Ухвала

від 23.04.2024 по справі 640/15649/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 квітня 2024 року

м. Київ

справа №640/15649/22

адміністративне провадження № К/990/14605/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Жука А.В.,

суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Мартинюк Н.М.,

перевіривши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2024 року

у справі №640/15649/22

за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1

про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , в якому просило: визнати протиправною та скасувати постанову Шевченківського ВДВС про відкриття виконавчого провадження від 12 червня 2020 року ВП НОМЕР_1.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі №640/15649/22.

Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Згідно частини 3 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Положеннями статті 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

З матеріалів касаційної скарги вбачається, що в цій справі спір виник у відносинах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби.

За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.

Скаржник зазначає, що висновки Верховного Суду в цій справі матимуть фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Також скаржник вказує, що справа має виняткове значення для позивача.

У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

Однак скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Проте наведені скаржником доводи не свідчать про наявність жодної із вказаних вище умов, скаржник жодним чином не посилається на різноманітність такої практики, не зазначає норму права та правовідносини, які вона врегульовує, що потребують висновку Верховного Суду стосовно питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Вживання законодавцем слова "фундаментальне" несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб`єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб`єкта правозастосування, не обов`язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Водночас, колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.

Проаналізувавши ухвалені у цій справі судові рішення, які ґрунтуються на встановлених конкретних обставин по цій справі, а також доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що за таких фактичних обставин справи, рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги не матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики в такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Встановлення в КАС України виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи та гарантувати особі права на остаточне та обов`язкове судове рішення.

З наведених скаржником доводів не вбачається виняткового випадку й того, що рішення у цій справі, у контексті індивідуальних ознак цього спору, тягне за собою наслідки, які мають самобутню своєрідність, особливості, характерні виключно для особи, яка подає касаційну скаргу. Скаржник не продемонстрував й наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність, за таких конкретних обставин справи, в даній справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.

На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 287, 333 КАС України, Суд-

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі №640/15649/22.

2. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.

СуддіА.В. Жук Ж.М. Мельник-Томенко Н.М. Мартинюк