Ухвала

від 26.04.2024 по справі 754/116/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 754/116/21

провадження № 61-3380ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу Громадської організації «Самоврядна громада Жукова 53-А» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року у справі за позовом Громадської організації «Самоврядна громада Жукова 53-А» до начальника відділу обліку та розподілу житлової площі Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації Романюк Тетяни Григорівни, Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1 , про визнання дій незаконними та скасування розпорядження,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заяви

У січні 2021 року Громадська організація «Самоврядна громада Жукова 53-А» (далі - ГО «Самоврядна громада Жукова 53-А») звернулася до суду з позовом до начальника відділу обліку та розподілу житлової площі Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації Романюк Т. Г., Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1 , про визнання дій незаконними та скасування розпорядження.

Позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 19 лютого 2021 року, просив: визнати дії начальника відділу обліку та розподілу житлової площі Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації Романюк Т. Г., що полягають у зарахуванні на квартирний облік ОСОБА_1 незаконними; скасувати підпункт 11 пункту 1 розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 19 травня 2016 року № 282 «Про розгляд заяв громадян та організацій з квартирних питань».

Позов мотивовано тим, що у січні 2020 року із матеріалів судової справи

№ 910/16381/19 за позовом ГО «Самоврядна громада Жукова 53-А» до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації стало відомо, що у травні 2016 року начальник відділу обліку та розподілу житлової площі Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації Романюк Т. Г. незаконного зарахував на квартирний облік громадянку ОСОБА_1 , яка не підлягала такому зарахуванню.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 20 червня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при зверненні до суду за захистом своїх порушених прав позивач обрав неправильний суб`єктний склад сторін.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року апеляційну скаргу ГО «Самоврядна громада Жукова 53-А» залишено без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 червня 2023 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_1 не була залучена відповідачем у справі, то суд першої інстанції правильно вважав, що у задоволенні позову ГО «Самоврядна громада Жукова 53-А» необхідно відмовити саме з цих підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Суди встановили, що ОСОБА_1 вселена у кімнату

АДРЕСА_1 на підставі ордера № 71, виданого 12 жовтня 2012 року Приватним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд».

З 12 жовтня 2012 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 , гуртожиток.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 травня 2014 року у справі № 910/16381/19 встановлено, що згідно із розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12 вересня 2012 року № 1605, гуртожиток за адресою

АДРЕСА_2 прийнято до комунальної власності територіальної громади міста Києва, у зв`язку із чим, з цього моменту Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд» (в тому числі його дочірні підприємства та/або відокремлені підрозділи) не мало права розпоряджатися вказаним об`єктом житлового фонду, зокрема, видавати ордери на вселення.

У судовому порядку не встановлено нікчемність або недійсність ордеру

№ 71 від 12 жовтня 2012 року.

ОСОБА_1 належить 1/4 частка у праві власності на квартиру АДРЕСА_3 (загальна площа 44, 8 кв. м) на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Ватутінською районною у місті Києві державною адміністрацією, згідно із розпорядженням № 8180 від 23 грудня 1998 року.

Також ОСОБА_1 належить 22/500 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Дніпровською районною у місті Києві державною адміністрацією, згідно із розпорядженням № 69-2249С від 18 лютого 2009 року.

Частка ОСОБА_1 становила 2,42 кв. м та відчужена нею на підставі договору дарування від 21 квітня 2016 року.

Розпорядженням Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 15 лютого 2016 року № 77 «Про розгляд заяв громадян та організацій з квартирних питань» ОСОБА_1 було відмовлено у взятті на квартирний облік, оскільки сумарна площа майна.

04 травня 2016 року ОСОБА_1 подала заяву про її зарахування на квартирний облік на загальних підставах.

Розпорядженням Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 19 травня 2016 року № 282 «Про розгляд заяв громадян та організацій з квартирних питань» ОСОБА_1 прийнято на квартирний облік за місцем проживання.

04 травня 2017 року ОСОБА_1 видано ордер серії Б № 015475 на житлове приміщення площею 12,8 кв. м на кімнату АДРЕСА_1 на підставі розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 28 квітня 2017 року № 246 «Про видачу ордерів мешканцям гуртожитку».

Згідно із довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

від 18 липня 2021 року № 266297700 право власності на жиле приміщення за адресою: АДРЕСА_5 , зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі договору дарування, посвідченого 01 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Назарчук Н. В.

Судами встановлено, що вимоги позивача спрямовані на скасування правової підстави для взяття на квартирний облік ОСОБА_1 та, як наслідок цього, позбавлення її права користування кімнатою № НОМЕР_1 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , на яке, як зазначав позивач, він має законний інтерес.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та підстави оскарження

01 березня 2024 року ГО «Самоврядна громада Жукова 53-А» засобами поштового зв`язку подала до Верховного суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У касаційній скарзі підставою касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18, у постановах Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 612/808/19, від 14 липня 2020 року у справі № 686/23977/18, від 19 серпня 2020 року у справі № 639/6295/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права, статті 50 ЦПК України, у подібних правовідносинах, що стосуються процесуальної співучасті (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

21 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у межах розгляду справи № 754/16978/21 досліджував питання процесуальних наслідків

незалучення співвідповідача або іншої зацікавленої особи при вирішенні судового спору, а тому доводи заявника про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права (статті 50 ЦПК України) у подібних правовідносинах, що стосуються процесуальної співучасті - не відповідають дійсності.

Згідно із частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі

№ 523/9076/16-ц вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів

й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 15 травня 2019 року у справах № 552/91/18 та № 554/9144/17.

Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Відповідно до частин першої - четвертої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача, за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті, є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19.

Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі в якості відповідача, вказані вимоги не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд може вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів (співвідповідачів) позовні вимоги вирішені бути не можуть.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України).

Учасники судового процесу та їхні представники, як зазначено у частині першій статті 44 ЦПК України, повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

У справі, що переглядається, позивач, користуючись належним чином своїми процесуальними правами, мав реальну можливість як звернутись із позовом до належних відповідачів, так і подати клопотання про залучення співвідповідача у цій справі.

Отже, якщо предмет позову стосується іншої особи, окрім визначеного стороною відповідача, то незалучення останнього та/або розгляд справи та прийняття судового рішення, яке зачіпає права та інтереси іншої зацікавленої особи є процесуальною підставою для відмови в позові та/або скасуванні судового рішення без дослідження правильності та аргументованості його прийняття.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Касаційна скарга заявника є необґрунтованою, а наведені у ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржених судових.

Верховний Суд уже викладав у своїх постановах від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 552/91/18, від 15 травня 2019 року у справі № 54/9144/17, від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19, від 21 листопада 2022 року у справі № 754/16978/21 висновки щодо питань застосування норми права у подібних правовідносинах, порушених в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

Оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою громадської організації «Самоврядна громада Жукова 53-А» на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року у справі за позовом громадської організації «Самоврядна громада Жукова 53-А» до начальника відділу обліку та розподілу житлової площі Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації Романюк Тетяни Григорівни, Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1 , про визнання дій незаконними та скасування розпорядження.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

А. С. Олійник

І. М. Фаловська