Постанова

від 16.01.2024 по справі 369/12430/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи:369/12430/21

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3135/2024

Головуючий у суді першої інстанції: Фінагеєва І.О

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючий - Немировська О.В.,

судді - Желепа О.В., Мазурик О.Ф.

секретар - Черняк Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дуленко Ольги Олегівни, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Євдокія Юріївна, про визнання недійсним шлюбного договору,

за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2023 року та на додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2023 року.

встановив:

у жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень до позовної заяви від 20.02.2023 просила визнати недійсним шлюбний договір від 13 вересня 2011 року, укладений між нею та ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є. Ю. за реєстровим номером 2016. Позивач посилалась на те, що з 10 червня 1963 року до 30 липня 2014 року перебувала у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_7 . Під час перебування у шлюбі подружжям набуто у власність майно. 13 вересня 2011 року подружжя уклало шлюбний договір, за умовами якого майно, придбане подружжям в період шлюбу, є особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я воно зареєстроване. В шлюбному договорі особистою приватною власністю

ОСОБА_7 були 19 об`єктів нерухомого майна та 2 транспортних засоби, водночас особистою приватною власністю ОСОБА_1 стали 2 об`єкти нерухомого майна та 1 транспортний засіб.

Позивач вказувала, що при укладенні договору ОСОБА_7 переконав її у тому, що у шлюбному договорі перераховане все майно, яке було зареєстроване за ним та позивачкою в період шлюбу, а інше майно у подружжя відсутнє.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер і приватним нотаріусом

Дуленко О. О. 16 квітня 2021 року зареєстровано спадкову справу № 67522771.

Також після смерті ОСОБА_7 вона виявила, що у шлюбному договорі він вказав не всі об`єкти нерухомого майна, які перебували у його власності станом на час відкриття спадщини. Вказаний договір було укладено під впливом обману з боку ОСОБА_7 , її волевиявлення не було вільним, оскільки було результатом обману з боку ОСОБА_7 , який приховав народження ІНФОРМАЦІЯ_2 у нього та ОСОБА_8 дитини, в інтересах ОСОБА_3 він відчужив набуте у шлюбі майно, а також придбавав майно, ОСОБА_7 та ОСОБА_3 приховували свої відносини, що свідчить про порушення принципу одношлюбності.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2023 року в задоволенні позову було відмовлено.

Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2023 року було стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу в розмірі 70 000 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням представник позивача - ОСОБА_6 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення представник позивача просить скасувати додаткове рішення, посилаючись на допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права.

У відзиві на апеляційні скарги представник відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_9 просить відмовити в задоволенні апеляційних скарг та залишити судові рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника позивача - ОСОБА_6 та представника відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_9 , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга на рішення Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2023 року задоволенню не підлягає, а апеляційну скаргу на додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області слід задовольнити частково з наступних підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказувала, що з 10 червня 1963 року до 30 липня 2014 року перебувала у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_7 . Під час перебування у шлюбі подружжям набуто у власність нерухоме та рухоме майно. Питання реєстрації речових прав на майно та інші питання стосовно оформлення майна вирішував одноособово ОСОБА_7 , а також визначав, на кого з подружжя буде зареєстровано той чи інший об`єкт нерухомого майна. 13 вересня 2011 року подружжя уклало шлюбний договір, за умовами якого майно, придбане подружжям в період шлюбу, є особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я воно зареєстроване. В договорі було вказано як особисту приватну власність ОСОБА_7 19 об`єктів нерухомого майна та 2 транспортних засоби, а особистою приватною власністю ОСОБА_1 були 2 об`єкти нерухомого майна та 1 транспортний засіб.

ОСОБА_7 переконав її у тому, що у шлюбному договорі перераховане все майно, яке було зареєстроване за ним та позивачкою в період шлюбу, а інше майно у подружжя відсутнє.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер і приватним нотаріусом Дуленко О. О. 16 квітня 2021 року зареєстровано спадкову справу № 67522771 03/2021. Після смерті ОСОБА_7 позивач дізналась, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_7 та ОСОБА_8 народилась дочка ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 разом з ОСОБА_8 придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_1 вартістю 200 000,00 дол. США, 01 квітня 2009 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 уклали договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_7 передав ОСОБА_8 належну йому на праві власності частину вказаної квартири.

Також позивач дізналася, що 26 травня 2011 року ОСОБА_7 продав зареєстроване за нею домоволодіння на АДРЕСА_2 , у шлюбному договорі він вказав не всі об`єкти нерухомого майна, які перебували у його власності станом на час відкриття спадщини.

В додаткових поясненнях від 09.05.2023 представник позивача зазначив, що в період шлюбу подружжя набуло у спільну сумісну власність майно, більша частина якого була зареєстрована за ОСОБА_7 , він приховав свої відносини з ОСОБА_8 та народження у нього дитини ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке визнав лише 21.05.2016, при укладенні шлюбного договору він приховав від неї існування більшого обсягу майна, ніж зазначено в договорі, та факт зменшення ним обсягу майнових прав подружжя, тому її волевиявлення на укладення шлюбного договору не було вільним та не відповідало її внутрішній волі. Після укладення шлюбного договору ОСОБА_7 не використовував цей договір при відчуженні майна, він приховав від ОСОБА_1 обставини, які перешкоджали б укладенню договору, якби вона дізналась про них.

Зазначені обставини вона вважає фактом обману з боку ОСОБА_7 при укладенні шлюбного договору, а тому просить визнати його недійсним.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2023 року в задоволенні позову було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сторони договору погодили, що спільною сумісною власністю подружжя є майно, яке одночасно зареєстроване на дружину та чоловіка.

Отже, сторони скористалися своїм правом на самовільне визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя шляхом відступлення від установлених законом часток у спільному сумісному майні, оспорюваний правочин був укладений шляхом вільного волевиявлення, що було засвідчено в договорі приватним нотаріусом, а останнім в свою чергу було роз`яснено правові наслідки таких юридичних дій.

Також суд взяв до уваги на підтвердження відсутності заперечень при укладенні договору з боку позивачки ОСОБА_1 щодо визначення режиму спільного сумісного майна завірену нотаріально заяву про розрахунки від 31 серпня 2012 року, за змістом пункту 1 якої ОСОБА_7 та ОСОБА_1 підтвердили, що між ними проведені повні розрахунки згідно з пунктом 5.4 шлюбного договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є. Ю. 13 вересня 2011 року за реєстровим номером 2016. Згідно з пунктом 2 цієї заяви сторони матеріальних претензій не мають. Отже, сторонами було однозначно та беззаперечно погоджено умови шлюбного договору, кількість майна, виділеного у особисту власність кожного з подружжя, а погоджене сторонами застереження стосовно іншого рухомого та нерухомого майна визначало правовий режим майна, яке не було включене до зазначеного в договорі переліку.

Суд першої інстанції правильно врахував, що в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 755/11605/21 за позовом ОСОБА_1 про визнання недійсним договору довічного утримання, припинення права власності, визнання права власності були встановлені обставини щодо узгодженості між членами колишнього подружжя положень оспорюваного шлюбного договору. Рішення судів першої та апеляційної інстанції були залишені без змін постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2023 року.

Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та відповідає встановленим по справі обставинам.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та посилався на положення ст. 9, 16, 203, 215 ЦК України, ст. 7, 9, 64, 74, 93, 97, 103 СК України.

Всі доводи, викладені представником позивача в апеляційній скарзі на рішення суду, висновку суду першої інстанції не спростовують, є аналогічними доводам позовної заяви, були предметом перевірки суду першої інстанції та отримали належну парову оцінку.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства.

Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками (частина друга статті 7 СК України).

Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства (частина перша статті 9 СК України).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

З урахуванням принципів приватного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

Згідно з частиною третьою статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Отже, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає зі змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (частини перша, четверта, п`ята статті 93 СК України).

Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них (частина друга статті 97 СК України).

В статті 103 СК України передбачено, що шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (частини перша, четверта, п`ята статті 93 СК України).

Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них (частина друга статті 97 СК України).

Положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин:

- у статті 103 СК України законодавець частково урегулював оспорюваність шлюбного договору. З урахуванням того, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин, то до недійсності шлюбного договору (його частини) підлягають застосуванню норми § 2 «Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону» глави 16 ЦК України;

- для визнання судом оспорюваного шлюбного договору (його частини) недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення шлюбного договору (його частини); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне приватне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного шлюбного договору (чи його частини) недійсним, так і порушення (не визнання або оспорювання) суб`єктивного приватного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного шлюбного договору;

- під змістом шлюбного договору розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Під вимогами, яким не повинен суперечити шлюбний договір (його частина), мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Договір, зокрема, шлюбний договір, є категорією цивільного права, тому відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин застосовуються загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо:1) існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; 2) заборона випливає із змісту акта законодавства; 3) така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

В статті 103 СК України вказується про необхідність застосування норм ЦК України при визнанні шлюбного договору недійсним.

Згідно ст. 103 СК України та ст. 215 ЦК України підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В чч. 4 та 5 статті 93 СК України містяться обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Згідно з частинами першою - третьою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього кодексу.

Тлумачення статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша стаття 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у разі навмисного введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою, за якої правочин може бути визнаний недійсним за статтею 230 ЦК України.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_7 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 10.06.1963. Від шлюбу у подружжя народились сини - ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Шлюб між подружжям було розірвано заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 червня 2014 року.

В період шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 укладено шлюбний договір від 13 вересня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є. Ю. за реєстровим номером 2016, за змістом якого сторони погодили, що майно (рухоме та нерухоме), що придбане подружжям під час шлюбу є особистою власністю того з подружжя, на чиє ім`я воно зареєстроване. У випадку розірвання шлюбу придбане під час шлюбу майно залишається тому з подружжя, на чиє ім`я воно зареєстроване.

За цим договором особистою приватною власністю чоловіка

ОСОБА_7 є:

1) жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_3 ;

2) жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами і земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_4 ;

3) автомобіль марки «Lexus LX 570», 2010 року випуску, кузов НОМЕР_1 ;

4) автомобіль марки «Mersedes Benz S550», 2010 року випуску, кузов № НОМЕР_2 ;

5) земельна ділянка площею 1,743 га розташована на території: с. Завалівка Макарівського району Київської обл., кадастровий номер 3222788600:04:013:0027;

6) земельна ділянка площею 3,724 га розташована на території: село Юрів Макарівського району Київської обл., кадастровий номер 3222788600:04:013:0034;

7) земельна ділянка площею 1,1115 га, розташована на території: с. Юрів, Макарівського району Київської області, кадастровий номер 3222788600:01:005:1149;

8) земельна ділянка площею 0,1845 га розташована на території: с. Юрів Макарівського району Київської обл., кадастровий номер 3222788600:01:005:1159;

9) земельна ділянка площею 0,1845 га розташована на території: с. Юрів Макарівський район Київської обл., кадастровий номер 3222788600:01:005:1160;

10) земельна ділянка площею 0,1845 га розташована на території: с. Юрів Макарівського району Київської обл., кадастровий номер 3222788600:04:013:1161;

11) земельна ділянка площею 0,1300 га, розташована на території с. Юрів Макарівського району Київської області, кадастровий номер 3222788601:01:005:1156;

12) земельна ділянка площею 1,3175 га, розташована на території с. Юрів Макарівського району Київської області, кадастровий номер 3222788601:01:005:1142;

13) земельна ділянка площею 0,1300 га, розташована на території с. Юрів, Макарівського району Київської області, кадастровий номер 3222788601:01:005:1155;

14) земельна ділянка площею 0,1300 га, розташована на території с. Юрів, Макарівського району Київської області, кадастровий номер 3222788601:01:005:1154;

15) земельна ділянка площею 0,1300 га, розташована на території с. Юрів, Макарівського району Київської області, кадастровий номер 3222788601:01:005:1153;

16) земельна ділянка площею 0,1441 га, розташована на території с. Юрів, Макарівського району Київської області, кадастровий номер 3222788601:01:005:1158;

17) земельна ділянка площею 0,1441 га, розташована на території с. Юрів, Макарівського району Київської області, кадастровий номер 3222788601:01:005:1157;

18) земельна ділянка площею 0,25 га, розташована на території с. Юрів, Макарівського району Київської області, кадастровий номер 3222788601:01:005:1147;

19) нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_5 ;

20) депозитні вклади та будь-які грошові вклади у будь-якій банківській установі та будь-якому банку на території України та за кордоном.

Особистою приватною власністю дружини ОСОБА_1 є:

1) жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_6 ;

2) легковий автомобіль марки «SKODA SUPER B», 2009 року випуску, кузов НОМЕР_3 ;

3) депозитні вклади та будь-які грошові вклади у будь-якій банківській установі та будь-якому банку на території України та за кордоном.

Сторони договору також погодили, що спільною сумісною власністю подружжя є майно, яке одночасно зареєстроване на дружину та чоловіка.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2022 року в справі № 755/5802/20 вказується, що у статті 60 СК України закріплено принцип спільності майна подружжя. Сторони шлюбного договору мають можливість домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 СК України. Тобто, сторони шлюбного договору можуть домовитися, що: майно, набуте за час шлюбу, але після укладення шлюбного договору, буде набуватися сторонами на праві спільної часткової власності; режим спільності майна (стаття 60 СК України) може бути змінений за домовленістю сторін на режим роздільності. Сторони можуть включити до шлюбного договору умову, що повністю виключає можливість виникнення в майбутньому спільного подружнього майна. При цьому майно, набуте за час шлюбу, належатиме кожному з подружжя на праві приватної власності (роздільне майно).

Позивач в обґрунтування заявленого позову вказувала, що вважає шлюбний договір укладеним під впливом обману, оскільки при укладенні договору ОСОБА_7 не повідомив її про те, що у нього є дочка, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 , матір`ю якої є ОСОБА_13 . Зазначена обставина не може бути визначена як обман, оскільки не стосується природи правочину, якою є майнові відносини подружжя.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні відомостей, надання підроблених документів і т. п.); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які він повинен був зробити (зокрема, умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення і т. п.).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2022 року у справі № 760/21633/15 зазначено, що «обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України. Подібні висновки викладені у поставах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 753/10863/16-ц (провадження № 61-34575св18, від 20 січня 2021 року у справі № 522/24005/17 (провадження № 5213св20)».

Укладення ОСОБА_7 правочинів, як стверджує позивач, щодо розпорядження спільним сумісним майном подружжя після укладення вказаного договору не може бути підставою для визнання його недійсним. Після розірвання шлюбу між подружжям позивач не була позбавлена права звернутися до суду з відповідним позовом щодо захисту порушених, на її думку, прав.

Також суд першої інстанції з дотриманням положень ст. 206 ЦПК України правильно не взяв до уваги заяву відповідача ОСОБА_2 про визнання позову від 24 березня 2023 року, в якій відповідач визнає позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним шлюбного договору від 13 вересня 2011 року та просить їх задовольнити.

Таким чином, судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи, перевірено їх доказами та зроблено висновок щодо відсутності підстав для задоволення позову з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2023 року було задоволено заяву ОСОБА_3 про стягнення на її користь витрат на правову допомогу в розмірі 70 000 грн.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

В ч. 8 статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Визначаючи суму відшкодування витрат на правову допомогу, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує такі критерії. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Суд першої інстанції зазначив в додатковому рішенні, що 22 жовтня 2022 року між ОСОБА_3 та адвокатом Гайдай О.Д. було укладено Договір про надання правової допомоги № 02/10/2022, предметом якого є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.

Відповідно до Додаткової угоди № 4 до вищезазначеного Договору від 12 грудня 2022 року, квитанції до прибуткового касового ордеру №3 від 12 березня 2023 року, та Акту № 3 про виконання робіт від 12 березня 2023 року, ОСОБА_3 сплатила адвокатові Гайдай О.Д. гонорар у розмірі 27 000 грн.

Відповідно до Додаткової угоди № 6 від 13 червня 2022 року до Договору про надання правничої допомоги № 02/10/2022 від 22.10.2022 року, квитанції до прибуткового касового ордеру №6 від 13 червня 2023 року, та Акту № 6 про виконання робіт від 13 червня 2023 року, ОСОБА_3 сплатила адвокатові Гайдай О.Д. гонорар у розмірі 43 000 грн.

При цьому судом першої інстанції було узагальнено вказано, що при розрахунку витрат робочого часу адвоката та обчислення вартості наданих послуг враховано надання адвокатом наступних правничих послуг: юридична консультація, правовий аналіз та збір документів, складання і друк процесуальних документів, складання скарг, представництво клієнта в суді.

Задовольняючи подану заяву в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що від позивача клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвокатів та заперечень стосовно неспівмірності заявлених відповідачем витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку із судовим розглядом справи №369/10187/21, не надходило.

Однак вказаний висновок не відповідає матеріалам справи.

Представник позивача Єрьоменко В.В. після ухвалення рішення по справі 04.07.2023 подав клопотання, в якому просив відмовити у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, а в разі ухвалення рішення про стягнення витрат визначити їх співмірність з урахуванням критеріїв, встановлених в ч. 4 ст. 137 ЦПК України.

Заявлений до відшкодування розмір витрат за надані представником відповідачів - адвокатом Гайдай О.Д. правничі послуги є неспівмірним зі складністю справи. Адвокат Гайдай О.Д. знайомився з матеріалами справи табрав участь у 3 судових засіданнях.

З урахуванням реальності та розумності колегія суддів зменшує розмір таких витрат та визначає їх в сумі 6 000 грн.

Таким чином рішення суду першої інстанції щодо вирішення позову ОСОБА_1 слід залишити без змін. Додаткове рішення суду першої інстанції слід змінити та зменшити розмір стягнутих витрат на правову допомогу з позивача на користь відповідача.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 залишити без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2023 року - без змін.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 задовольнити частково.

Додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2023 року змінити та визначити розмір витрат на правову допомогу в сумі 6 000 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в касаційному порядку.

Повний текст постанови виготовлено 30 січня 2024 року.

Головуючий

Судді