Постанова

від 15.01.2025 по справі 461/1980/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року

м. Київ

справа № 461/1980/17

провадження № 61-2280св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - Львівська міська рада,

відповідачі: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Загвойська Наталія Ігорівна, ОСОБА_1 ,

треті особи:Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, ОСОБА_2 , Львівське комунальне підприємство «Центральне», фізична особа - підприємець ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Львівської міської ради та Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради на рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 жовтня 2018 року, ухвалене у складі судді Лялюка Є. Д., та постанову Львівського апеляційного суду від 18 січня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року Львівська міська рада звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Загвойської Н. І., ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна власника із чужого незаконного володіння.

Позовна заява Львівської міської ради мотивована тим, що реєстрація приватним нотаріусом Загвойською Н. І. права власності на нежитлові приміщення, площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, загальною площею 30,2 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101), за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 є незаконною, а зазначене майно підлягає витребуванню на підставі частини третьої статті 388 ЦК України.

Львівська міська рада є законним власником нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки станом на час прийняття приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І., 18 жовтня 2016 року, рішення про державну реєстрацію за відповідачем прав та їх обтяжень жодних документів, які підтверджували б право власності на вищезгадані нежитлові приміщення, не існувало.

Львівська міська рада стверджувала, що реєстраційне посвідчення, видане 12 січня 1998 року Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації, та розпорядження від 24 грудня 1997 року № 234, видане Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради первинному власнику - Приватному підприємству «Авто-Люкс-Сервіс» (далі - ПП «Авто-Люкс-Сервіс»), які були підставою для вибуття з володіння Львівської міської ради, не існували взагалі.

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_1 спірних нежитлових приміщень порушує права Львівської міської ради, оскільки рішення про передачу у власність ОСОБА_1 зазначених нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , не приймалось, отже, Львівську міську раду обмежено в праві вільно володіти, розпоряджатись та користуватись комунальним майном та земельною ділянкою, на якій розташоване спірне майно.

З урахуванням зазначеного, Львівська міська рада просила суд:витребувати в ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівського міської ради об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення, площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, загальною площею 30,2 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101, за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати повернути зазначене майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення, площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, загальною площею 30,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 16 жовтня 2018 року у задоволенні позову Львівської міської ради відмовлено. Скасовано арешт, накладений ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 07 серпня 2017 року на нежитлові приміщення, площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, загальною площею 30,2 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101, за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що права та інтереси Львівської міської ради порушені, оскільки майно, яке належало територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності, вибуло поза волею власника, що надає підстави для застосування положень частини третьої статті 388 ЦК України. Проте у справі міститься запит Управління комунальної власності Львівської міської ради від 31 жовтня 2009 року № 2302/5818, з якого з`ясовувалось, чи у зв`язку з відчуженням нежитлових приміщень проводилася реєстрація права власності за приміщеннями, зокрема на АДРЕСА_1 , які складаються з приміщення площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, на праві власності за ПП «Авто-Люкс-Сервіс». Формуючи цей запит, Управління комунальної власності Львівської міської ради було обізнане про те, що нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 , що складається з приміщення площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, на праві власності належить ПП «Авто-Люкс-Сервіс». Тобто Львівська міська рада станом на 31 жовтня 2009 року була обізнана про порушення свого права та зобов`язана була про таку обставину дізнатися. Позовна давність за вимогою про витребування спірного майна закінчилася 01 листопада 2012 року. Львівська міська рада звернулася до суду з позовом про витребування зазначеного нежитлового приміщення з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації 16 березня 2017 року, отже, з пропуском позовної давності.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що події мали місце в далекому минулому, оскільки розпорядження № 90 прийнято в 1996 році. Тому абсолютно ймовірним є факт втрати цього розпорядження, спотворення відомостей, зазначених у ньому, у зв`язку з давністю формування цього документа та об`єктивною фізичною зношеністю, неможливістю реально оцінити відомості та дані, що є важливими для вирішення справи по суті. Інші докази у цій справі, оцінка судом аргументів та доводів сторін дають можливість суду дійти обґрунтованого висновку, що відповідач законно набув право власності на спірне нежитлове приміщення, отже, позовні вимоги Львівської міської ради не можуть бути задоволені як з підстав застосування норм матеріального права, так і з підстав порушення позивачем норм процесуального права, зокрема пропуску позовної давності.

Постановою Львівського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року апеляційні скарги Львівської міської ради та Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - Управління комунальної власності Львівської міської ради) задоволено. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 жовтня 2018 року скасовано, прийнято постанову про задоволення позовних вимог Львівської міської ради.

Витребувано в ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради об`єкт нерухомого майна: нежитлові приміщення, площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, загальною площею 30,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101. Зобов`язано повернути нежитлові приміщення, площею 19,7 кв. м, та приміщення під індексом 16-1, площею 10,5 кв. м, загальною площею 30,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101, за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна: нежитлові приміщення, площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, загальною площею 30,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І. (індексний номер: 32082156 від 27 жовтня 2016 року, форма власності: приватна, розмір частки: 1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101). Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Приймаючи вказану постанову, апеляційний суд виходив із того, що спірні нежитлові приміщення належать територіальній громаді м. Львова, яка свою волю на їх вибуття із власності територіальної громади не давала, тому позов про витребування цього нерухомого майна від останнього його набувача є обґрунтованим, що відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Апеляційний суд вважав вимогу про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення, площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1, площею 10,5 кв. м, загальна площа 30,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101, також обґрунтованою. Виходив з того, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, отже, положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України не застосовується. Вважав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск Львівською міською радою позовної давності.

Постановою Верховного Суду від 11 серпня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог Львівської міської ради про скасування державної реєстрації права власності скасовано. У задоволенні позовних вимог Львівської міської ради про скасування державної реєстрації права власності відмовлено. Постанову Львівського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог Львівської міської ради про витребування майна із чужого незаконного володіння скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-2659св21).

Скасовуючи оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог Львівської міської ради про скасування державної реєстрації права власності та ухвалюючи нове судове рішення в цій частині про відмову у задоволення позову, суд касаційної інстанції, пославшись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 та постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15, виходив із того, що оскільки Львівська міська рада заявила саме віндикаційний позов, то такий спосіб захисту прав, як скасування державної реєстрації права, також не є належним способом захисту прав позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Скасовуючи оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог Львівської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння та передаючи справу на новий апеляційний розгляд в цій частині, суд касаційної інстанції зазначив про те, що на віндикаційні позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, оскільки органи державної влади чи місцевого самоврядування мають нести ризик спливу позовної давності на оскарження правових актів, виданих ними, а здійснення права на їх оспорення не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту. Однак апеляційний суд не вказане уваги не звернув, наявні у справі докази не оцінював, обставин, чи є Львівська міська рада та Управління комунальної власності Львівської міської ради однією юридичною особою, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про порушення свого права, не встановлював.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначив про те, що апеляційний суд не здійснив оцінку втручання у право власності ОСОБА_1 на предмет законності, пропорційності й необхідності у демократичному суспільстві у розумінні Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Постановою Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року апеляційні скарги Львівської міської ради та Управління комунальної власності Львівської міської ради задоволено частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 жовтня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов`язання повернути майно скасовано, прийнято нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог Львівської міської ради в цій частині. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Львівської міської ради нежитлові приміщення, площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, загальною площею 30,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101. У задоволенні позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Приймаючи вказану постанову, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що права та інтереси Львівської міської ради порушені, оскільки майно, яке належало територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності, вибуло поза волею власника, що надає підстави для застосування положень частини третьої статті 388 ЦК України.

Водночас апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки право власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на спірне нежитлове приміщення було порушено в момент його вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, що з огляду на «принцип реєстраційного підтвердження володіння», який підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, мало місце під час первинної реєстрації права власності на цей об`єкт приватним нотаріусом за ПП «Авто-Люкс-Сервіс» (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18 жовтня 2016 року, індексний номер: 31912134), то саме з цього часу для Львівської міської ради почала спливати позовна давність за пред`явленим позовом, який подано до суду у березні 2017 року, тобто в межах позовної давності.

Апеляційний суд звернув увагу на те, що оскільки копія запиту Управління комунальної власності Львівської міської ради від 31 жовтня 2009 року № 2302/5818 датована вихідним днем, то це виключає можливість реєстрації його управлінням та надіслання у БТІ, при цьому такий лист не є підставою набуття права власності на спірне майно, тому не може братися до уваги.

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що у разі задоволення позовних вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння не відбудеться втручання у право власності відповідача, оскільки «суспільним», «публічним» інтересом звернення Львівської міської ради як представника територіальної громади міста Львова до суду з вказаною вимогою є задоволення суспільної потреби у відновленні законності. В цьому випадку цей інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права комунальної власності на майно, що незаконно вибуло з такої власності, оскільки законні підстави набуття власності на спірне нежитлове приміщення відсутні.

Постановою Верховного Суду від 12 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції(провадження № 61-11386св22).

Скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції виходив із того, що апеляційний суд помилково вважав, що відлік позовної давності у цій справі розпочався в момент вибуття спірного майна з комунальної власності у володіння іншої особи, оскільки відлік позовної давності починається з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Апеляційний суд не надав належної оцінки аргументам, наведеним у клопотанні ОСОБА_1 від 24 вересня 2018 року про застосування позовної давності, щодо того, що Львівська міська ради чи її структурний підрозділ (Управління комунальної власності Львівської міської ради) дізналася або могла дізнатися про порушення прав громади міста Львова на спірне комунальне майно ще 31 жовтня 2009 року, але звернулася до суду із позовом до відповідачів лише 16 березня 2017 року. Не дослідив належним чином додані до такого клопотанням докази, зокрема копію запиту від 01 листопада 2009 року Управління комунальної власності Львівської міської ради до начальника ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» щодо реєстрації права власності на спірну нерухомість за ПП «Авто-Люкс-Сервіс» (т. 2 а. с. 3). Крім того, апеляційний суд не встановив, чи були причини, з яких Львівська міська рада або Управління комунальної власності Львівської міської ради не могли дізнатися про порушення цивільних прав громади міста Львова раніше і якими доказами це підтверджується.

Постановою Львівського апеляційного суду від 18 січня 2024 року апеляційні скарги Львівської міської ради та Управління комунальної власності Львівської міської ради залишено без задоволення. Рішення Галицького районного суду міста Львова від 16 жовтня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що право Львівської міської ради порушене, але рада пропустила строк позовної давності, оскільки станом на жовтень 2009 року Львівська міська рада та її Управління комунальної власності Департаменту економічної політики, яке представляє власника комунального майна, зокрема, при укладенні договорів оренди спірного майна, були обізнані про вибуття зазначених нежитлових приміщень з комунальної власності. Позовна давність за вимогою про витребування спірного майна закінчилася 01 листопада 2012 року. Докази про те, що вони не могли дізнатися про вказане до спливу позовної давності відсутні, також судом не встановлені об`єктивні причини, з яких Львівська міська рада або Управління комунальної власності Львівської міської ради не могли дізнатися про порушення цивільних прав громади міста Львова в межах позовної давності.

Апеляційний суд зазначив, що Львівська міська рада про порушення свого права вона дізналася ще 31 жовтня 2009 року із запиту Управління комунальної власності № 2302/5818 до ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», з якого вбачається, що зазначеним управлінням з`ясовувалося, чи проводилася реєстрація права власності за приміщеннями, зокрема, на АДРЕСА_1 , у зв`язку з відчуженням нежитлових приміщень.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів

У лютому 2024 року представник Львівської міської ради подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення цих вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, щосуд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про те, що Львівська міська рада пропустила строк позовної давності при зверненні із цим позовом до суду, не врахували, що первинно право власності на спірні приміщення зареєстроване приватним нотаріусом Загвойською Н. І. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18 жовтня 2016 року за ЛП «Авто-Люкс-Сервіс». Отже, вибуття майна з комунальної власності відбулося саме з 18 жовтня 2016 року. До цього часу майно з комунальної власності не вибувало. Львівська міська рада, реалізовуючи свої повноваження власника, передавала спірні приміщення в оренду і в жовтні 2015 року вони повернуті орендарем за актами приймання-передачі.

Оскільки права Львівської міської ради не були порушені раніше ніж 18 жовтня 2016 року, то і підстав звертатися з позовом до цієї дати (а саме до 01 листопада 2012 року як зазначив апеляційний суд) у Львівської міської ради не було. Саме з 18 жовтня 2016 року відбулося порушення права власності Львівської міської ради і саме з цього часу вона мала можливість і обов`язок дізнатися про порушення свого права.

Із цим позовом Львівська міська рада звернулася до суду 16 березня 2017 року, а отже, не пропустила строк позовної давності.

В основу оскаржуваних судових рішень покладено неналежний, недопустимий і недостовірний доказ - копію листа Управління комунальної власності від 31 жовтня 2009 року № 2302/5818 до ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки». На підставі копії листа від 31 жовтня 2009 року № 2302/5818 не може встановлюватися факт вибуття майна, оскільки вказаний лист не є підставою для набуття ПП «Авто-Люкс-Сервіс» права власності на спірне майно, а також не містить жодного посилання на такі підстави. Цей лист датований 2009 роком, тобто задовго до державної реєстрації (18 жовтня 2016 року), а також задовго після тієї дати, якою датовано документи, що стали, нібито, підставою для державної реєстрації права власності. На підставі цього листа неможливо встановити дійсні обставини справи, оскільки станом на 2009 рік спірні приміщення вже два роки як перебували в оренді, тому на той час не вибули з комунальної власності.

Апеляційний суд не взяв до уваги, що цей лист містить формулювання «у зв`язку з відчуженням частини приміщень», проте матеріалами справи підтверджується, що спірні приміщення не відчужувалися у встановленому законодавством порядку і вибули з володіння Львівської міської ради поза волею власника, тому інформація, наведена у листі, є недостовірною.

Твердження апеляційного суду про те, що копія зазначеного листа належним чином завірена представником підприємства, яке володіє оригіналом цього листа, не відповідає дійсності, оскільки з наявної в матеріалах справи копії інвентаризаційної справи вбачається, що інвентаризаційна справа на гуртожиток на АДРЕСА_2 є відновленою, тобто справа не містить оригіналів, а відновлена за копіями документів.Оскільки у листі від 31 жовтня 2009 року № 2302/5818 відсутня адреса АДРЕСА_2 , тому виникає обґрунтований сумнів, що в матеріалах інвентаризаційної справи на АДРЕСА_2 могла знаходитися копія цього листа.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19) та у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 463/4418/17 (провадження № 61-14701св20), від 04 серпня 2021 року у справі № 461/7741/17 (провадження № 61-18870св20), від 29 серпня 2023 року у справі № 614/1353/16, від 31 січня 2024 року у справі № 461/928/17 (провадження № 61-84св23).

У лютому 2024 року представник Управління комунальної власності Львівської міської ради подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення цих вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що єдиною підставою відмови в задоволенні позову став лист № 2302-5818, який нібито 31 жовтня 2009 року Управління комунальної власності Львівської міської ради направлений до ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки». Вказаний лист, на порушення вимог статті 89 ЦПК України, не був належно оцінений апеляційним судом та всупереч низці постанов Верховного Суду, які за результатами оцінки відхилили його як доказ, він взятий до уваги судом як підстава відліку позовної давності на звернення до суду із позовними вимогами у цій справі.

Примірники листа від 31 жовтня 2009 року№ 2302-5818, які додані до матеріалів справи та на які покликається суд як на підставу відліку позовної давності, є копіями, що не є належним чином засвідчені, як це вимагається ЦПК України, не набули юридичної сили відповідно до Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5, а тому суди не могли брати їх до уваги.

Апеляційний суд посилався на те, що копія листа від 31 жовтня 2009 року № 2302-5818, подана до суду 27 листопада 2019 року, належним чином завірена представником підприємства, яке володіє оригіналом цього листа, хоча суд, у порушення норм процесуального права, не перевіряв наявність оригіналу письмового доказу в Бюро технічної інвентаризації. Відповідачем також не був представлений оригінал такого доказу на неодноразові клопотання Львівської міської ради та Управління комунальної власності Львівської міської ради із посиланням на частину шосту статті 95 ЦПК України. Більше того, представники відповідача під звукозапис зазначали, що відшукати оригінал листа неможливо у зв`язку із тим, що в тексті листа зазначено багато адрес, а тому невідомо, де може перебувати оригінал такого листа.

Реєстрація права приватної власності на спірні приміщення вперше проведена 27 жовтня 2016 року, а з позовними вимогами Львівська міська рада звернулась у 2017 році, тобто в межах строків позовної давності.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 463/4418/17 (провадження № 61-14701св20), від 21 жовтня 2020 року у справі № 464/231/17 (провадження № 61-1339св19), від 27 жовтня 2020 року у справі № 465/2018/17 (провадження № 61-5118св20), від 02 липня 2020 року у справі № 461/7082/16 (провадження № 61-8553св19), від 12 квітня 2023 року у справі № 466/4209/17 (провадження № 61-5277св22), від 31 січня 2024 року у справі № 461/928/17 (провадження № 61-84св23).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги

У жовтні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Галайський О. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволені касаційних скарг та залишити судові рішення суду без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року касаційну скаргу Львівської міської ради залишено без руху.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2024 року касаційну скаргу Управління комунальної власності Львівської міської ради залишено без руху.

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління комунальної власності Львівської міської ради та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради.

У серпні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Для розгляду касаційних скарг справу призначено судді-доповідачу Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Гулько Б. І., Гулейков І. Ю., Лідовець Р. А.

Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2025 року задоволено заяву судді Верховного Суду Гулейкова І. Ю. про самовідвід, а справу передано для проведення повторного автоматизованого перерозподілу.

Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 січня 2025 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,Лідовця Р. А., Сакару Н. Ю.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Приміщення, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , побудовані на земельній ділянці, що належить територіальній громаді міста Львова.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21 лютого 2017 року № 80821087, право власності на спірні нежитлові приміщення, площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1, площею 10,5 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 11 січня 2005 року належать територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на підставі рішення Шевченківського райвиконкому м. Львова від 14 квітня 1987 року.

Згідно зі змістом договорів оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень)від 14 грудня 2007 року № Г-5869-7, від 23 серпня 2006 року № Г-4635-6, укладених між Управлінням комунальної власності Львівської міської ради та ОСОБА_3 , а також актів приймання-передачі від 22 жовтня 2015 року, від 13 жовтня 2015 року, актів від 18 серпня 2016 року № 749 нп/16, 750 нп/16, ОСОБА_3 був орендарем нежитлових приміщень, площею 19,7 кв. м та площею 10,5 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та користувався такими щонайменше протягом 2006 -2016 років.

18 жовтня 2016 року приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Загвойська Н. І. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31912134 від 18 жовтня 2016 року, щодо об`єкта нерухомого майна: нежитлових приміщень, площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1, площею 10,5 кв. м, загальною площею 30,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава виникнення права власності - реєстраційне посвідчення, серія та номер: б/н, видане 12 січня 1998 року, видавник - Львівське міжміське бюро технічної інвентаризації; розпорядження, серія та номер: 234, видане 24 грудня 1997 року, видавник - Галицька районна адміністрація, власник: ПП «Авто-Люкс-Сервіс».

Надалі ПП «Авто-Люкс-Сервіс» на підставі договору, серія та номер: 813, що виданий 20 жовтня 2016 року, видавник - Загвойська Н. І., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу, відчужило вказані нежитлові приміщення ОСОБА_2

21 жовтня 2016 року приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Загвойська Н. І. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31978595 від 21 жовтня 2016 року, форма власності: приватна, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101, власник: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_2 , виданий 28 вересня 1999 року, видавник -Галицький РВ ЛМУ УМВСУ.

27 жовтня 2016 року приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Загвойська Н. І. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32082156 від 27 жовтня 2016 року, форма власності: приватна, розмір частки: 1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101.

Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Загвойська Н. І. зареєструвала право власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення, площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, загальною площею 30,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою виникнення права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна є договір, серія та номер 839, виданий 26 жовтня 2016 року, видавник - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Загвойська Н. І.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скаргиЛьвівської міської ради та Управління комунальної власності Львівської міської ради не підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачене право на звернення до суду за захистом свого права і встановлені способи захисту, серед яких є визнання права, а також відновлення становища, яке існувало до порушення.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За статтями 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Згідно зі статтею 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що спірне нерухоме майно належало до комунальної власності територіальної громади м. Львовав особі Львівської міської ради, тому остання має право на захист своїх порушених прав.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц зробила висновок, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а в разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, на яку посилався заявник у касаційній скарзі, викладено висновок про те, що за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року. Отже, з урахуванням викладених вище норм процесуального та матеріального права однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що права та інтереси Львівської міської ради порушені, оскільки майно, яке належало територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності, вибуло поза волею власника, що надає підстави для застосування положень частини третьої статті 388 ЦК України.

Верховний Су з таким висновком погоджується.

Щодо застосування строку позовної давності

У вересні 2018 року ОСОБА_1 подав до суду заяву щодо застосування позовної давності, яку обґрунтував тим, що Львівська міська рада дізнався про порушення свого права ще 31 жовтня 2009 року, однак звернулася із позовом до відповідачів 16 березня 2017 року, таким чином пропустила загальну позовну давність аж на шість років, що є окремою підставою для відмови у задоволенні такого позову. На підтвердження заяви про застосування позовної давності відповідач надав суду запит від 01 листопада 2009 року Управління комунальної власності Львівської міської ради до начальника ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» щодо реєстрації права власності на спірну нерухомість за ПП «Авто-Люкс-Сервіс».

Відповідно до статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Тлумачення статті 20 ЦК України з урахуванням принципу розумності свідчить, що здійснення права на захист на власний розсуд означає, що управнений суб`єкт: має можливість вибору типу поведінки - реалізовувати чи не реалізовувати своє право на захист; у випадку, якщо буде обрана реалізація права на захист - має можливість вибору форми захисту, тобто звернутися до юрисдикційного (судового чи іншого) чи неюрисдикційного захисту суб`єктивного цивільного права чи законного інтересу, а також можливість поєднання цих форм захисту; самостійно обрати спосіб захисту в межах тієї чи іншої форми захисту, а також визначає доцільність поєднання способів захисту чи заміну одного способу захисту іншим.

Водночас така свобода захисту «на власний розсуд» має і зворотну сторону - обрання однієї форми чи певного засобу захисту жодним чином не перешкоджає настанню обставин, які можуть тим чи іншим чином нівелювати корисний ефект від звернення до іншої форми чи способу захисту.

Право на звернення до суду за захистом кореспондується зі статтею 256 ЦК України, яка встановлює для особи часові межі для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу та називає їх позовною давністю.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності визначається в статті 261 ЦК України.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За статтею 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Початок перебігу позовної давності, підстави зупинення та переривання перебігу позовної давності визначені законодавством у імперативних нормах матеріального права, проте частина п`ята статті 267 ЦК України надає суду право визнавати поважними причини пропуску позовної давності і захищати порушене право.

Відмовити у позові у зв`язку з пропуском строку позовної давності можна лише за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 697/2434/16-ц.

Таким чином, якщо позовні вимоги суд визнав обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропуску, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 738/1781/18 (провадження № 61-22629св19).

У постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом а ні з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, а ні з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб (див. пункти 7.17, 7.20, 7.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16).

Також у цій справі Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 та від 06 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (частина перша статті 417 ЦПК України).

Скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у постанові від 12 липня 2023 року вказав, що апеляційний суд помилково вважав, що відлік позовної давності у цій справі розпочався в момент вибуття спірного майна з комунальної власності у володіння іншої особи, оскільки відлік позовної давності починається з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого прав. Апеляційний суд не надав належної оцінки аргументам, наведеним у клопотанні відповідача ОСОБА_1 від 24 вересня 2018 року про застосування позовної давності, щодо того, що Львівська міська ради чи її структурний підрозділ (Управління комунальної власності Львівської міської ради) дізналася або могла дізнатися про порушення прав громади міста Львова на спірне комунальне майно ще 31 жовтня 2009 року, але звернулася до суду із позовом до відповідачів лише 16 березня 2017 року. Не дослідив належним чином додані до такого клопотанням докази, зокрема копію запиту від 01 листопада 2009 року Управління комунальної власності Львівської міської ради до начальника ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» щодо реєстрації права власності на спірну нерухомість за ПП «Авто-Люкс-Сервіс» (т. 2 а. с. 3). Крім того, апеляційний суд не встановив, чи були причини, з яких Львівська міська рада або Управління комунальної власності Львівської міської ради не могли дізнатися про порушення цивільних прав громади міста Львова раніше і якими доказами це підтверджується.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 у клопотанні про застосування позовної давності від 24 вересня 2018 року зазначив, що Львівська міська рада чи її структурний підрозділ (Управління комунальної власності Львівської міської ради) дізналися і могли дізнатися про порушення прав громади міста Львова на спірне комунальне майно ще до 31 жовтня 2009 року, але позов до суду подано лише 16 березня 2017 року.

На запит адвоката Хромяк У. В. від 18 вересня 2017 року Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради повідомило, що листування з організаційних питань діяльності управління за період 2000-2011 років знищено.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 27 листопада 2019 року подав суду копію листа Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради від 31 жовтня 2009 року № 5818, адресованого начальнику ОКП ЛОР «БТІ та ЕО». Відповідність копії цього листа його оригіналу засвідчена печаткою Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» та підписом зав. канцелярією. Копія листа містить штамп зазначеного комунального підприємства, у якому міститься вхідний № 10703 від 10 листопада 2009 року; а також віза керівника від 12 листопада 2009 року для виконавця (т. 2, а. с.124).

Копія вказаного листа отримана на запит представника ОСОБА_4 у ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» з оригіналу у інвентаризаційній справі по іншому об`єкту нерухомого майна.

Зазначена копія належним чином завірена представником підприємства, яке володіє оригіналом цього листа. Аналогічна копія вказаного листа долучалася до матеріалів справи представником ОСОБА_1 - Хром`як У. В. 22 вересня 2018 року, яка засвідчила відповідність копії оригіналу (т. 2, а. с.3).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, формуючи лист від 31 жовтня 2009 року № 5818Ю, було обізнано про те, що нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з приміщення площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, не належать до комунальної власності, а тому позивач станом на цю дату був обізнаний про порушення свого права та зобов`язаний був про таку обставину дізнатися.

Суд апеляційної інстанції під час нового розгляду справи врахував вказівки Верховного Суду, які викладені у постанові від 12 липня 2023 року, які відповідно до статті 417 ЦПК України є обов`язковими для суду апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи, дійшов правильного висновку про те, що в матеріалах справи наявні достатні та об`єктивні докази того, що станом на жовтень 2009 року Львівська міська рада та її Управління комунальної власності Департаменту економічної політики, яке представляє власника комунального майна, зокрема, при укладенні договорів оренди спірного майна, були обізнані про вибуття зазначених нежитлових приміщень з комунальної власності. Докази про те, що вони не могли дізнатися про вказане до спливу позовної давності, відсутні. Об`єктивні причини, з яких Львівська міська рада або Управління комунальної власності Львівської міської ради не могли дізнатися про порушення цивільних прав громади міста Львова в межах позовної давності, судами не встановлені.

Доводи касаційної скарги про те, що копія листа Управління комунальної власності від 31 жовтня 2009 року № 2302/5818 до ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» є неналежним, недопустимим і недостовірним доказом, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судом неповно і неправильно.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку,

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу й на таке.

Згідно з відомостями, які містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень, який є відкритим для доступу, Львівська міська рада зверталася до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Б37» (далі - ТОВ «Б37»), в якому просила витребувати з чужого незаконного володіння відповідача нежитлове приміщення площею 19,7 кв. м та приміщення під інд. 16-1 площею 10,5 кв. м, загальною площею 30,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101) на користь Львівської міської ради.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 03 серпня 2021 року у справі № 914/1425/21 позовні вимоги Львівської міської ради задоволено.

Витребувано із чужого незаконного володіння ТОВ «Б37» нежитлове приміщення площею 19,7 кв. м та приміщення під інд. 16-1 площею 10,5 кв. м, загальною площею 30,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер: 1057576646101, на користь Львівської міської ради.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 07 серпня 2024 року у справі № 914/1425/21, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 26 серпня 2024 року,апеляційну скаргу ТОВ «Б37» задоволено, рішення Господарського суду Львівської області від 03 серпня 2021 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 листопада 2024 року у справі № 914/1425/21 касаційні скарги Львівської міської ради та Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради задоволено.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 07 серпня 2024 року скасовано, а рішення Господарського суду Львівської області від 03 серпня 2021 року залишено в силі.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що всупереч ухвал Галицького районного суду м. Львова про заборону відчуження та накладення арешту на спірне майно 21 серпня 2018 року згідно з актом приймання-передачі нерухомого майна у рахунок збільшення статутного капіталу, ТОВ «Б37» протиправно набуло у приватну власність спірні нежитлові приміщення. Право приватної власності підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 49927673 від 29 листопада 2019 року. Дію з реєстрації права власності на нежитлові приміщення всупереч забороні вчинено державним реєстратором Славської селищної ради Сколівського району Львівської області ОСОБА_5. Вказане підтверджується наказом Міністерства юстиції України від 24 червня 2021 року № 2288/5 з висновком Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг, з яких вбачається, що на задоволення скарги Львівської міської ради від 28 квітня 2021 року скасовано рішення державного реєстратора ОСОБА_5 про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ «Б37» та анульовано реєстратору доступ до державного реєстру. Підставою для скасування рішення державного реєстратора було порушення останнім норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», а саме те, що реєстратор, незважаючи на наявність заборони вчинення реєстраційних дій за рішенням суду, прийняла таке рішення про державну реєстрацію права власності на спірні нежитлові приміщення за ТОВ «Б37».

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, залишаючи в силі рішення Господарського суду Львівської області від 03 серпня 2021 року у справі № 914/1425/21про витребування із чужого незаконного володіння ТОВ «Б37» нежитлового приміщення площею 19,7 кв. м та приміщення під інд. 16-1 площею 10,5 кв. м, загальною площею 30,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер: 1057576646101, на користь Львівської міської ради, виходив із того, що перехід права власності на спірне майно до ТОВ «Б37» та проведена державна реєстрація на нього здійснені у період, коли в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно був актуальний запис про обтяження на цей об`єкт нерухомості на підставі судових рішень у цивільній справі № 461/1980/17 та у кримінальному провадженні, що позбавляло будь-яких суб`єктів вчиняти дії щодо цього майна, а також врахував відсутність рішень Львівської міської ради про відчуження спірного майна на користь інших осіб.

Отже, спір щодо витребування спірного нерухомого майна на користь Львівської міської ради вирішений судом у справі № 914/1425/21.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та постанову апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Львівської міської ради та Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 жовтня 2018 року в оскаржуваній частині та постанову Львівського апеляційного суду від 18 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Н. Ю. Сакара