Ухвала

від 31.01.2024 по справі 910/16278/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

31 січня 2024 року

м. Київ

Справа № 910/16278/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Мачульський Г. М., Могил С. К.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "ДІЛ" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 (колегія суддів: Ходаківська І. П., Владимиренко С. В., Демидова А. М.) та рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2023 (суддя Мандриченко О. В.) у справі

за позовом Державного комітету телебачення і радіомовлення України до Приватного підприємства "ДІЛ", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву, про стягнення 161 356,61 грн,

ВСТАНОВИВ:

У 2021 році Державний комітет телебачення і радіомовлення України звернувся до суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства "ДІЛ" (далі - ПП "ДІЛ") 161 356,61 грн, з яких: 126 207,85 грн - основний борг; 31 362,52 грн - пеня; 3 786,24 грн - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нерухомого майна від 25.05.2011 № 5871 щодо сплати орендних платежів та земельного податку.

02.05.2023 Господарський суду міста Києва ухвалив рішення про задоволення позову.

25.09.2023 Північний апеляційний господарський суд прийняв постанову, якою змінив резолютивну частину цього рішення, зменшивши суми стягнення з відповідача на користь позивача, а саме: з 124 634,14 грн до 95 507,75 грн (заборгованість щодо орендної плати за період з травня 2019 року до 24.02.2020); з 1 573,71 грн до 1 159,05 грн (заборгованість щодо земельного податку за період з липня 2019 року до 24.02.2020); з 31 362,52 грн до 27 317,49 грн (пеня за період з 11.06.2019 до 24.02.2020 та з 13.08.2019 до 24.02.2020); з 3 786,24 грн до 2 900 грн (штраф у розмірі 3 % від суми заборгованості).

ПП "ДІЛ" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове - про відмову у позові.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

У силу пункту 2 частини третьої статті 287 цього ж Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з приписами частин п`ятої та сьомої статті 12 ГПК України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Пунктами 1, 3 частини першої статті 163 цього ж Кодексу встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку, у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2021 встановлено у розмірі 2 270 грн.

Предметом позову у цій справі є стягнення 161 356,61 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто справа є малозначною.

Як зазначено вище, у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України унормовано випадки, за яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, може бути предметом касаційного оскарження.

Визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Водночас тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

ПП "ДІЛ" на виконання підпунктів "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає про те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки між позивачем та відповідачем існувало зустрічне орендне зобов`язання, за яким позивач мав надати відповідачу об`єкт оренди в користування для розміщення реклами, а відповідач мав прийняти об`єкт оренди, користуватися ним для розміщення реклами та платити орендну плату. Проте позивач не надав відповідачу в користування для розміщення реклами об`єкт оренди, оскільки об`єкт оренди мав охоронний статус як об`єкт культурної спадщини, на якому забороняється розміщення реклами, а тому позивач порушив зустрічне зобов`язання, Отже, відповідач не мав права користуватися об`єктом оренди, а відтак у нього відсутній і обов`язок сплачувати орендну плату.

Відповідач зазначив також, що справа має для нього виняткове значення, оскільки органи судової влади, стягуючи грошові кошти, не врахували ту обставину, що відповідач не отримав об`єкт оренди в користування, а тому у нього не виник обов`язок щодо сплати орендних платежів.

Вивчивши доводи скаржника щодо наявності підстав для оскарження судових рішень у справі за пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, буде впливати на значну кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

У випадку посилання на "виняткове значення" справи для його учасника оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Використання таких оціночних понять як "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Наведені у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки у скарзі не наведено належних обґрунтувань і наявності неоднакового застосування судами одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

Аргументи касаційної скарги щодо її фундаментального значення для формування правозастосовчої практики зводяться лише до незгоди із правовою оцінкою, наданою судами попередніх інстанцій у цій справі певним фактам.

Доводи скаржника щодо виняткового значення для нього цієї справи полягають у незгоді з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо факту виникнення обов`язку у відповідача щодо сплати орендних платежів, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

За оцінкою колегії суддів касаційна скарга не містить аргументів, які би свідчили про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Слід звернути увагу на те, що алгоритм і порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони її обґрунтовують. Оцінка доказів відбувається у порядку статті 86 ГПК України за внутрішнім переконанням суду, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Утім, скаржник не сформулював питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, тоді як навів аргументи, спрямовані лише на переоцінку доказів, зроблену судами попередніх інстанцій.

У касаційній скарзі також не наведено обставин, з яких вбачалося б виняткове значення цієї справи для скаржника, оскільки сама лише незгода з ухваленими судовими рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, тому що настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь одного із учасників справи є звичайним передбачуваним процесом.

Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені в пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Законодавець надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас колегія суддів зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Отже, обставин, з яких би вбачалася необхідність перегляду цієї справи у суді касаційної інстанції, з огляду на наведені вище мотиви не наведено.

Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПП "ДІЛ" на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього ж Кодексу, оскільки її подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 12, 234, пунктом 2 частини третьої статті 287 та пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/16278/21 за касаційною скаргою Приватного підприємства "ДІЛ" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2023.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя С. К. Могил