Постанова

від 16.06.2006 по справі 9/8пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/8пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

Луганської області

91016, м.Луганськ

пл.Героїв ВВВ 3а

тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ

СУД

Луганской области

91016, г.Луганск

пл.Героев ВОВ 3а

тел.55-17-32

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16.06.06                                                                                 Справа № 9/8пд

Суддя Ворожцов А.Г., розглянувши матеріали справи за позовом

Державної податкової інспекції у Артемівському районі м. Луганська

до  1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганська фірма з агрохімічного обслуговування сільського господарства «Агрохім», м. Луганськ

     2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Крокус», м. Київ

про визнання угоди недійсною

в присутності представників:

від позивача –Глейзер В.О, держ.под.інсп., довю. № 14866/10 від 21.12.05,

від 1-го відповідача –Шайтура О.М., дов. № 60 від 07.02.06,

від 2-го відповідача –не прибув.

Суть спору: позивачем заявлено вимоги про:

·          Визнання недійсним договору від 01.01.03р. № 8 про надання маркетингових послуг, укладеного між 1-м відповідачем, ТОВ «Агрохім»та 2-м відповідачем, ТОВ «Крокус», як такого, що скоєний з ціллю, протиправною інтересам держави та суспільства,

·          Застосування до сторін правових наслідків, передбачених ст. 49 УРСР та стягнути з ТОВ «Крокус»на користь ТОВ «Агрохім»121650 грн. 52 коп., та стягнути з ТОВ «Агрохім»в доход держави вартість одержаних послуг на суму 121650 грн. 53 коп.

1-й відповідач відзивом на позов від 10.05.06р. № 227 вважає, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенні з наступних підстав.

·          на момент укладання угоди обидві сторони договору були належним чином зареєстровані та мали статус юридичних осіб з повноваженнями, які їх були надані законом, як суб'єктам господарювання,

·          перед укладанням угоди посадовим особам 1-го відповідача був пред'явлений для ознайомлення повний комплект документів, який повністю підтверджував повноваження 2-го відповідача, як правоздатної особи,

·          1-й відповідач не передбачав і не міг передбачити, що протягом певного терміну після укладання спірного договору рішенням суду буде скасовано реєстрацію 2-го відповідача, а факт виконання робіт, обумовлених договором 2-м відповідачем в свою чергу свідчить про відсутність при укладанні угоди мети, яка суперечила інтересам держави та суспільства.

Оцінивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та 1-го відповідача, суд

в с т а н о в и в:

Під час проведення працівниками податкового органу виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства України ТОВ «Агрохім»було встановлено факт взаємовідносин з ТОВ «Крокус», м. Київ. Між цими сторонами було укладено договір від 01.01.03р. № 8 про надання маркетингових послуг.

На виконання умов договору ТОВ «Крокус»були надані послуги на загальну суму 121650,53 грн., що підтверджується податковою накладною № 46 від 26.06.03р. на загальну суму 121650,53 грн., у т.ч. ПДВ –20275,09 грн.

ТОВ «Агрохім»було віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ з вартості отриманих послуг за цією податковою накладною.

ТОВ «Агрохім»була здійснена оплата за отримані послуги за платіжним дорученням № 1303 від 27.06.03р. на суму 121650,53 грн., у т.ч. ПДВ –20275,09 грн.

Позивач від ДПІ у Оболонському р-ні м. Київ отримав відповідь від 15.12.05р. про те, що рішенням Солом'янського суду м. Київ № 2-3909-1/04 від 01.11.04р.:

·          визнані недійсними установчі документи ТОВ «Крокус»з дати запису в журналі обліку реєстраційних справ (20.11.2002р.),

·          скасована державна реєстрація ТОВ «Крокус»,

·          визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ТОВ «Крокус»від 03.12.2002р. № 36729213.

Позивач посилається на п. 7.3 постанови Пленуму ВГС України від 25.07.02р. «Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки», п. 19 роз'яснення ВАС України від 12.03.99р. № 02-5/111 із змінами та доповненнями та зазначене рішення районного суду м. Києва як на підстави доведення факту наявності завідомо суперечної інтересам держави та суспільства мети укладання угоди сторонами а також наявності вини у формі умислу у 2-го відповідача.

Оцінивши доводи позивача і надані докази, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 49 ЦК УРСР необхідними умовами визнання угод недійсними є укладання угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та наявності умислу хоча б у однієї сторони.

На момент укладання і виконання спірної угоди ТОВ «Крокус»мало статус юридичної особи, було зареєстровано як платник податку органами ДПІ, мало відкритий в установі банку рахунок (як органи ДПІ так і банки при здійсненні певних дій повинні перевіряти повноваження посадових осіб та установчі документи підприємств), чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє підприємства правами перевіряти відповідність законодавству установчих документів своїх контрагентів по угодах.

Позивач стверджує, що угода була укладена особою, яка не мала повноважень на її здійснення. Але як вбачається з матеріалів справи, угоду від 2-го відповідача підписано саме директором і цей документ скріплений печаткою підприємства. Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, якщо між сторонами у належній формі досягнута згода з усіх істотних умов договору. Спірний договір за змістом та формою повністю відповідав вимогам законодавства.

          Наявність умислу у сторін (сторони) означає, що вони (вона) виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел посадової або іншої особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

          Умисел юридичної особи на укладання спірної угоди, мету та ціль не можна встановити при не установленні фізичної особи, яка начебто діяла від імені підприємства.

          Факти порушення норм податкового законодавства не можуть служити підставою для визнання угоди недійсною за нормами цивільного законодавства.

Рішенням суду не встановлений факт того, що відповідачі при укладанні спірної угоди діяли з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Солом'янським районним судом взагалі не розглядалася письмова спірна угода, їй не надана належна оцінка. Наявність письмової угоди свідчить про наявність господарської діяльності сторін.

З тексту спірного договору від 01.01.03р. вбачається, що від імені ТОВ «Крокус»він був підписаний директором Чистяковим В.Ю., який діяв на підставі статуту, копія якого міститься у матеріалах справи.

Спірна угода була виконана обома сторонами, а саме:

Ш          ТОВ «Агрохім»була здійснена оплата за отримані послуги за платіжним дорученням № 1303 від 27.06.03р. на суму 121650,53 грн., у т.ч. ПДВ –20275,09 грн.,

Ш          ТОВ «Крокус»надав 1-му відповідачу офіційну інформацію відповідно до умов договору, надав список потенційних покупців хімічних засобів захисту рослин виробництва ТОВ «Агросфера», що підтверджується актом сдачі-прийомки виконаних робіт за договором № 8 від 26.06.03р.

Відповідно до ст. 49 ЦК УРСР недійсною угода може бути визнана якщо вона укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

          Згідно з п. 11 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 р. № 02-5/111 Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними, із змінами і доповненнями, роз'ясненням Вищого господарського суду України від 26.04.2002 р. № 04-5/491 до угод, які мають метою порушення інтересів держави відносяться й угоди, які спрямовані на ухилення від оподаткування. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

На думку позивача, спірний договір, стороною якого з одного боку є ТОВ «Крокус» - фіктивне підприємство, повинен бути визнаним таким, що завідомо суперечить інтересам держави, оскільки був укладений з метою ухилення  від сплати податків. Реєстрація фізичною особою за винагороду підприємства зі статусом юридичної особи, на яке законодавством покладені конкретні обов'язки у сфері оподаткування, є, за твердженням позивача, підставою вважати, що дана особа вчиняла дії умисно з тим, щоб не здійснювати господарську діяльність і приховувати прибутки, одержані на підставі угод з іншими суб'єктами господарювання.

Як вбачається з матеріалів справи, статут підприємства «Крокус» був затверджений зборами учасників 05.11.02р. На останній сторінці статуту зроблено запис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, який засвідчив справжність підпису громадян Стельмащука М.І. та Колесникова С.А. (засновників підприємства), особи цих громадян було встановлено. Це спростовує твердження позивача що до створення підприємства гр. Стельмащук М.І. не має жодного відношення, а установчі документи ТОВ «Крокус»містять недостовірні дані щодо власника підприємства.

В обгрунтування позову позивачем зроблено посилання на протиправність умислу лише у 2-го відповідача. Враховуючи наведене, встановлення умислу підприємства на укладання угоди з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства і має бути предметом дослідження у цій справі. Однак наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання установчих документів цієї сторони договору недійсними та скасування державної реєстрації, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.

Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для рішення адміністративного суду, згідно із ст. 72 КАС України, щодо фактів (обставин), які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Рішення районного суду не звільняє господарський суд від встановлення наявності умислу підприємства на укладання угоди, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, у т.ч. держави. Сам факт скасування державної реєстрації підприємства не тягнув за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

У матеріалах справи відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства. Навпаки, встановлені судом факти свідчать про те, що 1-й відповідач сплатив продавцю в ціні отриманих послуг податок на додану вартість, а 2-й відповідач фактично надав 1-му відповідачу послуги відповідно до укладеного договору. Крім того, матеріали справи містять копію податкової декларації ТОВ «Крокус»за червень 2003 року від 21.07.03р., у рядку 5.2 якої визначено загальний обсяг оподаткованих операцій звітного періоду в сумі 555603 грн., у рядку 20 визначено суму ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету у розмірі 361 грн.

Отже, висновок податкового органу про суперечність спірної угоди інтересам держави та суспільства помилково ґрунтуються на обставинах, які не мали правового значення для справи.

Сама по собі угода не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Такі послуги не виключено законом із цивільного обігу, на надання цих послуг не вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень стосовно їх надання.

За таких підстав у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України,   суд

п о с т а н о в и в:

1.            У задоволенні позову відмовити.

Постанова  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 20.06.2006р.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                               А.Г.Ворожцов