Постанова

від 31.01.2024 по справі 823/2333/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 року

м. Київ

справа № 823/2333/17

касаційне провадження № К/9901/51324/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02.03.2018 (суддя Гайдаш В.А.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2018 (головуючий суддя - Ісаєнко Ю.А., судді - Земляна Г.В., Лічевецький І.О.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій та вимоги про сплату боргу (недоїмки),

УСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, платник) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.11.2017 №0046021303, №00460111303, №0046001303, рішення №0046061303 та вимогу №Ф-0046051303.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що ним правомірно у перевіряємому періоді включено до складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість суми за господарськими операціями, які фактично відбулися, пов`язані з його господарською діяльністю, підтверджені належними первинними документами, придбані товарно-матеріальні цінності використані ним у власній господарській діяльності. Також позивач доводить, що платником в повному обсязі нараховано і сплачено податок на доходи фізичних осіб від здійснення ним підприємницької діяльності, а відтак висновки контролюючого органу про порушення ним вимог Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вважає такими, що не відповідають дійсності, оспорюванні податкові повідомлення-рішення, рішення та вимогу контролюючого органу вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 02.03.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2018, позов задовольнив повністю. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Управління від 20.11.2017 №0046021303, №00460111303, №0046001303, вимогу від 20.11.2017 №Ф-0046051303 та рішення №0046061303.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу витрат витрати за господарськими операціями з придбання товарів і послуг, які у подальшому були використані платником у власній господарській діяльності, такі витрати підтверджені належними первинними документами і безпосередньо пов`язані з його господарською діяльністю, а відтак зазначені рішення контролюючого органу підлягають скасуванню.

Управління, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норма процесуального права, зокрема, статей 177, 198 ПК України, статей 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи), просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на неврахування судами наданих ним доказів та доводів. Скаржник доводить, що позивачем безпідставно включені витрати за господарськими операціями з придбання товарів (двигуна на транспортний засіб, сейфу, телевізору), будівельних робіт у приміщенні, послуг зв`язку, витрат на відрядження, тощо, з підстав відсутності доказів в підтвердження використання придбаних товарів, робіт, послуг у власній господарській діяльності позивача. Скаржник зазначає про неможливість включення до складу витрат на придбання товарів, які мають подвійне призначення. Також, скаржник посилається на наявність розбіжностей між сумою, яку сплатив позивач по взаємовідносинам з ТОВ «Сервіс Асмап України», із сумою зареєстрованих зазначеним контрагентом податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних. Вважає, що з підстав заниження платником витрат невірно ним визначено дохід, податок з доходів фізичних осіб, військовий збір та єдиний соціальний внесок.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, які викладені в акті перевірки, якими він керувався під час прийняття оскаржуваних рішень та з встановленням яких він не погоджується.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23.05.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30.01.2024 визнав за можливе розглянути справу у попередньому судовому засіданні та призначив попередній розгляд справи у судовому засіданні на 31.01.2024.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку платника з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт від 11.10.2017 №429/23-00-13-0117/ НОМЕР_1 (далі - акт перевірки), яким встановлені порушення платником вимог:

пунктів 177.2, 177.4 статті 177 ПК України, внаслідок чого донараховано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 100483,97 грн, в тому числі за 2015 рік в сумі 45088,04 грн, за 2016 рік в сумі 55395,93 грн;

підпункту 1.2 пункту 1 статті 7, абзацу 3 пункту 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.10.2010 №2464-VІ, внаслідок чого донараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 136290,04 грн, в тому числі за 2015 рік в сумі 71176,64 грн, за 2016 рік в сумі 65113,40 грн;

підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 ПК України, а саме, не відображено застосування податкової соціальної пільги у І-ІV кварталі 2015, І-ІV кварталі 2016, внаслідок чого недостовірні відомості призвели до завищення податкових зобов`язань платника;

статей 168, 163, пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, в результаті чого донараховано військовий збір на загальну суму 7997,93 грн, в тому числі за 2015 рік в сумі 3381,60 грн, за 2016 рік в сумі 4616,33 грн;

підпункту 188.1 статті 188, пункту 189.1статті 189, підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України, в результаті чого платником завищено від`ємне значення по податку на додану вартість всього на суму 9221,00 грн, в тому числі за липень 2015 року на суму 7721,00 грн, за липень 2016 року на суму 1500,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.11.2017:

№0046021303, яким за порушення пункту 177.4 статті 177 ПК України збільшено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму 150725,96 грн, в тому числі за податковими зобов`язаннями в сумі 100483,97 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 50241,99 грн;

№00460111303, яким за порушення статей 168, 163, пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України визначено грошове зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пені на загальну суму 9997,41 грн, з яких за податковим зобов`язанням в сумі 7997,93 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 1999,48 грн;

№0046001303, яким за порушення підпункту 188.1 статті 188, пункту 189.1 статті 189, підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за липень 2015 року на суму 7721,00 грн, за серпень 2016 року на суму 1500,00 грн.

Також, контролюючим органом прийнято вимогу від 20.11.2017 №Ф-0046051303 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 136290,04 грн та рішення від 20.11.2017 №0046061303 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску щодо застосування штрафних санкцій у розмірі 20746,67 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності встановлений положеннями статті 177 ПК України.

Так, за правилами пункту 177.1 статті 177 ПК України, доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця (пункт 177.2 статті 177 ПК України).

Положеннями пункту 177.4 статті 177 ПК України визначено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат (підпункт 177.4.1); витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу), обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством (підпункт 177.4.2); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом (підпункт 177.4.3); інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (підпункт 177.4.4).

Підпунктами «а», «б» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивачем включено до складу витрат у період 2015-2016 роки витрати, які безпосередньо пов`язані з веденням ним підприємницької діяльності, отриманням ним доходів, а саме витрати на придбання: двигуна для транспортного засобу ЗИЛ-130, який перебуває у власності позивача та використовується ним у власній господарській діяльності з перевезення вантажів, вартістю 33122,00 грн, який придбаний у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 згідно видаткової накладної від 06.05.2016 №2155; будівельних робіт з часткового будівництва оглядового майданчика для огляду транспортних засобів згідно договору підряду від 10.06.2016 №02/06 на загальну суму 65000,00 грн; бетону В-30 та послуг бетоновоза на загальну суму 3348,00 грн, придбаних у ТОВ "Черкаський проект"; авіаквитка до м. Рогель (Нідерланди) на загальну суму 2489,00 грн для направлення працівника позивача ОСОБА_3 у відрядження відповідно до наказу №2-В від 10.10.2016; телевізору Panasonik TX-60ASR650 на загальну суму 28791,67 грн; сейфу GE450K на загальну суму 8208,33 грн; смартфонів Samsung SM-J700H, SM-G920F у ТОВ "САВ-Дістрібьюшн" на загальну суму 21998,90 грн, послуг зв`язку; газобетонного блоку Ареок , клею для блоків, їх доставку на загальну суму 5455,00 грн; котла Unika 30 на загальну суму 31500 грн.

Також між позивачем та Асоціацією міжнародних автомобільних перевізників укладено договір "Про послуги перевізникам допущення до системи МДП" від 05.04.2001, згідно з яким позивачу надавались послуги по забезпечення його комплектом документів, необхідних для перевезення вантажів у міжнародному сполучення та консультації з усіх питань роботи в системі МДП у 2015 році на суму 360670,00 грн, виконання якого підтверджено актами наданих послуг.

Позивачу, як перевізнику, надавались послуги із страхування зобов`язань перевізника від ТОВ "Сервіс Асмап України", що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за 2015 рік на загальну суму 454160,00 грн та за 2016 рік на загальну суму 357307,00 грн.

На підтвердження понесення вказаних витрат позивачем надано до суду відповідні платіжні доручення, акти здачі-прийняття робіт, акти надання послуг, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки на оплату, документ про якість, рахунки-фактури, накази тощо.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV, у повному обсязі відображають і підтверджують понесені позивачем витрати, оспорювані витрати відповідають переліку витрат, вказаному у підпункті 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України (у редакції до 31.12.2016), а придбані товарно-матеріальні цінності, послуги та роботи були використані позивачем у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Ураховуючи встановлені судами обставини у даній справі, зокрема, щодо підтвердження належними первинними документами здійснення зазначених вище господарських операцій, подальшого використання у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей, колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про правомірність включення до складу витрат зазначені вище витрати, які підлягають врахуванню під час визначення чистого оподатковуваного доходу і нарахування позивачу податку на доходи фізичних осіб та інших нарахувань.

Посиланням скаржника на завищення у деклараціях про майновий стан і доходи за 2015-2016 роки витрат на сплату податків, у зв`язку з чим ніби то є розбіжність, судами попередніх інстанцій надано оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції, оскільки судами з`ясовано, що таке твердження відповідача спростовується даними інтегрованих карток платника податків, відповідно до яких позивачем за 2015 рік сплачено податків та зборів на загальну суму 228722,55 грн, за 2016 рік на суму 174744,32 грн.

Доводам скаржника про правомірність податкового повідомлення рішення №0046001303, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість з огляду на реалізацію товару (напівпричепу) за ціною, що була нижче цін придбання даного товару, судами першої та апеляційної інстанцій також надано оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції, оскільки реалізації товарі іншому суб`єкту господарювання не може вважатися операцією, яка свідчить про те, що такий товар почав використовуватися у операціях, які не повязані з господарською діяльністю позивача.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Щодо висновків контролюючого органу про заниження платником єдиного соціального внеску, колегія суддів ураховує, що єдиною підставою для донарахування позивачу зазначених податкових зобов`язань слугували висновки контролюючого органу про заниження платником оподатковуваного доходу з підстав неправомірного включення до складу витрат витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей, робіт, послуг, які платником правомірно включено до складу витрат, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для донарахування платнику податкових зобов`язань з єдиного соціального внеску.

Ураховуючи, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2017 №Ф-0046051303 є похідною від вимог щодо визнати протиправними та скасувати вищевказаних рішень контролюючого органу, колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для її видання.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних рішень.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02.03.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова