Постанова

від 02.05.2024 по справі 752/1058/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 травня 2024 року м. Київ

Унікальний номер справи № 752/1058/23

Апеляційне провадження № 22-ц/824/7982/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 травня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Мазура Ю.О., та додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 липня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Мазура Ю.Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, -

в с т а н о в и в :

У січні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом до ОСОБА_2 , в якому просив зменшити розмір аліментів, визначений пунктом 4.3. договору про участь у вихованні, розвитку та утриманні дитини, укладеного ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , 31 січня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Парусовою Г.М. та зареєстрованого в реєстрі за номером 23, з 25% від заробітку (доходу) до 1/8 від заробітку (доходу) платника аліментів; судові витрати покласти на відповідача (т. 1 а.с. 1-5).

Позовна заява обґрунтована тим, що сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у шлюбі з відповідачкою, котрий було розірвано рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 липня 2020 року у справі № 752/10532/20.

Позивач зазначав, що дитина ОСОБА_3 проживає окремо від нього з 29 грудня 2019 року і позивач з цієї дати сплачує аліменти на його утримання у розмірі, визначеному договором про участь у вихованні, розвитку та утриманні дитини від 31 січня 2020 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Парусовою Г.М. та зареєстрований в реєстрі за № 23. Вказував, що пунктом 4.3. вказаного договору визначено розмір аліментів 25 % відсотків від заробітку (доходу). Зазначав, що джерелом доходу позивача є заробітна плата, яку він отримує в Київському національному університеті імені Т. Шевченка, де працює доцентом Навчально-наукового інституту права.

Звертав увагу, що у 2021 та 2022 роках змінився його сімейний стан та істотно погіршився матеріальний стан, що вимагає зменшення розміру аліментів, визначеного договором про участь у вихованні, розвитку та утриманні дитини від 31 січня 2020 року. Зміна матеріального стану в сторону його погіршення пов`язана з тим, що 04 вересня 2021 року позивач уклав шлюб та 06 січня 2022 року в нього народилась донька, у зв`язку з чим у останнього виник обов`язок утримувати новонароджену дитину та брати участь у додаткових витратах на неї щонайменше до досягнення нею повноліття.

Крім того, звертав увагу, що перебуваючи з березня 2022 року у неоплачуваній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на його утриманні перебуває його дружина, оскільки не має будь-якого доходу і не має можливості працювати, доглядаючи за донькою.

Також, посилався на те, що у зв`язку з скороченням бюджетного фінансування в умовах воєнного стану наказом ректора від 29 серпня 2022 року № 08-2571-04 викладачів Навчально-наукового інституту права Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, включно з позивачем, переведено на 0,75 ставки, що істотно скоротило його доходи. Вказував, що після переведення на 0,75 ставки його місячний заробіток становив у вересні 2022 року 24 491,35 грн., тоді як у вересні 28 434,00 грн. (т. 1 а.с. 1-5).

11 квітня 2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника ОСОБА_2 - адвоката Сербулова О.В., в якому останній просив у задоволенні позову відмовити (т. 1 а.с. 60-62).

На обґрунтування відзиву зазначав, що жодного посилання на скорочення бюджетного фінансування, зокрема у зв`язку з введенням воєнного стану, наказ ректора від 29 серпня 2022 року № 08-2571-04 не містить. Зі змісту наказу вбачається, що зменшення розміру окладу відбулось не за рішенням роботодавця, а за заявою ОСОБА_1 . При цьому, на момент затвердження вказаного наказу у позивача вже існували обставини, на які він посилається як на підставу для зменшення розміру аліментів, отже позивач мав усвідомлювати наслідки подання такої заяви (про оклад 0,75) та її задоволення, що полягали у зменшенні розміру його заробітку за вказаним місцем роботи.

Також вказував, що різниця між розміром місячного заробітку у вересні 2021 року та вересні 2022 року складає 14 %, а не 25 %, як стверджує позивач і не може свідчити про істотне погіршення матеріального стану. При цьому, звертав увагу, що оскільки аліменти встановлені в частці від заробітку, у випадку зменшення заробітку, розмір аліментів/, що підлягає сплаті на утримання дитини також зменшиться.

Крім того, позивач є адвокатом, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, інформація щодо призупинення або припинення адвокатської діяльності відсутня. Позивач не повідомив суд про наявність статусу само зайнятої особи та не надав жодних належних та допустимих доказів нездійснення адвокатської діяльності (припинення або зупинення). З огляду на викладене, позивач не позбавлений можливості отримувати дохід від здійснення адвокатської діяльності, та можливості отримувати дохід від вказаної діяльності, відповідно і сплачувати аліменти в порядку та розмірі, встановленому договором.

Вказував, що позивач на момент укладання договору отримував заробітну плату в Київському національному університеті ім. Т. Шевченка, мав юридичну освіту, статус адвоката, отже, чітко розумів зміст договору, усвідомлював можливість створення нової родини, народження дітей, довго строковість дії досягнутих домовленостей, отже розумів, які саме зобов`язання бере на себе на себе за цим договором та наслідки його укладання і не міг не усвідомлювати настання вказаних обставин. При цьому, позивач не був позбавлений можливості внести до договору усі потрібні умови ще при його укладенні.

Вважав, що позивач не довів належними та допустимими доказами значне погіршення матеріального стану, наявність обставин, на які посилається як на підставу для звернення до суду (т. 1 а.с. 60-62).

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 19 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів - відмовлено (т. 1 а.с. 76-80).

Додатковим рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 липня 2023 року заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 11 250 грн. 00 коп. (т. 1 а.с. 99-101).

Не погодившись із рішенням суду, 16 червня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити (т. 1 а.с. 111-118).

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вказував, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, оскільки суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що піддягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Зазначав, що на стадії відкриття провадження у даній справі суд ухвалою від 06 лютого 2023 року постановив розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження як малозначну справу, обґрунтувавши таке рішення посиланням на п. 3 ч. 6 ст. 19 ЦПК України, де міститься перелік справ, що виникають з сімейних відносин і як для цілей ЦПК вважаються малозначними. Проте, у вказаному переліку не згадується справи про зменшення розміру аліментів. Таким чином, суд порушив вимоги п. 11 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, які забороняють розглядати в порядку спрощеного провадження спори, що виникають з сімейних відносин.

Також зазначав, що рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, оскільки суд не дослідив всі обставини погіршення матеріального стану платника аліментів, які наведені та обґрунтовані в позовній заяві, сконцентрувавшись лише на зменшенні заробітної плати позивача. При цьому, суд помилково вважав що переведення позивача на ставку 0,75 заробітної плати відбулось з його ініціативи. Вказував, що подання заяви було вимушеним кроком, який зробили всі викладачі Навчально-наукового інституту права, а також інших факультетів та інститутів Київського національного університету імені Тараса Шевченка у зв`язку з тим, що керівництво університету повідомило, що внаслідок скорочення бюджетного фінансування установи та у зв`язку із низьким рівнем набору студентів на навчання буде вимушене скоротити 25 % викладацького складу або зменшити фонд оплати праці на 25 % вивільненню працівників, для чого науково-педагогічні працівники погодились перейти на тотальне переведення викладачів на 0,75 ставки і подати відповідні заяви. На те, що в університеті відбулось тотальне переведення викладачів на 0,75 ставки чітко вказує зміст наказу ректора від 29 серпня 2022 року № 08-2571-04. Проте, суд ці обставини не врахував. Звертав увагу, що зміна матеріального стану платника аліментів виступає підставою зміни розміру аліментів незалежно від того, чи така зміна відбулась з ініціативи платника аліментів чи незалежно від його волі в розумінні ст. 192 СК України.

Крім того, вважав, що наведене в оскаржуваному рішенні твердження про те, що позивач не позбавлений можливості отримувати дохід від здійснення адвокатської діяльності є суто припущенням, адже питання отримання позивачем доходу від її здійснення не досліджувалося судом під час розгляду справи по суті, жодних доказів на підтвердження таким фактам матеріали справи не містять. При цьому, норми Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та матеріали справи вказують на те, що позивач є адвокатом, який не здійснює адвокатську діяльність, оскільки не реєстрував адвокатське бюро, не входить до адвокатського об єднання та не зареєстрований в якості само зайнятої особи для здійснення адвокатської діяльності індивідуально відповідно до вимог ПК України.

Звертав увагу, що суд першої інстанції не застосував норми п. 3 ч. 1 ст. 182 СК України, а саме при визначенні розміру аліментів суд враховує наявність у платника аліментів інших дітей, та ч. 1 ст. 142 СК України діти мають рівні права щодо батьків. З наведених положень слідує, що друга дитина позивача має право на утримання зі сторони позивача, як і перша, на яку сплачуються аліменти. Проте, надання утримання обом дітям в однаковому розмірі робить витрати позивача на утримання дітей непропорційними до його заробітку, адже становитиме 50 % від доходу, та значно перевищує рекомендований розмір аліментів, що визначений у ст. 182 СК України.

Також критично ставиться до висновків суду, що позивач має задовільний стан здоров`я. Вказував, що позивач не посилався у позовній заяві на погіршення або поліпшення здоров`я когось зі сторін спору як на підставу для зменшення розміру аліментів відповідно до ст. 192 СК України. Крім того, стан здоров`я позивача взагалі не досліджувався судом першої інстанції під час розгляду справи по суті.

Стверджував, що оскаржуване рішення містить відомості про рух справи, які не відповідають дійсності, оскільки в рішенні зазначено, що позивач та відповідач не з`явились у судове засідання, тоді як обидві сторони були присутні на судовому засіданні 19 травня 2023 року (т. 1 а.с. 111-118).

Не погодившись із додатковим рішенням суду, 10 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити (т. 1 а.с. 131-135).

На обґрунтування зазначав, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, що мають значення для справи, висновки не_відповідають обставинам справи. Невідповідність висновків полягає у тому, що суд першої інстанції врахував у суму витрат відповідача на правничу допомогу платежі за послуги адвоката, які фактично в даній справі не надавались. Звертав увагу, що на а.с. 90 міститься акт № 2505/01 від 25 травня 2023 року прийняття передачі послуг адвоката на суму 2 500,00 грн. з представництва відповідачки у судовому засіданні в даній справі, що було призначене на 19 травня 2023 року. Проте, адвокат цю послугу відповідачці не надав, адже, у судове засідання він не з`явився, що зафіксовано в рішенні суду від 19 травня 2023 року та в протоколі судового засідання від 19 травня 2023 року. Відтак, враховувати вищезазначену суму в рахунок судових витрат відповідачки підстав немає.

Крім того, постановляючи додаткове рішення, суд першої інстанції поклав на позивача витрати відповідачки на правничу допомогу, які до даної справи відношення не мають. Так, на а.с. 88 міститься акт № 3103/01 прийняття-передачі послуг адвоката зі складання зустрічної позовної заяви про стягнення заборгованості за аліментами (вартість послуг 2 500 грн.) та клопотання про витребування довідки про доходи позивача (вартість послуг 1 000 грн.). Проте, зустрічну позовну заяву відповідачки суд не прийняв, а вказане клопотання, відповідно, взагалі не розглядалось судом. Таким чином ці витрати на правову допомогу по стягненню заборгованості за аліментами не належать до судових витрат у даній справі, предметом розгляду в якій було питання про зменшення розміру аліментів. При цьому, позовну заяву про стягнення заборгованості за аліментами, яку суд у даній справі не прийняв як зустрічну, відповідачка подала окремо в липні 2023 року, і вона розглядається в рамках цивільної справи № 752/13850/23, тож зазначені в цьому абзаці апеляційної скарги судові витрати належать до іншої цивільної справи і розподілу між сторонами цієї справи не підлягали.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про судові витрати та їх розподіл, не застосував норми ч. 1 ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», де визначені види адвокатської діяльності. За умови правильного застосування цих норм при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд першої інстанції мав дійти висновку, що 31 березня 2023 року не мав місця факт надання правничих послуг адвокатом відповідачці, оскільки адвокат не здійснив жодного з видів адвокатської діяльності, коли прибув на судове засідання, яке було скасоване раніше у зв`язку з перебуванням судді у відпустці. Відтак, платіж відповідачки адвокатові на суму 1 750 грн. за цей епізод не належить до витрат на професійну правничу допомогу. Адвокат міг завчасно дізнатись про перенесення судового засідання і не відвідувати суд марно.

Також, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, полягає в тому, що суд першої інстанції не врахував, що відповідачка є юристом-практиком, працює юрисконсультом у великій міжнародній компанії (ТОВ «Вейвмейкер») та є співзасновником юридичної фірми (ПП «Юридичний радник»), а відтак роль адвоката відповідачки в даній справі і значення наданих ним послуг були переоцінені судом.

Крім того, за правилами ч. 4 ст. 270 ЦПК України виклик і явка сторін у судове засідання, на якому вирішується питання про ухвалення додаткового рішення, не є обов`язковим, проте саме судове засідання має бути призначене і про нього мають бути проінформовані учасники справи. Проте, суд першої інстанції у порушення приписів ч. 4 ст. 270 та ч. 2 і 4 ст. 128 ЦПК України розглянув заяву відповідачки про прийняття додаткового судового рішення без призначення засідання суду для такого розгляду та без повідомлення позивача про день, час та місце її розгляду. Відповідні судові повідомлення не надходили позивачеві ні на пошту, ні на електронну пошту (по системі CourtID e.court@court.gov.ua), ні в «Дію», ні в особистий кабінет електронного суду позивача. Матеріали справи також не містять письмових повідомлень суду

Ухвалюючи оскаржуване додаткове судове рішення, визначив розмір витрат на правничу допомогу та здійснив їх розподіл за відсутності детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом. Відповідачка такого детального опису робіт (наданих послуг) адвоката не надала, тоді як відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. За відсутності детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, неможливо оцінити співмірність витрат на правничу допомогу зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи за критеріями, що закріплені у ч. 4 ст. 137 ЦПК України. У зв`язку з невиконанням відповідачкою вимог ЦПК України щодо подання документів, необхідних в цілях визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат (а саме детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом), а також неможливістю оцінити співмірність таких витрат, вимоги відповідачки про стягнення на її користь понесених витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, недоведеними і задоволенню не підлягають (т. 1 а.с. 131-135).

15 вересня 2023 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення від представника ОСОБА_2 - адвоката Сербулова О.В., в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване додаткове рішення без змін (т. 1 а.с. 149).

15 вересня 2023 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу на рішення від представника ОСОБА_2 - адвоката Сербулова О.В., в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін (т. 1 а.с. 154-156).

Постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 травня 2023 року та додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 липня 2023 року залишено без змін (т. 1 а.с. 168-179).

Постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення задоволено. У справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 7 500 грн. (т. 1 а.с. 204-209).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року, додаткову постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року скасовано і передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т. 2 а.с. 80-91).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав апеляційні скарги і просив їх задовольнити. Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Сербулов О.В. заперечував проти апеляційних скарг і просив їх відхилити.

Інші особи, які берутьучасть усправі досуду неприбули, прочас тамісце розгляду справи були сповіщені повідомленнями на зазначені ними адреси, у т.ч. адреси електронної пошти та телефонограмами із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, про що у справі є докази. Повідомлення ОСОБА_2 повернулось із відміткою працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною нею адресою, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи до суду не надходили. Проте, відповідачка ОСОБА_2 була сповіщена повідомленням її представника - адвоката Сербулова О.В., останній підтвердив факт належного сповіщення відповідачки про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 2 а.с. 109-128, 130).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).

Зважаючи на вимоги ч.ч. 9, 11 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково за наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 липня 2020 року у справі № 752/10532/20 було розірвано (т. 1 а.с. 7-8).

Частиною 4 статті 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 03 грудня 2013 року, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 6).

31 січня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про участь у вихованні, розвитку та утриманні дитини, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Парусовою Г.М. (т. 1 а.с. 9-14).

Відповідно до п. 4.2. вказаного договору, батько бере участь в утриманні дитини шляхом сплати аліментів. Сплата батьком коштів на утримання дитини починається з 29 грудня 2019 року - відколи батьки стали проживати окремо. Утримання буде виконуватись у грошовій формі шляхом сплати батьком грошових коштів у безготівковій або готівковій формі. Реквізити для безготівкового зарахування аліментів мати повідомляє батькові у письмовій формі або засобами електронної комунікації (електронна пошта).

Згідно з п. 4.3. зазначеного договору батько сплачує аліменти в розмірі 25% від свого заробітку (доходу). Батько сплачує аліменти протягом 5 робочих днів після надходження заробітку (доходу). На вимогу матері, але не більше одного разу на пів року, батько зобов`язаний надати довідку з місця роботи про розмір доходу, а також інші документи, що підтверджують отримання доходу. Отримані батьком надходження від продажу об`єктів права спільної сумісної власності сторін чи об`єктів права приватної власності батька, не є заробітком (доходом), з якого сплачуються аліменти.

На підтвердження погіршення свого матеріального стану позивач долучив до позовної заяви копію довідки Міністерства освіти і науки Київського національного університету ім. Тараса Шевченка № 08/40 від 20 січня 2022 року про те, що він ОСОБА_1 дійсно працює на посаді доцента кафедри інтелектуальної власності та інформаційного права навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка (т. 1 а.с. 15).

Також, позивач надав копію наказу Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 29 серпня 2022 року № 08-2571-04 про переведення ОСОБА_1 кандидата юридичних наук, доцента, кафедри інтелектуальної власності та інформаційного права навчально-наукового інститут права, з 01 вересня 2022 року по 30 червня 2023 року на посаду доцента (0,75 ст.) кафедри інтелектуальної власності та інформаційного права навчально-наукового інституту права, на умовах діючого контракту (зі збереженням терміну дії контракту по 29 жовтня 2025 року), з оплатою від посадового окладу 20 876,34 грн./за рахунок загального фонду-освіта/, зі збереженням раніше встановлених доплат за науковий ступінь - 15 %, за вчене звання - 25 %, надбавки за вислугу років (стаж педагогічної роботи) - 20 %. Підстава: заява ОСОБА_1 , згода керівництва підрозділу (т. 1 а.с. 18-20).

До позовної заяви долучено звіти про стан рахунку в АТ «Правекс банк» за період з 05 вересня 2021 року по 29 вересня 2021 року та за період з 31 серпня 2022 року по 29 вересня 2022 року (т. 1 а.с. 21-24).

Крім того, на підтвердження зміни сімейного стану позивач надав свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 , видане Святошинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) 04 вересня 2021 року (т. 1 а.с. 16), та свідоцтво про народження дитини серія НОМЕР_3 , видане Печерським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 13 січня 2022 року (т. 1 а.с. 17), з якого вбачається, що у ОСОБА_1 народилась донька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щододитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст.ст. 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Статтею 189 СК України встановлено, що батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. У разі невиконання одним із батьків свого обов`язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Частиною першою статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Враховуючи зміст ст.ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

До таких висновків дійшов Верховний Суд України в постанові від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 та Верховний Суд в постанові від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20 (провадження № 61-7397св21).

З аналізу даних правових норм вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з`ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів. При цьому, суд, з урахування встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач як на підставу для зменшення розміру аліментів посилався на зміну свого сімейного стану, зменшення розміру заробітку (доходу). Зазначав, що 04 вересня 2021 року ним було зареєстровано шлюб, а ІНФОРМАЦІЯ_3 в шлюбі народилась донька - ОСОБА_5 . Таким чином, на його утриманні, окрім сина ОСОБА_6 , тепер перебувають його дружина, яка доглядає за дитиною до досягнення нею трьох років, а також малолітня донька ОСОБА_7 , що вважає підставою для зменшення розміру аліментів.

Так, відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частиною 2 ст. 84 СК України визначено, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.

Факт укладення 04 вересня 2021 року іншого шлюбу та народження ІНФОРМАЦІЯ_3 доньки позивача - ОСОБА_5 підтверджується наявними у справі доказами (т. 1 а.с. 16-17).

Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо зміни його сімейного стану знайшли підтвердження в судовому засіданні.

Також, як на підставу для зменшення розміру аліментів позивач посилався на те, що наказом Київського національного університету імені Т. Шевченка від 29 серпня 2022 року № 08-2571-04 йому було зменшено рівень заробітної плати, а саме переведено на 0,75 ставки на посаді доцента кафедри, внаслідок чого відбулось зменшення отриманої позивачем заробітної плати на 14% з 28 434 грн. на місяць у вересні 2021 року до 24 491.35 грн. у вересні 2022 року(т. 1 а.с. 15, 18-24).

При цьому, за змістом ч. 2 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості у разі стягнення аліментів - 50 відсотків.

Враховуючи, що на утриманні у позивача, крім сина ОСОБА_8 , перебуває донька ОСОБА_7 , розмір заробітку (доходу) позивача зменшився, колегія суддів вважає, що аліменти на утримання ОСОБА_3 підлягають зменшенню до 1/6 частини від доходу (заробітку), що є розумним та не суперечить нормам матеріального права, а також буде справедливим балансом між захистом прав дітей позивача.

Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилався на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме п. 7 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, оскільки суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Перевіривши вказані доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів (т. 1 а.с. 1-5).

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 06 лютого 2023 року відкрито провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів. Розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін. Призначено судове засідання по даній справі на 10 годину 50 хвилин 31 березня 2023 року (т. 1 а.с. 32 - 33);

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) (пункт 3 частини шостої статті 19 ЦПК України).

У порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті (пункт 1 частини перша та друга статті 274 ЦПК України).

В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя (пункт 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України).

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 7 частини третьої статті 376 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

В постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2023 року в справі № 682/2454/22-ц (провадження № 61-10748 св 23), вказано, що: «посилання у касаційній скарзі про те, що дана справа підлягає розгляду у порядку спрощеного провадження є безпідставні. Відповідно до пункту 3 статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, зокрема, про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства). Частина четверта статті 274 ЦПК України містить імперативну норму, яка визначає перелік справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження. Цей перелік ґрунтується на класифікації справ за матеріально-правовою ознакою, тобто за характером спірних матеріально-правових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя (пункт 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України). Враховуючи предмет та правові підстави позову у цій справі, вона є справою що виникають із сімейних правовідносин, а отже, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України не може розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 7 частини третьої статті 376 ЦПК України). За таких обставин порушення судом першої інстанції норм процесуального права стало підставою для скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України та розгляд справи по суті заявлених вимог».

Враховуючи викладене, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в справі спір виник з сімейних відносин, та не стосувався стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплати додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексації аліментів, зміни способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділу майна подружжя, а тому ця справа не могла бути розглянутою за правилами спрощеного позовного провадження, чим порушив норми процесуального права, що в свою чергу є підставою для скасування апеляційним судом рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 травня 2023 року відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також не вирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року у цій справі, то додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року також слід скасувати».

Щодо судових витрат та вимог про скасування додаткового рішення.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.

У пункті 20 постанови Пленум Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 4 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Тобто, додаткове рішення суду, ухвалене у порядку статті 270 ЦПК України є невід`ємною частиною основного рішення у справі по суті спору, та не може існувати окремо від нього.

Відповідна правова позиція міститься і в постановах Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у справі № 923/631/15, від 23 січня 2020 року у справі № 910/20089/17, від 14 липня 2021 року у справі № 761/15741/17.

Зважаючи на вищезазначене та те, що рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 травня 2023 року підлягає скасуванню, відповідно до положень ЦПК України додаткове рішення цього ж суду від 11 липня 2023 року підлягає скасуванню.

Визначаючи на підставі ст. 141 ЦПК України розмір судових витрат, суд апеляційної інстанції врахував наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16).

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

За змістом ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (ч. 2 ст. 134 ЦПК України).

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Позивач ОСОБА_1 у позовній заяві та апеляційній скарзі не заявляв вимог про стягнення на свою користь із відповідачки ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу (т. 1 а.с. 1-8, 111-118).

На підставі ст. 141 ЦПК України, пропорційно до частини задоволених позовних вимог (50%) слід стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - 536 грн. 80 коп. (1073.60 грн. : 2)судового збору в суді першої інстанції та - 805 грн. 20 коп. судового збору в апеляційному суді, сплата якого підтверджується доказами по справі (т. 1 а.с. 27, 125).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 травня 2023 року та додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 липня 2023 року - задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 травня 2023 року та додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 липня 2023 року - скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів - задовольнити частково.

Зменшити розмір аліментів, визначений пунктом 4.3. Договору про участь у вихованні, розвитку та утриманні дитини, укладеного ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , 31 січня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Парусовою Г.М. та зареєстрованого в реєстрі за номером 23, на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 25% від заробітку (доходу) до 1/6 частини усіх видів його заробітку (доходу), щомісяця, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання цією постановою суду законної сили до досягнення ОСОБА_3 повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП- НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП- НОМЕР_5 ) - 536 грн. 80 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та - 805 грн. 20 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 03 травня 2024 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

О.В. Борисова

В.М. Ратнікова