Рішення

від 22.01.2024 по справі 615/1010/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2024м. ХарківСправа № 615/1010/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Махлай Б.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача (прокурора): Клейн Л.В., посвідчення № 072868 від 01.03.23р.,

першого відповідача: Чернишов К.О., адвокат, ордер серія ВІ №1178733 від 13.11.23р.,

другого відповідача: Чернявський А.В., самопредставництво,

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,

за позовом Керівника Дергачівської місцевої прокуратури, Харківська область, м. Дергачі,

до відповідачів: ОСОБА_1 , Харківська область, Валківський район, місто Валки, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, місто Харків,

про визнання наказу незаконним, договору оренди землі недійсним, скасування його реєстрації та повернення земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Харківської області перебуває справа № 615/1010/20 за позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, про визнання незаконним та скасування наказу № 10177-СГ від 27.09.2016 року, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 05.10.2016, скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 05.10.2016, загальною площею 9,3252 га, зобов`язання ОСОБА_1 повернути ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку площею 9,3252 га (кадастровий номер: 6321255400:03:000:0701) (ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2023 року справа направлена до Господарського суду Харківської області).

1. РУХ СПРАВИ ПРИ ПЕРВІСНОМУ РОЗГЛЯДІ

26 листопада 2020 року, рішенням Валківського районного суду Харківської області, задоволено позов керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області. 17 січня 2022 року, постановою Харківського апеляційного суду, задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Рішення Валківського районного суду Харківської області від 26 листопада 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру в Харківській області про визнання наказів незаконними, договорів оренди землі недійсними, скасування їх реєстрації та повернення земельної ділянки у відання держави залишено без задоволення. 23 серпня 2023 року, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, задоволено частково касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури. Скасовано рішення Валківського районного суду Харківської області від 26 листопада 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 січня 2022 року. Закрито провадження у справі № 615/1010/20 за позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру в Харківській області про визнання наказів незаконними, договорів оренди землі недійсними, скасування їхньої реєстрації та повернення земельної ділянки у відання держави. Роз`яснено керівнику Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду. 20 вересня 2023 року, ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, задоволено заяву керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області про направлення за встановленою юрисдикцією справи. Справу за позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру в Харківській області про визнання наказів незаконними, договорів оренди землі недійсними, скасування їх реєстрації та повернення земельної ділянки у відання держави направлено до Господарського суду Харківської області.

2. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

12 жовтня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду судді Калініченко Н.В. справу № 615/1010/20. 25 жовтня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву Керівника Дергачівської місцевої прокуратури без руху. 02 листопада 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, продовжено розгляд справи № 615/1010/20. 11 грудня 2023 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26 грудня 2023 року вирішено розгляд справи здійснювати з урахуванням редакції позовної вимоги із виправленою технічною помилкою за клопотанням прокурора про виправлення технічної помилки (вх. № 35467 від 25 грудня 2023 року).

Відносно реалізації сторонами свого права на подання заяв по суті справи: 27 листопада 2023 року, під час судового засідання, представник відповідача ОСОБА_1 повідомив суд, що правова позиція другого відповідача у справі не змінилась та відповідає відзиву (вх. № 5390 від 22 жовтня 2020 року), що був поданий під час первісного розгляду справи. При цьому, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 27 листопада 2023 року, прийняті до розгляду з долученням до матеріалів справи доповнення до обґрунтування відзиву (додаткові пояснення) (вх. № 32383 від 27 листопада 2023 року); прокурором (позивачем) надано до суду відповідь на відзив (вх. № 33901 від 08 грудня 2023 року), що прийнята до розгляду із долученням до матеріалів справи протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 11 грудня 2023 року. Заперечення на відповідь на відзив від представника відповідача ОСОБА_1 до суду не надійшли, хоча протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 11 грудня 2023 року судом були створені відповіді умови та встановлено строк на їх подання. Головне управління Держгеокадастру у Харківській області не скористалося своїм правом на подання заяв по суті справи.

При цьому, суд зазначає, що строки розгляду справи в порядку загального позовного провадження врегульовані розділом ІІІ ГПК України. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Суд констатує, що ним були дотримані строки розгляду справи.

У пунктах 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях 7, 13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" (пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

3. ОПИС ПОЗИЦІЙ СТОРІН

У позовній заяві зазначається, що у ході вивчення правомірності передачі в оренду земельних ділянок, розташованих на території Валківського району, Валківським відділом Дергачівської місцевої прокуратури встановлено, що наказами Головного управління Держземагенства у Харківській області № 3046-СГ, 3048-СГ, 3049-СГ від 12.11.2014 року ОСОБА_1 надано в оренду 8 (вісім) земельних ділянок загальною площею 122,0832 га з наступними кадастровими номерами: 6321282000:02:000:0335, 6321282000:02:000:0333, 6321255400:03:000:0799, 6321255400:03:000:1798, 6321285000:01:000:0649, 6321285000:01:000:0650, 6321285000:01:000:0648, 6321285000:01:000:0644 розташованих за межами населених пунктів на території Гонтово-Ярської, Новомерчинської сільських рад та Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області. На виконання зазначених наказів між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 22.12.2014 року укладено договори оренди вказаних земельних ділянок загальною площею 122,0832 га строком на 49 років, які зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У подальшому, 29 січня 2015 року ОСОБА_1 одноособово створив фермерське господарство «Агрофортуна»; код ЄДРПОУ: 39608813).

Разом з цим, встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 27.09.2016 року № 10177-СГ затверджено документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано ОСОБА_1 в оренду земельну з кадастровим номером 6321255400:03:000:0701, площею 9,3252 га, із земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, розташованих за межами населеного пункту на території Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області. На виконання зазначеного наказу між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 05 жовтня 2016 року укладено договір оренди земельної ділянки, площею 9,3252 га, з кадастровим номером 6321255400:03:000:0701, із земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, розташованих за межами населеного пункту на території Ков`язської селищної ради Валківського району Харківської області, строком на 7 років.

Опрацюванням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що ОСОБА_1 є засновником та кінцевим бенефіціарним власником селянського (фермерського) господарства «Агрофортуна», державна реєстрація якого проведена 29.01.2015 року.

Таким чином, на думку прокурора, ОСОБА_1 після укладення договору оренди земельної ділянки 6321255400:03:000:0701 з ГУ Держгеокадастру у Харківській області, не створив фермерське господарство, як це вимагає закон. Отже, на переконання прокурора, звертаючись до ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки, ОСОБА_1 мав на меті не створити нове фермерське господарство, а розширити земельний банк вже існуючого фермерського господарства «Агрофортуна», засновником та кінцевим бенефіціарним власником якого він виступає, при цьому без проведення земельних торгів, як того вимагає Закон, оскільки у вказаного фермерського господарства вже перебували земельні ділянки, які належали ОСОБА_1 на праві оренди.

Під час судового засідання 27 листопада 2023 року представника відповідача ОСОБА_1 повідомив, що повністю підтримує відзив, що первісно був поданий до суду загальної юрисдикції, з врахуванням додаткових пояснень (вх. № 32383 від 27 листопада 2023 року).

У відзиві (вх. № 5390 від 22 жовтня 2020 року) зазначено, що прокурор штучно вводить ГУ Держгеокадастру у Харківській області відповідачем у справі, не надавши доказів позасудового звернення до даного суб`єкта з питанням скасування або зміни відповідного наказу, хоча вищевказаний суб`єкт владних повноважень є правонаступником Держземагентства. Прокурор не навів ні в чому полягає порушення права, ні чиє право порушене, ні підставі для заміни прав відповідного суб`єкта владних повноважень правами прокурора.

Також, відповідач зазначає, що позовна заява не містить жодної конкретизації того, в чому полягає перевищення зазначеної в ст. 121 ЗК України норми (не вказано конкретних розмірів, в також розрахунків перевищення вказаної норми).

Відповідач також посилається на те, що ані ст. 116, ані 118, ані 121 ЗК України прямо не забороняють використовувати спірну земельну ділянку в межах раніше створеного фермерського господарства.

Стосовно доводів прокурора про те, що ОСОБА_1 при зверненні з заявами про надання земельної ділянки в оренду не підтвердив наявність в нього необхідної матеріально-технічної бази для обробітку такої площі землі (найманих працівників, сільськогосподарської техніки, тощо), відповідач зазначає, що до позовної заяви не залучено відповідну заяву ОСОБА_1 , а отже прокурор безпідставно стверджує, що ОСОБА_1 не підтвердив вищевказаний даних.

У відзиві відповідач також просить про застосування строків позовної давності. Про застосування строків позовної давності також подана окрема заява (вх. № 5394 від 22 жовтня 2020 року).

27 листопада 2023 року до суду від відповідача надійшли доповнення до обґрунтування відзиву (додаткові пояснення) (вх. № 32383).

У цих поясненнях зазначено, що у матеріалах справи містяться прямі докази неповідомлення відповідного органу щодо виявлених прокуратурою «порушень» (лист Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області від 13.11.2020 р. № 40/2-2661-20 (том 1 аркуш 117-118). Відповідно до абзаців 3-4 вказаного вище листа: "Дергачівська місцева прокуратура до ГУ Держгеокадастру у Харківській області та інших контролюючих органів питання проведення перевірок дотримання встановлених законом підстав для виділення земельних ділянок ОСОБА_1 на підставі вказаних наказів не зверталась. Дергачівська місцева прокуратура Харківської області письмове повідомлення про намір звернутись до суду в інтересах держави за вказаним питанням на адресу ГУ Держгеокадастру у Харківській області не направляла". Враховуючи вищевикладене, при подачі позову, прокурор порушив норми ЗУ "Про прокуратуру" та Конституції України, що на думку відповідача, вже є підставою для відмови у задоволенні позову.

08 грудня 2023 року до суду від прокурора надійшла відповідь на відзив (вх. № 33901).

Прокурор вважає, що відповідачем не надано доказів того, що органи прокуратури дізнались про порушення інтересів держави раніше, ніж 29.11.2017 року. Так, у матеріалах справи наявне підтвердження того факту, що Дергачівською місцевою прокуратурою Харківської області 29.11.2017 року отримано лист ГУ Держгеокадастру у Харківській області про надання копій документів щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_1 у користування. Таким чином, прокурор 29.11.2017 року довідався про порушення інтересів держави (національного, суспільного інтересу) у вказаній сфері суспільних відносин, що полягає в ігноруванні сторонами договору встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження земельною ділянкою в силу прагнення отримати земельну ділянку за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земельних торгів, що спричинило шкоду фінансовим інтересам держави, у вигляді ненадходження коштів до бюджету.

Враховуючи викладене, строк позовної давності для реалізації права прокурора на звернення до суду з позовом на захист інтересів держави за вищевказаним фактом закінчується 29.11.2020, а отже позов подано з дотримання вимог ст. 257 ЦПК України, у зв`язку з чим він підлягає розгляду на загальних засадах.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

4. ВІДНОСНО ПІДСТАВНОСТІ (ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ) ПРОКУРОРА НА ЗВЕРНЕННЯ ДО СУДУ З ПОЗОВОМ

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже, обов`язковою передумовою реалізації права на судовий захист в порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом. Відтак, вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, і лише встановивши наявність такого - суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або про відмову у захисті. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Згідно з частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює господарські права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України). У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою (частина 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України). У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті цього Закону).

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України надають прокурору право звертатися до суду з позов про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.

На переконання суду, прокурор, звертаючись з даним позовом, обґрунтував порушення інтересів держави, а саме вказав, що у даному випадку порушення інтересу держави (національного, суспільного інтересу) відбулося внаслідок ігнорування встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження земельною ділянкою в силу прагнення отримати земельну ділянку за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земельних торгів, що спричинило шкоду фінансовим інтересам держави. При цьому, використання прав власності на землю не може завдавати шкоду правам і свободам громадян, інтересам суспільства. За приписами ст. 13, 14 Конституції України та ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв`язку із чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямків представницької діяльності прокурорів.

Водночас, відповідно до п.п. 14 п. 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, вказане управління відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельних кодексом України, на території Харківської області. З огляду на вищевикладене, відповідачем у справі є ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

У спірних правовідносинах орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, є ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Натомість, означений орган виступає у справі відповідачем. У зв`язку з вищевикладеним, а також враховуючи те, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, у т.ч. законності укладення цивільно-правових угод з цих питань, і зазначений орган визначено прокурором як відповідачем, даний позов заявлено прокурором самостійно, що виключає необхідність повідомлення органу в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» в силу відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача, таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник (пункти 7.18 - 7.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року № 483/448/20, постанови від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17).

Таким чином, прокурором обґрунтовано в чому може полягати порушення інтересів держави. Тобто, вбачаються обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави прокурором як самостійним позивачем.

5. ВІДНОСНО ВИРІШЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ

5.1. Відносно вимоги про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, у ході вивчення правомірності передачі в оренду земельних ділянок, розташованих на території Валківського району, Валківським відділом Дергачівської місцевої прокуратури встановлено, що наказами Головного управління Держземагенства у Харківській області № 3046-СГ, 3048-СГ, 3049-СГ від 12.11.2014 року, що представлені до суду, ОСОБА_1 надано в оренду 8 (вісім) земельних ділянок загальною площею 122,0832 га з наступними кадастровими номерами: 6321282000:02:000:0335, 6321282000:02:000:0333, 6321255400:03:000:0799, 6321255400:03:000:1798, 6321285000:01:000:0649, 6321285000:01:000:0650, 6321285000:01:000:0648, 6321285000:01:000:0644, розташованих за межами населених пунктів на території Гонтово-Ярської, Новомерчинської сільських рад та Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області. На виконання зазначених наказів між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 22.12.2014 року укладено договори оренди вказаних земельних ділянок загальною площею 122,0832 га строком на 49 років, які зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У подальшому, 29 січня 2015 року ОСОБА_1 одноособово створив фермерське господарство «Агрофортуна»; код ЄДРПОУ: 39608813).

Разом із тим встановлено, що 27 вересня 2016 року видано наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 10177-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду». Відповідно до п. 2 цього наказу визначено надати гр. ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку площею 9,3252 га, в тому числі рілля площею 9,3252 га (кадастровий номер 6321255400:03:000:0701) із земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області, строком на 7 (сім) років. На підставі вказаного наказу укладено спірний договір оренди землі від 05 жовтня 2016 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, констатовано, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18). Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу. Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава. Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави. Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області). Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору. Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі, Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17. Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18).

Зважаючи на викладені висновки Великої Палати у справі № 922/1830/19 та беручи до уваги те, що у цій справі, що розглядається, прокурор також пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгекадастру та визначив ГУ Держгеокадастру відповідачем, а отже, в частині цієї позовної вимоги прокурор обрав неефективний спосіб захисту, у зв`язку із чим позивачу (прокурору) слід відмовити в цій частині позовних вимог.

5.2. Відносно вимоги про визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації та зобов`язання повернути земельну ділянку

Згідно зі ст. 31 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Відповідно до ч.1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. За змістом ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Згідно із ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва. Відповідно до ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Отже, ст. 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

При цьому відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, який є загальним, також Законом України «Про фермерське господарство», який є спеціальним нормативно-правовим актом.

За змістом ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство» можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Відповідно до ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції, чинній на час прийняття спірних наказів) право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України. Зі змісту положень ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство» вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

Таким чином, з урахуванням вимог статей 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. При цьому після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах шляхом участі у торгах, а не як фізична особа - громадянин із метою створення фермерського господарства. Відповідна правова позиція викладена у пункті 6.25 постанови Верховного Суду від 17.09.2020 року у справі № 917/1416/19. Подібна правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 року у справі № 6-248цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 року у справі № 922/614/19, від 24.04.2019 року у справі № 525/1225/15-ц, від 13.03.2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 22.08.2018 року у справі № 606/2032/16-ц та у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 року у справі № 927/83/19 та від 25.03.2020 року у справі № 357/2418/15-ц.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачами, станом на час прийняття оскаржуваного наказу та укладення спірного договору оренди, ОСОБА_1 вже було реалізовано гарантоване державою право на створення фермерського господарства. Так, ОСОБА_1 було створено Фермерське господарство «Агрофортуна», код ЄДРПОУ: 39608813, дата запису 29.01.2015 року.

Вказаному передувало те, що наказами ГУ Держземагенства у Харківській області № 3046-СГ, № 3048-СГ, № 3049-СГ від 12.11.2014 року ОСОБА_1 надано в оренду 8 (вісім) земельних ділянок загальною площею 122,0832 га (10,9548 га, 16,1716 га, 30,8187 га, 7,1783 га, 7,2636 га, 19,8666 га, 8,3963 га та 21,4333 га), кадастрові номери 6321282000:02:000:0335, 6321282000:02:000:0333, 6321255400:03:000:0799, 6321255400:03:000:0798, 6321285000:01:000:0649, 6321285000:01:000:0650, 6321285000:01:000:0648, 6321285000:01:000:0644, які розташовані за межами населених пунктів на території Гонтово-Ярської, Новомерчинської сільських рад та Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області. На виконання вищезазначених наказів між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 22.12.2014 року укладено договори оренди вказаних земельних ділянок, загальною площею 122,0832 га (10,9548 га, 16,1716 га, 30,8187 га, 7,1783 га, 7,2636 га, 19,8666 га, 8,3963 га та 21,4333 га), кадастрові номери 6321282000:02:000:0335, 6321282000:02:000:0333, 6321255400:03:000:0799, 6321255400:03:000:0798, 6321285000:01:000:0649, 6321285000:01:000:0650, 6321285000:01:000:0648, 6321285000:01.000:0644, розташованих за межами населених пунктів на території Гонтово-Ярської, Новомерчинської сільських рад та Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області строком на 49 років, які зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи, що ОСОБА_1 є єдиним засновником ФГ «Агрофортуна», який отримав земельну ділянку для створення фермерського господарства, 29.01.2015 року він реалізував право, надане ст.ст. 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство» та ст.ст. 121, 123, 134 Земельного кодексу України. Надання йому в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі після реєстрації ФГ «Агрофортуна» суперечить зазначеним вище правовим нормам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі № 524/1225/15-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 зазначено: «Обмежившись посиланням на відсутність прямої заборони на отримання громадянином земельної ділянки для ведення фермерського господарство повторно, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі з певною метою, а тому в кожному конкретному випадку орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника з метою недопущення зловживанням громадянином такими пільговими умовами».

Отже, отримання спірних земельних ділянок в оренду з метою ведення фермерського господарства, яке відбулося без проведення земельних торгів, суперечить вимогам статей 124, 134 Земельного кодексу України, оскільки на час прийняття спірного наказу № 10177-СГ та укладення договору оренди від 05.10.2016 року ФГ «Агрофортуна» (29.01.2015 року - дата створення), одноособовим засновником якого є ОСОБА_1 , вже набуло статусу юридичної особи. Тобто, під час отримання земельної ділянки в оренду було порушено чинне на той момент законодавство України. При цьому, судом враховується, що в матеріалах справи наявне рішення засновника № 1 від 22 березня 2021 року про створення Фермерського господарства «АГРОФОРТУНА 2021». Відповідно до вказаного рішення ОСОБА_1 прийняв рішення про створення цього ФГ на основі земельних ділянок, які належать на праві оренди ОСОБА_1 , зокрема з кадастровим номером 6321255400:03:000:0701, площею 9,3252 га. Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ФГ «АГРОФОРТУНА 2021» зареєстроване 23.03.2021 (номер запису: 1004521020000000794). Тобто, ОСОБА_1 , нібито, виконав вимоги законодавства та після отримання земельної ділянки в оренду створив ФГ. Водночас, суд звертає увагу, що створення ФГ має місце зі спливом більше 4 років з моменту передання земельної ділянки в оренду. Крім того, така реєстрація відбулася вже після подання прокурором позову до суду, а саме на етапі перегляду рішення першої інстанції у Харківському апеляційному суді. У п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 зазначено: «Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства». Суд, в межах справи № 615/1010/20, зазначає, що НЕ є розумним строком здійснення реєстрації ФГ за спливом більше 4 років з моменту отримання земельної ділянки в оренду. Такі дії спрямовані на формальне виконання вимог законодавства щодо реєстрації ФГ після отримання земельної ділянки, та можуть розцінюватися як зловживання ОСОБА_1 своїми правами з метою отримання земельної ділянки за пільговими умовами.

В свою чергу, у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, викладено, зокрема, такі висновки:

"4.16. Згідно з частинами 1 і 2 статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

4.18 У постанові від 29.09.2020 зі справи № 688/2908/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила: "85. Оскільки договір оренди землі від 1 липня 2015 року № 6, укладений між ГУ Держземагентства у Хмельницькій області та ОСОБА_3 без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, то він відповідно до частин 1, 2 статті 228 ЦК України є нікчемним. 86. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90 цс 19, пункт 72), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18, пункти 69, 70)".

4.19 В іншій справі № 922/1830/19 за позовом заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області до ОСОБА_1, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Фермерського господарства "Скосогорівка" про визнання недійсним договору та повернення ділянок, за участю Прокуратури Харківської області Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 05.10.2022 вказала: "9.26. Обмежившись посиланням на відсутність прямої заборони на отримання громадянином земельної ділянки для ведення фермерського господарство повторно, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі з певною метою, а тому в кожному конкретному випадку орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника з метою недопущення зловживанням громадянином такими пільговими умовами".

4.20 Із наведеного вбачається, що якщо існує зловживання громадянином такими пільговими умовами, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен не допустити надання йому земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, однак якщо і орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування не перешкоджає такому зловживанню, то ці особи (громадянин та відповідний орган) створюють незаконні передумови для отримання громадянином земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, а правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, то він відповідно до частин 1, 2 статті 228 ЦК України є нікчемним.

4.21 Оскільки спірний Договір за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці 2 частини 2 статті 134 ЗК України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно з частинами 1 та 2 статті 228 ЦК України є нікчемним (близькі за змістом висновки щодо нікчемності договору через порушення конкурентного порядку набуття земельної ділянки викладені у постанові від 20.07.2022 зі справи № 923/196/20).

4.25 За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті).

4.26 Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні за змістом висновки викладено у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

4.27 Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 ЦК України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

4.28 Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

4.29 У контексті зазначених обставин колегія суддів вважає за необхідне врахувати і правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.01.2023 у справі № 924/820/21, у якій, у свою чергу, врахований висновок Великої Палати Верховного Суду (постанова від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц) про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина 2 статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

4.30 З наведеного слідує, що звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження".

Ураховуючи подібність правовідносин у справі № 922/1832/19 та у цій справі № 615/1010/20, а саме щодо протиправного отримання громадянином земельної ділянки для ведення фермерського господарства на позаконкурентних засадах, а також аналогічне правове регулювання передачі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що діяло на момент укладення спірних договорів оренди земельних ділянок, суд вважає за необхідне врахувати наведені вище висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, а саме про те, що спосіб захисту порушеного права в наведеному випадку, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з негаторним позовом.

Таким чином, судом встановлено, що укладений спірний Договір є нікчемним в силу закону, а вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту. Позивач (прокурор) мав звернутися до суду із негаторним позовом. Враховуючи, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, означене є наслідком відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору.

За таких обставин, не підлягає задоволенню і похідні вимоги про скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки.

Додатково, щодо вимоги прокурора про повернення земельної ділянки до ГУ Держгеокадастру у Харківській області, суд зазначає наступне. Пунктом 7 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 року встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. Даний Закон набрав чинності з 01.01.2013 року. Як вбачається із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 359992938 від 26.12.2023 року, право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за територіальною громадою м. Валки в особі Валківської міської ради. Отже, під час розгляду справи змінилася форма власності - з державної на комунальну та змінився власник земельної ділянки - з Головне управління Держгеокадастру у Харківської області на Валківську міську раду. У зв`язку із цим, навіть за умови задоволення позову, повернення земельної ділянки є неможливим з огляду на зміну її власника та форму власності.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку із обранням неефективного способу захисту, то судом не аналізується питання щодо строку позовної давності. При цьому, суд звертає увагу, що на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення. Означений висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 серпня 2023 року у справі № 922/1832/19.

6. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про відмову у задоволенні позову, судові витрати, понесені прокурором, покладаються на нього.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову Керівника Дергачівської місцевої прокуратури повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "01" лютого 2024 р.

Суддя Н.В. Калініченко