Рішення

від 30.01.2024 по справі 640/15649/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2024 року № 640/15649/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови.

Суть спору: до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту також позивач, ПАТ «Банк Михайлівський») з позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі по тексту також відповідач, Шевченківський ВДВС), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Шевченківського ВДВС про відкриття виконавчого провадження від 12.06.2020 ВП №62322367.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив про відсутність у державного виконавця правових підстав для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Харківського окружного адміністративного суду з огляду на відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський», від імені якого виступає уповноважена особа, зазначена як боржник у ВП №62322367.

Позивач стверджує, що ВП №62322367 здійснюється всупереч вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Закону України «Про виконавче провадження».

На думку позивача, виконавчий документ повинен був бути повернутий стягувачу органом державної виконавчої служби, без прийняття до виконання, оскільки Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, яким є ПАТ «Банк Михайлівський».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.10.2022 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення ухвали про відкриття провадження у справі на електронну адресу, про що свідчать довідка про доставку електронного листа, сформована програмним забезпеченням «Діловодство спеціалізованого суду». Водночас відповідач надав суду матеріали виконавчого провадження №62322367 на виконання вимог ухвали суду від 17.10.2022.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

13 грудня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» №2825-IX, статтею 1 якого встановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.

Пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

14 грудня 2022 року вказаний Закон був опублікований в газеті «Голос України» №254 та набрав чинності 15.12.2022.

12 жовтня 2023 року на адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали адміністративної справи №640/15649/22 та за результатом автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Дудіну С.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 прийнято адміністративну справу до провадження, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Цією ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_1 .

Третьою особою пояснень щодо заявлених позовних вимог не надано.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

На примусовому виконання у Шевченківському ВДВС перебуває виконавчий лист №520/11382/19, виданий 03.06.2020 Харківським окружним адміністративним судом, про стягнення з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський Волкова О.Ю. на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 768,40 грн.

Постановою державного виконавця Шевченківського ВДВС від 12.06.2020 ВП №62322367 відкрито виконавче провадження з примусового виконання цього виконавчого листа.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цієї постанови, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі по тексту - Закон №1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно пункту 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до положень частини другої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

З наведених положень Закону №1404-VIII слідує, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених Законом № 1404-VIII заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Положеннями пунктів 3, 4 частини першої, пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII на державного виконавця покладено обов`язок перевірки наявності у виконавчому документі та зазначення у постанові про відкриття виконавчого провадження для фізичних осіб - прізвища, ім`я та, за наявності, по батькові, реєстраційного номера облікової картки платника податків - стягувача та боржника, для юридичних осіб повне найменування, код у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до пункту 2 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України за № 512/5 від 02.04.2012, при перевірці відповідності виконавчого документа вимогам пунктів 3, 4 частини першої статті 4 Закону, виконавець враховує таке: повне найменування для юридичних осіб повинно містити інформацію про організаційно-правову форму такої особи відповідно до вимог чинного законодавства; ім`я фізичної особи (яка є громадянином України) складається з її прізвища, власного імені та по батькові.

Частинами першою статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом та банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Згідно частини третьої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду.

За приписами пункту 1 частини першої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює повноваження органів управління банку.

Суд зауважує, що боржником у виконавчому провадженні №62322367 є саме Уповноважена особа Фонду як працівник Фонду, а не ПАТ «Банк Михайлівський», адже відповідно до резолютивної частини рішення №520/11382/19 зобов`язано вчинити відповідні дії Уповноважену особу Фонду, а не Банк.

Твердження позивача про те, що боржником у виконавчому провадженні є саме ПАТ «Банк Михайлівський», а не Уповноважена особа Фонду суд вважає безпідставними, оскільки реквізити у постанові про відкриття виконавчого провадження відповідають реквізитам виконавчого листа Харківського окружного адміністративного суду у справі №520/11382/19. Зміни або виправлення у реквізити, вказані у виконавчому листі, судом не вносились, докази протилежного суду не надані.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2020 року у справі №826/14754/17 зазначив, що вирішуючи питання про відкриття виконавчого провадження, державні виконавці досліджують виключно форму і зміст виконавчого документа на предмет наявності у ньому обов`язкових реквізитів, і не наділені повноваженнями давати оцінку тому, чи правильно суд, який розглядав справу, визначив особу, якій належить виконати відповідний обов`язок, зазначив юридичну адресу фізичної особи або юридичної особи. Наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання судового рішення, є підставою для звернення до суду, який видав виконавчий документ, з поданням (заявою) про зміну способу і порядку виконання рішення.

На виконання положень статей 97, 99 Цивільного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку ліквідаційної процедури щодо банку, у випадку делегування повноважень, уповноважена особа здійснює повноваження органу управління банку.

Уповноважена особа Фонду поєднує у собі ряд функцій, у тому числі публічних та приватноправових. У адміністративних спорах Уповноважена особа Фонду виступає стороною провадження саме як суб`єкт владних повноважень. Однак, усі дії Уповноваженої особи Фонду, у тому числі і публічні, спрямовані на здійснення процедури виведення з ринку/ліквідації банку.

Оплата витрат, пов`язаних із здійсненням ліквідації, у відповідності до положень частини другої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», проводиться за рахунок банку в межах кошторису витрат.

Тобто, Уповноважена особа Фонду, діючи як суб`єкт владних повноважень, використовує для реалізації покладених на неї функцій та завдань фінансовий інструмент підконтрольного банку.

Боржником у виконавчому провадженні, у відповідності до абзацу 2 частини другої статті 15 Закону №1404-VIII, є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Суд зазначає, що боржником за вказаним виконавчим документом є Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» Волков О.Ю.

Уповноважена особа фонду на ліквідацію банку призначається Фондом гарантування вкладів фізичних осіб для здійснення повноважень, спрямованих на ліквідацію банку та здійснення представництва його інтересів. Оскільки, боржником за виконавчим документом є Уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський», а не ПАТ «Банк Михайлівський», у державного виконавця були наявні законні підстави для винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № 62322367 у відповідності до вимог статей 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, виконавче провадження щодо примусового виконання рішення суду щодо саме боржника, яким є банк, не може здійснюватися, а відкрите виконавче провадження підлягає закінченню з підстав, визначених пунктом 4 частини першої статті 39 Закону № 1404-VІІІ.

Водночас, відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», під банком розуміється юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», уповноваженою особою Фонду є працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Таким чином, виходячи з положень спеціального законодавства, суд зазначає, що уповноважена особа в певних випадках діє по суті від імені держави (Фонду), в інших випадках, що стосується діяльності банку під час ліквідації, як посадова особа банку, його представник.

Відтак, суд дійшов висновку, що «банк» та «уповноважена особа Фонду» є різними суб`єктами правовідносин в системі гарантування вкладів фізичних осіб, з огляду на що ототожнення вказаних понять не допускається, а вказані особи не можуть ототожнюватись в межах виконавчого провадження, як одна особа.

У межах даного спору, суд не вбачає підстав для визнання протиправною та скасування спірної постанови про відкриття виконавчого провадження від 12.06.2020 ВП №62322367, з огляду на відсутність законодавчо мотивованих підстав для цього.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі №826/14741/17.

До того ж Верховний Суд в постанові від 02 липня 2020 року у справі №826/9021/18 наголосив на тому, що незазначення чи помилкове зазначення у виконавчому документі певних реквізитів за умови, що інші його реквізити дають підстави ідентифікувати стягувача та боржника, не може вважатися обставиною, що унеможливлює здійснення виконавчого провадження. Натомість повернення виконавчих документів виключно з таких підстав визнається формалізмом, який не сприяє забезпеченню ефективного виконання судових рішень на практиці та фактично призводить до затягування виконання виконавчого листа, що порушує право на ефективний судовий захист і створює передумови для порушення з боку України вимог статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також у певних випадках статті 1 Першого протоколу до цієї Конвенції.

Суд зазначає, що вирішуючи питання про відкриття виконавчого провадження, державні виконавці досліджують виключно форму і зміст виконавчого документа на предмет наявності у ньому обов`язкових реквізитів, і не наділені повноваженнями давати оцінку тому, чи правильно суд, який розглядав справу, визначив особу, якій належить виконати відповідний обов`язок, зазначив юридичну адресу фізичної особи або юридичної особи.

Суд зазначає, що обов`язковість судових рішень гарантується статтею 129-1 Конституції України, Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та практикою Європейського суду з прав людини.

Відтак, судове рішення, що набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та є практикою, несумісною з положеннями Конвенції.

За принципами, що сповідує ЄСПЛ, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання визначені у Законі України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VI (далі - Закон №4901-VI).

Відповідно до статті 2 Закону №4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, державні підприємство, установа, організація, юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Судове рішення, що набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та є практикою, несумісною з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання судового рішення, є підставою для звернення до суду, який видав виконавчий документ, з поданням (заявою) про зміну способу і порядку виконання рішення.

Водночас доказів вжиття вичерпних заходів, спрямованих на виконання рішення суду, позивачем державному виконавцю станом на дату винесення спірної постанови не надано.

Також матеріали справи та матеріали виконавчого провадження не містять жодних доказів вчинення Фондом дій з виконання судового рішення чи, у випадку неможливості його виконання, звернення до суду у порядку статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

З урахуванням означеного суд дійшов висновку, що при винесенні оскаржуваної постанови державний виконавець діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи положення статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .

Суддя Дудін С.О.