Постанова

від 26.04.2018 по справі 823/2333/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 823/2333/17 Суддя (судді) першої інстанції: В.А. Гайдаш

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Ісаєнко Ю.А.,

суддів: Земляної Г.В., Лічевецького І.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02.03.2018 у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02.03.2018 позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Черкаській області від 20.11.2017 №0046021303, №00460111303, №0046001303, вимогу від 20.11.2017 №Ф-0046051303 та рішення №0046061303.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, апелянтом було подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Справа розглянута у порядку письмового провадження відповідно до вимог п. 2 ч.1 ст.311 КАС України.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Матеріалами справи підтверджується та вірно встановлено судом першої інстанції, що відповідно до ліцензії Державної служби України з безпеки на транспорті від 20.05.2016 №247 фізична особа-підприємець ОСОБА_3 здійснює господарську діяльність з міжнародних перевезень вантажів вантажними автомобілями (крім перевезення небезпечних вантажів та небезпечних відходів).

Згідно наказу Головного управління ДФС у Черкаській області від 17.08.2017 №1346, відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 77.1, п. 77.2, п. 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, проведено документальну планову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2015 по 31.12.2016, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.12.2016, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2016. Результати перевірки оформлені актом від 11.10.2017 №429/23-00-13-0117/НОМЕР_1.

На підставі вищезазначеного акта перевірки Головним управлінням ДФС у Черкаській області винесено податкові повідомлення-рішення від 20.11.2017 №0046021303, №00460111303, №0046001303, вимогу від 20.11.2017 №Ф-0046051303 та рішення №0046061303.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що податковим органом не доведено правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, з чим погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Так, позивачем включено у період 2015-2016 роки наступні витрати, які мають безпосереднє відношення до ведення ним підприємницької діяльності, безпосередньо пов'язані з отриманням ним доходів: двигун для транспортного засобу ЗИЛ-130, який перебуває у власності позивача та використовується ним у власній господарській діяльності з перевезення вантажів, вартістю 33122 грн., який придбаний у ФОП ОСОБА_4 згідно видаткової накладної №2155 від 06.05.2016; будівельні роботи з часткового будівництва оглядового майданчика для огляду транспортних засобів згідно договору підряду від 10.06.2016 №02/06 на загальну суму 65000 грн.; бетон В-30 та послуги бетоновоза на загальну суму 3348 грн., придбаного у ТОВ "Черкаський проект"; придбання авіаквитка до м. Рогель (Нідерланди) на загальну суму 2489 грн., для направлення працівника позивача ОСОБА_5 відповідно до наказу №2-В від 10.10.2016; телевізор Panasonik TX-60ASR650 на загальну суму 28791,67 грн.; сейф GE450K на загальну суму 8208,33 грн.; смартфони Samsung SM-J700H, SM-G920F придбані у ТОВ "САВ-Дістрібьюшн" на загальну суму 21998,90 грн. (відповідачем не заперечується факт правомірності віднесення позивачем витрат на оплату послуг зв'язку); газобетонний блок Ареок, клей для блоків та доставка на загальну суму 5455 грн.; котел Unika 30 на загальну суму 31500 грн.

Крім того, між позивачем та Асоціацією міжнародних автомобільних перевізників укладено договір "Про послуги перевізникам допущення до системи МДП" від 05.04.2001, згідно якого позивачу надавались послуги по забезпечення його комплектом документів, необхідних для перевезення вантажів у міжнародному сполучення та консультації з усіх питань роботи в системі МДП у 2015 році на суму 360670 грн. та у виконання якого підтверджено актами наданих послуг.

Також, позивачу, як перевізнику надавались послуги із страхування зобов'язань перевізника від ТОВ "Сервіс Асмап України", що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за 2015 рік на загальну суму 454160 грн. та за 2016 рік на загальну суму 357307 грн.

На підтвердження понесення вказаних витрат позивачем надано: відповідні платіжні доручення; акти здачі-прийняття робіт; акти надання послуг; видаткові накладні; товарно-транспортні накладні; рахунки на оплату; документ про якість; рахунки-фактури; накази тощо.

На переконання колегії суддів, зазначені докази, які містяться в матеріалах справи, відповідають вимогам ст.ст.73-76 КАС України, та доводять факт понесення зазначених витрат, на які посилається фізична особа-підприємець ОСОБА_3.

Відповідно до положень абз. 4 п. 164.1 ст. 164 ПК України, базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

Згідно п. 177.2 ст. 177 ПК України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Аналіз положень ПК України дає суду підстави зробити висновок, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат (пп. 177.4.1); витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством (пп. 177.4.2); суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом (пп. 177.4.3); інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (пп. 177.4.4).

За загальним правилом, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження; створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г)ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно норм ст. 201 ПК України тільки при наявності податкової накладної, яка складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом вказаних приписів правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на валові витрати, витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та податковий кредит наступає за умови фактичного здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) та їх підтвердження первинними документами бухгалтерського обліку та податковими накладними.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.

При вирішенні даної справи суд першої інстанції правомірно врахував зазначену в постанові від 22.09.2015 (справа №21-1359а15) правову позицію Верховного Суду України, відповідно до якої визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Стосовно висновку контролюючого органу, що позивачем завищено у деклараціях про майновий стан і доходи за 2015-2016 роки витрати на сплату податків, у зв'язку з чим ніби то є розбіжність, то вищевказане спростовується інтегрованими картками платника податків, згідно яких позивачем за 2015 рік сплачено податків та зборів на загальну суму 228722 грн. 55 коп., та за 2016 рік - 174744 грн. 32 коп.

Колегія судів критично оцінює доводи апелянта щодо правомірності податкового повідомлення рішення №0046001303, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ, з огляду на реалізацію товару (напівпричепу) за ціною, що була нижче цін придбання даного товару, оскільки апелянтом не надано належних доказів на підтвердження ціни, за якою було придбано означений товар. А відтак, податковим органом не доведено у встановленому порядку факту порушення ФОП ОСОБА_3 норм п.1 ст.189 та пп.198.5 г п.198.5 ст.198 ПК України.

Враховуючи викладене вище, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем правомірно віднесено до складу витрат вищевказані господарські операції та правомірно сформовано податкову звітність, а відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо протиправності податкових повідомлень-рішень від 20.11.2017 №0046021303 з податку на доходи фізичних осіб, що сплачені фізичними особами за результатами річного декларування, №00460111303 з податку на доходи фізичних осіб та №0046001303 щодо зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Відповідно до положень п. 23 ч. 1 ст. 4 КАС України, похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

З огляду на вказане, суд першої інстанції вірно вказав, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2017 №Ф-0046051303 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 20.11.2017 №00460613 - також підлягають задоволенню як похідні від вимог щодо визнати протиправними та скасувати вищевказаних податкових повідомлень-рішень, оскільки заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску нараховано позивачу у зв'язку зі збільшенням позивачу податку на доходи фізичних осіб за податковими повідомленнями-рішеннями, які визнано неправомірними.

Колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта стосовно того, що позивачем неправомірно віднесено вищевказані витрати до витрат, пов'язаних з веденням господарської діяльності, оскільки матеріалами справи підтверджується факт використання придбаних товарів та послуг у господарській діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_3. Окрім того, твердження податкового органу не підтверджені жодними доказами, які б відповідали вимогам ст.ст.73-76 КАС України, та суперечать положенням п.177.4 ст.177 ПК України.

Так, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Всупереч вказаному податковий орган під час апеляційного розгляду справи не навів достатніх аргументів та не надав відповідних доказів на підтвердження правомірності своїх дій та рішень.

Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи апелянта, які стосуються обставин справи та містять посилання на загальні норми законодавства, що жодним чином не спростовує правове обґрунтування суду першої інстанції.

Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02.03.2018 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Постанову у повному обсязі складено 26.04.2018)

Суддя-доповідач Ю.А. Ісаєнко

Суддя Г.В. Земляна

Суддя І.О. Лічевецький