової палати України не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставина форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

82. Як вбачається з матеріалів справи відповідач неодноразово вказував на те, що орендоване майно знаходиться території, яка з травня 2022 року окупована, і відповідач не має фізичної можливості повернути вказане майно. У зв`язку з чим, відповідач зазначав, що не може бути притягнутий до відповідальності за неналежне виконання договору, оскільки вказані відповідачем обставини є надзвичайними і непереборними, до того ж, відповідач посилався на Лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022. Тоді як суди не оцінивши наявних у матеріалах справи доказів, на які посилається відповідач, на підтвердження невідворотності обставин, що об`єктивно унеможливили належне виконання відповідачем свого обов`язку, зазначили тільки про те, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 не може бути безумовною підставою для звільнення відповідача від відповідальності.

83. Крім того суди стягуючи з відповідача пеню, не врахували, що штрафні санкції нараховані відповідно до положення ст. 549 ЦК України та штрафні санкції нараховані на підставі ст. 785 ЦК України мають різну правову природу і відповідно порядок розрахунку.

84. За приписами статті 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

85. Частиною 1 статті 230 ГК України визначено поняття штрафних санкцій за Господарським кодексом України, якими визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

86. Отже, положеннями статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов`язання.

87. Частиною 2 статті 785 ЦК України передбачено санкцію за порушення такого зобов`язання (якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення).

88. Отже, в розумінні загальних та спеціальних норм права, санкція (неустойка) яка передбачена статтею 785 ЦК України є мірою відповідальності, визначеною законодавцем за неправомірне користування майном після припинення договору. З огляду на те, що зазначена міра відповідальності застосовується до триваючого правопорушення (неповернення майна орендодавцю), санкція також має характер тривалості у часі (зобов`язання сплатити подвійну плату за користування річчю за весь час неправомірного користування майном).

89. Відтак, зазначена санкція (неустойка), як така, що визначена спеціальною нормою права має певні особливості у застосуванні в порівнянні з іншими штрафними санкціями, які охоплюються загальними визначеннями статті 230 ГК України та статті 549 ЦК України.

90. До того ж, до предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна. Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України. Аналогічну правову позицію викладено Верховного Суду у постановах від 08.05.2018 у справі №910/1806/17, та від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17).

91. Звертаючись з касаційною скаргою, скаржник посилається на неправильне застосування судами положень ст.ст. 614, 617 Цивільного кодексу України, ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України, та, неврахування правових висновків, викладених у постановах- від 08.06.2023 у справі № 922/44/22, від 10.08.2022 у справі № 922/739/21, від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20 щодо необхідності доведення позивачем факту завдання йому збитків.

92. Отже, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду.

93. За змістом статті 236 ГПК України рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

94. Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

95. За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

96. Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, який передбачений статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.

97. Суд також звертає увагу сторін на заборону формалізму як одну із вимог принципу пропорційності, який зобов`язує суди не допускати декларативного підходу в оцінці доказів.

98. Відповідно до пунктів 2, 4 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, серед іншого, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін.

99. За змістом статей 7, 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

100. Такі принципи господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків.

101. Однак, оскаржувані судові рішення таким вимогам процесуального закону не відповідають.

102. Суд акцентує увагу, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

103. Крім того, скаржник, посилаючись на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, щодо ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачає, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

104. Відповідно до приписів пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

105. За змістом пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, наведені положення спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

106. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

107. Зважаючи, що касаційним судом встановлено неналежне дослідження обставин справи та доказів на які посилався відповідач у справі, що відповідно може вплинути на висновки судів щодо наявності підстав для задоволення позову, Верховний Суд не вбачає підстав для викладення відповідного правового висновку у даній справі щодо застосування вказаних положень, оскільки судами неповністю встановлено обставини справи та надано їм неналежну правову оцінку.

108. Зважаючи, що судами попередніх інстанцій в повній мірі не було досліджено всіх обставини справи, та не враховано правових висновків щодо застосування положень, якими врегульовано питання орендних правовідносин, касаційний суд вказує на необхідність скасування судових рішень у справі, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки Верховного Суду

109. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

110. У частині 2 статті 287 ГПК України передбачено, що підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

111. В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

112. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, які мають значення для правильного вирішення цієї справи, а фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та впливають на висновки щодо наявності/відсутності повного складу цивільного правопорушення, не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам необхідно урахувати наведене у цій постанові, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Щодо судових витрат

113. З огляду на те, що Верховний Суд направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат буде здійснений за результатами розгляду справи.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Рубіжанський картонно-тарний комбінат» задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2023 у справі №910/899/23 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. А. Кролевець

Судді О.М. Баранець

О.О. Мамалуй