Постанова

від 30.01.2024 по справі 707/2877/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/145/24; 22-ц/821/144/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №707/2877/22 Категорія: 307010000 Тептюк Є.П. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2024 року Черкаський апеляційнийсуд в складі колегії:

суддів Новікова О.М., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.,

за участю секретаря Новицької Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Новіка Владислава Ігоровича та представника ОСОБА_2 адвоката Джирми Алли Володимирівни на рішенняЧеркаського районногосуду Черкаськоїобласті від30жовтня 2023року таапеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвокатаНовіка ВладиславаІгоровича на ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 16 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Черкаська районна державна нотаріальна контора про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Байбузівський старостинський округ виконавчого комітету Мошнівської сільської ради про визнання заповіту недійсним, -

в с т а н о в и в:

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 після смерті якої відкрилась спадщина на наступне майно: земельну ділянку площею 1,1714 га, з кадастровим номером 7124980500:02:002:0074, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в адміністративних межах Байбузівської сільської ради Черкаського району, Черкаської області за межами населеного пункту; земельну ділянку площею 1,3266 га, кадастровий номер 7124980500:02:005:0107, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в адміністративних межах Байбузівської сільської ради, Черкаського району, Черкаської області, за межами населеного пункту; земельну ділянку площею 1,6593 га, кадастровий номер 7124980500:02:005:0096, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в адміністративних межах Байбузівської сільської ради, Черкаського району, Черкаської області, за межами населеного пункту.

22.07.2021 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким все своє майно заповіла ОСОБА_4 .

В установлений законом строк ОСОБА_5 звернулася з заявою до Черкаської районної державної нотаріальної контори про прийняття спадщини. У видачі свідоцтва про право нас спадщину за законом нотаріусом було їй відмовлено з тих підстав, що заповіт не відповідає формі, зокрема: не містить відомості про особи свідків, а саме дати їх народження, реквізити паспортів.

Незначні, формальні порушення процедури посвідчення заповіту, не можуть викликати сумнів у дійсності заповіту та у вільному волевиявленні заповідача.

Метою встановлення факту, що має юридичне значення є реалізація спадкових прав ОСОБА_1 на оформлення спадщини після смерті ОСОБА_3 . Належним способом захисту прав позивача є встановлення факту зазначення у тексті заповіту конкретних відомостей про особи свідків та визнання за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом на земельні ділянки.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме у тексті заповіту від 22.07.2021 року, складеного ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 та посвідченого старостою Байбузівського старостинського округу виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Лисенком Петром Івановичем особа, якою підписано заповіт ОСОБА_6 та особи свідків: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , з зазначенням дати народження, місця реєстрації та паспортних даних вказаних осіб.

Також ОСОБА_1 просила визнати за собою право власності в порядку спадкування за заповітом на: земельну ділянку площею 1,1714 га, з кадастровим номером 7124980500:02:002:0074, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в адміністративних межах Байбузівської сільської ради Черкаського району, Черкаської області за межами населеного пункту; земельну ділянку площею 1,3266 га, кадастровий номер 7124980500:02:005:0107, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в адміністративних межах Байбузівської сільської ради, Черкаського району, Черкаської області, за межами населеного пункту; земельну ділянку площею 1,6593 га, кадастровий номер 7124980500:02:005:0096, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в адміністративних межах Байбузівської сільської ради, Черкаського району, Черкаської області, за межами населеного пункту, після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

22.03.2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Байбузівський старостинський округ виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області про визнання недійсним заповіту від 22.07.2021 року № 30, складено від імені ОСОБА_3 , посвідченого старостою Байбузівського старостинського округу виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області.

Позовні вимоги обгрунтувані тим, що ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 на підставі заповіту від 15.03.2011 року, за яким ОСОБА_3 заповіла йому земельну ділянку площею 1,66 га. За життя ОСОБА_3 розповідала, що після того як у неї з`явилась доглядальниця ОСОБА_4 , вона одну земельну ділянку заповіла ОСОБА_2 , а інші ОСОБА_4 . Тобто, склала два окремі заповіти. Про існування заповіту від 22.07.2021 року ОСОБА_2 дізнався після отримання позовної заяви. Однак, відповідач вважає такий заповіт недійсним, і таким, що не відповідає волі ОСОБА_3 , оскільки оформлений з порушенням вимог законодавства. Підписання заповіту третіми особами та твердження про хворобу заповідача та вік, що перешкодили особистому складанню та підписанню заповіту є безпідставними.

Два останні роки життя ОСОБА_3 , ОСОБА_1 ізолювала її від усіх, та нікого до неї не допускала. До неї ходили тільки знайомі ОСОБА_1 . В основному догляд за померлою здійснював ОСОБА_9 , який є сином ОСОБА_1 .

Вважав, що ОСОБА_3 не було відомо про існування заповіту від 22.07.2021 року. З його текстом вона не ознайомлювалась, оскільки власноручно не вчиняла підпис у заповіті. В заповіті відсутня інформація щодо того чи зрозумілий спадкодавцю зміст самого заповіту, що є недотриманням вимог щодо форми заповіту. Особа, яка посвідчувала заповіт не вжила заходів щодо визначення підстав складання заповіту від імені ОСОБА_3 третіми особами, тобто наявність даних про фізичні вади або хвороби, які позбавляли спадкодавця здатності самостійно прочитати заповіт та вчинити на ньому свій підпис. У ОСОБА_3 не встановлено та не підтверджено будь-яким документом наявність хвороб. Інформація про те, яка хвороба стала підставою для посвідчення заповіту, яке доручення і ким воно було видано ОСОБА_6 , який підписав текст заповіту від мені ОСОБА_3 , в заповіті відсутня. Вказані порушення вказують на недійсність заповіту.

Вважає, що на час складання заповіту у ОСОБА_3 не було фізичних вад та хвороб, які б позбавили її здатності самостійно прочитати заповіт та вчинити на ньому свій підпис. ОСОБА_3 була у віці, однак всі документи підписувала самостійно, їй необхідно було підтримувати руку для того щоб вона поставила підпис.

Щодо свідків, які посвідчували оскаржуваний заповіт, то ОСОБА_7 є свекрухою ОСОБА_4 , а ОСОБА_8 працює кухарем у м. Черкаси, тому в робочий час не могла бути присутньою під час складання заповіту.

На підставі викладеного ОСОБА_2 просив суд визнати недійсним заповіт від 22.07.2021 року № 30, складений від імені ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчений старостою Байбузівського старостинського округу виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Лисенком П.І. Відшкодувати ОСОБА_2 за рахунок ОСОБА_1 судові витрати.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 30 жовтня 2023 року у задоволенні первісної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Черкаська районна державна нотаріальна контора про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом відмовлено повністю.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Байбузівський старостинський округ виконавчого комітету Мошнівської сільської ради про визнання заповіту недійсним також відмовлено повністю.

Судові витрати по справі залишено за сторонами.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 16 листопада 2023 року у задоволенні заяви представника позивача за первісним позовом ОСОБА_1 адвоката Новіка Владислава Володимировича про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу відмовлено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що первісні та зустрічні позовні вимоги не підлягають до задоволення через те, що позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 невірно обрано спосіб захисту порушеного права.

Судом зазначено, що заповіт від 22.07.2021 року складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 зі слів заповідача. У звязку з хворобою та віком ОСОБА_3 не могла підписати текст заповіту власноручно, внаслідок чого текст заповіту підписано за її дорученням ОСОБА_6 , а перед цим прочитана вголос в присутності свідків: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Особу ОСОБА_6 , який підписав заповіт та особи свідків, які прочитали заповіт уголос до його підписання і поставили на заповіті свої підписи встановлено, а їх дієздатність перевірено уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування. Заповідачу роз`яснено положення ст. 1241, 1254, 1307 ЦК України.

В тексті заповіту дійсно не вказано дати народження свідків, їх паспортні дані та РНОКПП, однак їх особи встановлені попередньо, у звязку з чим належним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 реалізацію своїх спадкових прав є оскарження постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, так як Порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5, не є актом цивільного законодавства у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК України, а тому в них не можуть міститися вимоги до змісту правочину.

Щодо вимог ОСОБА_2 ,то судзазначив,що положенняч.2ст.1247ЦК Українита ч.4ст.207ЦК Українине передбачаютьобов`язок зазначатиу текстізаповіту хворобуабо фізичнівади черезякі фізичнаособа позбавленаможливості підписатитекст правочинусамостійно.Натомість їїволевиявлення посвідчуєнотаріус абоінша уповноваженана вчиненнянотаріальних дійособа,в присутностідвох свідківта задопомогою рукоприкладника,який підписуєтільки текстправочину.Вимога ч.2ст.1253ЦК Українипід часпосвідчення оскаржуваногозаповіту виконана.Твердження ОСОБА_2 про те,що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі спростовується останнім, оскільки ним стверджується, що заповідач на час складання заповіту могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Також ОСОБА_2 не наводить обставин про те, що під час складання оскаржуваного заповіту мав місце обман чи примус. Оскаржуючи заповіт через недотримання його форми, ОСОБА_2 обрав невірний спосіб захисту порушеного права, шляхом пред`явлення позову про визнання заповіту недійсним, оскільки за таких умов, правочин є нікчемним, так як його недійсність встановлена законом і не потребує додаткового визнання його недійсним.

Враховуючи, що у задоволенні первісного та зустрічного позовів судом відмовлено повністю, то судові витрати по справі судом залишено за кожною із сторін.

Ухвала суду першої інстанції від 16 листопада 2023 року мотивована тим, що Черкаським районним судом Черкаської області у своєму рішенні від 30.10.2023 року по справі № 707/2877/22 вирішено питання щодо судових витрат. Останні залишено за кожною із сторін, у зв`язку з відмовою у задоволенні первісного та зустрічного позовів. Заява представника первісного позивача є безпідставною та необгрунтованою, адже поняття судові витрати включає в собі, серед іншого, і витрати на професійну правничу допомогу, у звязку з чим у задоволенні заяви відмовлено.

Не погодившись із рішенням та ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 адвокат Новік В.І. оскаржив їх в апеляційному порядку у частині відмови у первісних позовних вимогах, а також розподілу судових витрат та зазначив, що судове рішення у даній частині є незаконним, ухваленим з недотриманням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Просив рішення суду в частині відмови у задоволенні первісної позовної заяви скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Крім того, просив суд скасувати ухвалу про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення витрат на правову допомогу та ухвалити нове додаткове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати правничої допомоги у розмірі 60000,00 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що метою встановлення факту, що має юридичне значення є реалізація спадкових прав ОСОБА_1 на оформлення спадщин після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 .

Оскільки, законом не визначено іншого, крім судового порядку встановлення факту зазначення у тексті заповіту конкретних відомостей про особу, якою підписано заповіт та відомостей про особи свідків і даний факт підтверджується доказами у справі, тому позивачем вірно обрано спосіб захисту порушених прав, так як у випадку встановлення вказаного факту судовим рішенням у нотаріуса будуть підстави для видачі свідоцтва про право власності спадкоємцю.

Окрім того, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом з метою захисту свого права на спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_3 , що є правильним способом захисту виходячи з роз`яснень викладених у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року за №7 «Про судову практику у справах про спадкування», а також враховуючи наявність спору про право.

Щодо оскарження ухвали суду про відмову в ухваленні додаткового рішення, то представник ОСОБА_1 вказує, що оскільки рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 30.10.2023 року в задоволенні первісного та зустрічного позову було відмовлено повністю, тому керуючись ст.ст. 137, 141 ЦПК України, суд навіть в цьому випадку повинен був стягнути витрати на правничу допомогу в частині відмови в зустрічному позові, оскільки правова допомога, яка надавалась позивачу по первісному позову виходячи з наданих суду документів розмежована (в частині конкретних грошових сум, як по первісному позову, відтак і зустрічному позову) та надавалась в тому числі по зустрічному позову.

Також на рішення районного суду подано апеляційну скаргу представником ОСОБА_2 адвокатом Джирмою А.В., в якій остання зазначає, що не погоджується з даним рішенням в частині мотивів відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та зустрічного позову ОСОБА_2 в зв`язку з невідповідністю підстав відмови, а саме у зв`язку з наявністю ознак нікчемності заповіту, оскільки він складений з порушенням вимог щодо його форми та порядку посвідчення, а тому вважає його прийнятим з порушенням норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права, при неповному з`ясуванні усіх обставин справи. Представник ОСОБА_2 просила суд апеляційної інстанції змінити рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову та відмовити у його задоволенні з підстав наявності ознак нікчемного правочину - заповіту №30 від 22.07.2021 року та змінити в частині зустрічного позову, а саме відмовити в позові ОСОБА_2 з підстав наявності ознак нікчемного правочину - заповіту №30 від 22.07.2021 року, вирішити питання судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що стороною позивача за первісним позовом наголошувалось на неможливості у зв`язку з хворобою та віком підписати ОСОБА_3 заповіт. Вважаючи такі доводи безпідставними стороною відповідача за первісним позовом було заявлено клопотання про витребування документів, які свідчать про те, що після складення заповіту, померла вчиняла правочину, в яких проставляла власноручний підпис, а тому на переконання сторони відповідача за первісним позовом вказане доводить відсутність волевиявлення заповідача при складанні заповіту.

Вважають, що судом безпідставно не витребувано докази на підтвердження вказаних обставин.

З тексту заповіту вбачається, що він складений з порушенням вимог діючого законодавства, в заповіті не вірно вказане місце складання, свідків та підписанта запросив староста, а не як вказано в заповіті ОСОБА_3 , свідок ОСОБА_7 є зацікавленою особою.

З огляду на наведене, заповіт від 22.07.2021 року посвідчений старостою Байбузівського старостинського округу Виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Лисенком П.І. реєстровий № 30 містить ознаки нікчемного правочину, оскільки порушений порядок передбачений пунктом 2.1., 2.10. Розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування».

Зазначає, що суд першої інстанції мав дослідити наявність чи відсутність ознак нікчемності чи недійсності в оскаржуваному правочині, в даному випадку заповіті та постановити відповідне рішення, в якому підтвердити чи спростувати обставину нікчемності правочину.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу суду від 16.11.2023 представник ОСОБА_2 адвокат Джирма А.В. вказала, що при ухваленні рішення суду по суті спору судом залишено судові витрати за кожною із сторін, у той же час незважаючи на вирішення судом питання щодо розподілу судових витрат адвокат Новік В.І. подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу.

Звернуто увагу, що судові засідання по первісному та зустрічному позовах відбувалися в один і той же час, тобто адвокат безпідставно оцінює свої послуги за один і той же час в подвійному розмірі. Крім того, адвокатом Новік В.І. включені до переліку послуг клопотання, які були заявлені в прохальній частині первісної позовної заяви.

Наголошує, що ОСОБА_2 не має жодного відношення до вказаного заповіту та не порушив жодним чином прав та інтересів ОСОБА_1 .

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення суду від 30.10.2023 представник ОСОБА_2 адвокат Джирма А.В. посилалася на ті ж обставини та доводи, які викладені нею у апеляційній скарзі на рішення суду.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 представник ОСОБА_1 адвокат Новік В.І. вказував, що порушення вимоги щодо форми та посвідчення оспорюваного заповіту, передбачені чинним законодавством відсутні, а тому зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доводи сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів доходить наступних висновків.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оскаржувані судові рішення не відповідають зазначеним вимогам закону.

Відповідно до статей 1216, 1218Цивільного кодексуУкраїни (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі статтями 1233-1235ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 15.03.2015 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла земельну ділянку, яка належить їй згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №378491 від 11.12.2009 року ОСОБА_2 .

22.07.2021 року ОСОБА_3 склала новий заповіт у присутності свідків: ОСОБА_7 , яка проживає у АДРЕСА_1 та ОСОБА_8 , яка проживає у АДРЕСА_2 , яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона матиме право за законом, заповіла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Заповіт складено зі слів заповідача за адресою: АДРЕСА_3 . У звязку з хворобою та віком текст заповіту прочитано вголос та підписано ОСОБА_6 в присутності свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ОСОБА_7 та ОСОБА_8 текст заповіту прочитаного вголос та підписано в присутності заповідача та іншого свідка. Заповіт посвідчений сторостою Байбузівського старостинського округу виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Лисенком Петром Івановичем. Заповіт записаний ОСОБА_10 , зі слів ОСОБА_3 . У звязку з хворобою та віком ОСОБА_3 не може підписати власноручно. За її дорученням та в присутності ОСОБА_10 текст заповіту підписано ОСОБА_6 . Заповіт повністю прочитаний уголос до його підписання у присутності запрошених нею свідків: ОСОБА_7 , проживаючої у АДРЕСА_1 та ОСОБА_8 , проживаючої у АДРЕСА_2 . Особу заповідача встановлено, дієздатність його перевірено. Особи свідків, які прочитали заповіт уголос до його підписання і поставили на заповіті свої підписи встановлено і їх дієздатність перевірено. Особу ОСОБА_6 , який підписав заповіт у присутності старости встановлено і його дієздатність перевірено.

ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_3 , що підтверджується даними свідоцтва про її смерть від 12.01.2022 року, Серії НОМЕР_1 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на наступне майно:

- земельна ділянка, площею 1,17 га, що розташована в адміністративних межах Байбузівської сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7124980500:02:002:0074, що належала ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 28.10.2009 року, Серії ЯЕ№378047; право власності на земельну ділянку зареєстровано 29.11.2018 року за ОСОБА_3 згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.11.2022 року;

- земельна ділянка, площею 1,33 га, що розташована в адміністративних межах Байбузівської сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7124980500:02:005:0107, яка належала ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 28.10.2009 року, Серії ЯЕ №378502; право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_3 29.11.2018 року, згідно даних Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.11.2022 року;

- земельна ділянка, площею 1,66 га, що розташована в адміністративних межах Байбузівської сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7124980500:02:005:0096, що належала на праві власності ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 11.12.2009 року, Серії ЯЕ №378491; право власності зареєстровано за ОСОБА_3 25.09.2020 року, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.11.2022 року.

09.11.2022року державним нотаріусом Черкаської районної державної нотаріальної контори Чуй Наталією Василівною у листі фактично відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлої ОСОБА_3 з тих підстав, що з заявою про прийняття спадщини звернувся ще один спадкоємець за заповітом, який скасовує попередній заповіт на користь ОСОБА_2

24.11.2022року державнимнотаріусом Черкаської районної державної нотаріальної контори Чуй Наталією Василівною було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 за заповітом посвідченим старостою Байбузівського старостинського округу виконавчого комітету Мошнівської сільської ради, Черкаського району, Черкаської області 22.07.2021 року. Підстава заповіт не містить відомості про особу свідків: дату народження свідків та реквізити паспортів чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особи свідків.

Відповідно до листа з Черкаської районної державної нотаріальної контори від 13.01.2023 року №25/02-14, після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведено спадкову справу №119/2022. Свідоцтва про право на спадщину не видавались.

З матеріалів спадкової справи вбачається, що з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулись: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_11 , внаслідок чого змінила прізвище на « ОСОБА_12 »).

Згідно листа старости Байбузівського старостинського округу Мошнівської сільської ради від 23.01.2023 року №07, адресованого адвокату Джирмі А.В., ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день смерті була зареєстрована та проживала у АДРЕСА_1 . У звязку із віком та станом здоровя за ОСОБА_3 тривалий час здійснювала догляд ОСОБА_4 , яка була зареєстрована та проживала у АДРЕСА_4 . ОСОБА_3 22.07.2021 року звернулась до Байбузівського старостинського округу по питанню складання заповіту на ОСОБА_4 відносно власного майна при попередньо запрошених свідках, так як ОСОБА_3 тривалий час мала проблеми із зором. На прохання заповідача з її слів заповіт був складений за допомогою комп`ютерної техніки із дотриманням всих правових та законодавчих актів. На момент посвідчення заповіту старостою Байбузівського старостинського округу Лисенком П.І. були присутні свідки, які прочитали вголос та підписали в присутності заповідача заповіт. Від ОСОБА_3 ніяких заперечень, зауважень щодо тексту заповіту не було і заповіт був посвідчений.

Згідно зі статтею 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє (частина четверта статті 207 ЦК України).

Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: 1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; 2) спадкоємці за заповітом; 3) члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; 4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Таким чином, процесуальне значення участі свідків у посвідченні заповіту полягає в тому, що при них відбуваються дії щодо посвідчення заповіту; кожен з них має зачитати заповіт вголос та поставити на ньому свій підпис.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частини перша, друга статті 1257 ЦК України).

Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України).

Пунктом 1.1 розділу І Порядку № 3306/5 передбачено, що перелік нотаріальних дій, що вчиняються посадовими особами органів місцевого самоврядування, визначено статтею 37 Закону України «Про нотаріат».

У сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії: 1) вживають заходів щодо охорони спадкового майна; 2) посвідчують заповіти (крім секретних); 3) видають дублікати посвідчених ними документів; 4) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; 5) засвідчують справжність підпису на документах; 6) видають свідоцтва про право на спадщину; 7) видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя (частина перша статті 37 Закону України «Про нотаріат»).

Згідно з пунктами 2.1, 2.3 розділу ІІ Порядку № 3306/5 нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням. Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування, то в посвідчувальному написі на документі і в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій записується місце вчинення нотаріальної дії із зазначенням адреси, а також причини, з якої нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування (наприклад: «У зв`язку з хворобою заповідача заповіт посвідчено за адресою: АДРЕСА_2 »). При вчиненні нотаріальної дії посадові особи органів місцевого самоврядування встановлюють особу, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, у порядку, визначеному статтею 43 Закону України «Про нотаріат». У разі, якщо за фізичну особу, яка внаслідок фізичної вади, хвороби не може власноручно підписати заповіт чи заяву, підписується інша фізична особа, посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу громадянина, що бере участь у нотаріальній дії, і особу громадянина, який підписався за нього. Копія документа, за яким встановлюється особа, долучається до примірника документа, який залишається у справах органу місцевого самоврядування.

Пунктами 1.4 розділу ІІІ Порядку № 3306/5 передбачено, що при посвідченні заповіту посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу заповідача та визначає обсяг його цивільної дієздатності. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 1247, 1251 ЦК України і особисто подані ними посадовій особі органу місцевого самоврядування. Посвідчення заповітів через представників, а також заповіту від імені кількох осіб (крім подружжя) не допускається. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися в присутності не менш як двох свідків. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути посадова особа органу місцевого самоврядування, яка посвідчує заповіт, спадкоємці за заповітом, члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом, особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім`я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншим громадянином за правилами, викладеними у пункті 2.6 розділу II цього Порядку. Особа, на користь якої заповідається майно, не має права підписувати його за заповідача.

При посвідченні заповітів та засвідченні справжності підпису на документах перевіряється справжність підписів осіб, які звернулись за вчиненням нотаріальної дії (пункт 2.4. розділу ІІ Порядку).

Колегією суддів встановлено, що заповіт було складено у приміщенні Байбузівського старостинського округу Виконавчого комітету Мошнівської сільської ради за адресою: вулиця Рябоконя, 121, село Байбузи, Черкаський район, Черкаська область.

Та обставина, що заповіт посвідчено вдома у заповідача за адресою: АДРЕСА_5 , на чому наголошує представник позивача за зустрічним позовом, на його законність не впливає.

При цьому у вказаному заповіті зазначено, що через хворобу та вік ОСОБА_3 не може сама прочитати текст заповіту та підписати його, тому заповіт посвідчено у присутності свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . За заповідача, у зв`язку з хворобою та віком, за її особистим дорученням, в її присутності та у присутності старости Байбузівського старостинськго округу Виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Лисенка П.І., після прочитання свідками тексту заповіту вголос, заповіт підписано громадянином ОСОБА_6 .

В суді першої інстанції були допитані як свідки: староста Байбузівського стростинського округу ОСОБА_10 ; особи, при якій посвідчувався заповіт ОСОБА_3 , - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а також - особа, яка підписала заповіт замість ОСОБА_3 , - ОСОБА_6 .

Допитана в суді першої інстанції в якості свідка ОСОБА_7 суду пояснила, що ОСОБА_4 є її бувшою невісткою. ОСОБА_13 знає довгий час. ОСОБА_14 за нею доглядала, так як та перестала бачити. При посвідченні заповіту був сільський голова ОСОБА_15 , свідок, ОСОБА_16 , ОСОБА_12 і ОСОБА_17 . Заповіт був прочитаний та підписаний. Сільський голова читав, ОСОБА_15 підписував. Уляна чула текст заповіту. Просила прочитати вголос. Заповіт читали в будинку. Свідок живе поряд, її позвав ОСОБА_15 , сказавши, що потрібно заповіт підписати. Заповіт вже був надрукований. Сільський голова приїхав з ним.

Допитаний в суді першої інстанції в якості свідка ОСОБА_6 суду пояснив, що ОСОБА_17 не бачила. Сама не могла підписати заповіт. Заповіт посвідчували в будинку ОСОБА_17 . Були ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , голова, ОСОБА_12 і свідок. ОСОБА_20 була присутня. Заповіт був зачитаний. Спочатку голова його зачитав, потім свідок. Потім всі читали і підписували.

Допитаний в суді першої інстанції в якості свідка ОСОБА_10 суду пояснив, що він є старостою Байбузівського старостинського округу. Він знає ОСОБА_17 кошову довгий час, знав про її проблеми із зором. Також йому було відомо, що ОСОБА_21 перестав доглядати за кошовою і за нею доглядала ОСОБА_5 . ОСОБА_22 повідомила, що ОСОБА_17 хоче скласти заповіт, на що свідок сказав що для цього потрібно. Заповіт підписувався в будинку ОСОБА_17 в призначений день. Були 2 свідки і ОСОБА_15 , який підписував заповіт. Свідок взяв паспорти у всіх і попросив почекати годину. Потім повернувся. Все прочитали і підписали. Заповідач була незряча. Свідок сказав сторонам, щоб було не менше 3-х свідків. По будинку ОСОБА_17 ходила, але з великими проблемами. У ОСОБА_17 був попередній заповіт на ОСОБА_2 , але він перестав їй допомагати і кошова вирішила все заповісти ОСОБА_1 . Більше заповітів немає. ОСОБА_18 та ОСОБА_12 не перебувають в родинних відносинах.

Допитана в суді першої інстанції в якості свідка ОСОБА_8 суду пояснила, що у ОСОБА_23 був не задовільний стан здоровя. Заповіт складався в будинку баби ОСОБА_17 . Був голова, ОСОБА_18 , ОСОБА_15 . Свідка попросив голова селищної ради посвідчити заповіт. Свідок відпросилася з роботи в той день. Заповіт читався в голос всіма присутніми.

В постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21) вказано, що нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (абзац 1 частини другої статті 1248 ЦК України). У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним (абзац 2 частини другої статті 1248 ЦК України). Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу) (абзац 3 частини другої статті 1248 ЦК України). У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою (частина друга статті 1253 ЦК України).

Обміркувавши вказані норми, колегія суддів зауважує, що: - за загальним правилом, нотаріальне посвідчення такого правочину як заповіт в Україні здійснюється нотаріусом; - право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права; - свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача; - свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання; - кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту.

За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю; - тільки у разі наявності фізичних вад у заповідача, які позбавляють його можливості прочитати заповіт, посвідчення заповіту відбувається лише при свідках. І саме в цьому разі недотримання такої вимоги щодо порядку посвідчення заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України має наслідком нікчемність заповіту.

За встановлених в цій справі обставин колегія суддів виходить з того, що заповіт ОСОБА_3 відповідає вимогам законодавства, чинного на момент вчинення нотаріальної дії щодо його посвідчення, оскільки, по-перше, містить причину, з якої його текст не підписаний особою, що його вчиняє (хвороба та вік), та підпис іншої особи, яка на прохання заповідача підписала заповіт; по-друге, заповіт прочитано вголос та підписано у присутності свідків, особи яких встановлено за паспортними даними та роз`яснено їм відповідні права; по-третє, староста перевірив дієздатність заповідача, роз`яснив їй зміст статей 1241, 1307 ЦК України. При цьому наявність формальних порушень (як-то незазначення дати народження свідків, реквізити паспортів) саме по собі не спростовує вільне волевиявлення заповідачки, яке було належним чином виражене в заповіті, та не свідчить про порушення вимог щодо форми і порядку посвідчення заповіту.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для висновку про нікчемність заповіту, оскільки він по формі, порядку його посвідчення, врахуванню та відображенню в ньому дійсного волевиявлення заповідача відповідає вимогам закону, а на підтвердження підстав його недійсності належних та допустимих доказів не надано, допитані в суді першої інстанції свідки також підтвердили волевиявлення заповідача, факт прочитання заповіту вголос та неможливість його підписання через похилий вік заповідача, проблеми із зором.

При цьому, як вже було зазначено наявність формальних помилок при складенні заповіту, зокрема не зазначення дати народження свідків та їх паспортних даних у даному випадку не свідчить про нікчемність заповіту, оскільки особи свідків встановлено при посвідченні заповіту старостою.

Колегія суддів вважає, що при складанні оспорюваного заповіту та його посвідченні було дотримано процедури, регламентовані ЦК України, Законом України «Про нотаріат» та Порядком.

Щодо обраного способу захисту позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 .

Частиною першою статті 67 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.

Відповідно до статті 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: 1) вчинення такої дії суперечить законодавству України; 2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; 3) дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; 4) є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; 5) з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; 6) правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності; 7) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; 8) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов`язані з її вчиненням; 8-1) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії щодо відчуження належного їй майна, внесена до Єдиного реєстру боржників, зокрема за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці; 9) в інших випадках, передбачених законом. Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у статті 47 цього Закону, або містять відомості, передбачені частиною третьою статті 47 цього Закону. Нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії. На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов`язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

Статтею 50 Закону України «Про нотаріат» передбачено, щонотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

В постанові від 30 червня 2021 року у справі № 761/40184/16-ц (провадження № 61-5802св19) Верховний Суд сформулював такі правові висновки.

Законодавець передбачає можливість оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні, нотаріальних актів до суду (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»). У такому разі позовні вимоги можуть бути пред`явлені безпосередньо до нотаріуса.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19) зазначено, що закріплене у статті 50 Закону України «Про нотаріат» право на оскарження нотаріальної дії може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може привести до відновлення порушеного права або інтересу безвідносно до дослідження правомірності дій інших осіб.

У порядку цивільного судочинства розглядаються вимоги про оскарження дій нотаріуса лише у разі відсутності спору про право між учасниками цивільних правовідносин.

Пунктом 23 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни №7від 30травня 2008року «Просудову практикуу справахпро спадкування» судам роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Таким чином, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

В матеріалах справи наявні докази на підтвердження того, що інший спадкоємець, який подав заяву про прийняття спадщини ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 64) оспорює дійсність вищезгаданого заповіту.

Тому, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 є оскарження нотаріальних дій та вважає, що обраний спосіб захисту шляхом визнання права власності на спадкове майно призведе у даній конкретній справі до відновлення порушеного та оспореного права спадкоємця за заповітом ОСОБА_1 .

У той же час, колегія суддів доходить висновку, що позовні вимоги про встановлення факту, яким позивач за первісним позом просила підтвердити особи свідків, зазначених у заповіті від 22.07.2021 року та особи, яка підписувала заповіт не підлягають до задоволення, оскільки дані обставини підлягають доведенню в межах позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно та не вимагають окремого судового рішення.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року в справі № 335/5977/17 (провадження № 61-13350св20) вказано, що «відповідно до частиною другою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

Підстави нікчемності заповіту визначені в частині першій статті 1257 ЦК України, за якою нікчемним є заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу (частина друга статті 207 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) вказано, що «правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію».

Якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа (абзац 1 частини четвертої статті 207 ЦК України).

Аналіз абзацу 1 частини четвертої статті 207 ЦК України свідчить, що у певних випадках допускається підписання правочину іншою особою, якщо сторона правочину має різного роду вади, що заважають їй це зробити. У цьому разі порядок підписання іншою особою правочину регламентується частиною четвертою статті 207 ЦК України. Особа, яка підписує правочин (рукоприкладник), сама не є стороною правочину. Жодних прав і обов`язків щодо правочину, який нею підписується, в неї не виникає. Її роль зводиться виключно до заповнення певної вади особи, яка є стороною правочину.

У справі, що переглядається, встановивши, що підписання заповіту іншою особою відповідало волевиявленню заповідача, а також фізичну неможливість підписання правочину особисто самою ОСОБА_3 через хворобу та похилий вік, колегія суддів доходить висновку про відсутність передбачених законом підстав для кваліфікації заповіту як нікчемного.

Колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають до задоволення, оскільки судом встановлено законність вчиненого заповіту. Обставин нікчемності заповіту судом не встановлено.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України).

Із матеріалів справи, змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга ОСОБА_1 є частково обґрунтованою і наведені в ній доводи дають підстави для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову про визнання права власності на спадкове майно.

Також колегія суддів доходить висновку про незаконність судового рішення в частині вирішення зустрічних позовних вимог, а тому і у даній частині воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 по суті заявлених ним вимог.

Відповідно до частини 13 статі 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з ОСОБА_2 на її користь підлягає стягненню судовий збір у розмірі 6099,00 грн. (позовна заява 2439,60 грн. + апеляційна скарга 3659,40 грн.)

Щодо витрат на правничу допомогу понесених ОСОБА_1 .

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою шостою статті 137ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду надано: договір про надання правової допомоги від 08 грудня 2022 року, укладений між адвокатом Новіком В.І. та Денисенко Л.О., у якому визначено гонорар адвоката за первісним позовом у розмірі 20000,00 грн., гонорар у разі пред`явлення зустрічних позовних вимог у розмірі 30000,00 грн.. гонорар успіху у розмірі 10000,00 грн.; акт №1 прийому наданих послуг до договору про надання правової допомоги б/н від 08.12.2022.

Відповідно до акту №1 від 30 жовтня 2023 року «обсяг наданих послуг по первісному позову складають 8 год.: на надання юридичної консультації витрачено 1 година, на ознайомлення з матеріалами справи, підготовку та подачу позовної заяви, підготовка клопотання про витребування доказів, підготовка заяви про виклик свідків, підготовка та подача відзиву на позовну заяву, підготовка до участі в судовому засіданні, участь у судових засіданнях було витрачено 07 год.

Обсяг наданих послуг по зустрічному позову ОСОБА_2 , складають 12 год.: на надання юридичної консультації витрачено 1 год., на ознайомлення з матеріалами справи, підготовка та подача відзиву на позовну заяву, підготовка до участі в судовому засіданні, участь у судових засіданнях було витрачено 11 год.

Розмір адвокатського гонорару за годину роботи, за взаємною домовленістю сторін становить 2500,00 грн.

Враховуючи обсяг наданих послуг, які складають 20 годин, узгоджений сторонами гонорар адвоката склав 50000,00 грн.

Оскільки рішенням Черкаського районного суду Черкаської обалстіу справі №707/2877/22 було відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , то гонорар успіху адвоката, який підлягає йому сплаті клієнтом додатково складає 10000,00 грн.».

У акті у частині обсягу наданих послуг за первісним позовом міститься послуга щодо надання відзиву на первісну позовну заяву, тобто включення даних послуг є безпідставним.

Крім того, судом перевірено кількість та час витрачений адвокатом на розгляд справи у судових засіданнях, загальна кількість якого складає 9 годин. При цьому слухання первісного та зустрічного позову проводилося в одному провадженні, а тому розмежування вказаного часу є недоречним.

Відповідно до частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення первісного позову, врахувавши об`єктивний час витрачений адвокатом Новіком В.І. на підготовку первісного позову та заперечень на зустрічний позов, врахувавши заперечення адвоката Тогобіцького В.В. Джирми А.В., які викладені у відзиві на апеляційну скаргу на ухвалу суду, співмірність витрат зі складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт, колегія суддів вважає, що розмір витрат на правничу допомогу у сумі 20000,00 грн. відповідатиме вимогам розумності, справедливості та обєктивності.

Щодо гонорару успіху у розмірі 10000 грн. який передбачений договором про надання правової допомоги б/н від 08.12.2022 року, то колегія суддів враховує наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначено, що:

«… домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

5.40. Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

5.41. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

5.42. У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

5.43. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

5.44. З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність».

З урахуванням наведених роз`яснень колегія суддів не вбачає підстав для стягнення з ОСОБА_2 гонорару успіху узгодженого ОСОБА_1 з її представником - адвокатом Новіком В.І.

З огляду на наведене ухвала суду 16 листопада 2023 року також підлягає скасуванню, оскільки колегією суддів здійснено новий розподіл судових витрат за результатами розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Новіка Владислава Ігоровича та представника ОСОБА_2 адвоката Джирми Алли Володимирівни на рішенняЧеркаського районногосуду Черкаськоїобласті від30жовтня 2023року задовольнити частково.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвокатаНовіка ВладиславаІгоровича на ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 16 листопада 2023 року задовольнити.

Рішення Черкаського районногосуду Черкаськоїобласті від30жовтня 2023року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 16 листопада 2023 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Черкаська районна державна нотаріальна контора про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; РНОКПП: НОМЕР_2 право власності в порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку, площею 1,1714 га, з кадастровим номером 7124980500:02:002:0074, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в адміністративних межах Байбузівської сільської ради Черкаського району, Черкаської області за межами населеного пункту; земельну ділянку, площею 1,3266 га, кадастровий номер 7124980500:02:005:0107, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в адміністративних межах Байбузівської сільської ради, Черкаського району, Черкаської області, за межами населеного пункту; земельну ділянку, площею 1,6593 га, кадастровий номер 7124980500:02:005:0096, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в адміністративних межах Байбузівської сільської ради, Черкаського району, Черкаської області, за межами населеного пункту, після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В решті позову відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Байбузівський старостинський округ виконавчого комітету Мошнівської сільської ради про визнання заповіту недійсним відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6099,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 01 лютого 2024 року.

Судді: