Постанова

від 17.01.2024 по справі 910/6095/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2024 р. Справа№ 910/6095/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Алданової С.О.

Євсікова О.О.

за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Ємець А.Ю.

від відповідача: Костін К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Естар Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2023, повний текст якого складено та підписано 28.09.2023

у справі № 910/6095/23 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Електроіндустрія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Естар Україна"

про розірвання договору та стягнення 246 021, 70 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

19.04.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Електроіндустрія" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Естар Україна" про розірвання договору та стягнення 246 021 грн 70 коп.

Позов обґрунтований тим, що відповідач свої зобов`язання за договором № 177/172 від 28.10.2022 не виконав та товар у визначений строк не поставив, що на думку позивача є істотним порушенням умов договору та підставою для його розірвання згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України. Також позивачем пред`явлено вимогу про стягнення 234 830 грн 00 коп. попередньої оплати, 6 575 грн 24 коп. штрафу, 1 080 грн 86 коп. 3 % річних та 3 535 грн 60 коп. інфляційних втрат.

Доводи та заперечення відповідача

Відповідач з позовом не погодився, посилаючись на те, що ним листом від 22.12.2022 повідомлено ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Електроіндустрія" про затримку у строках поставки через наявність форс-мажорних обставин (масових ракетних та дронових атак на територію України починаючи з жовтня 2022) та визначено орієнтовну дату можливої поставки. Жодних претензій та вимог про розірвання договору, повернення передплати, позивач не заявляв до моменту отримання ним чергового листа про обов`язок прийняти замовлене обладнання та сплатити решту суми його вартості. Отже, позивач в порушення вимог ст. ст. 509, 525, 526 ЦК України належним чином не виконав своє зобов`язання, прийнявши рішення в односторонньому порядку розірвати договір.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2023 у справі №910/6095/23 позов задоволено частково. Розірвано договір № 177/172 від 28.10.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Електроіндустрія" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Естар Україна". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Естар Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Електроіндустрія" 234 830 грн 00 коп. попередньої оплати, 6575 грн 24 коп. пені, 1080грн 86 коп. відсотків річних та витрати по сплаті судового збору у розмірі 6321 грн 29 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано наступним:

- оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань щодо поставки у строк оплаченого позивачем товару, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повернення сплачених позивачем коштів відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 234 830 грн 00 коп. боргу за непоставлений товар (попередньої оплати) підлягають задоволенню;

- судом на підставі наявних у справі доказів встановлено, а відповідачем не спростовано факт істотного порушення останнім умов договору, а відтак, і свідчить про наявність передбачених частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України підстав для розірвання договору;

- матеріалами справи підтверджується що відповідач, в порушення умов договору, у визначений строк зобов`язання щодо поставки товару не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання;

- за результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір пені перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення та розміру пені, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 6 575 грн 24 коп., нарахованої за період з 13.12.2022 до 06.02.2023 підлягають задоволенню за розрахунком позивача;

- керуючись положеннями статті 536, частини третьої статті 693, частини першої статті 1054, частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України у їх сукупності вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 080 грн 86 коп. відсотків річних, нарахованих за період прострочення з 13.12.2022 до 06.02.2023, визнані судом обґрунтованими;

- в задоволені заявленої вимоги про стягнення з відповідача 3 535 грн 60 коп. інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення з 13.12.2022 до 06.02.2023, відмовлено, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено нарахування інфляційних втрат за порушення не грошового зобов`язання (термінів поставки товару).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2023 у справі №910/6095/23 скасувати частково, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог про стягнення 6 575,21 грн пені та 1 080, 86 грн відсотків річних відмовити.

А саме апелянт посилається на те, що:

- прострочення строків виконання постачальником зобов`язань з поставки обладнання в строк, визначений умовами договору було зумовлено наявністю форс-мажорних обставин, що виникли в результаті масових ракетних та дронових атак на територію України починаючи з жовтня 2022, про що було повідомлено позивача листом від 22.12.2022;

- позивач фактично погодив наявність при виконанні умов договору форс-мажорних обставин, встановивши їх влив на відносини сторін, оскільки після закінчення договірних строків поставки покупець жодних заперечень чи вимог про повернення передплати або стягнення штрафних санкцій, розірвання договору не заявляв. Тобто, враховуючи наявність форс-мажорних обставин, нові умови поставки до 25.01.2023, про які позивача повідомлено листом від 22.12.2022, були прийняті покупцем «за мовчазної згоди»;

- нарахування штрафних санкцій і річних за невиконання/неналежне виконання своїх зобов`язань відповідачем у період з 13.12.2022 по 06.02.2023 враховуючи положення розділу 7 Договору є необґрунтованими;

- відповідач як постачальник не може нести відповідальність за невиконання взятих на себе зобов`язань у строк до 25.01.2023, оскільки в зазначений строк повідомив покупця про готовність обладнання до відвантаження із заводу виробника;

- визначивши на власний розсуд підстави для подання позову, що були відмінні від заявлених позивачем та стягнувши в межах цих підстав розмір пені, замість штрафу, про який просив позивач, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог;

- у період з 13.12.2022 по 06.02.2023, за який нараховано позивачем річні, вимога про повернення передплати відповідачу не надходила, а отже стягнення відповідних сум в порядку ст. 625 ЦК України є необґрунтованим.

Доводи та заперечення відповідача

У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін, посилаючись на те, що:

- доводи відповідача щодо поняття штрафу і пені зводяться до того, що нібито суд зміним підставу позову, що взагалі не є логічним, адже під зміною підстави розуміється зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача;

- законодавством не визначено право суб`єкта господарювання застосовувати принцип мовчазної згоди для виконання договору, так само застосування даного принципу не обумовлено у підписаному між сторонами договорі;

- судом першої інстанції з врахуванням положень статті 536, частини третьої статті 693, частини першої статті 1054, частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України цілком обґрунтовано задоволено позов про стягнення 3% річних.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2023, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/6905/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 260 ГПК України у зв`язку із недоплатою судового збору у сумі 335, 67 грн. Роз`яснено скаржнику, що протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали останній має право усунути недоліки зазначені у її мотивувальній частині, надавши суду відповідні докази.

16.11.2023 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано докази доплати судового збору - платіжна інструкція № 1536 від 10.11.2023 на суму 335,67 грн.

При відкритті апеляційного провадження, колегія суддів визнала, що апеляційна скарга подана у строк, передбачений ст. 256 ГПК України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Естар Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2023 у справі №910/6095/23. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 13.12.2023. Явку учасників справи визнано не обов`язковою. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 06.12.2023. Встановити учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 06.12.2023.

В судовому засіданні 13.12.2023 оголошено перерву до 17.01.2024, про що постановлено протокольну ухвалу.

Явка представників учасників справи

Представник відповідача в судовому засіданні 17.01.2024 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати частково та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог про стягнення 6 575,21 грн пені та 1 080, 86 грн відсотків річних відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні 17.01.2024 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розгляд клопотань та заяв учасників справи

В апеляційній скарзі апелянт просив поновити строк на апеляційне оскарження, в обґрунтування якого посилався на те, що 07.10.2023 ознайомився з повним текстом оскарженого рішення після його оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Розглянувши це клопотання колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 256 ГПК України).

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуване рішення прийнято Господарським судом міста Києва 07.09.2023, повний текст якого складено та підписано 28.09.2023. З урахуванням приписів ст.ст. 115, 116, 256 ГПК України, останній день встановленого законом 20-ти денного строку на апеляційне оскарження рішення суду припадає на 24.10.2023.

Як вбачається з поштової накладної на конверті, апеляційна скарга подана 18.10.2023, тобто в межах строку, зазначеного у ст. 256 ГПК України, тому строк апеляційного оскарження не пропущено і клопотання про його поновлення залишається без розгляду.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

28.10.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Електроіндустрія" (позивач у справі, покупець за договором) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Естар Україна" (відповідач у справі, постачальник за договором) було укладено договір № 177/172, відповідно до умов якого постачальник в строки та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується давити, і передати у власність покупцю електротехнічне обладнання (в подальшому обладнання) у відповідності з Специфікацією (додатком № 1 до договору), яка є невід`ємною тиною цього договору, а покупець у свою чергу зобов`язується прийняти і оплатити обладнання на умовах передбачених даним договором.

Згідно з пунктом 2.2 договору постачальник зобов`язався здійснити поставку обладнання та передати його у власність покупця в строки передбачені розділом 4 цього договору.

У відповідності до пункту 4.2 договору строк поставки обладнання становить не більше 30 робочих днів з дати перерахування предоплати за обладнання.

Відповідно до пункту 3.1 договору загальна вартість обладнання розрахована на підставі Специфікації (додаток №1) та складає: 1 174 150 грн 00 коп.

Пунктом 3.2 договору сторони визначили порядок оплати: не пізніше 3 (трьох) банківських днів з дати підписання сторонами нього договору та отримання відповідного рахунку від постачальника покупець сплачує постачальнику 20% вартості обладнання, оплату у розмірі 234 830 грн 00 коп.; 70% вартості обладнання у розмірі 821 905 грн 00 коп. покупець сплачує по готовності обладнання до відвантаження з заводу виробника згідно листа від постачальника; статочний розрахунок 10% вартості обладнання у розмірі 117 415 грн 00 коп. покупець сплачує по факт прибуття обладнання на склад постачальника перед відвантаженням покупцю.

Поставка обладнання здійснюється за рахунок покупця. Поставка обладнання здійснюється на об`єкт покупця за адресою експлуатації обладнання: м. Запоріжжя, вул. Новобудов 9б (пункт 4.1 договору).

Пунктом 7.1 договору визначено, що жодна із сторін не буде нести відповідальність за невиконання та/або неналежне виконання будь-якого із своїх зобов`язань, якщо таке невиконання та/або неналежне виконання матиме місце внаслідок безпосереднього вливу такиї обставин, як повінь, пожежа, землетрус та інші стихійні лиха, а також, війна чи військові дії та введення торговельних обмежень на Евспорт/Імпорт обладнання між урядами країн виробника, покупця та постачальника, що виникли після укладення Договору (обставини Форс-Мажор).

Листом № 23/2023 від 23.12.2022 відповідач зазначає, що з огляду на систематичні ракетні та дронові атаки починаючи з жовтня 2022 року з боку російської федерації на об`єкти критичної інфраструктури України та у зв`язку з цим планові та позапланові відключення світла, виникнення перебоїв у роботі митного пропуску, призупинення процедури розмитнення з боку митних органів на пунктах митного контролю, які є для відповідача, як постачальника генераторів, обставинами непереборної сили, останній не має можливості здійснити постачання обладнання у строк, визначений договором.

Листом №1/2501 від 25.01.2023 відповідачем було повідомлено позивача про відвантаження обладнання з заводу виробника та про необхідність здійснити оплату 70 % вартості обладнання.

Листом №1/0602 від 06.02.2023 відповідачем було повідомлено позивача про готовність обладнання до відвантаження покупцю 06.02-08.02.2023 та про необхідність здійснити оплату 80 % вартості обладнання.

Листом №23/04 від 07.02.2023 позивач, враховуючи невиконання пункту 4.2 договору та керуючись листом № 23/2022 від 23.12.2022, просить відповідача розірвати договір № 177/172 від 28.10.2022 та повернути раніше сплачену суму попередньої оплати у розмірі 234 830 грн 00 коп.

09.03.2023 позивач листом № 23/11 звернувся до відповідача з досудовою претензією, відповідно до якої, у зв`язку з розірванням договору вимагає повернення суми попередньої оплати у розмірі 234 830 грн 00 коп. та сплати штрафу за порушення строку поставки товару.

Листом №0903/4 від 09.03.2023 відповідач повідомив позивача, що готовий розглянути пропозицію щодо розірвання договору з 09.03.2023 та повернення сплаченого авансового платежу у сумі 234 830 грн 00 коп., після надання Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Електроінду стрія" у відповідь на даний лист письмового дозволу відповідачу на реалізацію дизель-генератора ESTAR BES -275 SA вартістю 1 174 150,00 грн. з ПДВ. і, відповідно, після його реалізації, відповідач зобов`язується не пізніше 3-х банківських днів перерахувати на користь позивача розмір авансового платежу у сумі 234 830 грн 00 коп., без сплати штрафних санкцій.

Спір виник внаслідок того, що відповідач свої зобов`язання за договором № 177/172 від 28.10.2022 не виконав та товар у визначений строк не поставив, що на думку позивача є істотним порушенням умов договору та підставою для його розірвання згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України. Також позивачем пред`явлено вимогу про стягнення 234 830 грн 00 коп. попередньої оплати, 6 575 грн 24 коп. штрафу, 1 080 грн 86 коп. 3 % річних та 3 535 грн 60 коп. інфляційних втрат.

Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 173 ГК України, що кореспондується зі ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частинами 1 і 2 статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормою ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

У відповідності до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як вже зазначалось у цій постанові, сторонами в п. 4.2 Договору встановлено строк поставки товару, а саме - поставка обладнання становить не більше 30 робочих днів з дати перерахування предоплати за обладнання.

Згідно наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 308 від 31.10.2022 позивач здійснив передплату обладнання за названим договором. Отже останнім днем строку поставки з урахуванням положень п. 4. Договору є 12 грудня 2022 року.

Відповідач поставку товару у зазначений строк не здійснив, що апелянтом не заперечується. Однак, надіслав позивачу Лист № 23/2023 від 23.12.2022, в якому зазначав, що з огляду на систематичні ракетні та дронові атаки починаючи з жовтня 2022 року з боку російської федерації на об`єкти критичної інфраструктури України та у зв`язку з цим планові та позапланові відключення світла, виникнення перебоїв у роботі митного пропуску, призупинення процедури розмитнення з боку митних органів на пунктах митного контролю, які є для відповідача, як постачальника генераторів, обставинами непереборної сили, останній не має можливості здійснити постачання обладнання у строк, визначений договором.

Крім того, вказаним листом повідомлено покупця про орієнтовну дату можливої поставки обладнання, а саме зазначено, що до 30 січня 2023 обладнання буде готове до відвантаження, і в подальшому буде організовано його доставку та встановлення.

Апелянт вважає, що оскільки покупець не висловив свої заперечення щодо нових строків поставки, то означена пропозиція прийнята останнім «за мовчазною згодою».

Однак, колегія суддів не може погодитися з такими твердженнями апелянта, виходячи із наступного.

Згідно з статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом статей 651, 653 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відповідно до статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Сторонами в п. 10.1 договору узгоджено, що додаткові угоди, додатки, зміни та доповнення до договору дійсні і складають невід`ємну частину цього договору лише у тому разі, якщо вони виконані у письмовій формі та підписані уповноваженими представниками обох сторін.

Доказів того, що між сторонами досягнуто домовленостей із внесення змін в даний правочин в порядку, визначеному п. 10.1 договору до матеріалів справи не надано. При цьому, колегія звертає увагу на те, що договором не передбачено можливість зміни однією із сторін умов зобов`язання в частині строків поставки в односторонньому порядку та їх прийняття іншою стороною у випадку відсутності будь-яких її заперечень. Принцип мовчазної згоди не може бути застосований до спірних правовідносин.

За встановленого, апеляційна інстанція погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідач прострочив виконання свого зобов`язання із поставки обладнання у визначений в договорі строк (включно до 12.12.2022).

Відповідно до частини першої статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

Частиною другою статті 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 14.03.2023 у справі № 923/878/21: «той факт, що « 28 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24.02.2022», - сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов`язань. Наявність причинно-наслідкового зв`язку між відповідними обставинами та невиконанням/неналежним виконанням таких зобов`язань підлягала доведенню Відповідачем у судах попередніх інстанцій на загальних підставах».

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22).

В контексті наведеного, Суд виходить з того, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Так, вказуючи на наявність форс-мажорних обставин (систематичні ракетні та дронові атаки починаючи з жовтня 2022 року з боку російської федерації на об`єкти критичної інфраструктури України - як загальновідомий факт) відповідач жодним чином не доводить наявність причинно-наслідкового зв`язку між цими обставинами та неможливість виконання договірних зобов`язань у строк до 12.12.2022. Існування обставин пошкодження критичної інфраструктури через обстріли, як сам зазначає відповідач, існували ще до укладення даного договору. А тому товариство, будучи постачальником генераторів, за допомогою якого забезпечується безперебійне електропостачання, не був позбавлений можливості використовувати зазначене обладнання для забезпечення своєї сталої господарської діяльності та, відповідно.

До того ж, підписуючи договір з визначеними в ньому строками поставки товару відповідач мав здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків вчинення відповідних дій, з урахуванням існування обставин пошкодження критичної інфраструктури та наявності перебоїв в електропостачанні.

Посилання в листі на виникнення перебоїв у роботі митного пропуску, призупинення процедури розмитнення з боку митних органів на пунктах митного контролю, - відповідачем жодними належними і допустимими доказами в порядку статті 74 ГПК України не доводяться.

Суд, серед іншого, звертає увагу на те, що сторонами в п. 7.4 договору узгоджено, що факт наявності та впливу обставин форс-мажору на виконання сторонами своїх зобов`язань за договором підтверджується документами, виданими Торгово-промисловою палатою України. Зазначений документ не був поданий відповідачем ані під час звернення до покупця з листом № 23/2023 від 23.12.2022, ані до суду в рамках вирішення цього спору.

За сукупністю вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що апелянтом належними засобами доказування не доведено наявності правових підстав для звільнення його від відповідальності за порушення строків поставки обладнання через існування форс-мажорних обставин.

Відтак висновки суду про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 6 575 грн 24 коп., нарахованої за період з 13.12.2022 до 06.02.2023, - є правомірним.

Позиція апелянта про вихід суду за межі позовних вимоги в частині вимог про стягнення пені визнається апеляційною інстанцією непереконливою, позаяк суд попередньої інстанції в межах наданих йому процесуальним законом повноважень здійснив оцінку умов договору в розрізі приписів норм закону та встановив існування невідповідності назви штрафної санкції (штрафу) її реальному змісту. Адже "штраф", визначений сторонами як відсоток від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (п. 8.1 договору), з огляду на визначений порядок його нарахування, підпадає під поняття пені, що закріплене статтею 549 Цивільного кодексу України, та фактично є також пенею. Зазначений висновок суду достатньо обґрунтованими доводами скаржником не спростовано.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач з посиланням на приписи статті 625 ЦК України на суму попередньої оплати здійснив нарахування 1 080 грн 86 коп. 3% річних та 3 535 грн 60 коп. інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення з 13.12.2022 до 06.02.2023.

Однак місцевий господарський суд, з посиланням на приписи частини третьої статті 693 ЦК України та статті 536 цього Кодексу, помилково визначив заявлені до стягнення відсотки річні як плату за користування чужими коштами. При цьому, не звернув увагу на те, що зазначений розмір процентів сторонами в договорі не передбачено, а з огляду на різну правову природу проценти, передбачені частиною третьою статті 693 ЦК України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими частиною 2 статті 625 ЦК України.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передумовою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат є несвоєчасне виконання боржником грошового зобов`язання (частина друга статті 625 ЦК України), внаслідок чого у боржника виникає обов`язок сплатити кредитору, зокрема, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання.

Зобов`язання зі сплати як 3% річних, як і інфляційних втрат, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.05.2020 у справі №910/4590/19).

Отже, виходячи із встановлених обставин у даній справі, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

При цьому, у відповідності до частини другої статті 693 ЦК України та частини першої статті 530 цього Кодексу зобов`язання з повернення авансу виникло у відповідача у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами у пункті 4 Договору строку поставки (12 грудня 2022 року), який з врахуванням суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів. Тобто відповідач вважається таким, що прострочив своє грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки, та яку позивач зажадав повернути на підставі частини другої статті 693 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19.

В змісті вищенаведених висновків, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий господарський суд, незважаючи на помилкову оцінку заявлених до стягнення позивачем відсотків річних, вірно задовольнив дану частину позовних вимог в сумі 1 080 грн 86 коп. 3% річних, нарахованих за період з 13.12.2022 по 06.02.2023.

Довід апелянта про те, що у період з 13.12.2022 по 06.02.2023, за який нараховано позивачем річні, вимога про повернення передплати відповідачу не надходила та, відповідно, про необґрунтованість стягнення цих сум в порядку ст. 625 ЦК України, - Судом відхиляється з врахуванням висновків із застосування норми права, викладених в названій постанові Великої Палати Верховного Суду.

Беручи до уваги те, що рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2023 оскаржено відповідачем лише в частині задоволених вимог про стягнення пені та відсотків річних, колегія суддів, керуючись приписами частини 1 статті 269 ГПК України, здійснила перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів та вимог апелянта.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи, що невірна оцінка заявлених до стягнення позовних вимог в оскаржуваній апелянтом частині судового рішення не вплинула на вірність висновків суду про їх задоволення, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України. В задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Судові витрати

Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2023 у справі № 910/6095/23 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано, - 31.01.2024.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.О. Алданова

О.О. Євсіков