Рішення
від 18.01.2024 по справі 922/4420/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41


РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.01.2024м. ХарківСправа № 922/4420/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

позовної заяви 3 - я особа, яка неКерівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави, в особі : 1. Харківської міської ради, м. Харків; 2. Північно-Східного офісу Держаудитслужби, м. Харків заявляє самостійних вимог на предмет спору - Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, м. Харків до 1. Комунального підприємства "Міський інформаційний центр", м. Харків , 2. Фізичної особи-підприємця Бойко Галини Сергіївни, м. Харків про визнання недійсним договору

за участю представників:

2-го відповідача - Іваненко Є.В.

інші представники не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Харківської області знаходиться позовна заява (подана 17 жовтня 2023 року) Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова (Прокурор) про: - витребування в Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (3-тя особа) від 30.06.2020 №70/58-р/к у справі №3/01-112-19 та документів, що стали підставою для його прийняття; - визнання недійсним рішення тендерного комітету комунального підприємства "Міський інформаційний центр" (1-й Відповідач), оформлене протоколом його засідання від 09.11.2018 №23/3, який вирішено визнати переможцем і акцептувати пропозиції Фізичної особи-підприємця Бойко Галини Сергіївни (2-й Відповідач); - визнати недійсним Договір про закупівлю товару від 21.11.2018 №В18221, укладеного між 1-м Відповідачем та 2-м Відповідачем; - стягнути з 2-го Відповідача на користь 1-го Відповідача суму у розмірі 4265695,00грн; - стягнути з 1-го Відповідача в дохід держави суму у розмірі 4265695,00грн., - покласти на Відповідачів судові витрати.

Суд своєю ухвалою від 20.10.2023 залишив позов Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова без руху, надав позивачу строк 10 днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку.

30 жовтня 2023 року канцелярією суду зареєстровано письмові пояснення (вх. №29491) щодо підстав залишення позову без розгляду викладених в ухвалі суду від 20.10.2023. Ухвалою від 01.11.2023 прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі №922/4420/23, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Підготовче засідання призначено на 23 листопада 2023 року о 11:15.

Судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 11 січня 2024 року о 12:00, про що постановлено ухвалу від 14.12.2023. Ухвалою суду від 11.01.2024 повідомлено про наступне засідання, яке відбудеться 18.01.2024 о 13:00.

Представник 2-го Відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує вважає їх безпідставними та такими. що не підлягають задоволенню.

Інші представники учасників справи не з`явилися, про день та час розгляду справи були повідомленні належним чином.

Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

Враховуючи вищевказане суд вважає, що учасники процесу були належним чином повідомлений судом про розгляд спору за їх участю. В той же час, вони не були позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Таким чином, оскільки судом вчинені всі необхідні визначені процесуальним законом вимоги щодо повідомлення сторін, суд визнає, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи, як того вимагають приписи ст.ст.6, 120, 242 ГПК України, однак не скористався своїми правами на подання пояснень, доказів, заперечень на позов та участь у судовому засіданні.

Суд констатує, що деякими учасниками справи вчинені дії по пред`явленню до суду своїх позицій, які прийняті судом та враховуються під час прийняття рішення, так до суду було надано: відзив (вх. № 31624 від 17.11.2023) КП «Міський інформаційний центр»; відповідь на відзив (вх. № 32118 від 22.11.2023) Прокурора; заперечення (вх. №32658 від 28.11.2023) КП «МІЦ»; клопотання про долучення доказів (вх. №34495 від 14.12.2023) та пояснення ФОП Бойко Г.С.

Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

Як убачається з матеріалів справи, на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель (Prozzoro) КП МІЦ 17.10.2018 року об 11:45 год. було оприлюднено оголошення про проведення відкритих торгів закупівлі модуля світлодіодної піксельної сітки за кодом ДК 021:2015:31520000-7 - Світильники та освітлювальна арматура, очікуваною вартістю 4 266 500,00 грн, доступно за постанням https://prozorro.gov.ua/tender/UА-2018-10-17-000492-а. Очікувана вартість предмета закупівлі становила 4 266 500,00 гривень.

На засіданні тендерного комітету КП МІЦ, яке відбулось 29.10.2018 (згідно Протоколу № 23/2) було ухвалено рішення про внесення змін та затвердження тендерної документації для проведення процедури закупівлі - відкриті торги по предмету закупівлі: Світильники та освітлювальна арматура (модуль світлодіодної піксельної сітки) (код ДК 021:2015-31520000-7) у новій редакції.

Відповідно до Реєстру отриманих тендерних пропозицій/пропозицій UА-2018-10-17-000492-а на веб-поргалі Уповноваженого органу з питань закупівель (Prozzoro), свої Пропозиції для участі у Процедурі закупівлі подали наступні учасники: ФОП Бойко Г.С. та ФОП Палєй А.А.

За результатами проведеного 07.11.2018 року електронного аукціону по процедурі закупівлі: UА-2018-10-17-000492-а. Світильники та освітлювальна арматура (модуль світлодіодної піксельної сітки) тендерна пропозиція ФОП Бойко Г.С. системою Prozzoro була визначена як економічно вигідна.

Відповідно до положень ст. 28 Закону № 922-VIII КП МІЦ було здійснено розгляд та оцінку тендерної пропозиції ФОП Бойко Г.С.

Під час розгляду документів, наданих в складі тендерної пропозиції ФОП Бойко Г.С., КП МІЦ було встановлено, що тендерна пропозиція цього учасника відповідає вимогам тендерної документації, у зв`язку з чим, тендерним комітетом комунального підприємства КП МІЦ ФОП Бойко Г.С. було визначено переможцем процедури закупівлі: UА-2018-10-17-000492-а Світильники та освітлювальна арматура (модуль світлодіодної піксельної сітки) та, відповідно до вимог ст. 32 Закону 922-VIII, направлено на адресу Переможця повідомлення про намір укласти договір.

21.11.2018 між КП МІЦ (1-й Відповідач) та ФОП Бойко Г.С. (2-й Відповідач) було укладено договір № В18221 про закупівлю модуля світлодіодної піксельної сітки за кодом ДК 021:2015:31520000-7 - Світильники та освітлювальна арматура. Згідно зі Специфікацією ФОП Бойко Г.С. зобов`язана поставити товар - Модуль світлодіодної піксельної сітки у кількості 161 шт. ціною 26 495, 00 грн. за штуку.

Згідно з п. 2.1 Договору №В18221 ціна договору становить 4 265 695, 00 грн., ПДВ 20% не передбачено, оскільки продавець не є платником ПДВ. Відповідно до п. 3.1 Договору №В18221 строк поставки товару становить протягом 20 календарних днів з моменту укладення договору. Відповідно до п.п. 3.3.-3.6 Договору №В18221, передача Товару Постачальником та прийом його Покупцем відбувається за відповідною видатковою накладною. Прийом Товару за кількістю та якістю здійснюється уповноваженим представником Покупця після перевірки кількості, комплектності, упакування та тестування Товару на підставі довіреності. Датою поставки Товару вважається дата підписання видаткової накладної обома Сторонами. Право власності на Товар у Покупця виникає з моменту підписання Сторонами накладної на Товар. У разі виявлення недоліків у поставленому Товарі Покупець має право відмовитися від підписання видаткової накладної. В цьому випадку Сторонами складається Акт виявлених недоліків, в якому зазначаються порядок і термін їх усунення. Всі недоліки Постачальник усуває за власні кошти. Ризик випадкової загибелі або пошкодження Товару до моменту їх передачі за видатковою накладною покладається на Постачальника.

Платіжним дорученням №90 КП МІЦ переказано на користь ФОП Бойко Г.С. 4265695,00 грн., як оплату за договором про закупівлю товарів модуль світлодіодної піксельної сітки) від 21.11.2018 №В18221 (№ трансакції 121245122, фактично оплачено 12.12.2018).

Вказаний Договір було виконано комунальним підприємством Міський інформаційний центр, а саме була здійснена оплата товару, товар був поставлений контрагентом та прийнятий по накладній.

Прокурор посилається на рішення Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.06.2020 №70/58-р/к у справі №3/01-112-19, яким визнано ФОП Бойко Г.С. та ФОП Палєй А.А. особами, які вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України Про захист економічної конкуренції, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки конкурсних пропозицій та участі у відкритих торгах з використанням електронної системи закупівель Рrozorro, проведених КП Міський інформаційний центр на закупівлю ДК 021:2015:31520000-7 - Світильники та освітлювальна арматура (ідентифікатор закупівлі в системі Рrozorro - UА-2018-10-17-000492-а). Антимонопольним комітетом було визначеено, що допущені до аукціону учасники цієї закупівлі під час підготовки документації для участі в тендері діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та пропозиції поза конкурентними засадами. Узгодивши свою поведінку, ФОП Бойко Г.С. та ФОП Палєй А.А. усунули змагальність між собою, а отже, спотворили підсумки проведених торгів КП МІЦ, порушивши його право на отримання найбільш ефективного для себе результату.

Також, Прокурор посилається на рішенням Господарського суду Харківської області від 21.12.2020 у справі №922/2940/20, яким розглянуто позовну заяву ФОП Бойко Г.С. про визнання недійсним і скасування рішення Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України та відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі. Дане рішення судами апеляційної та касаційної інстанцій залишено без змін.

Отже на думку Прокурора, ФОП Бойко Г.С. та ФОП Палєй А.А. під час підготовки документації дія участі у тендері (торгах), проведеному КП МІЦ, діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою, що є обов`язковою умовою участі у конкурентних процедурах закупівель відповідно до Закону України Про публічні закупівлі. Унаслідок узгодженості поведінки товариств право на укладення договору за результатами торгів одним з учасників (ФОП Бойко Г.С.) одержано не на конкурентних засадах, чим спотворено результати торгів. Узгоджений характер дій ФОП Бойко Г.С. указує як на усвідомлення ним їх протиправності (порушення цими діями правил здійснення господарської діяльності), так і на передбачуваність і бажання настання наслідків від них (усунення конкуренції з метою протиправного отримання права на укладення договору). Вольова спрямованість антиконкурентних узгоджених дій зазначеного підприємства свідчить про їх умисність.

Обставини вчинення ФОП Бойко Г.С. порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів публічної закупівлі КП МІЦ із закупівлі товару, а саме Модуль світлодіодної піксельної сітки (публічна закупівля UА-2018-10-17-000492-а), підтверджується рішенням Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.06.2020 №70/58-р/к у справі №3/01- 112-19.

В підтвердження своїх вимог Прокурор вказує, що орган Антимонопольного комітету України своїм рішенням підтвердив порушення вимог законодавства, яке полягало у спотворенні його учасниками, у тому числі ФОП Бойко Г.С., результатів торгів. Протиправність таких дій полягала в їх спрямованні на здобуття перемоги у процедурі закупівлі будь-якою ціною, у тому числі шляхом домовленостей з іншим учасником.

У зв`язку із цим рішення тендерного комітету КП МІЦ, оформлене протоколом його засідання від 09.11.2018 №23/3, завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони - ФОП Бойко Г.С. і підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 і ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Стосовно здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді в особі Харківської міської ради та Північно-східного офісу Держаудитслужби.

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Так, згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами 1, 3 частини 3 статті 23 ЗУ "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 23 ЗУ "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Згідно з положеннями частин третьої, четвертої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами; прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду Прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, і невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У постановах Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 204/6292/18, від 17.06.2020 у справі № 204/7119/18 викладено правовий висновок про те, що саме наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але на відміну від органів державної влади не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов`язками щодо реалізації державної влади. Натомість державні організації (установи, заклади) на відміну від державного органу не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та виступають частиною механізму, а не апарату держави.

Матеріалами справи підтверджено: - наявність підстав для представництва прокурором законних інтересів держави в особі Харківської міської ради (бездіяльність позивача); - дотримання прокурором умов попереднього, до звернення до суду, повідомлення органу місцевого самоврядування про намір звернутися із відповідним позовом; - відповідність поданого прокурором позову визначеній законом меті - захист законних інтересів держави внаслідок порушення 2-м Відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про наявність у спірних правовідносинах достатніх фактичних та правових підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Харківської міської ради та Північно-східного офісу Держаудитслужби.

За змістом статей 15, 16 ЦК кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді із застосуванням способів захисту, які передбачені частиною другою статті 16 цього Кодексу.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 (п.5.5)). Тобто, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц (п.14) та від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 (п.40)).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 2939-XII здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є, зокрема, здійснення державного фінансового контролю за ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі (ч. 2 ст. 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в України").

Відповідно до абз. 8 та 13 п.п. 4 п. 4 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 43 від 03.02.2016 (із змінами) (далі - Положення), Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань здійснює контроль за дотриманням законодавства про закупівлі; усуненням виявлених недоліків і порушень.

Держаудитслужба, згідно з абз. 20, 22 п. 6 Положення, для виконання покладених на неї завдань має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами; порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях.

За п.7 Положення Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Наказом Держаудитслужби від 02.06.2016 № 23 затверджено Положення про Північний офіс Держаудитслужби, згідно з яким у складі офісу утворено структурні підрозділи, зокрема Північно-східний офіс, який здійснює свої повноваження на території адміністративно- територіальної одиниці за їх місцезнаходженням.

Відтак Північно-східний офісу Держаудитслужби в Луганської, Полтавської, Сумської, Харківської областей, області є структурним підрозділом Держаудитслужби, основне завдання якого - реалізація її повноважень на відповідній території.

Згідно з Положенням Офіс здійснює контроль за дотриманням законодавства про закупівлі, реалізує державний фінансовий контроль через моніторинг закупівель; має право перевіряти документи щодо проведення процедур закупівель, вносити керівництву Офісу пропозиції щодо порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, наділене іншими повноваженнями, визначеними нормативно-правовими актами.

З матеріалів вбачається, що останнім не було проведено моніторингу та перевірки процедури закупівлі яка є предметом спору на відповідність законодавству у сфері закупівель, пояснюючи це тим, що нього немає правових підстав для здійснення моніторингу закупівель у зв`язку з із оприлюдненням електронній системі публічних закупівель звіту про виконання договору.

Таким чином, суд вважає за доцільне погодитись з доводами Прокурора щодо можливої наявності порушення Закону України "Про публічні закупівлі" при проведенні спірних торгів та встановлення судом щодо її наявності чи відсутності.

Проте, на підставі поданих учасниками справи всіх наявних, допустимих доказів, пояснень та обґрунтувань, що містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 даного Закону суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Конституційний Суд України у п.п. 4.1. п. 4 Рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 КК України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) у справі № 1-33/2004 від 02.11.2004, відмітив, зокрема, що за ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості та ідеї права. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай, справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Суд враховує правову позицію Конституційного Суду України щодо дотримання справедливості, яка викладена у Рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і Прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави". Принцип верховенства права та справедливості є універсальним, як для кримінального, так і для господарського, адміністративного та цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Правовідносини щодо проведення спірної закупівлі, на час її проведення, були врегульовані Законом України "Про публічні закупівлі" в редакції закону яка діяла на той час.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про публічні закупівлі" закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Згідно ст. 20 цього Закону відкриті торги є основною процедурою закупівлі. Під час проведення процедури відкритих торгів тендерні пропозиції мають право подавати всі зацікавлені особи. Для проведення процедури закупівлі має бути подано не менше двох пропозицій.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 30 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що замовник відхиляє тендерну пропозицію у разі, якщо наявні підстави, зазначені у статті 17 і частині сьомій статті 28 цього Закону.

За змістом п. 7 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про публічні закупівлі" замовник приймає рішення про відмову учаснику в участі у процедурі закупівлі та зобов`язаний відхилити тендерну пропозицію учасника в разі, якщо тендерна пропозиція подана учасником процедури закупівлі, який є пов`язаною особою з іншими учасниками процедури закупівлі та/або з членом (членами) тендерного комітету, уповноваженою особою (особами) замовника.

Під здійсненням контролю розуміється можливість здійснення вирішального впливу або вирішальний вплив на господарську діяльність учасника процедури закупівлі безпосередньо або через більшу кількість пов`язаних фізичних чи юридичних осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, що надають можливість визначати умови господарської діяльності, надавати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління учасника процедури закупівлі, або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), що становить не менше ніж 25 відсотків статутного капіталу учасника процедури закупівлі.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) замовник відміняє торги, зокрема, у разі відхилення всіх тендерних пропозицій згідно з цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 10 та ч. 1 ст. 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Частиною 1 ст. 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню (пп.1 п. "а" ч. 1 ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Отже, при розгляді позову про визнання недійсним правочину судом має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Як вбачається із матеріалів справи у торгах брало участь лише два учасники фізичні-особи підприємці (а.с. 26); інших учасників, зареєстровано не було; на момент розгляду справи у суді першої інстанції строк дії договору та зобов`язань за цим договором закінчився; обумовлені оспорюваним договором послуги надані виконавцем, прийняті та оплачені замовником без зауважень.

Відносно обраного Прокурором способу захисту права, то суд вважає, що визнання недійсним вже виконаного договору не відновить порушені інтереси держави через неможливість проведення нового тендеру чи двосторонньої реституції (замовник не зможе повернути все, отримане за таким договором та буде змушений компенсувати вартість отриманого іншій стороні договору), а прокурор одночасно з вимогою про визнання недійсним договору не заявляє вимоги про односторонню реституцію або відшкодування збитків чи стягнення всього, отриманого переможцем тендеру, в дохід держави.

Також, суд зазначає, що Прокурор не заявляв вимоги застосувати наслідки недійсності правочину - двосторонню чи односторонню реституцію, стягнути збитки або стягнути все, отримане в дохід держави, що, на думку суду попередньої інстанції, дозволяє дійти висновку про обрання прокурором неефективного способу захисту права і відмовити у задоволенні позову з цієї підстави.

Отже, підставою для відмови у позові у цій справі є обрання прокурором неефективного способу захисту.

Разом із тим, Верховним Судом неодноразово наголошувалось, що суд, який розглядає справу має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду бере до уваги висновок викладений у п. 6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, в якому вказано, що якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 16, 216 ЦК України, ст. 20 ГК України у спорах щодо визнання на підставі ст. 203, 215 ЦК України недійсним договору без вирішення судом є необхідним вирішення питання про застосування правових наслідків такої недійсності, є належним та ефективним способом захисту у випадку виконання такого договору. Адже обрання неналежного та/або неефективного способу захисту за таких обставин є самостійною і самодостатньою підставою для відмови у позові.

А відтак у вирішення питання щодо подібності правовідносин у спорах щодо визнання на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України недійсним договору визначальним моментом є спосіб захисту, визначений ст.ст.16, 216 ЦК України, ст. 20 ГК України - як визнання недійсним договору, без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності.

Перед судом фактично поставлено питання чи є, за таких умов, такий спосіб захисту належним та ефективним способом захисту.

Суд зазначає, що існують різні підходи у вирішенні питання про належність/ефективність такого способу захисту, як визнання договору недійсним у випадку його виконання без вимоги про застосування наслідків недійсності правочину - двосторонню чи односторонню реституцію, стягнення збитків або стягнення всього, отриманого в дохід держави.

Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі визнання недійсним правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника ( п.5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (п.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

Разом з тим цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено у відповідних статтях.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (п.57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (п.40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18 (п.48), від 09.02.2021 у справі №381/622/17 (п.14), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (п.42).

Отже, оцінюючи належність обраного Прокурором способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суд має враховувати його ефективність. Але це означає лише те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Розглядаючи справу, суд серед іншого повинен з`ясувати чи є обраний позивачем спосіб захисту ефективним, тобто таким, що забезпечить реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду. Численна судова практика свідчить, що неефективний спосіб є самостійною підставою для відмови у задоволені позову. Зокрема, такий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року № 916/1415/19.

Суд зазначає, що Прокурор при зверненні з позовом має обрати спосіб захисту, який передбачений законом, так і такий, що законом не передбачений, однак у будь-якому випадку, такий спосіб захисту повинен бути ефективним, тобто обраний ним спосіб повинен забезпечувати повне відновлення порушених/невизнаних прав та інтересів позивача.

Суд, вважає за доцільне звернути увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, який викладено у постанові від 28 вересня 2022 року № 483/448/20 (провадження №14-206цс21),де вказано, що у кожному випадку звернення до суду в інтересах держави, прокурор має встановити: (а) суб`єкта, якому належать повноваження звертатися до суду за захистом відповідного права або інтересу; (б) ефективний спосіб захисту такого права чи інтересу, та залежно від установленого - коло відповідачів. При цьому слід мати на увазі, що вимогу про визнання недійсним договору може заявити як його сторона, так й інша заінтересована особа (пункт 8.11).

На думку Прокурора, в силу положень статті 202 ЦК України, оспорюване Рішення тендерного комітету є правочином, вчиненим КП "МІЦ" і спрямованим на набуття у нього і вказаного товариства цивільних прав та обов`язків щодо укладення договору про закупівлю товару. Схожий за змістом висновок щодо застосування статті 202 ЦК України в подібних правовідносинах викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19.

У зв`язку із цим, на думку Прокурора, Рішення тендерного комітету завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу учасників ФОП Бойко Г.С. та ФОП Палєй А.А. - і підлягає визнанню недійсним на підставі частини першої статті 215, частини першої статті 203, частини третьої статті 228 ЦК України.

Проте, суд вважає, що таке твердження Прокурора не знаходить свого законного, обґрунтованого та належного захисту порушених прав позивачів.

Крім того, Прокурором не доведено та матеріалами справи не підтверджується, що вчинений правочин є оспорюваний у розумінні ч. 3 ст. 228 ЦК України, оскільки порушує публічний порядок, тобто порушує інтереси і держави, і суспільства, що, призвело чи могло призвести до безпідставних витрат з державного бюджету.

Сутність публічної закупівлі полягає у забезпеченні виникнення прав та обов`язків у замовників (зобов`язання зі сплати коштів за придбані товари, виконані роботи чи надані послуги) та учасників процедур закупівель (продажу таких товарів, виконанні робіт чи наданні послуг учасником за результатами проведення процедури закупівлі) у порядку, встановленому Законом України "Про публічні закупівлі".

Якщо публічна закупівля завершується оформленням відповідного господарського договору, то оскаржити можна такий договір, а вимога про визнання недійсною закупівлі не є ефективним способом захисту.

При цьому, оскільки процедура закупівлі завершується укладенням договору, рішення уповноваженої особи замовника, оформлене відповідним протоколом, є таким, що вичерпало дію фактом його виконання (укладенням договору).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.08.2023 у справі №924/1288/21.

Як було зазначено вище, відповідно до протоколу розгляду тендерних пропозицій від 09.11.2018 №23/3 тендерним комітетом замовника КП МІЦ переможцем у відкритих торгах визнано ФОП Бойко Г.С. з остаточною пропозицією 4 265 695,00 грн з ПДВ та ухвалено рішення про намір укласти договір. Де за результатами проведення вищевказаної процедури закупівлі КП МІЦ як покупцем та ФОП Бойко Г.С. як продавцем був укладений Договір про закупівлю товарів від 21.11.2018 №В18221

А отже суд дійшов до висновку, що в такий спосіб, відкриті торги №UA-2018-10-17-000492-а завершилися укладенням між Відповідачами відповідного договору, а тому оскарження рішення тендерного комітету, оформленого протоколом від 09.11.2018 №23/3 не є ефективним способом захисту, адже є таким, що вичерпало дію фактом його виконання (укладенням договору).

Обрання неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20.

З урахуванням викладеного позовна вимога Прокурора про визнання недійсним рішення тендерного комітету КП МІЦ, оформлене протоколом від 09.11.2018 №23/3, яким вирішено визнати переможцем і акцептувати пропозицію ФОП Бойко Г.С. задоволенню не підлягає.

Враховуючи передбачені частинами 1 та 2 ст. 5 ГПК України вимоги, де визначено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

А відтак спір, переданий на вирішення суду з дотриманням правил юрисдикції та підсудності, має бути розглянутий по суті заявлених позовних вимог. При вирішені спору, суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорено права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установлених обставин вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Тобто, якщо позивач, у даному випадку прокурор, дотримався передбаченого процесуальним законодавством порядку звернення до суду за захистом порушених, оспорюваних чи невизнаних прав з урахуванням вимог Конституції України, Закону України "Про прокуратуру" (зокрема, ст. 24 цього закону), то в такому зверненні може бути відмовлено виключно з підстав, установлених законом.

Наявність повноти судового захисту залежить від дій суду, який відповідно до ч.1 ст. 2 ГПК України повинен справедливо, неупереджено та своєчасно вирішити спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, ураховуючи частину третю цієї ж статті.

Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно п. 2 ч.2 ст.16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним. Пункт 4 ч. 2 зазначеної статті визначає такий спосіб захисту як відновлення становища, яке існувало до порушення.

Статтею 20 ГК України визначено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.

Тобто такий спосіб захисту порушеного права та інтересу, як визнання правочину недійсним, передбачений ч.2 ст. 20 ГК України та п. 2 ч.2 ст.16 ЦК України, а інший висновок не враховує зазначених норм матеріального права, а також вимог ст. ст. 2, 14 ГПК України.

Тлумачення ст. 216 ЦК України свідчить, що слід відмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину.

До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків визначених в ст. 216 ЦК або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст.216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину.

Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01. 2020 у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що "недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".

Тлумачення змісту частини першої статті 216 ЦК України свідчить, що недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов`язків, які він мав створювати, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю.

Такі юридичні наслідки під час виконання сторонами недійсного правочину поєднуються з реституційними, які полягають у поверненні в натурі кожною стороною одна одній, одержаного ними на виконання цього правочину.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.

При цьому, якщо у позові не заявлено вимоги про застосування двосторонньої реституції, суд має розглянути питання щодо ефективності способу захисту в цілому, і якщо проведення двосторонньої реституції не відновить права позивача, а погіршить його становище, або взагалі є неможливим, то це є підставою для відмови у задоволення позову про визнання договору недійсним, адже невідворотнім наслідком такого задоволення є двостороння реституція (постанова Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що позовна вимога про визнання недійсним виконаного договору без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності може бути самостійним предметом розгляду у господарському суді, адже заявлення такої вимоги є також належним способом захисту, який передбачений законом. Водночас суд має визначитися із ефективністю такого способу (з`ясувати можливість проведення двосторонньої реституції, її вплив на відновлення прав держави). Разом із тим, вимога про застосування наслідків недійсності може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги.

Враховуючи, що висновок про належність/ефективність обраного способу захисту є універсальним у подібних категоріях спорів, а саме щодо вимог про визнання недійсним виконаних договорів, без одночасного заявлення вимог про реституцію, збитки тощо, а також те, що однакове розуміння правильності формулювання позовних вимог сприятиме розумній передбачуваності судових рішень, забезпечить реалізацію на практиці принципу правової визначеності, як для прокурорів та/або позивачів так і для судів та задля вироблення єдиного підходу у вирішенні питання щодо способу захисту, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за доцільне, з підстав зазначених вище, уточнити висновок щодо застосування відповідних норм права, який було викладено у постанові Касаційного господарського суду від 07.07.2021 у справі № 905/1562/20 наступним чином :

Позовна вимога про визнання недійсним виконаного договору без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ст. 216 ЦК, є належним способом захисту, який передбачений законом.

Водночас вирішуючи питання про можливість задоволення такого позову, суд, з урахуванням конкретних обставин справи має визначитися із ефективністю обраного позивачем способу захисту - визначити наслідки визнання договору недійсним для держави, в інтересах якої прокурором подано позов, з`ясувати, яким чином будуть відновлені права держави як позивача, зокрема можливість проведення двосторонньої реституції, можливість проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, необхідність відшкодувати іншій стороні правочину вартість товару (робіт, послуг) чи збитки.

Разом із тим, вимога про застосування наслідків недійсності може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги.

Згідно з імперативними вимогами ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, формулювання обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.

Вищевикладені тези суду підтверджуються і змістом Постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року cправа № 906/1061/20.

Верховний Суд у Постанові від 07.07.2021 по справі № 905/1562/20 дійшов до висновку, що суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у задоволені позову, виходив з того, що прокурор заявив позовні вимоги про визнання недійсними результатів публічної закупівлі та про визнання недійсним договору, укладеного за результатом цих торгів, який на момент спору виконаний. При цьому прокурор не просив застосувати наслідки недійсності правочину - двосторонню чи односторонню реституцію, стягнути збитки або стягнути все, отримане в дохід держави. Вказане дозволяє дійти висновку про обрання Прокурором неналежного способу захисту права і відмовити у задоволенні позову з цієї підстави. Тобто, підставою для відмови у позові у цій справі став неналежний та неефективний спосіб захисту.

Також, судом при розгляді відповідної справи використовується правова позиція Верховного суду викладена у Постанові від 26.09.2019 р. у справі №907/384/18 згідно якої обов`язковою умовою для притягнення особи до відповідальності за порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції є вчинення нею дій, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності, а у відповідності до положень статті 21 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" вчинення суб`єктами господарювання дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладення штрафу в розмірі, визначеним згідно з цією статтею названого Закону.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року по справі №905/1227/17 зроблено висновок, що вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Також суд зазначив, що розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

Внаслідок цього, суд доходить до висновку, що наявність факту порушення стороною справи вимог щодо недобросовісної конкуренції не має наслідком обов`язкового визнання недійсним договору укладеного за допомогою процедури публічної закупівлі.

Крім того, судом встановлено, що Управлінням Північно-східного офісу Держаудитслужби в Харківській області не було проведено моніторингу та перевірки спірної процедури закупівлі в порядку який викладений судом вище за текстом судового рішення.

Таким чином, здійснивши правовий аналіз частини третьої статті 228 ЦК України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/6271/17.

Закон України "Про захист економічної конкуренції" визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

За визначенням статті 1 наведеного Закону, економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Відповідно до частини другої статті 4 Закон України "Про захист економічної конкуренції" суб`єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов`язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції (частина перша статті 6 Закону України Про захист економічної конкуренції).

Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів (пункт 4 частини другої статті 6 Закону України Про захист економічної конкуренції).

Порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії (пункт 1 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції).

Частиною другою статті 52 Закону України Про захист економічної конкуренції встановлено, зокрема, що за порушення, передбачені пунктами 1, 2 та 4 ст. 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом.

Закон України Про публічні закупівлі визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до пункт 1 частини першої статті 5 Закону України Про публічні закупівлі, закупівлі здійснюються за принципом добросовісної конкуренції серед учасників. Згідно з ч. 5 наведеної статті, замовники, учасники процедур закупівлі, суб`єкт оскарження, а також їхні представники повинні добросовісно користуватися своїми правами, визначеними цим Законом.

Статтею 42 ГК України встановлено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Суд вважає за доцільне зазначити, що не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК України) стосовно посилання Прокурора на рішення Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення АМКУ від 30.06.2020 №70/58-р/к у справі №3/01-112-19, де встановлені обставини вчинення ФОП Бойко Г.С. порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються результатів публічної закупівлі, проведеної КП "МІЦ". Та на судові рішення №922/2940/20, що набрали законної сили, стосвоно відмови у задоволенні позовних вимог ФОП Бойко Г.С. про визнання недійсним та скасування рішення Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення АМКУ від 30.06.2020 №70/58-р/к у справі №3/01-112-19.

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10.06.2021 у справі №910/10055/20, в якій суд зазначив, що для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним оспорюваного правочину укладеного за результатами проведення відкритих торгів, які проведені на виконання вимог Закону України Про публічні закупівлі не достатньо лише констатації факту встановлення рішенням АМК антиконкурентних узгоджених дій відповідача та третьої особи під час проведення процедури закупівлі без доведення позивачем, ...таких фактів як: факту порушення його права та/або інтересу внаслідок вчинення правочину; факту проведення процедури закупівлі всупереч вимогам Закону України Про публічні закупівлі; оспорювання або визнання рішення тендерного комітету недійсними, а відтак недійсності самого правочину, який укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом за результатом розгляду та оцінки тендерної пропозиції замовником, який визначає переможця та приймає рішення про намір укласти договір згідно з цим Законом.

Суд зауважує, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Для визнання недійсним правочину на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.

Пунктом 4 частини першої статті 17 Закону України Про публічні закупівлі встановлено, що замовник приймає рішення про відмову учаснику в участі у процедурі закупівлі та зобов`язаний відхилити тендерну пропозицію учасника або відмовити в участі у переговорній процедурі закупівлі (крім випадків, зазначених у пунктах 2, 4, 5 частини другої статті 40 цього Закону) в разі, якщо суб`єкт господарювання (учасник) протягом останніх трьох років притягувався до відповідальності за порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів тендерів.

Саме у вказаний спосіб держава гарантує розвиток добросовісної конкуренції, забезпечує ефективність правового регулювання сфери публічних закупівель, прозорість процедур. При цьому позбавлення суб`єкта господарювання права протягом трьох років брати участь у процедурах закупівель є тим запобіжником, за допомогою якого держава усуває недобросовісність суб`єктів господарювання від можливості мати доступ до публічних коштів.

Крім того, за порушення законодавства про захист економічної конкуренції Законом України Про захист економічної конкуренції передбачена відповідальність. Зокрема, за порушення, визначене пунктами 1, 2 та 4 ст. 50 цього Закону, накладаються штрафи (стаття 51, частина друга статті 52).

Як встановлено судом, за порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України Про захист економічної конкуренції, Рішенням АМК накладено, зокрема, на переможця спірної закупівлі, яким є 2-й Відповідач штраф, а отже останнім вже понесено відповідальність за вчинене ним порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

При цьому, суд вважає за доцільне зазначити, що з матеріалів справи вбачається лише про наявність двох учасників, які подали свої пропозиції та відсутні будь-які дані про наявність інших потенційних учасників спірної закупівлі, тобто тих хто б міг взяти участь у торгах, а також задовольнити потреби замовника (покупця, 1-го Відповідача) за менші кошти.

Прокурором не надано доказів наявності на ринку на час проведення спірної закупівлі більш вигідних для замовника (1-го відповідача) цінових пропозицій, як і не надано доказів того, що товар за Договором про закупівлю був поставлений за завищенням цін або того, що аналогічні товари могли бути поставлені з використанням менших ресурсів.

Крім того, судом враховано, що умови оспорюваного Договору були виконані його сторонами у повному обсязі, що підтверджується звітом про виконання Договору про закупівлю від 14.12.2018 та не заперечується жодною із сторін спору.

Також у матеріалах справи відсутні докази невідповідності кількості, вартості або якості поставленого другим відповідачем товару, розміру завданих замовнику збитків, наявності інших порушень при виконанні умов Договору про закупівлю.

Суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 18.10.2022 у справі № 916/2519/21, в якій зазначено, що з аналізу правової природи відкритих торгів як способу забезпечення потреб замовника шляхом закупівлі товарів, робіт, послуг, ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення відкритих торгів, оформлення за їх результатом договору про закупівлю, є правочином, який може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав недодержання при його вчиненні вимог, передбачених частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 Цивільного кодексу України. При цьому підставою визнання такого договору недійсним є порушення установлених законодавством правил проведення торгів, визначених, зокрема, Законом України "Про публічні закупівлі", за наслідком проведення яких фактично є дії сторін щодо укладання договору.

Суд погоджується з доводами Прокурора про те, що укладений між Відповідачами правочин не в повній мірі відповідає основним принципам закупівель за публічні кошти, водночас до суду не доведені підстави вважати, що оспорюваний правочин не відповідає інтересам держави і суспільству у відповідності до ст. 228 ЦК України і вважає за необхідне наголосити на наступному.

Тлумачення частини першоїстатті 228 ЦК Українисвідчить, що при вчиненні правочину, що порушує публічний порядок, відбувається, перш за все, порушення вимог актів, що закріплюють окремі елементи публічного порядку, такі як, зокрема,Конституція України,Кримінальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення. Термін "публічний порядок" необхідно розуміти як оціночний критерій, елементи якого закріплені в публічно-правових нормативних актах держави, що визначають основи державного ладу, політичної системи та економічної безпеки держави. Тому правовий захист не надається жодним правам чи інтересам, які могли б виникнути з дії, що порушує публічний порядок.

У постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі N 6-1528цс15 зроблено висновок, що: "статтею 228ЦК Українивизначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок. Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів,ЦК Українивиходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. Отже, положеннямистатті 228 ЦК Українивизначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину застаттею 228 ЦКпотрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо".

Відповідно до ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №643/17966/14-ц (провадження №14-203цс19) зазначено: "стаття 204 ЦК Українизакріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню".

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі №355/385/17 (провадження №61-30435сво18) міститься висновок, що "устатті 629 ЦК Українизакріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться вглаві 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)".

Проте Прокурор, на жаль, не обґрунтував в чому саме проявляється:

(а) спрямованість умови оспорюваного договору на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним;

(б) серйозність порушення законодавства, та що воно має антисоціальний характер і посягає на істотні громадські та державні (публічні) інтереси чи на суспільні, економічні та соціальні основи держави при встановленні умови кредитного договору, що передбачає комісію.

Тому підстави для кваліфікації договору, як нікчемну згідно ч. 3 ст. 228 ЦК Українивідсутні.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, N 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, N 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, N 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Зазначена аргументація суду повністю знаходить своє підтвердження у справі що розглядалась Верховним судом 22 січня 2020 року за N 336/5798/14 (провадження N 61-6774св18)

Оскільки, як суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, то відсутні і підстави для застосування позовної давності у даній справі. Порушення права держави (позов поданий прокурором в інтересах держави) не встановлено під час розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи, що судом встановлений факт необґрунтованості позовних вимог, а також встановлений факт пропущення Прокурором строку на звернення з даним позовом до суду, однак судом відмовлено в задоволенні позову з підставі необґрунтованості.

Суд вважає позовну заяву Прокурора і позиції викладені у поясненнях про кваліфікацію позову як негаторного, необґрунтованою та такою, що суперечить діючому законодавству та правовим позиціям Верховного Суду.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах"

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що суд відмовив у задоволенні позову, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору покладаються на Прокурора.

З підстав викладеного та наявною загрозою, у зв`язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові через постійні обстріл, ракетні удари, які не припиняються, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 238 ГПК України, а тому повний текст рішення Господарського суду Харківської області від 18 січня 2024 року у справі №922/4420/23 складено за межами ст. 238 цього Кодексу

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено "01" лютого 2024 р.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

СуддяІ.П. Жигалкін

Дата ухвалення рішення18.01.2024
Оприлюднено02.02.2024
Номер документу116697812
СудочинствоГосподарське
Сутьвизнання недійсним договору

Судовий реєстр по справі —922/4420/23

Ухвала від 23.04.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Істоміна Олена Аркадіївна

Ухвала від 26.03.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Істоміна Олена Аркадіївна

Ухвала від 04.03.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Істоміна Олена Аркадіївна

Рішення від 18.01.2024

Господарське

Господарський суд Харківської області

Жигалкін І.П.

Ухвала від 11.01.2024

Господарське

Господарський суд Харківської області

Жигалкін І.П.

Ухвала від 14.12.2023

Господарське

Господарський суд Харківської області

Жигалкін І.П.

Ухвала від 04.12.2023

Господарське

Господарський суд Харківської області

Жигалкін І.П.

Ухвала від 23.11.2023

Господарське

Господарський суд Харківської області

Жигалкін І.П.

Ухвала від 01.11.2023

Господарське

Господарський суд Харківської області

Жигалкін І.П.

Ухвала від 20.10.2023

Господарське

Господарський суд Харківської області

Жигалкін І.П.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні