Рішення

від 22.01.2024 по справі 134/1824/23

КРИЖОПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 134/1824/23

2/134/38/2024

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

22 січня 2024 року смт. Крижопіль

Крижопільський районний суд Вінницької області

в складі: головуючої судді Кантонистої О.О.

з участю: секретаря судового засідання Франко О.Г.

позивача ОСОБА_1

його представника - адвоката Близнюка В.В.

представника органу опіки та піклування

Крижопільської селищної ради - адвоката Панасюка В.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Крижопіль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком, за участю органу опіки та піклування Крижопільської селищної ради,

встановив:

11 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що він та відповідачка є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вони перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 18 липня 2017 року між ними розірвано. Сім`я розпалася через те, що відповідачка нехтувала сімейними цінностями, з її ініціативи між ними постійно виникали сварки, свідком яких нерідко був їхній малолітній син ОСОБА_3 , що негативно впливало на його психологічний стан.

Позивач вказує, що йому нещодавно стало відомо про плани відповідачки виїхати на постійне місце проживання до однієї з європейських країн, вірогідно до Польщі, для чого нею підготовлено всі необхідні документи.

Враховуючи викладене, між ними виник спір щодо визначення місця проживання їхнього малолітнього сина ОСОБА_3 .

На думку позивача, дитина має проживати з ним, оскільки він забезпечений житлом, має самостійний заробіток, відтак може створити всі належні умови для проживання та розвитку сина, що відповідатиме якнайкращим інтересам останнього, сприятиме його повноцінному вихованню та розвитку у звичному середовищі.

Так як їхній син ОСОБА_3 навчається в Ліцеї № 1 смт. Крижопіль та має стале коло спілкування, зміна місця перебування та навчання може негативно позначитися на освітньому процесі та формуванні особистості.

За таких обставин позивач вважає, що права та інтереси дитини мають бути захищені судом шляхом визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 з ним, як батьком.

Ухвалою судді Крижопільського районного суду від 12 жовтня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання. Окрім того, витребувано від органу опіки та піклування Крижопільської селищної ради письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Протокольними ухвалами Крижопільського районного суду від 03 листопада 2023 року та 20 листопада 2023 року було оголошено перерву в підготовчому засіданні через ненадходження до суду витребуваних доказів.

Протокольною ухвалою Крижопільського районного суду від 06 грудня 2023 року було відкладено підготовче засідання в зв`язку з відсутністю у суду відомостей про вручення відповідачці ОСОБА_2 повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

Ухвалою Крижопільського районного суду від 27 грудня 2023 року відмовлено у прийнятті визнання відповідачкою ОСОБА_2 позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком та продовжено судовий розгляд справи. Закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Крижопільського районного суду від 15 січня 2024 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Близнюка В.В про опитування в судовому засіданні в присутності психолога КУ «Центр надання соціальних послуг Крижопільської селищної ради» малолітнього сина сторін - ОСОБА_3 .

В судовому засіданні 22 січня 2024 року позивач та його представник - адвокат Близнюк В.В. позовні вимоги підтримали, посилаючись на те, що відповідачка виїхала за кордон, тобто проживає окремо від малолітнього сина, тому є необхідність визначити місце проживання дитини разом з батьком.

При цьому позивач пояснив, що після розірвання шлюбу залишився проживати в належному відповідачці будинку за адресою: АДРЕСА_1 , власного житла не має. На даний час офіційно не працевлаштований. Вказав, що йому невідомо чим відповідачка займається у Польщі і скільки планує там пробути. Окрім їхнього спільного сина у відповідачки є ще двоє дорослих синів, яким необхідно матеріально допомагати.

Також представник позивача зазначив, що даний спір не пов`язаний з необхідністю отримання позивачем відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки на час подання позову він був заброньований підприємством, на якому працював.

Окрім того, представник позивача подав клопотання, у якому просить визнати неналежним доказом висновок № 165 від 08.11.2023 року комісії з питань захисту прав дитини Крижопільської селищної ради про затвердження висновку щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, мотивуючи тим, що вказаний висновок складений з порушенням п. 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866.

Так, зазначеним вище Порядком передбачено, що працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання за формою згідно з додатком 9, а також звертається до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи для забезпечення проведення оцінки потреб сім`ї з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов`язки з виховання дитини та догляду за нею. Під час розгляду питання про визначення місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров`я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини.

В той же час, жодної з наведених в Порядку дій при складанні та затвердженні висновку вчинено не було, зокрема, бесіди з батьками та дитиною не проводилися, обстеження житлово-побутових умов не відбулося з надуманих причин.

Представник позивача просить суд врахувати, що хоча відповідачка і не заперечує щодо визначення місця проживання дитини з батьком - позивачем ОСОБА_1 , однак відсутні підстави стверджувати про відсутність спору у даній справі, оскільки сторони, як батьки, спільно прийняли рішення вирішити спір в судовому порядку з метою захисту прав та інтересів їхнього малолітнього сина.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, в матеріалах справи міститься її заява від 25.12.2023 року, в якій вона просить розглянути справу без її участі у зв`язку з виїздом за межі України. Позовні вимоги визнає.

Представник органу опіки та піклування - адвокат Панасюк В.Б. в судовому засіданні висловив думку про відсутність предмету спору у даній справі, оскільки з наданого висновку органу опіки та піклування вбачається, що малолітній син сторін проживає з обома батьками, які беруть рівноцінну участь у його вихованні, тому питання щодо встановлення місця проживання дитини з батьком вирішення не потребує.

Також в судовому засіданні у присутності практичного психолога КУ «Центр надання соціальних послуг Крижопільської селищної ради» ОСОБА_5 був вислуханий малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який вказав, що бажає проживати зі своїм батьком. Його мати поїхала в Польщу, але вони періодично спілкуються по телефону.

Суд, заслухавши позивача та його представника, представника органу опіки та піклування, вислухавши думку дитини, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 10 грудня 2014 року (а. с. 7).

Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 18 липня 2017 року (справа № 134/870/17) шлюб між сторонами було розірвано (а. с. 6).

Малолітній син сторін ОСОБА_3 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру Крижопільської територіальної громади № 2023/007992804 від 04.10.2023 року (а. с. 8).

Згідно довідки Крижопільської філії ТОВ «ТЕРРАФУД» № 137 від 10 жовтня 2023 року, позивач ОСОБА_1 працював в Крижопільській філії ТОВ «ТЕРРАФУД» з 10.06.2021 року по 20.09.2023 року на посаді слюсар-ремонтник. Його дохід за період з 01.04.2023 року по 20.09.2023 року склав 85 658,69 грн. (а. с. 9).

Як вбачається з довідок № № 01-48/255д, 01-48/256д від 05 жовтня 2023 року, виданих директором Ліцею № 1 смт. Крижопіль, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається в четвертому класі Крикливецької філії Ліцею № 1 смт. Крижопіль з 01 вересня 2020 року. Його батько ОСОБА_1 , зі слів класного керівника ОСОБА_6 , приймає участь у вихованні сина: цікавиться шкільним життям сина, приводить та забирає його зі школи, відвідує батьківські збори, спілкується з учителями (а. с. 10, 11).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

За змістом частин третьої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

За статтею 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою (стаття 160 СК України).

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (частина перша статті 161 СК України).

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Відповідно до принципу 6 Декларації про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків, і в усякому разі в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучатися зі своєю матір`ю.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено правовий висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності.

У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції.

У рішенні ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

У рішенні ЄСПЛ «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року зазначено, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків з сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

У зв`язку з зазначеним при визначенні місця проживання дитини судам необхідно, крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

З дослідженого судом висновку виконавчого комітету Крижопільської селищної ради № 165 від 08.11.2023 року вбачається, що 24 жовтня 2023 року службою у справах дітей Крижопільської селищної ради було здійснено комісійний виїзд за адресою: АДРЕСА_1 з метою обстеження умов проживання та з`ясування обставин справи. Однак, обстеження умов проживання здійснити не вдалося у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 поводила себе агресивно та не допустила членів комісії до свого помешкання.

Працівниками служби у справах дітей було опитано сусідів та з`ясовано, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають спільно як сім`я, родина є зразковою.

Згідно з довідкою від 06.11.2023 року № 20, виданою старостою Крикливецького старостинського округу, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їхній син ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 та проживають спільно.

Згідно з довідкою від 10.11.2023 року № 01-48/305д, наданою Крикливецькою філією Ліцею № 1 смт. Крижопіль, батьки дитини рівноцінно приймають участь у вихованні сина, спілкуються з педагогами, цікавляться шкільним життям, відвідують батьківські збори. Дитину до школи завжди приводить та забирає один із батьків.

На підставі викладеного, комісією з питань захисту прав дитини Крижопільської селищної ради зроблено висновок, що батьки проживають спільно та беруть рівноцінну участь у вихованні сина, питання встановлення місця проживання дитини з батьком вирішення не потребує.

Щодо клопотання представника позивача про визнання вищевказаного висновку органу опіки та піклування неналежним доказом, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно положень ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

В силу ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів, зокрема, щодо місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

За змістом ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК України).

Відповідно до п. 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою КМУ від 24.09.2008 року № 866, під час розв`язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання (перебування) дитини служба у справах дітей повинна керуватися найкращими інтересами дитини з урахуванням рівних прав та обов`язків матері та батька щодо дитини. Працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання за формою згідно з додатком 9, а також звертається до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи для забезпечення проведення оцінки потреб сім`ї з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов`язки з виховання дитини та догляду за нею.

У разі коли батьки дитини проживають у межах різних адміністративно-територіальних одиниць, той із батьків, який подав заяву про визначення місця проживання дитини з ним, звертається до служби у справах дітей за місцем свого проживання (перебування) стосовно проведення обстеження його житлово-побутових умов і складення акта обстеження умов проживання. Зазначений акт передається заявником до служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини, працівник якої проводить з ним бесіду. Під час розгляду питання про визначення місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров`я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини.

Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.

Отже, відповідно до вищезазначеного Порядку, під час розгляду питання про визначення місця проживання дитини працівники служби у справах дітей Крижопільської селищної ради повинні були взяти до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, стан здоров`я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини, провести бесіду з батьками та дитиною і лише після цього скласти висновок про визначення місця проживання дитини і подати його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.

Проте, як встановлено в судовому засіданні, працівники служби у справах дітей не проводили бесіду ні з батьками дитини, ні з самою дитиною, вказавши у висновку, що мати дитини ОСОБА_2 поводила себе агресивно та не допустила членів комісії до свого помешкання в зв`язку з чим не вдалося провести обстеження умов проживання.

З огляду на зазначене, суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування № 165 від 08.11.2023 року, оскільки він є недостатньо обґрунтованим, складений з порушенням Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою КМУ від 24.09.2008 року № 866, відповідно суперечить інтересам дитини.

Разом з тим, суд враховує, що ухвалення рішення про задоволення позову за обставин належного виконання батьками своїх обов`язків та відсутності спору щодо визначення місця проживання дитини призведе до порушення прав та інтересів дитини, що є недопустимим.

Судове рішення про визначення місця проживання дітей з одним із батьків може бути ухвалено лише якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них будуть проживати малолітні діти, тобто за наявності між ними такого спору, а тому обґрунтування позивачем ОСОБА_1 позовних вимог лише наміром відповідачки проживати за кордоном, не є підставою для задоволення таких вимог, оскільки на даному етапі має характер виключно припущень.

За відсутності між сторонами відповідного спору суд позбавлений можливості вирішувати такі питання в судовому порядку, оскільки завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи.

Сімейні відносини, враховуючи їх особистісний характер, повинні в першу чергу вирішуватися за згодою їх учасників, і тільки в разі відсутності такої згоди (існування між ними спору) - зокрема, в суді.

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Фактично у даному випадку спір щодо місця проживання дитини ініційований батьком дитини, з яким дитина і так проживає, і від якого мати дитини не вимагає зміни її місця проживання.

Після звернення батька дитини до суду з позовом про визначення місця проживання дитини відповідачка у встановленому порядку з самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом в межах розгляду даної справи про визначення місця проживання дитини разом з нею не зверталася, будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини з нею, як матір`ю, суду не надала.

За встановлених обставин у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом з ним, між батьками дитини виник спір саме щодо її місця проживання, оскільки мати дитини не вимагає від батька дитини змінити її місце проживання, не порушує в судовому порядку питання щодо відібрання дитини у позивача, не зверталася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з нею.

В той же час, зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.

При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом, має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір. Вказані обставини підлягають перевірці судом.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що вимоги про визначення місця проживання дитини заявлені позивачем передчасно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини та принаймні існувати на час вирішення справи в суді.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що спір між сторонами щодо місця проживання дитини відсутній, підстав для судового захисту прав дитини шляхом визначення її місця проживання з батьком суд не вбачає та приходить до висновку про відмову у задоволенні даного позову.

В порядку ст. 141 ЦПК України судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком, за участю органу опіки та піклування Крижопільської селищної ради, - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідачка: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Орган опіки та піклування: Виконавчий комітет Крижопільської селищної ради, місцезнаходження: вул. Героїв України, 59 смт. Крижопіль Тульчинського району Вінницької області, код ЄДРПОУ 04325940.

Повний текст рішення складено 30 січня 2024 року.

Суддя: