Постанова

від 30.01.2024 по справі 420/7462/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2024 р. м. ОдесаСправа № 420/7462/20Перша інстанція: суддя Андрухів В.В.,

час і місце ухвалення: 11:15:17, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Семенюка Г.В.,

суддів Домусчі С.Д., Шляхтицького О.І.,

при секретаріВишневській А.В.

за участю сторін: Пред-к прокуратуриБондаревський О.М. (посвідчення)Пред-к третьої особиНепомнющий О.М. (ордер, адвокат)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 р. у справі за адміністративним позовом заступника керівника Чорноморської окружної прокуратури до Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, третя особа: ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення, -

встановиВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Калаглійської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Калаглійської сільської ради Овідіопольського району Одеської області № 729-V від 20.01.2020 року, мотивуючи його тим, що рішенням виконавчого комітету Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області погоджено генеральний план с. Калаглія, відповідно до якого земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться в місці, що виходить за межі генерального плану с. Калаглія. У зв`язку із тим, що на вказану територію містобудівну документацію не розроблено, визначити функціональне призначення вказаної ділянки не є можливим. Зазначене, як стверджує позивач, підтверджується листом Управління містобудування та архітектури Овідіопольської районної державної адміністрації № 297/01-08 від 04.05.2020 року, викопіюванням плану та умовними позначеннями генерального плану. Тобто, вказані обставини мали б слугувати підставою для прийняття Калаглійською сільською радою рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, оскільки місцезнаходження спірної земельної ділянки не відповідає містобудівній документації, проте цього зроблено не було. Також, проект оскаржуваного рішення у встановленому порядку не оприлюднювався, що вказує на порушення ч. 11 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та ст.15 Закону України Про доступ до публічної інформації. За таких обставин, рішення Калаглійської сільської ради Овідіопольського району Одеської області № 729-V від 20.01.2020 року суперечить вимогам чинного законодавства і підлягає скасуванню.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року у позові відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, заступник керівника Одеської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов прокурора у даній справі задовольнити у повному обсязі. Доводами апеляційної скарги зазначено, що предметом позову у справі є визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, яким надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, яке за своєю правовою природою є ненормативним (індивідуальним) правовим актом. Разом з цим, зазначене рішення на теперішній час є чинним, не вичерпало свою силу, у зв`язку з чим визнання його протиправним та скасування можливе в судовому порядку. Судом першої інстанції при винесені рішення не застосовано вимоги приписів матеріального права, а саме: ст. 118 Земельного кодексу та не враховано, що саме на етапі надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки орган місцевого самоврядування первинно зобов`язаний перевірити відповідність місця розташування земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні, та, у разі невідповідності, відмовити у наданні дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Апелянт вказує, що без прийняття рішення про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки особа, зацікавлена у безоплатному отриманні земельної ділянки у власність, не матиме законних підстав виготовити відповідний проект відведення, та, як наслідок, у органу місцевого самоврядування не виникне обов`язку розглядати та затверджувати проект землеустрою відповідно до ч. 9 ст. 118 ЗК України. Прийняття рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою створює правові наслідки не тільки для особи, якій він наданий, а ще й для органу місцевого самоврядування, який зобов`язаний розглянути зазначений проект землеустрою та прийняти рішення відповідно до ч. 9 ст. 118 ЗК України. Щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, апелянт вказує, що відмовляючи в задоволені позову прокурора, суд в оскаржуваному рішенні не застосував п.7 ст. 118 Земельного кодексу України та не урахував висновки щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 308/10112/16-а, в частині можливості судового захисту в подібних правовідносинах щодо скасування рішень органів місцевого самоврядування про надання згоди на розробку проектів відведення земельних ділянок.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року скасовано. Позовну заяву заступника керівника Чорноморської окружної прокуратури до Калаглійської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення залишено без розгляду.

Постановою Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2023 року по справі № 420/7462/20 скасовано. Справу за позовом заступника керівника Чорноморської окружної прокуратури до Калаглійської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, третя особа: ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування рішення направлено для продовження розгляду до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Калаглійську сільську раду Овідіопольського району Одеської області відповідачем у справі та заявив вимогу про визнання протиправним та скасування рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про неможливість захисту прокурором інтересів держави за вимогами, які заявив прокурор.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Калаглійської сільської ради Овідіопольського району Одеської області № 729-V від 20.01.2020 року Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею: 2, 000 га, за цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Калаглійської сільської ради (в межах населеного пункту), за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки (а.с. 15).

Як зазначено прокурором та не оспорюється іншими учасниками справи, рішенням виконавчого комітету Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області №199 від 05.04.1982 року погоджено генеральний план с. Калаглія, відповідно до якого, земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться в місці, що виходить за межі генерального плану с. Калаглія. Розміщення на вказаній території земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства генеральним планом с. Калаглія, не передбачено.

Зазначене підтверджується листом Управління містобудування та архітектури Овідіопольської районної державної адміністрації № 297/01-08 від 04.05.2020 року, викопіюванням з генерального плану та умовними позначеннями генерального плану.

Вважаючи рішення Калаглійської сільської радій Овідіопольського району Одеської області № 729-V від 20.01.2020 року Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею: 2,000 га, за цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Калаглійської сільської ради (в межах населеного пункту), за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , протиправним, заступник керівника Іллічівської місцевої прокуратури звернувся до суду в інтересах держави з даним позовом.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою третій особі, яке виконане останньою, не порушує зазначених позивачем інтересів держави стосовно земельної ділянки комунальної власності та виключає можливість судового захисту інтересів держави, зокрема, за позовом прокурора, на даній стадії спірних правовідносин.

П`ятий апеляційний адміністративний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке:

Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Що стосується звернення прокурора із даним позовом від імені держави, то колегія суддів зазначає таке.

У відповідності до ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У ЗУ «Про прокуратуру» закріплено вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у некримінальних провадженнях.

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

У Рішенні від 5 червня 2019 р. за № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відтак, колегія суддів вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічні правові висновки викладені, зокрема у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018р. у справі за №806/1000/17, від 19 вересня 2019р. у справі за №815/724/15, від 28 січня 2021р. у справі за №380/3398/20, від 5 жовтня 2021р. у справі за №380/2266/21, від 2 грудня 2021р. у справі за №320/10736/20 та від 23 грудня 2021р. у справі за №440/6596/18.

Суспільство є окремим суб`єктом публічно-правових відносин, яке може мати власні (публічні) інтереси, що є відмінними від інтересів конкретної (приватної) особи та інтересів держави. При цьому, Основним Законом України передбачено, що суспільні (публічні) інтереси підлягають самостійному захисту, а також обов`язковому врахуванню при прийнятті найважливіших рішень на рівні держави або відповідної територіальної громади.

Європейський суд з прав людини (надалі ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), заява № 61517/00, пункт 27).

Колегія суддів звертає також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку думку: сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

За правилами ч. 4 ст. 53 КАС України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 29 листопада 2022р. у справі №240/401/19 суд дійшов висновку, що інтереси держави можуть охоплювати собою й інтереси певної територіальної громади; звертаючись з таким позовом, прокурор фактично діє в інтересах держави; оскільки відсутні чіткі критерії визначення поняття інтереси держави, яке є оціночним, суди під час розгляду кожної конкретної справи повинні встановлювати наявність/відсутність інтересів держави та необхідність їх захисту у судовому порядку.

Аналізуючи вказані приписи законодавства, судова колегія вважає, що ст.53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

Як вбачається із матеріалів справи, що у даній справі прокурор в адміністративному позові зазначив, що захисту полягають саме інтереси держави у сфері земельних правовідносин, зокрема у зв`язку із порушенням Калаглійською СР встановленого порядку виділення земельних ділянок у власність, а саме надання відповідачем дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення третій особі земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель, які відповідно до Генерального плану с. Калаглія не входять до меж с. Калаглія, що, на думку прокурора свідчить про невідповідність місцезнаходження спірної земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні.

Тобто, прокурор стверджує порушення інтересів територіальної громади с. Калаглія у зв`язку з наданням дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо виділення земельної ділянки у власність особи з цільовим призначенням, що не відповідає містобудівній документації на місцевому рівні.

Апеляційний суд вважає таке обґрунтування сумісним із з розумінням «інтересів держави», з огляду на таке.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 17 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Отже, з огляду на те, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, то відповідність цільового призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні, під час прийняття рішення про надання або відмову у наданні дозволу, зокрема, на розробку проекту землеустрою щодо виділення земельної ділянки у власність особи, уповноважений орган визначає, виходячи із містобудівної документації на місцевому рівні генерального плану та детального плану території, якщо такий розроблено.

Положеннями ст.116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.118 ЗК України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Згідно з ч.2 ст.118 ЗК України, рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідно до ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Положеннями ч.7 ст.118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналізуючи вищенаведені положення ЗК України, колегія суддів зазначає, що реалізація права на безоплатне одержання земельної ділянки у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності здійснюється з дотримання встановленого порядку, складовою якого є обов`язкова перевірка уповноваженим органом державної влади або місцевого самоврядування відповідності місця знаходження земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації. Така перевірка здійснюється на етапі надання дозволу на розробку технічної документації, а тому недотримання вимоги щодо здійснення відповідної перевірки свідчить про порушення уповноваженим органом встановленого законом порядку виділення земельної ділянки у власність або користування. Це є підставою вважати, що прийняттям рішення про надання дозволу про розробку технічної документації для відведення земельної ділянки у власність або користування, місце розташування якої не відповідає, зокрема містобудівній документації на місцевому рівні, може порушувати інтереси держави, що охоплюють у тому числі суспільні інтереси (інтереси відповідної територіальної громади).

У даній справі колегія суддів враховує, що у постанові від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 за позовом прокурора в інтересах держави до міської ради про визнання незаконним та скасування рішення про передачу земельної ділянки підприємству, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у цій справі, звертаючись до суду з позовом, прокурор обґрунтував необхідність захисту інтересів держави тим, що в межах відносин з розпорядження землями територіальної громади міста та надання в користування земельної ділянки із земель комунальної власності орган місцевого самоврядування всупереч інтересам територіальної громади прийняв незаконне рішення щодо розпорядження землею, яка є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, порушивши встановлений порядок, тому міськрада має бути відповідачем у такій справі.

Також, колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 8 жовтня 2019 року у справі № 920/447/18 та від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, та Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 688/1376/17 неодноразово висловлювали правову позицію стосовно того, що захист прав територіальної громади у сфері земельних правовідносин є сумісним із захистом державних інтересів.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема у постанові від 1 червня 2022р. у справі № 260/1815/21, зазначивши, що звернення прокурора до суду у порядку адміністративного судочинства у справах, що виникають із земельних спорів, слугує меті захисту суспільного інтересу у такій важливій сфері, як дотримання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, а тому за відсутності державного органу, уповноваженого на звернення з відповідним позовом до суду, прокурор, звертаючись до суду з цим позовом, діє відповідно до вимог статті 53 КАС України та частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відведення земельної ділянки у власність, як початкового етапу процедури виділення земельної ділянки у власність особи, безпосередньо впливає на інтереси відповідної територіальної громади, а тому викладені у позові мотиви прокурора щодо необхідності представництва інтересів держави у суді у цій справі, є обґрунтованими.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у своїх постановах від 21 серпня 2018 р. у справі № 814/2224/17, від 18 жовтня 2018 р. у справах № 806/1316/18 та № 813/481/17 та від 21 лютого 2019 р. у справі № 826/17241/14, від 01 червня 2022 р. у справі № 260/1815/21, від 01 грудня 2022 р. у справі № 340/6113/21.

Що стосується законності та правомірності оскаржуваного рішення сільської ради, то колегія суддів зазначає таке.

Приписами ст. 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Положеннями ст. 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України, права і свободи громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження до суду рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб.

Нормативно-правовим актом, який регулює земельні відносини з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, є Земельний кодекс України (надалі ЗК України).

Відповідно до ст. 2 ЗК України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ЗК України, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до ст. 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

У відповідності до ст. 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Положеннями ч. 2, 3 ст. 22 ЗК України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Приписами ч. 3 ст. 78 ЗК України визначено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Пунктом б ч. 1 ст. 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Положеннями ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Так, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим (ч. 1 ст. 118 ЗК України).

Згідно ч. 2 ст. 118 ЗК України рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до п. б ч.1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

За правилами п. 34 ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Отже, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, який розширеному тлумаченню не підлягає, а саме, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться в місці, що виходить за межі генерального плану с. Калаглія. Розміщення на вказаній території земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства генеральним планом с.Калаглія не передбачено.

Отже, колегія суддів вважає, що вданому випадку існує невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генерального плану населеного пункту та іншої містобудівної документації, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, оскільки відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України, підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, то відповідно віднесення земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , до земель виробничих підприємств, мало бути підставою для відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою.

Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 12 регламенту Калаглійської сільської ради, затвердженого рішенням Калаглійської сільської ради Овідіопольського району Одеської області № 4-V рішення про скликання сесії ради доводиться до відома депутатів і населення не пізніше як за 10 днів до сесії, а у виняткових випадках не пізніше як за день до сесії із зазначенням часу скликання місця проведення та питань, які передбачаються внести на розгляд сесії.

З вказаного вбачається, що в порушення вимог п.12 регламенту Калаглійської сільської ради, затвердженого рішенням Калаглійської сільської ради Овідіопольського району Одеської області № 4-V депутатам не було доведено до відома про розгляд 20.01.2020 року питання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею: 2,000 га, за цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Калаглійської сільської ради (в межах населеного пункту) за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 .

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури, - задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року по справі № 420/7462/20, - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Заступника керівника Одеської обласної прокуратури, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Калаглійської сільської ради Овідіопольського району Одеської області № 729-V від 20.01.2020 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянку у власність загальною площею: 2,000 га, за цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Калаглійської сільської ради (в межах населеного пункту) за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 ».

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст Постанови складено та підписано - 31 січня 2024 року.

Суддя-доповідач Г.В. СеменюкСудді С.Д. Домусчі О.І. Шляхтицький