Постанова

від 24.01.2024 по справі 752/1058/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 січня 2024 року

м. Київ

справа № 752/1058/23

провадження № 61-17143св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 травня 2023 року в складі судді: Мазур Ю. Ю., додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 липня 2023 року в складі судді: Мазур Ю. Ю., та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року в складі колегії суддів: Немировської О. В., Желепи О. В., Мазурик О. Ф., та касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Немировської О. В., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів.

Позов мотивований тим, що сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб з відповідачкою розірвано рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 липня 2020 року.

Позивач зазначав, що син ОСОБА_3 проживає окремо від позивача з 29 грудня 2019 року і позивач з цієї дати сплачує аліменти на його утримання у розмірі, визначеному договором про участь у вихованні, розвитку та утриманні дитини від 31 січня 2020 року.

Джерелом доходу позивача є заробітна плата, яку він отримує в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, де працює доцентом Навчально-наукового інституту права.

У 2021 та 2022 роках в позивача змінився сімейний стан та істотно погіршився матеріальний стан, що вимагає зменшення розміру аліментів, визначеного договором про участь у вихованні, розвитку та утриманні дитини від 31 січня 2020 року. Так, 04 вересня 2021 року позивачем зареєстровано шлюб, а ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача народилась донька. Крім того, у зв`язку із скороченням бюджетного фінансування в умовах воєнного стану наказом ректора від 29 серпня 2022 року № 08-2571-04 викладачів Навчально-наукового інституту права Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, включно з ОСОБА_1 переведено на 0,75 ставки, що істотно скоротило доходи позивача.

ОСОБА_1 просив:

зменшити розмір аліментів, визначений Договором про участь у вихованні, розвитку та утриманні дитини, укладеним 31 січня 2020 року між ним та відповідачкою, з 25% від усіх видів його доходів на 1/8 частину.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 06 лютого 2023 року відкрито провадження по справі та постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін, призначено судове засідання. У березні 2023 представник відповідача звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по аліментах на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 29707,7 грн, пеню за заборгованість по аліментах у розмірі 27 243,55 грн, та додаткові витрати у розмірі 1 265,00 грн. Протокольною ухвалою від 19 травня 2023 року відмовлено в прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, пені та додаткових витрат по аліментах;

стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

з урахуванням того, що позивач працездатного віку, має задовільний стан здоров`я, має місячний дохід в розмірі понад 20000 гривень, будь-яких інших належних та допустимих доказів про погіршення його матеріального стану з моменту стягнення аліментів на утримання сина не надав, а також обставини, що наводить позивач в обґрунтування та на підтвердження заявлених вимог, в розумінні вищезазначених норм матеріального закону (стаття 192 СК України) та позиції Верховного Суду України, на думку суду, не є істотними та достатніми для зменшення визначеного за судовим наказом розміру аліментів, адже факт наявності у позивача дружини та другої дитини, яку він утримує, не може слугувати самостійною підставою для зменшення їх розміру, та те, що розмір стягуваних аліментів за Договором про участь у вихованні, розвитку та утриманні дитини від 31 січня 2020 року є визначений сторонами, а тому суд відмовив у задоволенні позову;

з урахуванням викладеного, аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд зробив висновок, що, позивач не довів належними та допустимими доказами значне погіршення матеріального становища, наявність обставин, на які посилається як підставу для звернення до суду із позовом у даній справі, отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів, не підлягають задоволенню. Суд звернув увагу сторін по справі, що ухвалення даного судового рішення не позбавляє платника або одержувача аліментів права звернутися до суду в разі зміни згодом матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених Сімейним кодексом України, на підставі частини першої статті 192 СК України.

Додатковим рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 липня 2023 року заяву ОСОБА_2 , яка підписана представником Сербуловим О. В. про ухвалення додаткового рішення, задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь відповідача витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 11 250,00 грн.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

у судове засідання сторони не з`явились, про день, час та місце розгляду заяви повідомлені належним чином. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати;

на підтвердження понесених витрат на оплату правничої допомоги ОСОБА_2 надала до суду: рахунок № 00033 від 31 березня 2023 року, рахунок № 00037 від 06 квітня 2023 року, рахунок № 00040 від 10 травня 2023 року, акт прийому-передачі наданих послуг від 31 березня 2023 року № 3103/01, акт прийому-передачі наданих послуг від 06 квітня 2023 року, акт прийому-передачі наданих послуг від 25.05.2023, платіжну інструкцію від 03 квітня 2023 року № 431436102, платіжну інструкцію від 07 квітня 2023 року № 432895473, платіжну інструкцію від 12 травня 2023 року № 206595462. Таким чином, заявником надано належні та допустимі докази в підтвердження сплати відповідачем коштів в розмірі 11250,00 грн. Тому суд зробив висновок про задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 травня 2023 року та додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 липня 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

при розгляді справ про зміну розміру аліментів слід приймати до уваги, що вичерпного і чіткого переліку документів про майновий стан особи закон не містить, але такими доказами можуть бути, наприклад, довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 та ОК-7, а також інформація (витяг, довідка) про доходи з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, які містять, зокрема, дані щодо суми всіх доходів фізичної особи за відповідний період. Відповідно висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 14 червня 2023 року в справі № 758/8284/21;

в цій справі позивачем не надано доказів на підтвердження свого дійсного матеріального стану. Сам по собі факт його переведення на 0,75 ставки за основним місцем роботи не свідчить про те, що його матеріальний стан не дозволяє йому сплачувати аліменти у розмірі, визначеному договором між батьками. Доказів про те, що позивач не має інших доходів, окрім заробітної плати, рухомого та нерухомого майна, за рахунок якого він отримує або може отримувати доходи, до суду не надано, як і доказів про те, що він не є засновником юридичних осіб, не отримує доходи від підприємницької діяльності, тощо. Крім того, довідки про заробітну плату за основним місцем роботи на момент укладення договору та на момент звернення до суду з позовом позивачем також не надано. Посилання позивача на те, що він працює і отримує доходи за основним місцем роботи, не свідчить про те, що заробітна плата є єдиним джерелом його доходу. Положеннями Договору про участь у вихованні, розвитку та утриманні дитини від 31 січня 2020 року сторони обумовили, що розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) позивача, а не виключно від його заробітної плати;

як на підставу для зменшення розміру аліментів позивач посилався також на зміну свого сімейного стану. Зокрема вказував, що ним 04 вересня 2021 року було зареєстровано шлюб, а ІНФОРМАЦІЯ_2 в шлюбі народилась дитина - ОСОБА_5 . Зазначав, що внаслідок зміни сімейного стану на його утриманні окрім сина ОСОБА_6 тепер перебувають його дружина, яка доглядає за дитиною до досягнення нею трьох років, а також малолітня донька ОСОБА_7 , що є підставою для зменшення розміру аліментів. Так, відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Частиною другою статті 84 СК України визначено, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років;

позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що його дружина перебуває на його утриманні. Доказів на підтвердження матеріального стану дружини позивача, зокрема про те, чи перебуває вона у відпустці по догляду за дитиною та чи отримує доходи, в матеріали справи не надано. Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що докази, надані позивачем на підтвердження укладення шлюбу та народження дитини, не містять повних анкетних даних його дружини, оскільки світлокопії свідоцтв зроблені з їх виключенням. Отже, доводи скаржника про перебування на його утриманні його дружини є недоведеними, а сам по собі факт реєстрації ним шлюбу не впливає на обсяг його обов`язків щодо утримання дитини від попереднього шлюбу. Відповідно до вимог закону позивач ОСОБА_1 окрім себе зобов`язаний утримувати двох своїх малолітніх дітей - ОСОБА_8 та ОСОБА_5 . Розмір аліментів, визначений у договорі між позивачем та відповідачем, становить 1/4 частину доходів позивача, а не тверду грошову суму. Вказане свідчить про те, що зміна сімейного стану позивача в даному випадку не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів, погодженому з відповідачем;

положення статті 192 СК України не передбачає зміну матеріального або сімейного стану платника аліментів обов`язковою та безумовною підставою для зміни їх розміру. В даному випадку надані до суду докази не доводять наявності підстав для зменшення розміру аліментів, який було погоджено у Договорі про участь у вихованні, розвитку та утриманні дитини від 31 січня 2020 року;

доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права також не можуть бути підставою для скасування рішення суду. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 06 лютого 2023 року у справі було відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін. Частиною четвертою статті 19 ЦПК України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду: 1) малозначних справ; 2) справ, що виникають з трудових відносин; 3) справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; 4) справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. В цьому випадку матеріали справи свідчать про те, що позивач після відкриття провадження у справі не заперечував проти її розгляду у спрощеному позовному провадженні, розгляд справи відбувався у судовому засіданні з викликом сторін. У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 не зміг пояснити яким чином відсутність підготовчого провадження у справі призвела до порушення його прав. Клопотань про подання нових доказів, виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, тощо позивач при зверненні до апеляційного суду не заявляв, не вказував, що мав відповідний намір в ході розгляду справи у підготовчому провадженні суді першої інстанції. За таких обставин колегія суддів вважала, що підстави для скасування рішення суду внаслідок порушення норм процесуального права відсутні. Висновок суду першої інстанції за наслідками розгляду позовних вимог відповідає встановленим у справі обставинам.

матеріали справи свідчать про те, що відповідачу ОСОБА_2 адвокатом Сербуловим О. В. була надана правнича допомога в даній цивільній справі, адвокат ознайомлювався з матеріалами справи, склав та подав відзив на позовні заяву, з`явився в судове засідання, яке не відбулось у зв`язку з перебуванням судді у відпустці, брав участь в розгляді справи у судовому засіданні. Доводи апеляційної скарги про те, що адвокат не брав участі у судовому засіданні 19 травня 2023 року суперечать доводам самого ОСОБА_1 , викладеним в апеляційній скарзі на рішення суду, про те, що обидві сторони брали участь у розгляді справи у судовому засіданні.

З урахуванням обсягу наданої правничої допомоги, складність справи та ціну позову, з дотриманням принципів, встановлених у статті 141 ЦПК України, суд дійшов вірного висновку про можливість відшкодування відповідачеві витрат на правничу допомогу в розмірі 11 250 грн;

матеріали справи свідчать про те, що заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу була направлена 08 червня 2023 року представником відповідача позивачу ОСОБА_1 за адресою, вказаною ним у позовній заяві, і отримання вказаної заяви було визнано позивачем ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції. Додаткове рішення було ухвалено судом 11 липня 2023 року, що свідчить про те, що позивач мав достатньо часу для ознайомлення з доводами відповідача та не був позбавлений можливості подати свої заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року заяву представника ОСОБА_2 - Сербулова О. В. про ухвалення додаткового рішення задоволено., ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 7 500 грн.

Додаткова постанова мотивована тим, що:

як вбачається з матеріалів справи, адвокат Сербулов О. В. здійснював представництво відповідача ОСОБА_2 на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги, виданого 09 березня 2023 року на підставі Договору про надання правової допомоги № 0203 від 02 березня 2023 року;

на підтвердження понесення відповідачем витрат на правничу допомогу адвокат Сербулов О.В. надав копію Акту прийому-передачі наданих послуг від 12 вересня 2023 року щодо підготовки та подачі відзивів на апеляційні скарги позивача на загальну суму 5 000 грн., копію Акту прийому-передачі наданих послуг від 31 жовтня 2023 року щодо участі адвоката у судовому засіданні у суд апеляційної інстанції на суму 2 500 грн., а також платіжні інструкції від 12 вересні 2023 року та 01 листопада 2023 року, які підтверджують сплату ОСОБА_2 7 500 грн. Також заявником було надано до суду опис вкладення та квитанцію поштового оператора на підтвердження направлення позивачу ОСОБА_1 заяви разом з доказами понесених судових витрат;

позивач ОСОБА_1 повідомлявся судом апеляційної інстанції про призначене судове засідання для розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення. Обґрунтованої заяви про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу від ОСОБА_1 до суду не надходило. Обсяг наданої правничої допомоги, складність справи, з дотриманням принципів, встановлених у статті 141 ЦПК України, а також з урахуванням відсутності з боку позивача заперечень щодо розмір заявлених до відшкодування витрат, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення заяви.

Аргументи учасників справи

01 грудня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 травня 2023 року, додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року (повне судове рішення складено 02 листопада 2023 року), в якій просив:

оскаржені судові рішення скасувати;

ухвалити нове судове рішення яким позов задовольнити та відмовити в задоволенні заяви відповідачки про прийняття додаткового судового рішення;

покласти на відповідачку понесені позивачем судові витрати, стягнувши з відповідачки на користь позивача 4831,20 грн судового збору, сплаченого позивачем у зв`язку з розглядом цієї справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що:

суд першої інстанції, відкриваючи провадження у цій справі ухвалою від 06 лютого 2023 року, відніс дану справу до категорії малозначних помилково і в порушення норм процесуального права розглянув її за правилами спрощеного позовного провадження, тоді як вона підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Голосіївський районний суд міста Києва порушив вимоги норми пункту 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України, які забороняють розглядати в порядку спрощеного позовного провадження спори, що виникають з сімейних відносин. Справи про зменшення розміру аліментів не значаться у переліку малозначних справ, що наведений в пункті 2 частини шостої статті 19 і пункті 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України, розгляд яких у порядку спрощеного позовного провадження є допустимим. Розгляд судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження справи, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення у цій справі. Проте суд апеляційної інстанції дану імперативну вимогу процесуального закону не виконав і рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 травня 2023 року в цій справі не скасував. Допущені порушення норм процесуального права свідчать про те, що суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2023 року у справі № 682/2454/22-ц зазначено, що справа про зменшення розміру аліментів є справою, що виникає із сімейних правовідносин, а отже, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України не може розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження. Частина четверта статті 274 ЦПК України містить імперативну норму, яка визначає перелік справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження;

для правильного застосування статті 192 СК України в даній справі суд апеляційної інстанції не мав з`ясовувати існуючий матеріальний стан позивача, розмір і види його доходів, можливості позивача збільшити свої заробітки, а також те, чи має дружина відповідача власні доходи і чи перебуває вона у декретній відпустці. Ключовим є факт зміни сімейного і матеріального стану позивача, оскільки саме ці зміни є підставою для зменшення розміру аліментів;

зміна сімейного стану позивача як підстава для зменшення розміру аліментів полягає в укладенні ним 04 вересня 2021 року шлюбу та народженні доньки ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів - такий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2022 року у справі № 727/1599/22. У цій же постанові вказано, що народження у позивача доньки в другому шлюбі відповідно до положень статті 192 СК України є самостійною підставою для зміни розміру аліментів. З урахуванням змін сімейного і матеріального станів, позивач вважає, що розмір аліментів, які слід сплачувати на утримання сина, має становити 1/8 від заробітку (доходу) позивача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Такий розмір аліментів є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини і за існуючого рівня доходів позивача сума аліментів щомісяця більше ніж удвічі перевищуватиме мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину, а також перевищуватиме мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину, які встановлені статтею 182 СК України;

у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2022 року у справі № 727/1599/22 викладено висновок, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного, і зміни матеріального стану;

попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які понесла особа, яка подає касаційну скаргу (позивач) і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, становить 4 831,20 грн, з яких 1 073,6 грн судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, 1 610,4 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, та 2 147,2 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги у цій справі;

апеляційний суд у цій справі не дав належної правової оцінки тій обставині, що суд першої інстанції у порушення приписів частини четвертої статті 270 та частини другої та четвертої статті 128 ЦПК України розглянув заяву відповідачки про прийняття додаткового судового рішення та ухвалив таке додаткове рішення про розподіл судових витрат без призначення засідання суду для такого розгляду та без повідомлення позивача про день, час та місце її розгляду. Тоді як у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 зроблено висновок, що суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони. Ключовими в цьому аспекті є приписи частини другої статті 246 ЦПК України, які в імперативному порядку встановлюють, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання. Отже, положення частини четвертої статті 270 ЦПК України про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 246 ЦПК України чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим). Внаслідок вищезазначеного порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке апеляційний суд не усунув, позивач був позбавлений можливості здійснити передбачені статтею 43 ЦПК України процесуальні права подавати заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, а також реалізувати передбачене частиною п`ятою статті 137 ЦПК України право заявити клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, адже мав для цього ґрунтовні підстави.

22 грудня 2023 року ОСОБА_2 через представника Сербулова О. В. засобами поштового зв`язку подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила:

касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 травня 2023 року, додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року у справі № 752/1058/23 залишити без задоволення;

рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 травня 2023 року, додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року у справі № 752/1058/23 залишити без змін;

судові витрати покласти на ОСОБА_1 .

Відзив мотивований тим, що:

у даній справі судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що наявність двох самостійних підстав для зміни розміру аліментів, а саме зміни матеріального та сімейного стану не доведено Позивачем належними і допустимими доказами у зв`язку із чим, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі. Матеріали цієї справи не містять ні довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 та ОК-7, ні довідки з місця роботи, ні інформації (витяг, довідка) про доходи з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, які містять, зокрема, дані щодо суми всіх доходів Позивача за відповідний період. З огляду на те, що Позивачем взагалі не надано доказів того, що його матеріальний стан значно погіршився, посилання в касаційній скарзі на висновки Верховного Суду у справах, в яких наявні належні, допустимі, а також достатні докази істотного погіршення матеріального стану платника аліментів є безпідставними;

усталена судова практика свідчить, що зміна сімейного стану платника аліментів, зокрема народження дитини від іншого шлюбу, не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів. Відповідні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі №760/9783/18-ц (провадження № 61-9460св20), від 16 вересня 2020 року у справі №565/2071/19 (провадження № 61-9460св20), від 28 травня 2021 року у справі №715/2073/20 (провадження № 61-1031св21). Отже, висновки суду в частині недоведеності підстав для зменшення розміру аліментів до розміру, заявленого Позивачем є законними і обґрунтованими.

апеляційним судом встановлено, що заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу була направлена 08 червня 2023 року представником відповідача позивачу за адресою, вказаною ним у позовній заяві і отримання вказаної заяви було визнано ОСОБА_9 у суді апеляційної інстанції (31 жовтня 2023 року). Натомість, отримавши вказану заяву Позивач не вважав за потрібне подати суду клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, як наслідок, воно відсутнє в матеріалах справи. За відсутності заперечень Позивача щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суди позбавлені були ініціативи зменшити витрати на професійну правничу допомогу, отже, рішення судів в частині задоволення вказаних витрат є законними і обґрунтованими;

Відповідачка вважає, що посилання Позивача на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах, наведених у касаційній скарзі зводяться до незгоди Позивача з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на вказані в касаційній скарзі висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, що суперечить статті 400 ЦПК України оскільки не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції;

відповідачка отримує професійну правничу допомогу у цій справі згідно договору про надання правової (правничої) допомоги від 02березня 2023 року із адвокатом Сербуловим О. В. (копія наявна в матеріалах справи). Вказаним договором з адвокатом визначено порядок розрахунку і сплати гонорару адвокату та відшкодування фактичних витрат понесених у зв`язку із виконанням договору. Попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу адвоката, що планує понести Відповідачка у зв`язку із розглядом цієї справи в суді касаційної інстанції складає 5 000 грн (згідно пункт 6.7 Договору). Фактична сума витрат може бути змінена в залежності від кількості складених процесуальних документів (пункт 6.7 Договору), а також необхідності забезпечення представництва Відповідачки в судовому засіданні (пункт 6.5 Договору).

26 грудня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року (повне судове рішення складено 28 листопада 2023 року), в якій просив:

додаткову постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року скасувати;

ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви відповідачки про ухвалення додаткової постанови про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

дана справа та виконані в ній роботи адвоката на стадії апеляційного перегляду не є складними, що підтверджується такими обставинами: в апеляційній інстанції адвокат відповідачки діяв на тій само правовій позиції, як і в суді першої інстанції, не вдосконалював її, не наводив додаткові аргументи та не підкріплював їх новими посиланням на правові акти чи судову практику, доказова база у справі також була незмінною; справа стосувалась позовних вимог, судова практика щодо яких є усталеною, тобто предмет спору є звичайним і не володіє ніякою ускладнюючою специфікою; склад учасників справи зводиться лише до сторін спору без множинності осіб; треті особи у справу не вступали; у справі не було відводів, не викликались свідки, не призначались експертизи;

у зв`язку з невиконанням відповідачкою вимог ЦПК України щодо подання документів, необхідних в цілях визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат (а саме детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом), а також неможливістю оцінити співмірність таких витрат, вимоги відповідачки про стягнення на її користь понесених витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, недоведеними і задоволенню не підлягають. Істотне значення для вирішення питання про стягнення з позивача на користь відповідачки витрат на отриману нею професійну правничу допомогу має та обставина, що відповідачка є висококваліфікованим юристом-практиком, працює юрисконсультом у великій міжнародній компанії (ТОВ «Вейвмейкер», код ЄДРПОУ 35372205) та є співзасовником юридичної фірми (ПП «Юридичний радник», код ЄДРПОУ 34494942), а відтак роль адвоката відповідачки в даній справі і значення наданих ним послуг були переоцінені;

заява відповідачки про ухвалення додаткової постанови у даній справі не містить розрахунку витрат, понесених відповідачкою на оплату послуг адвоката, у зв`язку з чим неможливо з`ясувати, як утворилась сума в розмірі 7 500 грн, яку відповідачка просила стягнути з позивача. Крім того, відповідачка не надала детального опису робіт (наданих послуг) адвоката, тоді як відповідно до ч. З ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги;

попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які понесла особа, яка подає касаційну скаргу (позивач) і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, наведено у касаційній скарзі позивача від 01 грудня 2023 року на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 травня 2023 року, додаткове рішення цього ж суду від 11 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року і залишається незмінним.

17 січня 2024 року ОСОБА_2 через представника Сербулова О. В. засобами поштового зв`язку подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила:

касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року у справі № 752/1058/23 залишити без задоволення;

додаткову постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року у справі № 752/1058/23 залишити без змін;

судові витрати покласти на ОСОБА_1 .

Відзив мотивований тим, що:

на думку Відповідачки, посилання скаржника на порушення апеляційним судом приписів ЦПК є безпідставними і спростовуються матеріалами цієї справи. Відповідачка вважає, що касаційна скарга, в частині викладення скаржником міркувань щодо неспівмірності витрат на оплату послуг адвоката (арк. 5 касаційної скарги), зводиться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Відповідачка вважає, що позивач не довів наявність підстав для скасування додаткової постанови Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року у справі №752/1058/23;

попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат. Відповідачка отримує професійну правничу допомогу у цій справі згідно договору про надання правової (правничої) допомоги від 02 березня 2023 року із адвокатом Сербуловим О. В. (копія наявна в матеріалах справи). Вказаним договором з адвокатом визначено порядок розрахунку і сплати гонорару адвокату та відшкодування фактичних витрат понесених у зв`язку із виконанням договору. Попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу адвоката, що планує понести Відповідачка у зв`язку із розглядом касаційної скарги на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року у справі №752/1058/23 складає 5000 грн (згідно пункту 6.7 Договору). Фактична сума витрат може бути змінена в залежності від кількості складених процесуальних документів (пункт 6.7 Договору), а також необхідності забезпечення представництва Відповідачки в судовому засіданні (пункт 6.5 Договору).

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 травня 2023 року, додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року в частині посилання у касаційній скарзі на постанову Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 та постанову Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі № 202/3681/16 повернуто.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2023 року:відкрито касаційне провадження у справі; в задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання додаткового рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 липня 2023 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 03 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою на додаткову постанову апеляційного суду.

16 січня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року призначено справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 08 грудня 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 14 грудня 2022 року у справі № 727/1599/22; від 10 жовтня 2023 року у справі № 682/2454/22-ц; від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.

В ухвалі Верховного Суду від 03 січня 2024 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21; від 01 листопада 2023 року у справі № 202/3681/16.

Позиція Верховного Суду

Щодо розгляду позову про зменшення аліментів в спрощеному провадженні

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) (пункт 3 частини шостої статті 19 ЦПК України}

У порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті (пункт 1 частини перша та друга статті 274 ЦПК України).

В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя (пункт 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України).

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 7 частини третьої статті 376 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

В постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2023 року в справі № 682/2454/22-ц (провадження № 61-10748 св 23), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що:

«у даній справі правильно встановлено наявність підстав для зміни розміру аліментів: зміна матеріального та сімейного стану, а також погіршення здоров`я. Скасовуючи рішення суду першої та задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що змінився матеріальний та сімейний стан ОСОБА_1, погіршилося його здоров`я, що є підставою для зменшення розміру стягуваних із нього аліментів на користь ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з 1/4 на 1/6 частин.

Посилання у касаційній скарзі представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про те, що дана справа підлягає розгляду у порядку спрощеного провадження є безпідставні.

Відповідно до пункту 3 статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, зокрема, про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства). Частина четверта статті 274 ЦПК України містить імперативну норму, яка визначає перелік справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження. Цей перелік ґрунтується на класифікації справ за матеріально-правовою ознакою, тобто за характером спірних матеріально-правових відносин.

У порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя (пункт 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України).

Враховуючи предмет та правові підстави позову у цій справі, вона є справою що виникають із сімейних правовідносин, а отже, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України не може розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 7 частини третьої статті 376 ЦПК України). За таких обставин порушення судом першої інстанції норм процесуального права стало підставою для скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України та розгляд справи по суті заявлених вимог».

Європейський суд з прав людини вказує, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року).

У справі, що переглядається:

позивачем заявлено позов про зменшення аліментів (а. с. 1-5);

ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 06 лютого 2023 року: відкрито провадження в справі; ухвалено розгляд справи проводити в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін; призначено судове засідання у цій справі на 10 годину 50 хвилин 31 березня 2023 року (а. с. 32 - 33);

в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції позивач вказував, що ця справа не могла бути розглянутою за правилами спрощеного позовного провадження та згідно пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення (а. с. 112);

суд апеляційної інстанції: не звернув уваги на те, що в справі спір виник з сімейних відносин, та не стосувався стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплати додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексації аліментів, зміни способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділу майна подружжя, а тому ця справа не могла бути розглянутою за правилами спрощеного позовного провадження; не врахував, що пунктом 7 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Тому суд апеляційної інстанції зробив неправильний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про зменшення аліментів.

Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України).

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що:

«7.23. Однаковим в обох кодексах є правило про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (частина четверта статті 244 ГПК України, частина четверта статті 270 ЦПК України). Отже, законодавцем уніфіковано правила щодо прийняття додаткового судового рішення, що вимагає єдиних підходів у їх застосуванні.

7.24. Аналіз положень статті 244 ГПК України та статті 270 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги. Також додаткове судове рішення може бути процесуальним засобом реалізації прав учасника справи, якщо воно ухвалюється за спеціальною заявою такого учасника, поданою з дотриманням відповідної процедури. Так, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України). Подібне право має сторона в господарському судочинства згідно з частиною першою статті 221 ГПК України.

7.25. Неповнота судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом. Однак, через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі при прийнятті додаткового рішення скасовувати чи змінити первісне рішення, проте він має право виправити деякі його недоліки, зокрема пов`язані з необхідністю розподілу судових витрат.

7.26. Частина перша статті 244 ГПК України (частина перша статті 270 ЦПК України) містить диспозитивну норму щодо права суду з власної ініціативи, або за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення. Винятком є розподіл судових витрат, який має ініціювати сторона з дотриманням правил статей 123-130, 221 ГПК України (статей 133 - 142, 246 ЦПК України).

7.27. ЦПК України та ГПК України однаково визначають обов`язок суду для вирішення питання про судові витрати призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше 15 днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог та ухвалення за наслідком такого судового засідання додаткового рішення в порядку, передбаченому частинами другою, третьою статті 221 ГПК України. У випадку розгляду такої заяви судом цивільної юрисдикції, засідання має бути проведено не пізніше 20 днів, якщо справа не слухається в письмовому провадженні (частини друга, третя статті 246 ЦПК України). Отже, для обох юрисдикцій законодавець визначив обов`язок суду призначити заяву сторони про розподіл судових витрат в судове засідання, якщо справа розглядалася з призначенням її до розгляду по суті в судових засіданнях (не в письмовому провадженні), за наслідком проведення якого має бути прийнято відповідне процесуальне рішення (додаткова постанова, додаткова ухвала)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22),на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що:

7.28. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 244 ГПК України, частина третя статті 270 ЦПК України). Дослідивши чи однаково процесуальні кодекси (цивільний та господарський) визначають поняття «порядку ухвалення судового рішення», Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що обидва кодекси під цим поняттям розуміють: ухвалення рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду; прийняття рішень та постанов, складення та їх підписання в нарадчій кімнаті тим складом суду, який розглянув справу; можливість вирішення питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті; оформлення окремим документом ухвал, які постановляються в нарадчій кімнаті, а інших ухвал, що постановляються без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання; особливості оформлення судових рішень (ухвал) що містять вступну та резолютивну частину, а також складення повного рішення (постанови, ухвали) у певні строки; можливість внесення виправлень в рішеннях чи ухвалах із застереженням перед підписом судді; викладення усіх судових рішень письмово у паперовій та електронній формі та вимоги їх викладення у Єдиній судово-інформаційно-телекомунікаційній системі ( стаття 259 ЦПК України, стаття 233 ГПК України). Отже, процесуальні кодекси поняття «порядок ухвалення судового рішення» визначають однаково та не включають до нього «процедуру розгляду справи по суті в загальному чи письмовому провадженні», яка виділена в окремі глави процесуальних кодексів (глава 6 ЦПК України, глава 6 ГПК України).

7.29. Велика Палата Верховного Суду висновує, що термін «ухвалення» додаткового судового рішення, а не термін «розгляд» законодавцем застосовано з метою, щоб підкреслити необхідність буквального тлумачення такого поняття відповідно до статті 259 ЦПК України (статті 233 ГПК України). Таке тлумачення є релевантним для з`ясування змісту положення другого речення частини третьої статті 270 ЦПК України (частини третьої статті 244 ГПК України), коли йдеться про усунення неповноти судового рішення, тобто відсутності у резолютивній частині рішення висновків щодо результатів розгляду справи. При цьому презюмується, що позовні вимоги та заперечення, докази, подані на їх обґрунтування, судом розглянуті згідно з вимогами статей 209 - 246 ЦПК України (статей 201 - 221 ГПК України), а розгляд справи належним чином відображений в описовій та мотивувальній частинах рішення. У протилежному випадку неповнота судового рішення може бути усунута шляхом його перегляду в апеляційному (касаційному) порядку, а не через ухвалення додаткового рішення.

7.30. Однак, у випадку задоволення заяви сторони про розподіл судових витрат, щодо яких сторона доказів не подавала, поданої на підставі статті 246 ЦПК України (статті 221 ГПК України), слід прийняти до уваги, що судом під час розгляду справи по суті питання про розподіл судових витрат не розглядалось на засадах змагальності та рівності, оскільки докази на підтвердження розміру судових витрат сторонами не були подані до закінчення судових дебатів чи внаслідок залишення позову без розгляду в підготовчому судовому засіданні.

7.31. Отже, у процедурі розгляду такої заяви суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони. Ключовими в цьому аспекті є приписи частини другої статті 246 ЦПК України (частини другої статті 221 ГПК України), які в імперативному порядку встановлюють, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання.

7.32. Отже, положення частини четвертої статті 270 ЦПК України (частини четвертої 244 ГПК України) про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 246 ЦПК України (частини другої статті 221 ГПК України) чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим)».

Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року по справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 травня 2023 року було ухвалене у відкритому судовому засіданні (а. с. 76);

в додатковому рішенні Голосіївського районного суду м. Києва від 11 липня 2023 року вказано, що рішення було ухвалене у відкритому судовому засіданні та в судове засідання сторони не з`явились, про день, час та місце розгляду заяви повідомлені належним чином (а. с. 99);

як свідчить аналіз матеріалів справи, в ній відсутні докази повідомлення судом першої інстанції учасників справи про розгляд заяви відповідачки про ухвалення додаткового рішення, незважаючи на те, що розгляд справи по суті в суді першої інстанції відбувався у відкритому судовому засіданні;

суд апеляційної інстанції не врахував, що положення частини четвертої статті 270 ЦПК України про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 246 ЦПК України чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим);

апеляційний суд не звернув уваги на те, що правила щодо реалізації учасниками справи їх права на участь в судовому засіданні з розгляду заяви про розподіл судових витрат згідно з частиною четвертою статті 270 ЦПК України є спеціальними та повинні застосовуватися системно з приписами частини другої статті 246 ЦПК України, яка визначає обов`язок суду призначити судове засідання відповідно до процедури розгляду справи, що була визначена судом для розгляду справи в цілому (загального, спрощеного чи письмового провадження);

в апеляційній скарзі на додаткове рішення суду першої інстанції позивач вказував, що суд першої інстанції у порушення приписів частини четвертої статті 270 та частини другої та четвертої статті 128 ЦПК України розглянув заяву відповідачки про прийняття додаткового судового рішення та ухвалив таке додаткове рішення про розподіл судових витрат без призначення засідання суду для такого розгляду та без повідомлення позивача про день, час та місце її розгляду (а. с. 133).

при залишенні без змін додаткового рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, а тому зробив неправильний висновок про залишення додаткового рішення суду першої інстанції без змін.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Оскільки встановлено підстави для скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд до апеляційного суду, то інші підстави відкриття касаційного провадження щодо постанови Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року суд касаційної інстанції не аналізує.

Щодо оскарження додаткової постанови Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року

Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року у цій справі, то додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року також слід скасувати».

З урахуванням того, що постанова Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року підлягає скасуванню, то додаткову постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року також належить скасувати.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційних скарги дають підстави для висновку про те, що постанови апеляційного суду ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу слід задовольнити частково; постанови апеляційного суду скасувати; передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи. З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційних скарг, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року, додаткову постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року та додаткова постанова Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук