Постанова

від 16.01.2024 по справі 754/116/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №754/116/21 Головуючий у 1 інстанції: Гринчак О.І.

провадження №22-ц/824/2882/2024 Головуючий суддя: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 січня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді: Олійника В.І.,

суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П.,

при секретарі: Курченко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Панченка Василя Володимировича - представника Громадської організації «Самоврядна громада Жукова 53-А» на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20 червня 2023 року у справі за позовом Громадської організації «Самоврядна громада Жукова 53-А» до начальника відділу обліку та розподілу житлової площі Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації Романюк Тетяни Григорівни, Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа: ОСОБА_1 , про визнання дій незаконними та скасування розпорядження, -

в с т а н о в и в :

У січні 2021 року позивач - Громадська організація «Самоврядна громада Жукова 53-А», в особі голови ради Панченка В.В., звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 19.02.2021 року просив визнати дії начальника відділу обліку та розподілу житлової площі Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації Романюк Т.Г. такими, що полягають у зарахуванні на квартирний облік ОСОБА_1 всупереч положень статті 35 Житлового кодексу України незаконними, та скасувати підпункт 11 пункту 1 Розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 19.05.2016 року №282 «Про розгляд заяв громадян та організацій з квартирних питань».

Свої вимоги обгрунтовував тим, що у січні 2020 року з матеріалів судової справи

№910/16381/19 за позовом ГО «Самоврядна громада Жукова 53-А» до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, стало відомо, що у травні 2016 року начальником відділу обліку та розподілу житлової площі Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації ОСОБА_2 вчинено незаконне зарахування на квартирний облік громадянки ОСОБА_1 , яка в силу закону не підлягала такому зарахуванню.

Вказував, що як вбачається з копії облікової (квартирної) справи №24730 гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, забезпечена житлом, і від 1998 року є власником двокімнатної квартири по АДРЕСА_1 , загальною площею 44,8 кв.м., та від 2009 року додатково власником комунальної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 22,93 кв.м.

Сумарна площа житла, що перебуває в приватній (спільній сумісній) власності ОСОБА_1 , значно перевищує передбачений законодавством мінімум для зарахування таких громадян на квартоблік, проте 12.05.2016 року відповідачем ухвалено рішення про зарахування ОСОБА_1 на квартирний облік на підставі сумнівного ордеру №71 від 12.10.2012 року на право зайняття 1 л/м (одного ліжко-місця) в гуртожитку по вул. Жукова 53-А , без зазначення кімнати на таке заселення, як особи, що потребує поліпшення житлових умов, через проживання в гуртожитках, що оформлюється відповідним розпорядженням Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 19.05.2016 року №282.

Власниця двох квартир ОСОБА_1 , яка 12 жовтня 2012 року штучно погіршила житлові умови шляхом обміну двокімнатної квартири на одне ліжко/місце у гуртожитку, до 12 жовтня 2017 року не мала законних підстав ставати на облік потребуючих поліпшення житлових умов.

Зазначав, що ОСОБА_1 19.05.2016 року була зарахована на квартоблік, що в подальшому призвело до відчуження самоправно зайнятого приміщення спільного користування та порушення житлових прав і законних інтересів мешканців гуртожитку по вул. Жукова 53-А , у тому числі членів Громадської організації «Самоврядна громада Жукова 53-А», статутними завданням якої є захист прав і свобод, задоволення суспільних, соціальних економічних та культурних інтересів мешканців гуртожитків.

Крім незаконного зарахування на квартоблік власниці двох квартир, як мешканки гуртожитку, відповідачем було проігноровано факт нікчемності ордеру №71 від 12.10.2012 року на заселення ОСОБА_3 в гуртожиток по вул.Жукова, 53-А (виданого на основі спільного рішення керівництва (адміністрації) профспілкового комітету №14 від 12.10.2012 року), який встановлений ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 травня 2014 року у справі К/800/61854/13, як такий, що був виданий організацією, яка вже не мала права розпоряджатися вказаним об`єктом житлового фонду, зокрема, видавати ордери на заселення.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20 червня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 - представника ГО «Самоврядна громада Жукова 53-А» з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Скарга обґрунтована тим, що зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, відмовляючи у доступі до правосуддя застосував завідомо безпідставну постанову Верховного Суду від 29.03.2023 року у справі №754/7124/20, в якій нібито викладена позиція, що: «належним відповідачем/співвідповідачем у справі, що розглядається, крім Деснянської РДА, є ОСОБА_1 як користувач, а потім і власник житлового приміщення на час звернення позивача з даним позовом до суду.

Проте, позов у цьому спорі до ОСОБА_1 пред`явлено не було, залучено її до участі у розгляді справи як відповідача (співвідповідачі) також не було, натомість позивач визначив її статус, як третьої особи», - на підставі чого зробив свій висновок, що «у задоволенні позовних вимог Громадській організації «Самоврядна громада Жукова 5З-А» слід відмовити саме з цих підстав».

Завідомо безпідставність полягає в тому, що вищезазначене не відповідає дійсності (є вигадкою судді), оскільки вказана постанова ВС насправді не містить вказаних «висновків», і апріорі не могла застосовуватись у цій справі, ні на підставі ч.4 ст.82, ні на підставі ч.4 ст.263 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необгрунтованості позовних вимог та того, що позивачем визначено неналежний склад учасників за позовною заявою.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судом встановлено, що право на заселення у гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 отримала на підставі ордеру №71 від 12.10.2012 року, виданого Приватним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд».

Також, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , від 12.10.2012 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.05.2014 року у справі

№910/16381/19 встановлено, що згідно з розпорядження КМДА №1605 від 12 вересня 2012 року, гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 був прийнятий до комунальної власності територіальної громади міста Києва, у зв`язку з чим, з цього моменту ПАТ «ХК «Київміськбуд» (в тому числі його дочірні підприємства та/або відокремлені підрозділи) не мав права розпоряджатися вказаним об`єктом житлового фонду, зокрема, видавати ордери на заселення.

Водночас в судовому порядку не встановлено нікчемність або недійсність ордеру

№71 від 12.10.2012 року.

Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що у власності громадянки ОСОБА_1 знаходиться 1/4 частки квартири на АДРЕСА_3 , загальною площею 44,8 кв.м., на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Ватутінською районною у місті Києві державною адміністрацією, згідно з розпорядженням №8180 від 23.12.1998 року, тобто, у власності третьої особи перебуває 6,52 кв.м. вказаної квартири.

Також, у власності ОСОБА_1 перебувала 22/500 частки квартири АДРЕСА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Дніпровською районною у місті Києві державною адміністрацією, згідно з розпорядженням №69-2249С від 18.02.2009 року. Частка ОСОБА_1 становила 2,42 кв.м. та відчужена третьою особою на підставі договору дарування від 21.04.2016.

З матеріалів справи також вбачається, що розпорядженням Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 15.02.2016 року №77 «Про розгляд заяв громадян та організацій з квартирних питань» ОСОБА_1 було відмовлено у взятті на квартоблік, оскільки сумарна площа майна, що перебуває у її власності, становить 8,94 кв.м.

Встановлено, що 04.05.2016 року ОСОБА_1 подано заяву про зарахування її на квартоблік на загальних підставах.

Розпорядженням Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 19.05.2016 року №282 «Про розгляд заяв громадян та організацій з квартирних питань» прийнято на квартирний облік за місцем проживання ОСОБА_1 (п.1.11 розпорядження).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 займає кімнату АДРЕСА_1 . Кімната № НОМЕР_1 є кімнатою посімейного, спільного заселення на 2 поверсі 5 поверхового будинку та складається з однієї кімнати житловою площею 12,8 кв.м, що підтверджується технічним паспортом від 04.12.2015 року, інвентаризаційна справа №123817.

Встановлено, що 04.05.2017 року ОСОБА_1 видано ордер №015475 серії Б на житлове приміщення площею 12,8 кв.м на кімнату АДРЕСА_1 на підставі розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 28 квітня 2017 року №246 «Про видачу ордерів мешканцям гуртожитку».

Згідно з довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

№266297700 від 18.07.2021 року право власності на жиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_5 на підставі договору дарування №328 від 01.06.2021 року, засвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Назарчук Н.В.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Позов може бути пред`явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов`язки; 2) права і обов`язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов`язки (стаття 50 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що сторонами у справі є позивач і відповідач, між якими саме і виник спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду з позовом до відповідача.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №304/284/18 (провадження №14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Близькі за змістом висновки сформульовані також у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17.

Звертаючись до суду з цим позовом, ГО «Самоврядна громада Жукова 53-А» просила суд визнати дії начальника відділу обліку та розподілу житлової площі Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації Романюк Тетяна Григорівни, що полягають у зарахуванні на квартирний облік ОСОБА_1 та скасувати підпункт 11 пункту 1 Розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 19.05.2016 року №282 «Про розгляд заяв громадян та організацій з квартирних питань», яким ОСОБА_1 прийнято на квартирний облік за місцем проживання.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» керівники структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій очолюють відповідні підрозділи і несуть персональну відповідальність перед головами відповідних державних адміністрацій за виконання покладених на ці підрозділи завдань. Керівники структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду та звільняються з посади головами відповідних державних адміністрацій за погодженням з органами виконавчої влади вищого рівня в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Крім того, у даній справі саме Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган державної влади наділена відповідними повноваженнями щодо прийняття рішень, в тому числі і розпорядження від 19.05.2016 № 282 «Про розгляд заяв громадян та організацій з квартирних питань», яке оскаржується позивачем, а не конкретна посадова особа. Начальник відділу обліку та розподілу житлової площі Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації Романюк Тетяна Григорівна є посадовою особою Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, а тому не є належним відповідачем.

Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 заселилась у кімнату

АДРЕСА_1 на підставі ордеру №71 від 12.10.2012 року, виданого Приватним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд», який позивач вважає нікчемним, у зв`язку з чим визначає правову підставу для проживання третьої особи у вказаному приміщенні саме розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 19.05.2016 року №282, що в майбутньому стало підставою для отримання ОСОБА_1 ордеру №015475 серії Б.

Також судом встановлено, що вимоги позивача спрямовані на скасування правової підстави для взяття на квартирний облік ОСОБА_1 та, як наслідок цього, позбавлення її права користування кімнатою 216 у гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 , на яке, як зазначає позивач, він має законний інтерес.

З урахуванням зазначеного належним відповідачем/співвідповідачем у справі, що розглядається, крім Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, є ОСОБА_1 , як користувач, а потім і власник житлового приміщення на час звернення позивача з даним позовом до суду.

Проте, позов у цьому спорі до ОСОБА_1 пред`явлено не було, і також не було залучено її до участі у розгляді справи як відповідача (співвідповідачі), натомість позивач визначив її статус, як третьої особи.

Така позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2023 року у справі №754/7124/20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі

№ 523/9076/16-ц зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Отже, оскільки ОСОБА_1 не була залучена співвідповідачкою у справі, то суд вірно вважав, що у задоволенні позовних вимог Громадській організації «Самоврядна громада Жукова 53-А» необхідно було відмовити саме з цих підстав.

Також суд вірно зауважив, що Європейський суд з прав людини у п.23 та п. 25 Рішення «Проніна проти України» від 18.07.2006 року вказав, що суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень за аргументами, які сторона може представити в суд, та проаналізувати позов з точки зору цих аргументів.

Так, основним аргументом позивача є те, що третю особу неправомірно було зараховано на квартирний облік розпорядженням Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 19.05.2016 року №282, оскільки вона штучно погіршила свої житлові умови.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону (частина друга статті 47 Конституції України).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першої статті 9 ЖК України (у редакції яка діяла на момент видачі розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 19.05.2016 №282) визначено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду, або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

За статтею 31 ЖК України (у редакції яка діяла на момент видачі розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 19.05.2016 року №282) громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством

Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті, як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.

Згідно зі статтею 34 ЖК України (у редакції яка діяла на момент видачі розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 19.05.2016 року №282) потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни:

1) забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається в порядку, встановлюваному Радою Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок;

2) які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам;

3) які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв`язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім`ї;

4) які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів;

5) які проживають тривалий час за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності;

6) які проживають у гуртожитках.

Громадяни визнаються потребуючими поліпшення житлових умов і з інших підстав, передбачених законодавством.

Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, беруться на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду та вносяться до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, порядок ведення якого визначає Кабінет Міністрів України.

Статтею 39 ЖК України (у редакції яка діяла на момент видачі розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 19.05.2016 року №282) передбачено, що громадяни беруться на облік потребуючих поліпшення житлових умов: за місцем проживання - виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті.

Відповідно до пункту 15 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР встановлено, що на квартирний облік беруться потребуючі поліпшення житлових умов громадяни, які постійно проживають, а також прописані у даному населеному пункті. При визначенні потреби громадян у поліпшенні житлових умов беруться до розрахунку члени їх сімей, які прожили і прописані у відповідному населеному пункті не менше встановленого строку (крім подружжя, неповнолітніх дітей і працездатних батьків).

Згідно з пунктом 17 вказаних Правил передбачено, що громадяни, які штучно погіршили житлові умови шляхом обміну займаного жилого приміщення, його псування або руйнування, відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання будинку, квартири, не беруться на квартирний облік протягом п`яти років з моменту погіршення житлових умов.

Встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована та проживала у кімнаті АДРЕСА_1 , будинок №53-а від 12.10.2012 року.

ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 21.04.2016 року було відчужено 22/500 частин (що відповідає 2,42 кв. м жилої площі) квартири АДРЕСА_4 . Сама по собі площа 2,42 кв. м жилої площі не є достатньою за розміром для проживання, а тому не може вважатись штучним погіршенням житлових умов.

Судом не встановлено, що ОСОБА_1 погіршила житлові умови шляхом обміну займаного жилого приміщення, його псування або руйнування, відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання будинку, квартири, таких доказів і матеріали справи не містять.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №760/29541/19.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відмови у визнанні дій незаконними та скасування розпорядження, оскільки позивачем визначено неналежний склад учасників у задоволенні позову Громадської організації «Самоврядна громада Жукова 53-А» до начальника відділу обліку та розподілу житлової площі Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації Романюк Тетяни Григорівни, Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа: ОСОБА_1 .

При цьому, суд не розглядав питання застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки позовні вимоги є необгрунтованими.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Панченка Василя Володимировича - представника Громадської організації «Самоврядна громада Жукова 53-А» залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 31 січня 2024 року.

Головуючий:

Судді: